Зброя масового ураження, її дія на людей, будівлі і техніку

ЗБРОЯ МАСОВОГО УРАЖЕННЯ, ЇЇ ДІЯ НА ЛЮДЕЙ, БУДІВЛІ І ТЕХНІКУ



Серед сучасних засобів ведення війни особливе місце займає зброя масового ураження, до якої відносять ядерну, хімічну і біологічну (бактеріальну) зброю.

Ядерна зброя

Ядерною зброєю називають зброю, уражаюча дія якої базується на використанні енергії, що виділяється у виді вибуху при ядерних перетвореннях.

До ядерних боєприпасів належать оснащені ядерними зарядами бойові частини ракет, авіаційні бомби, артилерійські снаряди, ядерні фугаси. Пристрої, які використовуються для здійснення вибухового процесу і звільнення ядерної енергії, називаються ядерними зарядами.

За характером вибухових реакцій вони поділяються на три основні види. Заряди, уражаюча дія котрих базується на використанні енергії ділення ядер радіоактивних речовин, називаються ядерними. Ядерні заряди, які базуються на енергії реакцій "ділення -- синтез", "ділення -- синтез -- ділення", називаються термоядерними. Ядерні боєприпаси з підвищеним виходом нейтронного потоку в складі проникаючої радіації називають нейтронними.

Потужність ядерних боєприпасів визначається загальною кількістю звільненої при ядерному вибуху енергії. На озброєнні армій ядерних держав ядерні боєприпаси мають потужність від декількох тонн до десятків мегатонн. В залежності від розташування центру вибуху по відношенню до поверхні землі (води), фізичних процесів, які супроводжують вибух, середовища, в якому його проведено, розрізняють наземний, надводний, повітряний, висотний, підземний, підводний ядерний вибух.

При вибуху ядерного боєприпасу утворюються такі уражаючі фактори: ударна повітряна хвиля, світлове випромінювання, проникаюча радіація, радіоактивне зараження місцевості і електромагнітний імпульс. При вибуху ядерного боєприпасу за мільйонні долі секунди виділяється величезна кількість енергії. Температура в зоні проходження реакції підвищується до декількох мільйонів градусів, а максимальний тиск досягає мільярдів атмосфер. Високі температура і тиск утворюють потужну ударну повітряну хвилю. Разом з ударною повітряною хвилею виникає світлове випромінювання і проникаюча радіація, яка складається із потоку нейтронів і гама-квантів. Хмара ядерного вибуху включає в себе дуже велику кількість радіоактивних речовин. По шляху руху цієї хмари радіоактивні речовини випадають на землю, внаслідок чого виникає радіоактивне зараження місцевості, об'єктів, повітря. Нерівномірний рух електричних зарядів в повітрі, виникаючи під дією іонізуючих випромінювань, викликає великої потужності електромагнітний імпульс.

Ударна хвиля ядерного вибуху --- це один із основних уражаючих факторів. Ударною хвилею називається область різкого стиску повітря, яка розповсюджується радіальне) під центру вибуху з надзвуковою швидкістю. .Маючи великий запас енергії, ударна хвиля ядерного вибуху може уражати незахищених людей, руйнувати різні споруди, будівлі, обладнання, техніку. Із збільшенням відстані від центру вибуху швидкість розповсюдження ударної повітряної хвилі і надмірний тиск зменшуються.

Параметром, який визначає механічну дію ударної хвилі, є максимальний надмірний тиск повітря безпосередньо у фронті ударної хвилі ( її передня , границя), АР - це різниця між максимальним тиском у фронті ударної хвилі Р і нормальним атмосферним тиском Р0: ДР=Рф-Р0

Одиницею виміру надмірного тиску в системі СІ є Паскаль:

І Па - 1 Н/м2- 0,102 кгс/м2- 1,02x105 кгс/см2, 1 кгс/м2 = 9,81 Па

або 1 кгс/см2 =100 кПа



Мал. 3. Характер зміни тиску за часом в будь-якій точці простору при проходженні через неї повітряної ударної хвилі.

Перед фронтом ударної повітряної хвилі тиск в повітрі дорівнює атмосферному, Р0. З приходом фронту хвилі в дану точку простору тиск стрибком (різко) збільшується і досягає максимального значення цій точці різко зростає температура, швидкість, руху повітря і щільність. Після проходження фронту ударної повітряної хвилі через дану точку простору, тиск в ній знижується і через деякий час дорівнює атмосферному, Р0. Утворений шар стиснутого повітря називається фазою стиску т+. В цей момент повітряна хвиля має набільш руйнівну дію. Із збільшенням відстані від центру вибуху тиск у фронті ударної хвилі зменшується, товщина шару стиску весь час збільшується і через час т+ тиск починає дорівнювати атмосферному. Подальше зменшення тиску призводить до розрідження повітря. В цей час повітря починає рухатись в сторону вибуху. Ця зона пониженого тиску називається фазою розрідження т . В цій фазі ударна хвиля призводить до менших руйнувань, ніж в фазі стиску тому, що максимальний від'ємний тиск значно менший від максимального надмірного тиску у фронті ударної хвилі. Після закінчення дії фази розрідження тиск стає рівним атмосферному, рух повітря припиняється. Одночасно з проходженням повітряної ударної хвилі з великою швидкістю пересувається повітря, яке являє собою швидкісний напір повітря, ДР -- це є динамічне навантаження, яке утворюється потоком повітря. Вимірюється в паскалях (Па). Швидкісний напір повітря знаходиться в прямій залежності від швидкості і густини повітря за фронтом повітряної ударної хвилі. Розраховується за формулою:

Ршн =pxv/2=2.5Pф2/ (Pф+7Ро),

де Ршн -- швидкісний напір повітря, Па;

v -- швидкість частинки повітря безпосередньо за фронтом ударної хвилі, м/с;

р-- густина повітря за фронтом ударної хвилі, кг/м'.

Найбільша руйнівна дія швидкісного напору проявляється в місцях, в яких надмірний тиск більше 50 кПа. В цих місцях швидкість вітру досягає 100 м/с.

Осередок ядерного ураження в залежності від тиску у фронті ударної повітряної хвилі умовно поділяється на зони зруйнування: повні, сильні, середні і слабкі (Мал.4).

	Зон.а повних :зруннувань (Біля 12%. площі ОЯУ)	зона сильних зруйнувань (Біля 10% площі ОЯУ)	ЗО кПа Зона середних зруйнувань (Біля 18% площі ОЯУ)	20 кПа Зона слабких зруйнувань. (Біля 60% площі ОЯУ)	10 кПа

Мал.4. Зони зруйнування в залежності від величини надмірного тиску ударної повітряної хвилі

При повних зруйнуваннях в будинках, спорудах знищені несучі конструкції обвалені перекриття. Обладнання, технічні засоби ремонту не підлягають. На електромережах розриви кабелів, на всіх трубопроводах, які знаходяться на поверхні (відкриті) - значні зруйнування, повітряні лінії зв'язку і електропередач несправні, стовпи ліній звалені. При повних руйнуваннях встановлення пошкоджень недоцільно. Виникають суцільні завали і задимленість від палаючих предметів. При сильних зруйнуваннях значно деформуються несучі конструкції І споруд і будинків, більша частина стін і перекриттів обвалена. Механізми, обладнання дуже здеформовані. На трубопроводах, мережах зв'язку і електропостачання розриви і деформації. Виникають суцільні пожежі, окремі і суцільні завали.

При середніх зруйнуваннях в спорудах, будинках обвалено дах, перегородки, стіни, вибиті вікна, двері. Перекриття і підвали не зруйновані, Частину приміщення можна використовувати. Окремі вузли обладнання, техніки потребують капітального ремонту. Комунально-енергетичні мережі мають окремі розриви і деформацію. Будинки, споруди, обладнання, комунально-енергетичні мережі, техніка потребують капітального ремонту. Виникають окремі завали і суцільні пожежі.

При слабких зруйнуваннях будинки і споруди можуть мати внутрішні пошкодження перегородок, віконних і дверних отворів. На комунально-енергетичних мережах незначні порушення і поломки. Елементи обладнання, техніки, мережі потребують дрібного ремонту. В цій зоні виникають окремі пожежі.

Ударна повітряна хвиля уражає людей внаслідок безпосередньої дії і непрямої дії. При безпосередній (прямій) дії повітряної ударної хвилі причиною ураження є надмірний тиск.

При непрямому ураженні люди отримують різні травми від уламків споруд, будинків, обладнання, скла і т.д., які летять з великою швидкістю під дією напору повітря. Таке ураження можливе при надмірному тиску 3 кПа і більше. Травми, які отримують люди, поділяються на легкі, середні, важкі і дуже важкі. До легких травм (АР = 20 - 40 кПа) віднесено тимчасове пошкодження слуху, вивихи суглобів, легку загальну контузію.

До середніх травм (АР= 40 - 60 кПа) віднесено сильні вивихи і переломи, контузію, пошкодження органів слуху, кровотечу з носа і вух.

До тяжких травм (АР =60 - 100 кІТа) віднесено сильну контузію всього організму, пошкодження внутрішніх органів і мозку, тяжкі переломи. До дуже важких травм (АР - більше 100 кПа) віднесено травми, які призводять до смерті.

Основним заходом порятунку від уражаючої дії повітряної ударної хвилі є укриття людей в захисних спорудах.

Площа осередку ядерного ураження від дії повітряної ударної хвилі ядерного вибуху визначається за формулою:

S=R2

де R -- відстань (радіус) від центру вибуху до точок надмірного тиску Р =10 кПа

Надмірний тиск 10 кПа і менше не викликає травм і зруйнувань , і є граничним для осередку ураження.

Розміри зон ураження від загальної площі осередку ядерного ураження орієнтовно складають: зона суцільних зруйнувань -- 12%, сильних -- 10%, середніх - 18%, слабких -- 60%.

Світлове випромінювання ядерного вибуху -- це електромагнітне випромінювання оптичного діапазону у видимій, ультрафіолетовій і інфрачервоній областях спектру. Джерелом світлового випромінювання є вогненна куля, яка виникає при ядерному вибуху. До ЇЇ складу входять розжарені продукти вибуху і повітря. Із області, що світиться (вогненної кулі) випромінюється дуже велика кількість променевої енергії. Внаслідок цього опромінюванні предмети дуже швидко нагріваються, обвуглюються або загоряються, а в живих тканинах виникають опіки різних ступенів. Основним параметром, що визначає уражаючу дію світлового випромінювання ядерного вибуху, є світловий імпульс. Світловий імпульс -- це кількість світлової енергії, яка припадає на один квадратний метр освітлюваної поверхні, розташованої перпендикулярно до напряму розповсюдження випромінювання. В системі СІ світловий імпульс вимірюється в джоулях на квадратний метр (Дж/м2), а в несистемних одиницях виміру в калоріях на квадратний сантиметр ( кал/см2)

1 кал/см2 = 4,2x104 Дж/м2.

Тривалість світлового імпульсу залежить від. потужності ядерного вибуху і визначається за формулою:

t c = q1/3, с.

де tс -- тривалість світлового імпульсу в секундах;

q -- потужність ядерного боєприпасу в кілотоннах.

Світловий імпульс зменшується із збільшенням відстані від центру вибуху і стану атмосфери. Ослаблення світлового імпульсу при наземних вибухах відбувається тому, що в цьому випадку світлова енергія виходить не з поверхні сфери (як при повітряному вибуху), а з поверхні півсфери. Крім того, при наземних вибухах відбувається екранування світлового випромінювання порохом і димом. Інтенсивність світлового випромінювання із збільшенням відстані зменшується внаслідок розсіювання і поглинання проміння.

Дощ, сніг, туман, порох, дим поглинають світлове випромінювання, знижують його потужність і уражаючу силу в декілька раз. Уражаюча сила світлового випромінювання залежить від того, яку долю світлової енергії поглинає 1 см2 поверхні і до якої температури вона нагрівається. В свою чергу температура нагрівання освітленої поверхні визначається теплопровідністю і питомою тепломісткістю тіла. Чим більшою є поглинаюча здатність поверхні і чим меншою теплопровідність і питома тепломісткість, тим вища температура нагрівання поверхні.

Ураження людей світловим випромінюванням -- це поява опіків різних ступенів відкритих і закритих одягом ділянок тіла, а також ураження очей.

Опік першого ступеня отримують люди при потужності світлового імпульсу від 100 до 200 кДж/м2. При цьому виникає почервоніння шкіри і припухлість місць опіку. Люди не втрачають працездатності. Спеціального ї лікування не потребують. Опіки загоюються швидко.

Опік другого ступеня люди отримують при потужності світлового і імпульсу від 200 до 400 кДж/м2. При цьому на шкірі утворюються пухирі, наповнені рідиною. Люди втрачають працездатність і потребують лікування. Опік третього ступеня люди отримують при потужності світлового імпульсу від 400 до 600 кДж/м2. При цьому відбувається повне порушення шкірного покрову по всій його товщині, виникають виразки. Люди, котрі дотримали такі опіки, потребують тривалого лікування. Якщо не робити і пересадку шкіри, то на місцях опіків утворюються шрами.

Опік четвертого ступеня люди отримують при потужності світлового імпульсу більше 600 кДж/м2. При цьому умертвляється підшкірна клітковина, проходить обвуглення. Люди, які отримали опік четвертого ступеня, потребують тривалого лікування, можлива смерть.

Небезпечність опіків для життя залежить також від розміру ураженої площі тіла. Наприклад, опік першого ступеня по всьому тілі може бути більш небезпечний, ніж опік третього ступеня на малій ділянці.

Ураження очей світловим випромінюванням можливе трьох видів:

-- тимчасове осліплення, яке може тривати до 30 хвилин;

-- опіки очного дна, які виникають на великих відстанях, якщо дивитись на вогненну кулю ядерного вибуху;

-- опіки рогівки очей і повік, які виникають на тих же відстанях, що і опіки шкіри.

Мал.5. Зони пожеж в осередку ядерного ураження.

Внаслідок дії світлового опромінення ядерного вибуху на матеріали відбувається їх плавлення, жолоблення, обвуглення або загоряння. Внаслідок дії світлового випромінювання і вторинних факторів ядерного вибуху можуть виникнути пожежі на виробничих підприємствах і в населених пунктах. Особливо швидко загоряються папір, суха трава, солома, сухе листя, дерев'яні будівлі, пиломатеріали, горючі гази, наливні матеріали.

Зона пожеж в завалах розповсюджується на територію зони повних зруйнувань і на частину зони сильних зруйнувань. Для цієї території характерним є тривале тління і горіння в завалах, яке може продовжуватись до декількох діб. Внаслідок неповного згоряння має місце сильне задимлення, виділення токсичних речовин. В цій зоні підвищена температура задимленого повітря, в якому наявний окис вуглецю. Вдихання продуктів згоряння з невеликою домішкою окису вуглецю і нагрітих до температури 50 - 60 оС призводить до загибелі людей.

На території зони суцільних пожеж під дією світлового імпульсу виникають пожежі в більшій частині будівель. Через деякий час (1-2 год) вогонь розповсюджується на більшість будівель і виникає суцільна пожежа. Зона суцільних пожеж розповсюджується на більшу частину території зони сильних зруйнувань, на всю територію середніх зруйнувань і на частину території зони слабких зруйнувань.

Можливе виникнення вогненного шторму, який викликає ураганний вітер, спрямований до центру пожежі, стовп вогню підіймається на висоту до 5 км. Виникненню вогненного шторму сприяє густа забудова, розтікання горючих рідин на площі більше 100 га, відсутність вітру і відносна вологість повітря менша 30%, наявність в житлових кварталах дерев'яних будівель. В зоні суцільних пожеж перед виконанням рятувальних робіт необхідно провести спеціальні протипожежні заходи по локалізації і гасінню пожежі.

Зона окремих пожеж розповсюджується на частину території зони слабких зруйнувань і виходить за межу цієї зони (межею є територія із надмірним тиском 10 кПа), закінчується на місцевості, де потужність світлового імпульсу становить 100 кДж/м і менше. На території зони окремих пожеж вони виникають в окремих будівлях. В цій зоні є можливість швидкої організації гасіння пожеж і проведення рятувальних і інших невідкладних робіт.

Надійним захистом від світлового випромінювання ядерного вибуху є будь-яка непрозора перепона на шляху поширення світлових променів.

Проникаюча радіація ядерного вибуху

При вибуху ядерного боєприпасу протягом 10-15 с діє дуже потужне радіоактивне випромінювання, яке в своєму складі має альфа-, бета-, гама- і нейтронне випромінювання, їх загальна подібність -- можливість іонізувати атоми і молекули речовини, в якій вони розповсюджуються.

Альфа-випромінювання -- це потік б-частинок з початковою швидкістю 20 000 км/с. При б-розпаді з ядра вилітає порівняно важка б-частинка, яка являє собою ядро атому гелію. Енергія б-частинки, яка вилетіла, досить висока -- 5-10МеВ -- майже в мільйон раз більша від енергії електрону в атомі. В зв'язку з цим б-частннки, проходячи через речовину, призводять в ній до значних змін внаслідок іонізації і збудження атомів.

б-частинка взаємодіє з речовиною найбільш ефективно тому, що має великий заряд і відносно малу швидкість. Внаслідок цього велика її іонізаційна можливість, а проникаюча радіація незначна. Аркуш паперу повністю затримує б-частинки. Надійним захистом від б-частинок при зовнішньому опроміненні є одяг людини.

Бета-випромінювання -- це потік в-частинок. в-частинкою називається електрон або позитрон, який випромінює енергію і його швидкість близька до швидкості світла -- 3x108 м/с. Їх заряд менший, а швидкість більша, ніж у а-частинок. У зв'язку з цим в-частинки мають меншу іонізуючу і більшу проникаючу здатність, ніж а-частинки. в- частинки повністю поглинаються віконними та автомобільними заскленнями і металевими екранами товщиною в декілька міліметрів.

Одяг людини поглинає біля 50% в-частинок. Оскільки б- і в-випромінювання мають невелику проникаючу здатність, то вони більш небезпечні при попаданні в організм людини або безпосередньо на шкіру (особливо в очі).

Гама-випромінювання представляє собою електромагнітне випромінювання, яке виділяється ядрами атомів, при радіоактивних перетвореннях, г-випромінювання супроводжується в-розпадом, а деколи б-розпадом.

За своєю природою г-випромінювання подібне до рентгенівського. Воно має значно більшу енергію (менша довжина хвилі), яка випускається окремими порціями (квантами) і розповсюджується із швидкістю світла (3x108 м/с), г-кванти не мають електричного заряду. У зв'язку з цим іонізуюча можливість г-випромінювання значно менша ніж у в-частинок і тим більше у а-частинок ( в сотні раз менша ніж у в- і в десятки тисяч, ніж у б-частинок). Поряд з цим г-випромінювання має найбільшу проникаючу здатність і є основним фактором уражаючої дії радіоактивних випромінювань.

Нейтронне випромінювання являє собою потік нейтронів. Швидкість розповсюдження нейтронів досягає 20 000 км/с. Нейтрони не мають електричного заряду, тому легко проникають в ядра атомів і захоплюються ними. Нейтронне випромінювання має сильну уражаючу дію при зовнішньому опромінюванні.

Суть процесу іонізації полягає в тому, що під дією радіоактивних випромінювань електрично нейтральні в нормальних умовах атоми і молекули речовин розпадаються на пари позитивно і негативно заряджених частинок-іонів. Іонізація речовин супроводжується змінами їх основних фізико-хімічних властивостей, а для біологічної тканини -- порушенням її життєдіяльності. І одне, і друге при певних умовах може порушити роботу окремих елементів, приладів і систем промислового обладнання, а також викликати ураження людей. Основним параметром, який характеризує дію ядерного випромінювання, є поглинута доза радіації (доза опромінювання). Доза радіації -- це кількість енергії радіоактивних випромінювань, яка поглинута одиницею маси опромінюваної речовини. Доза прямо пропорційна інтенсивності випромінювання і тривалості його дії. Вона залежить також від енергії частинок (квантів) і природи опромінюваної речовини. Інтенсивність випромінювання характеризується густиною потоку -- числом частинок, які проходять через площу в 1 см2 за 1 с. Одиницею дози радіації є джоуль на кілограм (Дж/кг). Джоуль на кілограм -- це доза, яка випромінюється з енергією в 1 Джоуль будь-якого виду радіоактивного випромінювання, передана масі в 1 кг опромінюваної речовини. Для виміру дози рентгенівського випромінювання і у-випромінювання використовується позасистемна одиниця -- рентген (Р).

Рентген -- це така доза г-випромінювання, під дією якої в одному кубічному сантиметрі сухого повітря при нормальних умовах (температура 0°С, тиск 105 Па) утворюється 2,08 мільярдів пар іонів, кожен з яких має заряд, рівний заряду електрона. Це відповідає поглинутій енергії біля 88 ерг на 1 грам повітря. На практиці використовується також одиниця виміру -- рад. 1рад = 1,14 рентгена.

Характеристикою ступеня дії випромінювання є потужність дози (рівень радіації) -- це доза, віднесена до одиниці часу (доза, яка накопичується протягом одиниці часу). Рівень радіації (потужність дози) вимірюють в рентгенах за годину (Р/год) або радах за годину (рад/год). В системі СІ експозиційна доза випромінювання вимірюється в кулонах на кілограм (Кл/кг). 1 Кл/кг =3,88х103 Р, а потужність дози вимірюється в амперах на кілограм (А /кг),

1 А/кг = 3,88x103 Р/г.

В зв'язку з тим, що окремі види випромінювання мають різну біологічну ефективність (при різних затратах енергії на іонізацію проводять різні біологічні дії, наприклад, нейтрони і гама-кванти) введено поняття біологічної дози, її одиницю прийнято називати "бер" (біологічний еквівалент рентгена) -- це доза випромінювання будь-якого виїду енергії на тканини живого організму, еквівалентна дії 1 рентгена -випромінювання. Уражаюча дія проникаючої радіації характеризується дозою випромінювань, поглинутих одиницею маси опромінюваного середовища. Дози бувають експозиційними і поглинутими. Експозиційна доза в основному вимірюється рентгенами. Вона досить надійно характеризує потенціальну небезпеку дії іонізуючих випромінювань при загальному і рівномірному опроміненні тіла людини. Поглинута доза вимірюється в радах. 1 рад=0,01 Дж/кг=100 ерг/г поглинутої енергії в тканині. Одиницею вимірювання поглинутої дози в системі СІ є грей (Гр) 1Гр=1 Дж/кг=100 рад. Поглинута доза точніше визначає дію іонізуючих випромінювань на біологічні тканини організму, які мають різний атомний всклад і щільність. Доза випромінювання залежить від типу ядерного заряду, потужності і виду вибуху, а також від відстані до центру вибуху.

Проникаюча радіація небезпечна за своїми наслідками для здоров'я людини. Маючи велику енергію, гама-промені і нейтрони проникають глибоко в тканини організму і іонізують їх, а це призводить до променевої хвороби. Проникаюча радіація уражає кровотворні органи: кістковий мозок, лімфатичні залози, селезінку. Все це призводить до різкого зменшення кількості лейкоцитів і протистояння організму інфекційним захворюванням. Зменшення кількості еритроцитів викликає кисневе голодування тканини, зменшує процес звертання крові, а це в свою чергу призводить до крововиливу в товщі шкіри і слизових оболонках. Опромінення може бути одноразовим і багаторазовим. Одноразовою (однократною) вважають дозу опромінення, одержану за перші чотири доби. Доза опромінення до 50-80 рентген, одержана за перші чотири доби, не викликає ураження і порушення працездатності, за винятком деяких змін в крові. Опромінення, отримане за час, що перевищує чотири доби, є багаторазовим (багатократним). В залежності від отриманої дози радіації розрізняють чотири ступені променевої хвороби.

Променева хвороба першого (легкого) ступеня виникає при загальній поглинутій дозі випромінювання 100-200 рентген. Інкубаційний період може тривати два-три тижні, після чого відчувається загальна слабкість, періодичне підвищення температури, почуття важкості в голові, запаморочення, нудота. В крові зменшується кількість білих кров'яних тілець. Променева хвороба першого ступеня виліковна.

Променева хвороба другого (середнього) ступеня виникає при загальній поглинутій дозі випромінювання 200-400 рентген. Інкубаційний період продовжується близько тижня. Симптоми захворювання виражені яскравіше: важче нездужання, головні болі, підвищена температура тіла. Кількість лейкоцитів в крові, особливо лімфоцитів, зменшується наполовину. При активному лікуванні одужання наступає через 1,5-- 2 місяці. Можливі смертельні випадки до 20% всієї кількості хворих на променеву хворобу другого ступеня.

Променева хвороба третього (тяжкого) ступеня виникає при загальній поглинутій дозі 400-600 рентген. Інкубаційний період триває декілька годин. Симптоми захворювання: тяжкий загальний стан, непритомність крововилив в шкіру і слизові оболонки в області ясен. Кількість лейкоцитів, а потім еритроцитів і тромбоцитів різко зменшується. Внаслідок ослаблення захисних функцій організму виникають інфекційні захворювання. Якщо не проводити лікування, то в 200 з 270 випадків настає смерть, часто від інфекційних захворювань.

Променева хвороба четвертого (дуже важкого) ступеня виникає при поглинутій дозі більше 600 рентген. Внаслідок такого опромінення у людини дуже тяжкий стан. Якщо лікування не проводити протягом двох тижнів, то настає смерть.

Проникаюча радіація, проходячи через різні перепони, матеріалі, послаблюється. Так, наприклад, проникаючу радіацію послаблюють в два рази матеріали, які мають таку товщину: вода -- 23 см, свинець - 2 см, сталь -- 3 см, грунт -- 14,4 см, цегла -- 14,4 см, бетон -- 10см, глина утрамбована --11 см, солома (сіно) -- 192 см. Отже, бачимо, що захист від проникаючої радіації існує. Необхідно створити перепони дії проникаючої радіації із названих матеріалів. Надійним захистом є сховища цивільної оборони, протирадіаційні укриття, підвали, льохи, також інші пристосування, які послаблюють проникаючу радіацію. Коефіцієнт послаблення проникаючої радіації захисною спорудою можна розрахувати.

Приклад. Протирадіаційне укриття має два шари перекриття: ша; ґрунту 87 сантиметрів і шар бетону 20 сантиметрів. Визначити коефіцієнт ослаблення проникаючої радіації.

Розв'язання. Відомо, що шар половинного послаблення проникаюче радіації для ґрунту: 14,4 см, для бетону -- 10 см. Використовуючи формулу

К = 2h1/d1+ 2h2/d2 +… + 2hі/dі,



де h - товщина шару перекриття в см;

d - шари половинного послаблення радіації. Протирадіаційне укриття має два шари перекриття Підставляємо дані у формулу і отримуємо:

К= 287/14,4 + 220/10 =26+2=256

Для визначення дози опромінення, яку отримають люди на відкритій місцевості, можна користуватись формулою:

Двідкр.місц = РхТ/Кпосл ,

де Р -- рівень радіації в рентгенах за годну (Р/г).

В нашому випадку візьмемо його 500 Р/г.

Кпосл - коефіцієнт послаблення радіації. На відкритій місцевості він дорівнює одиниці.

Т -- тривалість опромінення в годинах. Відомо, що проникаюча радіація при ядерному вибуху триває 15 секунд. (15 с=0,004 години).

Підставивши в формулу значення Р,Т і К , отримаємо значення дози радіації на відкритій місцевості

Двідкр.місц= (500 x 0,004)/1 = 2Р

Якщо люди будуть перебувати в протирадіаційному укритті, то вони отримають дозу опромінення, яку можна розрахувати за формулою:

Д пру =Д відер.місц /КпослПРУ =2/256=0,008Р

Дія проникаючої радіації на матеріали і обладнання залежить від виду випромінювання, дози радіації, природи опромінюваної речовини і умов навколишнього середовища. Найсильнішою є дія проникаючої радіації на електронне обладнання, фотоплівки, обчислювальні машини, оптичні прилади. В матеріалах і елементах електронної техніки виникають тимчасові (зворотні) зміни електричних параметрів. Найбільш зазнають впливу проникаючої радіації напівпровідникові прилади. Особливо небезпечним для них е нейтронне випромінювання, яке проникає в глибину кристалічної решітки і утворює в ній суміші. Порушення кристалічної структури призводить до необоротних змін, особливо в транзисторах, в них змінюється коефіцієнт підсилення і зворотній струм. Електролітичні і паперові конденсатори також виходять з ладу: знижується напруга пробою і опір, змінюється провідність. Телевізійні передаючі трубки, і фотоелементи також виходять з ладу. Під дією гама-випромінювання порушуються діелектричні властивості ізоляційних матеріалів. Інтенсивне опромінення викликає потемніння оптичних приладів. Скло оптичних приладів темніє при дозах опромінення в тисячі і десятки тисяч рентгенів. Для підвищення стійкості роботи електронного обладнання в умовах дії проникаючої радіації необхідно використовувати захисні екрани, радіаційне стійкі матеріали деталі, а також автоматичні вимикаючі пристрої.

Радіоактивне зараження (забруднення) місцевості і приземного шару атмосфери при ядерному вибуху

Радіоактивне зараження (забруднення) місцевості, приземного шар атмосфери, повітряного простору, води та інших об'єктів виникає внаслідок випадання радіоактивних речовин з хмари ядерного вибух Відомо, що в районі ядерного вибуху виникають великої потужності потоки повітря, спрямовані вгору і до його центру.

Частинки ґрунту захоплюються цими потоками разом конденсованими на них радіоактивними речовинами і потрапляють в хмару ядерного вибуху. (При ядерному вибуху велика частин радіоактивних речовин випаровується, а потім конденсується на розплавлених частинках ґрунту).

Хмара ядерного вибуху з великою швидкістю піднімається висоту, яка залежить від потужності вибуху. Об'єм (розмір) хмар ядерного вибуху внаслідок різниці температур зовнішнього внутрішнього повітря збільшується. При підніманні на висоту температури стають рівними і піднімання радіоактивної хмари припиняється. Наприклад, при вибуху потужністю 1 млн. тонн (1 мегатонна) швидкість піднімання радіоактивної хмари в перші 20с дорівнює 125 м/с, а в перші 6 хвилин до 16 м/с. В таблиці 3 наведені дані про розміри і висоти піднімання радіоактивної хмари в залежності від потужності ядерного вибуху.

Таблиця З

Характеристики радіоактивної хмари

Потужність ядерного вибуху Кт	Максимальна висота піднімання хмари, км	Розміри радіоактивної хмари, км
		Висота	Діаметр
1	3,5	1,3	2,0
10	7,0	2,0	4,0
100	12	4,5	10
1000	19	8,5	22
10 000	25	15	43

В хмарі ядерного вибуху дуже багато радіоактивних частинок різних розмірів. Тільки-но припинилося піднімання радіоактивної хмари, з неї починають випадати на поверхню території, де вона виникла і куди зноситься вітром, радіоактивні речовини. Виникає радіоактивне забруднення (зараження) місцевості. Значення радіоактивного зараження як уражаючого фактора ядерного вибуху визначається тим, що високі рівні радіації можуть спостерігатись не лише в районі вибуху, а й на великих відстанях від вибуху. Воно може досягати десятків і сотень кілометрів. Радіоактивне зараження місцевості може бути небезпечним протягом декількох діб, тижнів і місяців після ядерного вибуху. На місцевості, яка потрапляє під радіаційне зараження при ядерному вибуху, виникають дві ділянки: вибуху і сліду хмари.



Напрямок середнього вітру

Мал.6- Схема руху радіоактивної хмари і виникнення шлейфу.

Випадання радіоактивних опадів із хмари ядерного вибуху на поверхню ґрунту є наслідком двох одночасних процесів: розповсюдження радіоактивної хмари на висоті її підняття за напрямком вітру і осідання радіоактивних частинок під дією сили тяжіння. За час свого осідання кожна окрема частинка під дією вітру буде віднесена від центру вибуху в горизонтальному напрямку на відстань

S= t хV, км,

де t -- час осідання радіоактивних частинок в годинах;

V -- швидкість вітру, км/год.

t=h/Vсер,

де h -- висота хмари, з якої осідають радіоактивні частинки, км,

V -- середня швидкість перенесення радіоактивних частинок, км/ год.

Відстань, на яку розповсюдиться радіоактивна хмара, визначається за формулою: S=hV/Vсер ,км. Час початку випадання радіоактивних частинок на земну поверхню Tвип визначається за формулою:

tвип=R/V,

де R -- відстань об'єкту від центру вибуху, м,

V -- швидкість перенесення вітром радіоактивної хмари, м/с.

Об'єм повітряного простору, який займають радіоактивні частинки, що випадають із хмари ядерного вибуху, називається шлейфом (мал.6). Спочатку з хмари випадають крупніші частинки, які мають високий ступінь активності. Із збільшенням відстані від місця вибуху випадають дрібніші частинки з меншим ступенем активності. Внаслідок випадання радіоактивних речовин на місцевості виникають небезпечні зони, їх умовно можна поділити на чотири зони: А,Б,В і Г (мал.7).

Мал.7. Виникнення небезпечних радіоактивних зон.

Зона А -- зона промірного радіоактивного зараження. Рівень радіації на її зовнішній межі -- 8 Р/год, на внутрішній -- 80 Р/год. Доза випромінювання до повного розпаду радіоактивних речовин на зовнішній межі Д=40 Р, на внутрішній -- 400 Р. Площа зони А становить біля 70-80% площі радіоактивного зараження. В зоні А роботи на виробничих підприємствах не зупиняють. На відкритій місцевості в середині зони і на її внутрішній межі роботи припиняються. Населення діє згідно з режимом радіаційного захисту, прийнятим для даної місцевості і рішенням начальника і штабу ЦО.

Зона Б -- зона сильного радіоактивного зараження. Рівень радіації па зовнішній межі -- 80 Р/год, на внутрішній -- 240 Р/год. Доза випромінювання до повного розпаду радіоактивних речовин на зовнішній межі -- 400 Р, а на внутрішній - 1200 Р. Площа зони Б становить біля 10% площі радіоактивного зараження. В зоні Б роботи на виробничих підприємствах припиняються на 1 добу і більше -- згідно з режимом радіаційного захисту, прийнятим для даної території, а також згідно з рішенням керівництва ЦО (начальників ЦО області, району, штабів ЦО).

Зона В -- зона небезпечного радіоактивного зараження. Рівні радіації на зовнішній межі -- 240 Р/год, на внутрішній -- 800 Р/год. Доза випромінювання до повного розпаду радіоактивних речовин на-зовнішній межі -- 1200 Р, на внутрішній -- 4000 Р. Площа зони В становить біля 8-10% площі радіоактивного зараження місцевості. Для захисту населення від радіаційного опромінення використовуються сховища і протирадіаційні укриття, а також засоби індивідуального захисту органів дихання. Роботи на промислових підприємствах припиняються на 1-4 доби і більше - згідне з режимом радіаційного захисту і рішенням керівництва цивільної оборони

Зона Г -- зона надзвичайно небезпечного зараження. На зовнішні? межі зони Г рівень радіації 800 Р/год, а доза випромінювання до повного розпаду радіоактивних речовин -- 4000Р. Роботи в зоні Г припиняються населення укривається в сховищах і протирадіаційних укриттях і діє згідне, з вказівками керівників ЦО, які передаються через штаби ЦО. Рівні радіаці на зовнішніх і внутрішніх межах зон радіоактивного зараження взяті через одну годину після ядерного вибуху. Відомо, що процес безперервного розпаду радіоактивних речовин викликає спад рівнів радіації протягом певного часу. Особливо різко зменшується рівень радіації в першу годину після ядерного вибуху. Зміна радіації на зараженій місцевості розраховується за формулою

Рt = Р1хt1.2 (Р/г),

де Рt - рівень радіації на заданий час t, Р/год,

Р -- рівень радіації через одну годину після ядерного вибуху, Р/год

t - час, який пройшов після ядерного вибуху, год.

Використовуючи закономірність спаду рівнів радіації протягом певної часу після ядерного вибуху можна розв'язувати основні завдання по оцінці радіаційної обстановки.

На мал. 8 подано графік зменшення рівня радіації на місцевості, зараженій радіоактивними речовинами протягом певного часу.

Місцевість вважається зараженою, якщо рівень радіації через одиу годину після вибуху становить: в мирний час -- 0,2 Р/год, в воєнний час - 0,5 Р/год. Радіаційні ураження можуть бути зовнішніми і внутрішніми.

Мал. 8. Графік зменшення рівня радіації на місцевості

При зовнішньому опроміненні на людей діють випромінювання, джерелом яких є радіоактивні речовини, котрі є на поверхні землі і навколишніх предметах. Основну частку опромінення складають гама-промені. При попаданні на відкриті ділянки тіла людини значної кількості альфа- і бета-активних речовин виникають радіаційні опіки. Внутрішнім називається таке опромінення, при якому радіоактивні речовини, які потрапили в організм, діють на внутрішні органи і тканини. Радіоактивні речовини в організм людини проникають з зараженим повітрям, водою, продуктами харчування. При цьому найбільшу іонізацію проявляють альфа- і бета-активні речовини. Важкість ураження при внутрішнім опроміненні залежить від кількості радіоактивних речовин, які потрапили в організм, періоду їх напіврозпаду, ступеня всмоктування із слизових оболонок органів дихання і шлунково-кишкового тракту, типу і енергії випромінювання і швидкості виведення їх з організму. При вживанні продуктів харчування і води, заражених радіоактивними речовинами до 90% їх виводяться з організму в перші дні, а ті, що залишились в організмі, знаходяться в крові. При попаданні радіоактивних речовин в організм з повітрям основна їх маса осідає на слизових оболонках органів дихання, частково ковтається із слиною.

Найдрібніші частинки проникають в альвеоли, осідають в них і всмоктуються в кров. Радіоактивні речовини, які потрапили в організм людини, розподіляються по органах і тканинах. Частина з них ( стронцій, уран, ітрій, плутоній, цирконій і інші) накопичуються в кісткових тканинах; інша частина (лантан, церій, прометій і інші) накопичуються в нирках і печінці. Деякі радіоактивні речовини (цезій, рутеній, телур, плутоній і інші) розповсюджуються в організмі рівномірно, радіоактивний йод накопичується в щитовидній залозі. Ураження від внутрішнього опромінення можуть бути чотирьох ступенів, як і при зовнішньому опроміненні. Однак є характерні особливості. Внаслідок того, що опромінення окремих органів е нерівномірнім, виникають місцеві запальні процеси. При середніх і важких захворюваннях на променеву хворобу період розвитку хвороби і лікування більш тривалий. У тяжких випадках ураження може випадати волосся і виникати зовнішні крововиливи. Відомо, що організм людини має можливість відновлювати клітини, які загинули при незначному опроміненні. У випадках отримання великих доз радіації організм людини не встигає відновлювати клітини і виникає захворювання. Ступінь ураження людини залежить не тільки від величини дози, а й від часу, протягом якого вона отримана. Дози радіації, отримані за короткий проміжок часу, викликають більш сильні ураження, ніж ті, які мають ту саму величину, а отримані протягом тривалого часу. Це пояснюється тим, що у випадку, коли людина опромінюється поступово, її організм встигає відновлювати загиблі клітини. Радіаційні ураження, які завдаються внаслідок радіоактивного опромінювання, можуть виникати разом з опіками і травмами. У деяких випадках зовнішнє і внутрішнє опромінювання будуть діяти одночасно. При таких обставинах стан ураження стає гіршим, а лікування значно затягується. Людина протягом життя підлягає фоновому опромінюванню, яке включає космічне випромінювання, опромінювання радіоактивними речовинами, наявними в організмі людини, в навколишніх предметах побуту і середовищі. Величина фонового випромінювання може змінюватися в залежності від місцевості і часу. Як правило, вона становить біля 100 мілібер в рік, однак може відхилятись від цієї величини в 2-3 рази. При дозі опромінювання в 10 рентген (10 бер) зміни в тканинах і органах людини не виникають. При дозах опромінювання 75 рентген (75 бер) і більше клінічно визначаються короткочасні незначні зміни в складі крові. При дозах опромінювання в 100 рентген (100 бер) і більше виникає променева хвороба, ступінь якої залежить від отриманої дози. Людина в повсякденному житті постійно отримує дози радіації, однак негативної дії вони не викликають. Наприклад, при флюорографії людина отримує дозу опромінювання 370 мілірентген(370 мбер), при рентгенографії зубів - 3Р(бера), при перельоті літаком на відстань 2400км - 1 мілірентген (1мбер), при рентгеноскопії шлунка - 30 рентген (30 бер)- місцеве, при перегляді телевізійних передач протягом 3 годин - 0,5 мілірентгена(0,5мбера).

Допустимою сумарною дозою опромінювання протягом чотирьох діб на воєнний час встановлено 50 рентген(50бер). На мирний час у випадку аварії на АЕС з викидом радіоактивних речовин встановлено такі допустимі дози опромінювання:

-5Р(5бер) - для персоналу АЕС в нормальних умовах за рік;

-10Р(10бер) - аварійне опромінення населення (разове);

-25Р(25бер) - аварійне опромінення персоналу АЕС (разове).

Допустима доза опромінення населення в нормальних умовах за рік -0,5рентгена(0,5бера).

Особливості радіоактивного зараження при аваріях на АЕС

При роботі реактора в процесі ділення ядер урану або плутонію під дією нейтронів в їх активній зоні накопичуються продукти ядерного ділення, які являють собою біля 200 уламкових радіонуклідів більше 30 хімічних елементів. Ці елементи займають середину таблиці Менделєєва - від германія з атомним номером 32 до европія з номером 63, а також ізотопи наведеної активності -- цезій-134 і нептуній-239. Вони мають періоди напіврозпаду від ЗО секунд (радій-106) до ЗО років (цезій-137) і є гама-випромінювачами. При опроміненні повільними нейтронами урану-238 утворюються трансуранові альфа-активні елементи -- плутоній, америцій, кюрій. Кількість і радіонуклідовий склад продуктів ядерного ділення залежать від тривалості роботи реактора: чим вона довша, тим більше розділиться ядер урану і більше накопичиться продуктів ядерного ділення. Вихід їх в атмосферу внаслідок аварії на АЕС (перегрівання і розплавлення активної зони, порушення герметичності реактора визначається ступенем їх летючості. На фоні тугоплавкості біль радіонуклідів телур, йод і цезій мають високу летючість. В зв'язку аварійні викиди збагачуються названими радіонуклідами. При аварії Чорнобильській АЕС було викинуто в атмосферу в процентному відношенні: йоду-131 -- 20%, цезію-137 -- 13%, цезію-134 -- 10%, інших радіоактивних речовин було викинуто від 2 до 5%, в тому числі і стронцію-90 - 4% Серед продуктів ядерного ділення є радіоактивні гази -- криптон. При нормальній роботі реактора вони постійно випускаються через фільтровентиляційну систему, а при аварії -- вільно виходять в атмосферу. Склад продуктів ядерного ділення в реакторі АЕС відрізняється від складу продуктів, які утворюються при вибуху ядерного боєприпасу. При ядерному вибуху основна маса його радіоактивних продуктів оплавлюється або конденсується на частинках ґрунту і втягується в зону вибуху, утворюючи хмару радіоактивного пороху. За 8-10 годин вона осідає на поверхню ґрунту і утворює достатньо чіткий слід радіоактивної хмари, яку можна прогнозувати за розмірами і рівнями радіації.

Складність аварії на Чорнобильській АЕС полягала в тому, що після зруйнування енергоблоку реактор перейшов у режим саморегулюючого енерговиділення і перетворився в джерело безперервного пульсуючого виділення в атмосферу продуктів ядерного ділення. Крім того, хмара газоаерозольного викиду значно довше знаходиться в атмосфері і довше випадає на землю. Все це дуже ускладнило радіаційну обстановку: наземний слід мав плямистий характер з великими перепадами радіації. Мало місце перенесення радіоактивних речовин на великі відстані.

Згідно з метеоумовами в перші два-три дні після аварії радіоактивність розповсюдилась в північно-західному, північному і північно-східному напрямках в залежності від висоти викиду, напрямку і швидкості. Висота викиду була від 200 до 1200 метрів. Вранці 28 квітня (аварія сталася 26 квітня 1986 року) в Швеції і Фінляндії було зареєстровано підвищення рівнів радіації. ЗО квітня при значно меншому виході радіоактивних речовин в атмосферу, в приземних шарах атмосфери вони перенеслись на південь на висоті 700 метрів в сторону Кишинева, а на висоті 1500 метрів в напрямку Відня і Будапешту

Мал. 9. Контури радіоактивного зараження території.

На територіях північних областей України і південних Бєларусії сформувався наземний слід, де випала основна частина радіоактивних речовин. На мал.9 показані контури радіоактивного зараження території з ізолінією 0,05мР/год, які були отримані методом повітряного гама-знімку, зробленого в першій декаді червня 1986 року. При аварії на ЧАЕС була заражена територія, на якій проживало 17,5 млн. людей, в тому числі 2,5 млн. дітей. При аваріях на АЕС з викидом радіоактивних речовин, розповсюдження останніх не мають меж. Необхідно враховувати, що зруйнувати АЕС в воєнний час можна звичайними засобами ураження, а це може призвести до втрати теплоносія першого контуру, охолодження реактора до повної розгерметизації палива, плавлення активної зони реактора і навіть часткового випаровування продуктів ядерного ділення з зруйнуванням або без зруйнування реактора. Після зруйнування реактора звичайними засобами ураження біля 1/3 радіоактивних продуктів може бути викинуто в атмосферу. Внаслідок цього може виникнути складна і непередбачена радіаційна обстановка. В зв'язку з тим, що в продуктах викиду перевагу мають довгоживучі радіонукліди, зараження буде тривалим.

Зона надзвичайно небезпечного зараження

Мал. 10. Схема нанесення зон зараження при аварії на АЕС з руйнуванням реактора (однократний викид радіоактивних речовин) ЗО і 250 бер -- доза опромінювання під час викиду короткоживучих радіонуклідів.

Для розмежування зон радіоактивного забруднення, які утворились внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, Верховною Радою Україні прийнято Закон, який передбачає чотири зони радіоактивного забруднення. Ці зони показані на мал.11.



Мал.11. Зони радіоактивного забруднення.

Зона посиленого радіоекологічного контролю, IV

Зона гарантованого добровільного відселення, ПІ

Зона безумовного (обов'язкового) відселення, II

Зона відчуження, І.

Примітка. В зонах II, III і IV показані рівні радіації в кюрі на км2 по цезію -Сs, стронцію - Sr, плутонію - Рu, а також дози опромінювання -- Д в берах за рік.

Постанова Верховної Ради України "Про концепцію проживання населення на території України з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" прийнята Верховною Радою України 27 лютого 1991 року.

Захист від променевих уражень і медична допомога

Найчастішим явищем при попаданні радіоактивних речовин в організм людини є хронічна променева хвороба. Вона характеризується довготривалістю і затяжністю. Виникають головні болі, запаморочення, погіршення пам'яті, сухість шкіри, випадання волосся, порушується апетит, зменшується вага тіла. Хвороба може то затухати, то знову загострюватись.

При внутрішньому опроміненні внаслідок потрапляння радіоактивних речовин на відкриті ділянки шкіри можуть утворюватись променеві дерматити і опіки. Ураження мають декілька стадій: рання реакція, інкубаційний період, період гострого запалення і період одужання. Рання реакція наступає через декілька годин після дії радіоактивних речовин, появляється почервоніння шкіри. Потім почервоніння зникає і наступає інкубаційний період, ніяких зовнішніх ознак не виникає. Період гострого запалення знову починається з почервоніння шкіри. Потім виникають пухирі, наповнені прозорою рідиною. Пухирі самі тріскають, а при дуже великих дозах опромінення на їх місці виникають виразки, які заживають тривалий час.

Променем опіки можуть бути легкими, середньої важкості і важкими. При легких ураженнях інкубаційний період продовжується до двох тижнів, виразок не виникає. Почервоніння і набряк шкіри проявляються через 1,5 -- 2 місяці.

Ураження середньої важкості проявляється через 7-10 днів. Для лікування потрібно 2-3 місяці. При важких ураженнях інкубаційний період продовжується 4-7 днів. Процес заживання виразок триває від 6 до 12 місяців, а інколи і більше. У воєнний час радіаційні ураження можуть носити комбінований характер: радіаційне опромінювання, травми, опіки, інфекційні захворювання і інші ураження. Завдання щодо захисту людей від променевих уражень полягає в тому, щоб опромінення не перевищувало допустимих доз. Люди, які знаходяться на зараженій території, повинні перебувати в сховищах або протирадіаційних укриттях до безпечного спаду рівня радіації на місцевості. В цих умовах необхідно використовувати засоби індивідуального захисту органів дихання і шкіри. Треба пам'ятати, що протигаз, респіратор, спеціальний одяг не захищає від зовнішнього гама-випромінювання, а тільки забезпечує захист органів дихання і шкіри від радіоактивного пороху. Медичну допомогу при променевих ураженнях необхідно надавати в можливо короткі строки. Для цього дуже важливо своєчасне виявлення уражених, яке проводиться дозиметричними приладами або розрахунками за відомими рівнями радіації і часу перебування на зараженій місцевості. Потерпілих необхідно винести (вивезти) з осередку ураження на місцевість, де нема радіаційного випромінювання. Людей, які отримали високі дози радіації, негайно доставити в лікувальні заклади транспортом. Лікування променевої хвороби являє собою найскладніше питання сучасної медицини. До невідкладних лікувальних заходів відносяться:

-- механічне усунення радіоактивних речовин із організму людини. Це проводиться шляхом промивання шлунка теплою водою, вживання проносних і сечогінних засобів, промивання рота і очей (якщо є можливість промивання очей проводити розчином натрію гідрокарбонату);

- застосовування відхаркувальних препаратів (іпекануан, термопсис, сенега) при попаданні радіоактивних речовин в шляхи дихання. Через декілька днів, коли радіоактивні речовини, які залишились в організмі, відкладуться в органах і тканинах, використовують засіб введення в організм комплексоутворюючих речовин. З їх допомогою радіоактивні речовини можна перевести в розчин, а це полегшить виведення їх з організму. У якості комплексоутворювачів використовують солі органічних кислот (лимонної, оцтової, молочної), а також вітамін В1. Лікування радіаційних опіків шкіри проводиться в процесі розвитку опіку. Воно спрямоване на зменшення запальних процесів і на відновлення ураженої тканини. В початковий період необхідно зробити протиінфекційні присипки (крохмаль, тальк, окис цинку). При важкій ранній реакції шкіри (почервоніння з крововиливом) для зменшення болю пропонуються охолоджуючі примочки (свинцева вода, риванол і інші). Важливо забезпечити ураженій ділянці спокій: уникати тертя з одягом, миття з милом, усунути дію ультрафіолетового випромінювання і подразнюючої терапії. Пропонується проведення новокаїнової блокади (введення вище місця ураження 0,25-0,5%-ного розчину новокаїну з інтервалом в 3 - 4 дні.)

Електромагнітний імпульс ядерного вибуху

Ядерні вибухи в атмосфері і у вищих її шарах призводять до виникнення потужних електричних і магнітних полів з довжиною хвилі від до 1000 м і більше. Ці поля внаслідок їх короткочасного існування прийнято називати електромагнітним імпульсом (ЕМІ). Уражаюча дія ЕМІ обумовлена виникненням напруг і струмів в матеріалах, що проводять струм. Генерація ЕМІ виникає у зв'язку з взаємодією гама-квантів і нейтронів з І газом, який знаходиться на фронті ударної хвилі і навкруги неї. Важливе значення має виникнення асиметрії в розподілі електричних зарядів, які виникають в просторі. Це пояснюється особливостями розповсюдження гама-випромінювання і утворення електронів.

При наземному або низькому повітряному ядерному вибуху гама-кванти, які виходять з зони ядерних реакцій, вибивають із атомів повітря швидкі електрони. Швидкі електрони летять в напрямку руху гама-квантів з швидкістю світла (ЗхІО8 м/с), а позитивні іони залишаються на місці. Внаслідок такого розподілу електричних зарядів в просторі утворюються елементарні електричні магнітні поля ЕМІ.