Раціональне транспортне обслуговування сільськогосподарських підприємств

Размещено на http://allbest.ru

10

Приватний вищий навчальний заклад Хмельницький економічний університет

(PIHE “Khmelnytskyi Economical University”)

(Rational transport maintenance of agricultural enterprises)

Стельмащук А.М., д.е.н., професор,

(Stelmashchuk A.M., dr.sc.(econ.), professor,

head of department of accounting and auditing)

Вступ

Постановка проблеми. Раціональна організація транспортного обслуговування є важливою складовою частиною матеріального виробництва, однією із головних умов підвищення ефективності сільського господарства.

В умовах розвитку кооперації та інтеграції агропромислового виробництва від транспортного обслуговування залежить весь процес розширеного відтворення, своєчасне формування запасів сировини, палива, переміщення готової продукції.

Тобто, від безперебійної та ритмічної роботи транспорту в господарствах залежить ефективність сільськогосподарського виробництва.

В сучасній кризовій фінансово-економічній ситуації, в умовах значного зносу транспортних засобів і відсутності коштів для відновлення рухомого складу виникає об'єктивна необхідність раціонального використання транспортного потенціалу для повноцінного обслуговування сільськогосподарських підприємств.

Тому одним із пріоритетних завдань є поліпшення рівня забезпечення транспортом і раціонального його використання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вирішенню транспортних проблем у сільському господарстві приділена значна увага у працях Є.А. Бузовського, В.Г. Василенка, М.Г. Вергуна, В.В. Виноградова, П.М. Власюка, А.В. Голубева, І.В. Голубевої, В.А. Гобермана, Л.Ф. Кормакова, В.І. Котелянця, С.К. Миронюка, В.І. Перебийноса, О.І. Пилипченка, М.І. Пугачова, Б.Х. Ходасевича, В.С. Шебаніна та інших.

Однак більшість результатів дослідження отримані в умовах функціонування планово-адміністративної економіки.

Тоді як сучасні ринкові відносини вимагають розвитку нових теоретичних і практичних підходів до вирішення нагальних проблем транспортного забезпечення й обслуговування сільського господарства.

Постановка завдання. Метою даного дослідження є узагальнення теоретичних засад і сучасних організаційно-економічних проблем раціонального транспортного обслуговування аграрного виробництва та визначення можливих напрямів і способів їх вирішення.

Виклад основного матеріалу дослідження

Сільськогосподарське виробництво вимагає перевезення великої кількості найрізноманітніших вантажів. За один виробничий цикл транспорт може переміщувати їх кілька разів на різні відстані, що викликає зростання транспортних витрат і ставить підвищені вимоги до організації вантажопотоків. Наприклад, у собівартості продукції рослинництва транспортні операції займають 30-40 відсотків. При цьому слід відмітити, що на відміну від інших галузей матеріального виробництва, транспорт не створює окремого продукту, а лише бере участь у формуванні його вартості [1; 3].

З метою забезпечення обґрунтованого дослідження поставленої проблеми важливо визначити сутність окремих технологічних термінів.

Транспортна система країни представляє собою сукупність усіх видів магістрального транспорту, що зайнята обслуговуванням національного господарства. До її складу належать залізничний, морський, річковий, автомобільний, повітряний, трубопровідний види транспорту [1; 2]. Кожен з них відіграє самостійну роль в національному господарстві в цілому і в сільському господарстві зокрема, а також доповнює інші види транспорту з урахуванням переваг та особливостей кожного. Комплексний розвиток усіх видів транспорту та єдиної транспортної системи в цілому створює можливість раціонального використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів усіх галузей національного господарства. Він забезпечується координацією роботи, удосконаленням форм і методів взаємодії між видами транспорту.

Транспортний сервіс аграрного сектору - це сукупність форм, методів, засобів транспортного обслуговування сільськогосподарських підприємств.

Транспортний процес - це операції щодо переміщення вантажів. Він включає у себе не лише перевезення, а й комплекс підготовчих, заключних та вантажно-розвантажувальних робіт.

Транспортні операції є невід'ємним і ціноутворюючим фактором сільськогосподарського виробництва. Основними видами транспорту тут є автомобільний, тракторний та гужовий. На них припадає відповідно близько 80%, 17% і 3% загального вантажообігу. При формуванні та використанні транспортного парку аграрних підприємств необхідно враховувати особливості галузі: сезонність, складні дорожні умови, значні відстані, повторюваність перевезень тощо. Ці чинники зумовлюють підвищені вимоги до транспортного забезпечення сільського господарства [1; 2; 3].

Транспортне забезпечення в аграрній сфері - це сукупність організаційно-економічних відносин і зв'язків, які виникають при задоволенні потреб сільськогосподарського виробництва у ритмічних, узгоджених і якісних перевезеннях вантажів та існують як всередині господарств, так і між відповідними підприємствами й організаціями. Тобто, надійне транспортне забезпечення полягає не лише у формуванні власної матеріально-технічної бази, а й у якісному транспортному обслуговуванні [1; 2; 3]. транспортний сільськогосподарський паливо

Практика показує що в транспортному обслуговуванні сільськогосподарського виробництва значна частина часу витрачається на вантажно-розвантажувальні роботи. Так, за оцінками вчених, на названі вище роботи припадає 25-30% затрат праці та 17-22% прямих експлуатаційних витрат від загальних витрат на виробництво та реалізацію продукції, а також 35-40% нафтопродуктів сільськогосподарських підприємств [5, с. 37].

У сільськогосподарському виробництві необхідно переміщувати на великі відстані величезну кількість добрив, насіння, врожаю, палива, мастильних матеріалів і інших вантажів, що вимагає організації роботи транспортних засобів в умовах польових доріг, а нерідко бездоріжжя. Тому тут неможливо обмежитись якимось одним високоефективним видом транспорту. В аграрному секторі України є необхідним застосування елементів транспортної системи у взаємодоповнюючому та взаємозбагачуючому комплексі. Висока ефективність перевезень у сільському господарстві досягається за рахунок раціонального поєднання автомобільного, тракторного та гужового транспорту. Причому, на перший з них припадає левова частка вантажообігу [7; 8].

Проведене дослідження свідчить, що ефективність використання рухомого складу в сільськогосподарських підприємствах поки що є низькою. Так, за усіма видами транспорту спостерігається зниження техніко-експлуатаційних показників і показників продуктивності його роботи. Це, у свою чергу, спричинило збільшення витрат на перевезення. Найвищу питому вагу в структурі собівартості 1 тонно-кілометра мають затрати на пально-мастильні матеріали, оплату праці, ремонт і технічне обслуговування машин. Це викликало ріст собівартості сільськогосподарської продукції. За допомогою факторного аналізу виявлено, що зменшення вантажообігу відбулося на третину за рахунок скорочення відстані перевезень, і на дві третини - внаслідок зменшення обсягів перевезень [7; 8].

За ряд останніх років у сфері транспортний сільськогосподарський паливо накопичився негативний потенціал: кількість рухомого складу, його якісний стан та ефективність використання суттєво знизилися. Рівень зносу техніки вдвічі перевищує граничне значення, при якому починається руйнування матеріально-технічної бази. Більшість машинобудівних підприємств працюють лише на 10-30% своєї потужності, обсяги виробництва вантажних автомобілів і тракторів скоротилися майже у 22 рази. Водночас зростає імпорт тракторів. Отже, якщо антикризові заходи не будуть вчасно вжиті, то сільське господарство скоро може потрапити у технічну залежність від іноземних виробників транспортних засобів [1; 2].

Встановлено, що між рівнем транспортного забезпечення та виробництвом валової продукції існує досить тісний прямолінійний зв'язок. У свою чергу, обсяги виробництва впливають на обсяги перевезень. При цьому проведений аналіз свідчить про погіршення раціональності перевезень. Ці аспекти необхідно враховувати при формуванні транспортного парку агропідприємств.

Однією із головних економічних проблем транспортного забезпечення є підвищення ефективності використання рухомого складу. На її рівень суттєво впливає збалансованість машин за марками та типами, своєчасність і періодичність ремонту та техніко-експлуатаційного обслуговування, забезпеченість причепами, вантажно-розвантажувальними агрегатами, запчастинами, паливно-мастильними матеріалами, а також якість шляхової мережі, наявність кваліфікованих водіїв, автослюсарів і дієвої системи їх матеріального заохочення та стимулювання [4; 10; 13].

Для вирішення проблеми раціонального обслуговування сільського господарства необхідно зміцнювати його транспортний потенціал. При цьому слід відмітити, що нині сільськогосподарські підприємства не мають у розпорядженні достатніх вільних власних коштів, відповідно акцент розширення інвестування зміщуються на їх залучення із сторони.

Зовнішніми джерелами інвестицій є кошти лізингових фондів, державні дотації на придбання транспортних засобів, в тому числі через механізм часткової компенсації вартості придбаної техніки, та довгострокові кредити комерційних банків на придбання техніки з компенсацією відсотків з державного або місцевого бюджетів [1; 2; 12].

Для розвитку лізингової діяльності слід сприяти створенню регіональних лізингових компаній та фондів, які фінансуватимуться як із місцевих бюджетів, так і за рахунок приватного (у т.ч. іноземного) капіталу (наприклад, банків, страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, машинобудівних заводів, заощаджень населення тощо).

Важливою формою фінансування, яка заслуговує на подальшу популяризацію в українському селі, є створення інститутів спільного (взаємного) кредитування (кредитних спілок, кооперативних банків) і залучення до них сільськогосподарських товаровиробників. Для цього необхідно активізувати роз'яснювально-агітаційну роботу, надавати державну підтримку на початковому етапі їх заснування шляхом створення гарантійних фондів повернення вкладів, страхування внесків селян і діяльності кредитних спілок тощо [1; 2].

Одним із пріоритетних напрямів вдосконалення транспортного забезпечення є розвиток ринку транспортних послуг і технічного сервісу, що дозволить за рахунок зміцнення конкуренції знизити вартість відповідних робіт. Формування ринку вживаної техніки, посилення інтеграційних процесів, зокрема міжгосподарської кооперації, сприятиме підвищенню ефективності використання рухомого складу, задоволенню потреб у перевезеннях дрібних та середніх господарств [1; 2].

Найбільш ефективним є автомобільний транспорт, оскільки дозволяє швидко зосередити в потрібному місці необхідну кількість транспортних засобів і забезпечити доставку вантажів при найменших затратах праці та коштів. На прикладі збирання урожаю сільськогосподарських культур, зокрема зернових, технічних і силосних, науковими дослідженнями [3; 7; 10] обґрунтовано, що найбільш раціональне використання автотранспорту досягається при організації збирально-транспортних загонів. Практика підтвердила, що групове використання техніки сприяє оперативному, в короткі терміни виконанню робіт, підвищенню ефективності використання паливно- мастильних матеріалів і техніки, зростанню продуктивності праці і, відповідно, зниженню собівартості продукції.

Автомобільний транспорт відрізняється високою маневреністю, гарною прохідністю, достатньою вантажопідйомністю на внутрішньогосподарських роботах і швидкістю руху. Він не тільки обслуговує технологічний процес виробництва продукції, здійснює роботи високоякісно й в оптимальний термін, але і забезпечує виробничий зв'язок між підприємствами, розташованими на різних відстанях [6; 13; 14].

З загального обсягу перевезень сільськогосподарськими підприємствами на частку автомобільного транспорту припадає близько 75 %, інші перевезення здійснюють трактори (23%) і гужовий транспорт (2%), хоча дві останні категорії не включено до транспортної системи країни [5; 7; 10].

Практика підтверджує, що на коротких відстанях (2-3 км) є доцільним використання гужового транспорту (для транспортування внутрішньофермових вантажів, для обслуговування машинно- тракторних агрегатів, для виконання безлічі інших господарських робіт); на відстанях 5-6 км - економічно доцільним є використання тракторних потягів (оскільки важливою особливістю є те, що перевезення вантажів для сільського господарства доводиться виконувати переважно по ґрунтовим дорогам); по дорогах з твердим покриттям на усіх позагосподарських перевезеннях, а також на внутрішньогосподарських на відстанях понад 5 км - вантажних автомобілів [5; 8; 13].

Дослідження показують, що на обслуговуванні рослинницьких та тваринницьких галузей неможливо забезпечити виробіток автомобілів та продуктивність праці, як це досягається при перевезенні вантажів по впорядкованих магістральних дорогах [5, с. 31].

В процесі дослідження виявлено, що між рівнем транспортного забезпечення та виробництвом валової продукції існує досить тісний прямолінійний зв'язок: обсяги виробництва впливають на обсяги перевезень. При цьому проведений аналіз свідчить про погіршення раціональності перевезень. Ці аспекти необхідно враховувати при формуванні транспортного парку агропідприємств.

Серед організаційно-правових способів поліпшення транспортного забезпечення й обслуговування сільськогосподарського виробництва пріоритетними напрямами є використання обслуговуючих кооперативів, машинно-технологічних станцій, прокатних пунктів при машинобудівних заводах, механізованих загонів тощо. Вони повинні охопити ринок технічного сервісу та транспортних послуг. При цьому доцільно особливо заохочувати міжгосподарські об'єднання фермерів і дрібних землекористувачів, а також їх вертикальну інтеграцію. У таких формуваннях варто концентрувати великотоннажні автомобілі та причепи, потужні трактори, оскільки у поодиноких господарствах їх утримання є неефективним через неповне завантаження протягом року [1; 11; 12].

Підвищення ефективності використання виробничих засобів автомобільного транспорту пов'язане з удосконаленням планування потреби в транспортних засобах.

Автомобільні транспортні засоби за своїм призначенням поділяються на пасажирські автомобілі, вантажні автомобілі, вантажопасажирські автомобілі, причепи. Співвідношення між різними видами транспортних засобів визначається насамперед розміром господарств. За розрахунками П.М. Власюка, у фермерському господарстві площею 30-50 га потрібен один автомобіль загального призначення. Вивезення продукції на заготівельні пункти з невеликого господарства доцільно здійснювати залученим транспортом. У порівняно більших сільськогосподарських підприємствах, які мають 600-700 га ріллі, поряд з тракторами та гужовим транспортом необхідно мати 2-3 автомобілі-самоскиди типу ЗІЛ-ММЗ-554 та один бортовий типу ГАЗ-53А [5].

Визначення потреби в транспортних засобах за кількістю, типами, моделями, модифікаціями та марками відбувається на підставі даних плану перевезень та прогресивних показників продуктивності автомобілів. В плані перевезень встановлюється обсяг перевезень в тонах і вантажооборот в тонно-кілометрах на рік з помісячним розподілом. При цьому важливою особливістю перевезення сільськогосподарських вантажів є те, що на початку календарного року неможливо з достатньою точністю встановити обсяг майбутніх перевезень, обумовлених врожайністю сільськогосподарських культур. За разовими, регулярними перевезеннями, з невеликим обсягом вантажів чи по тих, по яких неможливий кількісний облік вантажів, обсяг транспортної роботи встановлюється в автомобіле-годинах. Ці перевезення задовольняються за рахунок виділення в автопарку певної кількості автомобілів з оплатою за погодинним тарифу [4; 5; 9].

При складанні плану перевезень обов'язково вирізняють сезонні коливання, на підставі яких встановлюють період максимальних перевезень. Їх враховують при плануванні потреби рухомого складу на плановий період.

Порядок обчислення необхідної кількості автомобілів є наступним. Спочатку обраховують кількість автомобіле-тонн шляхом ділення обсягу перевезень (вантажообороту) на продуктивність однієї автомобіле-тонни. Потім отриману величину ділять на середню вантажопідйомність автомобілів по парку [7; 9]:

А = PnлWp х qcp (1)

де А - необхідна кількість автомобілів, шт;

Рпл - плановий вантажооборот, ткм;

Wp - продуктивність однієї автомобіле-тонни, км;

qcp - середня вантажопідйомність автомобілів парку, т.

Критерієм по обґрунтуванню необхідної кількості автомобілів у даному випадку обрано вантажооборот, який можна вирахувати множенням обсягу перевезень вантажів в тоннах на відстань перевезення або нормативним шляхом - через техніко-експлуатаційні та економічні показники.

З метою виявлення внутрішньогосподарських резервів виробіток на одну автомобіле-тонну обраховують в залежності від техніко-експлуатаційних показників [7; 9]:

Д_к=f(Т_н ; а;в; Y; v_t; І_в; t_H-p;) (2)

де Д_к - кількість календарних днів в роботі, днів;

Т_н - час у наряді, як співвідношення автомобіле-годин до автомобіле-днів роботи. Рівень часу в наряді встановлюється на підставі фактично існуючих тенденцій та договорів із замовниками автотранспортних послуг.

При цьому береться до уваги, що рухомий склад підвищеної (5-8т) і великої (понад 8т) вантажопідйомності повинен використовуватися, як правило, в 1,5-2 зміни. Особливо це стосується спеціалізованих транспортних засобів;

а - коефіцієнт використання автопарку (співвідношення автомобіле-днів в експлуатації до автомобіле-днів у господарстві). Рівень коефіцієнту використання парку встановлюється на підставі статистичних даних з урахуванням терміну використання рухомого складу. При цьому для більш нових типів та марок транспортних засобів його приймають рівним 0,75-0,80, а для старих, які знаходяться в експлуатації понад 7 років - 0,65-0,70. При визначенні коефіцієнта використання парку обов'язково враховуються умови експлуатації, наявність технічної бази, а також перспективи її розвитку;

в - коефіцієнт використання пробігу (відношення пробігу з вантажем до загального пробігу автомобіля), який відображує направлення вантажних потоків, організацію транспортного процесу, якість оперативного добового планування, територіальне розташування автопарку по відношенню до замовників послуг по перевезенню. У формулу вводиться показник на рівні досягнутих результатів, а також враховуються заплановані заходи із зниження порожніх пробігів;

Y - коефіцієнт використання вантажопідйомності, який розраховується відношенням фактичного вантажообороту до потенційно можливого. Цей показник при розрахунку продуктивності однієї автомобіле-тонни береться на рівні повного використання перевізних можливостей автопарку з урахуванням перевезень на автопричепах;

v_t - технічна швидкість, яка вимірюється пробігом автомобіля в кілометрах за одну годину руху. Рівень технічної швидкості встановлюється по розрахунковим нормам пробігу вантажних автомобілів з урахуванням їх конструктивних особливостей та дорожніх умов;

І_в - плече перевезень або довжина ходки з вантажем (знаходять діленням пробігу з вантажем на кількість ходок). Рівень цього показника встановлюють, виходячи з рентабельних відстаней та видів перевезень;

t_H-p - час навантаження-розвантаження у розрахунку на одну ходку. Він включає в себе час виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, час на оформлення вантажу, очікування та маневрування. Особливістю виконання перевезень вантажів для сільського господарства є порівняно низький рівень механізації вантажно-розвантажувальних робіт. Рівень показника визначається нормами простою автомобіля під навантаженням-розвантаженням, які враховують спосіб виконання цих робіт та проведення організаційно-технічних заходів із скорочення простою автомобіля під цими роботами.

Розрахунок потреби автомобілів можна проводити і з іншим критерієм - обсягом перевезень [8; 10; 14]. У цьому випадку:

A = Qпл (Wq х qcp) (3)

W_z = Д_к х Т_н ха(5)

По підприємству необхідно розраховувати потребу в автомобілях для заміни фізично зношеного та морально застарілого рухомого складу, підвищення виробничої потужності у відповідності до зростання виробничої програми по перевезеннях та ремонтно-експлуатаційним роботах. Потребу в рухомому складі для заміни фізично зношених та морально застарілих автомобілів визначають з урахуванням необхідного планомірного оновлення парку машин на підставі актів про їх технічний стан, по терміну служби, пробігу, відсутності залишкової вартості з метою збільшення інтенсифікації виробництва [7; 8; 13]. Потребу в рухомому складі для збільшення виробничих потужностей визначають техніко-економічними розрахунками, які доводять недостатність наявного парку автомобілів для виконання виробничого плану. Одночасно проводиться аналіз показників продуктивності автомобіля для визначення резервів підвищення ефективності його використання.

Річний економічний ефект при виборі типу рухомого складу визначається за формулою [3; 7]: