"Балканський синдром" та його можливі наслідки в сучасній українській дійсності

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Балканський синдром» та його можливі наслідки в сучасній українській дійсності

Шевченко А.Р.

Протягом останніх двадцяти років в спеціалізованій науковій літературі широко обговорюється проблема подолання наслідків від застосування боєприпасів із вмістом збідненого урану. Ця проблема завжди залишиться водночас і важливою, і актуальною, оскільки від її вирішення залежить виживання людської цивілізації. Адже, відомо, що уран, поглинаючи природній радіаційний фон організму, фатально впливає на ДНК, викликаючи мутагені перетворення. Уран небезпечний, якщо він потрапляє безпосередньо до людського організму, і викликає невпинний процес іонізації, що призводить до розпаду структури клітин ДНК. Це, згодом призводить до тяжких, часто невиліковних страждань, зламу генотипу людини, а через те вроджених та спадкових хвороб у прийдешніх поколіннях. Невипадково у 2000 році фахівцями Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) підраховано негативний вплив, завданий природі від військових дій на фоні застосування U-235, або збідненого урану (ЗУ)[1].

Вітчизняні вчені приділяють пильну увагу темі, що пов'язана із збідненим ураном. В цьому контексті висвітлюються питання екології, збереження, утилізації, його наслідків від шкідливої дії на здоров'я тощо[2-7]. Всебічний аналіз проблем, пов'язаний з використанням, переробкою, подоланням наслідків від вражаючої дії ЗУ, поводженням з ядерними відходами знайшли відображення в численних роботах зарубіжних авторів[8-12]. Слід зауважити, що до 2001 року в науковій літературі не спостерігалось єдиної думки щодо вразливих наслідків ЗУ на здоров'я людини. Але наприкінці 2000-х років у науковій літературі стали друкуватись дослідження вчених, занурених у цю проблему, які повністю спростували таке гіпотетичне припущення. D.Williams[13], McDonald[14], I.Fairlie[15], M.Burger[16] своїми роботами переконливо довели, що аерозолі від ЗУ на місці театру війни можуть розсіюватися з вітром у вигляді пилу на великі відстані, досить тривалий час зберігатися в ґрунті, впливати на здоров'я людей, які мешкають у цьому регіоні. ЗУ активізується під час процесу горіння на ґрунті, а також внаслідок свого довгого життя. Він переміщується із ґрунту до повітря, де може розповсюджуватися на досить великі дистанції (до декількох кілометрів). У той же час, низка досліджень залишає обґрунтовані наукові невизначеності, які потребують подальшого системного вивчення. До їх числа відносяться, наприклад, можливість ЗУ фільтруватися і забруднювати ґрунтові води[17]. Радіаційні частинки можуть перебувати у повітрі і у сталому стані. Варто зауважити, що урановий пил існує і в атмосферному просторі. Там він є розчиненим, безпосередньо, навколо планети, але знаходиться відносно далеко від зон уражень населення, тому ніяким чином не впливає на здоров'я землян.

Останнім часом у науковій літературі з'являються публікації результатів досліджень над живими організмами і тваринами, зокрема, які свідчать про чутливо зростаючі рівні мутації ДНК, генетичного складу клітини. Головною причиною розпаду гену в даних випадках є вміст ЗУ у біологічному матеріалі, що вивчався і досліджувався у популяціях на вражених територіях. Результати досліджень свідчать: радіоактивність продовжує активно забирати життя людей. За останніми даними біля чотирьох з половиною мільярдів людей страждатимуть від радіації[18].

Збіднений уран є одним з компонентів процесу збагачення урану, який з хімічної і радіаційної точки зору є важким токсичним металом. Порівняно із натуральним ураном, збіднений уран має легку дозу радіоактивності, приблизно 60% складу якого складає натуральний уран. U-235, як метал використовують у виготовленні боєприпасів із функцією пронизливого ефекту до людського тіла і озброєння, а також для посилення якісних властивостей броні для бронетехніки.

Одним з гострих питань, яке дотепер є предметом прискіпливої уваги широкого кола науковців є, так званий, «Балканський синдром», вперше застосований в якості визначення періоду після війни на Балканах, через що і отримав відповідну назву. Слід відмітити, що, насправді, вперше було використано інше поняття. Це сталося під час війни у Перській затоці, а клінічний стан, зрештою, хвороби, а в деяких випадках, смерть військових і цивільного населення, що опинилися в центрі подій у цьому збройному конфлікті, отримали назву Gulf War syndrome (або синдром Перської затоки). Певний час існування цього синдрому через застосування ЗУ заперечувалось, але масові звернення військових зі східною клінічною картиною, змусили скептиків змінити думку. Так, з 697000 осіб військового складу США, що проходили службу у Перській затоці, більше ніж дев'яносто тисяч військовослужбовців звернулися за медичною допомогою і скаржились на проблеми зі здоров'ям. Клінічна симптоматика, про яку повідомляли хворі, включала скарги на погіршення функції дихальних шляхів, печінки і нирок, втрату пам'яті, головний біль, лихоманку, низький кров'яний тиск тощо. З часом, Пентагон був змушений визнати існування синдрому війни у Перській затоці, але ще тривалий час керівництво військового відомства блокувало будь-який зв'язок Gulf War syndrome із використанням зброї, яка містила збіднений уран[19].

Подібна ситуація мала місце і серед військового контингенту Сполученого Королівства, що було визнано комісією незалежного розслідування у стінах Британського парламенту[20]. Ще один аргумент, який доводить факт небезпеки від перебування у зонах, що були вражені зброєю із змістом ЗУ збільшення випадків захворювання на рак у дорослих у два шість разів. Прогнозовано зросла частка хвороби дітей на лейкемію та ракові захворювання, відповідно, у три дванадцять разів. Фахове медичне видання «Lancet» ще у 1998р. розмістило роботу, у який наводились дані, що у країні через проблему використання ЗУ у той період часу маніфестно підвищилась дитяча смертність[21].

Наслідки війни у Перській затоці з використанням ЗУ вийшли далеко за рамки проблем зі здоров'ям військових, що брали участь у тих подіях. Але вплив на населення, яке проживало і проживає в Іраку і Кувейті, виявився набагато гіршим. Народи цих держав опинилися заручниками тієї катастрофи. Наприкінці війни у Перській затоці, залишилось приблизно триста тон витрачених матеріальних ресурсів, залишків зброї військових сил США, в яких містився ЗУ. Фахівці розглядають таку ситуацію, як віртуальне звалище токсичних відходів, що буде переслідувати регіони протягом наступних десятиліть[22]. Всього ж в результаті застосування U-235 під час операції «Буря в пустелі» було використано більш ніж 350 тон ЗУ, а від трьох до шести мільйонів грам цього елементу розчинилось в атмосфері повітря. Абсолютно слушним рішенням стало затвердження Резолюції, яка була ратифікована Європейським парламентом 22 травня 2008 року щодо глобальної заборони застосування зброї зі змістом ЗУ та його негативний вплив на здоров'я людини і навколишнє середовище[23].

Наслідки «Балканського синдрому» мають місце і в Україні. В першу чергу це торкнулось українських військовослужбовців, які брали участь у миротворчих операціях у складі об'єднаних сил військ НАТО в Іраку і в якості місії контингенту миротворців ООН на Балканах. Починаючи з 1992 року близько тридцяти чотирьох тисяч військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у міжнародних миротворчих операціях[24]. Поза всяким сумнівом, частина особового складу військових підрозділів, що виконувала миротворчу місію у вищезгаданих регіонах, могла стикатися із зазначеною проблемою, тому ця досить серйозна і важлива тема потребує окремого, професійного обговорення і системного дослідження.

Існує ще суттєва актуальна складова «Балканського синдрому», яка наразі є маловивченою і нерозвинутою. Адже відомо, що Україна як плацдарм забезпечення «другого ешелону» країн-учасниць Організації Варшавського договору десятки років накопичувала надлишки зброї і боєприпасів на своїй території. Не вдаючись у детальну характеристику озброєння, слід відмітити, що, наприклад, сердечники для бронебійно-підкаліберних снарядів кінетичної дії, які виготовляються із сплавів і сполук на основі вольфраму (карбід вольфраму і сплав вольфраму, нікелю та заліза ВНЖ-90) або ЗУ (сплав урану, нікелю та цинку УНЦ так званий «Матеріал Б»), могли зберігатися на території 136-и [25] українських військових складів та терміналів. До цієї категорії відносяться постріли калібру 115 мм 3УБМ13 (зі снарядом 3БМ28) та калібру 125 мм 3ВБМ10 (зі снарядом 3БМ22) і 3ВБМ13 (зі снарядом 3БМ32). Загальновідомим залишається факт низки пожеж на славнозвісних складах у м. Артемівську, Донецька область (склад військової техніки); в/ч А-0829 (арсенал № 61), м. Лозова, Харківська область; в/ч А-2985 (арсенал № 275) біля с. Новобогданівка, Запорізька область. Результатом тих сумних подій, пожеж та вибухів у військових частинах і прилеглих до них територій, стало їх перетворення на зони надзвичайних ситуацій.

Початком кульмінації надзвичайних подій можна вважати жовтень 2003 року, коли розпочались великі пожежі з детонацією боєприпасів на військовому арсеналі під Артемівськом. У травні 2004 року вибухнула 275 артилерійська база ракет і БП (АРБР) у селі Новобогданівка Мелітопольського району Запорізької області. Через рік, у травні 2005 року, вибухнуло на складах боєприпасів у с. Цвітоха Славутського району Хмельницької області. У липні 2005 року під Новобогданівкою сталася пожежа із послідуючими вибухами. 19 серпня 2006 року пожежа і вибухи на тих самих складах повторились. Серпень 2008 року відмітився пожежею і вибухами поблизу м. Лозова (Харківська область). Чергова пожежа із детонацією і вибухами сталася у серпні 2008 року на 61 арсеналі, що у м. Лозова.

За даними спеціалістів тільки на 275 артилерійській базі у Новобогданівці вибухнуло дві тисячі чотириста тон, лише, бронебійно-підкаліберних пострілів кінетичної дії[26]. Площа ураження складала від 150 метрів[27] до 314 квадратних кілометрів[28]. Кількість евакуйованих цивільних осіб сягнула десятків тисяч. З іншого боку, класифіковані, як зазначалось вище постріли, потенційно зберігались і могли вибухнути і на інших сховищах, що зазнали пожеж. Отже, надзвичайні ситуації, які мали місце в Україні і проблемні питання, що з часом можуть виникнути і завдати не тільки майнової або економічної шкоди потребують жорсткого контролю з боку держави. Пильна увага відповідних органів влади, таких як, прокуратура, МНС, СБУ, МВС, значною мірою може запобігти та пом'якшити потенційні наслідки окресленої проблеми.

Отже, державні та громадські установи мають брати активну участь у будь-яких обговореннях цього питання, які проводяться зацікавленими сторонами або відповідальними органами, включаючи наукову громадськість. Вони мають надати одна одній або іншим зацікавленим сторонам, використовуючи визначені апробовані механізми, у повному обсязі інформацію, яку мають у наявності або матимуть у майбутньому щодо небезпеки для здоров'я людей, пов'язаної із наслідками неналежного зберігання боєприпасів зі збідненим ураном. Представники медичних, наукових, інших зацікавлених кіл та установ мають обмінюватися інформацією і думками щодо фактичного медичного та наукового обґрунтування зазначеної проблеми. Змістовним представляється створення постійно діючих робочих груп з метою отримання і обробки інформації, проведення моніторингу, а також інформування і освіти цивільного населення щодо проблемних питань поблизу місць вже подоланих надзвичайних ситуацій.

збіднений уран військовий миротворчий

Література