МОК - діяльність, компетенція, керівні органи

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Комунальний заклад вищої освіти

Хортицька національна навчально-реабілітаційна академія

Запорізької обласної ради

Кафедра фізичної терапії, ерготерапії та фізичної культури і спорту

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Фізична культура і спорт»

на тему:

МОК - діяльність, компетенція, керівні органи

Виконав: Сергатий М.О.

Студент1 курсу групи ФКС-1

Запоріжжя 2022



Зміст

1. Олімпійські ігри Стародавньої Греції

1.1 Витоки, умови, місце проведення Олімпійських ігор

1.2 Види вправ у програмі Ігор, учасники і переможці Ігор

1.3 Загальнокультурний значення Олімпійських ігор

2. Відродження Олімпійських ігор

2.1 Історичні передумови відродження міжнародного Олімпійського руху

2.2 П'єр де Кубертен - ініціатор відродження Олімпійських ігор

2.3 Олімпійський конгрес (1894 р.) і його роль в олімпійському русі

2.4 Створення МОК і його Хартія

2.5 Вступ Росії до Олімпійського руху

Література



1. Олімпійські ігри Стародавньої Греції

1.1 Витоки, умови, місце проведення Олімпійських ігор

Грецька цивілізація одна з найдавніших у світі. Вона залишила незгладимий слід у світовій історії. Досі захоплюються її філософами, поетами, математиками, скульптурами, архітекторами і, звичайно, атлетами. Греки були однією з перших націй, у яких фізичні вправи і спорт становили повсякденне життя.

Перші достовірні історичні дані про проведення Олімпійських ігор відносяться до 776 р. до н.е. Саме цей рік вибитий на знайденій мармуровій плиті, на якій висічено ім'я Олімпійського переможця в бігу еллійского кухаря Короибоса.

Зародження Олімпійських ігор у Стародавній Греції збіглося за часом, коли історію робили міфи і легенди. За що дійшли до нас творів давньогрецьких істориків, філософів і поетів, ми дізнаємося, що Стародавні Олімпійські ігри пов'язують з іменами народного героя Геракла, легендарного царя Пелопса, спартанського законодавця Лікурга і еллінського царя Іфіта.

У другій оді давньогрецького поета Піндара йдеться, що народження Олімпійських ігор пов'язано з ім'ям Геракла. У 1253 р. до н.е. еллінський цар Авгій віддав наказ Гераклові вичистити королівські стайні, які не прибирали протягом року, за один день. Використовуючи свою силу, Геракл змінив напрямок русел двох річок, пропустивши їх через стайні, так що вода допомогла йому виконати роботу вчасно. Коли цар відмовився виконувати свою обіцянку і віддати Гераклові частину своїх коней, то він убив царя і членів його сім'ї, влаштувавши на честь цього великі змагання, присвячені Зевсу, які нібито і поклали початок Олімпійським іграм.

Згідно з іншою легендою, засновником Ігор називався Пелопс. Вигравши в гонках на колісницях в пам'ять про свою перемогу він вирішує влаштовувати кожні чотири роки Олімпійське свято і проводити змагання.

Але є і третя, далеко не остання, легенда виникнення Олімпійських ігор. Легенда свідчить, що еллінський цар Іфіт після епідемії чуми звернувся до дельфійського оракула за пророкуванням щодо подальших дій. Оракул відповів, що він повинен утримуватися від воєн, зміцнювати зв'язки з еллінськими містами і щороку додавати до урочистостей "Рік радості". Так нібито виникла ідея проведення Олімпійських ігор. Оскільки Еллада ворогувала головним чином зі Спартою Іфіт запропонував спартанському народному законодавцю Ликургу спільно піти цій раді. Після довгих суперечок вони уклали в 884 р. до н.е. угода, текст якої був висічений на металевому диску. Згідно з угодою їх проведення, а також для того, щоб дати можливість атлетам та гостям прибути на змагання, оголошувалося священне перемир'я на три місяці. Незважаючи на войовничість греків, ця домовленість свято дотримувалося. У разі порушення священного перемир'я, званого "екіхірія", жителі Еллади мали право накласти на порушника грошовий штраф і позбавити місто або людину права участі в майбутніх Олімпійських іграх.

Деякі дослідники стверджують, що Олімпійські ігри проводилися на честь свята врожаю. Тому і переможці нагороджувалися маслиновою гілкою і вінком. Час проведення Ігор - серпень-вересень ніби підтверджує цю версію.

Слава Олімпії в стародавньому світі була дуже велика. Її прославляли поети, про неї говорили історики, філософи і оратори, про неї складали міфи і легенди. Піндар присвятив Олімпії і іграм багато зі своїх од. "Немає іншої евезди шляхетніше сонця, дає стільки тепла і блиску в пустелі неба. Так і ми прославляємо ті, що з усіх Ігор благородней, - Олімпійські ігри" писав поет.

Олімпія перебувала в Північно-західній частині Пелопоннесу, в 20 км від Іонічного моря, 275 км від Афін і 127 км від Спарти. З південного боку її омивала річка Алфей, із західного - річка Кладей, а з північної перебувала гора Кронос. На сході простягалася низина, що заливалася під час повені водами Алфея. Вибір для олімпійського стадіону у гори Кронос пояснюється тим, що схили служили природною трибуною для глядачів на якій розташовувалося по 40 тис. чоловік.

На території Олімпії знаходилися: іподром (730-336 м) на якому влаштовувалися кінні скачки; олімпійський стадіон з місцями на 50 тис. глядачів і ареною приблизно 213х29 м; гимнасий, двір, оточений колонадою, з доріжками для бігу, майданчиками для метань, боротьби, для різних вправ, ігор з м'ячем, кімнатами для гігієнічних процедур, лазнями та ін; до гімнасія примикали житлові приміщення для учасників Олімпійських ігор.

1.2 Види вправ у програмі Ігор, учасники і переможці Ігор

На перших тринадцяти Іграх греки змагалися тільки в короткому бігу на одну стадію, довжина якої через різного кроку відміряють суддів була, як уже зазначалося, неоднакова - від 175 до 192,27 м. Саме від цього слова і пішла назва "стадіон". Найбільший стадій був саме в Олімпії, оскільки його, за переказами, відміряв сам Геракл. Цей вид бігу більш півстоліття був єдиним змаганням на олімпійському святі еллінів. Стартували бігуни із спеціальних мармурових плит, в яких були поглиблення для пальців.

Отже, в програму стародавніх Олімпійських ігор входили такі види - біг на 1,2 і 24 стадії; боротьба; п'ятиборство (пентатлон); кулачні поєдинки; гонки на колісницях, запряжених двома і чотирма кіньми; панкратіон, біг у військовому спорядженні, скачки.

Всі бажаючі взяти участь в Іграх, за рік від їх відкриття вносилися в особливі списки. Вони давали клятву, що готуватимуться до майбутніх змагань не менше десяти місяців. Підготовка йшла в спеціальних школах, перебування в яких оплачував сам учасник. Потім за 30 днів до відкриття Ігор всі потенційні їх учасники прибували в Олімпію на централізований збір. Їх розміщували в приміщеннях, що примикали до гимнасии. Прибулі на змагання атлети приступали до тренувань під наглядом спеціального суддів ("елланодіков"), які потім займалися допуском спортсменів на Ігри.

Спочатку в Олімпіадах брали участь тільки жителі Пелопонесса. Потім у них стали брати участь і представники сусідніх держав - Коринфа, Спарти та ін У період з УI до II в. до н.е. в Олімпійських іграх могли брати участь тільки свободнорожденниє греки. Раби і люди негрецького походження, а також жінки до Ігор не допускалися.

Для регулярних тренувань атлетів в Олімпії існували гимнасия і палестра.

Палестра представляла собою майданчик, посипану піском, на якій атлети займалися боротьбою, кулачним боєм, стрибками в довжину. Нерідко палестри називалися гімнассіямі.

Олімпійський гімнассій, який відповідав за розміром стадіону, мав відкриття і криті доріжки. Тут займалися бігуни, метальники. Головною частиною гімнассія був портик завдовжки 219,5 м і шириною 11,3 м. Саме тут була отмерена доріжка, точно відповідна олімпійській дистанції, рівна одній класичній стадії.

Жінки не тільки не брали участь в Олімпійських іграх, але їм і заборонялося їх дивитися. Тільки одна жінка - жриця богині Деметри мала право спостерігати за ними з ложі. У разі порушення цієї заборони, винну скидали зі скелі.

За всю багатовікову історію стародавніх Олімпіад тільки одна жінка порушила заборону і з'явилася в Олімпії під час Ігор. Це була Ференіка - дочка знаменитого кулачного бійця, яка керувала підготовкою свого сина до Ігор. Коли юнак відправився до Олімпії, Ференіка, переодягнувшись в костюм вчителя гімнастики, послідувала за ним. Її син здобув перемогу в кулачному поєдинку, і обрадувана мати, забувши про обережність, кинулася його вітати. Всі зрозуміли, що період ними переодягнена жінка, Ференіка загрожувала страта. І тільки прохання глядачів врятували її. Судді помилували жінку, але тут же ухвалили, що надалі тренери, супроводжуючих атлетів, повинні під час Ігор, сидіти голими за особливою загорожею.

Перемога на Олімпійських іграх розглядалася греками як знак доброго розташування богів до атлетові, а також до міста, звідки він був родом. Особливо почесною вважалася перемога на стадіодромі. Іменем атлета, який виграв ці змагання, називалася наступна Олімпіада. Олімпіоников (переможців Ігор) вінчали в храмі Зевса оливковою гілкою, зрізаною золотим ножем у священному гаю. Зазначимо, що від кількості атлетів-переможців залежав політичний престиж міста в еллінському державі.

Серед античних олімпіоніків найбільших успіхів добилися Леонідас з Родосу, стриманими 12 перемог (164-152 р.р. до н.е.) В стадіодромі, діаулос і бігу в екіпіровці, Гермоген з Ксаіфа - 0 перемог (81-89 р.р. до н.е.) і Астілос з Кротона - 7 перемог (488-476 р.р. до н.е.) в тих же видах бігу, Хіоніс з Лаконії - 6 перемог (664-656 р.р. до н.е.) - у бігу та стрибках, Милон з Кротона - 6 перемог (540-516 р.р. до н. е.) і Гіппісфен з Спарти - 5 перемог (624-608 р.р. до н.е.) - боротьбі.

Популярність Ігор досягла свого апогею в У і IУ в.в. до н.е. У них брали участь представники багатьох країн Середземного моря - Африки, Італії, Сицилії і навіть країн Азії. У цей період часу знімаються основні заборони, що діяли раніше: до змагань допускаються іноземці, а також вихідці з незаможних верств населення.

Олімпійські ігри не припинилися і тоді, коли могутність Еллади почало падати і грецькі землі в 146 р. до н.е. завоював Рим. У перші роки становлення Римської імперії її знати і жителі проявили великий інтерес до Ігор. У ті роки Олімпія перетворилася в процвітаючий туристичний місто з величезним числом спортсооруженій і готелів. В Іграх вже брали участь не тільки греки і римляни, а й представники країн Азії та Африки. Поступово професіонали на Іграх витісняли аматорів. Олімпійські ігри ставали більш грубими.

У 394 р. римський імператор Феодосій I, насильно насаджував християнство і що угледів в іграх язичницький обряд, заборонив проведення Олімпіад. У той же час, як відзначають багато істориків, він лише виконав вирок часу - цілі суспільства і цінності олімпізму стали несумісні.

Протягом 1168 років було проведено 293 Олімпіади. Про багатьох аспектах древніх Олімпійських ігор судити досить важко. Історія донесла до наших не так багато фактів, включаючи і імена переможців, їх соціальне походження.

Історики стверджують, що представники нижчих верств населення активно стали виступати на Олімпіадах після 400 р. до н.е., а представники з вищих верств продовжували змагатися головними чином у кінних змаганнях.

1.3 Загальнокультурний значення Олімпійських ігор

Будучи місцем проведення Олімпійських ігор, Олімпія була історичним і культурним центром Стародавньої Греції з великою кількістю найдавніших пам'яток, будівництво яких виходить до першої половини II тисячоліття до н. е.. Святими місцями вважалися гора Кронос, курган Пелопса, вівтарі Зевса і Геї, Геракла і Гіпподамії. Потім, з'явилися храми Зевса, Гери. На честь Ігор у Олімпії було споруджено багато красивих статуй, вівтарів, храмів. Найбільш відомим храмом був Олімпіум, в якому знаходилася велика статуя Зевса, висотою більше 12 м, виконана Фідіалом зі слонової кістки і золота.

Олімпія сильно постраждала при Сулле, який дозволив своїм солдатам в 85 р. до н.е. розграбувати її скарби. Відомо, що він наказав 175-ту Олімпіаду 80 р. до н.е. проводити в Римі.

Під час римського періоду Олімпійські ігри поступово втрачали колишньої розмах і значимість. Олімпія занепадала.

Увага до місту знову посилилося в II ст. н.е. На Олімпійські ігри приїжджали спортсмени з Олександрії, Сирії, фінок, Вірменії і т.д. Цей розквіт Олімпії пов'язаний з впливом християнських ідей на громадян Римської імперії.

У IV в. н.е. Олімпійські ігри втратили багато своїх традицій, про що свідчить неувага організаторів до фіксації імен переможців.

Незабаром після заборони Олімпійських ігор (394 р. н.е.) Споруди для проведення Ігор було знищено, а в 522 і 551 р.р. н.е. сильні землетруси остаточно зруйнували Олімпію.

Стародавні Олімпійські ігри виконували важливі культурні, педагогічні, економічні, військово-прикладні та політичні функції. Вони сприяли об'єднанню полісів, встановленню священного перемир'я, духовної та фізичної підготовки молоді і, в кінцевому підсумку, процвітанню давньогрецької цивілізації.

Про ступінь їх популярності говорить хоча б той факт, що давньогрецький історик Тімей в основу літочислення поклав рахунок часу по Олімпіад. У теж час Олімпійські ігри існували майже паралельно з рабовласницьким ладом і були відображенням його проблем і протиріч. Розвитку Олімпізму заважало антидемократичний обмеження участі в змаганнях, професіоналізація, грубий індивідуалізм і початок моральної деградації.

міжнародний олімпійський рух кубертен



2. Відродження Олімпійських ігор

2.1 Історичні передумови відродження міжнародного Олімпійського руху

Історики називають багато спроб відродження стародавніх олімпійських ігор, що мали місце в ХVI-ХIХ ст Це були спортивні свята, фестивалі, але не Олімпіади.

Відродженню Олімпійських ігор сприяли такі передумови.

По-перше, перші Олімпійські ігри, за винятком середньовіччя, ніколи не забувалися. Про них пам'ятали. Інтерес до них особливо зріс після опублікування книги археолога І.Віккельмана про Стародавню Грецію, а також про розкопки в Олімпії, розпочатих іншим німецьким археологом Е.Куртісом в 1875 р.

По-друге, в цей період часу в різних країнах вже складалися свої системи фізичного виховання: німецька (І. Гутс-Мутс, Г. Фіт, А. Шпісс, Ф. Ян та ін.), англійська (Д. Локк, Т.Арнольд, Г. Спенсер), французька (Ж.-Ж. Руссо, Д.Ф. Аморос, Ж. Демені), шведська (П.Х. Лінг, Я. Лінг), чеська (М. Тирш), російська (Е.А. Покровскій, Е.М. Дементьев, П.Ф. Лесгафт).

По-третє, в 1960-1880 р.р. починаються широкі спортивні контакти, з'являються національні і перші міжнародні спортивні об'єднання.

- 1863 р. в Англії, створюється перше національне об'єднання - футбольна ліга;

- В 1864 р. відбулася зустріч студентських команд Кембриджського і Оксфордського університетів з легкої атлетики, що включили в себе біг на 440 ярдів, 200 і 120 ярдів з бар'єрами, стипль-чез, стрибки в довжину і висоту;

- В 1881 р. створюється Європейська асоціація гімнастики;

- В 1888 р. в Америці створюється аматорський легкоатлетичний союз і т.д.

По-четверте, з виходом спорту на міжнародну арену виникла необхідність проведення великих комплексних змагань. З'явилися пропозиції про включення спортивних організацій в програми міжнародних ярмарків. Думка про відродження Олімпійських ігор наприкінці ХIХ в. витала в повітрі. Цю ідею зміг втілити в життя французький просвітитель П'єр де Кубертен (1863-1937 р.р.). 2.2. П'єр де Кубертен - ініціатор відродження Олімпійських ігор

П'єр де Кубертен народився 1 січня 1863 року в Парижі в сім'ї живописця із стародавнього роду Фреда де Кубертена. У дитинстві він любив їздити верхи, займатися фехтуванням, веслуванням. У 12-річному віці йому трапилася книжка "Шкільні роки Тома Брауна", перекладена з англійської мови. Вона й зародила в ньому інтерес до фізичного виховання. Будучи дитиною, він разом з батьками побував в Італії, Німеччині, Австрії та Швейцарії. Юнаком він кілька разів відвідував Англію. Величезний вплив на нього здійснювала філософія Томаса Арнольда, одного з пропагандистів англійської школи фізичного виховання з 1828 по 1842 р.р. Закінчивши ліцей у Парижі, він вступив до Паризький університет і після його закінчення став бакалавром мистецтва, науки і права. Потім він продовжив свою освіту в Вільній школі політичних наук у Парижі, де близько познайомився з французькою філософією, історією англійської освіти. Великий вплив на нього мав батько Карон, професор гуманістичних наук і риторики, який викладав йому грецьку мову, історію римської імперії і багато розповідав про древніх Олімпійських іграх. Безсумнівно, політичні події, що відбувалися в Європі, і в першу чергу, поразка Франції у війні з Пруссією, справили величезний вплив на його виховання і погляди.

П. Кубертен присвятив себе освітній реформі у Франції і вивченню різних систем фізичного виховання. У 1886-1887 р.р. П. Кубертен опублікував кілька статей з цих проблем. На відміну від багатьох сучасників він не копіює зарубіжний досвід, а створює на його основі щось нове, закликаючи, наприклад, відмовитися від воєнізованого виховання молоді на основі німецької гімнастики.

За словами самого Кубертена, його кампанія за відродження Олімпійських ігор почалася 30 серпня 1887 після публікації статті, в якій він звернув увагу французів на необхідність більш різнобічної фізичної підготовки дітей у школах, і оголосив про створення Ліги фізичного виховання. У 1888 р. Кубертен видає книгу "Виховання в Англії", а через рік «Англійське виховання у Франції", в яких він вже ділиться своїми задумами з читачами.

Навесні 1893 р. він був офіційним представником Франції на Всесвітній виставці в Чикаго, під час якої відбувся Міжнародний конгрес з фізичного виховання. Він взяв у ньому участь, а також відвідав ряд американських університетів. По дорозі додому в грудні 1893 він провів кілька днів у Лондоні і зустрівся з секретарем любительської спортивної асоціації Г. Гербертом. 1 серпня 1893 на зборах свого клубу Кубертен включив до порядку денного додаткове питання щодо можливості відродження Олімпійських ігор.

2.3 Олімпійський конгрес (1894 р.) і його роль в олімпійському русі

У січні 1894 П. Кубертен розіслав запрошення і програму конгресу в багато закордонні клуби.

16 червня 1894 в 16.15 у великому залі Сорбони зібралося близько 2000 чол. В останній момент в запрошеннях зробили запис "Конгрес відродження Олімпійських ігор".

На конгресі були присутні 79 делегатів від 49 спортивних організацій 12 країн, включаючи США, Італію, Іспанію, Росію, Угорщину, Аргентину, Нову Зеландію, Бельгію, Швецію, Богемію. Делегати конгресу були розбиті на дві секції. Перша обговорювала проблеми аматорства.

Напередодні конгресу, 15 червня Кубертен в Ревю Парижа опублікував статтю «Відродження Олімпійських ігор». Тому обговорення принципів олімпізму звелося в основному до тих пунктів, які позначив у своїй статті Кубертен, а саме:

1. Як і давні фестивалі, сучасні Олімпійські ігри слід проводити кожні 4 роки.

2. Відроджені Ігри (на відміну від стародавніх Олімпіад) будуть сучасними і міжнародними. До них увійдуть ті види спорту, які культивуються в ХIХ столітті.

3. Ігри будуть проводиться для дорослих.

4. Будуть введені строгі визначення "любителя". Гроші будуть використовуватися тільки для організації, будівництва споруд та проведення урочистостей.

5. Сучасні Олімпійські ігри повинні бути "пересувними", тобто проводитися в різних країнах.

Найбільш важливою частиною роботи другої секції стало створення Міжнародного олімпійського комітету (МОК), члени якого повинні пропагувати принципи сучасного олімпізму і представляти МОК у своїх країнах.

2.4 Створення МОК і його Хартія

Створення МОК на конгресі слід вважати одним з головних кроків у справі відродження Олімпійських ігор. Список його членів був підготовлений Кубертеном. Ними стали 15 чол. їх 12 країн, у тому числі Ернест Каллет з Франції, генерал Бутовський з Росії, капітан Віктор Бальк зі Швеції, професор Вільям Слоан з США, юрист Гут Ярковский з Богемії, Ференц Кемені з Угорщини, Чарльз Герберт і лорд Емптхілл з Англії, доктор Хосе Бенхамін Субнар з Аргентини, Леонард Кафф з Нової Зеландії, граф Луккезе Палли і Дьюк Андрія Карафа з Італії, граф Максим де неслухняний з Бельгії. Генеральним секретарем МОК був обраний Кубертен, а президентом МОК - Д.Вікелас.

Димитріус Вікелас (1835-1908) - грецький поет і філолог. Брав участь в якості представника грецького гімнастичного союзу. При обговоренні на конгресі питання про організацію Ігор I Олімпіади відстояв пропозицію про їх проведення в 1896 р. в Афінах.

Обрання Д. Вікеласа I президентом МОК сприяло положення Олімпійської Хартії про те, що президент МОК повинен представляти країну, котра проводить чергові Олімпійські ігри.

Д. Вікелас вніс значний внесок в організацію та проведення Ігор I Олімпіади 1896 Після їх закінчення він передав пост президента МОК П'єру де Кубертену і присвятив себе літературній діяльності.

На I Олімпійському конгресі була прийнята Олімпійська Хартія. Основні положення Хартії були розроблені П'єром де Кубертеном.

У Хартії записані цілі завдання МОК, його організація, структура, основні принципи Олімпійського руху.

Кубертен насамперед дбав про те, щоб МОК виявився по справжньому інтернаціональним. Не випадково в його назві спочатку варто "Міжнародний", а потім вже "Олімпійський". Крім того, багатьох з названих членів він знав особисто.

Кубертен знайшов розуміння у делегатів конгресу, який закінчився тріумфально.

I-і Олімпійські ігри було вирішено провести в 1896 р. в Афінах. Король Греції прислав Кубертену 21 червня телеграму з вдячністю членам конгресу про відродження Олімпійських ігор.

Процесу відродження Олімпійських ігор і створення МОК сприяв цілий ряд факторів, серед яких слід назвати бурхливий розвиток зв'язку і транспорту, що полегшили обмін матеріальними і духовними цінностями між народами, проведення всесвітніх промислових і торгових ярмарків, конференцій, виникнення міжнародних організацій, включаючи і спортивні.

Ясно, що Кубертен використовував стародавні звичаї як джерело натхнення з тим, щоб краще служити сучасному світу. Він розробив організацію та процедуру проведення Олімпійських ігор, додавши елементи, які, на його думку, були необхідні для задоволення сподівань сучасного людства. До них слід віднести: інтернаціональний характер Ігор, включення в програму великої кількості змагань та видів спорту, добровільна участь спортсменів-аматорів, сприяння дружбі до співпраці між народами, розвиток зв'язків і обмін думками з метою зміцнення миру в усьому світі і знищення дискримінації і, нарешті, створення МОК, який став гарантом олімпізму.

Кубертен, як гуманіст і просвітитель, сподівався, що освіта здатна зіграти роль фактора примирення і дозволить уникнути соціальних зіткнень. Він мислив олимпизм, як засіб пізнання народами один одного, як носій цінностей, що дозволяють людям поважати один одного. Кубертен не брав під сумнів основи свого суспільства. Він просто хотів, щоб існування в ньому проблеми і протиріччя вирішувалися мирно без війни і кривавих конфліктів. Для досягнення цієї мети він ратує за олимпизм як виховний рух, як засіб взаєморозуміння між людьми та країнами.

П'єр де Кубертен звернув увагу на те, що на Стародавніх Олімпійських іграх атлети давали клятву про чесність і справедливій боротьбі за перемогу. "Клятва античних атлетів була публічним проявом їхньої духовної краси. Ми повинні повернутися до чогось подібного. Ми повинні це зробити, інакше станемо свідками занепаду сучасного спорту, якому загрожує корупція", - писав Кубертен. Ідея розробки клятви спортсмена була підтримана в керівництві МОК. Слова цієї клятви вперше були вимовлені на Іграх 1920 бельгійським фехтувальником В. Буеном.

З ініціативи Кубертена латинський вислів "Швидше, вище, сильніше", красувався на вході в домініканський ліцей у Парижі стає олімпійським девізом.

З 1901 по 1914 р.р. Кубертен видавав щомісячний журнал "Ревю олімпік", в якому була відображена діяльність МОК і все що пов'язано з олімпізму і з Олімпійськими іграми. У цей період були написані багато відомих його роботи: "Психологія спорту", "Нові форми фізичного виховання", "Нагота і спорт", "Чому я відродив Олімпійські ігри", "Спортивна педагогіка", "Нариси з спортивної психології", "Всесвітня історія" (4 томи). У 1931 р. він видав "Олімпійські мемуари".

П'єр де Кубертен помер в 1937 році, похований в Лозанні. Серце, за бажанням самого Кубертен поховано в Олімпії.

Багато хто сьогодні називають його ідеалістом. Так, безсумнівно, він переоцінював значення спорту. Але незважаючи на утопічний характер деяких ідей Кубертена вони пройняті благородством і гуманізмом. Такі його ідеї, як доступність спорту народу, виховання гармонійно розвиненої особистості, інтернаціоналізм, вплив спорту на покращення світу та ін, стали сьогодні реальністю.

П'єр де Кубертен був прихильником ліберальної демократії і ніс у собі гуманістичний заряд епохи Відродження. Він намагався засобами педагогіки, і в першу чергу через фізичне виховання і спорт, реформувати міжлюдські і міжнародні відносини.

2.5 Вступ Росії до Олімпійського руху

Стародавні Олімпійські ігри викликали інтерес у представників російської громадськості.

Наприкінці XVII початку ХVIII століть у Росії створюється Слов'яно-Греко-Латинська Академія в якій вивчалися грецька мова, філософія та література. У літературі з навчальних дисциплін є посилання на стародавні Олімпійські свята. Проведення таких свят в Росії стало реальністю, коли Катерина II в 1766 р. влаштувала своєрідний турнір, що складається із змагань у верховій їзді і демонстрації костюмів. Турнір проводився в Санкт-Петербурзі 16 червня і 11 липня 1766 і називався придворної каруселлю.

Переможці турнірів нагороджувалися спеціальними золотими і срібними медалями з написом: "З Алфеєвим на Невські береги". Відомо, що стародавні Олімпійські ігри проходили в долині річки Алфей, отже можна говорити про існування прямого зв'язку між древніми Олімпійськими іграми і турнірами в Санкт-Петербурзі. Як зазначає професор В.В. Столбов, у статті "Російсько-радянська Олімпійська Одіссея", до поняття "Олімпійські ігри" в Росії неодноразово зверталися вчені (Ломоносов М.В.), поети і письменники (Баратинський Е.А., Жуковський В.А.), просвітителі та громадські діячі (Назарян С., Тіхановіч П.), наприкінці ХIХ в. багато художників у своїх роботах відображали тему Олімпійських ігор (В. Верещагін, К. Гун, Н. Дмітріев), скульптор І.П. Панфілов в 1871 р. отримав золоту медаль за барельєф "Олімпійські ігри дискоболів ".

Відомі вчені у своїх роботах також зверталися до теми Олімпійських ігор. Так видатний учений початку ХХ століття засновник російської оригінальної системи фізичного виховання П.Ф. Лесгафт багато уваги приділив древнім Олімпійських ігор. У роботі "Історичний нарис" він зазначав їх важливе значення для естетичного і морального виховання молоді.

Розвиток науково-теоретичних питань пов'язаних з Олімпійськими іграми сприяло створенню базису для вступу Росії в Міжнародне Олімпійський рух. Крім теоретичних питань у Росії з середини ХIХ століття бурхливо починають розвиватися такі види спорту як великий теніс, вітрильний, ковзанярський, велосипедний спорт, легка атлетика. З'являються перші чемпіони світу, такі як Н. Струнніков - неодноразовий чемпіон світу і Європи з ковзанярського спорту, прозваний зарубіжними фахівцями "слов'янським дивом", П. Заковорот - чемпіон Світу з фехтування, неодноразовими переможцями різних міжнародних змагань з велосипедного спорту були Сергій Уточкін та Олексій Бутижкін і багато інших.

Видатні державні та громадські діячі Росії брали активну участь в Олімпійському русі.

На I Олімпійському конгресі в 1894 р. обраний членом МОК для Росії А.Д. Бутовскій (1894-1900), який був автором багатьох праць з теорії та методикою фізичної підготовки в армії та навчальних закладах. Педагог, генерал російської армії, як член МОК він вніс помітний вклад в організацію та проведення Ігор I Олімпіади в Афінах. А.Д.Бутовскій виступав активним пропагандистом Олімпійських ідей в Росії. Брав участь у багатьох Олімпійських конгресах, де виступав з науковими доповідями.

Крім А.Д. Бутовского членами МОК для Росії були: граф Г.І. Рібопьер (1900-1913), який був найбільшим меценатом спорту, був президентом Санкт-Петербурзького атлетичного товариства і протегував розвитку в Росії боротьби та важкої атлетики, князь С.К. Белосельскій-Білозерський (1900 - 1908) був генералом російської армії як меценат клубу "Спорт" (Петербург) приділяв увагу розвитку спорту в Росії, князь С.А. Трубецкой (1908-1910) також був прихильником розвитку російської спорту та Олімпійського руху, князь Л.В. Урусов (1910-1913) також пропагував Олімпійський рух в Росії, Г.А. Дюперон (1913-1915) був головою Петербурзького товариства сприяння фізичному розвитку учнівської молоді. Як видатний теоретик і історик російського спорту організував і згодом керував багатьма громадськими спортивними організаціями Петербурга і Москви. З моменту створення Російського Олімпійського комітету (1911 р.) був його секретарем.

Питання про участь Росії в Олімпійських іграх встав в 1896 р., коли її представники А.Д. Бутовскій і Н. Ріттер побували на Іграх I Олімпіади.

Були зроблені неодноразові спроби домогтися участі російських спортсменів в Олімпійському русі, однак відсутність урядової підтримки і засобів, слабкість і роз'єднаність спортивних організацій, а також недовіра багатьох скептиків, які не вірили в успіх Олімпійських ігор та їх реальне існування послужило причинами відсутності представників Росії на спортивних аренах перших трьох Олімпіад.

Лише в 1908 р. з ініціативи спортивних клубів і товариств на Ігри в Лондон вперше вирушили спортсмени Росії. Делегація складалася з 8 осіб. Першим російським чемпіоном став фігурист Н. Паніна-Коломенкин. Борці А. Петров і Н. Орлов були удостоєні срібних медалей.

Успішний дебют спортсменів Росії викликав широкий резонанс у російської спортивної громадськості. Участь у наступних Іграх У Олімпіади в 1912 р., а також зацікавленість у подальших успіхах російського спорту на Олімпійських іграх сприяло створенню в 1911 р. Російського Олімпійського комітету (РОК). Його очолив голова Петербурзького товариства любителів бігу на ковзанах В.І. Срезневський, а секретарем був обраний Г.А. Дюперрон.

Після утворення РОК починають створюватися його філії на місцях. Так в той період часу були створені Петербурзький, Київський, Одеський і Прибалтійський олімпійські комітети.

Вперше Росія офіційно брала участь на Іграх У Олімпіади в 1912 Команда Росії складалася з 170 спортсменів, які виступали у всіх розділах олімпійської програми. Результати виявилися скромними: 2 срібні та 2 бронзові нагороди та передостанні місце в неофіційному командному заліку було розцінено як поразка.

Для більш цілеспрямованої підготовки до Ігор УI Олімпіади в 1916 р., а також для подальшого розвитку спортивного руху, в Росії проводяться в 1913 і 1914 р.р. Всеросійські Олімпіади, програма яких багато в чому була схожою з Олімпійської.

Однак з початком I світової війни Ігри УI Олімпіади в 1916 р. не проводилися. Після її закінчення Росія в силу внутрішніх і зовнішніх причин не брала участі в Олімпійських іграх до 1952 р.



Література до реферату

1. Чесноков М.М. Олімпійські ігри Стародавньої Греції та зародження сучасного олімпійського руху / Чесноков М.М., Мельникова Н.Ю. / Спорт, духовні цінності, культура. - М., 1997. - Вип. 1. - С.20-30

Размещено на allbest.ru