Організація та бойове застосування винищувальної авіації Військово-повітряних сил Радянського Союзу і Німеччини 1940 - 1945 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ

20.02.22 - Військова історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА БОЙОВЕ ЗАСТОСУВАННЯ ВИНИЩУВАЛЬНОЇ АВІАЦІЇ ВІЙСЬКОВО-ПОВІТРЯНИХ СИЛ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ І НІМЕЧЧИНИ 1940 - 1945 рр.

ЗАБОРОВСЬКИЙ Віталій Віталійович

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії Росії Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - кандидат історичних наук, доцент Макаров Володимир Дмитрович,

Національна академія оборони України, доцент кафедри історії війн та воєнного мистецтва

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Лисенко Олександр Євгенович,

Інститут історії України НАН України, завідуючий відділом історії України періоду Другої світової війни.

кандидат історичних наук, Горєлов Володимир Іванович,

Науково-дослідний центр гуманітарних проблем Збройних Сил України, начальник науково-дослідного відділу.

Провідна установа - Національний університет "Львівська політехніка", м. Львів.

Захист відбудеться " 8 " червня 2005р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.709.04 Національної академії оборони України за адресою: 03049, м. Київ-49, Повітрофлотський пр-т 28.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії оборони України ( 03049, м. Київ-49, Повітрофлотський пр-т 28).

Автореферат розісланий " 5 " травня 2005р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук Корнієнко В.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми досліджень. Глибоке і досконале вивчення досвіду минулих війн дозволяє виявити основні закономірності та тенденції розвитку форм і способів збройної боротьби у сучасних війнах, обґрунтувати прогноз характеру майбутніх війн і обрати найбільш оптимальні напрямки реформування Збройних сил. У роки Великої Вітчизняної війни був накопичений значний досвід у мистецтві бойового застосування Військово-повітряних сил, і перш за все у Збройних силах Радянського Союзу і Німеччини. Особливий інтерес для сучасності представляє вивчення досвіду бойового застосування винищувальної авіації сторін, що протидіють. Локальні війни другої половини ХХ - початку ХХІ століть яскраво та переконливо продемонстрували перенесення пріоритету збройної боротьби в повітряний простір. Особливого значення набуває питання завоювання панування в повітрі. І тому досвід бойового застосування винищувальної авіації у Великій Вітчизняній війні, з урахуванням позитивних моментів і недоліків, може бути використаний у сучасних умовах для розвитку теорії воєнного мистецтва та подальшого реформування Збройних сил України.

Опубліковані в останні десятиліття численні роботи з історії авіації періоду Другої світової війни мають публіцистичний, узагальнюючий характер. У цих роботах недостатньо глибоко проаналізовано розвиток організаційних форм і способів бойового застосування винищувальної авіації ВПС Радянського Союзу і Німеччини в 1940-1945 рр. Отже, комплексне дослідження питань організації та бойового застосування винищувальної авіації ВПС Радянського Союзу і Німеччини набуває конкретного наукового значення.

Дисертантом сформульоване таке наукове завдання - на основі існуючих джерел і літератури узагальнити досвід застосування винищувальної авіації ВПС Радянського Союзу і Німеччини зазначеного періоду, розкрити основні фактори, які вплинули на ефективність бойового застосування винищувальної авіації, визначити тенденції і закономірності цього процесу, запропонувати можливі напрямки використання досвіду війни в сучасних умовах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах планів наукової і науково-технічної діяльності Генерального штабу ЗС України, Головного управління виховної роботи МО України, Національної академії оборони України, Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Результати й основні положення дисертаційної роботи використані під час підготовки підсумкового звіту за темою науково-дослідної роботи (НДР), яка виконувалася на замовлення Головного управління виховної роботи МО України: "Методика військово-патріотичного виховання особового складу ЗС України в період переходу до комплектування військовослужбовцями за контрактом" (шифр "Патріот"); НДР на замовлення Головного управління виховної роботи МО України: "Науково-методичні основи морально-психологічного забезпечення діяльності Збройних сил України" (шифр "Концепція"), у якій дисертант брав участь під час розробки першого розділу "Досвід морально-психологічного впливу у військових формуваннях (історичний аспект)"; участі в НДР, яка виконується на замовлення начальника Генерального штабу ЗСУ з підготовки "Українського військово-енциклопедичного словника" (шифр "Словник").

Мета і завдання дослідження. Розкрити розвиток організаційних форм і способів бойового застосування винищувальної авіації ВПС Радянського Союзу і Німеччини в 1940-1945 рр., визначити їх тенденції та розробити рекомендації щодо можливих напрямків використання досвіду у воєнній теорії та практиці підготовки Збройних сил України. Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

- провести огляд джерельної бази та історіографічне дослідження за обраною темою;

- узагальнити досвід застосування винищувальної авіації ВПС Радянського Союзу і Німеччини у Великій Вітчизняній війні;

- визначити та охарактеризувати основні фактори, що впливали на ефективність бойового застосування винищувальної авіації ВПС Радянського Союзу і Німеччини (Люфтваффе);

- виявити характерне й особливе у формах і способах бойового застосування винищувальної авіації ворогуючих сторін у ході Великої Вітчизняної війни;

- визначити тенденції розвитку організаційних форм, способів бойового застосування та управління винищувальною авіацією;

- запропонувати можливі напрямки використання набутого досвіду у воєнній теорії та практиці підготовки Збройних сил України.

Об'єкт дослідження: Військово-повітряні сили Радянського Союзу і Німеччини.

Предмет дослідження: Винищувальна авіація ВПС Радянського Союзу і Німеччини.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети використовувались такі методи дослідження: методи теоретичного дослідження (історичний та логічний, ретроспективний аналіз, синтез, індукція, дедукція, системний підхід); методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння); метод аналітичного дослідження (статистика).

Історичний, логічний методи дослідження та ретроспективний аналіз - для дослідження розвитку воєнного мистецтва у Великій Вітчизняній війні у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх і зовнішніх зв'язків, закономірностей та суперечностей.

Системний підхід - для комплексного дослідження воєнного мистецтва в питанні бойового застосування винищувальної авіації Радянського Союзу і Німеччини у Великій Вітчизняній війні.

Статистика, спостереження - для проведення аналізу факторів, що впливали на ефективність бойового застосування винищувальної авіації Радянського Союзу і Німеччини.

Аналіз і синтез - для розділу форм і способів збройної боротьби на складові частини для дослідження і поєднання одержаних результатів за складовими частинами в єдине ціле для оцінки їх розвитку;

Індукція, дедукція - для визначення тенденцій розвитку форм і способів збройної боротьби у Великій Вітчизняній війні.

Порівняння - для вироблення доцільних варіантів рекомендацій щодо можливих напрямків використання набутого досвіду у воєнній теорії та практиці підготовки Збройних сил України.

Межі дослідження. Охоплюють період з 1940 по 1945 рр., де нижня межа пов'язана з початком реформування ВПС ворогуючих сторін з урахуванням накопиченого бойового досвіду, а верхня - з закінченням Великої Вітчизняної війни. Також для дослідження вивчались основні способи бойового застосування винищувальної авіації, що застосовувались Військово-повітряними силами Радянського Союзу і Німеччини в роки Великої Вітчизняної війни.

Зміст розділів дисертації. У першому розділі проведено аналіз стану наукової розробки завдання та обрані основні методи і напрямки дослідження; у другому розділі визначені та охарактеризовані основні фактори, що впливали на ефективність бойового застосування винищувальної авіації; у третьому розділі розкриті особливості організаційних форм і способів бойового застосування винищувальної авіації ВПС Радянського Союзу і Німеччини, а також визначені тенденції розвитку управління, організаційних форм, способів і засобів збройної боротьби в повітрі та вироблені рекомендації щодо можливих напрямків використання набутого досвіду у воєнній теорії і практиці Збройних сил України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному вирішенні наукового завдання, яке ще не було предметом спеціального дослідження; шляхах і способах її рішення;

- одержала подальший розвиток історіографія цього питання;

- узагальнена та використана значна джерельна база, що стосується безпосередньо предмета дослідження;

- уперше у вітчизняній історіографії в такому обсязі розглядаються питання бойового застосування винищувальної авіації в Великій Вітчизняній війні; визначаються особливості організації та системи підготовки льотних кадрів; визначаються особливості управління винищувальною авіацією в ході бойових дій; розкриваються основні тенденції розвитку цього процесу;

- розроблені теоретичні положення і подані теоретичні рекомендації щодо можливих напрямків використання вивченого досвіду у воєнній теорії та практиці підготовки Збройних сил України. Результати цього дослідження значно розширюють і поглиблюють наукові знання про сучасні засоби збройної боротьби та їх бойове застосування у війнах нового покоління. У науковий обіг уводиться новий, раніше недосліджений матеріал.

Виконана наукова робота, всі розробки, обчислення та висновки здійснені дисертантом особисто.

Практичне значення одержаних результатів. Визначається, у першу чергу, її новизною та сукупністю положень, які захищає автор. У висновках дисертації сформульовані рекомендації, які сприяють глибокому розумінню необхідності подальшого розвитку засобів збройної боротьби та їх застосування в можливих сучасних війнах. Висновки і рекомендації науково обґрунтовані і можуть бути використані в процесі підготовки особового складу об'єднань, з'єднань і частин Повітряних сил України. Матеріали дисертаційного дослідження знайдуть використання під час проведення науково-дослідних робіт у напрямку бойового застосування ПС України, у навчальному процесі і науковій роботі відповідних відділів Головного Штабу Повітряних сил України. Результати дослідження можуть бути використані для подальшої розробки проблем воєнно-історичної науки, теорії і практики розбудови Збройних сил України, поліпшення підготовки офіцерських кадрів, написання навчальних та довідкових матеріалів з історії війн та воєнного мистецтва, а також під час організації та проведення різноманітних заходів, спрямованих на ознайомлення особового складу Збройних сил України з бойовим досвідом, набутим у Великій Вітчизняній війні.

Апробація результатів дослідження здійснювалася в ході занять з курсантами і слухачами вищих навчальних закладів МО України, а також завдяки участі автора у роботі всеукраїнської наукової конференції "Подвигу народному жити у віках" (Харків, 2005), семінарів, на засіданнях відповідних кафедр.

Головні результати дослідження опубліковані в трьох статтях, розміщених у фахових виданнях та матеріалах всеукраїнської наукової конференції.

Структура дисертації. Структура роботи відповідає меті і сформульованим завданням та відбиває їх послідовне розв'язання. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які в свою чергу, поділяються на підрозділи, висновків, списку використаних джерел і літератури (229 найменувань), 45 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 283 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, здійснено короткий аналіз робіт попередників і на його підставі сформульовано наукове завдання, мету дослідження та зміст поставлених часткових завдань, визначено об'єкт і предмет дослідження, зазначаються обрані методи дослідження, стисло розкрито зміст розділів дисертації, визначено наукову новизну роботи, окреслено практичне значення одержаних результатів. Подані короткі дані щодо публікацій, реалізації одержаних результатів та обсягу і структури дисертації.

У першому розділі "Історіографія та джерельна база дослідження" проведено аналіз спеціальної літератури і першоджерел з теми, яка розглядається, а також розкрито методологічну основу і визначено напрямки дослідження. Цей розділ складається із двох підрозділів. Перший підрозділ - "Стан наукової розробки завдання".

Історіографія питання, яке покладено в основу дисертаційного дослідження, вкрай недостатня й характеризується абсолютною відсутністю спеціальних комплексних розробок з історії бойового застосування винищувальної авіації ВПС Радянського Союзу і Німеччини в цілому.

Це певною мірою компенсується наявністю ряду робіт, які містять фрагментарне висвітлення проблеми. Авторами більшості з них є представники радянської історіографії, у тому числі Д.Горбатенко, І.Тимохович, Г.Пшеняник, Ю.Масленников, М.Кожевников, Н.Скоморохов та В.Чернецький, А.Первов та В. Зарецький. Їхні роботи є переважно описовими та оглядовими, а отже не можуть розглядатися як глибокі науково-аналітичні дослідження, однак саме радянська історіографія містить найбільший обсяг фактичного матеріалу щодо питань бойового застосування винищувальної авіації ВПС Радянського Союзу.

Радянський період в історіографії став помітним регресом у вивченні проблеми бойового застосування винищувальної авіації ВПС Германії (Люфтваффе). Ідеологізація вітчизняної історичної науки завдала серйозної шкоди об'єктивному підходу у висвітленні цього наукового завдання.

Історія розвитку та бойового застосування ВПС Німеччини розглядалась у працях зарубіжних авторів З.Янкевича, О.Гройлера. На жаль, у цих роботах організаційна сторона в історії розвитку Люфтваффе знаходить відображення тільки в констатації окремих фактів, а еволюція організаційно-штатної структури винищувальної авіації Люфтваффе окремо не розглядалась. Деякі питання організації, озброєння та бойового застосування Люфтваффе розглядались у роботах таких авторів: Г.Фойхтера, Е.Лі, Д.Ірвінга, К.Беккера, Г.Плохера, А.Прайса, П.Дайхмана, Р.Толівера та Т.Дж.Констебля, В.Швабедиссена.

Активізація наукового інтересу до історії ВПС Радянського Союзу і Німеччини, характерна для радянської історіографії періоду перебудови й лібералізації політичного життя СРСР (друга половина 80-х - початок 90-х рр. ХХ ст.), не справила суттєвого впливу на висвітлення питань організації та бойового застосування винищувальної авіації Військово-повітряних сил Радянського Союзу і Німеччини. Єдиною спробою оцінити ВПС Радянського Союзу із принципово нових позицій стала робота А.Г.Первова та В.М.Зарецького "Військово-повітряні сили у початковий період Великої Вітчизняної війни", видана в 1990 р. Однак її авторам не вдалося повною мірою перебороти традиційну ідеологічну ортодоксальність щодо ВПС Германії.

У пострадянській історіографії питання організації та бойового застосування винищувальної авіації Військово-повітряних сил Радянського Союзу і Німеччини 1940 - 1945 рр. все ще розроблені недостатньо, хоч їх актуальність виразно усвідомлюється сучасними істориками. Опубліковані в останні десятиліття численні роботи з наукової проблеми мають публіцистичний, узагальнюючий характер. Серед них роботи М.Зефірова, К-Ф.Геуста, С.Кульбакі, М.Спіка та ін. Із робіт вітчизняних учених можна відмітити монографію О.Лисенка та В.Макарова "Бойові дії авіації в роки Великої Вітчизняної війни". У роботі цих авторів зроблені спроби відмовитися від застарілих стереотипів, знайти нові підходи до вивчення історії бойового застосування Військово-повітряних сил Радянського Союзу 1941-1945 рр.

Історіографічну базу дисертаційного дослідження доповнюють матеріали, усю сукупність яких можна розділити на такі групи:

1) матеріали офіційного діловодства (накази, інструкції, методичні порадники, навчальні посібники, статути, матеріали конференцій та нарад, розвідувальні звіти), які містять велику кількість відповідних фактів щодо доктрини застосування ВПС, тактики дій винищувальної авіації, підготовки льотного складу, стану ВПС та авіаційної техніки супротивника тощо;

2) матеріали Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації (ЦАМО РФ, м. Подольськ), Російського державного архіву економіки, Архіву ВВА ВПС Росії ім. Ю.Гагаріна (м. Моніно), Російського державного військового архіву. Ці документи відображають механізм підготовки ВПС та Збройних сил Радянського Союзу до війни; висвітлюють стан справ в авіаційній промисловості. Також ці матеріали використовувались під час розробки питань щодо якісних характеристик та тенденцій розвитку авіаційної техніки, організації, кількісного та якісного складу ВПС Німеччини та ін.;

3) періодична преса, включаючи як технічні й історичні, так і науково-популярні видання, що зокрема відображають стан та розвиток авіаційної техніки, тактики дій та зміни в системі підготовки льотного складу ВПС ворогуючих сторін;

4) мемуари льотчиків-винищувачів, командирів різних рангів, авіаційних конструкторів, державних та громадських діячів, що дозволяють ознайомитися із суб'єктивними оцінками безпосередніх очевидців та учасників подій.

Джерельна база дисертації цілком достатня, щоб провести всебічне комплексне дослідження за обраною темою.

Таким чином, аналіз історіографії, архівних джерел та літератури, що стосуються теми дослідження, дає підстави стверджувати, що питання організації і бойового застосування винищувальної авіації Військово-повітряних сил було й залишається одним із значних у діяльності Збройних сил України. Оскільки цей аспект на цьому етапі не знайшов належного комплексного висвітлення, то, спираючись на досягнення попередників та наявну джерельну базу, дисертантом зроблено спробу вирішити це завдання.

Другий підрозділ - "Основні методи та напрямки дослідження". Робота проводилась на основі системного підходу. Широко застосовувалися історичний та логічний методи дослідження як спеціальні методи дослідження, а також найбільш поширені загальнонаукові методи.

Другий розділ дисертації "Фактори, які вплинули на бойове застосування винищувальної авіації" містить дослідження, яки дозволяють визначити фактори, що вплинули на ефективність бойового застосування винищувальної авіації, простежено їх розвиток.

Цей розділ складається із чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі "Погляди командування Радянського Союзу і Німеччини на бойове застосування винищувальної авіації" визначено та проаналізовано погляди командування Збройними силами Радянського Союзу і Німеччини на бойове застосування авіації, проаналізовано стан справ у ВПС СРСР і Німеччини напередодні війни, визначено та проаналізовано угрупування ВПС, що протистояли на кордонах СРСР на 22.06.1941 року.

На думку командування РСЧА ВПС призначались для виконання таких завдань: прикриття військ і об'єктів від ударів з повітря, нанесення ударів по резервам і об'єктам у тилу супротивника, підтримка повітряних десантів, забезпечення своїх військ з повітря, ведення повітряної розвідки. Але у авіаційного командування напередодні війни не були відпрацьовані такі важливі питання, як: захист від масованих авіаційних ударів супротивника; вивід з-під удару своєї авіації; підготовка і планування повітряних операцій; боротьба за панування в повітрі.

Таким чином, на початок Великої Вітчизняної війни радянське командування мало сформовані погляди на бойове застосування авіації і під впливом цих поглядів проводило роботу з реформування ВПС.

На 1 січня 1941 року ВПС РСЧА мали 249 авіаційних полків різних родів авіації, які нараховували 14095 літаків. До 1 червня 1941 кількість авіаполків ще збільшилась, а з урахуванням навчальних літаків у ВПС Радянського Союзу нараховували 19583 літаки. Найбільш численною була винищувальна авіація.

Зміни, які проходили в Збройних силах напередодні війни, потребували поширення та поліпшення справи підготовки кадрів. Для вирішення цього питання у ВПС значно збільшилась кількість навчальних закладів: якщо в 1937 році у ВПС було 19 військово-навчальних закладів, то до середини 1941 року їх кількість зросла до 95, у 83 з них готували льотний склад. Однак зростання кількості ВНЗ погіршило якість підготовки фахівців. На жаль, рівень підготовки керівного складу авіаційних об'єднань і з'єднань також був низьким. Стаж перебування на займаних посадах у більшості керівного складу був незначним: більше ніж 50% командуючих авіаційними об'єднаннями та 90% командирів з'єднань виконували свої обов'язки менше 6 місяців.

Таким чином, на початок Великої Вітчизняної війни ВПС РСЧА знаходились у стані переозброєння та реорганізації, які проводились з метою знайдення найбільш доцільних форм. Цей стан відбився і на створенні авіаційного угрупування в прикордонних округах, на рівні його готовності до протидії нападу Німеччини 22 червня 1941 року. Однак, враховуючи перелічені недоліки, зазначимо, що до початку Великої Вітчизняної війни Радянський Союз мав для відбиття агресії численне авіаційне угрупування - з урахуванням літаків ДБА ГК та ВПС ВМФ воно нараховувало 9917 літаків, хоча боєздатність його з'єднань через озброєння різнотипною авіаційною технікою, низький рівень розвитку аеродромної мережі, незакінченість перенавчання льотного складу на нову техніку, низький рівень оперативно-тактичної підготовки керівного складу, труднощі тилового забезпечення, які були пов'язані з початком реорганізації авіаційного тилу, була також низькою.

До 1941 року командування Збройних сил Німеччини також набуло сформованих, перевірених у ході бойових дій в Європі поглядів на застосування Військово-повітряних сил у війні та операціях. Ці погляди формувалися під впливом настанови на "Blitzkrieg". При цьому авіацію припускалося використати як для ведення самостійних дій, так і в тісній взаємодії з іншими видами збройних сил і родами військ. Бойові дії ВПС Німеччини (Люфтваффе) мали бути підпорядковані цілям операцій сухопутних військ. Люфтваффе повинні були завоювати панування в повітрі шляхом знищення авіації супротивника на аеродромах, зруйнувати роботу комунікацій, нанести поразку військам прикриття і створити завдяки цьому сприятливі умови для здійснення наступу наземними військами. У ході наступальних операцій Люфтваффе повинні були утримувати панування в повітрі, здійснювати авіаційну підтримку, вести повітряну розвідку, боротьбу з резервами, висаджувати повітряні десанти і сприяти успішному виконанню ними бойових задач.

Можна зробити висновок, що в концепціях германського військового командування Люфтваффе і особливо винищувальна авіація займала важливе місце як ефективний і маневрений засіб, здатний забезпечити першому удару міць і раптовість. Успіх цього удару, на їхню думку, міг визначити переможне закінчення війни.

31 січня 1941 року головнокомандуванням сухопутними військами Німеччини була підписана директива зі стратегічного зосередження і розгортання військ на Сході. Відповідно до цієї директиви розпочалось зосередження угрупування авіації, призначеної для нападу на СРСР. На 22 червня 1941 року в прикордонних районах СРСР знаходилось авіаційне угрупування Люфтваффе, що налічувало в загальній кількості 3470 літаків.

У другому підрозділі "Організаційно-штатна структура ВПС ворогуючих сторін, її вдосконалення в ході бойових дій" розглянуто організаційно-штатну структуру винищувальної авіації ВПС ворогуючих сторін, проаналізовано її зміни в ході війни та бойову ефективність.

Військово-повітряні сили РСЧА поділялися на військову, армійську і фронтову авіацію та Авіацію Головного Командування, або Дальню бомбардувальну авіацію (ДБА). Армійська авіація складалася з окремих змішаних авіаційних з'єднань (авіадивізій), що входили в загальновійськові армії. Фронтова авіація входила у війська округу і діяла відповідно до планів округів (фронтів). На відміну від ВПС РСЧА німецька авіація не мала розподілу за призначенням. До складу Люфтваффе входили як власне авіація, так і парашутно-десантні частини, зенітна артилерія. Первинний підрозділ ВПС РСЧА - ланка. Для всіх родів військової авіації характерним було те, що до складу ланки входило 3 літаки, але з кінця 1942 року, використовуючи накопичений досвід, у винищувальній авіації перейшли до ланки з двох пар (4 літаки). Базовою одиницею винищувальної авіації була Люфтваффе пара винищувачів (Rotte). Дві пари або 4 винищувача складали ланку (Schwarm). Винищувальна ескадрилья ВПС РСЧА налічувала 15 літаків. Досвід війни і більші втрати викликали необхідність змін організаційної структури. Ескадрилья за новим наказом визначалася в 9 літаків - три повних ланки. З середини 1943 року у винищувальній авіації повернулися до складу ескадрильї з 10 літаків (двох ланок по 4 літаки і пари - командира і його веденого), а в кінці 1943 року ескадрильї винищувальної авіації перейшли на склад з трьох ланок і налічували 12 літаків. У Люфтваффе наступним організаційним ступенем була ескадрилья (Staffel), яка за штатом складалась з 12 літаків.

Авіаційний полк ВПС РСЧА. На початку війни винищувальний полк складався з чотирьох-п'яти ескадрилей і двох літаків в управлінні полку (63 - 77 бойових літаків). У ході війни, з урахуванням бойового досвіду та цілої низки причин, кількість літаків у полку постійно змінювалась: на початку серпня 1941 року - 32 літака, весною 1943 року полк складався з трьох ескадрилей по 9 літаків і 4 - 5 літаків в управлінні полку, всього з 31 - 32 літаків, у середині 1943 року в винищувальному полку налічувалося 34 літаки в складі трьох ескадрилій по 10 літаків і 4 літаки в управлінні полку. У порівнянні з винищувальною авіацією ВПС РСЧА, в Люфтваффе аналог полку -- група (Gruppe), у ході війни лише один раз зазнала змін. Спочатку три, а з середини 1944 року чотири ескадрильї складали групу. Залежно від бойових задач, втрат і т. п., до її складу могло входити від 30 до 67 винищувачів. Літаки командира групи і офіцерів його штабу (Gruppenstab) складали окрему штабну ланку (Stabschwarm).

Авіадивізія - основне тактичне з'єднання ВПС РСЧА. Як правило, дивізія складалася з трьох-чотирьох, у деяких випадках п'яті-шести авіаполків і налічувала до 350 літаків. У травні-червні 1942 року почалося формування однорідних винищувальних дивізій. Спочатку вони були двох - полкового, а після цього трьохполкового складу. Аналог авіаційної дивізії радянських ВПС -ескадра (Geschwader). Також як і ескадрильї, спочатку три, а пізніше чотири групи складали Geschwader. Ескадра мала біля 150 літаків при складі з 3-х груп, або 200 при складі з 4-х груп, але через втрати в боях і несправності техніки ця кількість могла бути значно менша (90-110 літаків). У 1942 році у ВПС РСЧА почали створюватися повітряні армії. Повітряна армія дозволяла централізовано управляти всіма силами авіації, широко маневрувати авіаційними з'єднаннями, масовано використовувати їх.

Зі створенням повітряних армій відкрилися широкі можливості реалізації на практиці основних принципів бойового застосування авіації -- масованого застосування її сил, застосування авіації для вирішення великих оперативно-стратегічних задач, забезпечення тісної взаємодії з військами, централізації управління, ощадливого витрачання сил і засобів. Замість авіаційних армій, резервних і ударних авіаційних груп було прийняте рішення створювати авіаційні корпуси і окремі авіаційні дивізії РВГК. У Люфтваффе, наступними рівнями в структурі були авіаційна дивізія (Fliegerdivision) і авіаційний корпус (Fliegerkorps). Усі вони, на відміну від ескадр, не мали постійного складу і фактично створювалися за територіальною ознакою. Вони здійснювали оперативне керівництво діями авіації в певному районі, і командири ескадр зберігали повну тактичну самостійність. Вищим ступенем в організаційній структурі Люфтваффе був повітряний флот (Luftflotte). У 1941 - 1945 роках кожний з них діяв на своєму театрі військових дій. Наявність резервів, на відміну від Люфтваффе, стала однією із складових успіху винищувальної авіації ВПС Радянського Союзу в другому та третьому періодах війни.

Матеріал, поданий в дисертації демонструє, що протягом усієї війни, основні сили винищувальної авіації Люфтваффе знаходились на Західному фронті, нові винищувальні підрозділи формувалися на Західному фронті. На додаток до цього зі Східного фронту на Західний і в ППО Рейха переводилися кращі льотчики-винищувачі. Як підтвердження цього міркування можна навести приклад: перші в історії частини реактивних винищувачів були сформовані на Західному фронті. Таким чином, аналіз цього матеріалу дозволяє стверджувати, що на Східному фронті основні зусилля авіації були спрямовані на підтримку сухопутних військ, а для винищувальної авіації Люфтваффе основним ТВД ураховувався Західний.

У третьому підрозділі "Розвиток авіаційної техніки винищувальної авіації ВПС Радянського Союзу і Німеччини" аналізується стан авіаційної техніки, яка знаходилась на озброєнні винищувальної авіації ВПС Радянського Союзу і Німеччини на початку війни, проведено аналіз її бойової ефективності. Автором зроблений висновок, що авіаційна техніка, якою була озброєна радянська винищувальна авіація напередодні війні, за комплексом своїх характеристик не поступалась винищувачам Люфтваффе, а за деякими характеристикам навіть випереджала їх. Також проаналізований розвиток авіаційної техніки винищувальної авіації радянських ВПС і Люфтваффе в ході війни.

Аналіз матеріалу дозволяє стверджувати, що міркування про "застарілість" радянських винищувачів початкового періоду війни - І-16 та І-153, абсолютно безпідставні. При однакових з Bf-109E озброєнні, швидкості у землі і швидкопід'ємності, І-16 поступався німецькому винищувачу в максимальній швидкості, значно переважаючи його в горизонтальній маневреності. І-153 ще більше поступався "Мессершмітту" в швидкостях на всіх висотах, але майже в два рази переважав його в горизонтальній маневреності. Дуже низьке навантаження на крило в поєднанні з дуже високою тягооснащеністю, забезпечили унікальну маневреність при достатній для перехоплення німецьких бомбардувальників швидкості. Досвід Великої Вітчизняної війни довів, що без високої маневреності перемога в повітряному бою неможлива.

Озброєння. Гарматні варіанти І-16 випускалися з 1937 року (тип 12.17, 27, 28), а за кількістю стволів, за калібром кулеметів і гармат І-16 тип 28 в точності відповідав "Мессершмітту" серії Е. Поділ поршневих винищувачів на "застарілі", з кулеметним озброєнням, і "новітні", з гарматним, є неправильним. Досвід показав, що кожна з цих двох схем озброєння має свої переваги і недоліки.

Живучість. Вибір матеріалу обшивки у розв'язанні проблеми живучості літака не має важливого значення. Наприклад, велике значення для живучості літака має вибір системи охолодження двигуна: повітряне або водяне. І в цьому сенсі полікарповські винищувачі, безумовно, переважали в живучості своїх супротивників: усі літаки-винищувачі Люфтваффе, що брали участь у нападі на СРСР, мали двигуни водяного охолодження.

Таким чином, на 22.06. 1941 року ВПС РСЧА мали на озброєнні літаки, які за своїми тактико-технічними даними не поступалися літакам винищувальної авіації Люфтваффе, а за окремими показниками навіть переважали їх і були здатні виконувати завдання, покладені на винищувальну авіацію.

У четвертому підрозділі "Підготовка льотного складу винищувальної авіації" розглянуто систему підготовки льотчиків винищувальної авіації ВПС Радянського Союзу та Люфтваффе, проведено аналіз, щодо змін цієї системи в ході війни, проаналізовано її ефективність.

Зростання кількості авіаційних частин і ускладнення техніки, що надходила для їх озброєння, різко збільшили потребу в льотному і технічному складі. Постали нові, більш високі вимоги до технічної і спеціальної підготовки льотного складу. Підготовкою льотних кадрів, окрім льотних шкіл, займалися й інші навчальні заклади, у яких були відкриті військові авіаційні відділення, курси і навіть факультети. 3 березня 1941 року Нарком оборони СРСР увів нову систему підготовки льотних кадрів. З цього часу підготовка повинна була проводитися в навчальних закладах 3-х типів. Першим етапом були військові школи первинного навчання, що створювалися на базі аероклубів Тсоавіахіма. У них курсанти навчалися пілотувати навчальний літак. Другим, основним етапом стали військові авіаційні школи пілотів, де курсанти оволодівали бойовим літаком. Третій - військові авіаційні училища, що призначались для підготовки командирів ланок і ескадрилей. Напередодні Великої Вітчизняної війни був здійснений перехід до прискорених темпів навчання. Як джерело комплектування ВНЗ також були 20 спеціальних шкіл ВПС. Однак навчальні заклади ВПС не справлялись повністю з задачею підготовки кадрів. Для нових авіаційних формувань не вистачало біля 10000 чоловік з вищою освітою. Тому на керівні посади у щойно створювані частини і з'єднання назначалися офіцери і генерали із середньою освітою.

В оперативній і бойовій підготовці ВПС напередодні війни мали місце істотні недоліки. Побоювання льотних пригод і надмірна обережність призводили до того, що багато часу і уваги приділялося наземній підготовці, замість удосконалення льотної роботи, індивідуальної техніки пілотування і групового злітання.

Велика Вітчизняна війна стала суворим іспитом для системи підготовки льотних кадрів, створеної в міжвоєнні роки, і вона ж вимагала усунення виявлених недоліків, перебудови всієї системи і її повного підпорядкування потребам фронту. У результаті проведення цього заходу було централізоване управління льотними ВНЗ. За перші шість місяців війни ВНЗ підготували за скороченими програмами 41224 особи льотного складу. На початку війни льотні школи перейшли на поточну систему навчання. У 1943-1944 роках, коли потреби діючої армії в кадрах були в основному виконані, ВНЗ повернулися до колишніх термінів навчання.

Перед війною в Люфтваффе існувала добре налагоджена система підготовки льотних кадрів. Основні етапи підготовки пілота були наступними: в усіх льотних школах Люфтваффе курсанти спочатку мали вивчити курс загальновійськових дисциплін, а після цього приступали до вивчення спеціалізованих авіаційних дисциплін; після курсу льотної підготовки в школах Люфтваффе, курсанти мали обов'язкові курси тактичної і вогневої підготовки в спеціальних навчальних закладах; після цього, курсанти спрямовувались у навчально-бойові підрозділи тих родів авіації Люфтваффе, у яких їм в подальшому належало служити. Усі школи Люфтваффе працювали за єдиними навчальними програмами, а остаточна спеціальна підготовка майбутнього пілота відбувалася в навчально-бойових підрозділах Люфтваффе. Ця методика дозволила різко збільшити у разі необхідності кількість підготовлених пілотів-винищувачів за рахунок скорочення кількості пілотів, що проходили підготовку за програмами інших родів авіації без істотної перебудови всієї системи в цілому. Основний упор під час підготовки пілота-винищувача робився на індивідуальну вогневу і тактичну підготовку. Ця методика в подальшому себе повністю виправдала і її можна вважати передумовою високої, у порівнянні з винищувачами інших країн, результативності льотчиків-винищувачів Люфтваффе.

Погіршення ситуації на фронтах відповідно вимагало перебудови всієї системи підготовки пілотів винищувальної авіації. Зросла кількість шкіл для льотчиків-винищувачів, школи пілотів перейшли до скорочених термінів навчання. Таким шляхом було досягнуто скорочення термінів навчання без особливих збитків для якості самої підготовки. Однак весь час зростав відсоток молодих і недосвідчених льотчиків, збитих до того, як вони досягали свого десятого бойового вильоту, а незабаром ця частина стала складати більше ніж 50 відсотків. Льотчик-винищувач Люфтваффе наприкінці війни посилався на фронт, маючи тільки від 50 до 150 годин нальоту (що командуванням Люфтваффе вважалося вкрай недостатньо).

Таким чином, незважаючи на всі труднощі, авіаційні школи і училища винищувальної авіації радянських ВПС зі своєю задачею з підготовки льотних кадрів для фронту повністю впоралися. У роки війни вони підготували 164019 льотчиків-винищувачів, що значно перевищило кількість бойових і небойових втрат льотного складу винищувальної авіації. Це було забезпечено за рахунок істотної перебудови системи підготовки льотних кадрів, що здійснювалася шляхом централізації управління нею, оптимізації кількості і розширення штатної кількості льотних навчальних закладів, поліпшення організації і проведення навчально-льотної підготовки, створення запасних авіаційних полків і відкриття цілої мережі курсів підготовки і перепідготовки льотного складу.

Третій розділ дисертації "Бойове застосування ВПС у роки війни" містить дослідження щодо особливостей застосування та управління винищувальною авіацією в ході виконання своїх бойових завдань, визначені можливі напрямки використання досвіду війни в сучасних умовах тощо.

У першому підрозділі "Особливості бойового застосування винищувальної авіації" визначені завдання, що покладались у роки війни на винищувальну авіацію, проаналізовані основні тактичні прийоми, якими користувалась винищувальна авіація під час виконання цих завдань. Розглянуті тактичні прийоми винищувачів Люфтваффе, тактика бою радянських винищувачів з різними типами літаків Люфтваффе. Особливу увагу звернено на те, що основні принципи повітряного бою не втратили свого значення і в теперішній час.

Задача прикриття військ і тилових об'єктів у винищувальній авіації ВПС РСЧА вважалась основною і вирішувалися трьома способами: патрулюванням в повітрі, перехопленням літаків супротивника з положення чергування на аеродромі або із засад і "вільним полюванням".

У кінці 1942 року радянські винищувачі стали застосовувати новий спосіб бойових дій - "вільне полювання". "Полювання" винищувачів відрізнялося високою ефективністю, хоча сил і засобів на її ведення витрачалося відносно небагато. Однак слід ураховувати, що до ведення бойових дій таким способом могли залучатися тільки найбільш досвідчені льотчики, грамотні в тактичному відношенні, які добре знають сильні і слабкі сторони супротивника, що уміють виконувати бойові задачі в складних метеорологічних умовах і використовувати для маскування хмари, сонце, рельєф місцевості і різні висоти побудови маршрутів.

У ході війни зміни відбулися і в бойових порядках винищувачів. Поява на фронті нових типів літаків, оснащених радіостанціями, накопичення бойового досвіду дало можливість розпочати перехід до розімкнутих бойових порядків. Своє головне завдання -- завоювання панування в повітрі винищувальна авіація вирішувала в основному в повітряних боях. На виконання цього завдання в роки війни було витрачено: фронтовою авіацією - 35.2%, авіацією ВМФ - 55.2%, винищувальною авіацією ППО - 83.8% всіх бойових вильотів.

До основних принципів повітряного бою, що склалися в ті роки, можна віднести наступні: наступальний і рішучий характер дій; висока ефективність першої атаки; раптовість і стрімкість дій; знищення повітряного супротивника з першої атаки; точна узгодженість дій і взаємна підтримка; відсутність шаблону в діях. Потрібно засвоїти, що успіх бою залежить не стільки від співвідношення сил, скільки від вигідного розташування до початку повітряного бою, від управління боєм, від підготовки льотчиків (особливо тактичної), від правильної побудови бойового порядку, від уміння досягнути раптовості, від влучності вогню.

Таким чином, радянська винищувальна авіація розвивалася стійко і швидко. Її вклад у загальний успіх був істотним. Якщо на початку війни вона лише мала кількісну перевагу, то в кінці війни радянська винищувальна авіація завоювала панування в повітрі. Тільки сконцентрувавши свої винищувачі, командування Люфтваффе могло завоювати панування в повітрі в обмежених районах, що до того ж було надто короткочасним.

У другому підрозділі "Управління винищувальною авіацією в ході виконання своїх бойових задач" визначені основні форми та методи управління винищувальною авіацією в ході виконання своїх бойових задач, показані основні тенденції вдосконалення управління в ході війни, визначено важливість використання досвіду війни для сучасності в цьому питанні.

У роки війни були знайдені нові найбільш доцільні форми керівництва і управління авіацією в стратегічній, оперативній і тактичний ланках. Найбільш тяжким і складним етапом в організації і здійсненні управління ВПС РСЧА був початковий період війни. У цей час зв'язок і управління часто порушувалися в усіх ланках керівництва. У цих умовах з'являлася необхідність у створенні проміжних органів стратегічного керівництва ВПС, що, знаходячись в районі діючих фронтів, змогли б підвищити оперативність управління авіацією. Таким органом стали головні командування ВПС стратегічних напрямків. З осені 1941 року Ставка ВГК стала практикувати посилання своїх представників з авіації в район бойових дій. У цілому діяльність представників Ставки ВГК з авіації була необхідною, а практика їх посилання на фронт себе виправдала. Удосконалювалося управління авіацією і в оперативній ланці. Бойовою діяльністю ВПС у фронтових операціях керували командувачі фронтами через відповідних командувачів ВПС фронтів (повітряних армій). Удосконалення управління авіацією в оперативній ланці здійснювалося в напрямку підвищення гнучкості і забезпечення тривалості і безперервності управління. Це досягалося створенням в авіаційних об'єднаннях і з'єднаннях надійної системи пунктів управління (ПУ), упровадженням і кращим використанням засобів зв'язку і радіотехнічного забезпечення, завчасним і ретельним плануванням бойових дій, удосконаленням організаційної структури органів управління, організацією чіткої роботи командування і штабу повітряної армії з керівництва бойовими діями.

Аналіз поданого в дисертації матеріалу дозволяє зробити висновок, що в роки війни управління авіацією безупинно покращувалося. Це було досягнуто передусім чіткою організацією роботи штабів з керівництва військами, удосконаленням системи пунктів управління, упровадженням і більш якісним використанням засобів зв'язку, радіотехнічного і радіолокаційного забезпечення.

Таким чином, у роки минулої війни були знайдені оптимальні форми організаційної структури Військово-повітряних сил. Удосконалення проходило під впливом кількісного і якісного зростання авіації, бойового досвіду, розвитку військово-авіаційної думки, зміни характеру боротьби на фронті й інших чинників. Велика Вітчизняна війна, в свою чергу, значно вплинула на теорію і практику оперативного застосування ВПС. Було успішно вирішене питання створення великих авіаційних резервів. Досвід війни показав, що без потужних авіаційних резервів і вмілого їх використання неможливо розраховувати на успішні дії в повітрі і на землі.

У третьому підрозділі "Можливі напрямки використання досвіду бойового застосування винищувальної авіації в сучасних умовах" проаналізовано досвід бойового застосування винищувальної авіації в роки війни та сформульовані поради щодо можливих напрямків використання досвіду війни в сучасних умовах.

Накопичений у роки війни досвід бойового застосування ВПС є надто багатогранним, тому він широко використовувався в післявоєнні роки під час розвитку теорії та практики будівництва і бойового застосування вітчизняних ВПС. Його вивчали та використовували військові фахівці багатьох зарубіжних країн. У сучасних умовах командні кадри і весь особовий склад Повітряних сил (ПС) України можуть у набутому досвіді знайти відповіді на багато складних питань, що стоять перед нами. Використання досвіду війни забезпечить розв'язання цих питань з меншими помилками і, що зараз особливо важливо, з найменшими економічними витратами. Цей досвід, в першу чергу, необхідно використовувати під час розв'язання питань, що стосуються будівництва ПС України.

Можливі напрямки використання досвіду війни в умовах реформування Повітряних сил України: авіація повітряний бойовий німеччина

1. При визначенні складу і підпорядкованості, розвитку організаційної структури об'єднань, з'єднань і частин ПС. У роки війни був оптимізований бойовий склад ВПС Червоної Армії. Цей досвід частково дасть відповідь на те, яке співвідношення сил в повітрі необхідно створювати сьогодні на відповідних стратегічних напрямках біля кордонів України для того, щоб ПС могли успішно виконати поставлені перед ними завдання із захисту наших рубежів.

2. При визначенні кількості літаків і льотного складу, необхідного для заповнення втрат і підтримання оптимального співвідношення сил в повітрі.

3. При визначенні найбільш доцільних форм підпорядкованості і організаційної структури авіаційних об'єднань. Досвід війни навчає - управління силами авіації має бути централізованим. Тільки при дотриманні цього принципу управління ПС здатні повною мірою реалізувати свої бойові можливості.

4. При розробці найбільш доцільних форм застосування авіаційних резервів. У 1944 році літаковий парк резерву Ставки ВГК досяг співвідношення до ВПС Червоної Армії 70%). Досвід створення і бойового застосування авіаційних резервів особливо цінний в сучасних умовах, коли при обмеженій чисельності літакового парку ПС України може виникнути гостра потреба в негайному й істотному нарощуванні сил авіації на різних, у тому числі й усунених від місць постійного базування напрямках.

5. При розробці форм організації тилового забезпечення ПС. При цьому, особливо корисним є пошук шляхів оптимізації і устрою авіаційного тилу. Війна переконливо довела необхідність звільнення бойових авіаційних частин і з'єднань від підрозділів тилу для того, щоб вони не зв'язували їх і не знижували маневреність бойових частин ВПС.

6. При розробці питань тактики дій винищувальної авіації в ході виконання завдань із завоювання панування в повітрі. Одним з найважливіших завдань, що виконуються винищувальною авіацією, є боротьба за панування в повітрі. Як показав досвід війни, розгром або послаблення авіації супротивника, сприяв зниженню втрат наземних військ, забезпечував умови для більш якісного планування бойових дій і, що важливо, проведення цих операцій відповідно до розроблених планів. Тому з урахуванням досвіду боротьби за панування в повітрі, випливає висновок про необхідність ретельної підготовки ПС України до напруженої і безкомпромісної боротьби з повітряним супротивником. При цьому важливо пам'ятати, що з особливим напруженням боротьба за панування в повітрі буде вестися в перші дні збройного зіткнення.

7. При розробці та вдосконаленні питань авіаційної підтримки Сухопутних (танкових) військ. Слід відзначити, що незважаючи на тенденцію щодо вдосконалення високоточних авіаційних засобів збройної боротьби, танкові війська дотепер залишаються основною ударною складовою сухопутних військ. Тому необхідність виконання вимог до організації і проведення авіаційної підтримки, вироблених в роки війни, повністю зберігається і в сучасних умовах. Наприклад, досвід бойових дій Радянської Армії в Афганістані і Збройних сил Російської Федерації в Чечні, показав, що сухопутні війська так само, як і в роки Великої Вітчизняної війни, потребували безперервної підтримки великими силами авіації на головному напрямку своїх дій. Це означає, що з метою підвищення якості авіаційної підтримки Сухопутних військ у сучасних умовах необхідно аналізувати і вивчати досвід ВПС, набутий в роки війни.

8. При відпрацюванні питань організації виконання бойових задач Повітряних Сил (ПС) з прикриття військ і об'єктів інфраструктури країни. У процесі об'єднання ВПС і Військ ППО в єдиний вид Збройних сил з особливою гостротою стають питання ефективного спільного виконання бойових задач. Успішному рішенню цих питань може сприяти багатий досвід організації і здійснення взаємодії ВПС і ППО, набутий в роки війни.

9. При організації і здійсненні оперативної і бойової підготовки з'єднань і частин ПС в бойовій обстановці.

10. При організації спеціальної допідготовки льотного складу, що вибував на новий стратегічний або оперативний напрям з тилу, або з іншого фронту. Цей досвід особливо необхідно враховувати під час підготовки авіаційних підрозділів і льотного складу, що готуються для участі в миротворчих операціях.

11. При введенні в стрій молодого льотного складу, що прибуває в бойові частини з військово-навчальних закладів, як правило, з відсутнім або недостатнім нальотом на бойове застосування. Цьому питанню в авіаційних об'єднаннях, з'єднаннях і частинах в другій половині війни почали приділяти велику увагу, оскільки це сприяло зростанню бойового потенціалу авіаційних частин.

Таким чином, досвід будівництва і бойового застосування ВПС, набутий в роки війни не втратив свого значення для сучасних умов. Бойові дії авіації в роки Великої Вітчизняної війни є скарбом безцінного бойового досвіду. Необхідно вдумливо й ретельно його аналізувати і знаходити гідне йому застосування в різноманітних умовах сучасної обстановки. Організація ретельного вивчення цього досвіду і доведення до частин всього того корисного, що цей досвід дає, буде служити справі подальшого підвищення бойовий моці наших Повітряних Сил.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено вирішення наукового завдання з узагальнення організаційних форм і способів бойового застосування винищувальної авіації ВПС Радянського Союзу і Німеччини в 1940-1945 рр., визначення їх характерних рис і особливостей, тенденцій та закономірностей, розроблено рекомендації щодо можливих напрямків використання дослідженого досвіду у воєнній теорії та практиці підготовки Збройних сил України.

Основні результати дослідження:

1. На основі вивчення відповідної літератури та документальних джерел був проведений науковий аналіз питань організації та бойового застосування винищувальної авіації Військово-повітряних сил Радянського Союзу і Німеччини 1940-1945 рр. і розроблені рекомендації щодо застосування досвіду війни в сучасних умовах для Збройних сил України.