Актуальність стратегічного планування розвитку фізичного виховання та фізичної активності дітей та молоді (міжнародні ініціативи ЮНЕСКО)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Актуальність стратегічного планування розвитку фізичного виховання та фізичної активності дітей та молоді

(міжнародні ініціативи ЮНЕСКО)

Гнесь Н.О.

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри теорії та методики фізичного виховання і спорту

Цибанюк О.О.

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри теорії та методики фізичного виховання і спорту

Циба Ю.Г.

викладач кафедри теорії та методики фізичного виховання і спорту

В статті розглянуто нормативно-регламентуючу, плануючу та проєктну діяльність впливових міжнародних організацій, що зацікавлені у систематичному потужному поступі сфери фізичного виховання, відкритому доступі до таких занять, популяризації здорового способу життя, моніторингу його якості у закладах освіти, зокрема ЮНЕСКО. Визначення шляхів оптимізації та розвитку шкільного фізичного виховання, нестандартні рішення та короткострокові та пролонговані рішення у даній сфері стали актуальною проблемою, на вирішення яких спрямовані різноманітні міжнародні ініціативи Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури. Названо цікавими ідеями укладачів «Всесвітнього опитування щодо шкільного фізичного виховання» за 2013 рік про запровадження альтернативних видів фізичної активності для тих, хто звільнений від занять фізичною культурою на підставі рекомендацій лікаря, популяризацію та розвиток фізичної культури і спорту, зокрема через погляд на цю галузь в контексті появи нових робочих місць, а отже, й економічного зростання.

Ключові слова: діти, доступність, молодь, партнерство, проєкти, фізичне виховання, шляхи оптимізації.

Gnes N., Tsybanyuk O., Tsyba Y. and Moldovana A. "The relevance of strategic planning for the development of physical education and physical activity of children and youth (UNESCO international initiatives") The article by discusses regulatory, planning and project activities of influential international organizations interested in in systematic strong progress in the field of physical education, open access to such classes, promotion of healthy lifestyles, monitoring its quality in educational institutions, including UNESCO. The authors outlined the definition of real data on the distribution of time in physical education curricula and their content (goals and topics, activities, relevance of the introduction of certain types of education). in physical activity, quality); monitoring the quality of physical education in schools around the world; staffing and logistics; finding ways of partnership in order to implement UNESCO projects. The article also considers the general principles of the organization's policy on the accessibility of both the process of physical education and physical culture and sports facilities. Named interesting ideas of the authors of the "World Survey on School Physical Education" in 2013 on the introduction of alternative physical activities for those exempted from physical education on the basis of doctor's recommendations, promotion and development of physical culture and sports, in particular in the context of job creation and, consequently, economic growth. In addition, the selected experience introduces norms to increase the duration of both mandatory lessons (from 40 to 80 minutes per week) and additional extracurricular activities.

Key words: children, accessibility, youth, partnership, projects, physical education, ways of optimization.

Постановка проблеми та її зв'язок з важливими науковими та практичними завданнями

Сучасний світ, його швидкі зміни та трансформації вимагають від громадського суспільства іншого за якістю ставлення до здоров'я населення, його потреб та фізичної активності. Найвпливовіші міжнародні організації фізкультурно-спортивного співробітництва демонструють активну участь та співробітництво в розвитку сфери фізичної культури та спорту, зокрема у прийнятті відповідних міжнародних стандартів, перспективному плануванні, контролі за якістю підготовки фахівців та впровадження фізичного виховання в освіту, доступу до нього тощо. Провідну роль у цьому процесі відіграє, зокрема Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, ЮНЕСКО.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

міжнародна організація фізичне виховання юнеско

Особливості формування системи фізичного виховання учнів європейських країн розглядали Т. Дороніна, Т. Завгородня, О. Цибанюк [1; 4; 8]. Аналіз шляхів досягнення консолідації зусиль урядів країн світу, міжнародних агентств і установ, спортивних організацій, представлених у резолюції 58/5 «Спорт як засіб сприяння освіті, здоров'ю, розвитку і миру» Генеральної асамблеї ООН (листопад, 2003 р.) здійснив М. Дутчак [2, с. 2]. Зміст діяльності ЮНЕСКО безпосередньо у сфері фізичного виховання розглядав В. Мудрик [3, С. 511]. Дослідники доступу до фізичного виховання в країнах світу В. Кларк, К. Хардман визначили, що частка країн, в яких фізичне виховання не є обов'язковим предметом на рівні середньої школи, значно вища в країнах з низьким рівнем життя, ніж у країнах з високим рівнем доходу, а також виокремлювали можливу причину такої ситуації - низький рівень офіційного визнання важливості та актуальності фізичного виховання в шкільних програмах [4; 5]. М. Онофре, А. Маркес та інші погоджуються із думкою, що офіційно затверджений доступ до шкільного фізичного виховання не гарантує його якісної реалізації. Причинами, на їх думку, стали суперечність між законодавчими положеннями та їх фактичним виконанням особливо в країнах, де відповідальність за навчальну програму покладається на освітні округи чи окремі школи [9, с. 31-35; 10, с. 24.].

Метою статті став аналіз міжнародних ініціатив ЮНЕСКО щодо розвитку фізичного виховання та фізичної активності дітей та молоді в країнах світу.

Методи дослідження методи аналізу й узагальнення наукової, навчально-методичної та спеціальної літератури з фізичного виховання та педагогіки, архівних документів та нормативно-правових актів досліджуваного періоду, статистичних даних.

Виклад основного матеріалу дослідження

Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, ЮНЕСКО (United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization), Міжнародний олімпійський комітет (МОК) та інші міжнародні організації розробили документи з питань фізичного виховання і спорту які спрямовані на об'єднання молоді в дусі взаємоповаги, взаєморозуміння, дружб, солідарності і чесної гри без будь-якої дискримінації [3, С. 511].

Практична діяльність ЮНЕСКО будується на засадах 6 річного плану на підставі якого складаються три дворічні програми. Головними напрямками діяльності організації, що проводиться в рамках затверджених програм визначені: освіта, природничі науки, соціальні та гуманітарні науки, культура, комунікація та інформація.

Організацією реалізується цілий ряд довгострокових широкомасштабних міжнародних програм і проєктів у таких галузях, як океанографія, екологія, гідрологія, відновлювані джерела енергії, геологічна кореляція, науково-технічна інформація, інформатика, комунікація, біоетика, управління соціальними перетвореннями, повернення культурних цінностей, збереження всесвітньої культурної і природної спадщини, професійно-технічна освіта, освіта для XXI століття тощо. Доступність фізичного виховання і спорту, важливості занять дітей та молоді фізичним вихованням і спортом при здобуванні ними освіти, моніторинг його якості у закладах освіти, особливості інклюзивного фізичного виховання - далеко не повний перелік питань, що знаходять увагу з сторони ЮНЕСКО.

Метою Міжнародної хартії фізичного виховання і спорту, прийнятою ЮНЕСКО, стала координація розвитку фізичного виховання та спорту для прогресу людства. У цьому документі було проголошено право кожної особи на доступ до фізичного виховання та спорту, необхідних для розвитку особистості. У розвитку фізичної культури та спорту, що реалізується у прийнятті відповідних нормативно-правових актів, забезпеченні матеріальної підтримки, а також - використанні інших засобів заохочення і стимулювання, згідно з положеннями хартії, повинні бути зацікавлені як державні органи всіх рівнів так і неурядові організації [12].

Метою «Всесвітнього опитування щодо шкільного фізичного виховання» за 2013 рік, здійсненого Асоціацією фізичного виховання північно-західних країн стало визначення реальних даних щодо розподілу часу навчальних програм фізичного виховання та їх зміст (цілі та теми, напрямки діяльності, актуальність введення певних видів фізичної активності, якість); моніторинг якості фізичного виховання в школах країн світу; кадрове та матеріально-технічне забезпечення навчального процесу; шляхи партнерства в галузі, зокрема співпраця закладу освіти і організацій, що реалізують заняття спортом поза школою, приклади найкращих практичних рішень у світовому шкільному фізичному вихованні. Рапорт засвідчив, що у 97% країн світу існують законодавчі вимоги до фізичного виховання як хлопців, так і дівчат (принаймні, у певному віці / або на етапі обов'язкового шкільного навчання). У 98,7% країн у початковій школі фізичне виховання визнано обов'язковим, в двох країнах фізичне виховання взагалі не організовано в початковій та у 18 - в середній школах [11].

Згідно рапорту лише у 79% країнах світу навчальні програми з фізичного виховання офіційно затверджуються, причому високий відсоток - в 96% країнах Латинської Америки, в 94% європейських та 93% країнах середнього Сходу протиставлений 0% в Північній Америці та 22% в Океанії. Документ засвідчив зростання кількості офіційно визнаних національних навчальних програм у всіх регіонах, крім Північної Америки та Океанії (показники за 2007 та 2013 рр.). У випадку з Північною Америкою данні за 2013 рік представляють показники лише Канади та США, де автономія освіти передана відповідно провінційному та штатному рівням. Низький рівень забезпечення навчальними програмами державного зразка в Австралії у 2013 році пояснювався тогочасними освітніми реформами, зокрема розробкою нової редакції програм з фізичного виховання [11].

Аналіз даних представлених в звіті дозволяє зробити висновок про зростання кількості державних навчальних програм з фізичного виховання в школах країн світу порівняно з 2007 р. Так, в Азії та на Середньому Сходу за 6 років цей показник збільшився майже в три рази, на 50% - в Африці, досяг майже 96 у Латинській Америці, і в Європі залишається стабільно високим (зріс на 5%) що дозволяє визначити сплеск державної зацікавленості у якості фізичного виховання учнів в цих регіонах. Нуль навпроти Північної Америки говорить про відсутність даних внаслідок регіональної автономії освіти.

Цікавою, на нашу думку, стала ідея укладачів «Всесвітнього опитування щодо шкільного фізичного виховання» за 2013 рік про запровадження альтернативних видів фізичної активності для тих, хто звільнений від занять фізичною культурою на підставі рекомендацій лікаря (пред'явлення медичної довідки). Адже, така практика звільнення (тимчасово або назавжди, частково чи повністю) за медичними показаннями підриває статус предмету як повноцінної складової навчальної програми. Проблема тут полягає в тому, що звільнення рідко вимагається від інших предметів, за винятком, можливо, уроків релігійної освіти [11].

Досить значна кількість досліджень сучасних науковців, що започаткувало ЮНЕСКО, визначила об'єктом дослідження фізичне виховання всіх верств населення різних регіонів світу. Так, проблеми і досягнення у цій галузі Малайзії, Тайланду, Китаю та інших країн представлені у матеріалах ЮНЕСКО (Бангкок) щодо реалізації Азійсько- Тихоокеанської програми «Освітні інновації для розвитку» [7, с. 100]. Аналізуючи загальні проблеми регіону, що суттєво впливають на розвиток фізичного виховання Л. де Врайс виокремив основні з них: визнання цієї дисципліни навчальним предметом низького пріоритету через відсутність безпосереднього істотного впливу на економіку та традиційний адміністративний апарат. Як приклад наведено існування практики виключення фізичної культури та спорту із переліку актуальних напрямків розвитку, зокрема керівники системи освіти. Притаманна країнам Азії значна кількість учнів і обмежений освітній простір призводить до навчання у дві зміни - вранці та у другій половині дня, виділення доступних класів під «пріоритетні предмети» і скорочене проведення або навіть відсутність занять фізичною культурою та спортом.

Ще однією проблемою багатьох країн Азії стала лише 2-3 річна програма підготовки педагогів у коледжі, в якій лише 1 -3 навчальних предмети медичного, гігієнічного та тіловиховного спрямування, а сам предмет, за визначенням Л. де Врайса, зазвичай вважаються «грою», а не предметами, що розвивають «ментальність». Дослідник називає систему освіти більшості країн Азії, бюрократичну та централізовану, «не сприятливим» середовищем для розвитку і впровадження інновацій, зокрема щодо здоров'я збереження та фізичного виховання [13, с. 4].

Проте, в азійських країнах активно реалізуються інноваційні практики щодо популяризації та розвитку фізичної культури і спорту, окрема через погляд на цю галузь в контексті появи нових робочих місць, а отже, і економічного зростання. Крім того впроваджуються норми збільшення тривалості як обов'язкових уроків (від 40 до 80 хв на тиждень), так і додаткових позаурочних занять [7, с. 24].

Занепокоєння щодо якості підготовки вчителів фізичної культури та активна робота щодо поліпшення її рівня в школі призвели до ідеї розробки стандартів підготовки таких фахівців. Необхідно зазначити, що запити щодо стандартів, за аналізом Л. де Врайса, надсилались урядам країн від медичної, юридичної та інженерної галузей. А також абітурієнтами, які вивчали фізичну культуру як додатковий предмет з метою успішного складання співбесіди (VIVA), результати якого є одним із критеріїв прийняття до університетів. У 2001 р. Міжнародна рада з питань охорони здоров'я, фізичного виховання, відпочинку, спорту та танців (ICHPER.SD) у співпраці з ООН та ЮНЕСКО, розробила глобальні стандарти підготовки вчителів фізичного виховання. Автор відзначив вдалий синтез фітнес технологій, традиційного фізичного виховання (гімнастика, легка атлетика, єдиноборства, спортивні ігри, плавання тощо) та традиційних східних систем в навчальних програмах освітніх закладів [6].

Актуальним є глобальний погляд укладачів на мету і завдання фізичного виховання і спорту всього населення. Основною ціллю виокремлено досягнення загальної освіти населення, визначення фізичного виховання важливим елементом якісної освіти, впливовою складовою пропаганди позитивних та сучасних цінностей: спорту, гендерної рівності, принципу «fair play»; активне фізкультурно-спортивне життя закладу освіти робить його привабливішим для вступу, активного громадського шкільного та студентського життя та покращують відвідуваність всіх занять та рівень знань. Крім того, в матеріалах виокремлені проблеми або особливості фізичного виховання, зокрема дітей та молоді, конкретних країн. Наприклад, для Малайзії таким гострим питанням стало відсутність системи підвищення кваліфікації вчителів фізичної культури [7, с. 29], для Філіппін - специфічною особливістю організації системи фізичного виховання і спорту стало створення такої державної формації як Інститут молодіжного спорту заради миру [7, с. 52]. Цікавою для подальшого вивчення називаємо програму фізичної активності у школі та під час канікул у Сінгапурі - «Кожен крок має значення» [7, с. 82].

Висновки

Отже, впливові міжнародні організації зацікавлені у систематичному потужному поступі сфери фізичного виховання, відкритому доступі до таких занять, популяризації здорового способу життя, моніторингу його якості у закладах освіти, особливості інклюзивного фізичного виховання тощо. Визначення шляхів оптимізації та розвитку шкільного фізичного виховання, нестандартні рішення та короткострокові та пролонговані рішення у даній сфері стали актуальною проблемою, на вирішення яких спрямовані різноманітні міжнародні ініціативи Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури.

Література

1. Дороніна Т. О. Особливості формування системи фізичного виховання учнів європейських країн міжвоєнного періоду: нормативно-правове забезпечення. Ricerche scientifiche e metodi della loro realizzazione: esperienza mondiale e геаііа domestiche: Raccolta di articoli scientifici «ЛОГО!» con gli atti della I Conferenza scientifica e pratica internazionale (Bologna, May 14, 2021). Bologna-Vinnytsia, 2021. T. 2. С. 72-73.

2. Дутчак М. Організаційні засади проведення Міжнародного року спорту і фізичного виховання в Україні. Фізичне виховання в школі. № 1. 2005. С. 2-3.

3. Мудрик В.І. Формування у студентів розуміння гуманістичних ідей у сфері фізичного виховання. Теоретико- методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. Збірник наукових праць. Вип. 13. Кн. 11. 2009. С. 509-517.

4. Clark, V.L., Ekelund, U., Hardman, K., Bull, F.C., Andersen, L.B., Haskell, W., Azevedo, M., & Hallal, P.C. et al., (2012). A Look into Physical Education Curriculum Time Requirements around the World. Unpublished paper.

5. Hardman, K. (2002). Council of Europe Committee for the Development of Sport (CDDS), Report on School Physical Education in Europe. MSL-IM 16 (2002) 9. Strasbourg, Council of Europe.

6.ICHPER.SD and UNESCO. 2001. A Global Mission for School Physical Education, International Standards for Physical Education and Sport for School Children, Global Standards for Preparation of Physical Education. Study commissioned by UNESCO, Contract № 10505.0.

7.Innovative Practices in Physical Education and Sports in Asia. UNESCO Bangkok, 2008. 100 р.

8.Oleksandra Tsybanyuk, Tetiana Zavgorodnia, Nataliia Hnes, Tetiana Doronina, Inna Strazhnikova, Sergii Dariichuk. The role of public associations in the Implementation of out-of-school education. Laplage em Revista (International), vol.7, n. 3C, Sept. - Dec. 2021, p. 613-618.

9.Onofre, M., Marques, A., Moreira, R., Holzweg, M., Repond, R-M., & Scheuer C. (2012). Physical education and sport in Europe: from individual reality to collective desirability (part 1). International Journal of Physical Education, XLIX (2), 2nd Quarter. pp. 31-35.

10. Onofre, M., Marques, A., Moreira, R., Holzweg, M., Repond, R-M., & Scheuer C., (2012). Physical education and sport in Europe: from individual reality to collective desirability (part 2). International Journal of Physical Education, XLIX (3), 3rd Quarter. pp. 17-30.

11. UNESCO-NWCPEA: world-wide survey of school physical education; final report [Електронний ресурс]. Режим доступу : https://www.researchgate.net/publication/265250705

12. UNESCO Seminar on Quality of Physical Education and Sport, final report. Porto Novo. Republic of Benin,16-19 May 2005 [Електронний ресурс]. Режим доступу : unesdoc. unesco.org/images/.../140825e. pdf

13. de Vries Leonard A. Overview of Recent Innovative Practices in Physical Education and Sports in Asia. Innovative Practices in Physical Education and Sports in Asia. UNESCO Bangkok, 2008. P. 2-19

References

1. Doronina T. (2021) Features of the formation of the system of physical education of students of European countries in the interwar period: regulatory and legal support. Scientific research and methods of local realization: world experience and domestic real estate: Review of scientific articles ТГОІ" with the results of the I Scientific Conference and International Practice (Bologna, May 14, 2021). Bologna-Vinnytsia: Associazione Italiana di Storia Urbana & Piattaforma scientifica europea. T. 2. S.72-73.

2. Dutchak M. (2005) Organizational principles of the International Year of Sport and Physical Education in Ukraine. Physical education at school. №1. S. 2-3.

3. Mydrik V. Formation of students' understanding of humanistic ideas in the field of physical education. Theoretical and methodological problems of raising children and students. Collection of scientific works. Vip. 13. Book. 11. 2009. S. 509-517.

4. Clark, V.L., Ekelund, U., Hardman, K., Bull, F.C., Andersen, L.B., Haskell, W., Azevedo, M., & Hallal, P.C. et al., (2012). A Look into Physical Education Curriculum Time Requirements around the World. Unpublished paper.

5. Hardman, K. (2002). Council of Europe Committee for the Development of Sport (CDDS), Report on School Physical Education in Europe. MSL-IM 16 (2002) 9. Strasbourg, Council of Europe.

6. ICHPER.SD and UNESCO. 2001. A Global Mission for School Physical Education, International Standards for Physical Education and Sport for School Children, Global Standards for Preparation of Physical Education. Study commissioned by UNESCO, Contract № 10505.0.

7. Innovative Practices in Physical Education and Sports in Asia. UNESCO Bangkok, 2008. 100 р.

8. Oleksandra Tsybanyuk, Tetiana Zavgorodnia, Nataliia Hnes, Tetiana Doronina, Inna Strazhnikova, Sergii Dariichuk. The role of public associations in the Implementation of out-of-school education. Laplage em Revista (International), vol.7, n. 3C,

Sept. - Dec. 2021, p. 613-618.

9. Onofre, M., Marques, A., Moreira, R., Holzweg, M., Repond, R-M., & Scheuer C. (2012). Physical education and sport in Europe: from individual reality to collective desirability (part 1). International Journal of Physical Education, XLIX (2), 2nd Quarter. pp. 31-35.

10. Onofre, M., Marques, A., Moreira, R., Holzweg, M., Repond, R-M., & Scheuer C., (2012). Physical education and sport in Europe: from individual reality to collective desirability (p. 2). International Journal of Physical Education, XLIX (3), 3rd Quarter. pp. 17-30.

11. UNESCO-NWCPEA: world-wide survey of school physical education; final report [Електронний ресурс]. Режим доступу : https://www.researchgate.net/publication/265250705

12. UNESCO Seminar on Quality of Physical Education and Sport, final report. Porto Novo. Republic of Benin, 16-19 May 2005. unesdoc. unesco.org/images/.../140825e. pdf

13. de Vries Leonard A. Overview of Recent Innovative Practices in Physical Education and Sports in Asia. Innovative Practices in Physical Education and Sports in Asia. UNESCO Bangkok, 2008. P. 2-19.

Размещено на Allbest.ru