Урахування зарубіжного досвіду розвитку соціального туризму у формуванні туристичної сфери України

Размещено на http://allbest.ru

Урахування зарубіжного досвіду розвитку соціального туризму у формуванні туристичної сфери України

Феленчак Ю.Б. Феленчак Ю.Б. д.е.н, доцент, Львівський державний університет фізичної культури ім. І. Боберського, Шевчук Л.Т. Шевчук Л.Т. д.е.н., професор, ЗВО «Львівський університет бізнесу та права», Гузар У.Є. Гузар У.Є. к.е.н, доцент, Львівський державний університет фізичної культури ім. І. Боберського

Анотація

Стаття присвячена дослідженню особливостей розвитку соціального туризму у зарубіжних країнах. Обґрунтовано необхідність вивчення програм розвитку соціального туризму розвинених країн світу з метою їхньої адаптації до суспільно-економічних умов розвитку туристичної сфери України. Проаналізовано принципи та основні підходи до вивчення соціального туризму, які існують в сучасній науці. Визначено особливості моделей державної підтримки та розвитку соціального туризму у світі. Окреслено основні напрямки розвитку соціального туризму в контексті підвищення доступності туристичних послуг для окремих категорій населення України.

Ключові слова: туризм, соціальний туризм, туристична послуга, відпускний чек, туристичний сертифікат.

Annotation

In current conditions, the importance of social tourism is constantly growing. This is due to the expansion of goals and areas of modern tourism and increasing the availability of tourism (including financial) for various categories of the population. The development of social tourism at the state level would attract a significant number of people from socially vulnerable groups for whom tourism services are not available for various reasons. Therefore, the necessity of studying programs of development of social tourism of the developed countries of the world for their adaptation to social and economic conditions of development of the tourist sphere of Ukraine is substantiated. The following features characterize the development of social tourism globally: active participation in its development and promotion of social organizations, a variety of financial support, the use of innovative methods of work in the social sphere, focused on improving living standards and health standards. In developed countries, various models of state support and development of social tourism have long been used: liberal, social democratic and social market. For example, the concept of social tourism has been implemented in practice in Switzerland and France through a system of holiday checks - payment and settlement tools to provide targeted assistance to tourists and ensure the availability of recreation to all segments of the population.

Actualization and implementation of the legal mechanism of state regulation would legislate the essence of social tourism and its varieties and actively promote the involvement of certain social strata of the population in tourism. It will help to realize their constitutional rights to ensure access to tourism and recreation, freedom movement, health care in a safe environment for life and health, the satisfaction of spiritual needs and other rights during tourist travel.

Keywords: tourism, social tourism, tourist service, holiday check, tourist certificate.

Вступ

Характерною рисою сучасного туризму є його соціальна спрямованість, що позиціонує його як особливу соціальну сферу економіки, оскільки в процесі отримання туристичних послуг відбувається суспільна взаємодія, яка характеризується ознаками соціальної стратифікації. У сучасних умовах у світовій економіці значення соціального туризму, як і туризму загалом, постійно зростає, оскільки розширюються цілі та напрями туристичної діяльності, а доступність занять туризмом (в тому числі і фінансова) сприяє таким процесам. Однак для значної кількості громадян нашої країни туристичні подорожі, як в межах країни, так і закордонні, є фактично недоступними у зв'язку із важким політичним та соціально-економічним становищем в країні. Більше цього, для окремих соціальних груп населення (багатодітні родини, особи з обмеженими можливостями) з різних причин часто неможливим є навіть заняття туризмом вихідного дня.

Впродовж останніх років актуальності набули дослідження соціальної проблематики розвитку туризму, результати яких висвітлені у працях Л. Богуш, В. Гришкіної, К. Задорожної, О. Зибаревої, Т. Котенко, Л. Нємець, Ю. Салюти, К. Сегіди, Л. Шевчук та ін. Водночас багато науковців (Г. Гарбар, К. Задорожна, О. Колотуха та ін.) займалися також дослідженням соціального туризму як явища та виду економічної діяльності. Однак, незважаючи на наявність значного наукового доробку у цій площині, ще є питання, які потребують більш детального наукового вивчення.

Мета статті - розглянути особливості функціонування соціального туризму в зарубіжних країнах з метою розвитку та вдосконалення туристичної сфери України.

Результати дослідження

У загальному розумінні соціальний туризм - це подорожі, що субсидуються із джерел позабюджетного фінансування та за рахунок коштів, що виділяються з державного бюджету на соціальні потреби, з метою підтримки людей з низьким рівнем доходу для реалізації їхнього права на відпочинок [4].

Однак, впродовж останнього часу у наукових дослідженнях, поряд із вищезгаданим трактуванням, визначення соціального туризму вживають з метою відображення масовості споживання туристичних послуг [16]. Також у науковій літературі можна зустріти поняття «соціальні мотиви туризму» та «туризм із соціальними цілями»[8].

У більш вузькій інтерпретації соціальний туризм конкретизується і визначається як сектор туристського відпочинку, де споживачі отримують субсидії з коштів, що виділяються державою на соціальні потреби, або з інших джерел фінансування, з метою створення умов для подорожі та відпочинку окремим соціальним групам: школярам, молоді, що працює, учнівської молоді з малозабезпечених сімей, студентам, багатодітним родинам, пенсіонерам, ветеранам, особам з обмеженими можливостями та іншим соціально вразливим групам населення, яким державні та інші організації надають соціальну підтримку [3, 14].

Науковці зазначають, що розвиток соціального туризму і належна його підтримка на державному рівні, дозволили б залучити до занять туристичною діяльністю значну кількість осіб згаданих категорій, надаючи їм не завжди доступні для них самостійно, можливості активного способу життя, рекреації та оздоровлення, пізнання і залучення до культурних цінностей засобами туризму, що також значно сприяло б підвищенню рівня відповідальності, згуртованості, духовності та толерантності в країні та в суспільстві загалом [3]. Сучасні світові тенденції розвитку туризму демонструють певні ініціативи в сфері соціального та оздоровчого туризму з метою надання можливості якомога більшій частині населення проводити відпустку всередині своєї країни або за кордоном, відновлювати здоров'я і працездатність з мінімальними фінансовими витратами. Загалом, в основі побудови концепції соціального туризму закладено три основні принципи:

1. Забезпечення відпочинку всіх і кожного члена суспільства шляхом широкого залучення до сфери туризму людей з низьким рівнем доходів;

2. Субсидування туризму для малозабезпечених;

3. Активна участь центральних урядових, муніципальних, суспільних і комерційних структур в його розвитку [1].

Розвиток соціального туризму у світі характеризується такими особливостями:

- активна участь у його розвитку і популяризації соціальних організацій (фондів, профспілок тощо);

- різноманітність фінансової підтримки (позики з низькими відсотковими ставками, субсидії, податкові пільги та ін.);

- використання інноваційних методів роботи в соціальній сфері, що орієнтуються на підвищення рівня життя (в тому числі й відпочинку) та стандартів охорони здоров'я [2, с.10].

У розвинених країнах давно використовуються різні моделі державної підтримки та розвитку соціального туризму: ліберальна (передбачає субсидування соціального туризму із державного бюджету та створює умови свободи вибору для користувачів туристичних послуг), соціально- демократична (держава є основним розпорядником коштів для надання допомоги малозабезпеченим і звільняє приватні підприємства від виробничих витрат на рекламу продукту, розвиток туристичної інфраструктури тощо), соціально-ринкова (підтримка соціального туризму коштом обов'язкових відрахувань із заробітної плати) [5]. Провідною організацією з соціального туризму у світі є Міжнародне бюро з соціального туризму (BITS), створене в 1962 р. на конференції з соціального туризму в Брюсселі (Бельгія), яке об'єднує 64 національні і 9 міжнародних організацій, пов'язаних з соціальним туризмом [9]. Досвід різних країн світу свідчить, що успіх розвитку соціального туризму прямо залежить від того, як він сприймається суспільством на державному рівні і наскільки він користується державною підтримкою. В європейських країнах державне регулювання соціального туризму здійснюється безпосередньо через інституціональні механізми, надаючи це право міністерствам туризму та національним туристичним організаціям. Інструментарій такої взаємодії проявляються через управління попитом та доходами, пропозиціями та цінами [13].

У світі концепція соціального туризму, була реалізована на практиці в Швейцарії і Франції завдяки системі відпускних чеків - платіжно-розрахункових засобів з метою надання адресної допомоги туристам і забезпечення доступності відпочинку всім прошаркам населення [4]. Чеки випускаються спеціально вповноваженими органами (Національне агентство відпусткових чеків у Франції) чи кооперативним (Каса подорожей у Швейцарії). Ці чеки оптом купують підприємства, які пізніше їх реалізують фізичним особам зі значними знижками, а для окремих категорій населення відпусткові чеки є безкоштовними. У Швейцарії дотації становлять 5-25 % вартості відпускного чеку, а у Франції - 20-80 % [13].

Так, зокрема, у Франції розвиток соціального туризму відбувається на законодавчому рівні і має системний характер. У в 1999 р. за ініціативою міністра туризму була утворена громадська організація «Фонд солідарності з відпускниками», яка здійснює адресну допомогу окремим категоріям громадян Франції, які відчувають фінансові труднощі і не можуть собі дозволити відпочинок у відпускний період.

До складу цієї організації увійшли Міністерство з соціальних питань, Міністерство у справах молоді і спорту, туристські асоціації, місцеві спільноти, заводські комітети, підприємства готельного господарства, транспортні компанії, національний авіаперевізник «Ер Франс», а також Національне агентство відпускних чеків. Ці організації акумулюють вільні грошові кошти та витрачають їх за цільовим призначенням, забезпечуючи таким чином, відпочинок малозабезпечених сімей. Незаможні громадяни через гуманітарні організації, органи соціального захисту, комітети у справах безробітних можуть на місцях отримати відповідні пакети послуг за спеціальними низькими розцінками. Таким чином, частина незаможного населення країни отримує можливість реалізувати своє громадянське право на відпочинок [7].

В системі соціального туризму Франції центральне місце займає Національне агентство відпускних чеків, створене у 1982 р. і яке володіє правом ведення комерційної діяльності. Слід зазначити, що ця організація має подвійне підпорядкування - міністра економіки і фінансів і міністра туризму. Керівництво Національним агентством відпускних чеків здійснює адміністративна рада. До складу адміністративної ради входять представники профспілкових комітетів, громадських організацій, трудових колективів, роботодавців, постачальників туристських послуг і ін. Національне агентство випускає відпускні чеки, які є платіжно- розрахунковим засобом, і служать для надання адресної допомоги туристам і призначені для забезпечення доступності відпочинку всім громадянам держави [7].

Слід зазначити, що Франції коло таких осіб, які можуть скористатись відпустковими чеками, строго обмежене - чеки пропонуються лише тим працівникам, у яких податок з доходів фізичних осіб за рік є нижчим 2 000 дол. США, а розмір дотацій не повинен перевищувати мінімальну заробітну плату, встановлену на рівні 1 100 дол. США. Крім адміністрацій підприємств, відпусткові чеки розподіляються громадськими організаціями - комітетами трудових колективів. Ці платіжні кошти можуть бути використані виключно на оплату послуг, пов'язаних з відпочинком, подорожами, відвідуванням культурних і видовищних заходів. Фізичні особи-носії чеків пред'являють їх на підприємствах обслуговування, що входять до системи засобів соціального туризму [13]. У сучасний період обіг відпускних чеків у Франції становить 1 млрд. євро і у системі соціального туризму беруть участь 20 тис. комерційних підприємств, а 135 тис. організацій надають різноманітні послуги соціальним туристам. Функціонує та активно реалізується схожа програма і в Іспанії [11]. У Швейцарії кожен житель країни може також скористатись відпустковими чеками, але з різними розмірами знижок. Фізичні особи-отримувачі чеків пред'являють їх на підприємствах обслуговування, що входять до системи засобів соціального туризму. У Швейцарії налічується 7 тис таких підприємств, у їх числі засоби розміщення, на оплату послуг яких спрямовується до 40 % всіх відпускних чеків, транспортні організації (25 %), підприємства громадського харчування (15 %), туристичні агентства (11 %), культурно-видовищні та спортивно-оздоровчі об'єкти (10 %). Отримані чеки підприємства обслуговування передають у Національне агентство (Касу подорожей) для оплати, тим самим завершуючи їх життєвий цикл [13].

Характерною особливістю швейцарської каси подорожей є передача чеків навіть іноземним туристам, які потім надаються туристичним підприємствам [5]. Соціологічні дослідження, проведені в Швейцарії, показали, що 86 % населення країни знають про існування відпускних чеків і діяльності Каси подорожей, а 1,6 млн осіб, тобто кожен четвертий мешканець країни, вдаються до її послуг. Як зазначають дослідники, використання відпускних туристичних чеків є виправданим з економічної та соціальної позицій, причому обсяги оптових закупівель чеків не знижувалися навіть в роки економічного спаду, оскільки система відпусткових чеків вигідна всім її учасникам. соціальний оздоровчий туризм україна

Працівники і члени їх сімей, купуючи ці чеки на пільгових умовах, істотно знижують витрати на відпочинок. Певний інтерес у розвитку системи присутній і в інших суб'єктів. Оптовий покупець (адміністрація підприємства) залучає у вигляді відпускних чеків гнучкий і дуже зручний інструмент проведення соціальної політики, що дозволяє дещо компенсувати відмінності в оплаті праці, створити атмосферу партнерства і зміцнити стабільність трудового колективу. Оптовик має при цьому і суто матеріально вигоду, оскільки кошти, що виділяються на покупку чеків, не обкладаються податками. Підприємства обслуговування мають додаткову клієнтуру і гарантії оплати своїх послуг. Нарешті, агентство отримує матеріальну винагороду у вигляді комісійних за залучення клієнтури та надання рекламно-інформаційних послуг. В умовах загальної зацікавленості в чековій системі згаданих країн соціальний туризм перетворився на помітне явище громадського життя, співмірний за масштабами з комерційним туризмом [13]. Розвиток сфери послуг соціального туризму реалізується також в інших європейських країнах з урахуванням особливостей їхнього соціально-економічного розвитку. Зокрема, у Польщі система соціального туризму у сучасний період перебуває в стадії становлення, однак в країні активно працює фонд «Спілки Працюючих», а також заклади праці, профспілки, Міністерство Народної Оборони, яке виступає організатором баз відпочинку у туристичних регіонах країни, спортивні та рекреаційні організації, школи, а також керуючі органи виховання та освіти. Провідну роль у розвитку соціального туризму відіграють заклади праці (підприємства), які виступають найбільшими організаторами туризму у Польщі. Більшість з цих закладів переведено на ринкові відносини. Вони представляють понад половину всієї нічліжної бази у найбільш туристично- привабливих регіонах країни. На деяких великих підприємствах, які займаються розбудовою відпочинкової бази існують окремо певні представництва, які надають соціальні послуги і послуги на ринкових засадах. Серед організаторів туризму слід виділити школи, а також відділи виховання та освіти, які займаються організацією відпочинку дітей та молоді і отримують кошти з держбюджету на турбази та табори, а в деяких регіонах країни - на так звані «зелені школи» [13].

У Польщі розвиток соціального туризму відбувається на державному рівні. Зокрема, на підтримку функціонування соціальних програм туризму уряд Польщі виділив майже 3,5 млрд злотих. У країні діють сертифікати на туристичні подорожі з метою стимулювання розвитку внутрішнього туризму. Крім цього, функціонує адресна підтримка соціального туризму для населення - 500 злотих або 130 доларів отримують на кожну дитину у родині, які протягом року родина може використати самостійно для проживання у готелях, пансіонатах або агросадибах країни [6]. У Німеччині активно застосовується соціально-ринкова модель підтримки соціального туризму коштом обов'язкових відрахувань із заробітної плати. Вона охоплює всіх громадян країни, які здійснюють відрахування до державної скарбниці своїх особистих коштів, які потім використовуються для реалізації туристичних послуг. Цей тип підтримки соціального туризму в державі характерний також і для Японії [5].

У кінці 2020 р. у Новій Зеландії запропонували запровадити "картку для подорожей" з 200 доларами на рахунку, яку б роздавали кожному мешканцю країни для подорожей всередині країни, щоб "врятувати туристичний сектор Нової Зеландії". Втім, таку "картку" в країні поки не запровадили: в уряді обговорюють це питання з турбізнесом та профільними структурами [6].

У Росії у 1996 р. було прийнято Федеральний закон «Про основи туристської діяльності в Російській Федерації», який визначає соціальний туризм як «подорожі, що субсидіюються із засобів, що виділяються державою на соціальні потреби», у якому зазначено, що окремим категоріям російських туристів держава в порядку, що встановлюється Урядом Російської Федерації, надає пільги соціального характеру [15].

У червні 2000 р. Міжпарламентським комітетом республіки Білорусь, республіки Казахстан, Киргизької республіки, Російської Федерації і республіки Таджикистан було прийнято Модельний закон «Про соціальний туризм» і рекомендував його парламентам зазначених країн для використання в національних законодавствах [10].\

Закон визначає правові, організаційні та економічні основи соціального туризму і розглядає цей туризм як один із засобів подорожей та екскурсій, інших туристських заходів, лікування та відпочинку, що реалізує конституційні права соціально незахищених громадян на відпочинок та свободу пересування, зміцнення здоров'я, сприятливе оточуюче середовище, користування закладами культури, доступ до природної та культурної спадщини, на вільне отримання інформації та соціальний захист. Актуальність розвитку соціального туризму і необхідність впровадження соціальних програм у туристичну галузь на державному рівні є характерною і для України і впродовж останнього часу відображена у розробці низки проектів окремих урядових проектних програм.

У Законі України «Про туризм» частково враховані рекомендовані проектами поправки, в яких демонструється бажання висвітлити питання підтримки соціального туризму і у останній редакції Закону виокремлені такі види туризму: дитячий, молодіжний, сімейний, для осіб похилого віку, для осіб з інвалідністю.

Так, зокрема, Міністерство економіки у межах «Проекту документа з поправками до Держпрограми стимулювання економіки для подолання негативних наслідків обмежувальних заходів, пов'язаних із боротьбою з COVID-19», пропонує підтримати соціальні ініціативи у туристичному бізнесі і планує запровадити так звані туристичні сертифікати, які будуть фінансово стимулювати українців відпочивати в межах України. Передбачається, що туристичні сертифікати можна буде використати для подорожей по Україні у 2021-2022 роках і вони будуть призначені для певних категорій населення - молоді або пенсіонерів, яких держава буде стимулювати більше подорожувати. Для реалізації цієї програми Міністерство економіки пропонує виділити 200 млн грн. [12].

Як стверджує Голова Державного агентства розвитку туризму (ДАРТ) Мар'яна Олеськів, туристичні сертифікати - це своєрідний механізм запровадження програм з мобільності молоді та підтримки подорожей літніх людей в межах розвитку туризму і така практика дуже поширена у багатьох провідних країнах, зокрема Італії, Польщі, Японії тощо.

Для реалізації цього проекту необхідно точно визначити верстви населення, на яких буде спрямована програма, скільки людей зможуть взяти у ній участь та яку суму виділятимуть на кожного мандрівника. як саме здійснюватиметься туристична підтримка: чи це буде якась грошова виплата, чи ваучер на певні послуги, чи універсальна туристична карта, якою можна буде скористатися фактично в будь-якому готелі та закладі. На разі проект перебуває в процесі розробки, однак до кінця цього року анонсують певні напрацювання в цьому напрямку і вже у 2022 р. планується запустити перши

й пілотний проект у цьому напрямку[6].

Висновки

На основі аналізу міжнародного досвіду функціонування системи соціального туризму можна стверджувати, що врахування соціальних аспектів туризму при розробці програм розвитку національної туристичної галузі та адаптація дієвих зарубіжних розробок щодо розвитку соціального туризму до є необхідними для успішного розвитку туристичної галузі в Україні.

Перспективним напрямком подальших досліджень є актуалізація та впровадження правового механізму державного регулювання, який би законодавчо закріпив сутність соціального туризму та його різновидів. Реалізація згаданого напрямку активно сприяла б залученню окремих соціальних прошарків населення до занять туризмом, реалізуючи, таким чином їхні конституційно закріплені права на забезпечення доступності туризму, а також на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я на безпечне для життя та здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав під час здійснення туристичних подорожей.

Список використаних джерел

1. Александрова А.Ю. Международный туризм. Москва : Аспект Пресс, 2001. 464 с.

2. Александрова С.А., Сова А.Р. Соціальний туризм як інструмент соціально- економічного розвитку країни. Економіка та управління: сучасний стан і перспективи розвитку : матеріали ІІІ міжнар. наук.-практ. конф. (м. Одеса, 23-24 листопада 2017 р.). Одеса : ОДАБА, 2017. 1086 с. Ч.1. С.10-12.

3. Бадин А.А. Маркетинговый инструментарий развития социального туризма в российских условиях. Экономический вестник Ростовского государственного университета, 2008. Т. 6. № 3. Ч. 2. С. 222-225.

4. Вікіпедія. Вільна енциклопедія URL : https://uk.wikipedia.org/wiki/%

5. Гаврилюк А. М. Державне управління сферою туризму в Україні в умовах глобалізації: аксіологічний підхід. Інвестиції: практика та досвід. 2018. №4. С. 119123.

6. Гроші на подорожі. В Україні можуть ввести сертифікати для туристів: що відомо? URL : https://travel.rbc.ua/ukr/show/ukraine-vvedut-sertifikaty-turistov-izvestno-1616507479.html.

7. Державна політика Франції в галузі туризму. URL : http://infotour.in.ua/france-gos.htm

8. Задорожна К. І. Суспільна значущість розвитку інституту соціального туризму в Україні: проблеми та їх розв'язання. // Демографія, економіка праці соціальна економіка і політика. 2015. Випуск IV (60), С. 38-46.

9. Міжнародне бюро соціального туризму. URL : http://infotour.in.ua/mbst.htm

10. О модельном законе «О социальном туризме»: Постановление Межпарламентского комитета Республики Беларусь, Республики Казахстан, Кыргызской Республики, Российской Федерации и Республики Таджикистан от 12 июня 2000 г. №10-16. URL : http://pravo.levonevsky.org/bazaby/org330/basic/text0036.htm.

11. Соціальний туризм в Україні: чи стане він «дизайнером суспільства та двигуном економічного розвитку». URL : http://www.golos.com.ua/article/170947.

12. Суков Олександр. Безкоштовно на курорт. Що за сертифікати на подорожі придумав уряд? URL : https://www.dsnews.ua/ukr/economics/pakuyte-chemodany-pomogut-li-turbiznesu-sertifikaty-dlya-turistov-25032021- 420058?fbclid=IwAR2NpQksOwIUH6PXHHUjsGEEPRGoEVQaWl7aR0km1hDyssMe81k ADZOZcQU.

13. Теодорович Л. В., Хомин О. Й. Вирішення проблем соціального туризму України. Наукові праці Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу "Києво-Могилянська академія". Серія : Економіка. 2010. Т. 145. Вип. 132. С. 43-49.

14. Трубилин А.Г. Социальный туризм как сегмент развития внутреннего туризма территории. Вестник АГУ. 2017. № 4 (210) С. 99-108.

15. Федеральный закон «Об основах туристской деятельности в Российской Федерации» URL : https://docs.cntd.ru/document/9032907

16. Фролова Е. А. Управление развитием сферы услуг социального туризма в России 2015. URL : https://guu.ru/files/dissertations/2015/02/frolova_e_a/autoreferat.pdf.

Размещено на Allbest.ru