Психофізичні аспекти повернення до активної спортивної діяльності

Пропонується огляд літератури, авторське дослідження щодо психофізичних аспектів повернення до спортивної діяльності після травм у атлетів. Особливість дослідження полягає у врахуванні таких психофізичних аспектів повернення до спорту як фізична і психологічна готовність повернення до активної спортивної діяльності.

Ключові слова: відновлення, реабілітація, профілактика, спорт, травма, індивідуальність, психологія.

Petruk I., Snizhko J. Psychophysical aspects of returning to active sports activities

Keywords: recovery, rehabilitation, prevention, sport, injury, individuality, psychology.

Вступ

Постановка проблеми. Значна поширеність травм, великий відсоток професійних спортсменів з травмами в анамнезі, короткострокові та довгострокові негативні наслідки захворюваності атлетів потребують розширення пошуку критеріїв ефективності фізичної реабілітації в спорті та повернення до активної спортивної діяльності.

В руслі зростання вимог до підтримання працездатності спортсменів на необхідному рівні окреслюється необхідність зменшення частоти виникнення та наслідків спортивних травм, врахування у практичній діяльності впливу індивідуально - психологічних особливостей особистості спортсмена на процес відновлення [2, 3].

Аналіз літературних джерел. Захворюваність на спортивні травми та їх поширеність відрізняються відповідно від виду спорту та категорій спортсменів. І, на жаль, негативні наслідки травм можуть вплинути на різні сфери життєдіяльності, що стосуються фізичного, психологічного, професійного, фінансового чи соціального аспектів. Це важливий виклик для профілактики травм та їх реабілітації [5, 6].

За останні десятиліття зросла обізнаність про психофізичні фактори у виникненні спортивних травм і в процесі їх реабілітації, що призвело до значних досліджень цих тем. Останнім часом зростає інтерес до психологічних аспектів повернення до спорту після травм, особливо середнього та важкого ступеня тяжкості [9, 10, 13].

Мета дослідження. Головною метою дослідження було розробити та науково обґрунтувати критерії ефективності повернення до активних занять спортом.

Основні завдання дослідження.

1. Аналіз і узагальнення основних літературних даних і джерел.

2. Визначити сучасні ефективні критерії повернення спортсменів до активної спортивної діяльності після травм.

Матеріал і методи дослідження. Теоретичний аналіз і узагальнення даних спеціальної науково-методичної літератури, експертна оцінка результатів практичної діяльності автора у професійному спорті, анкетування, спостереження тощо.

Виклад основного матеріалу

Важливе місце у зменшенні кількості випадків первинних спортивних травм, повторних травм, появі наслідків травм відіграє профілактика травм і ефективна реабілітація.

Спортивні травми є наслідком комбінації та взаємодії кількох факторів, включно із внутрішніми, зовнішніми факторами ризику, механізмом виникнення травми та інш. [8, 16].

Підходи до вирішення питання ефективності повернення до спортивної діяльності повинні бути комплексними з активною участю всіх учасників цього процесу. Як свідчить досвід практичної професійної діяльності автора в спорті, позитивні результати досягаються при залученні фахівців спортивної медицини, фізичних терапевтів до мультидисциплінарної команди та їх постійний контакт з штатними лікарями спортивної медицини, фізичними терапевтами спортивного клубу, тренерами команди.

Профілактику виникнення повторних травм можна вирішити за рахунок ефективної реабілітації. Цей період повернення до спортивної діяльності має за мету контроль процесу загоєння пошкодженої тканини, відновлення функції, допомоги спортсмену у поверненні до спортивних занять, мінімізації ризиків виникнення повторної травми. Психологічні, фізичні фактори відіграють вирішальну роль у відновленні атлетів після спортивної травми.

Цікавою є стадійна модель повернення до спорту Тейлора, що складається з п'яти фізичних і психологічних етапів, включаючи: «первинне повернення», «підтвердження відновлення», «повернення фізичної і технічної здібності», «високоінтенсивне тренування» та «повернення до змагань». Небезпечними є нереалістичні очікування щодо здатності реабілітованої ділянки витримувати підвищене навантаження та бажання повернутися до цих навантажень занадто швидко. Основна мета другого етапу полягає в розумінні спортсменами того, що вони пройш ли реабілітацію успішно та готові переходити на третій етап повернення фізичних і технічних здібностей. На третьому етапі основна увага приділяється відновленню рівня фізичної підготовки та технічної майстерності спортсменів для підготовки до пізніших стадій. Четвертий етап означає завершення ідентифікації спортсменів як реабілітованих [15].

Обговорення зі спортсменами особливостей повернення до змагань, перенаправлення їх уваги на позитивні аспекти в період залучення до змагань є корисним для них. Так, наприклад, в командних видах спорту в цей період кваліфіковані тренери не заявляють спортсменів в основному складі команди на матч, дозволяють приймати участь у змаганні обмежену кількість часу, що може негативно впливати на, в першу чергу, психологічний стан спортсмена. Тому важливим є індивідуальний підхід до спортсмена.

Модель повернення до спорту, запропонована Тейлором є корисною, оскільки нагадує практикуючим клініцистам і тренерам, що спортсменам може знадобитися певний час до здатності конкурувати на повну силу. Розуміння різних етапів повернення до спорту допоможуть зробити іноді тривале повернення до повноцінного функціонування більш керованим для спортсменів. Це також дасть спортсменам відчуття передбачуваності та контролю за їх переходом від реабі літації до тренувального та змагального навантаження.

Значення психологічних факторів у поверненні до спортивної активності проаналізована автором статті на прикладі процесу реабілітації та повернення до спорту атлетів футбольного клубу „Верес” та гандбольного клубу „Рівне” після пошкодження передньої хрестоподібної зв'язки колінного суглоба. Анкетування емоційних реакцій (n=5) виявило занепокоєння спортсменів, які вперше отримали травму, стосовно процесу відновлення та виникнення повторної травми через важливість травмованої кінцівки для активної спортивної діяльності відповідно до тесту САН та помірну впевненість і відсутність впевненості, психологічної готовності у повернення до спорту відповідно до шкали IPRRS.

Інші фактори, такі як соціально-демографічні, біологічні та соціальні можуть відігравати важливу роль у процесі відновлення та здатності спортсмена повернутися до повноцінної діяльності. Якщо спортсмен відчуває підтримку від всіх фахівців залучених до процесу відновлення, не відчуває негативного тиску з-боку тренера зацікавленому у якнайшвидшому поверненні атлета, тоді він може відчувати більшу психологічну впевненість на відміну від спортсменів, що ізольовані та відчувають стурбованість через повернення до основного складу команди.

Важливість психологічних аспектів відновлення була підтверджена автором статті у своїх дослідженнях, що стосуються процесу реабілітації. Так, була проаналізована важливість мотивації, яка може бути двох видів - зовнішньою та внутрішньою. До першої відносять зовнішні фактори, що впливають на психологію спортсмена. Заохоченням проходити всі призначені сеанси для нього будуть як втрата спортивної форми, відповідно й заробітку, так і примус тренера, мотивація реабілітолога, спеціаліста з масажу. Внутрішня мотивація йде від власної особи спортсмена і допомагає йому в швидшому одужанні, досягненні високих спортивних результатів. Практика показала - свідома участь спортсмена в процесах відновлення, реабілітації має велике значення для кінцевого результату [4].

Більшість спортсменів, на щастя, є високомотивованими і з задоволенням виконують усі передбачені процедури. В командних видах спорту, збірних командах неабияке значення має також групова мотивація, коли спортсмени об'єднані разом спільною метою. У збірних командах, клубах, де є велика кількість спортсменів, у першу чергу реабілітаційні заходи проводять віковим спортсменам, котрі повільніше відновлюються та спортсменам після перенесених повторних травм чи з травмами важкої ступені тяжкості. Подібна черговість важлива не тільки в суто вузькому професійному розумінні, але і в індивідуально - психологічному для них самих.

Будь-яка травма, отримана спортсменом, є джерелом змін не тільки в його фізичному, але й в психічному стані. Тому характер цих змін, як і їх інтенсивність, залежать від важкості пошкодження, особливостей нервової системи і особистості спортсмена. Важливо вміти враховувати типи психічних реакцій спортсмена. Так, при зниженій активності належить тактовно налагодити контакт, виявити солідарність. При індивідуальній розгубленості виказати доброзичливість і співчуття, але водночас й твердість. За гіперактивності дати змогу виговоритись, однак здійснювати контроль тощо [1, 3].

Спеціалісту для ефективнішої реабілітації важливі авторитет та довіра спортсменів. А ще - уміння пояснити кожному черговість проведення тих чи інших процедур реабілітаційної програми, незалежно від „титулів”, переконати в необхідності дотримання індивідуальної програми відновлення працездатності. Під час проведення процедури потрібно створити у спортсмена оптимістичний настрій, довести йому, що тонус і сила м'язів у нього, наприклад, покращуються відповідно до періоду реабілітації і він буде повноцінно тренуватися через встановлений термін. Це - психологічно важливий момент, бо націлює спортсмена на боротьбу, однак не варто наголошувати на ньому постійно, оскільки втрачається психологічний ефект.

Протягом практичної діяльності автора із збірною Саудівської Аравії з велосипедного спорту було звернуто увагу на метод психічної регуляції та психічні об'єкти впливу і формування трьома її видами: аутогенним, гетерогенним, екзогенним. Виокремлено такі психічні об'єкти впливу як особистість та світогляд, мотивація та психічна стійкість. Вплив на формування психічної стійкості проводився за допомогою профілактики психічного перенапруження, відновлення та відпочинку, формування навичок релаксації. Психічний стан спортсмена в процесі психічної регуляції об'єднує суб'єктивні та психофізіологічні ефекти релаксації, концентрації, мобілізації. Аналіз співпраці із спортсменами Саудівської Аравії показав, що для ефективного відновлення важливим є використання у формі спеціально розроблених комплексів таких засобів психічної регуляції як ментальна та фізична релаксація з урахуванням загальних і спеціальних психологічних особливостей спортсменів окремого регіону [14].

Позитивним психологічним чинником вважаємо здійснення реабілітації травмованих атлетів у спортивних відновних центрах. Як відомо, спортсмен унаслідок довготривалої травми неспроможний взяти участь у повноцінній діяльності професійного клубу, тому стурбований станом своєї фізичної працездатності, піддається остракізму від провідних гравців. Внаслідок - депресивний стан, який не сприяє швидкому видужуванню. Тому перебування разом з іншими спортсменами в та ких відновних, реабілітаційних центрах природно спонукає до збільшення групової мотивації і продуктивності проведених процедур, а виздоровлення хворого значно поліпшується.

Ключовими факторами ефективності реабілітації та повернення спортсмена до активної діяльності є застосування сучасних протоколів реабілітації. Сучасні протоколи реабілітації підкреслюють командну роботу та належне планування реабілітації. Команду з реабілітації має очолювати підготовлений спортивний фізіотерапевт, який має розуміння протоколів і втручань, необхідних на різних етапах. Спеціальні протоколи реабілітації після травм необхідно вводити відповідно до виду спорту, а також наявних засобів реабілітації. Першочерговими цілями мають бути безпечне повернення до спорту та мінімізація виникнення повторних травм. Виконання цих цілей передбачає поетапну реабілітацію, чітке розмежування гострої та хронічної фази травми. Тісна координація з тренерами є обов'язковою і всі повинні розуміти, що фаза відновлення має вирішальне значення. Необхідно враховувати особливості реабілітації спортсменів і використовувати модель активної реабілітації з метою уникнення тривалої іммобілізації, яка потенційно негативно впливає на м'язовий тонус, силу м'язів. Перехід від одного етапу реабілітації до іншого має грунтуватися на функціональних критеріях, а не на основі часу. Результати спеціальних функціональних тестів визначають перехід до наступної фази, однак ключовим фактором є загоєння тканин.

Травма повинна пройти нормальний фізіологічний процес відновлення та регенерації. Виконання плану реабілітації та відновлення, увага до спортсмена та його визнання фізіологічно та психологічно готовим повернутися до індивідуальної та командної діяльності - важливий компонент повернення до спорту [12].

Рішення про повернення до активної спортивної діяльності не приймається ізольовано, а всією командою, учасниками реабілітаційного процесу. Важливо враховувати відповідні критерії повернення до спорту [7, 11]. Як приклад, можна навести ефективність використання автором тестів,, isometric hamstring and quadriceps strength, single leg hop test, single leg squat test or step up'' із врахуванням психологічної готовності відповідно до шкали,, ACL return to sport after injury Scale'' для надання дозволу до виконання бігових навантажень спортсменам після пошкодження передньої хрестоподібної зв'язки колінного суглоба наведених у таблиці 1.

психофізичний повернення спортивний

Таблиця 1

Критерії повернення до бігових навантажень спортсменів