Активне соціально-психологічне навчання компетентності у спілкуванні керівників військових колективів

Активне соціально-психологічне навчання компетентності у спілкуванні керівників військових колективів

ЗМІСТ

Вступ

Об'єкт дослідження і мета дослідження

Теоретичні і методичні аспекти соціально-психологічного тренінгу

Висновки

Анотації

ВСТУП

Очевидним є те, що на фоні традиційних для вітчизняної психології теоретичних побудов і академічно суворих фундаментальних досліджень можна простежити нову тенденцію - активізацію спроб надати практичної спрямованості усьому накопиченому раніше багажу теоретичних концепцій і експериментальних фактів, а також асимілювати досвід закордонних шкіл і напрямків. Однією з інтенсивних форм навчання, що одержали останнім часом у вітчизняній психології визнання і поширення, є соціально-психологічний тренінг (СПТ). Його широко застосовують у професійній підготовці управлінських кадрів, педагогів, політичних діячів, тренерів та ін., зокрема, для підвищення компетентності у сфері спілкування. Результативність СПТ у вирішенні завдань підготовки до спілкування було показано в роботах Н.М. Богомолової, О.Ф. Бондаренка, Ю.М. Ємельянова, Ю.М.Жукова, Г.А. Ковальова, Л.А. Петровської, Т.С. Яценко та інших.

Потреби практики у підвищенні професіоналізму управлінських кадрів висувають на перший план завдання подальшого росту їхньої компетентності, у тому числі в сфері спілкування. Необхідність цього визначається задачами, що їх повинні вирішувати управлінці - керувати підлеглими. У великій кількості досліджень (А.В. Петровський [1977], Р.С. Нємов [1984], А.І. Новіков [1982], А.І.Донцов [1987], А.У. Хараш [1987], Т.С. Яценко [1989] та ін.) показано можливість через спілкування здійснювати оптимізуючий вплив на рівень розвитку групи як суб'єкта спільної діяльності. У іншому напрямку досліджень (Б.Ф. Ломов [1980]; В.А.Кольцова [1981]; О.М. Дубовська, І.М. Улановська [1987]; Й. Госковець, Й. Штикар [1987], О.Д. Сафін [1998] та ін.) показано вплив різноманітних сторін спілкування на організацію, ефективність і мотиваційну структуру спільної діяльності.

Таким чином, розгляд спілкування як засобу оптимізації спільної діяльності робить актуальною задачу підвищення компетентності керівників у сфері спілкування і розробки спеціальних програм, спрямованих на розвиток відповідних знань, навичок і умінь. Актуальність цієї задачі пов'язана також із неможливістю остаточного вирішення проблеми конфліктних ситуацій у процесі трудової діяльності. Потреба ефективно впливати на взаємодію і спілкування підлеглих, контролювати і певним чином корегувати їхні контакти є додатковим чинником, що опосередковано висуває високі вимоги до рівня компетентності керівників у сфері спілкування.

Потреби практики в підвищенні компетентності керівників у спілкуванні з підлеглими, з одного боку, і досвід успішного використання СПТ для вирішення цієї проблеми в інших сферах людської діяльності, з іншого, диктують необхідність розробки спеціальних програм СПТ, спрямованих на розвиток знань, навичок і умінь спілкування, а також відповідну їх корекцію. У свою чергу розвиток у вітчизняній психології теоретичних і методичних розробок щодо використання активного соціально-психологічного навчання (АСПН) як засобу підвищення компетентності керівників у спілкуванні з підлеглими і визначило наукову спрямованість цієї роботи.

2 Мета і завдання дослідження

Мета дослідження - розробити програму діяльнісно-орієнтованого СПТ та обгрунтувати можливість її використання для підвищення компетентності керівників військових колективів у спілкуванні з підлеглими.

Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі завдання:

1. Проаналізувати структурні елементи компетентного спілкування та їх зв'язок з професійною діяльністю керівника військового колективу. Визначити основні причини психологічних труднощів спілкування.

2. Розробити діяльнісно-орієнтовану програму СПТ для забезпечення інтенсивного розвитку знань, навичок і умінь компетентного спілкування керівників військових колективів.

3. Розробити критерії і провести апробацію методичних процедур комплексної оцінки компетентності у спілкуванні як результату впливу АСПН.

Об'єкт дослідження - міжособистісне спілкування керівників військових колективів. Предмет дослідження - вплив соціально-психологічного тренінгу на зміну характеристик спілкування керівників військових колективів.

Методи дослідження передбачали проведення опитувань керівників організацій і упорядкування проблемних ситуацій, експертну оцінку результатів формуючого експерименту (із контрольною групою), з точки зору впливу СПТ на характеристики спілкування з використанням сукупності діагностичних методик (репертуарного тесту Дж. Келлі, методики “словесного портрета” А.О. Бодальова, методики А.Г. Шмельова для експрес-діагностики змін когнітивної складності, методики експертної оцінки комунікативних навичок, умінь; оцінки навичок і умінь керівників щодо організації спільної діяльності). Отримані дані було піддано змістовному аналізу та статистико-математичному опрацюванню.

3. Здійснено подальше вивчення та уточнення класифікації психологічних труднощів спілкування керівників та причин їх виникнення.

4. Уточнено сутність змін міжособистісного сприйняття в результаті АСПН.

Практична значимість отриманих результатів. Запропонована у у дослідженні програма діяльнісно-орієнтованого СПТ може бути реалізованою як самостійний спецкурс у військових вузах “Культура взаємовідносин в військових колективах”. Орієнтація розробленої програми на керівників військових колективів дозволяє найбільш ефективно використовувати її для підготовки слухачів випускних курсів. Теоретичні і методичні аспекти розробленої програми можуть бути основою при розробці курсу для підготовки управлінських психологів у процесі їхнього навчання технології та методиці проведення АСПН. Результати дослідження впроваджено у військових частинах ПВУ центрального підпорядкування, на що отримані акти.

Особистий внесок автора. У роботі, написаній у співавторстві “Основні напрямки професійно-психологічної підготовки працівника правоохоронних органів держави (комунікативний аспект)", автору належать висвітлення методології використання активних методів навчання при формуванні у спеціалістів компетентності у професійному спілкуванні. У роботі "Переконуючий управлінський вплив і його місце в психолого-акмеологічній культурі сучасного керівника” особистий внесок автора полягає у розкритті технології ефективного впливу управлінця на персонал засобами компетентного спілкування.

Апробація результатів. Окремі положення дослідження було обговорено на засіданнях кафедри практичної психології Університету внутрішніх справ (м.Харків, 1999), педагогіки і психології Національної академії Прикордонних військ України ім. Богдана Хмельницького (1998, 2000), на Міжнародній науково-практичній конференції “Духовно-психологічні аспекти медицини майбутнього”, м. Хмельницький, 2000 р.

Публікації. Основні результати опубліковано у чотирьох наукових статтях (із них дві - у співавторстві), три з яких - у спеціалізованих виданнях.

Структура. складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг складає 243 сторінки, із них 5 займають 1 гістограмма і 9 таблиць. Список використаних джерел складається з 157 найменувань на 14 сторінках. 17 додатків займають 55 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, методологічні основи дослідження, сформульовано гіпотезу та завдання, висвітлено наукову новизну і наукове значення роботи, а також практичну значимість отриманих результатів, наведено дані про апробацію і впровадження результатів дослідження у практику.

У першому розділі “Компетентне спілкування керівників із підлеглими як проблема соціально-психологічного дослідження” проаналізовано місце спілкування в категоріальному апараті психології, його співвідношення з іншими фундаментальними поняттями психологічного аналізу, а також дано змістовне визначення спілкування як предмета психологічного дослідження.

Становлення соціальної психології як самостійної галузі психологічної науки стало поштовхом до становлення та розвитку різноманітних поглядів на спілкування як соціально-психологічний феномен. В одній з перших робіт із соціально-психологічної проблематики її автор Б. Д. Паригін запропонував розглядати спілкування як складний і багатогранний процес, що може бути одночасно і процесом взаємодії індивідів, і інформаційним процесом, і ставленням людей один до одного, і процесом їхнього взаємовпливу один на одного, і процесом співпереживання та взаємного розуміння.

Для того, щоб відповісти на запитання про характер взаємовпливу спілкування і спільної діяльності, виявити те, які їхні характеристики і як вони пов'язані одна з одною, було розкрито поняття “структура спілкування”. Найбільш повною і завершеною є, на нашу думку, система поглядів на структуру спілкування, яку запропонувала Г.М. Андрєєва. Центральним моментом тут є пропозиція структурними елементами спілкування розглядати три його взаємозалежних компоненти (сторони): комунікативний, інтерактивний і перцептивний.

Також було взято до уваги те, що велику частину досліджень вітчизняних соціальних психологів було присвячено проблемі детермінації кожної із сторін спілкування змістом, рівнем розвитку, мотивами і цілями спільної діяльності (Асмолов О.Г., Бодальов А.О., Бондаренко О.Ф., Максименко С.Д., Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. та ін.). Механізмом такої детермінації є опосередкування спілкування основними характеристиками спільної діяльності.

Проведений аналіз управлінської діяльності сучасних керівників військових колективів дозволив визначити, що специфіка їх спілкування з підлеглими виявляється у безпосередньо-особистісному, інтенсивному та регламентованому характері контактів. Ретельний аналіз ситуацій професійного спілкування, запропонованих керівниками показав, що близько 70% із них пов'язані з труднощами спілкування. Аналіз причин психологічних бар'єрів спілкування вказує на найбільш ймовірну сферу їх виникнення: специфічні риси і характеристики ситуацій спілкування; специфічні риси й особливості самого повідомлення (його зміст і форми); особистісні особливості самих індивідів.

Маючи у своєму розпорядженні досить великий емпіричний матеріал, зокрема банк проблемних ситуацій і враховуючи завдання дослідження, було проведено якісний аналіз поданих у ньому ситуацій, для чого було виділено з банку проблемних ситуацій “випадки”, пов'язані з психологічними труднощами спілкування, а потім проведено класифікацію психологічних труднощів спілкування та їх причини. Об'єднавши ряд із них у певну сукупність відповідно до запропонованої класифікації, було визначено три групи причин, що перешкоджають спілкуванню (соціоперцептивні перекручування, неадекватно обрані засоби комунікативного впливу, неадекватно обрані засоби організації спільної діяльності).

Виходячи з того, що компетентність у спілкуванні або комунікативна компетентність - це спроможність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми, яка включає й уміння розширити (або звужати) коло спілкування, й уміння варіювати його глибину (уміння вести спілкування на різних рівнях конфіденційності), розуміти партнера по спілкуванню і т. п., автор вважає, що проблема полягає не стільки у тому, щоб дати вичерпне, повне визначення компетентного спілкування, скільки у тому, щоб виділити ті його структурні компоненти, на які може бути зорієнтована програма СПТ і діагностика його ефективності. Саме тому на основі аналізу описаних у психологічній літературі переліків конкретних знань, навичок і умінь, що можуть відіграти певну роль у забезпеченні компетентного спілкування, а також уявлення про три структурні компоненти (підсистеми) внутрішніх ресурсів комунікативної дії було складено список знань, навичок і умінь з урахуванням теоретичних уявлень про спілкування і відповідних навчальних цілей програми СПТ.

Результати досліджень багатьох авторів у цій області показують, що у тренінгових групах навчання сприяє зміні життєвої позиції, установок, розвитку сензитивності, самосвідомості, підвищенню соціально-психологічної компетентності. Безперечно, всі ці якості є важливими у професійній діяльності керівника військового колективу. При розробці та впровадженні методичних основ АСПН було використано основи теорії активного соціально-психологічного навчання академіка Т.С. Яценко, оскільки саме у системі АСПН здійснюється психокорекція керівником своїх власних психологічних властивостей. Цього можна досягти через психологічну специфіку організаційних моментів, зокрема: добровільність, щирість, конфіденційність, прийняття іншої людини такою, якою вона є, завдяки концентрації уваги на учаснику тренінгу, переходу від колективу до особистості, самоорганізації як чиннику і показнику ефективності психокорекційної роботи, незловживанню покараннями та заохоченнями.

У процесі роботи з групами АСПН вдалося встановити, що більшість учасників мають правильні уявлення про ідеал керівника військового колективу. Але при цьому найбільші труднощі вони мають у зв'язку з недостатністю засобів для його досягнення. АСПН дозволяє розширити набір психологічних засобів, які допомогають досягти визначеного ідеалу. Робота в групі АСПН не тільки спрямовує його учасників на самовиховання, але і ставить керівника заняття перед фактом необхідності самовдосконалення, пошуку шляхів до цього. Участь у групі АСПН активізує процеси самозміни керівника при відсутності порад, рекомендацій, критики, а також моралі та моралізації. Його особистісні якості не оцінюються з позицій “чорно-білих” категорій. Вплив здійснюється в атмосфері міжособистісних взаємодій у групі і є результативним. Тут механізми змін спрацьовують на латентному рівні, тому зміни відбуваються непомітно, хоча не завжди сам керівник може визначити їхню причину.

Робота в групі АСПН, на відміну від традиційних форм навчання, спрямована не стільки на збагачення раціональними (відчуженими від суб'єкта) знаннями, скільки на одержання рефлексивних знань, пов'язаних із процесом самопізнання. Останнє і визначає очікуваний ефект АСПН.

В другому розділі “Теоретичні і методичні аспекти соціально-психологічного тренінгу” визначено, що тренінг є засіб перепрограмування наявної в людини моделі керування своєю поведінкою і діяльністю. Це процес створення нових функціональних утворень (або розвиток вже наявних), що управляють поведінкою, або група методів розвитку спроможностей до навчання й оволодіння тим чи іншим видом діяльності.

Ефективність CПТ як форми підготовки до спілкування грунтується на потенціалі можливостей, закладених в зазначених активних методах навчання, і дотриманні принципів тренінгу. Це і використання навчального ефекту групи, і включення в навчання елементів дослідницької діяльності, і реалізація СПТ як своєрідного варіанту навчання на моделях. Водночас, висока ефективність СПТ щодо підготовки до спілкування пов'язана із соціально-психологічними механізмами тренінгу, що виявляються в ньому через функціонування групи.

Приступаючи до розробки програми тренінгу, автор здійснив психологічний аналіз діяльності керівників, у результаті якого було виділено дві групи чинників, релевантних психологічним аспектам управлінської діяльності: а) ситуативні чинники, що виникають при виконанні управлінських функцій; б) особистісні чинники, що викликані природою функцій, які виконує формальний лідер організації. Потім були виділено психологічні труднощі спілкування, що породжуються дією цих чинників, які було розділено на два типи: 1) міжособистісні труднощі - пов'язані із необхідністю зберігати особистісну інтегрованість і баланс, граючи множину ролей; 2) спровоковані труднощі, що породжуються інтепретацією дій лідера (керівника) іншими членами організації і впливають на ефективність взаємодії між керівником і організацією.

Враховуючи результати проведеного аналізу, а також потребу у корекції виявлених психологічних труднощів спілкування керівників організацій, автор при розробці і плануванні програми вважав, що необхідними є:

1) ідентифікація потенційного міжособистісного поля для лідерського впливу (тобто визначення кола психологічно проблематичних ситуацій);

2) визначення набору міжособистісних умінь, що відіграють істотну роль в умовах професійної діяльності;

3) розвиток програми відповідно до цих вимог.

Щодо процедури програма є п'ятиденним марафоном, розрахованим на обмежену в розмірах групу. У методичному плані тренінг у рамках цієї програми побудований як синтез теоретичного та емпіричного, заснованого на досвіді навчання. На заняттях використовувалися такі психотехніки і прийоми, як: аналіз ситуацій, демонстрації та імітації, рольові ігри, міжособистісний зворотній зв'язок. Весь комплекс методів і процедур цієї програми тренінгу було спрямовано на формування у кожного керівника-учасника занять набору адекватних реакцій-відповідей, необхідних для реалізації їх майбутньої рольової поведінки. Заняття під час тренінгу проводилися в позаслужбовій обстановці. Більшість учасників знали один одного і мали досвід управлінської діяльності. Під час навчання керівник намагався підтримувати учасників СПТ, що використовували свій досвід для покращення параметрів спілкування (професійного та індивідуального) кожного з присутніх на занятті. Одним із значимих результатів реалізації цієї програми виявилося бажання учасників продовжувати заняття.

Важливим є також той факт, що усвідомлення кожним керівником-учасником СПТ того, яким саме чином спілкування “включається” у його професійну діяльність, дозволить розглядати своє спілкування і свою професійну діяльність не як дві цілком “автономні” області життєдіяльності, а як два взаємозалежних процеси, що можуть впливати один на одного і здійснювати оптимізуючий вплив.

Наведені докази і специфіка спілкування керівників, що виявляється насамперед у тісному зв'язку спілкування зі здійсненням функцій керівництва підлеглими, дозволяє зробити висновок про необхідність включення до програми СПТ, спрямованої на підготовку керівників до спілкування, таких обов'язкових елементів:

1) психологічного аналізу професійної діяльності учасників СПТ на початкових фазах тренінгу;

2) визначення місця спілкування в структурі професійної діяльності учасників СПТ (також на початкових фазах тренінгу).

Варіант CПT, побудований з урахуванням зазначених аргументів, і перераховані обов'язкові елементи, які він включає, можна, на наш погляд, позначити як діяльнісно-орієнтований тренінг спілкування.

На основі проведеного аналізу діяльності керівника на кожній із фаз СПТ, можна зробити висновок про те, що технологія проведення тренінгу включає сукупність його дій, спрямованих на послідовне вирішення таких завдань: інтенсифікація процесу спілкування в групі; інтеграція групи, перетворення її в колективного суб'єкта пізнавальної діяльності; керування пізнавальною діяльністю групи, формування знань, навичок і умінь компетентного спілкування; підготовка групи до перенесення отриманих знань, навичок і умінь у реальне життя. Проаналізовані автором теоретичні, методичні і процедурні аспекти дозволяють зробити висновок про те, що СПТ можна розглядати як засіб підвищення компетентності керівників військових колективів у сфері спілкування.

У третьому розділі “Аналіз ефективності проведення та організаційно-методичні аспекти впровадження СПТ” викладено хід і результати експериментальної перевірки ефективності програми діяльнісно-орієнтованого СПТ. Експеримент було проведено на матеріалі чотирьох експериментальних і чотирьох контрольних груп. Кількість осіб в експериментальних групах склала: в 1-й групі - 12 керівників; в 2-й групі - 12 керівників; в 3-й групі - 13 керівників; в 4-й групі - 13 керівників. Учасники тренінгу всіх 4-х експериментальних груп - це керівники зі стажем управлінської діяльності від 1-го до 3-х років. Заняття в групах проходили за розробленою програмою. Крім того, було проведено заняття ще з трьома експериментальними групами CПT (усього - 38 керівників). На цих заняттях відпрацьовувалися змістовні і процедурні аспекти програми СПТ, але у зв'язку з тим, що представники останньої групи не були керівниками зі стажем, для дотримання чистоти експерименту було використано тільки результати, отримані у 4-х групах (для 50 чоловік). Відбір контрольної та експериментальних груп здійснювався у відповідності з наступними вимогами репрезентативності: експерементальні і контрольна групи підбиралися приблизно однаковими за стажем управлінської діяльності, чисельність вибірок визначалась вимогами, що висуваються до тренінгових груп.

Для виміру змін якісних характеристик і параметрів спілкування в групі, що виникли у результаті впливу СПТ, було використано ряд суб'єктивних, зокрема “Самозвіт”, “Підсумкова анкета учасника СПТ”, та “об'єктивних” методик, а саме: репертуарний тест (або ТОК - тест особистісних конструктів Дж. Келлі), методику “словесного портрета” (А. Бодальова), “Експертна оцінка комунікативних навичок і умінь” та “Оцінка навичок і умінь керівника щодо організації спільної діяльності”. “Самозвіт” і “Підсумкова анкета учасника СПТ” заповнювалися учасниками тренінгу один раз - на останньому (підсумковому) занятті. “Об'єктивні” методики було використано двічі - на початку тренінгу і після його закінчення. Інтервали між вимірами склали 3 місяці. Методики “Словесний портрет” і репертуарний тест було проведено відразу ж після 1-го заняття, “Експертну оцінку комунікативних навичок і умінь” - на 2-му занятті, “Оцінку навичок і умінь керівника щодо організації спільної діяльності” - відразу після закінчення 2-го заняття. Повторні виміри (2-а серія) було проведено в терміни, зазначені вище. Контрольна група брала участь у експерименті для виявлення можливого впливу чинників “природного розвитку” та ефекту перетестування.

Самозвіти і підсумкова анкета дозволили зафіксувати те, як саме члени тренінгу (члени групи СПТ) оцінюють зміни, що відбулися з ними в результаті впливу СПТ. Самозвіти, написані 50 учасниками експериментальних груп тренінгу, були розгорнутими відповідями на питання: “Що мені дали заняття в групі СПТ?”. Ці документи є великим і цінним матеріалом, необхідним для загальної оцінки ефективності тренінгу, досягнень окремих учасників, самооцінки отриманого ними в групі СПТ досвіду спілкування і взаємодії.

Контент-аналіз самозвітів учасників тренінгу дозволив виділити ряд таких рубрик:

“Оволодіння методами аналізу соціально-психологічного клімату в колективі і методами впливу на нього”. На поліпшення стану справ у цій сфері вказують біля 3/4 учасників тренінгу;

“Оптимізація соціальної взаємодії”. Розвиток навичок, знань і умінь у цій сфері діяльності відзначають більше половини всіх участників тренінгу;

“Розвиток уміння впливати на людей і переконувати їх”. Позитивні зміни щодо цього відзначила майже половина випробуваних;

“Набуття знань і умінь прогнозувати і запобігати конфліктам”. Про поліпшення стану справ у цьому зазначили біля 1/3 випробуваних.

Більш наочне (і повне) уявлення про суб'єктивну оцінку і значимість результатів, досягнутих учасниками тренінгу, дають дані про розподіл відповідей на питання підсумкової анкети учасника СПТ (Оцініть, будь ласка, за цією шкалою, наскільки Вам вдалося під час тренінгу досягти зазначених цілей?) (табл. 1).

Як свідчать дані таблиці, найвище свої досягнення оцінюють учасники тренінгу щодо аналізу конфліктних, нестандартних ситуацій і вивчення та аналізу соціально-психологічного клімату в військовому колективі. Поставивши перед собою мету з'ясувати, якою мірою тренінг є чинником підвищення компетентності спілкування в його учасників, контрольованими змінними було вибрано параметри перцептивних, комунікативних і інтерактивних характеристик спілкування. Для перцептивних характеристик спілкування (навчання як сприйняття і пізнання людини людиною) такими параметрами (контрольованої в експерименті змінної) є точність міжособистісного сприйняття або підвищення сензитивності до групових та особистісних процесів, оцінку якого було здійснено за допомогою методики “словесного портрета” і репертуарного тесту (тесту особистісних конструктів Дж. Келлі).

Як свідчать дані (табл. 2), без певних змін у стратегії упорядкування словесного портрета в членів контрольної групи, в учасників тренінгу (тобто членів експериментальних груп) виявилася чітка тенденція перебудови ієрархії описових критеріїв. Якщо в 1-й серії інтенсивніше використовуються аргументовані судження, штампи, зовнішні характеристики, фізіогноміка, оформлення зовнішності (хоча найбільшим є відсоток суджень про особистісні якості), то у 2-й серії найбільш уживаними є судження про особистісні риси, риси характеру, різко збільшується також відсоток опису комунікативних властивостей, спроможності до спілкування. Судження цих двох типів, тобто стосовно категорії внутрішніх особистісних характеристик у 1-й серії у сумі

Таблиця 1

Аналіз підсумкових анкет учасників СПТ.

складають 44,4 %, а у 2-й серії - 57,7 % усіх суджень (водночас зменшується питома вага суджень щодо зовнішніх характеристик). Ця тенденція дозволяє припустити, що для учасників тренінгу збільшується суб'єктивна значимість особистісних характеристик людини. Особливо істотними виявилися зміни за параметрами емоційної валентності опису. Співвідношення питомої ваги типу емоційного ставлення до об'єкта сприйняття для трьох типів емоційної валентності склало у 1-й серії: (+) позитивна експресія - 29,5 %; (-) негативна - 20,5 %; (0) нейтральна - 50 %; у 2-й серії: (+) позитивна експресія - 76,5 %; (-) негативна - 15,3 %; (0) нейтральна - 8,2 %. У контрольній групі значимих змін цього параметра не виявлено.

Таблиця 2

Розподіл суджень щодо категорій контент-аналізу для членів експериментальних і контрольних груп в 1 і 2 серіях (у %)

Таким чином, керівники-учасники тренінгу в порівнянні з керівниками-учасниками контрольної групи та з рівнем оцінювання до занять за програмою СПТ продемонстрували помітну тенденцію до позитивного оцінювання особистісних якостей об'єкта сприйняття, “авансування” його позитивних рис. Подібні результати було отримано в дослідженнях Г.А. Ковальова, який висунув припущення про особливий тип соціального відображення, котрий він позначив як “комунікативний тип відображення”. При інтепретації зазначених фактів було враховано також роботу Г.Я. Розена, у якій було показано, що перцепієнти (суб'єкти, які сприймають,) з адекватним уявленням про себе як особистості, як правило, позитивно і доброзичливо оцінюють інших. Це підтверджується також цілим рядом зарубіжних досліджень незалежно від їхньої методологічної орієнтації. У той же час перціпієнти з неадекватною самооцінкою схильні до егоцентричних, безапеляційних суджень із негативною емоційною валентністю, тобто виявляють тенденцію судити про інших недоброзичливо, найчастіше проектуючи на іншу людину свої власні негативні якості.

Таким чином, наявність зв'язку між пізнавальними структурами і певними властивостями особистості суб'єкта дозволяють здійснити корекцію уявлення “Я” (уявлення про себе) засобами соціально-психологічного тренінгу. Цей вплив тренінгу зареєстровано у змінах сприйняття учасниками тренінгу “інших”, що проявилося, зокрема, у зміні емоційної валентності при сприйнятті незнайомої людини.

У результаті використання методики “словесного портрету” було виявлено, що:

1. Під впливом тренінгу в експериментальних групах у порівнянні з контрольною суттєво змінилася ієрархія категорій, що уживаються при описі враження від незнайомої людини: від зовнішніх характеристик (фізичного образу, експресії) до внутрішньоособистісних (тобто характеристик особистісних рис, комунікативних особливостей).

2. У експериментальних групах виявлено тенденцію до більш позитивної, доброзичливої емоційної оцінки особистісних якостей об'єкта сприйняття у 2-й серії, тобто після участі в тренінгу.

У розкрито механізми, що забезпечують групову динаміку і розвиток особистості під час роботи групи АСПН. Це процеси позитивної дезінтегрованості та повторної інтеграції особистісної структури суб'єкта. Мова йде про ослаблення ілюзорних уявлень, що створюються в результаті суб'єктивної інтеграції індивідом своєї поведінки - складової частини дії системи “психологічного захисту”. Методична організація групи АСПН саме і спрямована на дезінтеграцію цих ілюзорних уявлень суб'єкта для з'ясування причини відвертої дезінтегрованості його особистісної структури. У дослідженні підтвердилася позиція Т.С. Яценко щодо того, що вся система “психологічного захисту” фактично пов'язана з деформацією мислення, яка підтримується неусвідомленою “вірою” у непогрішність свого “Я”. Це виявляється в надії на відповідне підкріплення ззовні. Головною стратегічною лінією при розробці методики АСПН було максимальне зниження емоційної напруженості у групі під час навчання.

Проектування організаційно-практичних основ упровадження СПТ в практику професійної підготовки управлінських кадрів виявилося самостійним дослідницьким завданням, основними етапами вирішення якого стали: побудова дескриптивної та нормативно-цільової моделей ситуації, аналіз ресурсів, розробка тимчасових параметрів впровадження і механізмів оцінки його процесуальних характеристик. Встановлено, що кадровим контингентом, який найбільше відповідає завданням навчання керівників груп підготовки управлінців спілкуванню з підлеглими, є особи, що мають необхідні теоретичні знання і досвід педагогічної роботи. З огляду на це можна стверджувати, що центрами відповідного навчання можуть стати ті кафедри психології і педагогіки вищих навчальних закладів, де інтенсивно розробляється проблематика активних методів навчання, оптимізації управлінської праці керівників військових колективів і використання методів СПТ в цьому процесі.

Програма навчання керівників груп СПТ повинна включати такі основні етапи:

1. Вивчення теоретичного курсу, що виконує функцію ознайомлення і включає такі основні блоки - сутність СПТ як форми підготовки до спілкування; компетентність у спілкуванні як необхідна умова підвищення ефективності діяльності управлінця з керівництва підлеглими, елементи психологічної теорії особистості і колективу в зв'язку з задачами активного навчання компетентному спілкуванню; професійна культура психолога-керівника групи СПТ.

2. Проходження курсу СПТ з підготовки керівників до спілкування з підлеглими спочатку як “рядових” членів групи.

3. Участь у практичних заняттях з вивчення технології і конкретних програм соціально-психологічного тренінгу.

4. Стажування керівником групи СПТ.

Однією з організаційно-практичних умов впровадження методів СПТ у професійну підготовку керівників військових колективів слід вважати наявну на сьогоднішній день систему професійної підготовки управлінських кадрів у вузах. Тому запропоновану програму СПТ для підготовки молодих керівників військових колективів до спілкування з підлеглими можна використати як основу для самостійного спецкурсу, у рамках 30-годинного курсу “Культура взаємовідносин в військовому колективі”. На наш погляд, було б більш доцільно ввести спецкурс за програмою СПТ на випускному курсі військових вузів, тому що, по-перше, до цього моменту слухачі мають більші знання про характер і зміст своєї майбутньої професійної діяльності і певний досвід керівництва підлеглими, і, по-друге, у випускників у набагато більшому ступені сформована професійна спрямованість особистості і, отже, вищою є мотивація до одержання знань щодо управління особовим складом.

ВИСНОВКИ

Дослідження було сфокусовано на вирішенні наукового завдання, яке полягало у формуванні та розвитку навичок та вмінь компетентного спілкування керівників військових колективів засобами АСПН, зокрема СПТ спілкування.

Проведене дослідження дозволило зробити такі висновки.

1. Спілкування є важливою детермінантою спільної діяльності і може бути засобом її оптимізації. Спілкування керівників військових колективів детерміноване психологічними характеристиками військового колективу як “верхньої межі” контактного колективу. Його специфіка виявляється у безпосередньо особистісному та інтенсивному характері взаємодії з підлеглими в процесі управління.

Компетентність у спілкуванні є системою внутрішніх ресурсів (знань, умінь і навичок перцепції, інтеракції, комунікації), необхідних для побудови ефективної комунікативної дії на етапі орієнтації та виконання.

2. В основі психологічних труднощів спілкування керівників лежать соціоперцептивні перекручування, неадекватно обрані засоби комунікативного впливу і неадекватно обрані засоби організації спільної діяльності. Передумовами, що підвищують можливість виникнення психологічних труднощів спілкування, є неадекватні, перекручені уявлення керівників військових колективів про те, як повинні відбуватися процеси соціальної адаптації, прийняття нової соціальної ролі і “входження в посаду”, а також переживання, пов'язані зі своєрідною особистісною інтепретацією зазначених процесів.

3. Наявна система підготовки майбутніх керівників до спілкування з підлеглими, що здійснюється, в основному, як теоретична, не забезпечує автоматичного росту навичок і умінь спілкування, необхідних їм у їх подальшій практичній діяльності. Ефективним засобом підвищення компетентності керівників військових колективів у спілкуванні з підлеглими є діяльнісно-орієнтований СПТ, що забезпечує позитивні зміни характеристик спілкування, які є індикаторами компетентного спілкування: точності міжособистісного сприйняття, адекватності засобів міжособистісної комунікації і ступеня порозуміння в ситуації спілкування, рівня розвитку навичок і умінь організації спільної діяльності.

СПТ - це форма навчання, особливим чином організована взаємодія, спрямована на розвиток в особистості компетентності в спілкуванні. Відмітними рисами діяльнісно-орієнтованого СПТ є: обов'язковий психологічний аналіз професійної діяльності учасників СПТ; визначення місця спілкування в структурі професійної діяльності учасників СПТ; реалізація зазначених елементів програми СПТ на початкових фазах тренінгу.

4. Сутність діяльності керівника СПТ полягає в організації пізнавальної діяльності учасників тренінгу, спрямованої на аналіз зовнішніх дій (організованої взаємодії) для того, щоб досліджувати розумову (внутрішню) діяльність, яка, передуючи зовнішній, здійснювалася в згорнутому вигляді і визначила її (зовнішньої діяльності) характер і зміст. Будучи об'єктивованими, розумові процеси учасників СПТ стають доступними для аналізу.

Запропоновані як критерії компетентності у спілкуванні індикатори його (спілкування) структурних компонентів - точність міжособистісного сприйняття, адекватність засобів міжособистісної комунікації і ступінь порозуміння у ситуації спілкування, рівень розвитку навичок і умінь організації спільної діяльності, відповідають задачі виміру змін параметрів спілкування як результату впливу СПТ. Розроблена процедура комплексної оцінки компетентності у спілкуванні є адекватною.

5. Доцільно впровадити СПТ у практику професійної підготовки управлінських кадрів як засіб, що дозволяє оптимізувати діяльність керівників військових колективів з керівництва підлеглими. Основними напрямками роботи з упровадження слід вважати організацію занять і створення науково-методичного банку типових програм, а також відповідних їм технологій та діагностичних засобів.

Анотації

Печенізький В.П. Активне соціально-психологічне навчання компетентності у спілкуванні керівників військових колективів. - Рукопис.

на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук зі спеціальності 20.02.02 - військова педагогіка та психологія. - Національна академія ПВУ ім. Богдана Хмельницького, Хмельницький, 2000.

У проаналізовано основні підходи до проблеми використання теорії і практики активного соціально-психологічного навчання у розвитку в управлінських кадрів компетентності у спілкуванні.

Проаналізовано структурні елементи компетентного спілкування і їхній зв'язок із професійною діяльністю керівника військового колективу. Уточнено класифікацію психологічних труднощів спілкування керівників і їхніх причин, а також характер змін міжособистісного сприйняття в результаті впливу СПТ.

Розроблено діяльнісно-орієнтовану програму СПТ, спроможну забезпечити інтенсивний розвиток знань, навичок і умінь компетентного спілкування керівників військових колективів, а також критерії і методичні процедури комплексної оцінки компетентності у спілкуванні як результату впливу СПТ.

Ключові слова: активне соціально-психологічне навчання, соціально-психологічний тренінг, керівник, компетентне спілкування.

Печенежский В.П. Активное социально-психологическое обучение компетентности в общении руководителей воинских коллективов. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 20.02.02 - военная педагогика и психология. -Национальная академия ПВУ им. Богдана Хмельницкого, Хмельницкий, 2000.

В диссертации проведен анализ общения как категории психологической науки, его соотношение с другими фундаментальными понятиями психологии, а также дано содержательное определение общения как предмета психологического исследования. Рассмотрены основные подходы к проблеме использования теории и практики активного социально-психологического обучения в развитии у управленческих кадров компетентности в общении. Отмечается, что под компетентностью в общении или коммуникативной компетентностью понимаются способность устанавливать и поддерживать необходимые контакты с другими людьми. Такого рода компетентность предполагает и умение расширить (а может быть и сужать) круг общения и умение варьировать его глубину (умение вести общение на разных уровнях доверительности), понимать и быть понятым партнерами по общению и т.п. Проанализированы структурные элементы компетентного общения и их связь с профессиональной деятельностью руководителя воинского коллектива. Уточнена классификация психологических трудностей общения руководителей и их причин, а также характер изменений межличностного восприятия в результате воздействия СПТ.

Отмечено, что в ведущих группах деятельностей доминируют принципиально разные типы общения: субъект-субъектное, личностное общение, с одной стороны, и субъект-объектное, манипулятивное общение - с другой, что потребовало остановить свой выбор на какой-либо одной концепции программы тренинга. Основанием выбора послужила имеющаяся острая потребность в оптимизации взаимоотношений между военнослужащими, которые реализуются ими в ходе повседневной деятельности, и та роль, которая отводится в этом управленческому персоналу.

Автором выделено две группы факторов, релевантных психологическим аспектам управленческой деятельности: а) ситуативные факторы, возникающие в ходе выполнения управленческих функций; б) личностные факторы, проистекающие из природы функций, выполняемых формальным лидером организации. Затем были выделены психологические трудности общения, порождаемые действием этих факторов, которые были разделены на два типа: 1) межличностные трудности - связанные с необходимостью сохранять личностную интегрированность и баланс, играя множество ролей; 2) спровоцированные трудности, порождаемые интерпретацией действий лидера (руководителя воинского коллектива) другими членами организации, и влияющие на эффективность взаимодействия между руководителем и воинским коллективом.

В ходе исследования выделено три группы причин, лежащих в основе затрудненного общения (различные социоперцептивные искажения, различные неадекватно выбранные средства коммуникативного воздействия, различные неадекватно выбранные средства организации совместной деятельности). Наряду с єтим рассмотрены причины, лежащие в основе феномена “беззащитности” руководителя воинского коллектива как следствие функционирования механизма “психологической защиты” (отступление от реальности, которым пронизана вся “защитная” деятельность руководителя, начиная от идеализации “Я” и “условности” ценностей, ведущих к его дезадаптации; центрация на собственном “Я” при одновременной тенденции к приуменьшению значимости “Я” другого человека; сужение, искажение и блокировка обратной связи, не подкрепляющей желания своего “Я”).

Обосновывается роль и место социально-психологического тренинга общения в рамках активного социально-психологического обучения в формировании и развитии у современных руководителей воинских коллективов компетентности в общении. По процедуре программа тренинга представляет собой трехдневный марафон, рассчитанный на ограниченную в размерах группу. В методическом плане тренинг в рамках данной программы построен как синтез теоретического и эмпирического, основанного на опыте обучения. В ходе занятий использовались такие психотехники и приемы как анализ ситуаций, демонстрации и имитации, ролевые игры, межличностная обратная связь.

Разработана деятельностно-ориентированная программа СПТ, способная обеспечить интенсивное развитие знаний, навыков и умений компетентного общения руководителей воинских коллективов, а также критерии и методические процедуры комплексной оценки компетентности в общении как результата воздействия СПТ. Наряду с этим в диссертации раскрыты механизмы, обеспечивающие групповую динамику и развитие личности во время работы группы АСПО. Это процессы положительной дезинтеграции и вторичной интеграции личностной структуры субъекта.

Технология проведения тренинга включает в себя совокупность действий, направленных на последовательное решение следующих задач: интенсификацию процесса общения в группе; интеграцию группы, превращение ее в коллективного субъекта познавательной деятельности; управление познавательной деятельностью группы, формирование знаний, навыков и умений компетентного общения; подготовку группы к переносу полученных знаний, навыков и умений в реальную жизнь. Проанализированные автором теоретические, методические и процедурные аспекты позволяют сделать вывод о том, что СПТ можно рассматривать как средство, адекватное задаче повышения компетентности руководителей воинских коллективов в сфере общения.