Перші українські танки та артилерійські тягачі

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Освоєння бойової техніки на Україні у 20-ті рр. ХХ століття

Розділ 2. Розвиток танкобудування у 30-ті рр. ХХ століття в УРСР

Список використаних джерел

ВСТУП

Незважаючи на видання цілої низки наукових розвідок про розвиток танкобудування на Україні у 20-30 рр. ХХ століття, ця проблема залишається недостатньо дослідженою, а в теоретичному аспекті вона є дискусійною.

До проблеми вивчення розвитку бронетехніки зверталися М.Барятинський, В. Мостовенко, М. Коломінець, М. Свірін та інші, але можна констатувати, що вона вивчена лише частково, а у В. Мостовенка не аналізувалася зовсім.

Отже, актуальність теми нашого дослідження обумовлена, з одного боку, широким використанням танкової техніки українського виробництва у РСЧА І половини XX ст. зокрема у військових діях цього періоду, а з іншого - недостатнім вивченням процесу створення і масового виробництва вітчизняної бойової техніки.

Мета роботи - визначити специфіку розвитку танкобудування на Україні у 20-30 рр. ХХ ст..

Для досягнення основної мети ставилися такі завдання:

1) опрацювати наукову літературу і архівні документи з обраної теми;

2) узагальнити досвід дослідження проблеми танкобудування на Україні;

3) виявити певні закономірності розвитку української бойової техніки;

4) розкрити значення використання танкової техніки українського виробництва у РСЧА І половини XX ст..

Об'єктом нашого дослідження є розвиток танкобудування на Україні у 20-30 рр. ХХ ст., а предметом - специфіка створення танків на Україні.

Структура дослідження зумовлена його метою та завданнями.

Робота складається зі вступу, 2-х розділів, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ОСВОЄННЯ БОЙОВОЇ ТЕХНІКИ НА УКРАЇНІ У 20-ТІ РР. ХХ СТОЛІТТЯ

Рішення про проектування маневреного танка було прийнято у 1927 році, коли виконання мінімального плану трирічного розвитку виробництва вітчизняних танків супроводу піхоти типу МС-1 (Т-18) було частково виконано.

Технічне завдання на розробку маневреного танка було видано ГКБ ОАТ3 у Москві 17 жовтня 1927 року. За базовий завод для освоєння серійного виробництва нового танка було обрано ДХПЗ. Таке рішення було зовсім не випадковим, оскільки на ДХПЗ, починаючи з 1923 року, вже було налагоджено серійне виробництво гусеничних тракторів "Комунар", прототипом якого був німецький гусеничний трактор "Hanomag". ДХПЗ також мав досвід виробництва дизельмоторів типу "Zulhcer" та "МAN".

Офіційним документом, який визначав початок робіт з підготовки виробництва танків на ДХПЗ, була Постанова постійної мобілізаційної наради. Постанова була прийнята 1 грудня 1927 року, згідно з якою, Головне управління металевої промисловості доручало керівництву ДХПЗ організувати на заводі виробництво танків та гусеничних тракторів. У грудні 1927 року на ДХПЗ зі складу тракторного виробництва було створено конструкторську групу для сумісного з ГКБ ОАТ проектування маневреного танка.

ГКБ ОАТ здійснювало загальне керівництво проектом, а також розробляло броньовий корпус, башту танка, установку озброєння та робочі місця членів екіпажу. Танковий відділ у складі КБ ДХПЗ розробляв трансмісію та ходову частину танка, а також супроводжував виробництво дослідного зразку маневреного танка, який отримав індекс Т-12 (Т1-12).

Загальне керівництво проектом здійснював головний конструктор КБ ОАТ С. Шувалов. Відповідальним виконавцем проекту було призначено ведучого конструктора секції гусеничних машин КБ ОАТ. Танковий відділ у складі КБ ДХПЗ очолив завідуючий відділом І.М. Алексієнко. За виготовлення танка на ДХПЗ відповідав заступник головного інженера заводу М. Андріянов та заступник начальника тракторного цеху В.Дудка. Безпосереднє керівництво роботами по маневреному танку на ДХПЗ здійснював інженер О.Н. Махонін. Представником ОАТ було призначено військового інженера Н.М. Тоскіна. До складу танкового відділу в складі КБ ДХПЗ входили молоді конструктори А.С. Бондаренко, В.М. Дорошенко, М.І. Таршинов та інші. З жовтня 1928 року до танкового відділу було зараховано техніка з креслення А. Морозова.

Основний тягар робіт з проектування маневреного танка ліг на плечі молодих харківських конструкторів, яких було направлено до Москви.Концепція танка Т-12 складалася з синтезу досвіду, отриманого при проектуванні та серійному виробництві танка Т-18, та ідеї багатошарового розміщення озброєння, яке послідовно випробовувалося американськими інженерами при проектуванні дослідних зразків середнього танка типу Т-1 (моделі 1921 - 1925 років). Озброєння маневреного танка Т-12 повинно було складатися з 45-мм півавтоматичної гармати конструкції Соколова та двох спарених кулеметів конструкції Федорова-Іванова у кульовій установці, що була спроектована Шпагиним, у головній еліпсоподібній башті, а також ще одного спареного кулемета Федорова-Іванова в окремій циліндричній кулеметній башті, яка розташовувалась на даху головної башти. Боєкомплект танка повинен був складатися з 100 патронів до 45-мм гармати та 4000 патронів до кулеметів. У КБ ОАТ розглядалося питання озброєння маневреного танка 57-мм гаубицею конструкції Сечентова та трьома кулеметами. Екіпаж танка складався з чотирьох осіб: командира танка (він же обслуговував кулемет малої башти), командира башти, баштового стрілка та механіка-водія.

Броньований корпус та башта мали виготовлятися з 12 та 22-міліметрових броньованих листів. Як силову установку на танк планувалося встановити вітчизняний танковий карбюраторний двигун потужністю 180 кінських сил, замовлення на виготовлення якого отримав завод "Більшовик". За проектом бойова вага танка повинна була становити 14,5 тонн.

Технічний проект танка Т-12, який було виготовлено в КБ ОАТ, декілька раз переглядався відповідно до виробничих можливостей ХПЗ. Так, наприклад, еліпсоподібну башту було замінено на багатогранну.

До виготовлення дослідного зразка маневреного танку Т-12 на ХПЗ приступили 13 жовтня 1928 року. Виготовлення дослідного зразка Т-12 проходило в умовах повної відсутності якісних матеріалів, спеціального обладнання, кваліфікованих кадрів. Незважаючи на труднощі та відсутність досвіду виготовлення танків, виготовлення дослідного зразка проходило рекордними темпами. Броньований корпус, башта та ходова частина танка були зібрані 15 жовтня 1929 року. Для зменшення вартості дослідного зразка та заощадження часу броньований корпус і башту танка було виготовлено з конструкційної, неброньованої сталі. Зібраний у Харкові танк суттєво відрізнявся від проекту КБ ОАТ.

Перший самостійний пробіг по заводському цеху танк здійснив у січні 1930 року. Починаючи з лютого 1930 року, почалися заводські випробування танка та усунення виявлених вад у конструкції танка. Наприклад, 2 квітня 1930 року танк пройшов 2 кілометри по м'якому ґрунту, після чого зупинився внаслідок поломки у трансмісії. Процес доводки окремих вузлів трансмісії та ходової частини тривав до кінця квітня. З кожним днем дослідний зразок танка долав усе більшу відстань. У звітах було вказано, що по м'якому ґрунту танк рухається легко та плавно. Однак має місце перегрів коробки передач, відмовляє друга передача, кипить вода в системі охолодження двигуна, спадає права гусенична стрічка при повороті на м'якому ґрунті.

Офіційні випробування танка проходили з 28 квітня по 9 травня. Одночасно було проведено артилерійській обстріл 22-мм та 18-мм еталонних броньових плит. Акти випробувань затвердив головний інженер зводу О.Н.Махонін та начальник КБ І.М. Алексієнко.

Після проведення офіційних випробувань дослідний зразок маневреного танка Т-12 залізницею було направлено до підмосковного полігону в селищі Кубинка для проведення військових випробувань. 11 липня 1930 року відбувся показ нового танка командуванню РСЧА. На випробуваннях були присутні нарком К.Є. Ворошилов, начальник УММ РСЧА Халепський та начальник Технічного управління УММ Бокис. Від ХПЗ на випробуванні були присутні Махонін та Володимиров. Незважаючи на присутність військового начальства, танк успішно виконав денну програму випробувань. Під час руху по твердому ґрунту танк легко розвивав швидкість 26 кілометрів на годину, а під час короткочасного підвищення оборотів двигуна до 2000 обертів за хвилину швидкість руху танку становила 30 кілометрів на годину. Танк легко подолав окопи завширшки 2 метри, навіть на піщаному ґрунті. На м'якому ґрунті, рухаючись на першій передачі танк подолав підйом 35-36 градусів.

Крім того, в цей день танк вперше вийшов на випробування з озброєнням: станковий кулемет Кольта було встановлено у кульовій установці Шпагіна у головній башті. Перша стрільба кулемета з танка була досить вдала - під час руху танка в мішень попадало до 60 % куль.

Взагалі, питання з озброєнням дослідного зразка маневреного танка довгий час залишалося відкритим: 45-мм танкова гармата конструкції Соколова не була своєчасно подана на полігон, а замість 6,5-мм кулеметів Федорова-Іванова було прийнято рішення про встановлення 7,62-мм танкових кулеметів ДТ, які також ще не прибули на полігон. Першу пробну стрільбу з 45-мм гармати конструкції Соколова, яка все ж була встановлена в башту танку Т-12, було проведено 12 липня 1930 року.

Під час військових випробувань дослідного зразка маневреного танка Т-12 було виявлено ряд суттєвих вад. Внаслідок налипання ґрунту на спрямовуюче колесо спадала гусенична стрічка. Після 20 переключень у коробці передач перестали фіксуватися ввімкнені передачі. Після витрати 90 літрів пального з невідомих причин зупинилась його подача до двигуна, хоча в баках ще залишалося понад 130 літрів бензину. В цілому, за результатами випробувань, танк було рекомендовано для прийняття на озброєння РСЧА після усунення виявлених вад. Однак, незважаючи на рішення про прийняття танка на озброєння та позитивні результати військових випробувань, маневрений танк Т-12 у серійне виробництво не пішов. Уже наприкінці липня 1930 року до кубинського полігону з Харкова було доставлено дослідний зразок нового маневреного танка Т-24. Всі роботи над Т-12 було припинено.

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ТАНКОБУДУВАННЯ У 30-ТІ РР. ХХ СТОЛІТТЯ В УРСР

У кінці 1929 року, не чекаючи результатів випробування танка Т-12, конструкторський колектив танкового відділу КБ ДХПЗ, та насамперед завідуючий КБ І.М. Алексієнко, звернувся до керівництва Головного управління металевої промисловості з ескізним проектом нового, більш досконалого маневреного танка. Рішення харківських інженерів про створення нового маневреного танка було зовсім не випадковим. По-перше, враховуючи невдалий досвід сумісного з КБ ОАТ проектування Т-12, коли проект танка було виготовлено без врахування можливостей завода-виробника, було прийнято рішення про самостійне проектування нового танка. Новий танк, зберігаючи концепцію танка Т-12, повинен був мати потужніше озброєння, вітчизняний двигун, надійну трансмісію та удосконалену ходову частину. По суті, харківські конструктори відмовились від доведення та модернізації Т-12, а взявши його за основу приступили до проектування нового танка.

Проект нового танка зустрів рішучу відсіч керівництва галузі, яке вимагало віх ДХПЗ зосередження всіх зусиль на удосконаленні дослідного зразка Т-12. Несподівано танкобудівники знайшли підтримку у головного замовника - військових, які пильно слідкували за ходом заводських випробувань дослідного зразка Т-12. Головним аргументом замовника про доцільність створення нового танка став недостатній запас ходу Т-12, що не дозволяв використовувати його для знищення комунікацій супротивника. Крім того, військових непокоїла дуже висока ціна танка, тому новий маневрений танк, якому було присвоєно індекс Т-24, мав бути значно дешевшим від попередника. Бойову вагу нового танка потрібно було підвищити до 17,5 тонн, а бронювання корпусу танка повинно було бути більш диференційованим.

До проектування нового танка харківські танкобудівельники приступили наприкінці листопада - початку грудня 1929 року, а вже наприкінці липня 1930 року було виготовлено перші три екземпляри нового танка. Один з перших танків Т-24 було терміново направлено до підмосковної Кубинки для порівняльних випробувань з Т-12.

Зовні новий танк суттєво відрізнявся від свого попередника. Новий, просторіший корпус танка мав розвинені броньові ніші, які були розташовані зверху надгусеничних полиць. У них, подібно до МС-1, було розташовано додаткові паливні баки. У зв'язку з цим було зменшено висоту обводу гусеничних стрічок. У спеціальному виступі підбаштової коробки, ліворуч від люку механіка-водія, було розташовано кульову установку лобового кулемета ДТ. Зазнала змін конструкція люка механіка-водія та бортового люка для посадки екіпажу. У зв'язку із встановленням нового двигуна та зміною конструкції окремих елементів трансмісії зазнала змін кормова частина корпусу танка.

Суттєвих змін зазнала конструкція обох башт. Головна башта циліндричної форми мала більший внутрішній об'єм, і зручніше розташування озброєння та робочих місць екіпажу. Для покращення огляду в бортових стінках башти було виготовлено оглядові щілини, які прикривалися броньованими заслонами. Кулеметна башта нової конструкції мала додаткову нішу, в якій було розташовано кульову установку кулемета ДТ. На даху башти було встановлено колоподібний люк з відкидною кришкою. Це надавало можливість командиру танка вести спостереження за місцевістю та керувати діями підрозділу не залишаючи кулеметної башти.

Броньований корпус та башти танка мали диференційовану товщину броні. Вертикальні лобові листи корпусу та башти мали товщину 22 міліметри. Товщину бортових листів корпусу знизили до 20 міліметрів, а даху та днища відповідно до 8,5 міліметрів. Це забезпечувало захист танка від вогню великокаліберних кулеметів на усіх дистанціях.

У зв'язку з встановленням лобового кулемета екіпаж танка збільшився до п'яти осіб - з'явився додатковий стрілок. Корпус танка поділявся на чотири відділення: відділення управління, бойове, моторне та трансмісійне. У відділені управління, яке знаходилося в передній частині корпусу танка, були розташовані органи управління танком, частина боєкомплекту та робочі місця механіка-водія і стрілка лобового кулемета, який одночасно був помічником механіка-водія. Це надавало можливість швидкої заміни останнього у разі його загибелі або поранення. Бойове відділення було розташоване в центральній частині корпуса танка. В ньому було розташовано озброєння у двох баштах, робочі місця командира танка, командира башти та баштового стрілка, а також решта боєкомплекту. 45-мм гармату було розташовано в кульовій установці лівого лобового листа. Праворуч від гармати в кульовій установці було розташовано 7,62-мм кулемет ДТ. Другий кулемет був розташований у лівому борті башти. Механізм повороту головної башти було розташовано біля правого борту башти. Обслуговував його командир башти. Одночасно він же вів вогонь з кулемета ДТ. Баштовий стрілок обслуговував 45-мм гармату та другий кулемет. На даху головної башти було закріплено підлогу малої башти, погон якої було зміщено праворуч від повздовжньої вісі головної башти. На задній стіні кулеметної башти було розташовано спинний упор, за допомогою якого командир танка здійснював обертання малої кулеметної башти.

У моторному відділенні танка Т-24, яке було відокремлене від бойового відділення броньованою перегородкою, був встановлений вітчизняний авіамотор М-6, серійне виробництво якого було освоєно на одному з вітчизняних заводів Авіопрому. Крім того, в моторному відділені були розташовані обслуговуючі системи двигуна, бак для мастила та акумуляторна батарея. Запас пального, яке було розташовано у двох паливних баках на надгусеничних полицях становив 460 літрів. Це надало можливість підвищити запас ходу танка до 120 кілометрів.

Трансмісія танка була розміщена в окремому відділенні на кормі танка. Вона складалася з Головного фрикціону, планетарної коробки передач з подвійним диференціалом, двох бортових фрикційних муфт з стрічковими гальмами та двох одноступеневих бортових редукторів. За конструкцією основних агрегатів трансмісія танка Т-24 була виготовлена на досить високому для свого часу рівні. Однак якість виготовлення агрегатів трансмісії бажала бути кращою.

Ходова частина танка зберігала принципову схему, прийняту для Т-12. Однак конструктивно ходова частина танка Т-24 відрізнялася від попередника. Танк отримав нову гусеничну стрічку, яка складалася з 63 литих стальних траків з розвиненими ґрунтозацепами та гребнями. Між собою траки з'єднувалися за допомогою сталевих пальців, осьове переміщення яких обмежували спеціальні штифти. Наново були спроектовані теліжки підвіски, спрямовуючі та ведучі колеса.

Електрообладнання танка було виконано за однодротовою схемою з виводом плюсового полюса акумуляторної батареї на корпус танка. Напруга бортової мережі становила 12 вольт. Як джерело електричної енергії використовувалися генератор постійного струму потужністю 250 ват і стартерна акумуляторна батарея СТЭ-14БС. Система запалювання від магнето. Запускався двигуна від електричного стартера або за допомогою пускової рукоятки.

Військові випробування маневреного танка Т-24 почалися 24 липня 1930 року, одразу після прибуття дослідного зразка танка на кубинський полігон. Перший день випробувань не приніс ніяких несподіванок. Однак і оплесків у військових новий танк не викликав. Незважаючи на меншу бойову вагу, максимальна швидкість руху нового танка по сухому ґрунту становила лише 22 кілометри за годину, проти 26 кілометрів за годину у Т-12. За рештою показників Т-24 суттєво не відрізнявся від Т-12. Протягом наступної доби на танку встановили 45-мм гармату Соколова, яку було демонтовано з Т-12. На 26 липня було призначено випробування озброєння стрільбою. Однак під час руху танка на артилерійський полігон з боєкомплектом у 10 снарядів сталася пожежа у моторному відділенні: зайнявся пожеженебезпечний авіаційний двигун М-6. Механік-водій танка Володимиров зупинив машину, допоміг артилеристам розвантажити боєкомплект та залишити танк, після чого, за допомогою ручного вогнегасника збив полум'я, та за допомогою піску і власного одягу загасив пожежу. Танк було врятовано, однак для продовження випробувань необхідно було проводити капітальний ремонт двигуна. Після пожежі озброєння танка було демонтовано та знову встановлено на Т-12. Військові випробування Т-24 були тимчасово припинені.

Не чекаючи результатів випробувань, 27 березня 1930 року в Управлінні механізації та моторизації РСЧА відбулася нарада з питань прийняття маневреного танка Т-24 на озброєння РСЧА, та виготовлення п'ятнадцяти танків установочної партії. ДХПЗ виконав замовлення військових, виготовив три танки у липні, п'ять у серпні та сім у вересні 1930 року. Подальша програма випуску танків передбачала нарощування темпів зборки з семи танків у жовтні 1930 року до двадцяти п'яти танків у вересні 1931 року. До того ж, на ДХПЗ було введено в дію спеціальний корпус Т2 для виробництва танків та створено самостійне танкове конструкторське бюро Т2К, яке очолив І.М.Алексієнко. Ядром КБ Т2К стали конструктори спеціального танкового відділу КБ ДХПЗ. Керівником танкового виробництва було призначено О.Н. Махоніна. Окрім ДХПЗ серійне виробництво танків Т-24 планувалося розгорнути на ЧТЗ. На 1930 - 1931 рік було заплановано випуск 200 танків Т-24. Однак, керівництво ГУВП прийняло зустрічні зобов'язання, в наслідок чого, план виробництва танків збільшився до 300 одиниць.

Насправді ж було виготовлено лише 24 танки, 25 броньованих корпусів, 26 башт та 28 комплектів ходової частини та трансмісії. Після чого серійне виробництво танків Т-24 було остаточно припинено. Взагалі, прийнято вважати що танк Т-24 було знято з серійного виробництва внаслідок складності виробництва танка та виявлених під час експлуатації установочної партії вад у конструкції машини. Однак не менша кількість дефектів малого танка супроводу МС-1 зовсім не заважала його серійному виробництву. При тому, що більшість з них так і не була усунена, незважаючи на велику кількість модернізацій танка. Чому ж з маневреним танком Т-24 склалася зовсім протилежна ситуація Насправді, у маневреного танка Т-24 випадково з'явився впливовий конкурент - дослідний зразок середнього танка "ТГ" конструкції німецького інженера Е. Гроте, який дуже сподобався керівництву УММ РСЧА.

Танк "ТГ" мав потужніше озброєння, ніж Т-24. Воно складалося з 76,2-мм та 37-мм танкових гармат та чотирьох кулеметів. Крім того, в конструкції танка "ТГ" було запропоновано ряд новітніх технічних рішень, таких, як шестерні з шевронним зчепленням, пневматичний сервопривід керування трансмісією, та гусеничну стрічку з паралельним гумово-металевим шарніром. Фінансово-планова комісія НКВМ8 запланувала виробництво на ДХПЗ 150 середніх танків "ТГ". Проте виготовлення та випробування дослідного зразка танка "ТГ" затримувались. А договір про виробництво на ДХПЗ маневрених танків Т-24 так і не було узгоджено. Завод залишився без фінансування та комплектуючих матеріалів.

На неодноразові звернення керівництва заводу командування НКВМ не реагувало, пропонуючи заводу обходитися власними силами, та очікувало результатів випробувань середнього танка "ТГ". Така парадоксальна ситуація тривала більше року. Незважаючи на підтримку керівництва УММ РСЧА, середній танк "ТГ" так і не було прийнято на озброєння РСЧА.

На початку травня 1931 року Комісія Оборони СРСР проаналізувала ситуацію навколо ДХПЗ та розглянула питання про можливе виробництво на заводі танків "БТ" ("Крісті"). За наказом Народного комісара з військових та морських справ 17 травня 1931 року начальником УММ РСЧА був затверджений план організації серійного виробництва танків "БТ" на ДХПЗ. Цей план став основою Наказу ВРНГ СРСР № 37 від 21 травня 1931 року про забезпечення організації виробництва танків "БТ" на ДХПЗ та створення спеціального конструкторського бюро БТ на базі конструкторського бюро Т2К. Проте, дирекція заводу до останньої спроби відстоювало проект власного танка Т-24. Директор ДХПЗ з метою дискредитації танка "Крісті" відкрито назвав його "Шкідливим". Остаточне рішення про згортання виробництва маневреного танку Т-24 та організацію серійного виробництва танка "Крісті" було закріплено у Протоколі № 6 Комісії Оборони "Про танкостроение" від 23 травня 1931 року.

Танкам Т-24 не пощастило послужити у військах. Виготовлені 24 танки Т-24 передбачалося використовувати як танки підсилення. Однак з часом їх було переведено до розряду навчальних машин. Мала кількість виготовлених танків визначила їх локальне розташування. 18 танків Т-24 залишилися у Харківському військовому окрузі у складі учбового танкового підрозділу. Один танк Т-24 було приписано до Московського військового округу у складі Військової Академії механізації та моторизації РСЧА. П'ять танків Т-24 залишилися у розпорядженні НДАП10 та НДІБТ полігону. Однак їх служба була досить не довгою. На початку 1938 року 22 танки Т-24 було передано до військових складів НЗ. Стан танків був досить жахливим. Більшість з них мало несправні двигуни, трансмісію та озброєння. Деякі танки були зовсім роззброєні.

У бойових діях маневрені танки участі не брали. Однак 2 березня 1938 року, згідно з розпорядженням, наркома озброєння, 22 танки Т-24, які не підлягали ремонту, було передано у розпорядження УРів прикордонних округів як нерухомі вогневі точки. При цьому двигуни, трансмісію та ходову частину танків було здано як металобрухт. На жаль, жодних даних про бойове застосування танків-ДОТ-ів не збереглося.

До нашого часу жодного екземпляра танка Т-24 не збереглося. Останній маневрений танк Т-24, що знаходився у підмосковній Кубинці було знищено під час Другої світової війни. Вірогідніше за все, його було розібрано на металобрухт. На цьому історія створення першого серійного радянського середнього танка, виготовленого на території України, закінчується.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Барятинский М. Советские танки в бою. От Т-26 до ИС-2. - М.: Яуза, Эксмо, 2007. - 352 с. - (Танки в бою).

2. Барятинский М. Легкий танк Т-26 // Бронеколекция. - 2003. ? №2. - М.: ЗАО „Моделист-конструктор“.

3. Барятинский М. Т-34. История танка. // Бронеколекция. - 2003. ? №3. - М.: ЗАО „Моделист-конструктор“.

4. Барятинский М., Коломинец М. Легкие танки БТ-2 и БТ-5// Бронеколекция. - 1996. ? №1. - М.: ЗАО „Моделист-конструктор“.

5. Барятинский М., Коломинец М. Легкие танки БТ-7 // Бронеколекция. - 1996. ? №5. - М.: ЗАО „Моделист-конструктор“.

6. Вараксин Ю., Бах И., Вигодский С. Бронетанковая техника СССР (1920-1974). ? М.: ЦНИИ информации, 1981.

7. Вознюк В., Шапов П. Бронетанковая техника. ? М.: Изд-во ДОСААФ СССР, 1987.

8. Дроговоз И. Железный кулак РККА. Танковые и механизированные корпуса Красной Армии 1932- 41гг. - М.: ИД „Техника-молодежи“, 1999.

9. Евсеев Л. Историческая серия ТМ - „Комунар“ // Техника молодёжи. ? 1975. ? № 5.

10. Жолтов И., Павлов И., Павлов М. Танки БТ. Часть 1// Приложение к журналу „М-ХОББИ“. ?М.: Армада, 1998.

11. Карпенко А. Обозрение отечественной бронетанковой техники (1905 - 1995 гг.). ? С.-Петербург: Невский бастион, 1996.

12. Коломинец М. Тяжелый танк Т-35 // Бронеколекция. - 1995. ? №2. - М.: ЗАО „Моделист-конструктор“.

13. Коломинец М., Мощанский И. Средний танк Т-28// Бронеколекция. - 2001. ? №1. - М.: ЗАО „Моделист-конструктор“.

14. Мостовенко В.Д. Танки. Издание второе, исправленное и дополненное. ? М.: Военное издательство МО СССР, 1956.

15. Прочко Е. Историческая серия ТМ - „Коминтерн“ // Техника молодёжи. ? 1993, № 3.

16. Ромадин С., Барятинский М., Шпаковский В. Первые средние// Моделист-конструктор. - 1989. ? № 9.

17. Свирин М., Бескурников А. Первые советские танки // Приложение к журналу „М-ХОББИ“. ? М.: „Армада“, 1995.

18. Свирин М. Броня крепка. История советского танка. 1919-1937. - М.: Яуза; Эксмо, 2007. ?384 с.: ил..

19. Свирин М. Броневой щит Сталина. История советского танка. 1937-1943. - М.: Яуза; Эксмо, 2007. ?448 с.: ил..

20. Свирин М. Самоходки Сталина. История советской САУ 1919-1945. М.: Яуза; Эксмо, 2008. ?384 с. - (Война и мы. Советские танки).

21. Свирин М., Коломинец М. Легкий танк Т-26 // Армада №20. - М.: Экспринт, 2000.

22. Свирин М. Харьковские близнецы // М-Хобби. - 1996. ? №1.

23. Солянкин А., Павлов М. и др. Отечественные бронированные машины. ХХ век“, Том 1. - М.: ИЦ Экспринт, 2002.

24. Танки мира / Составитель Р. Исмагилов. - Смоленск: Русич, 2006. - 224 с.: ил. (Арсенал).

25. Харьковское конструкторское бюро по машиностроению имени А.Морозова (ХКБМ). ? Харьков: Ирис, 1998.

26. Шмелёв И. Танки БТ. ? М.: Хоббикнига, 1993.

27. Шмелёв И. Танки в бою. ? М.: Молодая гвардия, 1984.