2.1 Особливості роботи командира роти щодо організації пошуку

У сучасних умовах для забезпечення успішного проведення пошуку будуть потрібні додаткові сили й засоби для боротьби із приладами нічного бачення, радіолокаційними станціями, виявлення рухомих наземних цілей розвідувально-сигналізаційною апаратурою противника.

Завдання на проведення пошуку ставляться особисто командирові групи (підрозділу) і, як правило, на місцевості. Завдання ставить офіцер, на якого покладено безпосереднє керівництво підготовкою і проведенням пошуку, а в окремих випадках і особисто командир, чиїм розпорядженням організується пошук.

При постановці завдання командирові підрозділу (групи), призначеного для проведення пошуку, вказуються:

- відомості про противника, у тому числі місця розташування приладів нічного бачення й радіолокаційних станцій виявлення наземних цілей, що рухаються;

- місце, час і ціль пошуку;

- порядок проходження лінії фронту своїх військ;

- порядок підтримки вогнем (по яких ділянках готується вогонь), сигнали виклику й припинення вогню, пропуск і відкликання.

Крім того, якщо в районі об'єкта пошуку є мінно-вибухові або дротові загородження, додатково вказується, коли й ким прилаштовуються проходи в них або скільки солдатів-саперів надається підрозділу (групі) і коли вони прибудуть. При необхідності визначається порядок підготовки підрозділу (групи) до проведення пошуку.

Після одержання завдання і його з'ясування починається всебічна підготовка підрозділу (групи) до дій. Вона включає:

- організацію безперервного спостереження за об'єктом пошуку й поводженням противника;

- вивчення місцевості в районі об'єкта нападу й визначення найбільш вигідних підступів до нього;

- вироблення плану дій (ухвалення рішення);

- організацію взаємодії з підтримуючими вогневими засобами;

- проведення занять із особовим складом;

- пророблення проходів у наших загородженнях;

- постановку завдань учасникам пошуку;

- перевірку готовності до дій.

Спостереження за об'єктом пошуку ведеться протягом усього періоду підготовки. Для цього по черзі залучається весь особовий склад, що бере участь у пошуку, і в першу чергу солдати й сержанти зі складу підгрупи нападу. Спостереження за об'єктом пошуку організується із двох-трьох пунктів з використанням оптичних приладів. Місця для спостереження

вибираються таким чином, щоб забезпечувалося вигідне положення спостерігачів, гарний кругозір, захист його від вогневих засобів противника, розташованих на флангах об'єкта пошуку й в глибині. Час і порядок зміни спостерігачів встановлює командир підрозділу (групи).

У темний час для спостереження використовуються прилади нічного бачення. Опромінення об'єкта пошуку інфрачервоними прожекторами виробляється за розпорядженням і засобами командира, що організує пошук. Опромінення рекомендується робити через певні, заздалегідь установлені проміжки часу різної тривалості, почерговому декількох напрямку під кутом до об'єкта пошуку. З метою скритності рекомендується опромінювати й інші об'єкти (ділянки місцевості) у розташуванні противника, строго дотримуючи установлений на даній ділянці режим роботи приладів нічного бачення.

Для виявлення радіолокаційних станцій противника в районі проведення пошуку розпорядженням старшого начальника можуть залучатися засоби радіотехнічної розвідки. Розвідникам, призначеним для спостереження вночі, при постановці завдання вказується порядок інфрачервоного опромінення місцевості (час і порядок опромінення об'єкта й підступів до нього). Спостереження за об'єктом пошуку вночі доповнюється підслуховуванням.

Під час спостереженням за об'єктом пошуку необхідно встановити:

- порядок несення бойової служби противником;

- скільки солдатів і в який час перебуває на позиції й скільки відпочиває;

- час і порядок зміни, прийому їжі;

- озброєння особового складу противника в районі об'єкта пошуку й систему вогню;

- які ділянки місцевості не прострілюються кулеметним вогнем;

- де розташовані і як прикривають об'єкт флангові вогневі засоби й вогневі засоби, розташовані в глибині оборони;

- чи застосовує противник прилади нічного бачення й радіолокаційні станції розвідки наземних рухомих цілей, якщо застосовує, то де вони розташовані, і їхнього нуля невидимості;

- наявність штучних і природних загороджень і як вони прикриваються вогнем;

- наявність і характер інженерних споруд у районі пошуку;

- яку допомогу може зробити противник об'єкту пошуку в момент нападу на нього.

При вивченні місцевості командир групи (підрозділу) повинен обрати маршрут висування особового складу до об'єкта пошуку. Найбільш вигідним маршрутом вважається самий короткий, добре вкритий від спостереження противника й не проглядається з допомогою його радіолокаційних станцій і приладів нічного бачення. Бажано, щоб на шляху руху не було серйозних перешкод, що ускладнюють вихід групи до об'єкта (глибоких ровів, стрімчастих і скельних підйомів і спусків, заболочених місць і ін.).

Необхідно мати на увазі, що супротивник завжди буде прагнути скриті підступи до свого розташування зробити важкодоступними, влаштовувати на них різного роду загородження, а іноді ,і засідки.

Маршрут виходу групи до об'єкта пошуку визначається по азимуту або по добре помітних орієнтирах (окремі дерева, споруди, яри, дороги, узлісся), а також виміряється за допомогою приладів відстань до об'єкта. Зазначаються ділянки шляху, які можуть проглядатися противником з урахуванням застосування ним радіолокаційних станцій і приладів нічного бачення, і залежно від цього визначається порядок і спосіб висування групи в ріст, зігнувшись, повзком по-пластунськи.

Для кращого вивчення місцевості, підступів до об'єкта пошуку й визначення мертвих просторів складаються профілі місцевості як по маршруті групи, так і від виявлених вогневих точок противника по найбільш характерних точках маршруту.

Досвід Великої Вітчизняної війни й післявоєнних навчань показує, що недооцінка місцевості й маршруту висування до об'єкта пошуку, як правило, приводить до невиконання завдання.

На основі поставленого завдання й результатів вивчення об'єкта пошуку й місцевості командир підрозділу (групи) приймає рішення на проведення пошуку, у якому визначає:

- конкретний об'єкт для нападу, якщо він не був зазначений при постановці завдання;

- бойовий склад і завдання підгрупам нападу, вогневого забезпечення й розгородження, їхнє озброєння й спорядження, вихідний пункт і час його заняття;

- маршрут і порядок руху підрозділу (групи) до об'єкта пошуку;

- місця пророблення проходів в своїх загородженнях і в загородженнях противника, а також порядок прикриття саперів під час проробленні ними проходу в загородженнях противника;

- порядок дій групи при нападі на об'єкт;

- по яким цілям (які можуть перешкодити діям підрозділу (групи) необхідно підготувати вогонь артилерії, мінометів і кулеметів, сигнали виклику й припинення вогню;

- напрямок і порядок відходу після виконання завдання;

- організацію керування підрозділом (групою) при виконанні завдань, а також порядок дій у випадку виявлення противником або раптовою зустріччю з ним при просуванні до об'єкта пошуку;

- заходи по підготовці підрозділу (групи) до дій у розвідці.

Рішення на проведення пошуку командир підрозділу (групи) доповідає па місцевості офіцерові, на якого покладене безпосереднє керівництво організацією й проведенням розвідки.

Після затвердження рішення офіцер, що організує пошук, ставить завдання командирам підрозділів (вогневих засобів), задіяних для забезпечення дій групи, що проводить пошук, і організує взаємодію між ними.

Основними завданнями вогневих засобів, призначених для забезпечення дій підрозділу (групи) у пошуку, можуть бути:

- осліплення, придушення або знищення вогневих засобів, приладів нічного бачення й радіолокаційних станцій противника, які можуть перешкоджати діям підрозділу (групи) у пошуку;

- забезпечення відходу розвідників у розташування своїх військ у випадку виявлення їх противником.

При організації взаємодії уточнюються ціль і об'єкти, час і порядок їхнього придушення, визначаються ділянки постановки загороджувального вогню з метою облямівки району дій групи (підрозділу), а також уточнюються сигнали виклику, переносу й припинення вогню.

Командири підрозділів, що забезпечують пошук, точно наносять на свої карти й схеми вогневі точки противника або райони місцевості, у яких намічена поразка противника. Всі цілі, призначені до придушення нашим вогнем, нумеруються праворуч ліворуч і із фронту в тил. Іноді нумерація цілей може бути встановлена по ступені важливості їх незалежно від місця розташування. Для кожної цілі встановлюються сигнали виклику, припинення й переносу вогню. Для того щоб спростити керування вогнем, командирові пошукової групи не слід вибирати багато цілей. Встановлюючи сигнали для зв'язку з підтримуючими підрозділами, необхідно враховувати, що пересіченість місцевості, мостові переходи й стан погоди (туман, дощ) можуть заважати спостереженню за сигналами. Сигнали повинні бути простими, зрозумілими для всіх учасників пошуку, для того щоб не ускладнювалася їхня передача й прийом.

Всі сигнали для виклику й припинення вогню, ділянки (цілі), по яких підготовлений вогонь виділених вогневих засобів, повинні бути твердо засвоєні командиром підрозділу (групи), що проводить пошук.

У період підготовки до дій офіцер, на якого покладено керівництво організацією й проведенням пошуку, разом з командиром підрозділу (групи) розробляє план проведення пошуку. Цей план затверджується командиром, за вказівкою якого проводиться пошук.

У плані пошуку передбачаються наступні основні питання:

- ціль пошуку й склад підрозділу (групи);

- склад і завдання підгруп нападу, вогневого забезпечення й розгородження;

- засобу посилення й підтримки, виділені для забезпечення пошуку;

- час початку й закінчення дії підрозділу (групи), що проводить пошук;

- шляхи підходу і порядок висування до об'єкта;

- порядок нападу на об'єкт; організація керування й зв'язку усередині підрозділу (групи) і з підтримуючими підрозділами;

- місце збору розвідників після виконання поставленого завдання, маршрут і порядок повернення в розташування своїх військ.

План пошуку складається в довільній формі й, як правило, графічно з додатком легенди.

2.2 Ведення пошуку

Як приклад можна привести графічний план пошуку, розроблений на одному з тактичних навчань командиром мотострілкового взводу, призначеного в пошук, лейтенантом Мартинюком (мал. 7). «Завдання - захопити «полоненого».

Об'єкт пошуку - розрахунок легкого кулемета на вогневій позиції в проміжку між опорними пунктами.

Склад учасників пошуку - 1 мсв із трьома саперами. Відділення захоплення - 1-е, озброєння штатне, крім того, кожному солдатові мати по три ручних гранати, а у відділенні - дві плащ-накидки (для виносу «поранених»), мотузку, ганчірки для кляпа, запасний маскувальний халат. Відділення забезпечення - 2-е й 3-е, озброєння штатне, кожному солдатові мати чотири ручні й по одній димовій гранаті.

Група пророблення проходу в загородженнях «противника» - три сапери із засобами розгородження.

Дії забезпечуються вогнем двох артилерійських дивізіонів, мінометного взводу й підрозділів, що обороняються на передньому краї.

Маршрут висування уздовж струмка Балта. Порядок проходження: група розгородження під прикриттям 2-го відділення, 3-е відділення, замикає колону 1-е відділення.

Порядок нападу на об'єкт: чотири чоловіки на чолі із сержантом Гамахіним обходять розрахунок кулемета ліворуч і проникають до нього з тилу. Інші залишаються перед фронтом у готовності прийти на допомогу своїм товаришам при захопленні «полоненого». Напад відбувається по сигналі командира відділення. 2-е відділення займає позицію на західному березі струмка Балта в готовності прикрити дії відділення захоплення з боку опорного пункту на вис. 169,8. 3-е відділення з позиції на північному узліссі чагарника «Низький» забезпечує його дії з боку опорного пункту на вис. 177,1. Сапери охороняють прохід у мінному полі.

Рис. 7. План пошуку на досвіді навчання.

Маршрут повернення - по східному березі струмка Балта; першим відходить відділення захоплення з «полоненим», за ним - 2-е відділення, слідом - підгрупа розгородження, прикриває взвод з тилу 6-е відділення.

Початок пошуку - 1.00 29.10.

Сигнали: «Прохід готовий» - три ривки мотузкою; «Виклик вогню» - червона трьохзіркова ракета; «Припинення вогню» - зелена ракета; «Напад на об'єкт» - особистий приклад командира 1-го відділення; «Відхід» - після виконання завдання самостійно, а у випадку виявлення противником групи сигналом «Виклик вогню».

При висуванні й нападі на об'єкт перебуваю з 1-м відділенням, при відході - з 3-м відділенням.

Заступники: командири 1-го й 2-го відділень.

Як видно з прикладу, лейтенант Мартинюк, складаючи план пошуку, визначив не тільки бойовий порядок взводу, завдання відділенням, але й продумав порядок їхнього виконання.

Відповідно з планом проведення пошуку організується тренування особового складу в тилу своїх військ на місцевості, однотипної з місцевістю в районі об'єкта пошуку. При наявності часу на підготовку підрозділу (групи) до пошуку на місцевості створюються оборонні споруди і загородження подібні до реальних об'єктів противника в районі пошуку, позначаються його вогневі засоби, спостережні пункти й радіолокаційні станції.

До тренування варто залучати весь склад підрозділу (групи), у тому числі й саперів.

Перед виходом на завдання командир підрозділу (групи) перевіряє, як особовий склад усвідомив завдання підрозділу, об'єкт пошуку, як вивчив прилягаючу до об'єкта місцевість і чи добре знає сигнали керування й питання взаємодії. Перед початком пошуку командир підрозділу (групи) перевіряє справність і припасування озброєння й спорядження кожного солдата й сержанта, чи здали вони особисті й інші документи. І тільки після цього виводить підрозділ (групу) на вихідний пункт, що звичайно призначається на передньому краї своїх військ і повинен забезпечити скритне розташування підрозділу (групи), гарне спостереження за об'єктом пошуку й місцевістю в районі його проведення, а також таємне висування до об'єкта пошуку.

На вихідному пункті командир підрозділу (групи), призначеного в пошук, віддає бойовий наказ.

У бойовому наказі (при постановці завдань) командир підрозділу (групи) вказує:

- орієнтири;

- відомості про противника (його розташування, вогневі засоби, наявність приладів нічного бачення й радіолокаційних станцій, оборонні споруди й загородження в районі об'єкта пошуку);

- завдання підрозділу (групи), завдання підгруп нападу (захоплення), вогневого забезпеченні й розгородження;

- порядок дій при нападі на об'єкт і відході в розташування своїх військ;

- сигнали керування й пропуск;

- заступників.

Крім того, командир вказує, по яких ділянках (цілях) готується вогонь виділених вогневих засобів, сигнали виклику й припинення вогню, порядок виносу поранених і вбитих.

У якості прикладу можна привести бойовий наказ командира мотострілкового взводу, призначеного для дій у пошуку на одному з тактичних навчань (мал. 7).

«Орієнтири: 1 - кущі на висоті Горбата, 2 - окреме дерево, 3 - край лісу.

«Противник обороняє висоту Горбата, його вогневі спорідненості виявлений: орієнтир 1, ближче 100 окоп зі спостерігачем; південні схили висоти Горбата - відділення й розрахунок кулемета в одиночних окопах; орієнтир 2, ближче 200 парні окопи та відділення з ручним кулеметом; північно-східні схили висоти Горбата - радіолокаційна станція розвідки наземних рухомих цілей. У нічний час «противник» періодично опромінює місцевість перед переднім краєм оборони інфрачервоними джерелами світла, а між перервами-ракетами. Перед переднім краєм «противника» установлене дротове загородження й змішане мінне поле.

Наш взвод із двома саперами сьогодні вночі проводить пошук в районі висоти Горбата з метою захоплення полоненого зі складу розрахунку кулемета, розташованого в окопі 300 м праворуч чагарнику «Низький». Дії взводу підтримують артилерійська й мінометна батареї й одне протитанкове знаряддя. Вогонь підготовлений по окопах на південних схилах висоти Горбата, 200 м ближче орієнтира 2 і по радіолокаційній станції.

1-му відділенню потай висунутися до кулемета (указує на місцевості), по моїй команді напасти на розрахунок кулемета, захопити «полоненого» і доставити в наше розташування.

Групі пророблення проходів у загородженнях, старший сержант Петров, із двома розвідниками 3-го відділення (рядові Сомов і Комаров) висунутися до дротового загородження «противника», проробити й позначити прохід у ньому й мінному полі (указує на місцевості) і охороняти його до виконання завдання взводом. Рядових Сомов і Грудки- рої з підходом 3-го відділення до Проходу діють у складі відділення.

2-му відділенню потай висунутися на східні схили висоти Горбата, зайняти позицію й бути готовим прикрити вогнем дії 1-го відділення і його відхід із захопленим «полоненим».

3-му відділенню з ручним кулеметом висунутися на позицію в окремого куща (показує на місцевості), бути готовим не допустити ведення вогню й підходу «противника» п.1 окопів 200 м ближче орієнтира 2, прикрити вогнем відхід 1-го й 2-го відділень після виконання завдання.

Напрямок руху (указує). Першими до загородження «противника» висуваються сапери, розвідники Сомов і Комаров проробляють прохід і позначають його. По готовності проходу починає рух 2-е відділення, за ним - 3-е й 1-е відділення, я рухаюся за 1-м відділенням. Після заняття відділеннями зазначених позицій по моїй команді 1-е відділення нападає на об'єкт, захоплює полоненого і відходить із ним у розташування наших підрозділів.

Після відходу 1-го відділення до проходу по моїй команді починає відхід 2-е, а потім 3-е відділення. 3-е відділення після проходження загороджень займає позицію по цю сторону і забезпечує ВІДХІД усього складу взводу на вихідне положення.

Шлях відходу (указує па місцевості).

У випадку виявлення взводу «противником» відхід відбувається в тій же послідовності під прикриттям вогню артилерії й мінометів.

Сигнали: про готовність проходу в загородженнях - три ривки мотузки; виклик вогню - червона трьохзіркова ракета; припинення вогню - зелена ракета.

Пропуск - «Стовбур».

Я перебуваю з 1-м відділенням до відходу до проходу в загородженнях, а надалі - з 3-м.

Мої заступники-командири 1-го й 2-го відділень.

При необхідності командир підрозділу (групи) уточнює командирам підгруп порядок дій при виконанні завдання й доповідає офіцерові, що організує пошук, про готовність до виконання бойового завдання. Одержавши дозвіл на початок дій, командир підрозділу дає сигнал на висування підрозділу (групи) з вихідного пункту до об'єкта пошуку.

Висування розвідників здійснюється в заздалегідь установленому порядку, як правило, повзком, з дистанціями але один-два метри один від іншого, безшумно, з дотриманням найсуворішої дисципліни й мір звукового і світлового маскування . Напрямок руху витримується по помічених і видимих у темряві орієнтирах або по азимуті. На рівній відкритій місцевості варто уникати пересування уздовж фронту, тому що повзучи уздовж лінії фронту група людей або навіть одна людина краще спостерігається за допомогою радіолокаційних станцій і приладів спостереження з боку противника, ніж при русі до лінії фронту.

Під час руху необхідно робити короткі зупинки й прислухатися, вести спостереження за характером поводження противника й об'єктом пошуку.

Під час висвітлення противником місцевості освітлювальними засобами або опромінення інфрачервоними прожекторами варто негайно припинити рух, лягти й не ворушитися; продовжувати рух можна лише після того, як буде виключений або знищений (задимлений) інфрачервоний прожектор або припинять світіння інші засоби штучного освітлення місцевості.

Відкриття вогню противником не означає, що він виявив розвідників. У цьому випадку потрібно виждати якийсь час, визначити, звідки противник веде вогонь і по якому районі, і, дивлячись на обстановку, продовжувати виконання поставленого завдання. Ведення противником неприцільного вогню є вигідним моментом для зближення з об'єктом пошуку.

Залежно від обстановки, умов місцевості, погоди й віддалення від об'єкта пошуку зв'язок і керування усередині підрозділу (групи) здійснюються різними найпростішими способами - подаються команди пошепки або світлові сигнали з використанням кишенькового ліхтаря з кольоровими фільтрами (фіолетовий, синій, зелений колір), використовується для керування шнур, а також дотики руки й інші способи.

Порядок висування підрозділу (групи) з опорного пункту може бути різний. Звичайно першими для пророблення проходів у загородженнях противника висуваються сапери з двома-трьома розвідниками для прикриття їхніх дій. Якщо загородження противника розташовані на незначному віддаленні від нашого переднього краю (вихідного пункту), то підрозділ (група) у цей час перебуває на вихідному пункті в готовності прикрити дії саперів вогнем і починає висування після того, як одержить сигнал про готовність проходу загороджень. При цьому першими рухаються підгрупи вогневого забезпечення, а за ними - підгрупа нападу (захоплення). У випадку якщо загородження противника перебувають на значній відстані від нашого переднього краю, то порядок висування може бути такий: одна з підгруп вогневого забезпечення, підгрупа розгородження, інша підгрупа вогневого забезпечення й підгрупа захоплення.

З виходом до загороджень відділення (підгрупа) вогневого забезпечення, що рухається в голові, розгортається й забезпечує розробку проходу саперами, інший склад підрозділу (групи) перебуває на деякій відстані від загороджень супротивника в готовності підтримати дії підгрупи вогневого забезпечення й підгрупи розгородження.

Сапери відшукують міни, знешкоджують їх і позначають прохід, потім ретельно обстежують дротові загородження, перевіряючи, чи немає звукосигнальних пристосувань, натяжної дії й інших сигнальних пристроїв. Виявивши наявність таких пристосувань, знімають їх, а потім проробляють прохід. Проробивши прохід, сапери пропускають через нього підрозділ (групу), а самі, розташовуючись по одну або з обох сторін від нього, залишаються для охорони проходу. Першими через прохід у загородженнях противника пропускаються підгрупи вогневого забезпечення й займають зазначені позиції в готовності прикрити вогнем дії підгрупи нападу.

Після цього прохід переборює підгрупа захоплення й висувається до об'єкта пошуку (мал. 8).

Командир підрозділу (групи) висувається до об'єкта пошуку, як правило, з відділенням (підгрупою) захоплення й особисто керує його діями при нападі па об'єкт. Напад на об'єкт відбувається після того, як підгрупа захоплення наблизиться до нього на відстань, що дозволяє перебороти його одним коротким кидком, а інший склад підрозділу (групи) буде готовий підтримати дії нападаючих (мал. 9).

Наближатися до об'єкта пошуку рекомендується з підвітряної сторони. Зустрічний вітер відносить звуки й допомагає потай зблизитися із супротивником.

Залежно від характеру об'єкта, місцевості, складу підгрупи захоплення й інших умов напад па об'єкт може відбуватися з однієї сторони або одночасно із двох сторін. У всіх випадках вигідно нападати на об'єкт пошуку з тилу або флангу й відразу ж, як тільки розвідники наблизяться до нього на відстань кидка, тому що затяжне знаходження відділення захоплення поблизу противника може привести до виявлення розвідників і зриву пошуку.

Рис. 8. Пошук. Варіант висування групи для захоплення полоненого.

Найбільш зручними моментами для нападу на противника є:

- напад на вартового (спостерігача) - коли він повернений спиною до нападаючого або відвернувся в іншу сторону, а також під час виконання ним яких-небудь робіт;

- на розрахунок - під час перезарядження зброї, ведення вогню й під час розмови солдат противника між собою;

- на групу солдатів - коли вони зайняті облаштуванням своїх позицій або приймають їжу;

- на ракетника освітлювального поста коли випущена ним ракета загасне.

Рис. 9. Захоплення полоненого.

Кидок для оволодіння на об'єкт відбувається по сигналу командира підрозділу (групи) або відділення захоплення. Особистий приклад командира - стимул для кидка. Дії нападаючих повинні бути стрімкі, раптові, безшумні, щоб приголомшити противника й не дати йому можливості скласти опір.

При захопленні полоненого необхідно обеззброїти його, заткнути рот, зв'язати руки, витягти з окопу й швидко відійти у своє розташування. Якщо під час захоплення противник чинить опір, його необхідно оглушити ударом, а потім обеззброїти і зв'язати.

При нападі на декількох солдатів противника варто заздалегідь визначити, скільки солдатів знищити й скільки захопити в полон.

Противника рекомендується знищувати без пострілів, ударами багнета, приклада або ножа.

Під час нападу на об'єкт підгрупи вогневого забезпечення перебувають на своїх позиціях у готовності підтримати дії підгрупи захоплення вогнем своїх засобів і перешкодити діям противника по наданню допомоги об'єкту нападу.

В випадку якщо підрозділ (група) під час висування до об'єкта пошуку буде виявлено противником або коли безшумний напад на об'єкт зробити не можна (висока пильність противника, інтенсивне висвітлення місцевості в ін.), командир підрозділу (групи) викликає вогонь підтримуючих вогневих засобів і під прикриттям їхнього вогню й вогню відділень (підгруп) вогневого забезпечення робить напад.

2.3 Ведення пошуку в особливих умовах

У призначений час, одержавши дозвіл на дії, командир роти подає сигнал на початок руху групі пророблення проходів у мінно-вибухових загородженнях противника. Висування груп здійснюється в заздалегідь установленому порядку, як правила, поповзком по-пластунськи з дистанціями 1--2 м один від іншого, безшумно, з дотриманням найсуворішої дисципліни і мір звукового і світлового маскування. Напрямок руху витримується по намічених орієнтирах або по азимутах.

Під час висвітлення місцевості противником рух негайно припиняється.

Якщо противник раптово відкриє вогонь, рух припиняється, командир групи визначає місце, відкіля противник веде вогонь, і його напрямок. Відкриття вогню противником не означає, що група виявлена. Частіше такий вогонь ведеться безсистемно і для розвідників є зручним моментом для зближення із противником.

З виходом до загороджень сапери відшукують міни і знешкоджують них, потім вони обстежують дротові загородження, перевіряючи наявність звукосигнальных пристосувань, хв натяжної дії й інших пасток, знешкоджують їх, ріжуть дріт, проробляючи тим самим прохід і позначаючи його видимими однобічними вказівками або шнуром (мотузкою) .

Роботу саперів, як правило, прикривають групи вогневого забезпечення з вихідного положення для проведення пошуку, якщо відстань до загороджень противника не перевищує 250--300 м, або ж із заняттям вогневих позицій поблизу загороджень при значному видаленні їх від переднього краю нашої оборони.

Проробивши прохід, сапери пропускають через нього групу вогневого забезпечення, що займає зазначену позицію поблизу об'єкта пошуку в готовності до вогневого прикриття нападаючих.

З одержанням сигналу від групи вогневого забезпечення починає дії група нападу, що, переборовши прохід, висувається до вихідного пункту для маршу. Командир взводу діє з групою нападу, керує її діями при захопленні полоненого.

У залежності від характеру об'єкта, місцевості і інших умов група нападу може атакувати об'єкт з однієї сторони або одночасно з двох. Нападаючі наближаються до об'єкта звичайно з підвітреної сторони, для того щоб зустрічний вітер відносив від противника звуки, зв'язані з рухом. Вибираючи момент для нападу, важливо врахувати, що тривале перебування взводу поблизу противника не може залишатися не заміченим їм, що може привести до невдачі. Тому напад повинний здійснюватися відразу ж після виходу нападаючих до наміченого вихідного пункту.

При захопленні полоненого в першу чергу він обеззброюється, йому затикають рот, зв'язують і витягають з окопу, після чого відтягають у напрямку проходу.

При висуванні до об'єкта пошуку противник може знайти взвод і відкрити по ньому вогонь. У цьому випадку командир взводу дає сигнал на відкриття вогню групі вогневого забезпечення, а також викликає вогонь підтримуючих вогневих засобів. Під прикриттям їхнього вогню нападаючі змело і рішуче уриваються в розташування противника, захоплюють полонених і швидко відходять, у своє розташування. Найменша помилка і повільність можуть привести до великих втрат і зриву виконання поставленої задачі.

Відхід взводу після захоплення полонених (документів, зразків озброєння) здійснюється в залежності від обстановки і характеру дій противника. Якщо взвод не був виявлений противником і групі нападу удалося захопити полоненого без шуму, підрозділ швидкий відходить з дотриманням мір маскування.

Після подолання групою нападу загороджень починає відходити група (групи) вогневого забезпечення, а потім відходять сапери. Командир взводу діє з останньою групою.

Якщо взвод виявлений противником у момент нападу на об'єкт або після захоплення полоненого, то він відходить з боєм. У цьому випадку останньої відходить група вогневого забезпечення, прикриваючи відхід інших груп. Якщо них створено дві, то вони відходять перекатами, взаємно прикриваючи один одного. Командир взводу в цьому випадку викликає вогонь артилерії, мінометів і інших засобів, виділених для прикриття пошуку, і особисто сам керує боєм групи (груп) вогневого забезпечення.

З виходом у розташування своїх військ взвод збирається в призначеному місці. Командир взводу перевіряє наявність особового складу й озброєння, організує при необхідності надання першої медичної допомоги пораненим і їхньою евакуацією на медичний пункт батальйону.

Пошук у горах звичайно проводиться невеликими по складу групами, тому зі складу взводу вибираються спритні і витривалі солдати, навчені орієнтуванню і пересуванню в горах.

У горах пошук, як правило, частіше проводиться в денний час. Проведенню його супроводжує різкопересічена місцевість,, а також наявність великої кількості схованих підступів і незайнятих проміжків і відкритих флангів.

Об'єкти для пошуку в горах вибираються на флангах або в тилу опорного пункту противника, у місцях, де він найменше очікує появи наших розвідників і де щільність його вогню і загороджень менше.

Для забезпечення дій взводу (групи) у пошуку виділяються міномети, гранатомети. Розвідники при необхідності можуть забезпечуватися спеціальним спорядженням для подолання гірських перешкод.

При висуванні до об'єкта пошуку взвод (група) звичайно використовує важкопрохідні ділянки місцевості, уникаючи руху по гірських дорогах і стежках, щоб не потрапити в підготовлену противником засідку.

Напад на об'єкт пошуку краще проводити зверху вниз. Це дає можливість більш стрімко атакувати противника. Нападати на об'єкт вигідно по важкодоступному напрямку, де противник менш пильний.

Для кращого результату при проведенні пошуку в горах доцільно буде використовувати вертольоти, за допомогою яких пошук буде проводитись набагато швидше, якісніше та з меншими затратами сил і засобів.

Це ми можемо довести з досвіду проведення пошуків в Афганістані.

Досвід організації і проведення пошуків у минулу війну показує, що прийоми й методи дій пошукових груп можуть бути найрізноманітнішими. Однак вирішальними умовами успіху є старанність підготовки, скритність висування, раптовість нападу й зухвалість дій пошукової групи. Немаловажною умовою є також гарна організація взаємодії як усередині пошукової групи, так і з підрозділами вогневого забезпечення.

Незважаючи на те що в цей час іде бурхливий розвиток технічних засобів розвідки, пошук як спосіб ведення розвідки не втратив свого значення й у паші дні. Тому солдати й сержанти Внутрішніх військ повинні досконало опанувати способами потайливого зближення із противником і раптовим нападом на нього для захоплення полонених, документів, зразків озброєння й бойової техніки.

РОЗДІЛ 3. ВЕДЕННЯ ПОШУКУ З ВИКОРИСТАННЯМ СУПУТНИКОВИХ НАВІГАЦІЙНИХ СИСТЕМ І АВІАЦІЇ ВІЙСЬК

3.1 Характеристика засобів військової авіації, що можуть застосовуватися у пошуку

А-50 (літак ДРЛО)