Проектування об’єктів готельно-ресторанного господарства

Размещено на http: //www. allbest. ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ

ФАКУЛЬТЕТ ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА ПРАВА

КАФЕДРА ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА БІЗНЕСУ

Контрольна робота

З курсу «Проектування об'єктів готельно-ресторанного господарства»

Варіант №5

Виконала: Студентка ОКР «Бакалавр»

Заочної форми навчання

Групи БЗГР-17

Рибінської Анастасії Миколаївни

Київ КНУТД-2019



1. Тенденції розвитку ринку послуг побутового обслуговування в провідних країнах світу

Послуги є водночас і предметом, який торгується на світовому ринку, і його потужним динамізатором, фактором, який дедалі більше визначає його параметри, тенденції і навіть характер процесів глобалізації. На послуги припадає близько 2/3 світового валового продукту, причому в ряді провідних ринкових країн цей показник значно більший і перевищує 70 %, а інколи навіть 80 %. Як вид економічної, і зокрема міжнародної економічної, діяльності, послуги є не тільки домінуючим, а й якісно диверсифікованим компонентом: згідно з класифікацією ГАТТ/СОТ у світі у сфері обігу використовується понад 600 видів послуг. Отже, існує міжнародний (світовий) ринок послуг - диверсифікована система спеціалізованих ринків послуг, участь у функціонуванні якої у той або інший спосіб беруть усі країни. Ця система динамічно розвивається відповідно до тенденцій НТП і сама є прискорювачем темпів розвитку й причиною диверсифікації форм міжнародних економічних відносин. Як і за товарної торгівлі, участь у роботі світового ринку послуг держав та агентів підприємницької діяльності зумовлюється природними факторами та історично обумовленою спеціалізацією країн, сучасними тенденціями прогресу. При цьому для певної країни об'єктивні передумови торгівлі послугами можуть виявитись більш сприятливими, ніж аналогічні фактори міжнародної товарної торгівлі. За деякими аспектами (наприклад, ураховуючи транзитне положення та наявність потужного флоту) сказане є справедливим стосовно України.

Головними "макрогравцями" на світовому ринку послуг є традиційні лідери світової економіїш останніх десятиліть і навіть століть. Це - СІЛА, Велика Британія, Німеччина, Японія, Італія, Франція, Нідерланди. Вони не тільки надають найбільшу "масу" послуг, а й забезпечують найрізноманітнішу номенклатуру послуг, її високотехнологічні зразки. Не дивно, що інколи вони стають "колективним монополістом" окремих видів послуг. Наприклад, у структурі ділових послуг у світі в 90-х роках XX ст. та на початку XX ст. 82-90 % обсягу припадало саме на провідні ринкові країни. Ці ж самі індустріально розвинуті країни як найбільш забезпечені з фінансового погляду, а також Китай та Індія, завдячуючи своїм розмірам, є і провідними імпортерами послуг. Лідируючі на світових ринках держави проводять цілеспрямовану політику підтримки національних продуцентів послуг. При цьому найбільш ефективними є непрямі засоби підтримки - сприяння науково-технічному прогресу, формування зон прискореного технологічного розвитку - технополісів, розроблення та послідовне виконання промислово-технологічних програм. Важливий компонент державної політики стосовно бізнесу послуг - формування гнучкої та широкої правової бази, яка чітко регламентує права й обов'язки комерційних агентів ринку послуг і суб'єктів регулювання останнього.

Лібералізаційні тенденції, які значно вплинули на розвиток ринку товарів і сфери валютно-фінансових відносин, не могли обійти стороною торгівлю послугами. При цьому відповідна міжнародна активність окремих держав, їх угруповань і ряду організацій та інститутів небезпідставно може вважатися своєрідним продовженням політики, спрямованої на експансію на зовнішні ринки, яку проводять уряди провідних ринкових держав на національному рівні регулювання. Але навіть якщо не зважати на інтереси лідерів світової економіки, то, безперечно, назрілою є проблема регулювання цього сектору економіки на міжнаціональному рівні. Ця проблема, звичайно, не зводиться до захисту інтересів країн-метрополій, хоча характер її розв'язання на зламі століть значною мірою збігався з таким захистом. Не дивно, що одним із важливих документів, які були прийняті наприкінці Уругвайського раунду, стала Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС). Цей документ став важливим інструментом, який кодифікував важливі норми торгівлі послугами та сприяв її лібералізації.

Завдання ЇКАО - сприяти розвитку міжнародної цивільної авіації, маючи на увазі гарантування безпечної, регулярної та економічної експлуатації повітряного транспорту. З цією метою ІКАО узагальнює світовий досвід у галузі цивільної авіації, розробляє стандарти та рекомендації, що стосуються, зокрема, правил польотів та управління ними, обладнання літаків та аеродромів, радіонавігації, метеорологічної та пошуково-рятувальної служб, видачі посвідчень персоналу.

Прикладом спільного регулювання сфери технологічної торгівлі є прийняття Декларації про глобальну електронну торгівлю (Женева, 20 травня 1998 р.) на рівні міністрів, що репрезентували кілька країн і спільних митних територій. їх сумарна частка у світовій інформаційно-технологічній торгівлі перевищує 80 %, отже, заява, що міститься у документі стосовно звільнення від мита електронних торговельних операцій, є важливим кроком на шляху лібералізації цього ринкового сегмента. Є й галузеві приклади лібералізації' торгівлі послугами. Наприклад, у рамках Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО), котра була створена як спеціалізована організація ООН у 1944 р., розглядаються питання оптимізації умов надання галузевих послуг як у переважно комерційних цілях, так і зважаючи на міркування безпеки, зручності польотів.

Важливі функції щодо галузевого врегулювання послуг відіграють і інші організації, зокрема Міжнародна морська організація, Всесвітній поштовий союз, Міжнародний союз електрозв'язку. Мають місце і численні двосторонні домовленості щодо лібералізації торгівлі послугами, котрі стосуються як окремих, цільових галузей, так і загальних режимів торгівлі послугами (зазвичай у рамках загальних режимів торгівлі).

Отже, розширення міжнародної торгівлі послугами та диверсифікація світового ринку послуг посилюють потребу розвивати відповідні механізми регулювання та сприяти їх адаптації до сучасної специфіки цієї сфери міжнародної економічної діяльності. Для цього вживаються заходи на різних рівнях, як зусиллями окремих урядів, так і в міжнародному масштабі:

* на національному рівні - у вигляді правової діяльності та нормативної регламентації, організаційно-інституційної політики держав;

* на рівні двосторонніх угод, наприклад, щодо поліпшення транспортного обслуговування рухомим складом пасажирів, вантажів, а також перекачування газу, нафти трубопроводами,

* у рамках багатосторонніх, регіональних проектів, наприклад, лібералізація торгівлі послугами в межах зони вільної торгівлі в Північній Америці - НАФТА,

* на рівні світових організацій - передусім у рамках системи ГАТТ/СОТ, укладення Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС).

Основні тенденції розвитку міжнародного ринку послуг передусім пов'язані з різною динамікою зростання окремих сегментів національних відтворювальних комплексів та підгалузей. Зокрема, вони зумовлюються подальшим збільшенням обсягів інформатизаційного бізнесу, подальшим поширенням Інтернет-технологій, створенням нових можливостей розвитку комп'ютерних, телекомунікаційних послуг. Разом з тим стрімко зростають і обсяги міжнародного консультаційного бізнесу, оскільки в сучасному світі значно підвищується попит на наукові рекомендації, господарські рішення, під час вироблення яких використовувалися послуги кваліфікованих експертів, обчислювальні та аналітичні технології. Взагалі наукомісткі послуги, згідно з експертними оцінками, у майбутньому мають не тільки значно збільшити свою питому частку в загальному обсязі міжнародних послуг, а й активніше формувати нову парадигму розвитку світового господарства. Серед найбільш динамічних форм міжнародного бізнесу виділяють також порівняно "старі" - фінансово- кредитні та страхувальні послуги. Розвиток саме такого бізнесу є особливо актуальним для України, передусім через відчутну потребу розвивати подібні форми підтримки національних експортерів. Слід відзначити ще один динамічний, хоча і не новий, сектор у структурі міжнародних послуг, розвиток якого потенційно має велике значення для України, - туризм. Інші види послуг протягом останнього десятиліття мають нижчі темпи розвитку, які в окремі роки або не перевищують, або не набагато перевищують середні темпи зростання світової економіки та сфери послуг. Незважаючи на зростання абсолютних показників, значно знизилася питома вага транспортних послуг, які раніше переважали. Інші тенденції, які формують сучасний міжнародний ринок послуг, пов'язані з тим, що в сучасному економічному житті, а особливо у сфері послуг, з'являються ринкові ніші для невеликих спеціалізованих комерційних структур. Це пов'язано зі значною диверсифікацією попиту. Останнє явище до певної міри протидіє фактору економії на масштабах та зумовлених ним тенденціях концентрації виробництва (але не припиняє його дію). Здешевлення багатьох видів наукового обладнання, яке широко використовує інформаційно-комп'ютерні технології, "ллє воду на млин" дрібних компаній, котрі отримують доступ до складного обладнання та мають можливість спеціалізуватися на нестандартних видах послуг. Багато сфер бізнесу послуг припускають можливість участі в ньому при невеликому стартовому капіталі. Слід враховувати, що у традиційних сферах послуг, зокрема послуг міжнародних (рекреаційних, готельних, послуг масового харчування, ремонтних, ділових), далеко не завжди використовується наймана робоча сила, а господарська діяльність ведеться працюючим власником, членами його родини, або із залученням невеликої кількості тимчасових або постійних найманих працівників.

Нарешті, малі структури, що надають послуги, більшою мірою відповідають вимогам індивідуалізації виробництва, конкретного підходу до покупця, персоніфікації як альтернативи стандартизованому підходу. Та ж сама диверсифікація попиту та поява принципово нових видів виробництва, формування міжгалузевих виробничих комплексів зумовлюють подальший розвиток таких послуг, які передбачають об'єднання зусиль різних галузей та видів виробництва Останнє зумовлює як можливість появи на ринку нових венчурних фірм, так і посилення позицій на міжнародному ринку послуг великих ТНК. Нарешті, вже згадані тенденції концентрації виробництва не можуть не проявити себе і в сфері послуг. Технологічні переваги, які в окремих секторах міжнародного ринку послуг зумовлюють монопольне становище лідерів НТП, можуть практично повністю перекрити доступ на ринок фірм із країн, що розвиваються, та нових ринкових агентів. Саме у секторі послуг частіше, ніж на ринку товарів, трапляється так, що наявність певної "критичної маси" для корпорації, фірми щодо обсягів інвестованого капіталу, обігу, величини контрольованого сегмента ринку, є запорукою стабільності її становища на ринку.

У результаті ТНК, які переважно базуються у провідних ринкових державах, забезпечують домінуюче становище країн-метрополій на міжнародному ринку послуг, і це суттєво впливає на геостратегічні реалії сучасних міжнародних економічних відносин. Можна помітити, що деякі з перелічених тенденцій формально суперечать іншим, і це справді так. При цьому в одних секторах міжнародного ринку послуг спостерігається більш видимий конфлікт тенденцій, а в інших домінує одна або деякі з них, інші ж є відносно пригніченими. Але ці суперечності, а також особливості НТП, характер розвитку відтворювальних систем і визначають ті реальні форми, яких набуває міжнародний ринок послуг. Тим більше, що йдеться про динамічний сектор і можливості для абсолютного збільшення обсягів пропонованих послуг є в різних секторах. Протягом останнього десятиліття у США та в інших провідних ринкових країнах значно посилили позиції найбільші ТНК, які спеціалізуються на наданні послуг у великому міжнародному масштабі. Водночас у тих самих США дрібні підприємства та партнерські організації навіть збільшили свої співвідносні показники в галузі надання виробничих та побутових послуг.

2. Методика розрахунку основних техніко-економічних критеріїв

Техніко-економічні розрахунки базуються на визначенні потреби в матеріальних ресурсах, в первинних інвестиційних витратах на формування основних фондів і суми амортизаційних відрахувань, в трудових ресурсах і коштах на оплату праці та ін. Для розрахунку потреби в матеріальних ресурсах необхідно мати такі дані:

- прогнозний обсяг продажів (або випуску продукції) в натуральному вимірі;

- нормативна база потреб в матеріальних ресурсах (норми витрачання матеріалів, енергоносіїв тощо, ціни і тарифи).

Оцінка матеріальних ресурсів, за якою вони включаються в собівартість продукції, визначається виходячи з:

- ціни придбання (без урахування податку на додану вартість);

- всіх надбавок і комісійних постачальницьким, посередницьким і зовнішньоторговельним організаціям, вартості послуг товарних бірж;

- митних зборів;

- плати за транспортування стороннім організаціям.

З витрат на матеріальні ресурси виключається вартість зворотних відходів - залишків сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв, що утворюються в процесі виробництва, які втрачають (повністю або частково) споживчі якості початкового ресурсу і не можуть використовуватися за прямим призначенням. Зворотні відходи оцінюються залежно від можливого їх подальшого використання. Витрати основних матеріалів на один виріб ( СМ ) визначаються прямим розрахунком за кожним видом матеріальних ресурсів:

См = ЦМІ *( ТЗР + Иоі) /1(Цоі) , (3.1)

де Иш - норма витрачання і-го матеріалу на виріб, натур. одн.;

ЦМІ - ціна і-го матеріалу за одиницю, грош. одн.;

ТЗР - коефіцієнт, що враховує транспортно-заготівельні витрати (приймається, як правило, на рівні 1,05-1,1);

Иоі - маса поворотних відходів, натур. одн.;

Цоі - ціна поворотних відходів, грош. одн.

Необхідно враховувати, що при складанні ТЕО в розрахунках слід використовувати обсяг виробництва при повному використанні проектних виробничих потужностей. Загальна потреба в оборотному капіталі визначається як сума окремих його складових (прогнозної дебіторської заборгованості, витрат на закупівля матеріалів, витрат на оплату праці, прогнозних сум залишків грошових коштів та ін.), поділена на прогнозний коефіцієнт оборотності оборотних активів. При цьому обсяг річної потреби в оборотних активах за статею "Виробничі запаси" (ВЗ) може бути визначений за такою формулою:

ВЗ = См х (й + д), (3.2)

п 2

де п - кількість робочих днів у році; й - величина страхового запасу, дні; д - періодичність постачання, дні.

Оборотні активи в незавершеному виробництві (ЯВ) розраховуються за формулою:

ЯВ = ВС х п- т (3.3)

де ВС - загальна сума прямих витрат на рік (матеральних та оплату праці основного та допоміжного персоналу з нарахуваннями), грош. одн.;

т - тривалість виробничого циклу, дні.

Обсяг оборотних активів за статтею "Готова продукція" (ГП), необхідний для забезпечення можливості маневрування обсягами реалізації за рахунок зміни цінової політики, визначається формулою:



ГП = ЧД х-Ј-/ 2 х п (3.4)

де ЧД - чистий дохід від реалізації, грош. одн.; р - періодичність відвантаження продукції, дні.

Обсяги оборотних активів, які передбачається мати у вигляді дебіторської заборгованості (ДЗ), з врахуванням передбаченої проектом кредитної політики розраховуються за формулою:

ДЗ = В х - п, (3.5)

де В - виручка від реалізації (з врахуванням ПДВ та інших непрямих податків), грош. одн.;

п - термін відстрочки платежу, наданий покупцям, дні.

Розрахунок інвестування коштів у формування оборотних активів у вигляді авансів, наданих постачальникам ( Анад), здійснюється за формулою:

Ашд = С / а (3.6)

де С - вартість продукції та послуг, наданих постачальниками, грош. одн.;

а - питома вага попередньої оплати постачальникам, одн.; ґ - термін попередньої оплати. дні.

Потреба в грошових коштах (ГК) розраховується за такою формулою:

ГК = М х - п (3.7)

де М - витрати на виробництво та збут за виключенням прямих матеріальних витрат, грош. одн.;

п - покриття потреби в грошових активах, дні.

Розрахунок потреби в технологічному устаткуванні (робочих машинах і устаткуванні) здійснюється на основі загальної трудомісткості програми випуску продукції і режиму роботи підприємства за формулою:

К б. =-N * Коб - Рефі (3.8)

де Коб - потреба в устаткуванні ]-го виду, натур. одн. (округляється в більшу сторону);

N - річна програма випуску виробів (при повному освоєнні виробничої потужності), натур. одн.;

ґ] - трудомісткість робіт, що виконуються на устаткуванні ]-го виду, нормо-годин;

1гт] - коефіцієнт виконання норм при роботі на устаткуванні ]-го виду, одн.;

- ефективний (плановий) фонд часу роботи устаткування ]-го виду, годин, який визначається за формулою:

де Бр - кількість робочих днів у році (як правило, в середньому 260 днів);

т - кількість змін роботи устаткування (1, 2 або 3 зміни); ґр - тривалість робочої зміни, годин;

& - рівень планових втрат робочого часу на ремонт і наладку втрат устаткування (як правило, від 5 до 10%), одн.

Вартість технологічного устаткування визначається, зважаючи на його оптову ціну, а також витрати на його транспортування, витрати на будівельно-монтажні роботи з підготовки фундаменту, витрати на монтаж і освоєння устаткування. Дані про витрати можуть прийматися у відсотках від оптової ціни устаткування. При цьому витрати на транспортування, як правило, не перевищують 15%, витрати на будівельно-монтажні роботи з підготовки фундаменту - 20%, витрати на монтаж і освоєння устаткування - 10%. Загальна потреба в основних засобах визначається в розрізі елементів їх видової структури:

- земельні ділянки і об'єкти природокористування;

- будівлі і споруди;

- машини і устаткування (в тому числі силові машини і устаткування, робочі машини і устаткування, вимірювальні, регулюючі прилади і устаткування, обчислювальна техніка, інші машини і устаткування);

- транспортні засоби;

- виробничий і господарський інвентар та приладдя;

- інші основні засоби.

Загальну суму необхідних основних засобів, як правило, визначають методом аналогій, спираючись на видову структуру основних фондів аналогічних підприємств галузі і розраховану вартість робочих машин і устаткування. Розрахунок річної вартості амортизаційних відрахувань виконується на підставі первинної вартості по відповідному елементу основних засобів і норм амортизаційних відрахувань відповідно до умов прийнятого для підприємства методу нарахування амортизації.

Розрахунок потреби в персоналі починається з визначення кількості робочих, необхідних для виконання нормованих робіт в розрізі кожної спеціальності (Кр): де і - технологічна трудомісткість одиниці продукції (норма часу), годин/одн.;

Реф - фонд робочого часу одного робочого (при 40-годинному робочому тижні і тривалості відпустки 24 дні складає 1780 годин); Ігєн - рівень виконання норм продуктивності праці, одн.

Розрахований результат округляється до цілого в сторону збільшення.

Основна заробітна плата виробничих робочих-відрядників на і-й операції ( ЗПєдряді):

послуга побутовий обслуговування тренажерний



ЗПадряді = Ігті / Сті, (3.11)

де ґі - норма часу на і-у операцію, нормо-годин;

Ігті - тарифний коефіцієнт, відповідного розряду виконавця і-ї операції, одн.;

Сті - тарифна ставка 1 розряду, грош. одн.

Додаткова заробітна плата, як правило, складає від 10 до 25% від суми основної заробітної плати (оплати праці за відрядними розцінками, тарифними ставками і окладами) і премії. Річний фонд оплати праці всього персоналу розраховується або методом прямого розрахунку, або на основі типової структури фонду оплати праці аналогічних підприємств галузі, виходячи з розрахованого фонду оплати праці основних робочих за відрядними розцінками. При цьому прогнозний фонд оплати праці наводиться в розрізі оплати праці за відрядними розцінками (для основних виробничих робітників), зарплати за тарифними ставками і окладами (для допоміжних робітників, керівників, фахівців, службовців та іншого персоналу), премій, додаткової заробітної плати і загального обсягу оплати праці. В практиці можливе використання алгоритму обчислення необхідного розміру капітальних вкладень на основі питомої їх величини, який зводиться до такої послідовності розрахункових процедур, які передбачаю визначення:

1) можливого обсягу виробництва продукції з наявних виробничих потужностей шляхом множення абсолютної величини останніх на початок розрахункового періоду на нормативний (прогнозований) коефіцієнт їх використання;

2) необхідного додаткового щорічного випуску продукції як різниці між обсягом попиту ринку і можливим її випуском з діючих виробничих потужностей;

3) потрібної величини нарощування виробничої потужності підприємства як частки від ділення розміру незадоволеного ринкового попиту на продукцію на прогнозований коефіцієнт використання виробничої потужності;

4) необхідного обсягу капітальних вкладень у розвиток підприємства як добуток питомих капітальних вкладень на одиницю приросту продукції (потужності) і потрібного приросту останньої.

3. Елементи інституційного аналізу

Складність підготовки даного розділу аналітичної оцінки проекту пов'язана з необхідністю розгляду всієї сукупності внутрішніх і зовнішніх факторів, що супроводжують проект, та прийняття рішень про можливість його успішного виконання з урахуванням політичних, макроекономічних, організаційних та адміністративних умов. Різноманіття видів робіт, які провадяться при виконанні інституційного аналізу, дозволяє, з одного боку, ідентифікувати середовище реалізації та експлуатації проекту, аналізувати ступінь впливу зовнішніх і внутрішніх факторів на успішність здійснення проектних рішень та ефективність проекту, а з іншого, - розробити програму можливої протидії потенційно від'ємному впливу на проект зовнішніх факторів і необхідності надання технічної допомоги для досягнення встановлених цілей проекту.

Метою проведення інституційного аналізу проекту є визначення ступеня впливу зовнішніх (політичних, економічних, соціокультурних, правових тощо) і внутрішніх (рівня кваліфікації персоналу, залученого до проведення проекту, менеджменту організації, яка здійснює проект та ін.) факторів на можливість успішної реалізації проекту.

Як основні завдання інституційного аналізу можна виокремити такі:

* аналіз політичної орієнтації та макроекономічної політики уряду;

* ідентифікація цілей проекту та напрямів розвитку, визначених урядом як пріоритетних;

* оцінка рівня менеджменту проекту та визначення параметрів його успішної реалізації;

* характеристика кадрового потенціалу організації та оцінка його здатності успішно виконати поставлені завдання;

* аналіз узгодженості цілей проекту з інтересами його учасників;

* діагностика організаційної структури і міри її відповідності досягненню результатів проекту.

Проведення інституційного аналізу потребує використання особливого методологічного апарату та інструментарію. Так, поряд з методами і моделями кількісних оцінок (описові моделі, які визначають взаємозв'язки між кількома змінними; аналітичні моделі, що характеризують можливі динамічні відхилення; моделі прийняття рішень та ін.) інституційний аналіз вимагає використання методів якісних оцінок і ситуаційного аналізу. Важливе значення для прийняття проектного рішення при проведенні інституційного аналізу проектів мають методи експертних оцінок.



4. Проектування відкриття тренажерного залу «Олімп-С»

ЗАДАЧА

Завдання до виконання задачі (проекту):

1. Обґрунтуйте місце розташування тренажерного залу.

2. Проведіть порівняльний аналіз конкурентів, побудувавши конкурентний профіль підприємства сфери побутового обслуговування.

3. Виконайте маркетинговий аналіз.

4. Проведіть економічний аналіз;

5. Проведіть інституційний аналіз.

6. Оцініть ризики проекту функціонування об'єкта побутового обслуговування. (результати оформіть як висновки у вигляді таблиці).

7. Виконайте екологічний аналіз (результати оформіть як висновки).

8. Виконайте екологічний аналіз (результати оформіть як висновки).

Етап 1. Обґрунтування місце розташування підприємства побутового обслуговування.

Кф1

Наприклад:

Проведемо оцінку об'єкту 1 (О1).

* Оцінка фактору «Конценрація споживачів»:

В.к.і * Кб1= 0,3* 4 1,2 бали .

Оцінка фактору «Витрати на оренду»:

Кф2

В.к.2 * Кб2 = 0,3*5 1,5 бали .

Кількість балів, що набрав і-й фактор ( Кбі ) проставляється студентом самостійно; * Аналогічно оцінюються інші фактори: «Транспортні комунікації» - (0,4 бали), «Зручність доступу споживача» - (0,63 бали), «Наявність конкурента» - (0,15 бали). * Визначення загальної бальної оцінки об'єкта 1 (О1)



Кф O1 = Кф = 1,2 +1,5 + 0,4 + 0,63 + 0,15

* Аналогічно проводиться оцінка за рештою об'єктів побутового обслуговування: об'єкт 2 (О2) та об'єкт 3 (О3), таким чином, щоб повністю заповнити табл. 1

* Вибір конкретного приміщення серед трьох об'єктів, що аналізувалися. Найкращим є той об'єкт, що набрав найбільшу загальну кількість балів з урахуванням вагового коефіцієнту.

Размещено на Allbest.ru