РЕФЕРАТ

на тему:

“Автомобілебудування в Україні”

Автомобілебудівна галузь відноситься до машинобудівного комплексу.

Машинобудування України виникло ще в середині XIX ст. Наявність металу, вигідне транспортно-географічне розташування, зокрема вихід до узбережжя Чорного та Азовського морів, висока концентрація сільськогосподарського виробництва сприяли розвитку тут важкого, транспортного і сільськогосподарського машинобудування.

В минулому машинобудування стало провідною галуззю в структурі промислового комплексу України. В 1990 р. його частка становила 30% всього промислового виробництва.

Сучасні галузева структура і розміщення машинобудування України сформувались за останні десятиліття.

У переважній більшості розвинутих країн світу провідне місце в структурі транспортного машинобудування займає автомобілебудування. Україна має досить сприятливі передумови для розвитку автомобілебудування: достатнє виробництво металу, розвинута хімічна промисловість (в тому числі виробництво шин, пластмас І виробів з них), науково-дослідна база і достатня чисельність кваліфікованих кадрів і, що дуже важливо, великий ринок збуту продукції.

Автомобілебудування -- це відносно молода галузь машинобудування України, яка виникла в 50--60-ті роки.

Автозаводи України випускають великовантажні (Кременчук), малолітражні легкові (Запоріжжя) автомобілі.

В Луцьку налагоджено виробництво легкових автомобілів для сільської місцевості. Львівській автобусний завод (ЛАЗ) є найбільшим в СНД. Автомобільна промисловість кооперується із заводами, які випускають двигуни, окремі вузли і агрегати автомобілів (Мелітополь, Полтава, Херсон, (Чернігів, Синельникове, Кременчук), електрообладнання (Херсон, Сутиска Вінницької обл.), запасні частини (Чернігів).

Таке кооперування виробництва між підприємствами машинобудування, а& також з підприємствами інших галузей промисловості спричиняє внутрішньогалузеві і міжгалузеві зв'язки як всередині держави, так і за її межами.

Міждержавне кооперування вимагає прийняття відповідних правових законів, які регулювали б взаємостосунки між підприємствами України та інших країн.

Розвиток автомобілебудування в Україні не задовольняє потреби держави у власній продукції, а рівень його розвитку значно відстає від розвинутих країн світу. За рахунок власного виробництва, задовольняється менш ніж 10% потреб у автомобілях і автобусах.

Автомобілебудування України потребує іноземних інвестицій і використання передових технологій у виробництві автомобілів. Великі надії покладаються на співробітництво з Південнокорейською фірмою Деу, яка разом із ЗАЗ створює спільне підприємство (ЗАЗ -- ДЕУ). Перспективи цього підприємства є невизначеними, оскільки автомобілі даної фірми Деу є далеко не висококонкурентоспроможними на світовому ринку.

За останні роки в Україні налагоджується власне виробництво внутрішньоміського транспорту: тролейбусів (Київ і Дніпропетровськ) і в перспективі -- трамваїв. Виробляють також мотоцикли (Київ), мопеди (Львів), велосипеди (Харків, Чернігів).

У перспективі автомобілебудування повинно зайняти більш вагоме місце як у структурі промисловості, так і у формуванні експорту України. Необхідно удосконалити галузеву структуру машинобудування, розширити асортимент його продукції за рахунок підвищення питомої ваги галузей, що виробляють товари народного споживання.

Українське автомобілебудування протягом 40 років існувало в тіні проблем російської автомобільної промисловості, потім пройшло разом з економікою країни через всі етапи кризи, через усі ринкові експерименти, що проводилися над промисловістю, але все-таки зуміло, в основному, зберегти свій потенціал.

Автомобільна промисловість України може робити всі типи транспортних засобів: легкові автомобілі ("Автозаз"), вантажівки, спецавтомобілі, військову автомобільну техніку ("Автокраз"), міські і магістральні автобуси ("Лаз"), автомобілі підвищеної прохідності ("Луаз"), мотоцикли («КМЗ»).

Українські підприємства робили майже повну номенклатуру матеріалів і комплектуючих для автомобілів: Білоцерківський і Дніпропетровський шинні заводи, дніпропетровський завод "Іста" по виробництву акумуляторів, Кам'янець-Подільський завод з виробництва джгутів проводів і комутаційного устаткування, Херсонський електромашинобудівний завод, що випускає стартери і генератори, Кременчуцький колісний завод і багато інших.

Уже після розвалу СРСР освоєне виробництво радіаторів і систем охолодження для автомобілів у Луганську, електроустаткування в Херсоні і Києві, датчиків і реле в Іллічевську і Сімферополеві й інших автомобільних компонентах, які раніше не випускалися в Україні.

Що стосується вітчизняного авторинку, то він потенційно дуже великий: в Україні низький рівень забезпеченості населення автомобілями, а існуючий обсяг продажів не забезпечує навіть просте відтворення парку. За рівнем забезпеченості населення автомобілями (120 автомобілів на 1000 чол.) Україна стоїть нижче багатьох східноєвропейських країн і значно відстає від країн Заходу, де цей показник складає 400 - 500 автомобілів на 1000 чол.

Маючи величезну базу автомобільної і суміжних з нею галузей промисловості, необхідно було по-державному розпорядитися власним надбанням. Однак затверджена ще в 1993 році Державна програма розвитку автомобілебудування в Україні з багатьох причин не одержала динамічного розвитку.

У 1996 році була прийнята Концепція промислової політики України, відповідно до якої автомобілебудування України реформувалося як складова частина промисловості. Реалізація цієї концепції дозволила призупинити падіння обсягів промислового виробництва, стабілізувати роботу підприємств і в 2000 р. досягти зростання обсягів виробництва на 12,9% у порівнянні з попереднім роком.

У 2001 році затверджена нова Концепція промислової політики, у яку закладені механізми, що стимулюють залучення інвестицій у промислове виробництво і, як наслідок, що дозволяють розвити його на якісно більш високому рівні.

На основі цієї Концепції Кабінет Міністрів України в червні 2001 року схвалив Концепцію регулювання ринку автомобілів і розвитку автомобілебудівної промисловості на період до 2005 року. Її розроблювачі ставили перед собою ціль об'єднати роботу вітчизняних проектних і науково-дослідних інститутів з діяльністю промислових підприємств України, і при цьому стимулювати в автомобілебудівній галузі дія сучасних ринкових механізмів, а також змінити ситуацію на нашому автомобільному ринку.

Як заставу дієвості Концепції її творці бачать зведення в ранг державної промислової політики розвиток автомобілебудування України і політику регулювання ринку автомобілів в Україні. Основні ж механізми реалізації - ресурсне і нормативно-законодавче забезпечення галузі. Перше містить у собі державне фінансування (державний, регіональний і місцевий бюджети), що складе 17% необхідних засобів, кредити й іноземні інвестиції - 45%, а також власні засоби підприємств і організацій - 38%.

Другим, тобто нормативно-законодавчим забезпеченням, було передбачене внесення змін і доповнень у більш ніж півтора десятка нормативних актів України, що повинні були б удосконалити митне законодавство і підвищити обсяги національного виробництва. Одним з найважливіших моментів, передбачених у Концепції, є боротьба за «чистий ринок». Документом передбачені удосконалення нормативно-правових актів, які створюють перешкоди для існування тіньового автобізнесу в нашій країні, а також анулюють механізми незаконного ввозу автомобілів з-за кордону.

Відмітною рисою Концепції є те, що в цьому документі не тільки задекларовані цілі та задачі, але і дані чіткі рекомендації з приводу того, як їх виконувати.

В останні роки в Україні з'явилися економічні передумови більш вигідного, у порівнянні з імпортом готових автомобілів, власного виробництва. Як результат, у 2002 році в країні зроблено 43 тисячі легкових автомобілів, що в 2,5 рази більше, ніж у 2001 році.

Стимулюючи виробництво автомобілів в Україні, держава надало пільговий режим оподатковування тим підприємствам автомобільної галузі, які одержали грошові інвестиції в сумі 150 млн. дол. США і зобов'язалися зберегти базову чисельність виробничого персоналу. Основними пільгами є: звільнення від сплати ПДВ операцій по ввозі на митну територію України товарів, що використовуються для будівництва, створення виробничих потужностей і виробничої діяльності автомобілебудівних підприємств і операцій із продажу автомобілів власного виробництва; звільнення від сплати податку на ту частину доходу, який реінвестується у виробництво, і від сплати податку на землю.

Але сьогодні, коли Україна завершує процес підготовки до вступу у ВТО, вона повинна враховувати у своєму законодавстві норми цієї міжнародної організації, а також положення Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС (УПС). Відповідно до міжнародних вимог, частина наданих пільг і преференцій є забороненими: пільги щодо нульової ставки ПДВ для операцій із продажу автомобілів і по сплаті за землю повинні бути скасовані. Питання щодо невиконання Україною своїх зобов'язань згідно УПС щодо автомобільного сектора неодноразово піднімався європейською стороною як на експертному рівні, так і в рамках двосторонніх зустрічей на офіційному рівні, починаючи з 1997 року. У зв'язку з цим виникла необхідність внесення змін в українське законодавство.

У Верховній Раді України зареєстровані два однойменних законопроекти «Про розвиток автомобільної промисловості України» (№№ 3677 і 3677-1), подані двома групами народних депутатів, спрямовані на забезпечення економічних інтересів держави в нарощуванні обсягів виробництва українських автопідприємств і приведення національного законодавства у відповідність з вимогами ГАТТ/ВТО й Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС. Очікується надходження урядового законопроекту «Про внесення змін у деякі законодавчі акти України щодо стимулювання автомобілебудівної промисловості й оподатковування».

Унаслідок скасування ряду пільг для автомобілебудівних підприємств, значно зросте рівень оподатковування національного виробника, і вітчизняні автомобілі стануть набагато дорожче, утративши конкурентноздатність.

Разом з тим, при переході до ринкової економіки і при загальній відсталості промисловості автомобільне виробництво протягом визначеного часу не може бути конкурентноздатним і вимагає перехідного періоду і захисту. Але діючі умови оподатковування імпорту не захищають вітчизняний автомобільний ринок від експансії іноземних виробників. Є ще над чим працювати і є що вдосконалювати.

Список використаної літератури

1. Проект Закону України “Про розвиток автомобільної промисловості України” № 3677.

2. Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії: Посібник. -- К.: Знання, 1998. -- С. 376--392.

3. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є.П. Качана. -- К.: Вища школа, 1998.--С. 139--149.

4. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. В.В. Кова-левського, О.Л. Михайлюк, В.Ф. Семенова. -- К.: Знання, КОО, 1998. -- С. 376--392.

5. Романенко В. Регіональні ринки продукції машинобудування в Україні // Економіка України. -- 1996. -- № 6. -- С. 90--92.