Технічна характеристика і кінематична схема автомобільного крана КС-3571А

Размещено на http://www.allbest.ru/

Технічна характеристика і кінематична схема автомобільного крана КС-3571А

За останні сто років будова автомобіля принципово не змінилася. Він, як і раніше, має колеса, кузов, чотиритактний двигун внутрішнього згоряння, трансмісію, механізми керування тощо. Проте, всі вузли, агрегати, механізми й системи автомобіля дістали колосальний розвиток і істотно ускладнилися. Завдяки цьому різко зросли швидкості, підвищилися потужність, економічність, комфортабельність автомобілів, поліпшився їхній дизайн. Крім того, розширилася номенклатура застосовуваних деталей і збільшилася їхня кількість. Сучасні автомобілі мають елементи автоматизації, а більшість іноземних - обладнуються комп'ютерами.

Автомобіль - це транспортна безрейкова машина на колісному або напівгусеничному ходу, що приводиться в рух власним двигуном і призначається для перевезень вантажів, людей та виконання спеціальних завдань.

Автомобіль потенційно є об'єктом підвищеної небезпеки. Завжди існує ймовірність різного роду дорожньо-транспортних пригод, поломок і т.ін. Крім того, оскільки автомобілі призначені для перевезень людей і вантажів, не можна виключати можливість диверсій з боку зловмисників. Ці диверсії можуть мати за мету захоплення пасажирів, вантажу або й самого автомобіля (оскільки й він сам являє собою деяку матеріальну цінність).

Тому, крім загальних даних стосовно автомобільної техніки, розглянемо способи виведення її з ладу і проведення огляду автомобіля на наявність вибухових пристроїв.

Технічні можливості

Високий рівень технології і виробництва дозволяє випускати надійні в експлуатації підіймальні механізми, які користуються попитом як в Україні, так і за її межами.

На заводі розвинуто заготівельно-пресове виробництво, виконуються з високою якістю зварювальні роботи, освоєні сучасні технології механічної обробки, холодного штампування, плазмового різання листового і сортового прокату, гальванічної і термічної обробки, складальних та фарбувальних процесів. На заводі встановлені багатотонні преси, автомати для механічної обробки і штампування, електроерозійне обладнання для виготовлення штампів і пресформ в інструментальному виробництві. З введенням сучасної лінії гальванопокриття, здійснюється прогресивна технологія виготовлення гідроциліндрів. Лабораторія зварювання систематично працює над впровадженням у виробництво сучасних зварювальних технологій, за допомогою сучасних методів і приладів здійснює контроль якості продукції.

Технологічні можливості підприємства дозволяють виготовляти різноманітні вироби, а саме:

- гідроциліндри з діаметром поршня 40 - 200 мм / ходом штока до 7000 мм / гідравлічним тиском до 25 МПа, гідроциліндри виготовляються із сталей напругою 40 кгс/см2;

- металоконструкції масою до 2 т, які виготовляються із сталей напругою до 47 кгс/см2;

- деталі типу валів, бандажів діаметром до 2 м;

- вироби з алюмінію масою до 3 кг і площею до 400 см2;

- вироби з пластмас, які виготовляються на термопластових автоматах з об'ємом пластичної маси 125 см3, 250 см3.

Гальванічне виробництво дозволяє виконувати:

- хромування деталей діаметром 80 мм і довжиною до 7000 мм, яке здійснюється в проточному електроліті, при цьому забезпечується товщина покриття до 36 мкм;

- нікелювання деталей;

- електрогальванічне оцинкування деталей.

Завод має можливість надання послуг з виготовлення деталей методом механічної обробки, гальванопокриття, ремонту і виготовлення нестандартного обладнання, виготовлення оснащення для вантажопідіймальних механізмів.

Завод постійно працює над розширенням номенклатури виробів, покращанням експлуатаційних характеристик, комфортабельності, надійності. Конструкторське бюро підприємства реалізує будь-які додаткові вимоги замовника.

Для активізації виробництва здійснюються роботи по впровадженню нової номенклатури виробів для задоволення потреб споживачів в сільському, лісовому та нафтогазовому господарствах України.



Керування механізмами крана

Повинен знати: будову кранів та механізмів, які обслуговуються, способи перероблення вантажів; основи технологічного процесу монтажу технологічного устаткування, стапельного та секційного складання і розбирання виробів, агрегатів, вузлів, машин та механізмів, конструкцій, складальних елементів будівель і споруд; визначення маси вантажу за зовнішнім виглядом;технічні умови та вимоги, які пред'являються під час завантаження стелажів; розташування виробничих дільниць, що обслуговуються; електротехніку та слюсарну справу.

Повинен уміти: керувати мостовими і шлюзовими кранами вантажопідйомністю понад 15 т, баштовими самохідними самопідйомними, портально-стріловими кранами вантажопідйомністю понад 3 до 15 т, баштовими стаціонарними та козловими кранами вантажопідйомністю понад 5 до 25 т, оснащеними різними вантажозахватним пристроями, під час виконання простих робіт з вантаження, розвантаження, перевантаження транспортування сипких, штучних, лісових (довжиною до 3 м) та інших аналогічних вантажів. Керувати мостовими та шлюзовими кранами вантажопідйомністю понад 10 до 25 т, оснащеними різними вантажозахватними пристроями, під час виконання робіт середньої складності з вантаження, розвантаження, перевантаження і транспортування лісових (довжиною понад 3 до 6 м) та інших аналогічних вантажів, встановлення виробів, вузлів та деталей на верстат; кантування секцій суден, переміщення помостів та інших монтажних пристроїв та механізмів. Керувати мостовими і шлюзовими кранами вантажопідйомністю до 10 т, баштовими самохідними, портально-стріловими кранами вантажопідйомністю до 3 т, баштовими стаціонарними і козловими кранами вантажопідйомністю до 5 т, оснащеними різними вантажозахватним пристроями, під час виконання складних робіт з вантаження, перевантаження і транспортування лісових (довжиною понад 6 м - на мостових і шлюзових кранах, довжиною понад 3 м - на баштових самохідних, самопідіймальних, портально-стрілових, баштових стаціонарних і козлових кранах) та інших аналогічних вантажів, які потребують підвищеної обережності, а також під час виконання робіт з монтажу технологічного устаткування і пов'язаних з ним конструкцій, стапельного та секційного складання і розбирання виробів, агрегатів, вузлів, машин, механізмів для саджання та видавання із нагрівальних печей зливків та заготовок, розливання металу, кантування виробів і деталей машин, кування на молотах та пресах, установлення на верстат деталей, виробів та вузлів, які потребують підвищеної обережності, та під час виконання будівельно-монтажних і ремонтно-будівельних робіт. Керувати кабельними кранами вантажопідйомністю до 3 т, оснащеними різними вантажозахватним пристроями, під час виконання всіх видів робіт. Керувати гусеничними та пневмоколісними кранами вантажопідйомністю до 10 т, оснащеними різними вантажозахватними пристроями, під час виконання всіх видів робіт (окрім будівельно-монтажних та ремонтно-будівельних робіт). Керувати стелажними кранами-штабелерами вантажопідйомністю понад 1 т, кранами-штабелерами з автоматичним керуванням і мостовими кранами-штабелерами, оснащеними різними вантажозахватними механізмами і пристроями, під час виконання робіт з вантаження, розвантаження, переміщення вантажів, укладання їх на стелажі, навантажувачі та транспортні засоби, для доставляння вантажів із стелажів до виробничих дільниць. Вести облік матеріальних цінностей, які складує. Керувати кранами, оснащеними радіокеруванням.

Регенерація та дозвіл на роботу крана

Призначення підйомно-транспортного обладнання

Підйомно-транспортне обладнання призначається для механізації праці при виконанні таких операцій: розвантаження і навантаження транспортних засобів; переміщення і підйом вантажів на різні рівні будівлі; укладання їх штабелями, на стелажі і в підсобні приміщення; внутрішньо-складське і внутрішньо-магазинне переміщення вантажів до місця їх дальшої обробки.

Підйомно-транспортне обладнання поділяють за такими основними ознаками: функціональним призначенням; ступенем механізації праці; періодичністю дії; родом перероблюваного вантажу; типом приводу.

За функціональним призначенням обладнання поділяють на три групи: вантажопідйомні машини (електричні талі, вантажні ліфти, вантажопідйомні крани); транспортувальні машини (конвеєри, транспортери); вантажно-розвантажувальні (електричні навантажувачі, штабелери, електричні візки) й штабелювальні машини (електроштабелери, крани-штабелери).

За ступенем механізації праці вирізняють засоби механізації, комплексної механізації й автоматизації (вантажопідйомні крани, конвеєри, електронавантажувачі, автоматизовані крани-штабелери); засоби малої механізації (ручні вантажні візки, домкрати).

За періодичністю дії підйомно-транспортне обладнання поділяють на два види: машини безперервної дії (конвеєри, елеватори); машини циклічної (періодичної) дії (електричні навантажувачі, штабелери, вантажопідйомні крани, ліфти).

За родом перероблюваного вантажу виділяють обладнання для перевантаження тарно-штучних вантажів у ящиках, бочках, мішках (вантажопідйомні крани, електронавантажувачі, автонавантажувачі); обладнання для перекачування й транспортування трубопроводами наливних вантажів.

За типом приводу обладнання поділяють на механізми ручної дії (ручні вантажні візки); машини з механічним приводом (електронавантажувачі), гравітаційні пристрої (роликові транспортери).

Підйомно-транспортне обладнання має бути безпечним в експлуатації; гарантувати високу продуктивність і мати високий коефіцієнт корисної дії; бути зручним у роботі й легким в керуванні; мати необхідну конструктивну міцність і довговічність; бути економічним у виготовленні та користуванні.

Рульове керування призначається для зміни напряму руху автомобіля повертанням передніх керованих коліс і складається з рульового механізму та рульового привода. На вантажних автомобілях великої вантажопідйомності в рульовому керуванні застосовують підсилювач, який полегшує керування автомобілем, зменшує поштовхи на рульове колесо й підвищує безпеку руху.

Рульовий механізм перетворює обертання рульового колеса на поступальне переміщення тяг привода, що повертає керовані колеса. При цьому зусилля, що передається водієм від рульового колеса до коліс, які повертаються, зростає в багато разів.

Рульовий привід разом із рульовим механізмом передає керуюче зусилля від водія безпосередньо до коліс і забезпечує цим поворот керованих коліс на заданий кут.

Керовані колеса повертаються, коли обертається рульове колесо 3, яке через вал 2 передає обертання рульовій передачі 1. При цьому черв'як передачі, що перебуває в зачепленні з сектором, починає переміщувати сектор угору або вниз по своїй нарізці. Вал сектора починає обертатися й відхиляє сошку 9, яку верхнім кінцем насаджено на ту частину вала сектора, що виступає. Відхилення сошки передається поздовжній тязі 8, що переміщується вздовж своєї осі. Поздовжня тяга зв'язана через верхній важіль 7із поворотною цапфою 4, тому її переміщення спричинює повертання лівої поворотної цапфи. Від неї зусилля повертання через нижні важелі 5 і поперечну тягу 6 передається правій цапфі. Таким чином обидва колеса повертаються.

Керовані колеса повертаються рульовим керуванням на обмежений кут, що дорівнює 28...35°. Обмеження вводиться для того, щоб під час повертання виключити зачіпання колесами деталей підвіски або кузова автомобіля.

Конструкція рульового керування визначається типом підвіски керованих коліс: коли підвіска передніх коліс залежна, в принципі зберігається схема рульового керування, наведена на рис. 6.2, а\ в разі незалежної підвіски (рис. 6.2, б) рульовий привод дещо ускладнюється.

Рульовий механізм забезпечує повертання керованих коліс з невеликим зусиллям на рульовому колесі. Цього можна досягти збільшенням передаточного числа рульового механізму. Тому передаточне число в рульових механізмах беруть у межах 20--30, а для зменшення зусилля на рульовому колесі в рульовий механізм або привод умонтовують підсилювач.

Технічне обслуговування і регулювання систем керування

Технічне обслуговування рульового механізму полягає в періодичній перевірці і підтяжці кріплень, змащуванні і перевірці герметичності всіх ущільнень.

При експлуатації необхідно регулярно в терміни, вказані в хіммотологічній карті, перевіряти рівень масла в бачку насоса і промивати його фільтри. Щодня зовнішнім оглядом контролювати герметичність з'єднань і шлангів гідросистеми рульового керування. Для гідросистеми необхідно використовувати тільки чисте, відфільтроване масло, вказане в хіммотологічній карті. Заливати масло треба через лійку з подвійною сіткою і заливний фільтр, встановлений в горловині кришки бачка насоса.

Використання забрудненого масла викликає заклинювання руля і швидке зношування деталей насоса і рульового механізму. При перевірці рівня масла передні колеса автомобіля повинні бути встановлені в положення, відповідне прямолінійному руху. Перед зняттям пробки заливної горловини для перевірки рівня масла, його доливання або зміни пробку або кришку треба ретельно очистити від бруду і промити. Масло доливають при роботі двигуна на холостому ходу до рівня між мітками покажчика.

Фільтри насоса гідропідсилювача потрібно промивати в гасі. У разі значного засмічення фільтрів смолянистими відкладеннями їх необхідно додатково промити розчинником № 646.

Інвентар для заправки масла повинен бути чистий, а місце для заливки масла на картері ретельно очищене від бруду. При зміні масла в гідросистемі автомобілів МАЗ, яке проводиться 2 рази на рік (при сезонному обслуговуванні), слід підняти передню вісь автомобіля.

Для зливу масла з системи необхідно:

відкрутити заливну і зливну пробки, злити масло з бачка і промити фільтр і бачок гасом;

злити масло з картера рульового механізму, для чого викрутити зливну пробку;

від'єднати від розподільника трубопроводи гідроциліндра і опустити їх у ємкість. Поволі повертаючи рульове колесо вправо і вліво до упору, злити масло з гідроциліндра.

При зміні масла слід звертати увагу на ступінь забрудненості масла, що зливається і при необхідності промити картер свіжим.

При заливанні свіжого масла потрібно повністю видалити повітря з системи. Для цього необхідно:

залити масло в бачок і після нетривалого часу запустити двигун, давши йому попрацювати з малою частотою обертання;

долити масло в бачок і поволі повернути рульове колесо 2 рази до упору вправо і вліво, поки не припиниться виділення бульбашок повітря з масла в бачку. Долити масло до необхідного рівня.

Регулювання натягнення пасівприводу масляного насоса автомобіля здійснюється гвинтом 7. При правильному натягненні прогинання в середній частині паса під зусиллям 40 кН повинно бути в межах 10-15 мм. Після регулювання гвинт 7 потрібно законтрити контргайкою 8.

Шарнірні з'єднання тяги регулярно змащують прес-маслянкою до видавлювання свіжого масла з-під гумових ущільнень шарнірів.

Необхідно щодня зовнішнім оглядом перевіряти кріплення деталей рульового керування та їх шплінтування: сошки рульового механізму на валу, гайок кульових пальців рульової тяги, важелів у поворотних кулаках, різьбових кришок наконечників рульової тяги, рульового колеса на валу рульової колонки. При ненадійному кріпленні і шплінтуванні деталі при русі автомобіля можуть роз'єднатися, що спричинить аварію.

Періодично необхідно перевіряти відсутність зазора в шарнірах рульових тяг, шарнірах і шліцьових

з'єднаннях карданного вала, а також вільний хід рульового колеса, який не повинен перевищувати 25° (при працюючому двигуні).

Для регулювання вільного ходу рульового колеса перш за все необхідно усунути люфти в рульовому приводі. Якщо люфту в приводі немає, то причиною збільшеного вільного ходу рульового колеса може бути рульовий механізм. Його необхідно відрегулювати.

Для діагностики роботи гідросистеми рульового керування потрібно пам'ятати наступне:

при проходженні нейтрального положення золотником (поворот рульового колеса вліво - вправо від середнього положення) і температурі робочої рідини 50 ±5°С тиск у напірній магістралі не повинен перевищувати 0,3 МПа; при частоті обертання колінчастого вала 1500 хв_1 і крайньому (лівому або правому) положенні керованих коліс максимальний тиск у напірній магістралі не повинен перевищувати 11 МПа.

Регулювання рульового механізму включає регулювання підшипників гвинта і зачеплення зубчастого сектора і гайки-рейки. Регулювання механізму необхідно починати з підшипників гвинта в такій послідовності:

зняти рульовий механізм;

злити робочу рідину з рульового механізму, відкрутивши пробку;

закріпити рульовий механізм у лещатах за вушка корпусу в горизонтальному положенні вгору сектором;

поворотом вхідного вала 7 встановити гайку-рейку 4 і сектор 8 в одне з крайніх положень (ліве або праве);

визначити момент, необхідний для прокручування вхідного вала 7 у напрямку з крайнього положення в середнє (приблизно на кут 30°). Якщо момент менший 0,1 Нм, необхідно відрегулювати натяг у підшипниках 1, зменшивши кількість прокладок 9.

Після регулювання момент, необхідний для прокручування вхідного вала 7, повинен знаходитися в межах 1-16 Нм. Для перевірки наявності люфту в зубчастому зачепленні потрібно обертанням вхідного вала 7 встановити гайку-рейку і зубчастий сектор у середнє положення (повне число обертів вхідного вала ділиться надвоє), встановити сошку на вал сектора 8. Похитуванням сошки в обидва боки визначити наявність люфту (за наявності люфту чутно стукіт у зубчастому зчепленні і, крім того, вал сектора повертається, а вхідний вал 7 залишається нерухомим).

Для регулювання зубчастого зчеплення необхідно зняти кришки 19 і 15 і повернути ексцентричні втулки 12 за годинниковою стрілкою на один і той же кут (якщо дивитися з боку вала сектора) настільки, щоб ліквідувати зазор у зубчастому зчепленні. Установку кришок 15 і 19 проводити так, щоб штифти 14 увійшли до отворів втулок 12, розташованих в одній діаметральній площині з різьбовими отворами в корпусі З під кріплення кришок. При незначному незбіганні отворів 11 з різьбовими отворами корпусу З втулки 12 потрібно повернути в той або інший бік до збігу вищезгаданих отворів, звернувши при цьому увагу на відсутність зазора в зубчастому зачепленні. Штифти 14 повинні розташовуватися один проти одного на одній лінії. Кришки 15 і 19 після регулювання можуть бути повернуті на 90, 180 і 270° щодо положення до регулювання.

Після регулювання і установки кришок 15 і 19 момент, необхідний для прокручування вхідного вала 7, у середньому положенні повинен бути в межах 2,7-4,2 Нм.

Підйом та опускання вантажу

Робочі механізми крана обладнані індивідуальним приводом: лебідка і механізм повороту - гідромоторами; підіймання стріли і висування її секцій - гідроциліндрами.

Гідромотори і гідроциліндри приводяться в рух робочою рідиною, яка нагнітається насосом. Насос приводиться в рух карданним валом від коробки передач шасі автомобіля. Коробка відбору потужності кріпиться до коробки передач шасі автомобіля.

При вмиканні коробки відбору потужності насос всмоктує робочу рідину з гідробака і подає до гідроциліндрів виносних опор, а далі через обертове з'єднання до гідромоторів лебідки, механізму повертання, а також до гідроциліндрів підіймання та висування секцій стріли (в залежності від положення трипозиційного крана).

При подачі робочої рідини до гідромоторів приводяться в дію редуктор і барабан вантажної лебідки, а також механізм повертання.

Вантажна лебідка і механізм повертання мають гальма, які розгальмовуються при подачі робочої рідини до гідромоторів.

На вантажній лебідці встановлений регульований гідромотор, який дозволяє збільшувати швидкість підіймання (опускання) вантажу.

Підіймання-опускання стріли (зміна кута нахилу) виконується гідроциліндром. Довжина стріли змінюється двома гідроциліндрами.

Почергове їх висування забезпечується спеціальною системою керування (клапанний блок).

Установлення крана на виносні опори виконується гідроциліндрами.

При роботі крана можуть виконуватись наступні операції (в порядку почерговості):

вивішування крана на виносні опори на повністю висунуті або зближені;

підіймання (опускання) стріли;

підіймання (опускання) вантажу;

обертання поворотної частини крана;

зміна довжини стріли (телескопування);

зняття крана з виносних опор (транспортне положення).

Забороняється одночасно виконувати такі робочі операції (суміщення):

підіймання (опускання) вантажу і підіймання (опускання) стріли;

висування (втягування) секцій і поворот стріли.

Підготовка нового автомобіля до роботи на лінії

Перед початком експлуатації нового автомобіля необхідно виконати певний комплекс практичних рекомендацій по його підготовці безпосередньо до роботи, від своєчасності і якості проведення якого залежить надалі надійність і термін служби автомобіля.

Так, окрім повного об'єму робіт, передбаченого заводськими інструкціями для кожної марки автомобіля, необхідно виконати наступні операції.

Видалити воскове захисне покриття з поверхні кузова спочатку теплою водою (температурою не вище 50°С), а потім розчинником (можна використовувати уайт-спіріт або гас) з подальшим протиранням насухо всієї поверхні автомобіля м'якою тканиною. При цьому необхідно оберігати гумові ущільнювачі скла шматком картону або фанери від попадання на них розчинника.

Перевірити і переконатися в наявності масел в картерах двигуна, коробці передач (роздавальній коробці), ведучому мосту. При необхідності довести рівень масла до норми відповідно до вимог заводської інструкції.

Перевірити рівень гальмівної рідини в бачку гідроприводу виключення зчеплення і в бачку гідроприводу гальма, а також рівень охолоджуючої рідини в розширювальному бачку. При необхідності довести їх до норми.

Перевірити гайки кріплення дисків коліс, тиск повітря в шинах. Пам'ятаєте, що експлуатація шин з тиском, що не відповідає нормі, приводить до їх передчасного зносу і погіршує стійкість і керованість автомобіля.

Щоб оберегти клеми акумуляторної батареї від окислення, слід виготовити захисні кільця з фетру і просочити їх моторним маслом. Знявши наконечники дротів з клем, протерти клеми бензином і надіти на них кільця.

При установці акумуляторної батареї на автомобіль (якщо батарея знімалася для зарядки або зберігання) стежити, щоб дроти були приєднані правильно, тобто відповідно до вказаної полярності на їх наконечниках і клемах батареї.

Пам'ятаєте: позитивна клема більша за негативну! Акумуляторна батарея повинна з'єднуватися лише позитивним дротом (наконечник «+») з позитивною клемою генератора. Не допускайте роботи генератора, якщо батарея не сполучена з його позитивною клемою. Порушення цих вимог приводить до пошкодження випрямляча генератора.

Встановити на автомобілі щітки склоочисника і перевірити роботу склоочисника на всіх режимах, рясно змочивши водою вітрове скло. При правильній установці щітки не повинні ударятися об ущільнювач вітрового скла. Інакше відрегулювати хід щіток, переставивши важелі на валах. При правильному розташуванні важелів обидві щітки склоочисника мають бути розташовані горизонтально на одній лінії і направлені в один бік. При справній роботі щіток і омивача вітрового скла струмінь рідини повинен потрапляти на скло у верхні зони секторів, що описуються щітками склоочисника. У холодну пору року перед включенням склоочисника обов'язково перевірити, чи не примерзнули щітки до вітрового скла, інакше вийдуть з ладу не лише щітки, але і електропривод склоочисника.

Для роботи змивача вітрового скла можна в літній час застосовувати чисту воду. При низьких температурах навколишнього повітря (до -- 25°С) рекомендується використовувати суміш рідини НІЇСС-4 (25--33%) з водою.

Не старайтесь на автомобіль навантажувати більше багажу, чим це передбачено вимогами заводської інструкції. Зазвичай маса вантажу з багажником, встановленим на даху легкового автомобіля, не повинна перевищувати 50 кг. Перевантаження збільшує знос елементів передньої підвіски, шин, порушує стійкість автомобіля і тому подібне.

Корисно перед початком експлуатації, особливо нового автомобіля, дообладнувати його бризговиками передніх і задніх коліс. Це зменшить забруднення і корозію відповідних частин кузова. Бажано купити в автокрамниці і встановити під піддоном двигуна захисний кожух, нанести антикорозійний захист кузова і його елементів. Антикорозійний препарат нанести і в приховані порожнини автомобіля.

Днище кузова рекомендується покривати спеціальними бітумними антикорозійними мастиками.

Електробезпека і пожежна безпека

Дії працюючих при можливому ураженні електричним струмом

1. При ураженні електричним струмом слід негайно звільнити потерпілого від його дії шляхом вимкнення електричного струму або відривання його від джерела струму тримаючись за одяг потерпілого, якщо він сухий, чи ставши на гумову ковдру, суху дошку, картон, фанеру, брезент.

Якщо потерпілий опинився в стані непритомності, слід забезпечити йому приплив свіжого повітря, розстібнути тісний одяг, дати нюхати нашатирний спирт, обприскати водою, розтирати і зігрівати тіло.

Негайно викликати швидку медичну допомогу за тел. 03.

При рідкому та судорожному вдиханні потерпілого, слід робити йому штучне дихання. Штучне дихання - це лікарський засіб, метою якого є відновлення природного дихання потерпілого.

Засіб штучного дихання являє собою механічний, ритмічний вплив на грудну клітину та дихальні м'язи потерпілого. При цьому створюється газообмін у легенях і поступово може відновитися природне дихання.

Допомогу потерпілому повинні надавати дві особи:

- одна з них накладає долоню на нижню третину грудей і створює поштовхи на груди з частковою приблизно 50-ти поштовхів на хвилину.

Стискання серця між грудьми та хребтом призводить до виштовхування крові із серця в судини і сприяє відновленню кровоточу.

- друга надає допомогу, щільно притуливши свої губи до роту потерпілого і вдуває в його легені повітря. При цьому грудна клітина розширюється і утворюється пасивний вдих. Коли особа, яка надає допомогу відсторонюється, грудна клітина потерпілого спадає і в нього утворюється пасивний видих.

Надавати цю допомогу потерпілому продовжувати до прибуття кваліфікованої медичної допомоги.

2. При отриманні потерпілим опіків, не торкатися руками обпечених місць, обережно накласти на пошкоджені місця стерильну повязку і відвести потерпілого до медичного закладу

Пожежа - неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, яке призводить до матеріальної шкоди.

Пожежна безпека - стан об'єкта, при якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі і впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Причинами пожеж та вибухів на підприємстві є порушення правил і норм пожежної безпеки, невиконання Закону “Про пожежну безпеку”.

Небезпечними факторами пожежі і вибуху, які можуть призвести до травми, отруєння, загибелі або матеріальних збитків є відкритий вогонь, іскри, підвищена температура, токсичні продукти горіння, дим, низький вміст кисню, обвалення будинків і споруд.

За стан пожежної безпеки на підприємстві відповідають її керівники, начальники цехів, майстри та інші керівники.

На підприємствах існує два види пожежної охорони: професійна і воєнізована. Воєнізована охорона створюється на об'єктах з підвищеною небезпекою.

Крім того на підприємствах для посилення пожежної охорони організовуються добровільні пожежні дружини і команди, добровільні пожежні товариства і пожежно-технічні комісії з числа робітників та службовців.

При Міністерстві внутрішніх справ існує управління пожежної охорони (УПО) і його органи на місцях. До складу УПО входить Державний пожежний нагляд який здійснює:

Контроль за станом пожежної бепеки

Розробляє і погоджує протипожежні норми і праила та контролює їх виконання в проектах і безпосередньо на об'єктах народного господарства

Проводить розслідування і облік пожеж

Організовує протипожежну профілактику.

Протипожежна профілактика - це комплекс організаційних і технічних заходів, які спрямовані на здійснення безпеки людей, на попередження пожеж, локалізацію їх поширення, а також створення умов для успішного гасіння пожежі.

Відповідальним керівником робіт по ліквідації пожеж і аварій на підприємстві є головний інженер. Начальник структурного підрозділу, в якому виникла пожежа, є відповідальним виконавцем робіт по її ліквідації.

Правова охорона навколишнього природного середовища

Охорона навколишнього середовища здійснюється різними, у тому числі й правовими, засобами. При цьому в правових формах захищаються переважно всі компоненти, які утворюють природне середовище.

Сучасними головними нормативно-правовими актами що регулюють основи організації охорони навколишнього природного середовища, є Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р., «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р., «Про тваринний світ» від 3 березня 1993 р., «Про карантин рослин» від 30 червня 1993 р та інші. До того ж деякі відносини у сфері використання і охорони навколишнього природного середовища врегульовані кодексами (земельним, водним, лісовим, про надра), а також Законами України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 р., «Про ветеринарну медицину» від 25 червня 1992 р. Важливе значення у вирішенні цього питання має затверджений Постановою Верховної Ради «Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища».

Різновидами права природокористування є:

Право землекористування, право водокористування, право лісокористування, право користуватися надрами, право користуватися тваринним світом, право користування природно-заповідним фондом.

Право природокористування - це процес раціонального використання людиною природних ресурсів для задоволення різних потреб та інтересів.

Найважливішими принципами природокористування є його цільовий характер, плановість і тривалість, ліцензування, врахування надзвичайного значення у житті суспільства тощо. При цьому виділяють такі групи природокористування, як право загального і спеціального використання землі, вод, лісів, надр, тваринного світу та інших природних ресурсів. Суб'єктами права загального користування природними ресурсами можуть бути, згідно з Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», усі громадяни для задоволення найрізноманітніших потреб і інтересів. Воно здійснюється громадянами безкоштовно і безліцензійно, тобто для цього не потрібен відповідний дозвіл уповноважених органів і осіб. Загальним є, наприклад, використання парків, скверів, водойм, лісів, збір дикорослих ягід, грибів, горіхів і т. ін. Право загального природокористування закріплене у ст. 13 Конституції України:

«Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону». Похідним від загального природокористування є спеціальне використання природних ресурсів.

На відміну від першого, це використання конкретних природних ресурсів, що здійснюється громадянами, підприємствами, установами і організаціями у випадках, коли відповідна, визначена у законодавстві частина природних ресурсів передається їм для використання. Як правило, така передача має вартість і визначена в часі. Надання природних ресурсів відбувається на основі спеціальних дозволів - державних актів на право постійного користування.

Крім прав суб'єктів, як природокористувачів, сучасною юридичною наукою сформовані й інтенсивно розвиваються екологічні права і обов'язки. Так, у Конституції України записано, що «кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення». Аналогічні формулювання є й уЗаконі України «Про охорону навколишнього природного середовища», бо це право - одне з основних прав людини. Цьому праву відповідає обов'язок держави забезпечувати здійснення санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на поліпшення та оздоровлення навколишнього природного середовища.

Усі екологічні права громадян захищаються і відновлюються у судовому порядку.

Поряд з правами Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає і певні обов'язки громадян. Так, незалежно від того, є громадяни природокористувачами, чи ні, - вони зобов'язані берегти природу, раціонально використовувати її запаси, не завдавати шкоди. Крім того, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» покладає на громадян і підприємства, установи й організації, як суб'єктів спеціального використання природних ресурсів, спеціальні обов'язки. Так, плата за спеціальне природокористування встановлюється на основі нормативів плати і лімітів використання природних ресурсів. Ці нормативи визначаються з урахуванням розповсюдження природних ресурсів, їх якості, можливості використання, місцезнаходження, можливості переробки і зберігання відходів. До того ж суб'єкти спеціального природокористування зобов'язані сплачувати певні кошти за забруднення навколишнього природного середовища, що встановлюються за викиди у атмосферу забруднюючих речовин; скидання забруднюючих речовин на поверхню води, у територіальні і морські води, а також під землю.

Контроль у сфері природовикористання і охорони навколишнього природного середовища здійснюється шляхом перевірки, нагляду, обстеження, інвентаризації та експертиз. Він може здійснюватись як уповноваженими державними органами, так і громадськими формуваннями. Державний контроль покладається на Ради народних депутатів, державні адміністрації та Міністерство охорони навколишнього природного середовища і його органи на місцях.



Література

М.Г. Чиликин, А.С. Сандлер. Общий курс электропривода. - М: Энергоиздат, 1981, - 456 с.

Электротехнический справочник / под редакцией В.Е. Герасимова / т.3, кн.2. - М: Атомиздат, 1988, - 658 с.

А.А. Красовский, П.С. Поспелов. Техническая кибернетика. - М: Энергоиздат, 1965, - 670 с.

Справочник по электрическим машинам / под редакцией А.П. Копылова, Клокова /. - М: Энергоиздат, 1988, - 357 с.

Справочник по автоматизированому электроприводу. Под ред.В.А. Елисеева и А.В. Шинянского. - М:. Энергоиздат, 1983. - 616

Б.О. Баховець. Методичні вказівки до виконання курсового проекту з курсу "Автоматизований електропривод". - Рівне: РДТУ, 2001, 68 с.

Кацман М.М. Справочник по электрическим машинам: Учеб.пособие. - М.: Издательский центр "Академия", 2005. - 480 с.

Размещено на Allbest.ru