Внутрішній туризм як ефективний інструмент об’єднання української нації

(Переяслав-Хмельницький)

Проаналізовано особливості внутрішньодержавного туризму як однієї з найперспективніших галузей у розбудові економіки та культури незалежної України. Визначено потенційні можливості внутрішньодержавного туризму у подоланні цивілізаційного розколу України, зокрема, використання його як об 'єднуючого чинника українського суспільства.

Ключові слова: Україна, історичний досвід, внутрішній туризм, цивілізаційнийрозкол, об 'єднуючий фактор, туристична політика.

Коцур Л. Внутренний туризм как эффективный инструмент объединения украинской нации.

Проанализированы особенности внутригосударственного туризма как одной из самых перспективных отраслей в развитии экономики и культуры независимой Украины. Определены потенциальные возможности внутригосударственного туризма в преодолении цивилизационного раскола Украины, в частности, использование его как объединяющего фактора украинского общества.

Ключевые слова: Украина, исторический опыт, внутренний туризм, цивилизационный раскол, объединяющий фактор, туристическая политика.

Kotsur L. Domestic tourism as an effective tool association Ukrainian nation. внутрішньодержавний туризм незалежна Україна

The features of domestic tourism as one of the most promising sectors in the development of economy and culture of independent Ukraine. Determined the potential of domestic tourism in overcoming civilizational split of Ukraine, including its use as a unifying factor in Ukrainian society.

Keywords: Ukraine, historical experience, domestic tourism, civilizational split unifying factor, tourism policy.

Проголошення Україною незалежності у 1991 р. започаткувало новий етап державотворчих процесів, покликаних створити потужну європейську країну на основі титульної української нації. Реалізація цієї мети мала виходити з політичної волі вищого керівництва держави та розробки державної стратегії на основі національної ідеології, економічних можливостей, наявного суспільного ресурсу, його інтелектуальної бази, культури (історична пам'ять, мова, релігія, традиції, туризм) тощо. Проте внаслідок непослідовної державної політики належним чином реалізувати ці наміри не вдалося, а фактом залишається глибокий цивілізаційний розкол українського суспільства, яке потребує якнайшвидшого об'єднання в єдине ціле. Важливу роль у цьому напрямку відіграє саме сфера культури. Вона відбиває культурне розмаїття різних регіонів України, які лише посилюють цей розкол. Сьогодні одним із перспективних напрямків, який може виконати роль об'єднуючого чинника українського народу, є ефективна державна туристична політика, особливо у галузі внутрішнього туризму. Внутрішній туризм - подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території [4, с.67].

До проблеми внутрішнього туризму, як перспективного напрямку економічного розвитку України, сьогодні апелюють низка науковців, державних діячів, журналістів, громадських активістів, туроператорів, які наголошують на доцільності розвитку туризму. Зокрема, на думку А. Гаврилюк, «стратегічну місію туризму як цінності має визнати все суспільство і формувати культуру внутрішніх подорожей країною. Тоді туризм в Україні стане галуззю національної гордості, яка зможе притягувати світ до себе» [3]. Окрім того, питання внутрішнього туризму у своїх дослідженнях піднімають Антонюк Н., Галасюк С., Назарова В., Посохов І., Тищенко О. та ін. Проте більшість із науковців не розглядають внутрішній туризм з точки зору національних інтересів, зокрема як об'єднуючий фактор українського народу.

В Україні туристична галузь та підходи до формування туристичної політики, пов'язані переважно із забезпеченням комфортного дозвілля та суто економічною сферою діяльності: матеріальними прибутками та благами. Окрім того, більшість туристичної галузі спрямована на виїзний туризм. У залежності від рівня, на якому вона визначається і реалізується, розрізняють: державну туристичну політику, регіональну і туристичну політику окремих підприємств, які займаються туризмом [5]. Водночас під час розробки стратегії політики туризму, особливо внутрішньодержавного, практично відсутніми є ідеологічна, духовна та національно-патріотична складові, як об'єднавчі чинники формування й зміцнення держави. Для забезпечення національних інтересів, існуючий напрям внутрішньодержавного туризму є не достатньо ефективним.

Туристична галузь має багатий історичний досвід реалізації внутрішньодержавного туризму як об'єднуючого фактора народів зарубіжних країн. Так, сьогодні однією з країн лідерів у розвитку туризму є Німеччина, досвід якої сягає попередніх століть. Характерно, що на початковому етапі туризм у Німеччині виконував роль об'єднуючого чинника німецького народу. Зокрема, вже на початку ХІХ ст. були зроблені перші кроки у цьому напрямку, активно розвивалася транспортна інфраструктура. Як зазначається у німецьких джерелах: «Коли стало легше подорожувати, німці стали контактувати один з одним, бачити єдність в інших чинниках окрім мови. Брати Грімм, які склали великий словник відомий як Грімм, також склали збірник народних казок та байок, в якому підкреслені паралелі оповідання між різними регіонами» [2]. Карл Бедекер описав путівники по різних містах і регіонах центральної Європи, зазначивши місця для ночівлі, місця для відвідування, і коротку історію замків, битв, знаменитих будівель, і відомих людей. Його путівники також вказували відстані, дороги, яких краще уникати, і туристські стежки якими варто пройти [17].

Напрацювання відомого поета-пісняра А.-Г. Гофмана фон Фаллерслебена виражали не тільки мовну єдність німецького народу, але і географічну єдність. Так, в пісні «Deutschland, Deutschland uber Alles», яку офіційно називають «Das Lied der Deutschen», він закликав суверенів німецьких держав визнати об'єднавчі властивості німецького народу [18]. Ця та інші патріотичні пісні, такі як «Die Wacht am Rhein» (Варта на Рейні) Макса Шнекенбургера, почали звертати увагу на географічний простір, не обмежуючи «німецькість» спільною мовою. М. Шнекенбургер написав пісню «Варта на Рейні» у відповідь на твердження, що через Рейн проходить «природний» східний кордон Франції. У приспіві цієї пісні лунає заклик до німців захищати землі своєї батьківщини від територіальних посягань сусідів. У 1807 р. Олександер фон Гумбольдт стверджував, що місцевість впливає на характер нації, пов'язавши територію з народом [19].

Туризм як культурна галузь у Німеччині був розвинутий О. фон Бісмарком, який, об'єднуючи німецькі землі, прекрасно розумів, що регіональні особливості культур гальмуватимуть державотворчі процеси. Тому він намагався об'єднати Німеччину культурно. З цією метою було запроваджено відпустки, вдосконалено транспортні шляхи, особливо водні та залізничні, знижено тарифи на пересування країною з туристичною метою [13]. У подальшому до цієї тактики вдавалася більшість політичних лідерів Німеччини. В результаті чого у німців виробився системний підхід до розвитку й реалізації туризму [9].

Туризм здійснює неабиякий соціально-культурний вплив на населення. Зокрема, слід відмітити обмін культурною інформацією. Інтерес туристів до культурної спадщини країни може викликати у відповідь почуття гордості у місцевих мешканців, стимулюючи їх зберігати свої національні традиції, ремесла [14], про що яскраво свідчить наведений приклад з історії Німеччини.

Нині в Україні туристично привабливим вважається те місце, в якому є три складові: історичні об'єкти, розвинена інфраструктура та регіональна «родзинка». Головною проблемою української туристичної галузі є неналежна якість послуг, відсутність заохочувальних програм як для туроператорів, так і туристів, недостатня популяризація внутрішнього українського туристичного відпочинку на державному рівні, гнітюча податкова політика, відсутність туристичних інформаційних центрів практично по всій країні [1].

На сьогодні основними зонами відпочинку українців взимку є Карпатський регіон, влітку - узбережжя морів. Західний регіон країни наразі розвивається потужніше, оскільки відбувається активна забудова зон відпочинку. Водночас внутрішній туризм більше розрахований на бюджетну категорію туристів, а не заможну [6]. Туроператорам вигідніше працювати на виїзний туризм, оскільки реалізуючи закордонні подорожі вони не сплачують податок на додану вартість. А фірми, що займаються внутрішнім туризмом та організовують поїздки Україною, досі сплачують ПДВ на загальних умовах, що негативно відображається на сфері внутрішнього туризму [15].

Характерно, що на державному рівні докладається не достатньо зусиль для розвитку туризму в Україні. Так, новий проект розпорядження «Про схвалення Стратегії розвитку туризму і курортів на 2016-2020 роки» передбачає гармонізацію національних стандартів у сфері туризму з міжнародними та європейськими стандартами, що сприятиме покращенню якості національного туристичного продукту та обслуговування споживачів туристичних послуг [10, с.5]. Водночас національні стандарти опікуються здебільшого питаннями надання якісних матеріально-технічних послуг і абсолютно позбавлені гуманітарної та ідеологічної складової, яка б відповідала інтересам українського народу [4, с.121-135]. За окремими напрямками, представленими у проекті розпорядження («Розвиток людських ресурсів», «Маркетингова політика просування туризму України»), привертають увагу такі положення як: «впровадження народної дипломатії, як інструменту залучення населення до популяризації туризму в Україні», «інформаційний супровід реалізації державної політики у сфері туризму», «презентація туристичного потенціалу України на національних та міжнародних виставково-ярмаркових заходах, конференціях, форумах тощо», «створення Національної туристичної організації» [10, с.5-7]. Проте жодним чином мова не йде про те, яку роль повинен виконувати туризм по відношенню до гармонізації міжнаціональних відносин в державі; відсутніми є також механізми створення соціальних програм культурного взаємовідвідування громадянами різних регіонів з метою подолання стереотипів, нав'язаних ззовні тощо. Як свідчать фахівці, більшість мешканців Львова практично нічого не знають про туристичні можливості Полтави, Черкащини чи Миколаївщини. Не більше обізнані мешканці східних регіонів України про потенціал медичних курортів Трускавця, Моршина і про яскраву культуру Закарпаття й Буковини. Розвиток внутрішнього туризму у ситуації, що склалася, може стати не лише тактичним ходом у перехопленні виїзного потоку та його переорієнтації на інші регіони України, а й зіграти об'єднуючу роль для української нації [16].

Недостатньо гуманітарні засади внутрішнього туризму відображені й в українському законодавстві. Зокрема, у статтях 10, 11, 12, 28 Закону «Про туризм» проголошуються лише окремі положення про «поширення соціальної реклами в галузі туризму та забезпечення реалізації державної політики в галузі туризму», «розробка регіональних програм розвитку туризму з метою патріотичного виховання населення, популяризації туризму і сприяння його розвиткові» [11]. Але навіть ці положення можна використати задля функціонування туризму як об'єднуючого чинника на патріотичній основі. Так, 13 липня 2016 р., внаслідок парламентських слухань на тему «Розвиток туристичної індустрії як інструмент економічного розвитку та інвестиційної привабливості України», було подано рекомендації опрацювати питання щодо обміну соціальною рекламою у сфері туризму між туристичними регіонами і містами [12].

Нажаль, туристична галузь часто нехтує національними інтересами, відображеними у Конституції України, задля задоволення власних меркантильних інтересів. Так, досить суперечливою є мовна політика більшості українських туроператорів, які майже всю галузь туризму обслуговують здебільшого іноземною мовою - російською, надаючи їй перевагу над державною українською мовою, утискаючи таким чином права україномовного населення [8, 21, 7, 20].

Отже, політика внутрішнього туризму в Україні має виконувати ряд завдань, серед яких особливе місце має посідати функція об'єднання української нації. Задля цього необхідно розробити ефективну стратегію розвитку національного туризму, яка включатиме в себе такі принципові для держави чинники як ефективність туристичних товарів і послуг; перевага використання державної української мови в обслуговуванні клієнтів; національно-патріотичне виховання на основі культурно-історичної спадщини та традицій різних регіонів. Особливу роль мають відігравати саме традиції українського народу, які є відмінними у кожному з регіонів України. Більше того, внаслідок ефективного внутрішнього туризму в населення має формуватися глибока повага до історичного минулого та культури кожного з цих регіонів задля подолання міжнаціональної напруги, яка спостерігається на сьогодні в українському суспільстві. Водночас, якщо цю проблему не реалізувати на загальнодержавному рівні за чіткого керівництва вищих органів влади, марно сподіватися на успіх.