Розвиток швидкості у підлітків в загальноосвітній школі

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ТА СПОРТУ

КАФЕДРА ТЕОРІЇ ТА МЕТОДИКИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

КУРСОВА РОБОТА

з теорії та методики фізичного виховання

з теми :

Розвиток швидкості у підлітків в загальноосвітній школі

Виконавець: студентки 3 курсу деної

форми навчання

Тетерятник Анастасія

Спеціальність: 014.11 Середня освіта

Науковий керівник:

доцент Кольцова О.С

Херсон - 2021 рік



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи розвитку швидкісних здібностей у учнів старших класів загальноосвітньої школи на уроках фізичного виховання

1.1 Загальна характеристика швидкісних здібностей

1.2 Анатомо-фізіологічні та психічні особливості учнів старших класів

РОЗДІЛ 2. Розвиток швидкісно-силових здібностей на уроках фізичної культури в старших класах

2.1 Засоби і методи розвитку швидкісних здібностей на уроках фізичної культури в старших класах

2.2 Розвиток та контроль швидкісно-силових здібностей на уроках фізичної культури

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність. В останній час все більше уваги дослідників, тренерів, вчителів фізичної культури приділяється активному розвитку різних фізичних якостей дітей шкільного віку через регулярні заняття спортом.

Уроки з легкої атлетики, спортивні ігри, гімнастика, футбол, волейбол та інші види спорту дозволяють цілеспрямовано впливати на покращення цих показників і ефективно сприяють їх зростанню.

Рухові можливості дітей та підлітків обумовлені специфічними для кожного віку функціональними і психологічними характеристиками. Особливу увагу необхідно зосередити до вивчення взаємозв'язку між швидкістю і активністю учня.

Виявлення закономірностей розвитку швидкості у віковому аспекті має особливе значення, адже в дитячому та юнацькому віці формується руховий аналізатор, закладається фундамент майбутніх спортивних досягнень.

Окремими дослідженнями встановлено, що розвиток швидкості необхідно починати з дитячого та юнацького віку. Тому саме шкільний вік - це є час активного формування фізичних якостей, коли закладається фундамент різних рухових навичок, удосконалюються функціональні можливості організму.

Різні фізичні вправи в силу своєї природності і доступності повинні органічно входити в процес вікового формування учнів. Питання, яке постає перед викладачем фізичної культури, полягає в наступному: необхідно підвищити швидкість у школярів і мати в наявності чітко розроблену цілеспрямовану методичну роботи з розвитку цієї якості, це і зумовило мету написання цієї курсової роботи. Якщо вчитель фізичної культури направить методику проведення уроків на розвиток швидкості, то підвищиться рівень базових здібностей і фізичної підготовленості учнів середнього шкільного віку.

Мета дослідження: виявити особливості розвитку швидкості у школярів старшої школи на уроках фізичної культури.

Об'єкт дослідження: організація учнів старших класів загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження: методика розвитку швидкості на уроках фізичної культури.

Основні завдання:

Проаналізувати науково-методичну літературу з проблеми розвитку швидкості у дітей старшого шкільного віку

Охарактеризувати процес розвитку швидкості у дітей старшого шкільного віку;

Розробити методику проведення уроків з фізичної культури на розвиток швидкості в учнів старших класів.

Структура та обсяг роботи: роботу виконано на 31 друкованій сторінці, вона складається зі вступу, основної частини у двох розділах, висновків, списку використаних джерел.



РОЗДІЛ 1 .Теоретичні основи розвитку швидкісних здібностей у учнів старших класів загальноосвітньої школи на уроках фізичного виховання

1.1 Загальна характеристика швидкісних здібностей

Можливості людини, які дозволяють їй виконувати рухові дії за короткий проміжок часу і основу яких складає швидкість є швидкісні здібності.

Швидкість, як поняття рухової якості - це здатність людини виконувати рухову дію в мінімальний для даних умов проміжок часу з певною частотою і імпульсивністю. Розглядаючи швидкість, як рухову якість, можемо побачити декілька точок зору. З точки зору фізіології, одні фахівці вважають, що основою прояву швидкості є рухливість нервово-м'язового апарату, на думку інших спеціалістів - мобільність нервових процесів. За численними дослідженнями встановлено, що швидкість представляє собою цілісну рухову якість людини [5,17].

Швидкісні здібності діляться на дві форми: комплексна і елементарна (швидкість реакції, швидкість одиночного руху, частота (темп) рухів)[14].

Всі вироблені людиною рухові реакції поділяються на дві групи:

Прості - це швидкі відповіді, заздалегідь обумовленими руховими діями на стандартний, заздалегідь обумовлений сигнал(наприклад, виникнення рухової дії (старт) на постріл стартового пістолета). Визначити швидкість можна по латентному (прихованому) періоду реакції-часовому відрізку від моменту появи сигналу до моменту початку руху (у дорослих, як правило, не перевищує 0,3 с).

Складні- це реакції, при яких необхідно миттєво обрати одну кмітливу дію з декількох допустимих в ситуації, що склалася.

Дані ситуації зустрічаються в таких видах спорту, де відбуваються постійна і раптова зміна подій (гірськолижний спорт, єдиноборства) або де потрібно проявити реакцію на рухомий об'єкт (шайба, м'яч).

Швидкісні здібності так само характеризуються інтервалом часу, витраченим на одинокий рух. Частота, або темп, рухів - це число рухів в одиницю часу (число бігових кроків за 10с). В залежності від виду рухової діяльності, швидкісні здібності проявляються в різних поєднаннях або спільно з іншими фізичними якостями і технічними діями. В даному випадку проявляються комплексні швидкісні здібності. Наприклад, швидкість виконання цілісних рухових дій, тобто вміння за короткий час підвищувати максимальну швидкість і довгостроково підтримувати її.

В практиці фізичного виховання надається велике значення виконанню цілісних рухових дій людиною, ніж елементарним формам її прояву. Це викликано рівнем розвитку швидкості, технікою володіння дією, координаційними здібностями, мотивацією, вольовими якостями та ін. і лише побічно визначає швидкість людини взагалі [11]. Фаза стартового розгону визначає здатність швидкого набору максимальної швидкості, що в середньому становить 5-6 сек. Здатністю довго підтримувати досягнуту максимальну швидкість спортсменом називають швидкісною витривалістю і встановлюють по дистанційній швидкості.

Вираз різних форм швидкості і швидкості рухів залежить від ряду факторів: стану центральної нервової системи і нервово-м'язового апарату людини; морфологічних особливостей м'язової тканини, її композиції (від співвідношення швидких і повільних волокон); сили м'язів; здатності швидкого переходу м'язів зі стану напруги в розслаблений стан; енергетичних запасів в м'язі АТФ і КТФ; амплітуди рухів, тобто від ступеня рухливості в суглобах; здатності спортсмена до координації рухів при швидкісній роботи; біологічного ритму життєдіяльності організму; вікових і статевих особливостей; швидкісних здібностей людини від природи.

Є п'ять фаз, швидкість протікання яких, з фізіологічної точки зору, впливає на швидкість реакції організму:

1) походження збудження в рецепторі (зоровому, слуховому, тактильному та ін.), що бере участь у сприйнятті сигналу, що надходить з зовнішнє середовище;

2) передачі збудження в центральну нервову систему;

3) переходу сигнальної інформації по нервових шляхах, її аналізу і формування рухового сигналу;

4) проведення передавального сигналу, який надходить від центральної нервової системи до м'яза;

5) збудження м'язи, обумовлюється механізмом активності [12].

Рухливість нервових процесів (перехід зі стану збудження в стан гальмування) впливає на максимальну частоту рухів. Швидкість, яка виражається в цілісних рухових діях, залежить від:

- частоти нервово-м'язової імпульсації,

- швидкості переходу м'язів з фази напруги в фазу розслаблення,

- темпу чергування цих фаз,

- ступеня включення в процес руху і одночасна робота швидко

скорочуються м'язових волокон.

Зміст, швидкість розщеплення, ресинтез АТФ кислоти, з біохімічної точки зору, впливає на швидкість рухів працюючий. У швидкісних вправах частка аеробного джерела становить 0-10%.

Рухові здібності залежать від факторів генотипу, чому свідчать різні генетичні дослідження. Вони визначили, що швидкість простої реакції приблизно на 60-88% обумовлює спадковість. Швидкість цілісних рухових актів майже безпосередньо залежить від ступеня генотипу і середовища (40-60%), так як швидкість і частота одиночного руху залежать від генотипу середньої сили [2,7,14]. Період, що припадає на вік дітей 14-15 років коли зростання показників швидкості зменшується, так як в цьому віці практично настає стабільність результатів показників швидкості простої реакції і максимальної частоти рухів. При цілеспрямованому занятті бігом зростання результатів у займається підвищується на 5-20 % і може тривати до 25 років, надаючи позитивний вплив на розвиток швидкісних можливостей.

1.2 Анатомо-фізіологічні та психічні особливості учнів старших класів

Одна з найважливіших умов високої ефективності фізичної підготовки учнів загальноосвітніх шкіл полягає в уважному врахуванні вікових і індивідуальних анатомо-фізіологічних особливостей. Це дозволяє правильно вирішити питання спортивної направленості, вибору засобів і методів уроку фізичної культури, нормування тренувальних і змагальних навантажень, прогнозування можливих досягнень.

Кожен віковий період має свої особливості в побудові і функціях окремих систем, які змінюються в процесі розвитку. В теорії фізичного виховання прийнято виділяти молодший шкільний вік (7-10 років), середній або підлітковий шкільний (11-15 років), а також старший або юнацький вік (16-18 років).

Для періоду старшого шкільного віку характерно продовження розвитку всіх органів і систем. На цей час припадає період статевого дозрівання. Значно збільшується зріст і маса тіла. Зі збільшенням маси м'язів зростає і сила, причому максимум приросту сили спостерігається на рік пізніше найбільшого збільшення приросту маси тіла.

Відбуваються процеси формування скелета, встановлюється постійна кривизна хребта, м'язово-сухожильний апарат, наближається до дорослого. Остаточне формування всіх елементів суглобів закінчується у віці 13- 16 років. В умовах нормальної фізіологічної діяльності суглоби довго зберігають незмінний об'єм рухів і мало піддаються старінню. Найбільша швидкість росту нижніх кінцівок відмічена у хлопчиків в 12- 15 років.

Зростає також поперечний розмір тазу, який в 13-14 років стає таким же, як у дорослих [15]. Починається процес окостеніння хребта до 14-15 років. А в період статевого дозрівання, зазнає помітні зміни. До цього віку з'являються нові точки окостеніння у вигляді пластинок, які зливаються з тілом хребця лише до 20 - річного віку. Рухливість і гнучкість хребта дитини зберігається протягом багатьох років.

Помітне посилення розвитку кісткової частини хребта наступає в період від 14 до 17-20 років. Ця обставина повинна бути врахована при профілактиці порушень постави в підлітковому віці. Починаючи з 10-12 років намічаються статеві відмінності в появі точок окостеніння і решті процесів окостеніння: у хлопчиків вони «запізнюються» на 1 рік в порівнянні з дівчатками [5].

Період з 12 до 16 років характеризується розвитком всіх м'язів, що забезпечують вертикальну статику, і особливо клубово-поперекового м'яза. Слід зазначити, що до 12-13 літнього віку м'язи зміцнюються всіма видами сполучно-тканинних структур, проте функціональна рухливість і будова окремих м'язових волокон наближається до рівня дорослих тільки до 14-15 років. Починаючи з 14-15 років, за даними деяких авторів, мікроструктура м'язової тканини практично не відрізняється від дорослого. Структурні зміни, що відбуваються в м'язах у віці від 11 до 15 років, спричиняють за собою значні функціональні зміни. Так, рухові закінчення м'язів у дітей 11-13 років схожі з такими в м'язах дорослих людей.

З 13 до 15 років найенергійніше росте скоротливий відділ м'яза. Крім того, встановлено, що у підлітків 12-15 років будова нервово-м'язових веретен така ж, як і у дорослих. Все це сприяє збільшенню збудливості і лабільності м'язової тканини, зміні м'язового тонусу.

Період з 12 до 16 років характеризується розвитком всіх м'язів, що забезпечують вертикальну статику, і особливо клубово-поперекового м'яза. В період від 7 до 14 років процеси зростання м'язової тканини різко прискорюються як за рахунок фібрілізації, так і за рахунок збільшення тканних утворень. Саме в цей час відбувається найважливіше диференціювання м'яза як органу і розвиток її структурних елементів. Сухожильний компонент м'яза починає переважати по відношенню до м'язової тканини.

Розвинена судинна система забезпечує рясне кровопостачання м'яза. У цей період в основному завершується формування іннервації. Рухові закінчення набувають структури, близької як у дорослих [15]. Темп розвитку швидкості руху особливо великий в 7-9 років, тобто в молодшому шкільному віці, досягаючи максимуму до 14-15 років.

Одночасно з віком збільшується частота відтворних рухів і особливо частота рухів, що здійснюються в заданому ритмі. Так, темп відтворних рухів у дітей у віці з 7 до 16 років підвищується в 1,5 разу. Частота руху в одиницю часу досягає високого рівня у хлопчиків до 15 років. Після цього у хлопчиків середній щорічний приріст знижується до 0,1 - 0,2 руху в секунду. Максимальна частота рухів, що здійснюються в заданому ритмі, з віком також поступово збільшується. За період від 4 до 17 років у хлопчиків вона зростає приблизно в 3,3 рази.

Координація рухів досягає високого рівня до 13-14 років. У цьому віці діти можуть освоїти будь-який складно-координований рух, якщо воно не пов'язане з силовою напругою і з великою амплітудою.

Треба вважати, що оптимальним віковим періодом, коли повинна закладатися техніка виконання фізкультурних, хореографічних, трудових рухів і інших складних рухових координації, є вік від 9-10 років до 13-14 років. Це період, протягом якого спостерігається особливо круте зростання показників розвитку рухового аналізатора [6]. Точність управління своїми рухами в просторі підвищується безперервно з 4 до 17 років.

Надалі у зв'язку із збільшенням числа засвоєних рухових навичок і їх тренуванням точність рухів поступово наростає. Критичний інтервал дискретності, тобто функціональна рухливість у підлітків 10-16 років нижче, ніж у дорослих, що впливає на тимчасову роздільну здатність зору. Вивченням динаміки темпу рухів займалися багато авторів, як фізіологи, так і практики фізичної культури і спорту. На їх думку, до 16 років темп рухів з віком збільшується, але при цьому спостерігається нерівномірність його збільшення. Так, в 12-13 років спостерігається значний його приріст, тоді як в 14-16 років відбувається затримка збільшення частота рухів: у хлопчиків це до 0,1 - 0,2 руху в секунду. Зовсім припиняючись в 14-15 років, в 16 років трохи зростає.

Частота серцевих скорочень у хлопчиків 12-16 років коливається в межах 53-77 уд/хв. При цьому наголошується збільшення значень ЧСС у віці 13-14 років. ЧСС у дітей значною мірою підпадає під вплив зовнішніх дій: фізичних вправ, емоційної напруги та ін.

У дітей і підлітків відносно низька розтяжність легенів, у зв'язку з чим на дихання витрачається значно велика робота. Конусоподібна форма грудної клітки в значній мірі визначає малу глибину дихання. Із зростанням і зміцненням організму дихання поступово стає регулярним, рівномірним, його частота в спокійному стані зменшується. Так, кількість дихань в хвилину в 10-12-річному віці звичайно складає 20-22, в 14-15- річному 18-20.

Найбільш інтенсивне зростання органів зовнішнього дихання відбувається з 12 до 16 років. У підлітковому віці звичайно міняється і тип дихання. У хлопчиків в 10- 14 років переважає грудний тип дихання, то по завершенню статевого дозрівання звичайно встановлюється черевний тип дихання. Зростання органів зовнішнього дихання супроводжується і зростанням функціональних показників - збільшується загальна місткість легенів і її компоненти.



РОЗДІЛ 2 .Розвиток швидкісно-силових здібностей на уроках фізичної культури в старших класах

2.1 Засоби і методи розвитку швидкісних здібностей на уроках фізичної культури в старших класах

У підлітковому віці уроки фізичної культури з юнаками та дівчатами слід проводити окремо. Анатомо-фізіологічні та психічні особливості юнаків і дівчат вимагають різного підходу до організації занять, підбору засобів і методів навчання руховим діям і вихованню фізичних якостей, до дозування фізичного навантаження.

Функціональні можливості для здійснення інтенсивної і тривалої роботи у юнаків вище, ніж у дівчат. Фізичні навантаження вони переносять краще при відносно меншій частоті пульсу і більшому підвищенні кров'яного тиску. Період відновлення цих показників до вихідного рівня у юнаків коротше, ніж у дівчат.

При організації занять з юнаками треба пам'ятати, що він повинні бути готові до служби в армії. Тому з ними слід передбачити заняття на місцевості, в нестандартних умовах з різними перешкодами, в умовах дефіциту часу, при максимальних фізичних і вольових навантаженнях .

У старшому шкільному віці в першу чергу слід приділити увагу розвитку силових і швидкісно-силових можливостей. Серед координаційних здібностей особливу увагу необхідно звернути на виховання швидкості перестроювання і узгодження рухових дій, здатності довільно розслабляти м'язи і вестибулярної стійкості. На заняттях зі старшокласниками збільшується частка вправ впливу на кондиційні та координаційні здібності, а також вправ, при яких одночасно закріплюються і удосконалюються рухові навички (техніка) і фізичні якості. Навчання є інтенсивним в цьому віці і йде по шляху посилення тренувальної спрямованості уроків. Частка ігрового методу скорочується, а змагального - збільшується [5].

У роботі зі старшокласниками рекомендується ширше, ніж у середній школі, застосовувати метод індивідуальних завдань, додаткових вправ, завдань з оволодіння руховими діями, розвитку фізичних здібностей з урахуванням типу статури, нахилів, фізичної та техніко-тактичної підготовленості.

Найбільш поширеними методами розвитку швидкісно-силових здібностей є методи повторного виконання вправи і кругового тренування. Метод повторного виконання вправи дозволяє вибірково розвивати певні м'язові групи (наприклад, метання набивного м'яча від грудей розвиває переважно м'язи плеча). Метод кругового тренування забезпечує комплексний вплив на різні групи м'язів. Вправи підбирають таким чином, щоб кожна наступна серія включала в роботу нову м'язову групу, дозволяла значно підвищити обсяг навантаження при суворому чергуванні роботи і відпочинку.

Важливо відзначити, що методи розвитку швидкісно-силових якостей є загальними для різних спортсменів - вибір їх не залежить від спеціалізації, кваліфікації та індивідуальних особливостей спортсмена. У циклічних видах легкої атлетики застосовується комплекс методів сполученого і варіативного впливу, короткочасних зусиль і повторний; в ациклічних видах легкої атлетики - ці ж методи, крім того інтервальний метод.

Досвід спортивної практики і спеціальні дослідження показують, що ефективним засобом підвищення здатності використовувати швидкісно-силовий потенціал є виконання основної вправи з суміжною і граничною інтенсивністю (метод сполученого впливу). Але обсяг таких вправ, хоча і має тенденцію до щорічного зростання, все ж вкрай обмежений.

Необхідний пошук методичних шляхів, які дозволили б значно збільшити обсяг коштів, що стимулюють підвищення ступеня використання швидкісно-силового потенціалу в процесі спортивної діяльності. Величина обважнення або полегшення подоланого опору (по відношенню до змагальної величиною) в кожному конкретному випадку повинна бути гранично дозволяє зберегти специфічну структуру руху для даного виду легкої атлетики [12].

Для розвитку швидкісно-силових здібностей фахівці пропонують використовувати вправи з подоланням ваги власного тіла (наприклад, стрибки) і з зовнішніми обтяженнями (наприклад, метання набивних м'ячів), різні вправи з опорами, які дозволяють впливати на м'язи, що несуть необхідне навантаження в основному вправі при збереженні його динамічної структури.

До групи вправ «вибухового» характеру відносяться вправи не тільки з ациклічної структурою руху (стрибки, метання та ін.), але і з циклічною структурою (біг на короткі відрізки). Найбільш простими і інформативними є такі тести, як стрибок в довжину з місця і кидок набивного м'яча сидячи з-за голови. З більш складних контрольних вправ найбільш поширеними є стрибок у довжину або стрибок у висоту з розбігу, метання гранати або малого м'яча на дальність[13].

Доцільно розділити всі вправи для виховання швидкісно-силових якостей на три групи: вправи з подоланням опорів, величина яких вище змагальної, в силу чого швидкість рухів зменшується, а рівень прояву сили підвищується. Друга група: вправи з подоланням опору, величина якого менше змагальної, швидкість рухів велика. Третя група: вправи з подоланням опору, величина якого дорівнює змагальної, швидкість рухів близько максимальна і вище.

Локальні вправи (спеціально-допоміжні) відносяться тільки до першої групи.

Глобальні вправи спеціальні - до першої і другої. Глобальні вправи основні-тільки до третьої групи.

З метою розвитку швидкісно-силових якостей застосовуються такі режими м'язової роботи і їх різновиди: при виконанні основної вправи - динамічний режим ( з акцентом на долає характер роботи м'язів) при виконанні спеціальних вправ-динамічний (з акцентом на долає характер роботи м'язів або на поєднання поступається і долає характеру роботи м'язів); при виконанні спеціально-допоміжних вправ-статичний режим, що характеризується «пасивною» напругою, а також поєднання динамічного (долає характер роботи м'язів) зі статичним режимом, що характеризується «активною» напругою; для розвитку швидкісно-силового потенціалу дуже ефективний режим роботи м'язів, при якому робиться акцент на поєднання поступається з долає характером роботи м'язів[4].

На практиці для контролю швидкісно-силових якостей застосовують тести, завдання в яких вимагають максимального м'язового напруги в мінімальний відрізок часу. Так само, чим простіше рухова дія, тим точніше будуть визначені швидкісно-силові здібності. У складних рухах значний вплив на результат надає технічна підготовленість[13].

2.2 Розвиток швидкісно-силових здібностей на уроках фізичної культури різної спрямованості

На перших етапах підготовки учнів слід приділяти увагу частоті і темпу рухів. При цьому підліток повинен бути досить технічним, координованим і вміти розслабляти основні групи м'язів після закінчення виконання руху.

Величезне значення для ефективного виховання швидкості рухів мають рухливі і спортивні ігри. Так само найбільш ефективними засобами розвитку швидкості є швидкий біг на контрольованих швидкостях, естафети, стрибки і стрибкові вправи, метання каменів і легких предметів[5].

Швидкість відмінно розвивається в іграх, де поєднуються такі основні показники швидкості, як відповідна реакція на сигнал і швидкість м'язових скорочень, кількість рухів, виконуваних в одиницю часу, і швидкість пересування тіла або його частин в просторі. Оскільки швидкісні подразники найбільш ефективні при оптимальному рівні збудливості нервової системи, то ігри, що сприяють розвитку швидкісних якостей, рекомендується проводити на початку тренувального заняття, вступної і в першій фазі основної частини тренування, до початку настання стомлення [8, 15].

Уже в ранньому віці необхідно навчити учня бігати тільки за рахунок одних ніг, а також вміти вільно працювати одними руками, стоячи на місці. Біг без роботи руками (наприклад, з'єднаними за спиною) допомагає спочатку відчути, а потім освоїти правильний рух тулубом і плечима навколо вертикальної осі, оволодіти ізольованою роботою рук.

Для виховання швидкості рухів дуже велика роль групового виконання вправ в умовах емоційного підйому, коли кожен спортсмен прагне не відстати, вийти вперед.

Основним засобом виховання швидкості в певному русі є швидкісні вправи виконуються з максимальною швидкістю. Для розвитку швидкісно-силових якостей на уроках фізичної спеціалісти рекомендують використовувати стрибки на одній і двох ногах, стрибки зі скакалкою, в довжину і висоту з розбігу, стрибки в глибину з висоти, метання м'ячів, стрибки з поворотами на 90°, біг з високого старту, вправи з набивними м'ячами, багаторазові стрибки з максимальною висотою підскоку, присідання на одній і двох ногах з акцентом на швидкість, біг на короткі дистанції, метання м'ячів і гранати, бігові і стрибкові вправи, ігрові завдання за сигналом, естафети, рухливі ігри типу «перестрілка», «м'яч ловцю», «нападають п'ятірки», «човниковий біг» та ін.

Для розвитку швидкості у школярів можна запропонувати наступні комплекси вправ:

Вправи для м'язів плечового пояса і тулуба:

1. Рухи прямими і зігнутими руками, як при бігу, з широко розставленими ліктями.

2. Кругові рухи прямими руками, на місці і в ходьбі.

3. Пружинисті повороти плечового пояса в сторони, руки на поясі або з прямими руками.

4. Нахили в сторони, назад і вперед.

5. «Скручування» плечей і тазу на місці і в ходьбі.

Перераховані вправи виконуються з поступовим наростанням темпу повторень до максимального, серіями 3-4 по 10-20 сек.

Вправи для м'язів тазової області і ніг:

1. Швидка зміна положення ніг в випаді без підстрибування.

2. Розмахування прямою ногою вперед і назад.

3. Широкий мах прямою ногою назад і швидке винесення зігнутої ноги вперед.

4. Лежачи на спині (животі), швидка зміна положення ніг з обмеженою амплітудою рухів.

5. Лежачи на спині (животі), швидкий і одночасний підйом тулуба і ніг.

6. У висі на перекладині, кільцях, в упорі на брусах вільний, з широкою амплітудою рух ніг, як при бігу (звернути увагу на відведення ноги назад).

7. Пружинисті нахили назад, стоячи на колінах.

8. Пружинисті згинання гомілки, лежачи на животі, за допомогою партнера.

9. Утримання двох або однієї ноги під різними кутами. Партнер пружинистою дією відводить ногу вперед або назад на 10-15°, потім плавно відпускає її до повернення у вихідне положення. Вправа виконується безперервно і нагадує пружне погойдування. При іншому режимі виконання похитування спортсмен починає з опором партнера (при амплітуді рухів 10-15°)[5].

Вправи направлені на розвиток груп м'язів, що забезпечують вертикальний рух стрибуна при відштовхуванні. За допомогою даних вправ удосконалюють переважно силові компоненти в швидкісно-силовій підготовці.

1. Піднімання плечей зі штангою в руках.

2. Швидке випрямлення тулуба зі штангою в руках, на плечах.

3. Вистрибування з присідання на двох і одній нозі.

4. Багаторазові стрибки з просуванням вперед на двох ногах, з ноги на ногу - «кроки», на одній нозі - «скачки» на горизонтальній і похилій (в обидві сторони, вгору і вниз) доріжках, а також через перешкоди (м'ячі, бар'єри).

5. Стрибки в широкому випаді з обтяженням в руках.

6. Вистрибування з напів присяду з обтяженням (з партнером або зі штангою) на плечах, з глибокого присідання з гирею.

7. Швидке виведення таза вперед з невеликого присідання до повного розгинання в тазостегнових і колінних суглобах з великим обтяженням.

8. Вистрибування, висота опори 30-40 см. Зістрибування з піднесення до 1 м на одну ногу з подальшим стрибком в довжину.

9. Лежачи на спині (животі), на столі, згинання та розгинання ноги в тазостегновому суглобі з опором партнера; то ж в положенні стоячи[13].

Для розвитку швидкісно-силових якостей на уроках волейболу існує наступний комплекс вправ:

1. Стоячи на гімнастичній стінці обличчям до неї, тримаючись за рейкуна рівні пояса, глибоке присідання на одній нозі, іншу опускаючи вниз, і швидке повернення у вихідне положення. Те ж на іншій нозі. Те ж з обтяженням (пояс, куртка).

2.Стрибки з глибокого присідання, торкаючись підвішеного предмета, встановленої планки (висота індивідуально для кожного учня): зі помахом рук, з обтяженням на тілі, з волейбольним м'ячем в руках і виконанням нападаючого удару в стрибку (в сітку-пастку, через волейбольну сітку).

3.Стрибок «в глибину» - з гімнастичної стінки (висота поступово збільшується з 50 до 200 см) на м'яку опору. Зістрибування висоти 30-80 см з подальшим стрибком вгору і виконанням кидка набивного м'яча (1 кг) через голову двома руками з сильним завершальним рухом кистями рук. Те ж з волейбольним м'ячем - нападаючий удар (як у вправі 2).

4.Стрибки по сходах вгору на одній і двох ногах, на двох ногах з глибокого присідання.

5.Побігання по сходах вгору.

6.Стоячи на відстані 1-1, 5 м від стіни (щита) з набивним(баскетбольним) м'ячем в руках, в стрибку кинути м'яч вгору об стінку, приземлитися, знову стрибнути і зловити м'яч, приземлитися і знову в стрибку кинути м'яч і т.д. (виконують ритмічно, без зайвих стрибків). Те ж, але без торкання м'ячем стіни, тож, але стрибки на одній нозі.

7.Стрибки (10-12) через перешкоди (висота 60-70 см) з глибокого присідання.

8.Ривок штанги (мішок з піском), вага до 50% максимального.

9.Стрибки з місця вгору з пів присіду з обтяженням. Торкнутися головою підвішеного предмета на індивідуально максимальній висоті.

10.Стрибки поштовхом двох ніг з пів присіду, права (ліва) нога попереду, на плечах обтяження. Те ж, під час стрибка змінити положення ніг.

11.Присідання з обтяженням на плечах. Присід глибокий.

12.Лежачи на спині, прямі ноги підняті вгору-вперед. На стопи партнер накидає набивний м'яч. Носками стоп швидко відбити м'яч вперед-вгору.

13.Стрибки на обох ногах, на плечах обтяження 5-6 кг. Ноги в колінних суглобах згинаються незначно. У більшості робіт по вихованню швидкісно-силових якостей волейболістів окрему категорію виділяють вправи для вдосконалення фізичних якостей стосовно до прийомів гри: подачі, прийому, передачі, атакуючому удару, блокування.

Систематичне застосування таких вправ сприяє вдосконаленню технічної майстерності волейболістів. Ці вправи необхідно поєднувати з вправами для вдосконалення якостей під конкретні прийоми гри.

Велике місце у фізичній підготовці волейболістів займають рухливі ігри та естафети. При цьому не тільки в роботі з юними волейболістами, але і в тренуванні кваліфікованих спортсменів. Рухливі ігри відбираються і групуються по їх направленості на розвиток швидкості реакції і переміщення, швидкості відповідних дій і спритності, швидкісно-силових якостей.

У методичній літературі міститься велика кількість різних ігор для створення тренувальних комплексів. Особливе значення надається естафетам з елементами акробатики, легкої атлетики, спортивних ігор, спеціальних завдань, спрямованих на розвиток спритності, орієнтування, вміння управляти своїм тілом в незвичайних умовах опорного і особливо безопорного положення.

В естафетах долається смуга перешкод і виконуються окремі завдання: переміщення різними способами, стрибки на одній і на обох ногах, також в незвичайних положеннях, повороти на 360° під час руху, зупинки і ривки з місця.

Необхідно урізноманітнити не тільки умови проходження дистанції, а й стартові положення. Такими положеннями можуть бути: стійки волейболістів, сидячи на підлозі, ліпом і спиною в напрямку руху, лежачи горілиць або вниз, головою або ногами до стартової лінії і т. п., наприклад: гравець, що стоїть попереду колони (команди), тримає в руках набивний м'яч. За сигналом він виконує перекид вперед зігнувшись, добігає до сітки, двома руками перекидає м'яч через сітку, а сам пробігає під нею, ловить м'яч і біжить до перешкоди, кидає м'яч вгору, а сам перестрибує через перешкода і ловить м'яч. Те ж саме треба виконати на зворотному шляху і після перекиду м'яч передати другому гравцеві,який продовжує гру. Розташування таке ж, як у вправі 1. Гравець, що стоїть попереду з набивним м'ячем, біжить до сітки, кидає його через сітку, сам пробігає під нею і ловить м'яч, потім кидає його через сітку, стоячи спиною до неї, переміщається під сіткою, ловить м'яч і знову кидає через сітку, пробігши під нею, ловить і, добігши до позначки, виконує поворот на 360° і біжить до кінцевої лінії. На зворотному шляху треба виконати поворот на 360° перекинути м'яч через сітку, пробігти під нею, зловити м'яч і у лінії старту передати його наступному гравцеві[16].

На уроках баскетболу для розвитку швидкісно-силових якостей можна застосувати наступний комплекс вправ:

1. Швидкий біг. Сутність вправи полягає в частих скороченнях і розслабленнях м'язів гомілки при дрібних рухах стопи і гомілки.

2.Біг з високим підніманням стегна. Стегно піднімається до горизонтального положення, гомілка вільно висить. Опорна нога ставиться на носок (вона повинна бути випрямлена, щоб скласти пряму лінію з тулубом), плечі злегка подаються вперед, руки вільно опущені.

3.Біг з високим підніманням стегна і подальшим викиданням гомілки вперед.

4. Біг з закиданням гомілки назад.

5. Біг поштовхами, по черзі відштовхуючись ногами від підлоги.

6. Біг у стіни. Стати прямо обличчям до гімнастичної стінки на відстані кроку від неї, взятися за рейку на рівні пояса, тулуб пряме, п'ятами торкатися підлоги.

7. Біг вгору по сходах. Виконується в швидкому темпі, повністю відштовхуватися опорною ногою, високо піднімаючи стегна...

8. Ривок на 15-40-60 м з обертанням м'яча навколо корпусу, шиї.

9. Швидкий біг з високого старту з передачею м'яча з руки на руку. Дистанція до 50 м.

10. Передача м'яча в парах під час швидкісного бігу. Один гравець біжить обличчям вперед, інший-спиною вперед.

11. Швидкісний біг з поворотами. Дистанція від 30 до 50 м.

12. Ведення на максимальній швидкості з поворотами. Дистанція від 30 до 65м.

13. Швидкі передачі м'яча трьома гравцями в три паси з помітного м'яча в кільце 5-7 разів поспіль.

Основні завдання швидкісної підготовки. Основними завданнями етапу попередньої підготовки є: всебічний фізичний розвиток дітей, навчання їх різним вправам, прищеплення інтересу до спорту, легкої атлетики.

Цілий ряд досліджень показав, що тренування в молодшому шкільному віці - важливий етап в багаторічній підготовці спринтерів. Здатність дітей до успішного освоєння рухових навичок і умінь, високий рівень розвитку швидкості, гнучкості, координаційних здібностей створюють відмінні передумови для розвитку фізичних здібностей. При більш пізньому початку спортивної підготовки ці сприятливі можливості упускаються. Це особливо важливо щодо розвитку найважливішої для спринтера фізичної якості-швидкості [3].

Основні цілі етапу початкової спеціалізації: забезпечити різнобічну фізичну підготовку, підвищити загальний рівень функціональних можливостей, створити багатий фонд різноманітних навичок і умінь, сформувати початкові основи спортивної майстерності. На стадії базової підготовки використовується широке коло тренувальних засобів, але при їх застосуванні враховується специфіка спринтерського бігу [4, 10].

Контроль за розвитком швидкості. Необхідно регулярно використовувати комплекс спеціальних вправ для оцінки рівня розвитку швидкості: біг на 30м зі старту і з ходу, метання тенісного м'яча. Аналіз цих результатів допоможе простежити динаміку технічної та спеціальної фізичної підготовленості і тим самим перевірити ефективність тренування [12, 13].

Рядом досліджень доведено, що певні цілісні рухові акти можуть бути обрані в якості контрольних вправ для оцінки рівня розвитку фізичних якостей у дітей шкільного віку. Такий цілісний руховий акт, як біг на 60м може бути обраний в якості тесту для оцінки рівня розвитку швидкості у дітей шкільного віку. Цими дослідженнями була встановлена позитивна кореляційна залежність між часом рухової реакції, часом пробігання першого відрізка дистанції 30м зі старту і другого відрізка дистанції 30м з ходу, а також часом пробігання всієї дистанції 60м [16].

Для контролю за розвитком швидкості вчитель може застосувати тестування наступних форм прояву швидкості: для визначення швидкості рухової реакції вимірюється латентний (прихований) час реакції (в мілісекундах); максимальна частота рухів під час спринтерського бігу визначається шляхом підрахунку кількості кроків в одиницю часу на певному відрізку дистанції; швидкість окремих рухів в загальному циклі бігу визначається шляхом аналізу кінограм, запису зусиль, часу опорних і польотних фаз (метод подометрії) за допомогою тензометричної і динамометричної апаратури.

Виконання юними спортсменами контрольних нормативів по завершенні етапу попередньої спортивної підготовки дозволить тренеру оцінити схильність до бігу на короткі дистанції [2].

швидкість норматив учень



ВИСНОВКИ

Проаналізувавши все викладене вище, можна зробити кілька дуже важливих висновків. По-перше розвиток швидкості на уроках фізичної культури має бути одним з найголовніших завдань вчителя в процесі всього періоду навчання учня. По-друге швидкість, як фізична якість, життєво важливо і необхідно розвивати, підтримувати і зберігати протягом усього життя людини.

Для розвитку швидкості на уроці слід використовувати все різноманіття форм, методів і засобів фізичної культури. Вчителю слід приділяти увагу розвитку швидкісних якостей при проходженні всіх розділів програми з фізичної культури, а також під час інших заходів (змагання різного рівня, спортивні секції, дні здоров'я).

Швидкісно-силові якості збільшуються за рахунок збільшення сили або швидкості скорочення м'язів. Необхідно будувати тренувальні заняття учнів, так щоб використовувати вправи, спрямовані на розвиток швидкості і вправи які сприяють розвитку вибухової сили. Зазвичай найбільший приріст досягається за рахунок збільшення м'язової сили. Для ефективного розвитку швидкісно-силових здібностей школярів старшої школи необхідно враховувати їх фізіологічні особливості.

Проаналізувавши науково-методичну літературу з проблеми розвитку швидкості у дітей старшого шкільного віку маємо можливість узагальнити засоби і методи виховання швидкості. Характеристика процесу розвитку швидкості у дітей старшого шкільного віку забезпечує розробку методики проведення уроків з фізичної культури.

Розвиток швидкості у учнів старших класів є дуже важливим завданням навчально-виховного процесу школи і потребує фундаментальної уваги.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азарова І. В. Темпи приросту швидкісно-силових якостей у дітей молодшого та середнього шкільного віку у зв'язку з критичними періодами розвитку рухової функції : канд. дис. Омськ, 1983. - 159с.

2. Алабін В. Г., Корж В. П. 2000 вправ для легкоатлетів: навчальний посібник. - Х: Основа. Випуск 4. - 1996. - 72с.

3. Бальсевич В.К. Багаторічна підготовка спринтерів / Легка атлетика. - 1971. - № 5. - с.6.

4. Верхошанский Ю.В. Актуальні проблеми сучасної теорії та методики спортивного тренування / Теорія і практика фіз. культури. 1993.

5. Волков В. М.Контроль і оцінка фізичної підготовленості студентської молоді : навч.-метод. посіб. / В. Волков, О. Терещенко. - К. : Нора-Друк, 2006. - 65 с

6. Воробйов Г.С Особливості формування опорно-рухового апарату спринтера / матеріали семінару по спринтерському і бар'єрному бігу. М., 2001.

7. Зеліченок В. Б., Нікітушкін В. Г., Губа В. П. Легка атлетика: критерії відбору. - М.: Терра - Спорт, 2000. - 240с.

8. Качаєв С.В. Особливості методики розвитку компонентів швидкісно-силових якостей юних спортсменів /Теорія і практика фізичної культури. - 1982. - № 12. - С. 25 - 28.

9. Круцевич, Т. Ю. Теория и методика физического воспитания .

- Киев: Олимпийская литература.- 2003.

10. Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей.-- Львів: Штабар, 1997.

11. Новиков А.Д. Теорія і методика фізичного виховання. - М.: Фізкультура і спорт, 1976 р. - 354с.

10. Озолін Н.Г. Настільна книга тренера: Наука перемагати. -

М.: «ТОВ Видавництво Астрель», 2002. - 864с.

11. Орлова Н.А. Час реакції як показник координаційної складності фізичної вправи /Теорія і практика фізичної культури. - 2005. - № 3. - С. 54 - 58.

12. Попов В.Б Як розвивати швидкість руху /Легка атлетика. - 2000. - № 4. - 90с.

13. Попов В. Б Що важливого в тренуванні? /Легка атлетика. - 2000. - № 2 - 3. - 180с.

14. Пилипович В.І. «Розвиток рухової функції дітей в процесі фізичного виховання» /Радянська педагогіка. - 1967. - № 5 - 120с.

15. Перевозник, В. І. «Теорія і методика футболу: навчальний посібник для студентів спеціалізації «футбол» і слухачів курсів підвищення кваліфікації. Харків: ХДАФК.- 2007 - 122с.

16. Сапін, М. Р., Брискіна, З. Г. Анатомия и физиология детей подростков: учебн. пособие для студ. пед. вузов. Москва: Издательский центр «Академия». - 2000- 233с.

17. Сергиенко, Л. П. Тестування рухових здібностей школярів. Київ: Олімпійська література. - 2001. - 155с .

18. Філін В. П. Вікові зміни швидкості, м'язової сили і швидкісно -силових якостей /швидкісно - силова підготовка юних спортсменів. - М. - Фізкультура і спорт, 1968. - С. 11 - 26.

19. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів Частина 1. Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2008.

20. Холодов Ж.К. Теорія і методика фізичного виховання і спорту. - М.: Фізкультура і спорт, 2000 р. - 348с.

Размещено на Allbest.ru