Размещено на http://www.allbest.ru/

3

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ „ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА"

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Застосування зенітної артилерії сухопутних військ у воєнних конфліктах кінця другої половини ХХ ст.

Федоренко Дмитро Сергійович

Львів - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Черкаського державного технологічного університету, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться 08.06. 2007 р. о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.052.15 у Національному університеті „Львівська політехніка" Міністерства освіти і науки України за адресою: 79013, м. Львів-13, вул. С.Бандери, 12, корп. 4, ауд. 204.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету „Львівська політехніка" (79013, м. Львів-13, вул. Професорська, 1).

Автореферат розісланий „ 3 " травня 2007 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.І. Гусєв

АНОТАЦІЯ

Федоренко Д.С. Застосування зенітної артилерії Сухопутних військ у воєнних конфліктах кінця другої половини ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.02.22 - військова історія. - Національний університет „Львівська політехніка". - Львів, 2007.

На основі аналізу опублікованих документів та статистичних матеріалів у дисертації досліджується процес застосування зенітно-артилерійських підрозділів в воєнних конфліктах за досвідом бойових дій в Афганістані, Таджикистані, Чечні та ін. Основну увагу приділено питанням розвитку тактики зенітно-артилерійських підрозділів (частин) у сучасних збройних конфліктах, характерним рисам і особливостям їх дій. Розкриваються основні принципи, форми та способи застосування зенітної артилерії в специфічних умовах на різних етапах збройного конфлікту.

Ключові слова: війна, воєнний конфлікт, форми і способи збройної боротьби, зенітно-артилерійські підрозділи, зенітна артилерія, об`єкти поразки, тактика.

зенітний артилерійський збройний бойовий

АННОТАЦИЯ

Федоренко Д.С. Применение зенитной артиллерии Сухопутных войск в военных конфликтах конца второй половины ХХ в. -Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 20.02.22 - военная история. - Национальный университет „Львовская политехника". - Львов, 2007.

В диссертации рассмотрены вопросы применения зенитно-артиллерийских подразделений (частей) по опыту военных конфликтов, что проходили на территориях Афганистана, Таджикистана, Чечни, Ирака и др.

В первом разделе проводится анализ научной литературы и источников, рассматриваются и раскрываются методологические основы и алгоритм исследования из данной проблемы. Отмечается, что в настоящее время на Украине практически отсутствует обобщенный материал по боевому применению зенитно-артиллерийских подразделений и частей в локальных войнах и вооруженных конфликтах, которые проходили после Второй мировой войны. Вместе с тем, этот опыт в современных условиях строительства Вооруженных сил Украины, представляет практическую ценность, потому что ряд подразделений и частей нашей армии берут участие в проведении миротворческих операций во многих регионах планеты. В этой связи и возникла необходимость специального и комплексного его научного исследования.

Во втором разделе исследуются условия ведения боевых действий в локальных войнах на Северо-Кавказском и других театрах военных действий, рассматриваются факторы, что влияют на характер вооруженной борьбы, применение в ходе нее сил и средств, анализируется возможный состав группировок противника, что принимают участие в военных действиях, его объекты поражения зенитной артиллерией в ходе выполнения ею боевых задач.

В третьем разделе исследуются особенности и характерные черты боевого применения зенитно-артиллерийских подразделений в локальных войнах, рассматриваются тенденции и основные противоречия этого процесса, раскрывается закономерность, что определяет эффективность использования зенитного и ракетного оружия в особенных условиях горно-лесисто-пустынного ТВД.

В выводах представлены проведенный анализ исследуемого материала, разработанные практические рекомендации из его применения в современных условиях строительства Вооруженных Сил Украины.

Ключевые слова: война, военный конфликт, формы и способы вооруженной борьбы, зенитно-артиллерийские подразделения, зенитная артиллерия, объекты поражения, тактика.

ANNOTATION

Fedorenko D. S. The use of antiaircraft artillery of the overland forces in the military conflicts at the end of the second half of the 20^th century. - Manuscript.

Dissertation on gaining of scientific degree of candidate of history sciences after speciality 20.02.22 - military history. - National University „Lvivska politechnika". - Lviv, 2007.

On the basis of analysis of the published documents and statistical materials in dissertation the process of application of rocket troops of Overland armies in the conditions of the mountain-forest-deserted locality after experience of battle actions in Afghanistan, Tadgicistani, Chechnya and in. is explored

Basic attention is spared to the questions of development of tactic of artillery parts and subsections in the modern armed conflicts, to the personal touches and features of their actions. Basic principles, forms and methods of application of rocket troops, in specific terms on different stages of the armed conflict open up.

Keywords: war, shooting war, forms and methods of the armed fight, rocket troops, ob`ecti defeats, tactic.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Події останнього півстоліття засвідчили той незаперечний факт, що коли відбувалися чи відбуваються збройні конфлікти, то в них беруть участь практично всі види і роди збройних сил воюючих сторін. Однак, головну роль при цьому визначали, як правило, загальновійськові сухопутні з'єднання. Успіх же залежав не лише від уміння і можливостей однієї із сторін нанести іншій максимально можливу поразку в живій силі і техніці, але й від вдалого прикриття кожного супротивника своїх військ від ворожих ударів засобів повітряного нападу (ЗПН).

Як свідчить історичний аналіз локальних війн та збройних конфліктів, основна роль при виконанні завдань прикриття підрозділів і частин Сухопутних військ належить зенітній артилерії. Однак, вітчизняна воєнно-історична наука до останнього часу цьому аспекту приділяла невиправдано мало уваги. Причому слід зауважити і те, що характер їх участі у бойових діях - статутними документами незакріплений, хоча цього об`єктивно потребують війська у зв'язку із завданнями, які ставляться перед ними у ході підготовки та ведення збройної боротьби.

Виходячи з означеної проблеми, а також потенційної можливості виникнення в майбутньому збройних зіткнень як поблизу кордонів України, так і безпосередньо на її території, стає цілком очевидною необхідність вивчення та врахування історичної практики застосування зенітно-артилерійських комплексів. Отже, актуальність теми визначається такими чинниками: імовірністю виникнення локальних війн і збройних конфліктів; вимогою керівних документів щодо відповідного рівня підготовки військ на випадок бойових дій; відсутністю комплексного історичного дослідження та рекомендацій стосовно застосування зенітної артилерії при обороні і наступу за різних умов; необхідністю врахування практичного досвіду набутого протиповітряною обороною Сухопутних військ у ході воєнних конфліктів останніх років; потребою штабів і військ у конкретних рекомендаціях з реорганізації відповідних частин і підрозділів.

Наукове завдання роботи: на основі узагальнення досвіду бойового застосування зенітної артилерії Сухопутних військ у локальних війнах і збройних конфліктах кінця ХХ ст., з'ясувати основні протиріччя, які існували при їх застосуванні та висвітлити заходи по їх вирішенню; розкрити характерні особливості ведення ними бойових дій, виявити тенденції і закономірності цього процесу.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертаційна робота виконувалася згідно з темою науково-дослідної роботи у галузі воєнної історії, що розробляється кафедрою історії України Черкаського державного технологічного університету (шифр "Слобода"), де автор готував проміжні та підсумкові звіти, а також з урахуванням робочих планів і програм наукової діяльності кафедри гуманітарних та соціально-економічних дисциплін Черкаського інституту пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля. Вона також пов`язана з НДР "Словник", що виконується в Національній академії оборони України на замовлення начальника Генерального Штабу Збройних Сил України.

Мета і завдання дослідження. На основі аналізу опублікованих документів і матеріалів архівів, а також спеціальної літератури висвітлити історичну практику застосування зенітно-артилерійських підрозділів у воєнних конфліктах кінця ХХ ст. та з'ясувати напрями можливого використання набутого досвіду для сучасних Збройних сил України.

Досягнення означеної мети передбачає вирішення таких завдань:

- проаналізувати історичну та військову літературу, визначити джерела дослідження;

- узагальнити досвід набутий військами протиповітряної оборони Сухопутних військ під час ведення бойових дій у визначений період;

- з'ясувати протиріччя, які існували при бойовому застосуванні зенітно-артилерійських підрозділів загальновійськових з`єднань у воєнних конфліктах та висвітлити заходи по їх вирішенню;

- розкрити характерні особливості та виявити тенденції і закономірності ведення ними бойових дій;

- за результатами проведеного дослідження запропонувати можливі напрями використання отриманого досвіду в сучасних умовах реформування Збройних Сил України.

Об'єктом вивчення стали воєнні конфлікти кінця ХХ ст.

Предмет дослідження - бойове застосування зенітної артилерії Сухопутних військ у воєнних конфліктах кінця другої половини ХХ ст.

Методи дослідження. Методологічну основу проведеного наукового дослідження становлять принципи історизму, об`єктивності, всебічності. Процес застосування зенітно-артилерійських підрозділів Сухопутних військ у воєнних конфліктах кінця ХХ ст. розглядався в контексті конкретної міжнародної обстановки. В зв`язку з цим було використано історичний та логічний методи, за допомогою яких основна увага приділялась не окремим аспектам, а загальним тенденціям розвитку означеного предмету. Звертання до методу порівняльного аналізу дозволило виявити особливості та характерні риси застосування зенітної артилерії Сухопутних військ за різні роки окресленого періоду.

Поряд з цими методами дослідження використовувалися і загальнонаукові, такі як: аналіз, синтез, індукція, дедукція та ін. Завдяки ним, автору вдалося встановити основні фактори, що впливали на бойові можливості застосування зенітної артилерії в локальних війнах, які відбувалися наприкінці ХХ ст.

Особливе значення при підготовці дисертації мало використання спеціальних історичних методів дослідження: проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного, а також сумісних: статистичного, класифікації та ін.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період воєнних дій, що відбувалися на різних театрах військових дій в кінці ХХ ст., насамперед в Афганістані (1979-1989 рр.), зоні Перської затоки (1991 р.) і Чечні (1994-1996; 1999-2000 рр.).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у всебічному висвітлені теми, яка ще й досі не стала в Україні предметом спеціального вивчення. Автором вперше у вітчизняній воєнно-історичній науці поглиблено розглядаються аспекти, пов'язані із застосуванням зенітно-артилерійських підрозділів Сухопутних військ у воєнних конфліктах, досліджується процес ведення бойових дій ними за специфічних умов; розкриваються основні принципи і відповідні способи застосування зенітно-артилерійських частин і підрозділів Сухопутних військ на різних етапах збройного конфлікту, систематизовані завдання зенітної артилерії при діях у гірській, лісистій та пустельній місцевостях, запропоновані відповідні рекомендації, спрямовані на поліпшення реформування вітчизняних Збройних Сил.

Одержані результати значно розширюють і поглиблюють знання в галузі історії воєнного мистецтва. У науковий обіг вводиться раніше ніким не опрацьований документальний матеріал, зокрема і архівний.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що проаналізований матеріал та зроблені висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані при розробці проблем воєнно-історичної науки, теорії та практики будівництва Збройних сил України, поліпшенні підготовки офіцерських кадрів. Їх доцільно враховувати та реалізовувати в ході розробки керівних документів, бойових статутів, настанов, інструкцій щодо форм і способів застосування військ (сил).

Матеріали дисертації можна також використати для написання навчальних посібників і підручників, при читанні курсів з історії війн і воєнного мистецтва.

Особистий внесок здобувача полягає у тому, що усі наукові результати дослідження здійснені автором особисто. Публікації у наукових виданнях видані за його авторством.

Апробація результатів дисертації здійснювалась у процесі занять з курсантами Черкаського інституту пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля, а також на міжнародній науково-практичній конференції на тему: "Локальні війни і збройні конфлікти сучасності: проблеми розвитку теорії і практики", що проходила у м. Києві 12 грудня 2002 р., на семінарах і засіданнях профільних кафедр.

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у трьох публікаціях автора у фахових виданнях та у тезах доповіді на міжнародній науково-практичній конференції.

Структура дисертації відповідає поставленій меті і завданням дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів та висновків. Загальний обсяг основного тексту дисертації становить 162 сторінки. Список використаних джерел включає 180 найменувань. Повний обсяг дисертації -180 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначені об'єкт, предмет, мета й завдання, хронологічні рамки, методологічна основа, з'ясовано наукову новизну та практичне значення роботи.

У першому розділі - "Історіографія, джерельна база й основні методи дослідження" - проведено аналіз спеціальної літератури і документального матеріалу з теми, яка розглядається, а також розкрито методологічну основу і алгоритм роботи.

Зокрема, зазначено, що висока динамічність військових подій останніх років змусила вчених почати "упорядкування" окремої галузі історичної науки як складової частини системи знань про війну й армію. Сучасний стан гуманітарного розвитку потребує досліджень, які б аналізували діяльність Збройних сил у процесі врегулювання конфліктів, а також вірогідність воєнно-історичної інформації з різних проблем.

Що ж до безпосереднього вивчення застосування різних видів і родів військ у локальних війнах і збройних конфліктах другої половини ХХ і початку ХХІ ст., зокрема, сухопутних військ, до складу яких входять зенітно-артилерійські підрозділи, не залишало без уваги істориків, особливо військових, котрі з самого початку намагалися з'ясувати для себе причини появи такого явища, як воєнний конфлікт, дати йому класифікацію, визначити роль у ньому людського фактору, установити основні шляхи та способи використання сил і засобів.

Серед українських вчених, що приділили ту чи іншу увагу цій тематиці, необхідно назвати праці В. Телеліма, А. Липського, В. Слипченка, О. Пулима, Е. Малашенка й інших, в яких висвітлені деякі аспекти бойового застосування зенітно-артилерійських підрозділів Сухопутних військ, наголошено на важливому значенні їх для розвитку теорії і практики воєнного мистецтва. Однак, вони спеціально не аналізували історичний досвід застосування зенітної артилерії проти збройних формувань супротивника. Причому, названі вчені для написання студій використовували, як правило, тільки ті керівні документи, що стосувалися лише бойового застосування зенітно-ракетних комплексів (ЗРК), які були розроблені ще в 70-80-х рр. і не могли, природно, всебічно й об'єктивно відобразити нові погляди на поставлену проблему (наприклад, з урахуванням багатого досвіду, отриманого під час воєнних конфліктів в Афганістані, Чечні, Таджикистані, Іраку та ін.).

Нині аналізом локальних війн і збройних конфліктів та характером застосування в них сил (засобів) в Україні займається Національний інститут стратегічних досліджень при адміністрації Президента України, Національна академія оборони України, Інститут історії України НАН України, Український інститут воєнної історії, Національний інститут проблем міжнародної безпеки, Науково-дослідний центр (гуманітарних проблем) Збройних сил України та деякі ін.

Значний інтерес становлять напрацювання: В. Толубка, Ю. Бута, В. Косевцова „Основні закономірності сучасних локальних війн і збройних конфліктів"; В. Корнієнка, О. Гуржія „Тенденції розвитку збройної боротьби в сучасних умовах"; В. Огнєва "Фактор раптовості в локальних війнах другої половини ХХ століття"; С. Сидорова "Локальні війни в радянській воєнній історіографії". У своїх роботах автори запропонували класифікацію локальних війн, розкрили причини їх виникнення. Однак конкретно питання застосування зенітної артилерії ними не розглядалися.

З огляду на теорію сучасного воєнного конфлікту і методологію його вивчення велике значення мають праці завідувача відділу військової політики Національного інституту стратегічних досліджень при Адміністрації Президента України, доктора політичних наук Г. Перепелиці, а також професора кафедри стратегії Національної академії оборони України Г. Костенка. Цінність їх робіт полягає в тому, що в них вперше в українській історіографії визначені характерні риси й особливості розвитку стратегії та тактики у війнах останнього періоду. Проте не висвітлені аспекти застосування сил і засобів збройної боротьби, зокрема зенітно-артилерійських підрозділів Сухопутних військ, в особливих умовах за досвідом локальних війн і збройних конфліктів.

На сучасному етапі розвитку воєнно-історичної науки в Україні з'явилися статті у таких виданнях, як: „Наука й оборона", „Воєнна історія", "Військо України" та ін., де автори розглядають застосування засобів збройної боротьби в конкретних локальних війнах. Цей напрям представлений у студіях: В. Толубка, М. Рибака, С. Сидорова, С. Мосова, О. Гуржія, В. Корнієнка, В. Макарова, В. Огнєва, Р. Пилявця, В. Горєлова, Ю. Бадаха, В. Трояновського, та ін. Важливе значення серед них мають праці С. Мосова „Проблемні питання застосування сил і засобів у воєнних конфліктах", Ю. Бадаха „Застосування флотів у локальних війнах і збройних конфліктах другої половини ХХ - початку ХХІ ст.", В. Макарова, В. Горєлова „Особливості застосування крилатих ракет морського базування в локальних війнах кінця ХХ ст." та ін. Однак названі автори розглядають лише питання підготовки і ведення бойових дій окремих видів збройних сил і засобів збройної боротьби, конкретно не торкаючись теми дисертації.

Деякі аспекти застосування зенітної артилерії докладніше висвітлені у працях українських вчених: В. Вербицького, О. Глушкевича, М. Грицая, В. Терещенка, В. Липського, І. Тищенка, Ю. Підгорецького та В. Кожевникова. Так, наприклад, сучасні погляди на бій у лісисто-болотистій та гірській місцевостях й особливості застосування артилерії за таких умов вивчив у дисертаційній роботі В. Вербицький, а О. Глушкевич проаналізував характер застосування артилерії в маневреній обороні і дав свої рекомендації начальникові штабу артилерії з планування бойових дій.

М. Грицай та Ю. Підгорецький здійснили аналіз умов і факторів, що впливали на створення зенітно-артилерійських підрозділів і частин, а також розробили методику формування раціонального складу цих підрозділів за сучасних умов. У роботах В. Липського і В. Кожевнікова існують відповіді на питання щодо особливостей застосування ракетних військ і артилерії при наступі загальновійськових підрозділів уночі та в специфічних умовах. Однак, застосування зенітної артилерії Сухопутних військ у всіх цих працях розглянуті лише фрагментарно, без відповідного аналізу історичного досвіду конкретної війни.

На сучасному етапі значну увагу означеним аспектам приділяють і військові фахівці Російської Федерації. Це можна пояснити в першу чергу тим, що на території цієї республіки і ближнього зарубіжжя дуже багато зон потенційної напруги. Збройні сили Росії неодноразово брали участь у бойових діях у різних так званих „гарячих точках", а тому питання урахування такого досвіду постає все гостріше.

Дослідження фахівців Інституту воєнної історії Міністерства Оборони Російської Федерації, Центру воєнно-стратегічних досліджень ГШ ЗС РФ, Інституту політичного і військового аналізу Росії, військових академій Збройних сил РФ і ін., свідчать про те, що проблеми застосування сил і засобів у локальних війнах в цій країні вивчаються комплексно і планово. Представники названих установ основну увагу зосередили на всіх формах збройної боротьби в конкретних воєнних конфліктах. Досить широко розкрити ними і питання, що стосуються застосування засобів ППО Сухопутних військ у локальних війнах другої половини ХХ ст.

Важливий внесок у вивчення проблеми збройної боротьби у війнах внесли: І. Ващин, В. Куликов, В. Бондарев, Ю. Сизов, В. Булгаков, К. Козлов, А. Захаров, А. Горєлов, В. Васильєв, А. Краснов, С. Погодін, О. Лосик, Ю. Максимов, А. Третьяк, Е. Цвєтков, В. Баринькін, Р. Шевров, А. Антонець, А. Кузнєцов, В. Палагін та ін.

Конкретно І. Воробйовим і В. Кисильовим розглянутий процес розвитку тактики Сухопутних військ у локальних війнах, зроблений аналіз підготовки і проведення операцій, висвітлені питання організації вогневої поразки супротивника, взаємодії різних підрозділів у ході бойових дій. Автори використали багатий статистичний і фактичний матеріал, який стосується зазначених аспектів, але при цьому не приділили належної уваги особливостям застосування зенітної артилерії Сухопутних військ в специфічних умовах.

У монографії С. Батюшкіна досліджується розвиток основ застосування загальновійськових з'єднань і частин у збройних конфліктах, визначені фактори, що впливали на розвиток тактики цих військових формувань, особливості діяльності їхніх командирів, штабів та ін. Однак, на наш погляд, у своїй роботі автор практично не розкрив організацію прикриття військ від ударів супротивника з повітря.

Глибокий аналіз різних форм і способів застосування військ у гірській, лісистій та пустельній місцевостях провели в своїх працях такі вчені, як: П. Алексєєв, Д. Болдін, І. Букатін, В. Виноградов, Ю. Максимов, В. Усачов, С. Іванов, М. Герасімов та ін. Вони вміло і досить всебічно розглянули питання ведення бойових дій при наступі й обороні проти регулярних і іррегулярних формувань супротивника в зазначених умовах ТВД, а також виділили і розкрили принципи ведення збройної боротьби, визначили деякі характерні риси застосування зенітно-артилерійських комплексів у населених пунктах і горах.

Серед праць, що стосуються безпосередньо теорії і практики бойового застосування зенітної артилерії Сухопутних військ в особливих умовах, їхньої ролі в локальних війнах і збройних конфліктах слід назвати також напрацювання М. Каратуєва, В. Зарицького, С. Ломатченка, В. Дрещинського, Е. Цвєткова, І. Жирнова, С. Кудинова, Б. Халікова, В. Афанасьєва, А. Дроздова, Ю. Кузьминова, В. Сухарученка та інших. Наприклад, М. Каратуєв схарактеризував ведення оборонного бою в місті, а В. Баринькін - особливості підготовки і ведення воєнних дій у гірських умовах, В. Сухарученко провів аналіз основних способів вогневої поразки угруповань супротивника в гірсько-лісистій місцевості, Б. Халіков дослідив аспекти бойового застосування формувань мобільних сил і сил спеціального призначення в сучасних збройних конфліктах. Правда, всі означені аспекти розглянуті в контексті застосування артилерії і зенітно-ракетних комплексів лише бойових дій загальновійськових з'єднань і частин і, як правило, без урахування історичного досвіду конкретних локальних воєн.

Отже, аналіз робіт вітчизняних і російських дослідників щодо названої проблематики дозволяє зробити висновок, що досвід застосування зенітно-артилерійських підрозділів в локальних війнах і збройних конфліктах кінця ХХ ст., зокрема у війнах в Афганістані, Чечні, Таджикистані, Іраку й інших, ще не став об`єктом комплексного воєнно-історичного дослідження. Поставлені в дисертації питання розглядалися вченими головним чином лише в загальному плані, хоча даний аспект має особливе значення на сучасному етапі, коли відбувається реформування Збройних сил України.

Тема не стала предметом спеціального вивчення й у військових істориків далекого зарубіжжя, хоча їхні наукові школи в галузі воєнних конфліктів можна вважати провідними. Одними з перших, хто намагався з'ясувати й охарактеризувати сучасні військові конфлікти, є такі відомі історики, теоретики і політологи, як: З. Бжезинський, Х. Солана, Дж. Джоулвен, Г. Киссинджер, Дж. Кеннан, Дж. Робертсон, В. Книш та ін. Вони зосередили свою увагу в основному на воєнно-стратегічних і військово-технічних аспектах локальних війн і не розглянули порядок застосування сил і засобів у них. Тим паче, ними залишилися не висвітлені збройні конфлікти, які мали місце в країнах СНД. А їх досвід для нас, як відомо, має особливе значення.

У деякій мірі питання застосування зенітної артилерії загальновійськових формувань у війні в зоні Перської затоки висвітлені в працях А. Морріса, П. Еббота, Г. Ласвеля та Дж. Бромна. Зокрема, що стосується безпосередньо основних завдань силам протиповітряної оборони під час підготовки та проведення наступальної операції коаліційними збройними силами.

Певну увагу темі, яка стосується застосування сил і засобів у локальних війнах, приділили польські вчені. Так, наприклад, Й. Яшек і В. Топольські у своїх роботах проаналізували форми і способи застосування військ у конкретних специфічних умовах ТВД. Однак і вони не ставили перед собою завдання з`ясувати як конкретно застосовувалися зенітно-артилерійські підрозділи в умовах гірсько-лісисто-пустельної місцевості.

Таким чином, стає цілком очевидним той факт, що дотепер, в історичній науці практично відсутні роботи, в яких були б комплексно розглянуті аспекти бойового застосування зенітної артилерії Сухопутних військ у збройних конфліктах кінця ХХ ст. Саме це і викликає необхідність обґрунтування даного дослідження.

Джерельну базу нашого наукового пошуку складає сукупність вітчизняних та зарубіжних матеріалів, які прямо або опосередковано стосуються аспектів питання, що досліджується. Основу її становлять окремі документи, які знаходяться у фондах та матеріалах інвентарного зберігання Галузевого Державного Архіву Міністерства оборони України, Інституту історії України НАН України, а також розміщені на сайтах мережі Інтернету (зокрема, Верховної Ради України (http://www.rada.gov.ua), Кабінету Міністрів України (http://www.kmu.gov.ua), Міністерства оборони України (http://www.mil.gov.ua), автоматизованої системи управління повсякденною діяльністю військ Міністерства оборони України "Дніпро" (http://www.dod.ua/novini/md.htm), Ради національної безпеки й оборони України (http://www.rainbow.gov.ua), а також Центру інформації і документації НАТО в Україні (http://www.nato.int). Найбільш важливе значення мають ті з них, що містять інформацію про участь радянських (після 1991 року російських та українських) військ у збройних конфліктах, розкривають зміст прийнятих командуванням угруповань відповідних рішень щодо застосування частин і підрозділів різних родів (сил) у бойових діях, надають конкретні факти про підготовку і ведення загальновійськових операцій та роль і місце в них зенітно-артилерійських підрозділів.

У дисертації, в деякій мірі, використані розсекречені і лише останнім часом опубліковані документи, що висвітлюють аспекти застосування зенітно-артилерійських підрозділів при врегулюванні конфліктів, а саме: відомості, повідомлення і рапорти про хід воєнних дій, а також виписки з формулярів військових частин, що брали участь у бойових діях зазначеного періоду в Афганістані, Чечні, Таджикистані, Іраку й інших регіонах. Важливим джерелом інформації є документи ООН з миротворчих операцій, доступ до яких є на сайті ООН (http://www.un.оrg.). Як джерела, дисертантом використані також офіційні видання державних інституцій, матеріали центральних друкованих органів Міністерств оборони України та Російської Федерації.

Під час роботи з вітчизняними та закордонними джерелами автор врахував особливості та специфіку даної проблематики, той факт, що публічне висвітлення аспектів бойового застосування зенітної артилерії Сухопутних військ у збройних конфліктах кінця ХХ ст. є лише частиною загальної проблеми розвитку воєнного мистецтва на сучасному етапі. Задуми операцій, технології їх підготовки та здійснення ще багато років будуть недоступними широкій науковій громадськості.

В другому розділі - „Умови застосування і визначення завдань зенітно-артилерійських підрозділів (частин) при веденні бойових дій в сучасних локальних війнах і збройних конфліктах" дисертант висвітлив характер і умови ведення збройної боротьби. Розкрив особливості сучасних військових конфліктів і вплив фізико-географічних умов на бойове застосування зенітно-артилерійських підрозділів. Провів аналіз поглядів вірогідного супротивника щодо ведення оборонних і наступальних дій та розглянув основні протиріччя бойового застосування зенітної артилерії і можливих шляхів їхнього вирішення.

Зокрема, автором встановлено, що протиріччя, які об'єктивно склалися в даний час між бойовими можливостями зенітної артилерії і покладеним на неї обсягом завдань, ще більш збільшуються при веденні загальновійськовими частинами і підрозділами бойових дій в особливих умовах. Це визначається, насамперед, особливостями війн в Афганістані, зоні Перської затоки та Чечні, далекістю розглянутих регіонів, впливом фізико-географічних умов на бойові можливості зенітної артилерії.

З'ясовано, що серед особливостей розглянутих збройних конфліктів найбільший вплив на бойове застосування зенітно-артилерійських підрозділів здійснюють:

- тенденція до скорочення втрат своїх військ і, відповідно, прагнення досягти поставленої мети переважно за рахунок вогневої поразки противника (ВПП). Це, в свою чергу, викликає збільшення обсягу завдань, що покладаються на засоби поразки, у т.ч. і на зенітну артилерію;

- застосування зенітно-артилерійських підрозділів в обороні переважно тільки боєздатних з'єднань і частин, дислокованих у районі конфлікту, що визначає ведення бойових дій без посилення і підтримки зенітною артилерією. Це природно приводило до необхідності виконання зенітно-артилерійськими підрозділами завдань, які у великомасштабній війні, звичайно, покладалися на ЗРК і авіацію;

- необхідність одночасного ведення бойових дій проти регулярних військ і проти іррегулярних військових формувань (ІВФ), що, в свою чергу, вимагає відволікання частини зенітно-артилерійських підрозділів і виділення відповідного ресурсу боєприпасів для прикриття підрозділів, які ведуть боротьбу з загонами ІВФ і диверсійно-розвідувальними групами, що діють у тилу військ;

- відсутність достатньої кількості доріг приводить до погіршення маневрених можливостей зенітно-артилерійських підрозділів, змушує ширше використовувати ЗРК. Це викликало необхідність перегляду (уточнення) частки обсягу завдань, які покладалися на зенітну артилерію.

Досвід бойових дій в Афганістані, зоні Перської затоки та Чечні засвідчив, що вплив специфічних фізико-географічних умов у середньому призводив до збільшення часу виконання вогневих завдань на 20...60%, зниженню маневрених можливостей зенітної артилерії на 30...50%, що в остаточному підсумку призводило до значного зменшення бойових можливостей ППО Сухопутних військ.

Оцінка складу угруповань супротивників під час війни в зоні Перської затоки у 1991 р. дозволила визначити очікувану кількість об'єктів прикриття і їхніх характеристик. При цьому встановлено, що загальне число об'єктів прикриття не перевершувало відповідних параметрів для КМВ, а самі об'єкти прикриття більш маневрені і сильніше захищені. Отже, для їхнього прикриття була потрібна менша кількість боєприпасів для зенітно-артилерійських підрозділів. Аналіз об'єктів прикриття, дозволив зробити висновок, що найважливішим завданням зенітної артилерії стала боротьба з засобами повітряного нападу, у тому числі на середніх і великих висотах. Серед зенітно-артилерійських підрозділів Сухопутних військ переважна більшість складала зенітна артилерія малого калібру, яка найбільш ефективно діяла на малих і середніх висотах і не могла ефективно прикрити підрозділи і частини Сухопутних військ на всю глибину їх побудови, що відповідно, вимагало в бойових умовах раціонального розподілу засобів протиповітряної оборони (ППО). Поразка зазначених засобів повітряного нападу здійснювалася в межах окремих напрямків, при послідовному виконанні ЗАП тактичних завдань, що стояли перед ними.

Досвід бойового застосування зенітної артилерії в локальних війнах показав, що вони були змушені вести прикриття частин Сухопутних військ протягом двох-трьох діб, діючи на широкому фронті, на роз'єднаних і важкодоступних напрямках. При цьому до моменту завершення бойових дій ЗАП самі підлягали ударам з повітря і несли значні втрати (30-40%). У силу цього виникла необхідність зенітно-ракетним підрозділам забезпечити маскування сил і засобів та налагодити тісну взаємодію, особливо в умовах розосередження підрозділів сухопутних військ на 12-15 км один від одного. Це вимагало уточнення підходу щодо створення угруповань зенітно-артилерійських підрозділів, розробки доцільного порядку дій при прикритті своїх військ.

Аналіз воєнних дій в зоні Перської затоки показав, що особливості ведення маневреної оборони з боку Іраку викликали необхідність виконання зенітною артилерією завдань щодо прикриття сил і засобів Сухопутних військ від ударів авіації супротивника, з метою створення вигідних умов для виходу своїх військ з бою і відходу при переносі зусиль у глибину на чергові рубежі. У розглянутих умовах завданнями загальної вогневої поразки супротивника зенітною артилерією були: протидія засобам повітряного нападу; забезпечення прольоту і повернення своєї авіації; протидія завоюванню супротивником вогневої переваги у напрямку його головного удару; порушення функціонування системи управління військами і зброєю.

Дослідження показало, що безпосередню вогневу поразку супротивника доцільно здійснювати при виконанні кожного тактичного завдання у напрямках дій частин і підрозділів. При цьому зенітній артилерії варто було вражати супротивника на рубежах розгортання при висуванні до переднього краю; брати участь у відбитті атак не тільки його авіації, але ж і бронетехніки та піхоти; знищувати і придушувати супротивника, що вклинився в оборону; вражати його диверсійно-розвідувальні групи, іррегулярні збройні формування, що діють у тилу; підготовляти і підтримувати контратаку загальновійськового резерву, проведену, як правило, з обмеженими цілями; прикривати відкриті фланги, проміжки, а також проломи, що утворилися в результаті вогневих ударів супротивника, а також малодоступні напрямки, що обороняються невеликими силами.

У результаті аналізу умов бойового застосування зенітної артилерії у специфічній місцевості, автором розкриті протиріччя, що визначають напрямки подальших досліджень. До них відносяться: невідповідність очікуваного обсягу вогневих задач зенітно-артилерійським підрозділам, їх можливостям по ВПП; відсутність можливості посилення зенітною артилерією і ведення оборони на широкому фронті по роз'єднаних напрямках вимагають змін у підході до її розподілу і розміщенню в бойовому порядку військ. Складність матеріально-технічного забезпечення, обмежений ресурс боєприпасів викликали необхідність вишукувати шляхи зниження їхньої витрати. На думку автора, це може бути реалізовано за рахунок залучення частини засобів, які, звичайно, виконують вогневі завдання із закритих вогневих позицій, до поразки об'єктів супротивника прямим і напівпрямим наведенням, а також за рахунок визначення раціональної сукупності боєприпасів різного виду.

У третьому розділі - „Бойове застосування зенітно-артилерійських підрозділів у війнах кінця ХХ ст." - автор дав аналіз основних принципів і відповідних способів застосування зенітної артилерії Сухопутних військ на різних етапах збройного конфлікту.

Узагальнення досвіду її бойового застосування показало, що роль зенітної артилерії у поразці супротивника в ході проведення операцій наприкінці ХХ ст. постійно зростала. На конкретних прикладах автором доведено, що в несприятливих кліматичних і географічних умовах зенітна артилерія найчастіше була єдиним всепогодним засобом, здатним наносити точні вогневі удари (вести вогонь з необхідною точністю) і виконувати основну частину вогневих задач.

У ході наукового пошуку встановлено, що принципових відмінностей у змісті періодів вогневої поразки супротивника за існуючою структурою не було, за винятком їхніх просторово-тимчасових параметрів. При поразці збройних формувань супротивника, розташованих у межах ділянок місцевості розмірами по фронту і глибині 400-800 м вогнем тільки одного зенітно-артилерійського підрозділу (дивізіону) застосовувався спосіб „вогневий мішок", який дозволяв істотно підвищити ефективність вогневої поразки супротивника у порівнянні з обстрілом району, займаного підрозділом супротивника, зосередженим вогнем. Цей спосіб виник під час війни в Афганістані (1979-1989 рр.) та отримав свого подальшого розвитку під час бойових дій у Чечні (1994-1996; 1999-2000 рр.). „Вогневий мішок" - це серія загороджувального вогню, що ведеться всіма батареями зенітно-артилерійського дивізіону одночасно із завданням охоплення ділянки місцевості, у межах якого знаходиться підрозділ супротивника для його стиску до розмірів, що дозволяли уражати зосередженим вогнем. Встановлено, що завдяки застосуванню цього способу ефективність вогневої поразки супротивника підвищувалася на 15-20%.

У випадку заняття формуваннями супротивника районів місцевості значних розмірів створювалися „вогневі тиски". Це система вогню зенітної артилерії, що включала рубежі загороджувального вогню і ділянки зосередженого вогню, який вівся одночасно з різних напрямків у тісній взаємодії з діями мотострілкових підрозділів. Реалізувався цей спосіб вогневої поразки супротивника, як показала практика, у два етапи: спочатку здійснювалося вогневе здавлювання супротивника, а потім власне його поразка. Порядок і тривалість проведення цих етапів визначалися кількістю і складом наявної артилерії, наявністю боєприпасів.

Групові об'єкти поразки, як правило, мали складну структуру і складалися з різноманітних і різних по вразливості елементарних цілей. Отже, у залежності від місцезнаходження і ступеня захищеності живої сили, зі складу групового об'єкта, порядок поразки окремих груп (вид снаряду, тип взривача, номер заряду, необхідний кут падіння) міг діаметрально розрізнятися, що не повною мірою враховувалося рекомендаціями існуючих документів. Це відноситься в першу чергу до поразки підрозділів супротивника в опорних пунктах й інших інженерних спорудах (наприклад, у будинках при веденні бойових дій у населених пунктах).

Досвід бойових дій періоду, що досліджувався, свідчить, що при поразці групових об'єктів, які складалися з елементарних цілей різного ступеня укриття, для кожної батареї зенітно-артилерійського дивізіону встановлювався свій порядок ведення вогню, орієнтуючись на найбільш значимі групи елементарних цілей зі складу групового об'єкта. Проведеними дослідженнями встановлено, що використання пропонованого способу поразки групових об'єктів підвищувало ефективність вогню на 8...11%.

Отримані результати дослідження дозволили автору виявити деякі тенденції, які визначатимуть характер бойового застосування формувань зенітної артилерії Сухопутних військ у специфічних умовах. До основних з них слід віднести: перенесення значно більшої, ніж раніше, частини вогневих зусиль з переднього краю в глибину оборони супротивника; прагнення до нанесення глибоких вогневих ударів із застосуванням ВТБ задовго до виходу наступаючих до переднього краю і розгортання атаки, до створення вогневої переваги на можливо більш ранній стадії операції; поступова відмова від створення високої тактичної щільності зенітної артилерії і подальшого ущільнення її бойових порядків за рахунок розширення можливостей по масованому зенітно-артилерійському вогню шляхом широкого застосування маневру траєкторіями.

ВИСНОВКИ

У дисертації вирішено важливе наукове завдання, яке полягає в узагальненні історичного досвіду бойового застосування зенітної артилерії Сухопутних військ у локальних війнах і збройних конфліктах кінця ХХ ст., з'ясуванні основних протиріч, які існували при їх застосуванні та висвітленні заходів по їх вирішенню; розкритті характерних особливостей ведення ними бойових дій, виявленні тенденцій і закономірностей цього процесу.

Основні висновки виконаної дисертаційної роботи такі:

1. Проведено аналіз історичної та спеціальної літератури, показано стан розробки теми дослідження, дана характеристика джерельної бази. Зроблений висновок про те, що хоча питання використання досвіду застосування зенітної артилерії Сухопутних військ у локальних війнах і збройних конфліктах кінця ХХ ст. є одним із найважливіших в процесі реформування Збройних сил України, проте всебічне його вивчення ще не набуло відповідного висвітлення у воєнно-історичній науці.

2. Автором встановлено, що, незважаючи на загальне потепління міжнародних відносин в останнє десятиліття, спостерігається тенденція до зростання кількості, розмаху й інтенсивності локальних війн і збройних конфліктів. Причому, якщо раніше вони виникали у віддалених від нашої держави регіонах, були периферійними, то в даний час впритул присунулися до кордонів України (особливо на південних рубежах). Як показує історичний досвід, практично у всіх таких „малих війнах" помітну роль у вирішенні завдань вогневої поразки супротивника (ВПП) відігравали зенітно-артилерійські підрозділи. Невипадково, починаючи з 70-х років, насиченість зенітною артилерією угруповань військ, що беруть участь у військових конфліктах, виросла в чотири рази. Сьогодні зенітна артилерія - це основа вогневої потужності загальновійськових угруповань. Саме тому є важливим подальше удосконалення форм і способів її бойового застосування з обліком наявного (вітчизняного і закордонного) досвіду. Однак, необхідно відзначити, що на сучасному етапі теорія і практика підготовки і ведення угрупованнями військ бойових дій у локальних війнах і збройних конфліктах далеко не досліджена і поки що не знайшла своє відображення у керівних документах.

Виходячи з цього, у дисертації, відповідно до наукового завдання і цільових настанов, розпочато дослідження однієї з найважливіших складових частин цієї багатогранної проблеми: розвиток основ бойового застосування зенітно-артилерійських частин і підрозділів Сухопутних військ у локальній війні чи збройному конфлікті, стосовно до специфічних умов місцевості. З усього різноманіття питань, що стосуються бойового застосування зенітної артилерії, які необхідно вирішувати, основна увага була приділена саме тим з них, на які в найбільшій мірі впливають специфіка бойових задач і умови їхнього виконання. Так, у процесі дослідження:

- встановлено, що найбільш ймовірним супротивником на сучасному етапі можуть бути, як правило, іррегулярні формування, що у досліджуваних умовах ймовірно будуть вести оборонний бій, використовуючи елементи як позиційної, так і мобільної оборони, що припускає присутність у бойових порядках підрозділів, які обороняють ділянки місцевості з розмірами, що значно відрізняються від нормативних. Загальновійськові підрозділи будуть вести наступ на широкому фронті на окремих, часом ізольованих напрямках, шляхом подолання оборони супротивника з нанесенням декількох ударів по всій смузі наступу у сполученні з охопленнями, обходами, широким застосуванням тактичних повітряних десантів. Бойове завдання їм може ставитися на дві-три доби з необхідною деталізацією на першу добу і скласти по глибині 30-60 км;

- визначено, що особливості ведення наступальних дій і побудови оборони супротивника у розглянутих умовах призвели до необхідності перегляду сталих поглядів на структуру і зміст ВПП. Зокрема визнано доцільним безпосередню вогневу поразку тісно погоджувати в часі і просторі з виконанням підрозділами приватних тактичних завдань і проводити його двома періодами: вогнева підготовка виконання приватного тактичного завдання й вогнева підтримка військ, що виконують приватне тактичне завдання. На цій основі військовими фахівцями з досвіду сучасних локальних війн і збройних конфліктів була розроблена методика орієнтованого розподілу боєприпасів щодо приватних тактичних завдань, а в них - по періодах ВПП;

- встановлено, що основними вимогами до організації і здійснення ВПП зенітною артилерією можна вважати: прикриття дій загальновійськових частин від ударів з повітря, організацію вогневої поразки противника при боях за кожну оборонну позицію; зосередження зусиль на поразці об'єктів, що здійснюють найбільший вплив на хід бою в даний момент; необхідність перерозподілу завдань ВПП зенітною артилерією між загальновійськовими інстанціями; рішення більшої частини обсягу завдань КББ у бригадній ланці, при одночасному переносі частини цих зусиль у полкову ланку; недоцільність масування вогню зенітною артилерією на всій смузі оборони; необхідність значної децентралізації управління зенітно-артилерійськими формуваннями, підвищення самостійності і відповідальності різних командних інстанцій у прийнятті своєчасних і обґрунтованих рішень щодо ВПП зенітною артилерією.

3. Аналіз результатів проведених розрахунків дозволив зробити наступні висновки: в умовах наступу загальновійськових підрозділів на широкому фронті по роз'єднаних напрямках загальна потреба омсбр в зенітній артилерії складає до чотирьох задн; кожному мсб, що діє на самостійному напрямку, необхідно давати на посилення до двох задн; батальйони, що діють на НГУ і мають тактичний і вогневий зв'язок один з одним повинні одержати на посилення до одного задн і розраховувати на підтримку вогнем не менш одного задн кожен; інша зенітна артилерія може складати бригадне угруповання під керівництвом начальника артилерії омсбр; можливим напрямком скорочення потреби омсбр в зенітній артилерії посилення може бути включення в штат мср мінометного взводу в складі чотирьох 82-мм мінометів (2Б9, 2Б14) і включення в штат мсб (замість батареї 82-мм мінометів батареї САГ в складі восьми 120-мм САО (2С9, 2С17, 2С23, 2С31), що дозволяє скоротити потребу омсбр в зенітній артилерії посилення, до двох задн і підвищити тактичну самостійність мотострілкових підрозділів.

4. У результаті вивчення умов бойового застосування зенітної артилерії у війнах в Афганістані, зоні Перської затоки та Чечні, були розкриті протиріччя. До основного з них, на думку автора, можна віднести: невідповідність очікуваного обсягу вогневих задач зенітної артилерії можливостям щодо ВПП; існуючий порядок ВПП зенітною артилерією не відповідає просторово-тимчасовій послідовності і способам виконання вогневих задач у розглянутих умовах; відсутність можливості посилення зенітною артилерією загальновійськових підрозділів під час бою вимагають змін у підході до її розподілу і розміщенню у бойовому порядку військ.

5. Представлено практичні рекомендації щодо використання отриманого досвіду в сучасних умовах. Найбільш значимими з них автор вважає: рекомендації з порядку вогневої поразки супротивника вогнем зенітної артилерії у ході виконання загальновійськовими підрозділами приватного тактичного завдання, подолання оборонної позиції; послідовність і зміст роботи начальника артилерії, командирів і штабів зенітно-артилерійських дивізіонів щодо організації і здійсненню прикриття під час висування підрозділів у смугу майбутнього перебування; рекомендації з організації і здійснення вогневої поразки підрозділів супротивника, розташованих на ділянках місцевості значних розмірів; рекомендації з організації і здійснення вогневої поразки групових об'єктів складної структури.

Запропоновано напрями у дослідженні питань, розгляд яких не передбачався у дійсній дисертації і на яких необхідно зосередити зусилля теорії і практики. Основними серед них можна вважати: бойове застосування протитанкових засобів; кількісно-якісна оцінка потреби в боєприпасах і їхній добовий розподіл виконання бойового завдання; дії командування при плануванні вогневої поразки супротивника у наступальному бою.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Вибір показників та критеріїв оцінки ефективності функціонування системи матеріального забезпечення бойових дій загальновійськового угрупування в прикордонному збройному конфлікті // Труди академії. -2005. -№58. -С.42-47.

2. Характер збройної боротьби у локальних війнах та збройних конфліктах кінця ХХ - початку ХХІ ст. та особливості забезпечення дій військ в ході них // Труди академії. -2005. -№60. -С.133-137.

3. Особливості розвитку зенітно-артилерійського озброєння після Другої Світової війни // Труди академії. -2005. -№61. -С.327-333.

4. Ракетні війська й артилерія в локальних війнах і збройних конфліктах // Локальні війни та збройні конфлікти сучасності: проблеми розвитку теорії і практики. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції 12 грудня 2002 р. -К.: УІВІ, 2003. -Ч.ІІ. -С.120-129.

Размещено на Allbest.ru