Класифікація країн походження туристів за валовими та питомими показниками зарубіжного (виїзного) туризму

Перше поле (І) формують країни, які можна визначити як малі країни інтенсивного зарубіжного туризму (рис. 1). Вони характеризуються високими питомими (більше 50 вибуттів на 100 осіб) та низькими валовими (менше 10 млн. вибуттів) показниками. Переважна більшість із них є малими країнами Європейського Союзу. Окрім того сюди увійшли кілька острівних держав. Мешканці об'єднаної Європи, загалом, виділяються високою зарубіжною туристичною активністю, адже на цей регіон припадає 53% загальносвітових міжнародних туристичних потоків. Окрім економічного чинника, цьому сприяють географічні особливості, бо тут, на відносно невеликій за площею території, знаходиться багато країн «без кордонів» із різноманітною природою та історико-культурною спадщиною.

Беручи до уваги середні для вибірки туристичні витрати на одне вибуття, які у 2008 р. становили 1197 US$, варто поділити країни І-го поля на дві категорії: малі країни інтенсивного невитратного та інтенсивного витратного зарубіжного туризму.

До малих країн інтенсивного невитратного зарубіжного туризму належать: Латвія, Албанія, Болгарія, Чехія, Словенія, Литва, Фінляндія, Ізраїль. Окрім двох останніх країн, у яких туристичні витрати на одне вибуття були помітно вищими та близькими до середнього для вибірки показника, решта (за винятком Албанії) - це країни новачки Європейського союзу, в яких рівень питомих споживчих витрат помітно нижчий, аніж у старих членів ЄС.

У країнах із високим рівнем питомих споживчих витрат зарубіжні тури «дешевшають» тоді, коли поїздки стають частими і короткотривалими та спрямовані до близьких (сусідніх) дестинацій. Наприклад, половина фінських туристів прямують до сусідньої Естонії та Швеції. Найчастіше вони вибирають короткотривалі тури поромом із Гельсінкі до Таллінна.

До малих країн інтенсивного витратного зарубіжного туризму увійшли: Сейшельські острови, Ірландія, Австрія, Данія, Мальта, Кіпр, Сінгапур, Бельгія, туристичних вибуттів Ісландія, Естонія. Більшість із цих країн є розвинутими невеликими державами Західної Європи, які належать до «привілейованих дрібних націй». Рівень питомих споживчих витрат дозволяє їхнім мешканцям активно та, головне, дорого подорожувати, а бажання відпочивати за кордоном посилюється також несприятливими для купально-пляжної рекреації кліматичними умовами у північних з-поміж них країнах.

Решта країн - це острівні держави, причому не бідні (найбідніші Сейшельські острови мають питомі споживчі витрати на рівні Польщі). Підвищена зарубіжна туристична активність їхніх мешканців пояснюється малою площею території, що звужує можливості для внутрішнього туризму, а значні витрати на одне вибуття пов'язані з острівним положенням, що виключає поїздки суходолом до сусідніх країн. Тобто, майже всі подорожі здійснюються із використанням авіації - найдорожчого виду транспорту.

Друге поле (ІІ) утворюють великі країни інтенсивного зарубіжного туризму. Воно представлене лише 9-ма країнами, які характеризуються великою кількістю зарубіжних туристичних вибуттів, як загалом (більше 10 млн.), так і з розрахунку на 100 осіб (понад 50). Окрім Канади, вони належать до Європейського Союзу. Всіх їх за прикладом країн І-го поля також можна поділити на: великі країни інтенсивного невитратного та інтенсивного витратного зарубіжного туризму.

До великих країн інтенсивного невитратного зарубіжного туризму належать: Румунія, Польща, Угорщина. У них витрати на одне вибуття були одними з найнижчих у світі, відповідно, - 184 US$, 212 US$ і 266 US$.

В усіх цих країнах туристичні потоки мають спільну особливість, бо вони спрямовані від менш до більш розвинутої країни. Мотиви для таких поїздок бувають різні: шопінг-тури в межах малого прикордонного руху; відвідування родичів і знайомих, які виїхали на постійне місце проживання або на заробітки до багатшої країни тощо. Невитратними ці поїздки є через свою нетривалість або через те, що приймаюча сторона (родичі та знайомі) бере приїжджих на утримання.

Наприклад, провідними напрямами для угорських туристів є Австрія та Німеччина - 14,5% і 12,5%, а третю сходинку посідає сусідня Словаччина - 12,5%. До «сусідів» загалом виїжджало 42,7% угорських туристів, з-поміж них виділялися Австрія, Словаччина та Румунія, яка була на 6-ій сходинці в структурі вибуттів. З цими країнами в Угорщини були тісні історичні зв'язки. Поїздки до таких дестинацій часто мають приватний характер і є нетривалими, а отже - невитратними. Так, наприклад, частка короткотривалих поїздок угорців (1-3 дні) складає більше 80% від усіх поїздок за кордон.

До великих країн інтенсивного витратного зарубіжного туризму належать: Швейцарія, Швеція, Канада, Нідерланди, Великобританія, Німеччина. Ці країни характеризуються найкращими показниками зарубіжного туризму. Вони мають чимало спільного з точки зору формування туристичного попиту. Найперше, усі вони є високорозвинутими країнами із річними питомими (Per capita) споживчими витратами домогосподарств від 24 тис. US$ у Нідерландів до 37 тис. US$ у Швейцарії.

Також ці країни мають подібні географічні умови, що впливають на формування туристичного попиту. Так, несприятливий для купально-пляжної рекреації клімат або внутрішньоконтинентальне положення не лише заохочують подорожувати за кордон, але й визначають напрямки зарубіжного туризму. Виходячи з цього, усі їхні топ-дестинації розділилися на сусідів і середземноморські країни.

Беззаперечними лідерами, «королями зарубіжного туризму» є Німеччина та Велика Британія, на які у 2008 р. припадало 18,3% витрат на зарубіжний туризм і 14,8% міжнародних туристичних вибуттів. Німеччина та Велика Британія дуже схожі щодо формування туристичного попиту. Країни близькі за показниками соціально-економічного розвитку: обидві входять до п'ятірки найрозвинутіших країн світу, мають рівень урбанізації 82% (Німеччина) і 90% (Велика Британія).

Якщо вести мову про географічні умови, то вони також схожі, адже помірний клімат та холодні морські води не сприяють відпочинку всередині цих країни, насамперед купально-пляжній рекреації. Також не все гаразд у них із зимовими видами відпочинку. Так, відсутність високих гірських масивів у Ве-ликій Британії не створює сприятливих умов для розвитку гірських, насамперед, зимових видів рекреації, а Баварські Альпи Німеччини не можуть конкурувати з вищими горами сусідніх Австрії та Швейцарії.

Водночас, обидві країни належать до європейського туристичного регіону, на який припадає більше половини світових міжнародних туристичних потоків. Тож за таких умов Німеччина та Велика Британія очікувано опинилися серед лідерів зарубіжного туризму.

Розглядаючи структуру туристичних вибуттів із Німеччини та Великої Британії відзначимо, що в обох випадках перші сходинки посіла Іспанія. Південний напрямок, взагалі, був найпопулярнішим у туристів із цих двох країн - на нього припадало близько половини усіх подорожуючих за кордон. Решта країн, до яких вирушали німці та британці вже посідали різні сходинки у структурі туристичних вибуттів. Тут спрацював, насамперед, чинник географічної та ментальної близькості. Так, до Італії, яка значно ближча до німецького кордону, виїжджало 10% німців, що вдвічі більше за частку британців, що подорожують у цьому напрямку.

Мовна спорідненість та положення сусіда забезпечили друге місце Австрії (11%) у структурі туристичних вибуттів із Німеччини. США через ментальну близькість, не дивлячись на значну просторову віддаленість, посіли чільне третє місце у структурі британського зарубіжного туризму - 6,1%. Порівнюючи країни І-го і ІІ-го полів, найперше відзначимо, що вони переважно представлені членами Європейського Союзу. Із урахуванням туристичних витрат на одне вибуття, вони чітко розділилися на дві групи: країни інтенсивного невитратного зарубіжного туризму, до яких відносяться краї- ни-новачки ЄС, що мали цей показник на рівні 200-800 US$; країни інтенсивного витратного зарубіжного туризму - старі члени Європейського Союзу, туристи з яких в середньому витрачали 1500 US$ на одне вибуття.

Головною причиною такого розподілу, найімовірніше, став рівень соціально-економічного розвитку країн. З-поміж наших статистичних даних його дуже добре відображають питомі споживчі витрати домогосподарств. Виходячи з цього, варто зіставити цей показник із туристичними витратами на одне вибуття. В результаті європейські країни І-го і ІІ-го полів очікувано розподілилися на дві окремі множини - це А і В (табл. 1, рис. 2).

Таблиця 1

Питомі споживчі витрати та туристичні витрати на одне вибуття країн ЄС І-го і ІІ-го полів невитратного (А) і витратного (В) туризму

Рис. 2. Розподіл країн ЄС за питомими споживними витратами і туристичними витратами на одне вибуття (US$)

Країни-новачки ЄС (множина А), за винятком Естонії, мали невитратний зарубіжний туризм, а їхні питомі споживчі витрати домогосподарств рідко коли сягали 10 тис. US$ Per capita.

У старих членів Європейського союзу (множина В), окрім Фінляндії, витрати на одне вибуття були більшими за пересічні для вибірки 1197 US$, адже їхні питомі споживчі витрати домогосподарств перевищували 20 тис. US$ Per capita.

Отже, саме величина останніх справляє істотний вплив на розмір туристичних витрат на одне вибуття.

Надзвичайно високу подібність за цими двома показниками мають Ірландія та Велика Британія. Також дуже схожими є структури туристичних вибуттів із цих двох країн (табл. 2).

Це є додатковим підтвердження того, що країни з однаковим рівнем соціально-економічного розвитку, близькою культурою та подібністю географічного положення матимуть схожі зарубіжні туристичні потоки.

Проте Ірландія увійшла до І-го поля, а Велика Британія - до ІІ-го через різну чисельність населення країни.

Саме ця характеристика відрізняє малі країни інтенсивного зарубіжного туризму від великих.

Таблиця 2

Структура туристичних вибуттів Ірландії та Великої Британії

Чисельність населення 10 млн. є тим «вододілом», який поділив країни на І-ше та ІІ-ге поле (табл. 3). Країни з таким числом мешканців зустрічалися по обидва боки вертикальної лінії (рис. 1), однак завжди знаходилися поруч із нею. Отже, «коливання» країн із людністю 10 млн. осіб біля вертикальної лінії є саме ознакою «рубіжного стану».

Що стосується Швеції та Швейцарії, які з меншою чисельністю населення потрапили до великих країн інтенсивного зарубіжного туризму, то це відбулося завдяки надзвичайно високій виїзні туристичній активності їхнього населення - 145 вибуттів на 100 осіб. Цьому сприяли не лише високі питомі споживчі витрати домогосподарств, але й географічне положення, яке у Швеції було північним, а у Швейцарії - внутрішньоконтинентальним.

До ІІІ-го поля належать великі країни екстенсивного зарубіжного туризму. Воно представлене країнами з високими валовими та низькими питомими показниками зарубіжних туристичних потоків: США, Китай, Росія, Італія, Франція, Іспанія, Україна, Японія, Мексика, Корея, Індія. Значні обсяги подорожуючих за кордон зумовлені лише великою чисельністю населення в цих країнах.

Зокрема, серед них опинилися держави з населенням понад 1 млрд., а найменша людність була в Іспанії - 45,5 млн. осіб.

Таблиця 3

Чисельність населення країн вибірки, які увійшли до І-го та ІІ-го полів

Із урахуванням середніх для вибірки туристичних витрат на одне вибуття (1197 US$) країни ІІІ-го поля поділилися на: великі країни екстенсивного неви- тратного та екстенсивного витратного зарубіжного туризму.

До великих країн екстенсивного невитратного зарубіжного туризму належать: Україна, Мексика, Росія, Китай, Індія. Низька зарубіжна туристична активність населення в цих країнах зумовлена малими питомими споживчими витратами домогосподарств, зокрема найбільшими вони були у Мексики - 6,2 тис. US$ Per capita.

З цієї ж причини зарубіжний туризм був невитратним для цих країн (табл. 4). Також не сприяли формуванню інтенсивних виїзних потоків із цих країн географічні умови, зокрема наявність морських акваторій в широтах, де вода прогрівається до комфортних для купально-пляжної рекреації температур. Крім того, у всіх випадках, за винятком України, спрацював чинник великої площі території. З одного боку, зі збільшенням площі території зростає просторова база та ландшафтне розмаїття, що робить країну придатнішою для внутрішнього туризму, з іншого - мешканцям «глибинок» доводиться долати великі відстані, аби бодай дістатися кордону країни.

Таблиця 4

Питомі споживчі витрати та туристичні витрати на одне вибуття великих країн екстенсивного невитратного зарубіжного туризму

Найменша зарубіжна туристична активність виявилась у найбідніших і найбільших за населенням Індії та Китаю - відповідно 1 та 3 вибутті на 100 осіб. Однак, туристичні поїздки з цих країн були найвитратнішими у цій групі.

В Індії витрати на одне вибуття були близькі до середнього для вибірки показника (1197 US$). Зважаючи на найменші питомі споживчі витрати (619 US$ Per capita), напрошується висновок про вкрай екстенсивний характер зарубіжного туризму в Індії - через різке розшарування доходів лише 1% заможного населення може дозволити собі подорожувати за кордон. Як наслідок, не сформувалися потужні виїзні туристичні потоки, про що свідчить вкрай розпорошена структура зарубіжного туризму - на 7-топ країн припадає лише 35% вибуттів.

На перших сходинках опинилися достатньо віддалені та дорогі Сінгапур, ОАЕ і США, до яких прямувало відповідно 7,2%, 5,8% та 5,2% індійських туристів.

Найменш витратними у цій групі були зарубіжні поїздки з України. Більшість українських туристів (82%) виїжджають за кордон із приватною метою.

Переважно вони прямують до Росії - 36% вибуттів. Спільний протяжний кордон суходолом, родинні зв'язки, відсутність митних перепон і мовного бар'єра забезпечили такі значні потоки до «північного сусіда». На іншого сусіда - Польщу - припадало 15% подорожуючих українців. Друге місце цій країні, забезпечили протяжний сухопутній кордон та історична близькість із Галичиною.

Поїздки до сусідніх країн, які мають самодіяльний характер, - це переважно короткотривалі поїздки, що охоплюють малий прикордонний рух. За таких умов «статистика» буде фіксувати значну кількість вибуттів, на яку будуть ділитися і без того малі туристичні витрати.

До великих країн екстенсивного витратного зарубіжного туризму належать: Італія, Франція, Іспанія, Японія, Корея, США. Усі вони - розвинуті держави зі споживчими витратами домогосподарств на рівні 20-30 тис. US$ Per capita й лише у Кореї ці витрати є вдвічі меншими (табл. 5).

Чому ж, маючи гроші, мешканці цих країн не так активно подорожують за кордон? Насамперед, у багатьох із них є чудові умови для відпочинку «вдома», адже Італія, Франція та Іспанія володіють сприятливими для внутрішнього туризму ресурсами: знаходяться у субтропічному кліматичному поясі та омиваються середземноморськими водами; мають багату культурну спадщи-ну та чимало визначних пам'яток. Окрім того, на території Франції та Італії знаходяться Альпи, що створює умови для зимового відпочинку в горах.

Як наслідок, у туристів із цих країн не сформувалися переваги щодо закордонних туристичних дестинацій - перші сходинки посіли країни сусіди. У Франції та Італії переваги не проявилися навіть у виборі сусідніх дестинацій, адже частки вибуттів до них узгоджувалися з протяжністю спільного із ними кордону.

Таблиця 5

Питомі споживчі витрати та туристичні витрати на одне вибуття великих країн екстенсивного витратного зарубіжного туризму

Решта країн віддалені від традиційних туристичних регіонів світу, а дві з них ще мають «острівне» положення, у т.ч. Республіка Корея, яку відрізає від материка КНДР. Острівне положення Японії та особливості розташування Південної Кореї зумовлюють відсутність потоків до сусідніх країн. А на дестина- ції зі спільним кордоном суходолом може припадати половина і більше туристичних вибуттів. Саме цих потоків бракує для високої зарубіжної туристичної активності Японії та Південній Кореї.

США, на відміну від двох попередніх країн, мають спільний протяжний кордон суходолом із Канадою та Мексикою. Однак це проявилося лише у структурі вибуттів - 52% припадало на сусідні країни, та аж ніяк не вплинуло на зарубіжну туристичну активність населення. Лише 21% американців подорожували за межі країни. Цю ситуацію можна пояснити тим, що США займають велику територію, що омивається водами кількох океанів і розташовані у сприятливих для туризму кліматичних поясах. Окрім того, країна має значне ландшафтне розмаїття, багаті природні та культурно-історичні ресурси, розвинуту туристичну інфраструктуру. Все це створює широкі можливості для внутрішнього туризму. Водночас США значно віддалені від основних туристичних регіонів світу, а тривалі та дорогі авіаперельоти не сприяють подорожам за кордон, зокрема за океан і на острови.

Четверте поле (IV) представлене країнами з низькими питомими (менше 50 вибуттів на 100 осіб) та низькими валовими (менше 10 млн. вибуттів) показ- никами зарубіжного туризму. Воно виявилося найчисельнішим і охоплювало 44 країни. Лише у двох із них - Австралії та Нової Зеландії - питомі споживчі витрати домогосподарств були значно більшим за 10 тис. US$, а у Макао ці витрати становили 9,5 тис. US$ Per capita. Тому саме ці країни, за винятком Австралії, мали найбільшу для даного поля кількість вибуттів на 100 осіб (табл. 6). У решти 41-єї країни середньоарифметичні питомі споживчі витрати домогосподарств становили 2,8 тис. US$ Per capita. Тобто, бідність була тим чинником, який в основному зумовлював низьку зарубіжну туристичну активність населення країн цього поля.

Таблиця 6

Питомі споживчі витрати та туристичні вибуття деяких країн ІУ-го поля

Важливо з'ясувати, чому «заможні» Австралія та Нова Зеландія потрапили до цього поля. Австралія дуже схожа до США - охоплює велику територію зі значним ландшафтним розмаїттям, омивається водами кількох океанів і розташована у сприятливих для туризму кліматичних поясах. Всі ці умови створюють широкі можливості для внутрішнього туризму. Водночас, країна знаходиться на «краю світу» та, займаючи цілий континент, має так би мовити «острівне» положення. Як наслідок, майже всі вибуття здійснювалися із використанням повітряного транспорту, а зарубіжна поїздка в середньому тривала 20 діб. Через це австралійці витрачали на зарубіжний туризм доволі багато грошей - 4192 Ш$ на одну поїздку - один із найбільших показників у світі, наприклад у американців він становив 1867 ^$. Тож й не дивно, що австралійці за кордон подорожували неохоче - на 100 осіб населення припадало 27 вибуттів, що було трохи більше за США - 21 вибуття.

Нова Зеландія - це по суті молодший брат Австралії. Ці дві країни близькі не лише географічно, але й ментально, адже обидві перебували під короною Британської імперії та заселенні вихідцями з «Туманного Альбіону». Ситуацію з ними можна охарактеризувати як дзеркальну та асиметричну: з одного боку вони багато у чому схожі; з іншого - знаходяться у «різних вагових категоріях».

Австралія має достатньо диверсифіковані виїзні туристичні потоки, насамперед, через те, що Нова Зеландія (найближча географічно та ментально країна) не спроможна прийняти значний туристичний потік австралійців, адже у цій країні у сфері гостинності зайнято близько 15 тис. осіб, тоді як в Австралії - 72 тис. Натомість, для Нової Зеландії Австралія - це велика приваблива туристична дестинація, яка розташована неподалік. Виходячи з цього, зарубіжні туристичні потоки новозеландських туристів виявилися моноцентричними - 48% прямували до Австралії. Саме через ці потоки, їхня туристична активність була майже вдвічі вищою за австралійців і становила 46 вибуттів на 100 осіб, а витрати на одне вибуття виявилися помітно нижчими - 1518 US$.