Інженерне забезпечення бойових дій за досвідом воєнних конфліктів у ДРА, Перській затоці та Чечні (1979-2003 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ІНЖЕНЕРНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БОЙОВИХ ДІЙ ЗА ДОСВІДОМ ВОЄННИХ КОНФЛІКТІВ У ДРА, ПЕРСЬКІЙ ЗАТОЦІ ТА ЧЕЧНІ (1979-2003 рр.)

ЗАЙВИЙ Валерій Васильович

УДК 355.48 (477) «1979/2003» (043.3)

20.02.22 - військова історія

КИЇВ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Черкаському інституті пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Науковий керівник:	кандидат історичних наук, доцент Макаров Володимир Дмитрович, Національна академія оборони України, доцент кафедри історії війн та воєнного мистецтва.
Офіційні опоненти	доктор історичних наук, професор Панченко Петро Пантелеймонович, Пошуково-видавнича агенція «Книга Пам`яті України», головний науковий консультант; кандидат історичних наук Колос Руслан Леонідович, Військовий інженерний інститут Подільського державного аграрно-технічного університету, науковий співробітник науково-дослідної лабораторії розвитку та застосування інженерних військ науково-дослідного відділу.
Провідна установа:	Київський національний університет внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України, м. Київ.

Захист відбудеться «7» червня 2006 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.709.04 при Національній академії оборони України (03049, м. Київ, Повітрофлотський пр-кт, 28).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної академії оборони України за адресою: 03049, м. Київ, Повітрофлотський пр-кт, 28.

Автореферат розісланий «5» травня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук В.М. Грицюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. За сучасними поглядами баталії Другої Світової війни відносяться до воєн четвертого покоління, війни із застосуванням ядерної зброї - до п'ятого покоління, а на новітньому етапі (починаючи з кінця XX ст.) йдеться вже про війни шостого покоління. За нових умов докорінних змін зазнали способи бойових дій. Проте не слід не враховувати тієї обставини, що у майбутньому цілком можливі різні форми воєнних конфліктів, які відомі ХХ століттю й у яких братимуть участь практично всі види й роди збройних сил воюючих сторін. Безперечно, що при цьому важливе значення буде мати інженерне забезпечення військ, бо саме від своєчасного створення сприятливих умов для підготовки й ведення операцій, збереження живучості військ і підвищення ефективності застосування зброї й бойової техніки залежить хід та результати бойових дій.

Відповідно до вище зазначеного, враховуючи те, що частини та підрозділи Збройних Сил України виконують бойові завдання у складі миротворчих сил у багатьох «гарячих точках» світу, стає цілком зрозумілим, що досвід інженерного забезпечення підготовки й ведення бойових дій у воєнних конфліктах сучасності набуває особливого значення на сучасному етапі розвитку українського війська. Однак вивченню цього досвіду вітчизняними вченими приділяється недостатньо уваги. Спеціальних воєнно-історичних праць, що присвячені дослідженню інженерного забезпечення у сучасних воєнних конфліктах, в Україні практично немає, а роботи які існують з цієї тематики, мають, здебільшого, військово-технічний характер. Все це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Отже, сутність наукового завдання дослідження полягає у розкритті характерних рис й особливостей інженерного забезпечення бойових дій у війнах у Демократичній Республіці Афганістан, зоні Перської затоки та Чечні (1979-2003 рр.), а також виявленні основних тенденцій розвитку цього процесу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами й планами. Дослідження виконано відповідно до планів і програм науково-дослідної роботи з воєнної історії, що здійснюється кафедрою гуманітарних і соціально-економічних проблем Черкаського інституту пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля, НДР - шифр «Рятівник», де автор взяв участь у відпрацюванні проміжних звітів й згідно з планом наукової і науково-технічної діяльності Національної академії оборони України, НДР - шифр «Словник», де дисертантом надані статті «Інженерне забезпечення», «Інженерні війська» та «Інженерні боєприпаси».

Мета і завдання дослідження. Узагальнити досвід інженерного забезпечення бойових дій у війнах в Афганістані (1979-1989 рр.), зоні Перської затоки (1991 р.) та Чечні (1994-2003 рр.) і визначити можливості його використання в ході розвитку Збройних Сил України.

Досягнення визначеної мети передбачає вирішення таких завдань:

- проаналізувати стан наукової розробки питання та визначити основні напрямки дослідження;

- розкрити основні фактори, що впливали на процес інженерного забезпечення бойових дій військ у війнах в Афганістані (1979-1989 рр.), зоні Перської затоки (1991 р.) і Чечні (1994-2003 рр.);

- виявити тенденції й закономірності розвитку форм і способів інженерного забезпечення бойових дій у воєнних конфліктах кінця ХХ - початку XXI століть;

- дослідити завдання, характерні риси та особливості інженерного забезпечення при веденні військами оборони або наступу в умовах гірсько-пустельної та гірсько-лісистої місцевості на підставі аналізу бойових дій у Демократичній Республіці Афганістан, зоні Перської затоки та Чечні;

розробити практичні рекомендації щодо удосконалення системи інженерного забезпечення військ застосування Збройних Сил України.

Об'єктом наукового вивчення стали воєнні конфлікти в Афганістані (1979-1989 рр.), зоні Перської затоки (1991 р.) та Чечні (1994-2003 рр.).

Предмет дослідження - інженерне забезпечення бойових дій у зазначених воєнних конфліктах.

Методи дослідження. Методологічну основу проведеного наукового дослідження становлять принципи історизму, об`єктивності, всебічності. Процес інженерного забезпечення дій військ (сил) у воєнних конфліктах розглядався в контексті конкретної бойової обстановки. У зв`язку з цим було використано історичний та логічний методи, за допомогою яких були визначені тенденції розвитку означеного предмету дослідження. Використання методу порівняльного аналізу дозволило виявити особливості застосування засобів інженерного озброєння при виконанні завдань інженерного забезпечення дій військ у воєнних конфліктах, які стали об'єктом дослідження.

Поряд з цими методами дослідження застосовувалися і загальнонаукові, такі як: аналіз, синтез, індукція, дедукція та ін. Завдяки ним, автору вдалося встановити основні фактори, що впливали на організацію інженерного забезпечення бойових дій військ (сил) у війнах в Афганістані, зоні Перської затоки і Чечні.

Особливе значення при підготовці дисертації мало використання спеціальних історичних методів дослідження: проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного, а також сумісних: статистичного, класифікації та ін.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють воєнні дії, які проходили в Демократичній Республіці Афганістан (1979-1989 рр.), зоні Перської затоки (1991 р.) та на Північному Кавказі з 1994 по 2003 рр. Вибір хронологічних рамок наукового пошуку зумовлено суттєвими змінами, які відбулися у формах і способах інженерного забезпечення бойових дій, характерних для зазначеного періоду.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що автором вперше у вітчизняній воєнно-історичній науці визначені основні фактори, що впливали на процес інженерного забезпечення бойових дій військ (сил) у війнах кінця ХХ - початку ХХІ століть;

- розкриті характерні риси інженерного забезпечення підготовки й ведення бойових дій у війнах в Афганістані, зоні Перської затоки і Чечні та особливості застосування в них засобів інженерного озброєння;

- виявлені тенденції розвитку форм і способів інженерного забезпечення бойових дій у воєнних конфліктах, які стали об'єктом дослідження;

- систематизовані завдання інженерного забезпечення при веденні військами оборони або наступу в умовах гірсько-пустельної та гірсько-лісистої місцевості.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення й результати дослідження можна використати при розроблені проблем воєнно-історичної науки, теорії й практики будівництва Збройних Сил України з питань удосконалення системи інженерного забезпечення військ в сучасних Збройних Силах України; у навчальному процесі вищих військово-навчальних закладів; поліпшенні підготовки офіцерських кадрів, фахівців у галузі інженерного забезпечення; у науково-пошукових та дослідно-конструкторських роботах під час розроблення зразків інженерного озброєння для використання у спеціальних операціях. Матеріали дисертації можна також використати під час підготовки навчальних посібників і підручників, у практиці читання курсів з історії війн і воєнного мистецтва.

Фактичний матеріал, узагальнення і висновки дисертаційного дослідження уже використовуються в ході вивчення зі студентами, курсантами та слухачами Черкаського інституту пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля курсу «Інженерне забезпечення діяльності підрозділів Міністерства надзвичайних ситуацій України» та можуть використовуватися в системі інших вищих навчальних закладів України.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що всі наукові результати дослідження автором здійснені особисто. Публікації у наукових виданнях видані за його авторством.

Апробація результатів дисертації здійснювалася на міжнародних науково-практичних конференціях «Локальні війни й збройні конфлікти сучасності: проблеми розвитку теорії й практики» (2002 р.) та «Війни XXI століття і оборонна політика держави» (2006 р.), на семінарах і засіданнях профільних кафедр, а також у ході занять із слухачами Національної академії оборони України, курсантами Черкаського інституту пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля.

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені в п'яти опублікованих працях: 3-х публікаціях автора у наукових фахових виданнях та 2-х матеріалах та тезах конференцій.

Структура роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів та висновків. Загальний обсяг основного тексту дисертації становить 168 сторінок. Список використаних джерел включає 160 найменувань. Повний обсяг дисертації - 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету й завдання, хронологічні рамки, з'ясовано наукову новизну та практичне значення дисертації, наведено інформацію щодо апробації результатів дослідження.

У першому розділі «Історіографія, джерельна база та основні методи дослідження» проведено історіографічний огляд літератури та здійснено вибір напрямків дослідження, викладено загальну методику та основні методи, які були використані у дисертаційній роботі.

Серед вітчизняних фахівців, що звертались до вивчення досвіду воєнних конфліктів сучасності, варто згадати В. Телелима, А. Липського, В. Слипченка, О. Пулима, О. Власюка й інших. У їх роботах вказується на особливу роль і місце підрозділів і частин інженерних військ у загальній структурі з'єднань і частин. Зазначено, що успішне виконання завдань інженерного забезпечення дозволяє військам угруповань проводити операції у встановленні терміни та з мінімальними втратами особового складу і бойової техніки. Однак у них спеціально не аналізувався історичний досвід інженерного забезпечення бойових дій військ в особливих умовах гірської, лісистої і пустельної місцевості проти різних збройних формувань. Ці автори у своїх роботах, переважно, розглядали лише причини появи такого явища, як збройний конфлікт, намагалися його класифікувати, розкривали роль людського фактору, визначали основні шляхи й способи використання сил і засобів тощо.

Питанням інженерного забезпечення бойових дій у воєнних конфліктах певну увагу приділяють науковці Національної академії оборони України; Інституту історії України НАН України, Українського інституту воєнної історії; Військово-інженерного інституту Подільської державної аграрно-технічної академії та ін. Серед робіт, у яких тією чи іншою мірою йдеться про інженерне забезпечення бойових дій у локальних війнах і збройних конфліктах, значний інтерес складають дослідження В. Толубка, Ю. Бута, В. Косевцова «Основні закономірності сучасних локальних війн і збройних конфліктів»; В. Корнієнка, О. Гуржія «Тенденції розвитку збройної боротьби в сучасних умовах». У своїх роботах автори розкрили основні причини виникнення воєнних конфліктів, визначили в загальному вигляді роль, місце і значення інженерного забезпечення, розглянули деякі особливості виконання завдань інженерного забезпечення бойових дій наземного компоненту сторін у війнах другої половини ХХ ст. Проте безпосередньо питання теми дисертації ними не розглядалися.

Стосовно інженерного забезпечення дій миротворчих сил деякий матеріал можна знайти у працях завідувача відділом військової політики Національного інституту стратегічних досліджень, доктора політичних наук Г. Перепелиці, а також професора кафедри стратегії Національної академії оборони України Г. Костенка. Ці науковці розкривають також і характерні риси та особливості розвитку стратегії, оперативного мистецтва і тактики у війнах останнього часу. Однак й у них питання щодо забезпечення високої мобільності військ і раптовості їх дій, завдання противнику втрат і ускладнення його дій інженерними силами і засобами не розглядалися, досвід інженерного забезпечення бойових дій військ у війнах в Афганістані, зоні Перської затоки та Чечні не узагальнювався.

Важливе значення має праця науковців Національної академії оборони України Б. Воровича та В. Яремчука «Досвід інженерного забезпечення бойових дій збройних (миротворчих) сил у локальних війнах і збройних конфліктах». У ній розкриваються особливості розвитку інженерного забезпечення і тактики дій частин і підрозділів інженерних військ у сучасних умовах; визначаються перспективи розвитку інженерного забезпечення бойових дій у Збройних Силах України. Але ж всі ці аспекти висвітлюються в загальному вигляді, без належного воєнно-історичного аналізу.

Суттєвим підґрунтям для вивчення теми інженерного забезпечення бойових дій є праці Д. Каплуна «Тактика проти терористичних бандформувань», І. Тищенка «Загальновійськові підрозділи у воєнних конфліктах др. пол. ХХ ст.» та О. Шматкова, В. Фомічова, В. Єрдякова «Система воєнних дій у сучасних воєнних конфліктах». У своїх роботах зазначені вчені досліджують деякі особливості інженерного забезпечення в локальних війнах і збройних конфліктах, які велися регулярними військами проти іррегулярних збройних формувань. При цьому особлива увага звертається на зміни в системі інженерного забезпечення бойових дій від класичного до опосередкованого характеру, на тактику дій частин і підрозділів інженерних військ при веденні бойових дій проти іррегулярних збройних формувань, які роблять ставку на партизанські методи боротьби та терористичні і диверсійні дії та відхиляються від прямих бойових зіткнень. Проте, питання удосконалення організаційно-штатної структури, створення нових елементів частин і підрозділів інженерних військ, інженерного забезпечення і тактики дій інженерних частин і підрозділів в умовах «загінно-групової» тактики дій військ у збройних конфліктах та багато інших залишилися поза межами їх наукового пошуку.

Крім того, до проведення дослідження залучались статті спеціальних видань, у яких автори розглядають окремі аспекти застосування інженерних військ у конкретних локальних війнах. Цей напрямок досліджень представляють: Т. Васильєв, В. Вербицкий, Б. Іванов, В. Кувалдін, Ю. Переверзін, М. Рибак, С. Сидоров, О. Гуржій, В. Корнієнко, В. Макаров, Р. Пилявець, С. Радченко, П. Міроненко, Ф. Демідчик й ін.

Особливе значення мають роботи В. Кувалдіна «Довге відлуння короткої війни», Т. Васильєва «Воєнна операція «Буря в пустелі», О. Мацька «Особливості застосування мінно-вибухових загороджень у збройному конфлікті» й ін., де автори висвітлили сучасні погляди на бій і його інженерне забезпечення, проаналізували умови застосування інженерних підрозділів у маневровій обороні й дали свої рекомендації із планування бойових дій, охарактеризували особливості застосування в збройних конфліктах інженерних загороджень і можливі способи боротьби з ними, провели аналіз умов і факторів, які впливали на процес інженерного забезпечення й розробили методику створення раціонального складу підрозділів інженерних військ у сучасних умовах.

На сучасному етапі значну увагу інженерному забезпеченню бойових дій в особливих умовах локальних війн і збройних конфліктів приділяють також військові фахівці Російської Федерації. Збройні сили Росії неодноразово брали участь у бойових діях у різних так званих «гарячих точках», і тому питання врахування такого досвіду постає все гостріше. Ряд досліджень, які присвячені особливостям інженерного забезпечення бойових дій в ході локальних війн, були здійснені Інститутом воєнної історії міністерства оборони Російської Федерації. Питання застосування частин і підрозділів інженерних військ у сучасних воєнних конфліктах вивчаються також у Центрі воєнно-стратегічних досліджень Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, військових академіях Збройних Сил Російської Федерації й ін. Все це свідчить про те, що проблема застосування інженерних військ у локальних війнах не залишається поза увагою російських військових і потребує подальшого вивчення.

Деякою мірою питання, пов`язані з темою дисертаційного дослідження, висвітлені в роботах С. Батюшкіна, В. Булгакова, І. Воробйова, Л. Жуковського, В. Кисільова, К. Козлова, А. Захарова, В. Гурова, А. Лимно та інших, які основну увагу у своїх працях зосереджували на формах і способах інженерного забезпечення дій військ у воєнних конфліктах після Другої Світової війни. Насамперед, вони розглядали питання, які стосувалися застосування інженерних засобів у локальних війнах. Зокрема у монографії С. Батюшкіна та Л. Жуковського простежується розвиток основ застосування частин і підрозділів інженерних військ у складі загальновійськових з'єднань у збройних конфліктах, визначені фактори, які впливали на удосконалення їх тактики, особливості роботи їх командирів, штабів й ін. Однак автори, при висвітленні цієї проблеми, недостатню увагу приділили саме питанням організації інженерного забезпечення військ (сил) у війнах в Афганістані та зоні Перської затоки, сконцентрувавши в основному свої зусилля на війнах у Чечні.

Дещо інший підхід при аналізі форм і способів застосування інженерних військ обрали такі вчені, як: П. Алексєєв, Д. Болдін та Б. Юрков. Вони розглянули хід ведення бойових дій при наступі й обороні проти іррегулярних формувань противника в специфічних умовах, а потім виділили й розкрили процес всебічного їх забезпечення й показали тактичні прийоми застосування сил і засобів у населених пунктах і в горах. Разом з тим в їх роботі недостатньо уваги приділено саме питанням інженерного забезпечення військ у досліджуваних умовах.

До робіт, які стосуються безпосередньо теорії й практики бойового застосування інженерних військ в особливих умовах, їх ролі в локальних війнах і збройних конфліктах варто віднести також напрацювання М. Каратуєва, Б. Дембровського, М. Волкова, О. Нижаловського, Ю. Тучкова, А. Борщова, К. Арцибасова, М. Арбатова, Б. Божедомова, В. Дрещинського та ін.

До історіографічного аналізу автором залучені роботи польських дослідників. Так, наприклад, відомі воєнні історики В. Топольські, Й. Яшек та А. Голавські у своїх роботах зробили спробу проаналізувати окремі форми й способи застосування інженерних військ у бойових діях, що відбувалися під час воєнного конфлікту в зоні Перської затоки (1991 р.). Однак і вони не ставили перед собою конкретних завдань щодо висвітлення основних факторів, які впливали на інженерне забезпечення бойових дій військ, виявлення тенденцій і закономірностей розвитку тактики дій інженерних підрозділів при веденні військами оборони або наступу в специфічних умовах збройного конфлікту та надання можливих напрямів використання набутого досвіду в сучасних умовах.

Джерельну базу дослідження складає сукупність вітчизняних та зарубіжних матеріалів, які прямо або опосередковано стосуються аспектів питання, що досліджується. Проте слід відмітити, що для українського дослідника доступ до більшості документів на цей час закритий.

Для проведення дослідження автором були також використані офіційні документи та матеріали - щорічники SIRPI. Надана там інформація базується на залученні державної документації, насамперед контрактно-фінансової звітності, як от характеристики поставок засобів ведення війни, військових технологій, власного виробництва та воєнного бюджету (у поточних та фіксованих цінах). Особливе значення тут мала спеціальна інформація довідкового характеру про воєнні конфлікти, що відбувалися у світі наприкінці ХХ - початку ХХІ століть: чисельність протиборчих сторін з їх належністю до діючих військових формувань, інженерне і технічне забезпечення, втрати та ін. Так відслідковувалась афганська війна 1979-1989 рр., в тому числі події, що пов'язані з втручанням СРСР у конфлікт. Значна увага приділялась подіям у Перській затоці 1990-1991 рр., в тому числі військово-політичним аспектам, що передували війні проти Іраку.

Також дисертантом використані як джерела відкриті офіційні видання державних інституцій, матеріали центральних друкованих органів Міністерства оборони України та Міністерства надзвичайних ситуацій.

Таким чином, виходячи з джерельно-історіографічного аналізу за темою дослідження, стає цілком очевидним той факт, що дотепер практично відсутні воєнно-історичні роботи, у яких були б комплексно розглянуті аспекти бойового застосування інженерних військ, у тому числі інженерного забезпечення військ (сил) у збройних конфліктах другої половини ХХ ст. В Україні питання застосування інженерних військ у локальних війнах та збройних конфліктах другої половини ХХ ст. не знайшли достатнього висвітлення, а досвід інженерного забезпечення бойових дій не привертав належної уваги істориків.

У другому розділі «Фактори, які впливають на організацію інженерного забезпечення бойових дій військ» дисертант висвітлив основні з них. Це: характер сучасних локальних війн та збройних конфліктів; особливості тактики збройних формувань противника в збройних конфліктах; умови ведення збройної боротьби, розвиток воєнного мистецтва у застосуванні збройних сил держав - учасниць воєнних конфліктів тощо.

Аналіз бойових дій у війнах в Афганістані, зоні Перської затоки і Чечні показав, що застосування угруповань військ здійснювалось у різноманітних формах при використанні різних способів ведення бойових дій. На вибір форм і способів визначальний вплив чинили умови оперативно-стратегічної обстановки в районі конфлікту. Усвідомлення цих умов дозволило дійти до висновку, що локальні війни та збройні конфлікти доцільно розподілити на дві групи (особливості застосування військ, сил і засобів яких відносно схожі та стабільні). Одна група - це локальні війни та збройні конфлікти із застосуванням обома сторонами регулярних військ. Друга - збройні конфлікти та локальні війни, в яких регулярним військам протистоять іррегулярні військові формування.

У першому випадку найхарактернішими стають способи бойових дій, у яких війська розгортаються по всій ширині їх бойового шикування з чітко вираженою лінією фронту, а бойові дії плануються й ведуться за зразками класичного воєнного мистецтва. Тут має місце яскраво визначений напрямок головного удару (напрямок зосередження основних зусиль, чітка організація тактичної й вогневої взаємодії між усіма елементами бойового порядку за чітко визначеними бойовими завданнями). В іншому випадку угруповання військ стикаються з чисельними розрізненими іррегулярними формуваннями. Вирішення завдань у таких війнах і конфліктах реалізується, як правило, «нетрадиційними способами». При цьому тактика кожної сторони набуває специфічного характеру, але спрямована на те, щоб знизити ефективність сильних сторін противника і, навпаки, підвищити питому вагу своїх сильних сторін. Типовим, як правило, є одночасне вирішення неоднорідних за характером і змістом бойових завдань у різних, інколи ізольованих один від одного районах і посилення автономності дій частин і підрозділів при активізації бойових дій у містах, населених пунктах, нічних умовах. Від цього відповідно залежить і організація інженерного забезпечення військ (сил).

Так, боротьба з іррегулярними збройними формуваннями, що використовують партизанські, диверсійно-терористичні методи, розмиті межі між фронтом та тилом у зоні бойових дій, осередковий характер бойових дій вимагають застосування нетрадиційних способів інженерного забезпечення бойових дій.

При веденні бойових дій у збройному конфлікті «загінна система дій» очевидно буде найбільш типовою, оскільки вона відповідає децентралізованому принципу застосування сил і засобів, осередковому характеру бойових дій. Але тактика «загонових дій» виявиться ефективною лише за умови ретельної організації та всебічного забезпечення, в тому числі й інженерного.

Іншими словами, основними факторами, що викликали зміни у поглядах на організацію інженерного забезпечення бойових дій військ у війнах в Афганістані, зоні Перської затоки і Чечні можна вважати: характер сучасних воєнних конфліктів та удосконалення способів ведення збройної боротьби як з боку регулярних військ, так і іррегулярних збройних формувань. Так, якщо у ході бойових дій у зоні Перської затоки інженерне забезпечення носило загалом класичний характер, притаманний широкомасштабним бойовим діям із залученням великих угруповань сухопутних військ, то бойові дії в Афганістані та Чечні показали, що зміст інженерного забезпечення дещо змінюється, суттєвих змін зазнають прийоми та способи виконання завдань інженерного забезпечення. Причому основна увага приділялася забезпеченню бойової самостійності підрозділів тактичної ланки.

Суттєво вплинули на тактику військ та їх інженерне забезпечення умови району ведення бойових дій. Так, ведення бойових дій на відкритій місцевості дозволяло успішно використовувати в бою значні угруповання сухопутних військ. У таких умовах перевагу мала класична тактика. Проте ведення бойових дій у гірсько-лісистій місцевості, на морському узбережжі тощо свідчить, що в таких умовах суцільні фронти не доцільні, відсутні монолітні бойові порядки військ. Тактика набирає форми осередкової боротьби розрізненими бойовими угрупованнями, загонами з вирішенням різних за змістом завдань.

Проте, незважаючи на бурхливий розвиток сил і засобів ведення бойових дій, зміни у формах і способах збройної боротьби, завдання інженерного забезпечення дій військ та його зміст не змінилися й полягають у тому, щоб за будь-яких умов сприяти виконанню бойових завдань військ з мінімальними втратами та дотриманням норм міжнародного гуманітарного права. Разом з тим зміни у формах і способах збройної боротьби змінюють пріоритетність завдань інженерного забезпечення, зміни в способах їх виконання.

У третьому розділі «Інженерне забезпечення бойових дій у воєнних конфліктах» розкриваються характерні риси і особливості інженерного забезпечення бойових дій військ у специфічних умовах збройного конфлікту, визначаються основні тенденції розвитку цього процесу, а також надаються можливі напрями використання цього досвіду в сучасних умовах реформування Збройних Сил України.

Доведено, що інженерне забезпечення бойових дій військ у війнах в ДРА, зоні Перської затоки та Чечні достатньо впевнено доказує роль і місце частин і підрозділів інженерних військ у загальній структурі об'єднань, з'єднань і частин. Успішне виконання завдань інженерного забезпечення дозволяло військам проводити операції у встановлені терміни і з мінімальними втратами.

Аналіз досвіду бойових дій у ДРА показав, що в основу тактики моджахедів були покладені партизанські дії: нальоти, диверсійно-терористичні акти, мінування місцевості та доріг, тому основні зусилля інженерного забезпечення були зосереджені на захисті підрозділів, які виділялися для охорони й оборони важливих об'єктів, шляхів руху, боротьбі з вибуховими пристроями моджахедів, особливо на шляхах руху військ. Основу фортифікаційного обладнання позицій складали взводні опорні пункти. Широко використовувались протипіхотні мінні поля, осередки та окремі протипіхотні міни, здебільшого направленого та кругового ураження, керовані по дротах або в комплекті неконтактного вибухового пристрою. Масоване мінування моджахедами шляхів руху військ надало особливої актуальності завданню забезпечення пересування військових колон. Це завдання виконувалось силами груп розвідки та розмінування, дії яких обов'язково прикривались мотострілецькими підрозділами. У цілому в ході бойових дій в Афганістані командири з'єднань, частин і підрозділів отримали практичні навички проведення інженерних заходів щодо прикриття шляхів висування військ і об'єктів від диверсійних дій противника, фортифікаційного обладнання районів (позицій) і організації водопостачання. Набула розвитку тактика інженерних військ, організація інженерного забезпечення ведення бойових дій в умовах гірсько-пустельної місцевості.

Організація та виконання завдань інженерного забезпечення у війні в зоні Перської затоки мала певні особливості. Це пов'язано з тим, що пустельна місцевість зумовила створення системи комбінованих інженерних загороджень різного типу, які взаємно доповнювали одне одного. Основу системи інженерних загороджень іракської армії складали мінно-вибухові загородження, які були створені в поєднанні із земляними валами, дротовими загородженнями, а також заповненими нафтою протитанковими ровами. Основним видом мінно-вибухових загороджень були протипіхотні та протитанкові мінні поля, встановлені заздалегідь. Але потужна система інженерних загороджень своєї ролі в забезпеченні активності та стійкості оборони не відіграла. Основною причиною цього було залишення іракськими військами займаних позицій, відсутність вогневого прикриття інженерних загороджень, ігнорування заходів щодо їх нарощування, застосування багатонаціональними силами різноманітних технічних засобів та тактичних прийомів прориву оборони противника. З одного боку, інженерне забезпечення дій військ у війні в зоні Перської затоки за своїм змістом носило класичний характер, а з іншого, дозволяє виявити зміни в пріоритетності завдань інженерного забезпечення в бік підвищення ролі інженерних заходів маскування та захисту від високоточної зброї.

Аналіз досвіду інженерного забезпечення бойових дій військ на Північному Кавказі показав, що у внутрішньому збройному конфлікті інженерні війська виконували єдиний комплекс завдань інженерного забезпечення, який за своїм змістом не відрізнявся від того, який зазвичай покладався на інженерні війська. Але тактика ведення боротьби з іррегулярними збройними формуваннями обумовила низку особливостей у прийомах і способах їх виконання. Вивчення характеру дій іррегулярних збройних формувань та диверсійно-развідувальних груп свідчить, що, уникаючи відкритих бойових зіткнень з регулярними військами, вони переходили до проведення диверсійно-терористичної тактики, розв'язували «мінну війну» як проти військових формувань, так і проти місцевого населення. Основна маса мінно-вибухових загороджень цими формуваннями встановлювалася на дорожніх напрямках, тобто велася дорожня «мінна війна». Причому головним засобом ведення мінної війни були не інженерні міни, як звичайно, а артилерійські та авіаційні боєприпаси, ручні гранати, пристосовані за допомогою підручних засобів до застосування.

Проведений аналіз показує, що попередня організація виконання завдань, яка передбачала подолання загороджень, в основному тільки підрозділами та частинами першого ешелону, підсиленими для цієї цілі інженерними силами та засобами, не придатна в умовах ведення мінної війни й вимагає її перегляду. В умовах збройного конфлікту кожен підрозділ, кожен екіпаж, незалежно від його штатного призначення, завдання, яке виконує, місця в оперативній побудові військ, повинні бути готові до самостійного подолання мінно-вибухових загороджень, мати для цього спеціальне оснащення.

Досвід бойових дій показав велику роль мінно-вибухових загороджень у боротьбі з противником, який використовує тактику партизанських дій. Для прикриття позицій і районів військ використовувались протипіхотні мінні поля, які встановлювались у керованому варіанті. Для заборони відходу бандформувань та підходу до них резерву використовувалися системи дистанційного мінування.

Ці заходи, як показав досвід воєнних конфліктів, забезпечували виконання завдань, які стояли перед військами. Разом з тим великий спектр завдань інженерного забезпечення дій військ вимагає не тільки значної кількості відповідних типів засобів, але й нових прийомів і способів їх виконання, особливо в неординарних умовах.

У ході бойових дій у ДРА, Іраці та Чечні особливе значення приділялось розмінуванню маршрутів руху і районів розташування військ, а після завершення конфліктів - суцільному розмінуванню місцевості й об'єктів від вибухонебезпечних предметів. При цьому достатньо високу ефективність показали броньовані машини розмінування БМР і трали КМТ-5, КМТ-7 й «Парнас». Установки розмінування УР-67, УР-77, УР-83П й заряди розмінування ЗРП у ході збройних конфліктів широкого застосування не знаходили.

На основі отриманих результатів дослідження автором були розглянуті можливі напрямки використання досвіду бойового застосування сухопутних військ у конфліктах у сучасних умовах реорганізації Збройних Сил України.

Дисертантом у роботі надана низка рекомендацій, спрямованих на забезпечення протимінної безпеки; застосування загороджень для прикриття позицій і районів розташування військ; польове облаштування базових районів, блокпостів, фортифікаційне обладнання позицій військ. Запропоновано комплекс заходів щодо організації розмінування доріг при супроводженні військових колон; розмінування місцевості від вибухонебезпечних предметів.

Підрозділи інженерних військ, діючи попереду військ, стають об'єктами диверсійних дій, піддаються обстрілам зі стрілецької зброї. Для підвищення захищеності особового складу в роботі визначені пропозиції щодо дообладнання бронетранспортерів БТР-80 і БТР-70 додатковими засобами захисту.

Аналіз бойових дій показав, що особовий склад частин та підрозділів, які залучаються до розв'язання збройного конфлікту, має низьку інженерну підготовку. З метою усунення цієї невідповідності автором запропоновані можливі напрямки щодо удосконалення бойової підготовки військ, спрямовані на поліпшення інженерної підготовки особового складу. Доведено, що проведення спеціальної психологічної підготовки підвищить стійкість особового складу до виконання завдань в умовах ведення противником «мінної війни».

Проведений аналіз інженерного забезпечення дій військ у локальних війнах і збройних конфліктах дозволив дійти до висновку, що значної технічної зміни способів виконання завдань інженерного забезпечення не відбулося, однак в умовах збройного конфлікту зазнали змін у прийомах та способах їх виконання.

Специфічний характер збройного конфлікту висунув ряд вимог до угруповання інженерних військ:

- здатність частин (підрозділів) інженерних військ забезпечувати одночасно наступальні, оборонні й спеціальні дії з'єднань і частин;

- готовність частин (підрозділів) інженерних військ забезпечувати з високим ступенем ефективності бойові дії військ на рівнинній, у гірсько-лісистій місцевості й міських умовах; одночасне виконання завдань інженерного забезпечення на всіх напрямках, незалежно від зміни оперативної побудови військ;

- висока маневреність і мобільність інженерних сил і засобів, у тому числі в гірсько-лісистій місцевості й умовах обмеженої видимості;

- високий ступінь узгодження дій частин (підрозділів) інженерних військ із забезпечуваними з'єднаннями (частинами).

Інженерне забезпечення військ (сил) має мету створити безпечні умови несення служби особовим складом як в базових таборах, так і поза ними. Насамперед, це стосується інженерного обладнання блокпостів.

Виходячи з матеріалів дослідження, стає зрозумілим, що вони обладнуються з метою попередження несанкціонованого перетинання межі табору всіма видами транспорту та людьми, недопущення завезення (перенесення) вибухових речовин і зброї.

На думку автора, блокпост повинен відповідати таким вимогам: забезпечувати надійну стійкість перешкод руху транспорту, який використовується як таран; забезпечувати можливість первинного і основного огляду техніки і людей, що перетинають блокпост; відповідати безпечним умовам несення служби особового складу; забезпечувати надійну охорону і оборону; мати відповідні умови життєдіяльності особового складу.

Обов`язковими елементами обладнання блокпоста в даному випадку повинні бути: перешкоди обмеження швидкості руху транспорту перед блокпостом; ділянка первинного огляду техніки і людей; рухомий бар`єр для перекриття входу на блокпост; ділянка основного огляду техніки і людей з естакадою і оглядовою вежею; огорожа блокпоста, що забезпечує захист особового складу від обстрілу ззовні; спостережні вежі; вогневі точки для організації надійної оборони блокпоста; невибухові загородження по периметру блокпоста в поєднанні з сигнальними мінами.

Для попередження проникнення в базові табори терористичних груп повинно здійснюватися інженерне обладнання їх периметрів. Воно включає влаштування невибухових загороджень та обладнання спостережних постів.

Невибухові загородження влаштовуються таких же типів, як і на блокпостах. Особливістю є те, що в даному випадку доцільно на найбільш небезпечних ділянках проводити ешелонування невибухових загороджень. При цьому відстань між рядами загороджень повинна бути не більше 50 м. Всі можливі напрямки проїзду автотранспорту поза блокпостами через периметр надійно перекриваються.

Отже, спектр завдань інженерного забезпечення надзвичайно різноманітний і складний. Перш за все це забезпечення мінної безпеки, інженерне обладнання базових таборів та місць несення служби поза ними, забезпечення особового складу питною і технічною водою, електротехнічне забезпечення й інше. Дослідження показало, що до виконання цих завдань залучаються інженерні і загальновійськові підрозділи. Інженерні підрозділи представлені саперними, інженерно-саперними й інженерними спеціальностями. З досвіду виконання бойових завдань в Афганістані, Іраці та Чечні доцільно у складі механізованих бригад мати мобільні саперні підрозділи, які б мали у своєму складі групу охорони. Інженерні підрозділи повинні бути забезпечені основними видами техніки, що застосовується при виконанні завдань інженерного обладнання таборів, районів, позицій. В свою чергу, завчасне вивчення нових прийомів і способів інженерного обладнання районів, позицій забезпечить підготовку українських миротворчих підрозділів до дій у складі багатонаціональних угруповань і вміле виконання ними завдань інженерного обладнання.

Особливо важливого значення, на думку автора, набувають питання мінної безпеки. Визначається такий стан справ масовим застосуванням противником різних видів саморобних вибухових пристроїв, забрудненням районів виконання завдань різного типу боєприпасами. В таких умовах спеціалісти інженерних військ залучалися до виконання завдань з розмінування, інженерної розвідки доріг, районів скупчення боєприпасів, знешкодження саморобних вибухових пристроїв, знищення боєприпасів ворожої армії. Перераховані вище питання мало сьогодні вивчені а тому набутий бойовий досвід у їх вирішенні потребує аналізу і детального вивчення.

ВИСНОВКИ

інженерний військо збройний конфлікт

У дисертації вирішене важливе наукове завдання, яке полягає у розкритті характерних рис і особливостей інженерного забезпечення бойових дій у війнах в ДРА, зоні Перської затоки та Чечні (1979-2003 рр.), а також виявленні основних тенденцій розвитку цього процесу. Визначені можливості використання історичного досвіду у сучасній теорії та практиці військового будівництва, зокрема в ході реалізації Державної програми розвитку Збройних Сил України.

Основні наукові та практичні результати дисертаційної роботи:

1. Проведено історіографічний аналіз, визначено стан розробки теми дослідження, дана характеристика джерельної бази. Зроблено висновок про те, що хоча питання використання досвіду інженерного забезпечення бойових дій у війнах в ДРА, зоні Перської затоки і Чечні важливий для розвитку теорії та практики військового будівництва, проте всебічне його вивчення ще не набуло відповідного висвітлення у воєнно-історичній науці.

2. Як показав досвід локальних війн і збройних конфліктів, застосування угруповань військ (сил) здійснювалось у них у різноманітних формах при використанні різних способів ведення бойових дій. На вибір форм і способів інженерного забезпечення бойових дій визначальний вплив чинили умови оперативно-стратегічної обстановки у районі конфлікту, а саме: характер воєнного конфлікту, способи й форми ведення бойових дій противником, ступінь його опору; зброя, яка використовувалася; створювані угруповання військ, їх склад і структура. Суттєво впливали також фізико-географічні умови регіону.

Усвідомлення цих умов дозволило стверджувати, що в локальних війнах та збройних конфліктах інженерне забезпечення здійснювалось з метою створення передумов для максимального використання можливостей озброєння та воєнної техніки, підвищення живучості створюваних угруповань військ, їх маневреності та ефективності ведення ними бойових дій. При цьому військами виконувався єдиний комплекс завдань інженерного забезпечення, який включав у себе: інженерну розвідку противника, місцевості та об'єктів; фортифікаційне обладнання позицій, районів розташування військ; улаштування, утримання загороджень та здійснення руйнувань; подолання загороджень та руйнувань; розмінування місцевості та об'єктів; підготовку та утримання шляхів руху та переправ; обладнання пунктів водопостачання; інженерні заходи з маскування військ та об'єктів.

3. Аналіз досвіду інженерного забезпечення дій військ дозволив визначити характерні риси в його здійсненні. Так, іракською стороною була підготовлена потужна глибоко ешелонована оборона іракських військ проти багатонаціональних сил, яка носила класичний характер і була прикрита розвиненою системою загороджень. Це примусило командування багатонаціональних сил приділити основну увагу проробленню проходів в інженерних загородженнях іракської оборони. Використання командуванням багатонаціональних сил зброї нових технологій - авіації, автоматизованих систем управління та розвідки, високоточної зброї примусило іракську сторону здійснювати комплекс широкомасштабних заходів з маскування військ та об'єктів.

Аналіз досвіду інженерного забезпечення бойових дій військ в Афганістані та Чечні показав, що характер збройної боротьби обумовив низку особливостей у прийомах та способах його здійснення.

Широке застосування мінно-вибухових загороджень іррегулярними збройними формуваннями, ведення «мінної війни», особливо на шляхах руху військ надали особливої актуальності завданням з подолання загороджень противника, розмінування місцевості в районах бойових дій та розташування військ, створення інженерних загороджень на імовірних шляхах руху «караванів» противника.

Інженерне забезпечення бойових дій військ в умовах ведення «мінної війни» в Афганістані та Чечні за своєю суттю стало способом ураження противника інженерними засобами, тобто способом ведення збройної боротьби.

В умовах збройного конфлікту важливого значення набули інженерні заходи з прикриття та охорони базових районів, блокпостів або окремих опорних пунктів урядових сил. Основним засобом прикриття цих об'єктів були керовані протипіхотні мінні поля в поєднанні із сигнальними мінами та невибуховими загородженнями.

Як правило, збройні конфлікти в указаних регіонах виникали у складних фізико-географічних умовах. Це надавало особливої актуальності завданню забезпечення особового складу водою. Бойові дії показали, що її доставка здійснювалася погано, а в деяких випадках зовсім відсутня, мала чисельність засобів добування води безпосередньо у військах не забезпечувала її потреби в умовах гірської і пустельної місцевості, що приводило до порушення нервово-психологічного стану особового складу і передчасної здачі в полон.

Практика проведення операцій у війнах в Афганістані, зоні Перської затоки та Чечні, не дивлячись на різницю у способах ведення бойових дій, достатньо впевнено доказує роль і місце частин і підрозділів інженерних військ в загальній структурі об`єднань, з`єднань і частин. Успішне виконання завдань інженерного забезпечення дозволило військам проводити операції у встановлені терміни і з мінімальними витратами.

Проте, аналіз досвіду застосування інженерних частин і підрозділів у бойових діях дозволив визначити і деякі недоліки: у з`єднаннях, частинах і підрозділах не було достатньої інформації про мінно-вибухові загородження за попередні роки; у військах не було достатньої кількості ефективних засобів розвідки та подолання мінно-вибухових загороджень (міношукачів, тралів); частина недоліків в інженерному забезпеченні пояснюється неповною укомплектованістю військ інженерними військами, які складали тільки 3,5% від загальної чисельності військ (по штатам воєнного часу положено мати 11,5%); слабо та не конкретно здійснювалося керівництво з боку деяких командирів загальновійськових з`єднань та частин штатними і доданими інженерними частинами і підрозділами; у багатьох випадках фортифікаційне обладнання позицій і районів розташування військ проводилось без урахування особливостей гірсько-пустельної та лісової місцевості та способів ведення бойових дій противником; слабка підготовка особового складу інженерних частин і підрозділів до дій в специфічних умовах. Недостатній рівень інженерної підготовки частин і підрозділів, особливо артилеристів, десантників, зв`язківців, деколи приводили до необґрунтованих втрат.

4. Проведений аналіз історичного досвіду виконання завдань інженерного забезпечення дій військ у локальних війнах і збройних конфліктах дозволив виявити деякі тенденції розвитку інженерного забезпечення бойових дій. Основними із них, на думку автора, є:

- зростання обсягу завдань з розмінування місцевості та очищення її від вибухонебезпечних предметів. Це пов`язано зі збільшенням кількості застосовуваних боєприпасів під час бойових дій;

- поширення масштабів застосування мінно-вибухових загороджень, відхід від класичних форм ведення «мінної війни» протиборчими сторонами. У відповідності до цього, завдання протидії інженерним загородженням набули важливого оперативно-тактичного значення;

- підвищення важливості інженерних заходів маскування та захисту від високоточної зброї внаслідок зростання ролі засобів розвідки та ураження (особливо, високоточних). Це дало поштовх розвитку та виробництву засобів маскування;

- удосконалення організаційних структур інженерних військ залежно від кількісного і якісного росту засобів інженерного озброєння;

- зростання актуальності забезпечення особового складу водою. Внаслідок погіршення екологічної обстановки у світі це завдання, за поглядами іноземних військових фахівців, стало важливою умовою забезпечення високого морально-бойового духу особового складу під час бойових дій.

Виявлені тенденції дозволили, у свою чергу, сформулювати також і ряд закономірностей щодо інженерного забезпечення частин і підрозділів у воєнних конфліктах. Це, зокрема:

- залежність характеру і масштабу інженерного забезпечення від зростання чисельності військ, діючих безпосередньо у районі воєнних дій;

- залежність якості підготовки особового складу інженерних військ до бойових дій від рівня професійної майстерності керівного складу;

- залежність способів інженерного забезпечення бойових дій від засобів боротьби;

- залежність ходу бойових дій від своєчасного і якісного інженерного забезпечення частин і підрозділів різних родів військ, що беруть участь у воєнному конфлікті;

- відповідність організаційних структур інженерних військ різноманітним видам бойових дій;

- залежність організаційних структур інженерних військ від структури родів військ;

- відповідність організаційних структур інженерних військ завданням, що виконуються;

- дотримання найбільш раціонального співвідношення організаційних структур різного призначення;

- залежність організаційних структур інженерних військ від кількості особового складу і засобів, що виділяються для їх формування;

- відповідність організаційних структур інженерних військ від структур родів військ розкрило найбільш суттєві зв'язки залежно їх розвитку від організаційного будівництва, форм та способів ведення бойових дій військ, що забезпечуються.

5. На основі отриманих результатів дослідження автором запропоновані можливі напрями використання досвіду інженерного забезпечення бойових дій у сучасних умовах розвитку Збройних Сил України:

- забезпечення протимінної безпеки військ;

- застосування загороджень для прикриття позицій і районів розташування військ;

- польове облаштування базових районів, блокпостів, фортифікаційне обладнання позицій військ;

- поліпшення інженерної підготовки військ;

- проведення спеціальної психологічної підготовки особового складу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Особливості розвитку інженерних засобів після Другої світової війни // Труди академії. - 2005. - №60. - С.124-127.

2. Інженерне забезпечення бойових дій у воєнних конфліктах // Труди академії. - 2005. - №61. - С.133-136.

3. Характерні риси інженерного забезпечення Сухопутних військ в локальних війнах і збройних конфліктах сучасності // Труди академії. - 2006. - №68. - С.342-343.

4. Особливості та характерні риси розвитку воєнного мистецтва у війнах другої половини XX століття (у співавторстві з С. В. Василенко) // Локальні війни та збройні конфлікти сучасності: проблеми розвитку теорії та практики: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (12 грудня 2002 р.). - К.: Український інституту воєнної історії, 2003. - Ч. II. - С.61-71.

5. Використання досвіду інженерного забезпечення бойових дій у сучасних війнах і збройних конфліктах на початку XXI століття // Війни XXI століття і оборонна політика держави: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (2006 р.). - К.: Національна академія оборони України, 2006. - С.343-349.