Розвиток оборонно-промислового комплексу республіки Польщі під час її інтегрування в НАТО та Європейський союз

Розвиток оборонно-промислового комплексу республіки Польщі під час її інтегрування в НАТО та

Європейський союз

Віталій Яровий,

здобувач Львівського інституту Сухопутних військ, начальник навчального курсу

У статті проаналізовано процес становлення й розвитку оборонно-промислового комплексу Республіки Польщі на межі тисячоліть, під час її інтегрування в структури Північноатлантичного альянсу та Європейського союзу. Досліджено трансформацію військового сектора економіки країни згідно з вимогами союзницьких зобов'язань в НАТО та адаптацію виробничого потенціалу до потреб національних збройних сил.

З огляду на законодавчо визначений стратегічний курс України - членство в Північноатлантичному альянсі та Європейському союзі, на перспективи держави в системі європейської та євроатлантичної безпеки, можна стверджувати, що вивчення всіх складових цього процесу, у тому числі й військово-економічної сфери не може залишатися поза увагою вітчизняних дослідників. Враховуючи значну роль військово-економічних та науково-технічних взаємозв'язків у виконанні завдань НАТО, стан оборонно-промислового комплексу (ОПК) нашої держави, актуальним є вивчення особливостей становлення й розвитку ОПК колишніх країн-членів Організації Варшавського Договору і вплив на нього їх членства в НАТО з метою подальшого визначення обґрунтованих шляхів інтегрування України у військово-економічні структури Альянсу.

У зв'язку з цим особливий інтерес викликає історичний аналіз воєнно-промислової політики східноєвропейських країн, які увійшли в Північноатлантичний альянс у числі перших, - Польщі, Чехії та Угорщини. Їх восьмирічний союзницький досвід наочно свідчить про проблеми, з якими вони стикалися в сприянні та забезпеченні своєї військової промисловості у зв'язку з інтеграцією в НАТО. Об'єктом дослідження ми обрали Республіку Польщу, яка по праву вважається однією з найуспішніших серед групи держав, які протягом останнього двадцятиліття подолали шлях від Варшавського Договору і Ради економічної взаємодопомоги до Європейського союзу та НАТО. Роботи вітчизняних дослідників, які висвітлюють становлення й розвиток оборонно-промислового комплексу Польщі, носять переважно політологічний або суто економічний характер, є фрагментарними, а їх фактологічний матеріал часто використовується тільки ілюстративно [1], що зумовлює актуальність дослідження.

Метою статті є вивчення досвіду розвитку оборонно-промислового комплексу Республіки Польщі на її шляху до НАТО та вплив її членства в Альянсі на ОПК країни та військово-економічне співробітництво з країнами-членами НАТО для формування Україною відповідної стратегії в цій сфері.

У 80-ті роки минулого століття Республіка Польща мала доволі потужний військово-промисловий потенціал, здатний забезпечити чималі потреби національних збройних сил в озброєнні й військовій техніці (ОВТ). Так, у 1988 році в Польщі нараховувалося 128 підприємств з виробництва військової продукції та комплектацій. Тут було задіяно 176 тис. осіб. Крім того, 150 підприємств (понад 100 тис. осіб) обслуговували потреби оборонно-промислового комплексу (постачання сировини, послуги тощо) [2, с. 24].

Однак протягом наступного десятиліття ОПК значно зменшився, головним чином через різке скорочення збройних сил, розпад Організації Варшавського Договору (ОВД), порушення коопераційних поставок, а також фінансово-економічні проблеми, які виникли в країні. Якщо у 1995 році Військо Польське нараховувало 287,5 тис. осіб, на озброєнні яких було 2850 танків, до 3 тис. бойових машин піхоти різних модифікацій, до 2,5 тис. артилерійських гармат, до 300 бойових літаків та 187 бойових вертольотів [3, с. 3], то в 1999 році, на момент вступу Польщі до НАТО, регулярне польське військо складало близько 240,6 тис. осіб на озброєнні яких було 1729 танків, 1442 броньовані машини, 1581 артилерійська система, 330 бойових літаків і 111 вертольотів армійської авіації [4, с. 4].

Якщо раніше ОПК Польщі спільно з підприємствами держав-членів ОВД виробляв практично всі види звичайних озброєнь, то протягом певного часу ці позиції були значною мірою втрачені. Головні постачальники ОВТ у зв'язку з великим спадом попиту на озброєння були змушені обмежити виробничий потенціал, одночасно зазнаючи все більших витрат на розвиток і виробництво нових технологічно складних поколінь зброї. З одного боку, світовий ринок зброї значно скоротився, але з іншого - збільшилася капіталоємність програм озброєння та економічний ризик, пов'язаний з їхньою реалізацією. До того ж протягом тривалого часу прибічники радикальних ринкових реформ виступали проти будь-якої допомоги військовому сектору економіки. Через економічну політику, яку вони здійснювали, підприємства оборонної промисловості були доведені до банкрутства [5, с. 15; 6, с. 36].

Протягом 1990-х років у військовій промисловості східноєвропейських країн, зокрема в Польщі, відбувалися численні перетворення в галузі організації та структури виробництва, форм власності та зайнятості, однак основна мета заходів, які здійснювалися, так і не була досягнута. Ступінь адаптації військової промисловості до реалій сучасного ринку був недостатнім й викликав стурбованість військово-політичного керівництва країн Центрально-Східної Європи. У першу чергу це було пов'язано з обмеженими можливостями збуту військової продукції, що приводило до високої вартості озброєнь і військової техніки, що вироблялися, низької рентабельності підприємств, великої заборгованості перед державними структурами страхування, державним бюджетом та підприємствами-контрагентами, а це ускладнювало фінансування таких підприємств.

Військово-політичне керівництво вжило декілька заходів щодо оздоровлення польського військово-промислового сектора, однак це не дало виражених позитивних результатів. Польські експерти в галузі економіки виокремлюють три головні фази перетворень військово-промислової галузі:

- у липні 1993 року Рада Міністрів Польщі ухвалила "Програму комерціалізації і сплачення заборгованостей оборонної промисловості", яка, зокрема, передбачала реструктуризацію зобов'язань оборонних підприємств на основі банківської мирової угоди або судового конкурсного провадження. Завдяки цьому загальна заборгованість оборонної промисловості скоротилася більш як на 1/5. Водночас не вдалося усунути структурних чинників зростання заборгованості, пов'язаних із надмірно низькою ефективністю та рентабельністю військово-промислового сектора;

- у квітні 1996 року Рада Міністрів Польщі прийняла "Програму реструктуризації військово-промислового та авіаційного сектора на 1996 - 1998 рр. і до 2010 р.", яка, однак, у зв'язку зі змінами пріоритетів Міністерства національної оборони в галузі закупівлі озброєння, які були викликані все більш близькою перспективою інтеграції Республіки Польщі в НАТО, швидко застаріла й потребувала перегляду;

- у лютому 1999 р. Рада Міністрів Польщі ухвалила "Програму реструктуризації оборонної промисловості та сприяння в галузі технічної модернізації Збройних сил Республіки Польщі", метою якої було підвищення конкурентоспроможності промислового оборонного потенціалу у міжнародному масштабі. Програма передбачала реальне зростання замовлень у військово-промисловому секторі, який гарантував би підприємствам ОПК достатньо великі прибутки і, крім того, сплачення заборгованості фірм, а для підтримки процесу реструктуризації - частину прибутків від приватизації сектора. Але це не вдалося реалізувати і спричинило істотне обмеження можливостей ефективної реструктуризації ОПК [6, с. 39].

Інтеграція Республіки Польщі до Північноатлантичного альянсу вимагала від її уряду проведення адекватних заходів щодо реформування ОПК, який у часи Варшавського Договору забезпечував 70 - 80 % потреб армії.

Згідно з вимогами НАТО, до бойового складу збройних сил нових членів Альянсу повинно було входити тільки озброєння і військова техніка, що відповідають стандартам блоку. Ці вимоги негативно вплинули на стан та подальший розвиток польської військової промисловості у наявних рамках: якщо деякі зразки ОВТ можна було модернізувати, то суттєві витрати на імпорт багатоцільових тактичних винищувачів, засобів зв'язку і систем управління не дозволяли купувати в необхідній кількості продукцію, яку випускала національна військова промисловість, а також оновлювати виробничу базу військових підприємств.

Стабілізації у сфері оборонної промисловості Республіки Польщі також не сприяла політика експансії військових корпорацій західноєвропейських країн та Сполучених Штатів, які є традиційними та потужними постачальниками ОВТ. На початку 1997 року у Варшаві відбулася презентація першого в колишніх країнах-членах Варшавського Договору представництва одного з велетнів американського ОПК - аерокосмічного концерну "Макдоннелл-Дуглас". За оцінками авіабудівельної корпорації США, у процесі вступу до НАТО польській військовій авіації необхідно було мінімум 100 - 150 нових машин загальною вартістю майже 5 млрд. доларів США. У своїй промові на презентації посол Сполучених Штатів Е. Рей сказав, що при бажанні Польщі придбати найсучасніший бойовий літак фірми F/A-18 "Хорнет", польські авіазаводи могли б узяти на себе кінцеве складання цієї техніки. Пропозиція була доволі спокуслива: безпека плюс робочі місця [7, с. 6].

У цей же час Міністерство оборони США поінформувало Польщу щодо обсягів можливих поставок для збройних сил країни авіаційної техніки. Польща отримала пропозицію придбати 150 винищувачів-бомбардувальників F/A-18 вартістю 5,7 млрд. доларів. Але спроба налагодити спільне виробництво ОВТ на ліцензійній основі була тоді пов'язана з труднощами технічного та фінансового характеру. Тому, якщо в минулому Республіка Польща по праву вважалася одним із великих виробників зброї в Європі, і її експорт приносив країни щорічно сотні мільйонів доларів, то станом на 1997 рік обсяги виробництва на 31 оборонній фірмі впали до 10% від загальних обсягів виробництва [8, с. 4].

Нестабільний економічний стан країни і недостатнє фінансування збройних сил весь час вносило значні корективи у процес реструктуризації військової промисловості, що відбивалося на строках та обсягах виконання програмних документів. Наприклад, уряд Республіки Польща не планував виділяти великі цільові грошові суми з державного бюджету на списування боргів військових підприємств. Ці суми, станом на 1999 рік, складали 550 млн доларів. Але оскільки більшість підприємств-боржників мали велику заборгованість, постало питання про необхідність піддати їх процедурі банкрутства. Частково його вдалося вирішити шляхом банкрутства п'яти підприємств [5, с. 15].

У цих умовах керівники польського оборонно-промислового комплексу вжили низку заходів, спрямованих на адаптацію підприємств військової промисловості до нових умов на ринку зброї. По-перше, була зменшена залежність від військових замовлень шляхом збільшення частки цивільної продукції в сукупності економічної діяльності фірм. По-друге, деякі підприємства перевели частку виробничого потенціалу з оборонної продукції на цивільну продукцію, тобто здійснили класичну конверсію. Третім напрямом пристосування до умов наявного ринку зброї була інтенсифікація зусиль, спрямованих на більш широке використання військових технологій щодо цивільних цілей.

У період з 1988 до 2002 року обсяги військового виробництва (у вартісних показниках) зменшилися у Польщі в 5,2 раза, а випуск деяких видів продукції повністю припинився. Це призвело до того, що сьогодні гостро постало питання щодо координації дій ОПК у нових структурних утвореннях з урахуванням виробничих можливостей підприємств, які залишили оборонний сектор держави. Понад 44 % підприємств, які випускали продукцію лише в інтересах оборони, або ліквідовані, або перейшли на випуск товарів цивільного призначення. Понад 55 % заводів, що раніше брали участь у виробництві комплектуючих до ОВТ, розпочали спеціалізуватися тільки на продукції для цивільного ринку. Крім того, понад 25 % підприємств унаслідок зміни форм власності та конверсійних заходів втратили виробничі потужності з ремонту озброєння й військової техніки [2, с. 23].

Реструктуризація здійснювалася поетапно шляхом приватизації та комерціалізації оборонних підприємств, створення галузевих холдингових компаній та підвищення їх технологічного рівня. Водночас ОПК Польщі щедро інвестувався з боку НАТО [9, с. 56].

Ще в процесі виконання програм реструктуризації 1996, 1999 років найбільш гостро поставало питання щодо форм власності у військовій промисловості, а також про масштаби й шляхи приватизації держаних підприємств, які було необхідно розглядати в контексті державної приватизаційної політики в цілому.

Згідно з курсом на приватизацію, який обрав уряд Польщі, кращі підприємства оборонного сектора мали перейти в приватну власність, а всі інші - зникнути. На думку польських економістів, особливо згубними були реформи, які здійснювалися протягом останніх 90-х років, коли Кабінет Міністрів Польщі очолював Є. Бузек. Тодішній міністр національної оборони Я. Онишкевич часто любив повторювати, що він не "міністр оборонної промисловості", тому підприємствам належало самим виплутуватися зі складного становища. Польські армія та поліція не мали коштів, щоб купувати продукцію власної промисловості. Замовлення від силових відомств надходили в найкращому випадку на невелику кількість автомобілів або на постачання декількох сотень гвинтівок [10, с. 35].

На процес приватизації підприємств військової промисловості в Польщі впливали деякі негативні фактори, які доволі його ускладнювали. Передусім це була слабка зацікавленість інвесторів, а також неготовність підприємств до приватизації. Відсутність протягом тривалого часу чіткої державної політики в галузі військового виробництва теж негативно впливала на стан військової промисловості. Процеси зміни форм власності, диверсифікація й організація виробництва часто-густо відбувалися спонтанно. Недостатньою була зацікавленість держави в сприянні виробничим потужностям, унаслідок чого для підприємств обох форм власності вбачалося природним знижувати витрати на утримання так званих "надлишків" цих потужностей, які не давали прибутку. Мережа підприємств ВПК (у більшості невеликих) на вимогу кредиторів через суд розпродала технологічне та технічне устаткування, що заважало оновленню оборонного виробництва.

У ході реформування національного війська та військової промисловості змінювалися обсяги військового виробництва або скорочувався випуск багатьох зразків зброї й військової техніки (в основному радянської розробки) у зв'язку зі зміною кількості та складу військових замовлень.

Незважаючи на позитивні тенденції, які відбулися в ставленні військово-політичного керівництва Польщі до національного оборонно-промислового комплексу, погіршення фінансово-економічної ситуації більшості підприємств оборонного сектора в 2000 - 2002 роках призвело до надмірно низького рівня прибутків, які не покривали витрат виробництва, унаслідок чого він зазнавав величезних збитків (у 2000 році загальний збиток нетто складав 163,6 млн. злотих, у 2001 році - вже 267,1 млн. злотих, а в 2002 році збільшився до 376 млн. злотих, тобто негативне значення показника рентабельності обігу нетто становило в 2002 році - 14,8%). Показники фінансової ліквідності були нижчими за значення, які вимагалися, що свідчило про труднощі, з якими зіткнулися підприємства оборонного сектора в галузі регулювання поточних зобов'язань. Крім того, спостерігався високий рівень зобов'язань, який складав у 2002 році майже 1,9 млрд. злотих (майже 560 млн. доларів США) [6, с. 39 - 41].

У 2000 році підприємства військового сектора використовували свої виробничі можливості лише на 30 %, а їх борги обчислювалися сумою приблизно 500 млн. доларів США. При цьому в 2001 році оборонний сектор економіки зміг випустити та реалізувати продукції лише на 20 млн. доларів, а борги Міністерства національної оборони підприємствам ОПК за вироблену продукцію становили 85 млн. доларів [10, с. 35].

Негативні тенденції в розвитку вітчизняного оборонно-промислового комплексу на початку нового століття вимагали від військово-політичного керівництва країни зміни концептуальних підходів у структурній перебудові військово-промислового сектора Польщі, які б могли врахувати вже набуті досягнення в процесі реструктуризації та одночасно відповідали наявним тенденціям до концентрації фінансових і виробничих структур, що характерно для європейської та американської оборонної промисловості.

Покращення стану польського оборонно-військового комплексу намітилося у 2001 році, коли до влади прийшли соціал-демократи й уряд прем'єр-міністра Л. Міллера змінив підходи до військового сектора та його потреб. Міжвідомча комісія, яку очолював міністр економіки, проаналізувала ситуацію, що склалася в оборонно-промисловому комплексі країни. Як показали підсумки 2000 - 2001 років, прибутки від продажу акцій підприємств були незначні. Отже, коштів на скасування заборгованостей не було також. Крім того, аналітиками неодноразово відзначалося, що попередній уряд був стурбований лише збереженням контролю над ОПК з точки зору структури власності та профілю продукції, яка вироблялася, і не враховував того, що польська військова промисловість розглядається потенційними інвесторами як зона високого ризику. Це стало однією з причин провалу планів приватизації ряду оборонних підприємств [5, с. 16].

14 травня 2002 року Рада Міністрів Польщі ухвалила урядову програму "Стратегія структурних перетворень промислового оборонного потенціалу в 2002 - 2005 роках". На думку уряду Республіки Польщі, впровадження фінансово-економічних механізмів та юридичних рішень, які передбачала Стратегія, повинно було перетворити національний ОПК на консолідований та гнучкий виробничий сектор, що базується на здорових фінансово-економічних основах. Суть запланованих структурних перетворень ОПК полягала в консолідації капіталу визначеної частини оборонної промисловості, пов'язаної з необхідними діями з реструктуризації. Передбачалося, що виконання положень цього концептуального документа дозволить створити виробничий сектор, який:

- дозволить забезпечить потреби польського війська в сучасному озброєнні або військовій техніці відповідно до пріоритетів Міністерства національної оборони;

- дасть можливість покращити конкурентоспроможність виробництва і забезпечить помітне зростання прибутків від експорту зброї;

- буде готовий до виконання великих офсетних контрактів, завдяки чому він посяде тверде місце в міжнародних контрактах із розвитку та виробництва озброєння [6, с. 40].

Одночасно польський уряд розпочав також реалізовувати Закон "Про організацію завдань у галузі оборони країни для підприємств". Він є основою для поновлення мобілізаційного планування. Крім того, було ухвалено низку постанов Ради міністрів, які визначали порядок підготовки й здійснення мобілізаційних заходів в економіці та перелік підприємств, що мали велику оборонну вагу [5, с. 16].

Відповідно до нових підходів щодо військового сектора оборонної промисловості із роз'єднаних підприємств були створені концерни, головними з яких сьогодні є "Бумар" та Агентство розвитку промисловості (АРП).

Варто відзначити, що ефективність заходів, що були вжиті військово-політичним керівництвом країни, залежала від певного часу їх впровадження, тому протягом 2002 - 2003 років кризові явища у військовому секторі економіки зберігалися.

Низка підприємств ОПК перебувала на грані банкрутства, що було викликано передусім обмеженістю замовлень з боку військового відомства, які раніше складали до 90 % обсягу продукції. Як і раніше, зростали збитки багатьох підприємств. Позитивний баланс мали тільки 50 % суб'єктів ОПК, а стан інших оцінювався як важкий. Продовжувалося скорочення асигнувань із держбюджету на підтримку виробничих мобілізаційних потужностей підприємств оборонно-промислового комплексу. Якщо в 1998 році на ці цілі було витрачено 40 млн. доларів, то в 2002-му - 10 млн. доларів. У період з 1998 до 2002 року значно знизилися обсяги експорту продукції (до 35 - 45 млн. доларів на рік), із них на частку озброєння й військової техніки припадало менше 50 % (в основному експортувалися запасні частини). Існувала реальна загроза чергових банкрутств, що викликало серйозну стурбованість робітників підприємств військової промисловості, які очікували на незаплановані звільнення (за період з 1989 до 2001 року чисельність зайнятих в ОПК зменшилася з 180 тис. до 35 тис. осіб) [5, с. 16].

Водночас структурні перетворення ОПК дозволили здешевити продукцію військового спрямування та підвищити довіру з боку потенційних зарубіжних замовників. Була здійснена рекламна кампанія, завдяки якій у державах Південно-Східної Азії та Індії заводам ОПК удалося отримати декілька вигідних замовлень. Найбільшою була поставка в Малайзію танків польського виробництва ПТ-91 "Тварди" (64 бойові машини) та супутньої техніки на суму понад 400 млн. доларів. Чергова угода була укладена з Індонезією (постачання 11 легких транспортних літаків польського виробництва). Велися переговори про продаж таких же машин в Індію, Колумбію та Венесуелу [10, с. 35].

Закупити в Польщі армійські мостоукладальники та машини технічного забезпечення танків ВЗТ-3 на суму 200 млн. доларів погодилася також Індія. До цього Делі вже придбало у Варшави 250 систем управління вогнем для танків "Драва" (на загальну суму 72 млн. доларів), 80 машин ВЗТ-3 та спорядження для спеціальних підрозділів. На той час Польща вже мала контракт з Індією на суму майже 1,5 млн. доларів, який передбачав постачання польського спорядження (625 парашутів) для десантно-штурмових формувань. Обсяг угоди був відносно невеликим, але існувала думка, що позитивна оцінка індійських десантників допоможе укласти новий контракт вартістю вже 8 - 10 млн. доларів на поставку 440 керованих парашутів. Індійські військові спеціалісти також виявили інтерес і до іншої продукції - радіостанцій моделі 3501, які виробляли в Гданську, нових радіолокаторів, лафетів для 155-мм гаубиць та двигунів для військових вантажівок [11, с. 59 - 60].

Покращенню стану національного ОПК сприяла також активізація реформування збройних сил країни, тому що польський уряд схвалив розрахований на шість років план модернізації збройних сил країни та їхнє пристосування до стандартів НАТО. Це було зроблено після того, як наприкінці січня 2001 року у Варшаві Верховний Головнокомандувач Об'єднаними збройними силами НАТО в Європі американський генерал Дж. Ралстон піддав різкій критиці "польського новобранця" блоку за те, що він відстає у виконанні своїх зобов'язань у військовій сфері. Схвалений після його зустрічей у Варшаві план передбачав, зокрема, заміну озброєння радянських зразків на західне, практичну заміну всього польського танкового парку [12, с. 63 - 64].

Згідно з планами реформування збройних сил, Міністерство національної оборони повідомило про те, що в 2004 році Військо Польське збільшить витрати на технічну модернізацію. Планувалося, що на ці цілі буде витрачено майже 3 млрд. злотих (приблизно 760 млн. доларів). Армія збиралася закупити у польських виробників 155 армійських джипів "Хонкер" та 28 командно-штабних автомобілів "Іріс-2000", 2 тис. штурмових автоматів "Веріл", 58 пересувних зенітно-ракетних комплексів, а також партію з восьми протитанкових ракет "Спайк", вироблених за ізраїльською ліцензією [13, с. 73].

Унаслідок суттєвого покращення економічних показників у військовому секторі промисловості підприємства ОПК країни стали більш привабливими для інвесторів, які були готові вкласти значні кошти в їх розвиток та вдосконалення. До цього часу військово-промисловий сектор не користувався попитом з боку інвесторів.

У жовтні 2001 року іспанська корпорація CASA, що має фінансові зв'язки з холдингом EDAS, придбала 51 % пакета акцій товариства PZL Warszawa-Okecie S.A., унаслідок чого товариство було перейменоване у EDAS PZL Warszawa-Okecie S.A. У березні 2002 року власником 85 % акцій PZL Rzeszow S.A. стала американська фірма United Technologies Corp. Завдяки цьому державна скарбниця одержала майже 300 млн. злотих (близько 90 млн доларів США). Переважна частина цих коштів, з огляду на чинне законодавство, повинна бути використана на підтримку процесів структурної перебудови оборонної промисловості Польщі й технічної модернізації збройних сил країни [6, с. 44].

Варто підкреслити, що сьогодні ставлення військово-політичного керівництва країни до вітчизняного ОПК якісно змінилося. Як підкреслив представник Міністерства економіки, праці та соціальної політики Польщі В. Стефанович у 2004 році, в останні роки можливість мати у своєму розпорядженні потенціал щодо виробництва й ремонту певних систем озброєння й військової техніки вважається в країні одним із показників державного суверенітету й мобілізаційної готовності державних структур. На користь збереження оборонної промисловості свідчать також економічні розрахунки (вітчизняне виробництво все ще дешевше від іноземного) та інтереси польської економіки (робочі місця, технологічний прогрес). Після того, як Республіка Польща приєдналася до НАТО, її оборонна промисловість стала елементом внеску Польщі в безпеку Альянсу [6, с. 35 - 36].

Сьогодні необхідність мати добре розвинену оборонну промисловість визнається в Польщі основними політичними силами. Немає розбіжностей і щодо необхідності докорінної перебудови польського ОПК з огляду на, з одного боку, вимоги щодо забезпечення економічної ефективності, а з іншого - пріоритети Міністерства національної оборони в царині сучасної бойової техніки, ситуацію на світовому ринку зброї, а також участь вітчизняної промисловості в реалізації офсетних програм, пов'язаних з іноземними постачаннями озброєння для польської армії.

Слід роз'яснити, що офсет - це сучасна практика в міжнародній торгівлі озброєнням і військовою технікою, яка надає можливість імпортерам частково компенсувати (у тій чи іншій формі) свої витрати на такі закупки. Інакше кажучи, то під офсетом розуміють спеціальну угоду, у рамках якої експортер бере на себе зобов'язання компенсувати імпортеру узгодженим із ним способом частину витрат, що пов'язані із закупівлею продукції військового призначення, тому такі угоди називають також компенсаційними [14, с. 47].

Ще в 1999 році парламент Польщі ухвалив Закон про офсетну політику інвестування іноземних коштів у національну промисловість, а також про здійснення зовнішньоторговельних операцій з військовою продукцією на офсетній основі. Згідно із Законом будь-яке постачання в Польщу ОВТ іноземного виробництва вартістю понад 5 млн. євро повинно бути пов'язане з укладанням офсетного договору. Договір також передбачає накладання на іноземного постачальника ОВТ зобов'язань щодо інвестування 100 % коштів у розвиток промисловості, у тому числі її військового сектора, на суму не менше 50 % ухваленого контракту, а також закупівлю товарів місцевого виробництва [2, с. 25; 6, с. 47].

У грудні 2002 року в рамках тендеру на багатоцільовий літак було обрано машину F-16 C/D Block 52, запропоновану американською фірмою Lockheed Martin Corporation, а в тендері на колісний бронетранспортер перемогла пропозиція фінської фірми Patria Vehicles Oy. У ході офсетних переговорів з Lockheed Martin Corporation були остаточно погоджені офсетні зобов'язання на загальну суму 12,55 млрд доларів США. З урахуванням середнього офсетного множника на рівні 1,62 це означало, що фактично в польську економіку будуть інвестовані кошти, які складають 7,75 млрд. доларів США. У структурі офсетних зобов'язань компанії явно переважає закупівля товарів і послуг (67 % від загальної вартості зобов'язань), набагато менше важать фінансові інвестиції (19,6 %) і трансферт технологій [6, с. 48].

Таким чином, стратегічний курс військово-політичного керівництва Республіки Польщі у військовому секторі економіки на сучасному етапі спрямований на виконання союзницьких зобов'язань у галузі технічного спорядження національних збройних сил, які вона прийняла під час вступу до НАТО, та адаптацію виробничого потенціалу військового сектора промисловості до потреб Армії Польщі. Оборонно-промисловий комплекс держави розвивається та удосконалюється в напрямах збереження наявного інтелектуального та науково-технічного потенціалу, стимулювання технічного й технологічного прогресу, економічної стабілізації підприємств та реалізації запланованих експортних контрактів й офсетних угод.

Література

1. Грицак П. Процес інтеграції Польщі до НАТО та її роль в Альянсі // Сучасність. - 2002. - № 12. - С. 84 - 94; Бадрак В.В. Возможности военно-технического и оборонно-промышленного сотрудничества Украины и государств НАТО // Актуальні проблеми економіки. - 2003. - № 8. - С. 19 - 25; Інтегрування нових членів та партнерів НАТО у військово-економічне співробітництво країн Альянсу: висновки для України // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 8. - С. 81 - 90; Стефанович В. Процессы структурных преобразований польской оборонной промышленности на фоне мировых тенденций в области производства вооружений // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 1. - С. 35 - 50.

2. Сычев А. Некоторые аспекты военно-промышленной политики восточноевропейских стран НАТО // Зарубежное военное обозрение. - 2007. - № 3. - С. 22 - 26.

3. Маначинський О. Нові орієнтири Війська Польського // Народна армія. - 1995. - 14 грудня (№ 201). - С. 3.

4. Струговец В. Wojsko Polskie на суше // Красная Звезда. - 2000. - 19 июля (№ 132). - С. 4.

5. Крючков Д. Современное состояние военной промышленности Польши // Зарубежное военное обозрение. - 2003. - № 11. - С. 15 - 21.

6. Стефанович В. Процессы структурных преобразований польской оборонной промышленности на фоне мировых тенденций в области производства вооружения // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 1. - С. 35 - 50.

7. Григорьев Е. Предвкушение большого бизнеса // Независимое военное обозрение. - 1997. - 5 - 12 апреля (№ 13). - С. 6.

8. Волков А., Золотарев П. Расширение НАТО и страны ЦВЕ // Независимая газета. - 1996. - 8 августа (№ 145). - Приложение. - С. 1, 4.

9. Скурський П.П. Досвід, проблеми і шляхи структурної перебудови оборонно-промислового комплексу України // Актуальні проблеми економіки. - 2003 -№ 8. - С. 55 - 64.

10. Нестеркин В. Оживление военного производства в Польше // Зарубежное военное обозрение. - 2005. - № 2. - С. 35.

11. Нестеркин В. Рост экспорта польского вооружения и военной техники // Зарубежное военное обозрение. - 2002. - № 4. - С. 59 - 60.

12. Воєнна безпека України на межі тисячоліть К.: Стилос, 2002. - 394 с.

13. Сараев А. Повышение расходов на модернизацию Войска Польского // Зарубежное военное обозрение. - 2004. - № 4. - С. 73.

14. Оффсеты, или новый путь выживания украинской "оборонки" // Defense еxpress. - 2006. - № 9. - С. 47 - 49.