Психологічна підготовка спортсменів шкільного віку в процесі позакласної роботи (на прикладі хортингу)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПСИХОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА СПОРТСМЕНІВ ШКІЛЬНОГО ВІКУ В ПРОЦЕСІ ПОЗАКЛАСНОЇ РОБОТИ (НА ПРИКЛАДІ ХОРТИНГУ)

Олексій Семигал

Постановка проблеми

Психологічна підготовка спортсмена має декілька напрямів: мотиваційно-вольовий, комунікаційний, емоційний. У школярів, які займаються спортом, психологічна підготовка носить як комплексний, так і вибірковий характер відповідно до вікових особливостей учня. З іншого боку, при формуванні певних якостей, таких як емоційна стійкість, змагальна мотивація, рішучість, наполегливість, дисциплінованість та інші, слід ураховувати морфологічні, біохімічні, фізіологічні, психологічні та генетичні особливості індивіда. Також слід ураховувати, що психічні показники знаходяться серед найбільш значимих чинників, які зумовлюють рівень спортивних досягнень, але водночас і формуються в процесі занять конкретним видом спорту [5].

Ряд науковців (Е. С. Вільчковський, Г. В. Ложкін, О. С. Куц, Т. П. Вісковатова та ін.) наголошують на недостатній мотивації учнів щодо покращення рівня свого фізичного стану. Одним із перспективних напрямів вирішення цієї проблеми є формування відповідальності школярів за свій фізичний стан (Б. М. Шиян, В. С. Язловецький). Тобто підвищенню усвідомленої рухової активності учнів має сприяти психологічна підготовка. Очікуваним результатом буде покращення загального здоров'я та підвищення рівня фізичного стану учнів. В цьому плані хортинг як система виховання, яка ґрунтується на культурних, спортивних та бойових традиціях українського народу, є дієвим механізмом для всебічного виховання дітей в Україні.

Мета статті - теоретично дослідити вікові особливості та специфіку психологічної підготовки спортсменів шкільного віку в процесі занять хортингом.

Виклад основного матеріалу дослідження

Одним із найефективніших аспектів хортингу як виховної системи є фізичне виховання. Адже хортинг являє собою комплексне бойове мистецтво, яке поєднує навички техніки ведення бою та техніки боротьби. Тому спортсмени-хортингісти й мають гарну різнопланову психологічну та фізичну підготовленість. Вони можуть поєднувати силу і спритність, швидкість і витривалість, гнучкість і координацію; бути емоційно врівноваженими, справедливими, цілеспрямованими, наполегливими, кмітливими; мати почуття впевненості у собі та спортивної агресивності.

Психологами (Е. П. Ільїним, А. І. Пуні, А. В. Родіоновим та ін.) вже давно доведено, що специфіка різних видів спорту суттєво впливає як на вимоги до психологічних та вольових якостей спортсменів, так і на особливості їх прояву. Наші дослідження показують, що спортсменам, які займаються хортингом, притаманні такі риси, як схильність до лідерства, високий рівень мотивації для досягнення поставленої мети, вміння концентруватися у потрібний момент тощо. У період формування психологічних якостей для них характерні впертість, прагнення не підкорятися, схильність до конфліктів. Тому надзвичайно важливим є своєчасний, компетентний вплив учителя щодо коригування спрямованості розвитку тих чи інших якостей юного спортсмена. Враховуючи анатомо-фізіологічні показники, психологічну налаштованість дитини, починати цю роботу слід із дошкільного віку.

Дитячий вік 6-10 років - це один з найважливіших перехідних етапів у житті людини від раннього дитинства до свідомого. І саме на цьому етапі необхідно приділити посилену увагу дитині в питанні вольового загартування та виховання наполегливості, які будуть супроводжувати дитину все її подальше життя. Однією з найбільш складних і значущих у вихованні є проблема волі, в основі якої лежить свідоме спрямування людиною своєї діяльності відповідно до поставлених цілей і завдань, здатність долати перешкоди на шляху їх досягнення [5].

Діти молодшого шкільного віку легко збуджуються, як правило, непосидючі, рухливі. Але водночас здатні логічно мислити та порівнювати факти й події. Вони довірливі та здатні сприймати вимоги педагога. В них переважають миттєві емоції, вони живуть сьогоднішнім днем і тому тренер має створювати на кожному занятті позитивний емоційний фон. Здатність дітей до образного мислення в цьому віці дозволяє використовувати широкий спектр образних порівнянь при вивченні техніки. У молодшому шкільному віці природньо, що авторитет учителя - високий, і діти прагнуть виконувати всі завдання, накреслені наставником. Проте поставлені завдання можуть бути досяжними для сприйняття лише тоді, коли юний спортсмен спроможний виконати їх повністю самостійно. Тому тренером завдання задаються у порівнянні: стрибки з тумби - на вибухову силу порівнюються з м'ячиком, а полярні поняття подаються у протиставленні: атлет - кращий за п'яного тощо.

Діти цього вікового діапазону стараються відтворювати те, що їм сподобалось, і завжди прагнуть поповнювати свої враження. Це підказує досвідченому тренеру якомога частіше підключати резерви дитячої і власної уяви та фантазії для урізноманітнення вправ і пояснень до них під час систематичних тренувань. Водночас діти є особистостями з тонкою психікою і тонко сприймають людські відносини. Тому найменша похвала для дитини будь-якого віку - необхідна умова прогресу та головний чинник підвищення мотивації для подальших занять спортом.

Через перевагу образного сприйняття молодші школярі краще сприймають побачене, ніж почуте. Отже, ефективності роботі з ними додадуть показові виступи, спеціальні (видовищні) фільми, змагання, ознайомлення з особливостями тренувань старших товаришів тощо. Здатність логічно мислить та зіставляти факти й події вказує на необхідність під час розучування техніки вправ пояснювати, чому слід робити так, а не інакше. Осмислене запам'ятовування веде до збільшення ефективності роботи. Через 1-2 роки відбувається процес переходу від вибіркового мислення до абстрактного, або до творчого мислення. Також у цьому віці учні здатні зробити більше для колективу, ніж для себе, а значить для покращення вольових навичок та відчуття змагального духу до дванадцятирічного віку слід проводити більше загальнорозвивальних командних змагань, незалежно від обраного виду спорту.

Слід також ураховувати і необхідність індивідуального фізіологічного розвитку [8]:

- з 8 до 11 років відбувається найбільший приріст статичної витривалості тулуба та передпліччя, збільшується сила згиначів рук та литкової системи ніг;

- значно збільшується сила розгиначів рук та розгиначів тулуба;

- покращуються швидкісно-силові показники.

Тому вправи як змагального, так й індивідуального характеру слід підбирати, орієнтуючись на вікові психологічні та фізіологічні особливості.

А це, у свою чергу, у дітей навіть до 10 років виявляти перші ознаки перспективності, на що можуть указувати:

1) ріст розміру ступні та кисті руки;

2) здатність на довго (60-70 с.) затримувати дихання;

3) здатність творчо вирішувати рухові завдання.

Також важливим чинником перспективності у молодшому шкільному віці є наполегливість, сміливість при вирішенні незнайомих і складних завдань, здатність швидко прогресувати. Особливо значущі ці показники, якщо юний спортсмен досяг їх за рік систематичного тренування [4].

З 10-ти років розпочинається перший етап технічної підготовки спортсмена-хортингіста. Створюється перше уявлення про рухові дії та формується настанова на вивчення цих дій. Інформація, що надається спортсмену цього віку, подається у загальному вигляді, але має чітко характеризувати головний механізм руху. Увага спортсмена концентрується на головних частинах руху, що вивчається. Деталі спортивної техніки на даному етапі вивчати не слід, оскільки це може ускладнити вирішення поставлених завдань: дитина ще не може так інтенсивно розподіляти увагу. Найбільш дієвими при вивченні перших базових технічних дій залишаються наочні та словесні методи із залученням логічного та образного мислення дитини.

З 11-ти з половиною років у юних спортсменів починається стадія формування початкового вміння. На цій стадії формується вміння виконувати основну структуру руху, ставиться завдання оволодіння основами техніки та загальним ритмом дії. Особлива увага приділяється усуненню побічних дій, зайвих напружень м'язів. Процес навчання концентрується у часі, адже великі перерви між заняттями знижують їх ефективність. Та й часте повторення тих самих елементів не доцільне - пригнічуються функціональні можливості нервової системи. Тому основним методом практичного освоєння структури руху стає метод „розділеної вправи“. Тобто вправа поділяється на частини, наголос робиться на характеристиках певних частин, а це спрощує процес набуття початкового вміння, що полегшує постановку завдань, підбір засобів і методів, контроль за ефективністю навчання, профілактику та усунення грубих помилок.

Також кращому засвоєнню навичок рухових дій сприяє використання методів орієнтування (світлові, звукові), механічних методів (виконання вправи через перешкоду, легкий опір). Отже, на етапі початкової підготовки тренувальний процес несе у собі багато нового та цікавого. Цей процес не пов'язаний з великими навантаженнями, тому й спортсмен постійно прогресує. Все це дозволяє підтримувати його інтерес до занять.

Приблизно з 12-13 років збільшуються навантаження та відбувається певна стабілізація результатів. Багато дітей цього віку не можуть зберегти сталий інтерес до занять, перестають тренуватися або змінюють раніше обраний вид спорту на інший, що також носить не стійкий характер.

За таких умов тренер із хортингу має ставити перед спортсменом такі завдання, виконання яких давало б почуття відчутного задоволення та вдосконалення. Так, якщо на перших етапах підготовки забезпечувалась спрямованість на вивчення базових навичок та умінь, то тепер потрібно постійно орієнтувати спортсмена на вдосконалення певних компонентів підготовленості. Одночасно слід контролювати відповідність фізичних та емоційних навантажень, під які потрапляє юний спортсмен під час тренувальної та змагальної діяльності, його фізіологічним і психічним можливостям. Також дедалі більша роль відводиться словесному методу. Особливо це стає важливим при застосуванні у процесі занять спеціальних ігор, що спрямовані на використання базових техніко-тактичних навичок (наприклад, „квач“, який передається певним прийомом). За таких умов завдання стає зрозумілим для учня та зменшується монотонність самого заняття. Тренеру слід акцентувати увагу учнів і на тому, що саме зараз потрібно багато уваги приділяти базовій техніці та формам хортингу, пояснювати, де і як той чи інший прийом використовується. До 14 років слід навчити своїх учнів ідеально виконувати „форми“ 1-9 ранків [1]. Саме в цей час укріплюються м'язи, що фіксують та утримують хребет, тому до тренувального процесу додається широкий спектр техніки боротьби. Це робить тренування більш різноплановими та зменшує їх монотонність.

Сьогодні значно збільшується роль індивідуальної роботи зі спортсменами, оскільки серед них з'являються такі, які переважають інших у використанні техніки ударів, і такі, які мають певні переваги у використанні техніки боротьби. У зв'язку з цим завданням тренера є:

- по-перше, - правильно визначити позитивні техніко-тактичні схильності кожного спортсмена;

- по-друге, - правильно зорієнтувати учня на вдосконалення його слабких місць у техніці, фізичній підготовці та тактиці.

Якщо брати до уваги момент покращення мотивації до тренувань, то слід зазначити, що вагомим чинником впливу на цей процес стає орієнтування спортсмена на його гарний фізичний стан поряд із орієнтуванням на результат.

Ближче до п'ятнадцятирічного віку для юнаків стає не байдужим їхній зовнішній вигляд, гарні форми тіла, їхня популярність після перших перемог. Тому тренеру необхідно спрямовувати мотивацію учнів у таких напрямах, як орієнтація їх на процес вдосконалення, на успіх та можливу невдачу. Залежно від рівня підготовленості спортсмена психологічна настанова може бути переважно зв'язаною з тим чи іншим напрямом.

Принциповим моментом у підтримці стійкого інтересу до занять є постійна сумісна робота спортсмена з тренером [6; 7]. Залучення спортсмена до творчого процесу планування та реалізації тренувальних планів веде не лише до підтримки в нього інтересу до занять, але й прискорює техніко-тактичні вдосконалення та ріст спортивних результатів. Водночас тренер має бути компетентним і авторитетним для спортсмена, що забезпечить обов'язкове виконання ним тренувальної програми та змагальних настанов, а також забезпечить можливість системно збільшувати навантаження.

У 16-17 років поряд із наведеними методами покращення мотивації більшого значення набуває змагальний метод. Саме у цей період відбувається стабілізація навичок, дії автоматизуються та стабілізуються. Вдосконалюються певні деталі техніко-тактичних дій. З метою їх опанування при застосуванні змагального метода використовуються різні прийоми: змагання з установкою на якість виконання, змагання - на кількість виконаних дій, змагання - на ускладнення умов.

Таким чином, вирішуються завдання не лише стабілізації, а й набуття варіативності роботи, психологічної стійкості, фізичної витривалості. Сам тренувальний процес збільшує відповідальність за результат, що формує у спортсменів аналітичні здібності та відповідальність за якість виконаної роботи.

Отже, можна зробити ряд висновків, а саме: для досягнення зазначеної мети, слід використовувати такі методи, як:

1) заняття за ускладнених умов (під час тренування на снігу, під дощем, у воді доцільно проводити декілька разів протягом двобою заміну спаринг-партнера на того, який відпочив, або на роботу з ваговими тягачами);

2) збільшення ризику (заміна партнера під час поєдинку на сильнішого, важчого, вищого. Також слід використовувати вправи, виконання яких потребує уваги, контролю за ситуацією: обмежений майданчик двобою, навчальний двобій з двома суперниками, двобій із зав'язаними очима, гра в регбі двома м'ячами тощо);

3) застосування відволікаючих сенсорно-емоційних чинників (зміна освітлення під час тренування або спарингу, використання шумових відволікаючих ефектів);

4) ускладнення змагального впливу (супернику дається початкова фора в 2-3 бали; штучно створена ситуація необ' єктивного суддівства; несподівано збільшений час двобою та ін.).

Виходячи з того, що в юнацькому віці посилюється відповідальність за результат, тренеру слід підключати до тренувального процесу і методи спеціальної психологічної підготовки [4; 6]: продумування техніко-тактичних дій (прийомів) двобою; зміна настанови на двобій з пасивного на активний; аналіз подумки негативних емоцій, станів, внаслідок яких стає зрозумілою необґрунтованість, незначущість переживань, які турбують спортсмена; переключення на діяльність, здатну відволікати від думок про наступний двобій; уникання обставин, зустрічей, що можуть порушити рівновагу, спричинити неприємні переживання (під час підготовки до двобою й особливо у день змагань); моральна підтримка хортингіста тренером.

Спеціальна психологічна підготовка спрямована на створення переддвобійного стану психологічної готовності (бойової готовності), щоб запобігти виникненню негативних переддвобійних станів - стартової лихоманки, стартової апатії, самозаспокоєння тощо [3; 4]. Також спеціальна психологічна підготовка дає можливість спортсмену вийти з позитивним настроєм із стадії змагань навіть за невдалого результату (обґрунтований, але доведений до спортсмена в дружній формі аналіз його дій; відволікання від негативних емоцій; спільна побудова планів спрямованих на покращення результатів тощо) [2; 6].

У процесі психологічної підготовки юнаків особливу увагу слід звертати на морально-етичне виховання. Спортивна етика включає в себе як загальні вимоги моралі, що виробило людство, так і специфічні щодо поведінки спортсмена: дотримання правил змагань, повага до суперників, суддів та глядачів, виконання спортивних ритуалів. Рис кодексу набувають і загальні категорії моралі: добро, відповідальність, спортивний обов'язок, честь, справедливість, гідність, дисциплінованість, піклування про долю партнера та суперника, відданість ідеалам спорту та ін. [1; 4].

психологічний спортсмен шкільний хортинг

Список використаних джерел

1. Єрьоменко Е. А. Принципи виконання й методика вивчення базових технічних елементів хортингу: метод. посіб. / Е. А. Єрьоменко. - К.: Паливода А. В., 2009. - 87 с.

2. Ильин Е. П. Психология спорта / Е. П. Ильин. - СПб.: Питер, 2008. - 352 с.

3. Ильин Е. П. Психология физического воспитания / Е. П. Ильин. - М.: Просвещение, 1987. - 256 с.

4. Платонов В. М. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте / В. М. Платонов. - К.: Олимпийская литература, 1997. - 585 с.

5. Пуни А. Ц. Психология / А. Ц. Пуни. - М.: Физкультура и спорт, 1984. - 330 с.

6. Родионов А. В. Психическая подготовка спортсмена / А. В. Родионов. - М.: СААМ, 1995. - С. 194-212.

7. Сергієнко Л. П. Тестування рухових здібностей школярів / Л. П. Сергієнко. - К.: Олімпійська література, 2001. - 438 с.

8. Ханин Ю. Л. Психология общения в спорте / Ю. Л. Ханин. - М.: Физкультура и спорт, 1980. - 302 с.

References

1. Yeromenko, Е. А. (2009). Pryntsypy vykonannia y metodyka vyvchennia bazovykh tekhnichnykh elementiv khortynhu [Principles of implementation and methodology of teaching the basic technical elements of horting]. Kyiv: Palyvoda A. V.

2. Ilin, E. P. (2008). Psykhologiia sporta [Sports Psychology]. SPb: Pyter.

3. Ilin, E. P. (1987). Psykhologiia fyzycheskogo vospytaniia [Psychology of physical education]. Moscow: Prosveshchenie.

4. Platonov, V. N. (1997). Obshchaia teoriia podhotovki sportsmenov v olimpiiskom sporte [General theory of training of athletes in Olympic sports]. Kyiv: Olimpiiskaia literatura.

5. Puni, A. Ts. (1984). Psykhologiia [Psychology]. Moscow: Fizkultura i sport.

6. Rodionov, A. V. (1995). Psikhicheskaia podgotovka sportsmena [Psychical training of athlete]. Moscow: SAAM.

7. Serhienko, L. P. (2001). Testuvannia rukhovykh zdibnostei sholiariv [Testing of motor abilities of students]. Kyiv: Olimpiiska literatura.

8. Khanin, Yu. L. (1980). Psykhologiia obshcheniyia v sporte [Psychology of communication in sport]. Moscow: Fizkultura i sport.

Размещено на Allbest.ru