Підвищення рівня адаптаційних можливостей дітей-веслярів на байдарках та каное середнього та старшого шкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка

Підвищення рівня адаптаційних можливостей дітей-веслярів на байдарках та каное середнього та старшого шкільного віку

Лазоренко Сергій Анатолійович, доктор педагогічних наук, доцент,

завідувач кафедри спортивних дисциплін та фізичного виховання,

Балашов Дмитро Іванович, кандидат педагогічних наук, доцент,

кафедра теорії та методики фізичної культури

Чхайло Микола Борисович, доцент, відмінник освіти України,

заслужений тренер України, заслужений працівник фізичної культури і спорту України, кафедра теорії та методики спорту

Бугаєнко Тетяна Вікторівна, кандидат педагогічних наук, доцент,

кафедра здоров'я, фізичної терапії, реабілітації та ерготерапії

Анотація

Веслування на байдарках і каное - циклічний вид спорту, який включений до олімпійської програми. В Україні він має досить вагомий медальний спадок офіційних змагань різного рівня і статусу та велику спортивну традицію. Сучасне веслування висуває досить суттєві вимоги до підготовки юних спортсменів, до підвищення рівня їх адаптивних можливостей. Тренери у свої практичній діяльності намагаються застосовувати сучасні методики підготовки спортсменів, які б за мінімальний час давали б максимально можливий ефект щодо адаптації їх можливостей.

Розробка і удосконалення програм підготовки юних веслувальників залишається пріоритетним напрямом вітчизняної спортивної науки і вимагає удосконалення теоретичних та практичних підходів, які б враховували сучасні добутки в галузі теорії спортивного тренування, спортивної медицини, спортивної психології, фізіології тощо. Незважаючи на це, питання оновлення сучасних тренувальних програм та методик тренувального процесу саме дітей середнього та старшого шкільного віку залишається недостатньо розробленим. Особливу стурбованість фахівців цього виду спорту викликає питання розвитку силової витривалості у дітей вказаного вікового періоду у річному підготовчому циклі веслувальників на байдарках та каное.

Саме тому метою дослідження визначено перевірку ефективності методики підвищення рівня адаптаційних можливостей спортсменів середнього та старшого шкільного віку протягом річного тренувального циклу шляхом удосконалення їх силової витривалості. Перевірка ефективності даної методики проводиться в результаті її впровадження у тренувальну практику відділень веслування дитячо-юнацьких спортивних шкіл.

Ключові слова: адаптація, веслування, байдарка, каное, веслярі, фізичні якості, силова витривалість, спортсмени-школярі.

Lazorenko Serhii Anatoliiovych Doctor of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Head of the Department of Sports Disciplines and Physical Education, Sumy State Pedagogical University named after A.S. Makarenko

Balashov Dmytro Ivanovych Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Department of Theory and Methodology of Physical Culture, Sumy State Pedagogical University named after A.S. Makarenko

Chkhailo Mykola Borysovych Associate Professor, Excellence in Education of Ukraine, Honored Coach of Ukraine, Honored Worker of Physical Culture and Sports of Ukraine, Department of Theory and Methods of Sport, Sumy State Pedagogical University named after A.S. Makarenko

Buhaienko Tetiana Viktorivna Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Department of Health, Physical Therapy, Rehabilitation and Occupational Therapy, Sumy State Pedagogical University named after A.S. Makarenko

INCREASING THE ADAPTATION CAPABILITIES LEVEL OF CHILDREN-ROWERS IN KAYAKS AND CANOES OF THE SECONDARY AND HIGH SCHOOL AGE

Abstract

Kayaking and canoeing is cyclical sport. It is included in the Olympic program. In Ukraine, it has a significant medal legacy of official competitions of various levels and status and a great sporting tradition. Modern rowing makes very significant demands on the training of young athletes to increase their adaptive capabilities level. In their practical activities, coaches try to apply modern methods of training athletes, which would during the minimum period give the maximum possible effect on the adaptation of their capabilities.

Creating and improving the training programs for young rowers remains a priority of domestic sports science. It requires the improvement of theoretical and practical approaches that would consider developments in sports training theory, sports medicine, sports psychology, physiology, etc. Despite this, the issue of updating modern training programs and methods of the training process of secondary and high school children remains underdeveloped. Specialists of this sport are especially concerned about the development of strength endurance in children of this age in the annual training cycle of kayakers and canoeists.

That is why the study aims to test the effectiveness of the method of increasing the level of adaptive capacity of middle and high school athletes during the annual training cycle by improving their endurance. Verification of the effectiveness of this technique is carried out as a result of its implementation in the training practice of rowing departments of children's and youth sports schools.

Keywords: adaptation, rowing, kayaking, canoeing, rowers, physical characteristics, endurance, school athletes.

Вступ

Постановка проблеми. В процесі суспільного розвитку у фізичному вихованні з'явилося багато наукових досліджень, які глибоко проникли в суть явища фізичного виховання та спорту, всебічно розкривають його закономірності, розширюють та поглиблюють знання про ефективні засоби і методи дії на рівень фізичного розвитку дітей, тим самим вирішуючи практичні завдання адаптації їх фізичних можливостей до вимог, яким мають відповідати діти-спортсмени. На теперішній час склався комплекс наукових дисциплін, об'єктом досліджень яких є процес фізичного виховання і спортивного тренування юних спортсменів. Результати дослідження цих дисциплін сформували новий науковий напрям - теорія і методика юнацького спорту, тобто сукупність знань про основний зміст, форми побудови і умови спортивної підготовки дітей, підлітків, юнаків і дівчат, про найбільш суттєві і загальні для різних видів спорту закономірності даного педагогічного процесу. Теорія і методика юнацького спорту враховує вікові особливості дітей шкільного віку, специфіку використання засобів, методів, організаційних форм, які найбільш відповідають кожному етапу багаторічної спортивної підготовки.

Сучасні умови життя (урбанізація, бурхливий розвиток промисловості, транспорту, зміни навколишнього середовища тощо) пред'являють високі вимоги до рівня фізичного розвитку, здоров'я, працездатності, адаптаційних реакцій організму майбутніх спортсменів. Тому останнім часом велика увага в системі фізичного виховання та спорту приділяється питанням розвитку спорту серед дітей і молоді. Це визначається, перш за все, широкими можливостями його використання для зміцнення здоров'я і виховання молодого покоління як майбутньої генерації нашої країни. В порівнянні з іншими методами і формами фізичного виховання дітей шкільного віку спорт найбільш ефективно стимулює позитивні функціональні і морфологічні зміни в організмі, формує адаптаційний імунітет та більшою мірою впливає на розвиток рухових здібностей. Можна сказати, що спорт ефективніше сприяє фізичному і психічному розвитку дітей і підлітків. Для підлітків взагалі характерним є бурхливий розвиток самосвідомості, прагнення виховати в собі цінні якості особистості (вольові, моральні, фізичні). І лише у спорті школярі знаходять ефективні засоби розвитку цих здібностей.

Серед олімпійських видів спорту на сьогоднішній день веслування на байдарках та каное залишається одним із найпопулярніших видів спорту в Україні. Це підтверджується медалями, які було завойовано вітчизняними спортсменами на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу і Європи. Серед прославлених українських олімпіоніків-веслувальників слід згадати імена Андрія Хіміча, Сергія Чухрая, Володимира Морозова, Олександра Шапаренка, Юрія Чебана, Катерини Куришко, Інни Осипенко-Радомської, Тетяни Семикіної, Людмили Лузан та ін. В Україні, з урахуванням її кліматичних умов, цей вид спорту розвивається у багатьох обласних центрах - Києві, Львові, Дніпрі, Херсоні, Одесі, Миколаєві, Сумах та ін. Як зазначають вітчизняні науковці, цей вид спорту добре розвиває фізичні якості людини - особливо такі як сила, витривалість, координація та спритність. На організм спортсмена під час занять веслуванням впливають три сильних оздоровчих фактори: сонце, повітря та вода. Тренування з веслування у юнацькому віці зміцнюють імунітет та сприяють гарному фізичному розвитку людини.

Звісно, веслування на байдарках та каное - це не надто легкий вид спорту. Він потребує великих фізичних зусиль, концентрації уваги та наполегливості у досягнені поставленої мети. Тому багато дітей досить рано закінчують свою веслувальну кар'єру, до спорту вищих досягнень потрапляють одиниці. Через це тренерам з веслування приходиться вирішувати досить складне завдання - зробити тренування на байдарках та каное цікавими, різноманітними і в той же час продуктивними. Для цього їм у своєму педагогічному арсеналі потрібно мати сучасні методики підготовки спортсменів, які б за мінімальний час давали б максимально можливий ефект. Для цього потрібно через діалектику стратегічного мислення враховувати вікові особливості майбутніх спортсменів, їхню спортивну підготовленість та фізичний розвиток на момент приходу в секцію, щоб зберегти та розвинути перспективу потенційних чемпіонів.

Тому на теренах сьогодення розробка і удосконалення програм підготовки юних веслувальників є важливим напрямком вітчизняної спортивної науки і вимагає удосконалення теоретичних та практичних підходів з урахуванням сучасних досягнень в галузі теорії спортивного тренування, спортивної медицини, спортивної психології, фізіології тощо. А відсутність сучасних тренувальних програм та методик тренувального процесу для дітей середнього та старшого шкільного віку щодо розвитку силової витривалості у річному підготовчому циклі веслувальників на байдарках та каное, підвищення рівня адаптації їх можливостей до вимог, яким мають відповідати потенційні чемпіони викликає стурбованість фахівців цього виду спорту та робить проблему досить актуальною.

Мета статті полягала у наступному: впровадити у тренувальну практику відділень веслування дитячо-юнацьких спортивних шкіл та перевірити ефективність методики удосконалення силової витривалості спортсменів середнього та старшого шкільного віку протягом річного тренувального циклу.

Методи дослідження. Для одержання реальних результатів дослідження нами були використані адекватні завданням експерименту методи: аналіз та узагальнення науково-методичної літератури, педагогічні методи (тестування, педагогічне спостереження, педагогічний експеримент), біомеханічні методи, методи математичної статистики. Результати тестування заносилися в загальний протокол та підлягали наступній статистичній обробці.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Створення умов для розвитку людського потенціалу є одним з першочергових завдань сучасної держави [1]. Як справедливо зазначає О. Коврига, досягненню даної цілі має відповідати державна молодіжна політика, до основних завдань якої відноситься, в тому числі, і забезпечення державою умов, за яких кожна молода людина матиме можливості для фізичного розвитку [3]. Як показують результати ряда досліджень, молоді люди в процесі навчання цінують саме практичний аспект [4, 5].

Аналіз науково-методичної літератури засвідчив наявність великої кількості публікацій щодо багатофакторності аспектів підготовки веслувальників різних вікових категорій та різної спортивної кваліфікації. В. Платонов розкриває загальні особливості багаторічної підготовки в олімпійських видах спорту, визначає основи сучасної підготовки спортсменів - закономірності формування адаптації, енергозабезпечення м'язової діяльності, вплив навантаження та втоми, особливості відновлення у спорті, формування довготривалих адаптаційних реакцій у багаторічній та річній підготовці. Він характеризує сторони підготовленості, рухові якості спортсменів, структуру та методику побудови процесу їх підготовки [6].

Л. Харченко-Баранецька в своєму дослідженні окреслює характеристики складових тактичної підготовки веслярів-байдарочників вищої спортивної кваліфікації [8].

В. Флерчук указує на фактори, що визначають розвиток рухових якостей і спеціальної працездатності спортсменів у веслуванні на байдарках і каное, які у вирішальній мірі залежать від тривалості роботи на тій змагальній дистанції, на якій спеціалізується веслувальник. Відповідно це відображається на структурі змагальної діяльності спортсмена на кожній із дистанцій і на особливості підготовленості веслувальника, одночасно підкреслює необхідність вузько спрямованої спеціальної підготовки до змагань на конкретній дистанції і ролі відбору на ту чи іншу дистанцію [7].

О. Шинкарук в ряді наукових публікацій зазначає, що для ефективної реалізації функціонального потенціалу веслувальників в умовах змагань необхідно чітко визначити спеціалізацію спортсмена на конкретній змагальній дистанції [11].

К. Дудченко досліджує розвиток спеціальної витривалості веслярів високого класу в макроциклі та акцентує увагу на методичних підходах до удосконалення спеціальної витривалості висококваліфікованих веслярів- академістів на основі раціоналізації структури тренувальних навантажень у річному макроциклі [2].

О. Чеханюк акцентує увагу на тому, що для кожної групи спортсменок існують свої характерні особливості - як структури та змісту фізичної підготовки, так і особливостей змагальної діяльності і фізичної підготовленості. Це дозволяє здійснювати корекцію тренувального процесу на основі розробленого алгоритму. Так, для веслувальниць, які спеціалізуються на дистанції 200 м, на першому місці за кількістю взаємозв'язків є максимальна сила, на другому - максимальна швидкість (веслування на 50 м з ходу), потім - швидкісна витривалість (веслування 3 по 100 м), силова витривалість (жим та тяга штанги та веслування 4 по 250 м), швидкість (біг 50 м) та спеціальна витривалість (веслування 300 м). Для веслувальниць, які спеціалізуються на дистанції 500 м, на першому місці є також максимальна сила, а інші фізичні якості відрізняються. На другому місці - спеціальна витривалість (веслування 300 та 750 м), максимальна швидкість (веслування 50 м з місця), силова витривалість (жим та тяга штанги та веслування 4 по 250 м), швидкісна витривалість (веслування 3 по 100 м) та швидкість (біг 50 м) [9].

О. Чичкан у своїй роботі запропоновує методологічний підхід до побудови тренувального процесу, який відрізняється від попередніх поєднанням комплексного (70% від загального часу на фізичну підготовку) і диференційованого (30% від загального часу на фізичну підготовку) розвитку фізичних якостей, що на 10% і більше відстають від модельних характеристик фізичної підготовленості веслувальниць більш високої спортивної кваліфікації. Експериментально підтверджено, що поєднання комплексного і диференційованого розвитку фізичних якостей у тренуванні веслувальниць на початкових етапах багаторічної тренувальної підготовки є ефективним [10].

Як бачимо, найменше дослідженою є проблема підвищення рівня адаптаційних можливостей дітей-веслярів на байдарках та каное середнього та старшого шкільного віку шляхом удосконалення їх силової витривалості протягом річного тренувального циклу.

Виклад основного матеріалу

Дослідження щодо перевірки ефективності методики удосконалення силової витривалості спортсменів-веслярів середнього та старшого шкільного віку протягом річного тренувального циклу, нами проводились в кілька етапів.

Перший етап (вересень 2020 року - перша половина жовтня 2020 року) був присвячений теоретичному дослідженню проблеми, вивченню та узагальненню науково-методичної літератури.

На другому етапі досліджень (друга половина жовтня 2020 року - листопад 2020 року) нами розроблявся річний тренувальний план для учнів середніх та старших класів щодо підвищення силових показників. Здійснювався підбір адекватних засобів та методів підвищення силових показників. Для проведення базового експерименту були сформовані контрольна та експериментальна групи зі спортсменів середнього та старшого шкільного віку. Експериментальна (Е, n = 10) і контрольна (К, n = 10) групи були сформовані на базі ДЮСШ «Спартаківець» міста Суми. Загальна кількість юніорів, що взяла участь у базовому експерименті, становила 20 осіб.

Третій етап (грудень 2020 року - грудень 2021 року) передбачав проведення педагогічного експерименту, усі учасники якого були поставлені у рівні умови за кількістю і тривалістю занять на тиждень. Але тренування у контрольній групі проводилося у відповідності до вимог діючої програми підготовки веслярів для ДЮСШ, а у експериментальній - у відповідності до авторської методики. Тестування рівня силових показників здійснювалося двічі: на початку та в кінці експерименту. Планування тренувальної підготовки спортсменів адекватно узгоджувалося з уявленнями про фізичні якості та методи їх розвитку. Тому цікаво розглянути практику розвитку цього направлення через призму теоретичних знань підготовки юних спортсменів.

Методика побудови тренувального процесу щодо розвитку сили залежала від багатьох чинників. До них, насамперед, належать адаптаційні можливості організму спортсменів-веслярів, особливості протікання процесів стомлення та відновлення сил після навантажень під час окремих занять. Щоб відповідно і раціонально побудувати тренувальний процес, тренерам варто знати, яким чином виплавають на спортсмена навантаження, які відрізняються за величиною і спрямованістю, тобто динамікою і тривалістю процесів відновлення. Чергування навантажень і відпочинку в тренувальному мікроциклі може призвести до реакцій організму трьох типів:

- максимальне зростання тренованості;

- незначний тренувальний ефект або повна його відсутність;

- перевтома спортсмена.

Зазначені рекомендації нами були враховані під час роботи над розробкою річного тренувального плану веслувальників шкільного віку щодо розвитку спеціальної силової витривалості. Наша методика мала наступні аспекти розвитку зазначеної фізичної якості.

У кінці сезону, коли закінчились змагання, ми пропонували катати «базу», тобто їхати з невеликою швидкістю та виправляти помилки в техніці. Також пропонували веслування з акцентом-паузою, коли спортсмен після гребка з однієї сторони робить невелику паузу, тримаючи весло у повітрі, а потім робить гребок з іншої сторони. Тренування такого типу розвивають почуття рівноваги та сили і потужності гребка. У такому режимі наші вихованці навчалися «вкладатися» у гребок, тобто робити його потужнім й економним та раціонально прикладати зусилля.

З приходом зими, коли водойма стає скутою кригою, спортсмени розпочинали тренування на суші - в залі загальної фізичної підготовки (ЗФП). Головним чином, тренування у тренажерному залі присвячувалися нарощуванню м'язової маси тих м'язів, які беруть участь у веслуванні. Це найширші м'язи спини, трицепси, біцепси, м'язи передпліччя, дельтовидні м'язи, решта м'язів спини, грудні м'язи, м'язи черевного пресу та чотириглавий м'яз стегна. Це основна група м'язів, що тренуються в залі ЗФП. Силу м'язів, як правило, ми збільшували тими ж методами, як це роблять культуристи. Беруть вагу приблизно 70% від максимуму і роблять 8-12 підйомів за один підхід. За одну вправу наші спортсмени виконували 5-6 підходів, роблячи за тренування 6-7 вправ на всі основні групи м'язів, що приймають участь у веслуванні. А фахова спортивна спеціалізація здійснювалася на веслувальних тренажерах каное-ергометр фірми «inSPORTline». Тижневий тренувальний план був представлений двома триденними мікроциклами (табл. 1).

Таблиця 1