Курортна справа Галичини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Курортна справа Галичини

В.М. Клапчук, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Санаторно-курортна справа у Галичині була започаткована ще наприкінці XVI ст., однак до кінця XIX ст. вона не набула масового характеру через низький рівень сфери послуг, незадовільний стан доріг, низький рівень культури обслуговуючого персоналу. З часом у місцевостях з мінеральними водами спритні підприємці та лихварі будували водолікарні, невеликі літні будинки санаторного типу й здавали їх за певну оплату. Потужного розвитку курортна справа набула в останній чверті XIX - першій третині XX ст. На теренах Галичини в 1930-х рр. існувало понад 20 великих кліматичних і бальнеологічних курортів, які входили до переліку найкращих у Польщі та ще 30 малих, де оздоровлювалося місцеве населення та мешканці навколишніх населених пунктів.

Ключові слова: курорт, мінеральні води, санаторій, Галичина.

Перші згадки про курорти Галичини знаходимо в документах XVI-XVIII ст., однак найбільший розквіт бальнеології припав на міжвоєнний період, коли щороку у Карпати приїжджало біля 350 тис. відпочиваючих та біля 1 млн туристів. Це свідчило про те, що Карпати концентрували на своїх теренах майже половину відпочинкової міграції Польщі і тим самим були найважливішим туристичним і оздоровчим регіоном держави. Сезонні виїзди на відпочинок відігравали значну господарську, соціальну і культурологічну роль [15].

На особливу увагу заслуговував оздоровчий і туристичний промисел, оскільки вивільняв нішу у зайнятості населення, створював нові робочі місця, яких було надто мало у Галичині. Однаковою мірою турист, що перебував в окремих місцевостях, як і відпочиваючий на селі, а також курортник, що лікувався у оздоровниці, витрачали значні кошти за найрізноманітніші послуги. Це було побічним заробітком для сільського населення або підставою для розвитку туристичної галузі [19]. Коли, з однієї сторони, склалася б ситуація перенаселення, неможливість утримування землі й її обробітку, а, з другої сторони, наявні досконалі природні умови гір і зростаючий попит приїжджих, то стає зрозумілим - рекреаційний потенціал мав велике значення для загального господарського життя Карпат [9; 13, с. 49-96].

Оздоровчий рух концентрувався переважно в існуючих селищах, подібно, як сільське заселення рухалося долинами рік з півночі на південь, в глиб гір. Натомість, туристичний рух тримався, перш за все, хребтів і вершин, особливо уздовж головної смуги Карпат.

Урядовим статутом від 15 липня 1925 р. № 79 та Розпорядженням міністерства фінансів Польщі від 8 серпня 1925 р. № 82 запроваджено тарифи на ведення рекреаційно-оздоровчої діяльності [6, с. 16-17, 32]. Так, пансіонати поділялися на три категорії (загалом у господарстві Польщі виділялося 8 категорій, з яких перша була найдорожчою): перша - понад 50 покоїв; друга - 12-50 покоїв; третя - 2-12 покоїв. Купелеві заклади поділялися на такі категорії: друга - лазні з окремими кабінками чи лазні з понад 20 ваннами; третя - загальні лазні з кількістю ванн до 20. Визначалися і конкретні ціни для ведення діяльності кожної з цих категорій: підприємці першої категорії повинні були сплатити за отримання промислових свідоцтв на право займатися таким видом діяльності 6 тис., другої - 4 тис., третьої - 2 тис. зол.

На особливу увагу заслуговували джерела мінеральної води. Їх багатство на теренах Карпат (понад 500) було обумовлене особливостями геологічної будови регіону (табл. 1).

Окремої уваги заслуговувало Станиславівське воєводство, де було розвідано 176 мінеральних джерел. Однак, із загального числа лише 44 джерела експлуатувалися, а 81 % - були на той час недостатньо вивчені. Лише 8,7 % із загального числа джерел були в експлуатації. Таким чином, на увагу заслуговувало дослідження мінеральних джерел, насамперед проведення біологічних і хімічних аналізів. Джерела, які б представляли інтерес для бальнеології, слід було відкрити для доступу приїжджаючих. Повне використання мінеральних джерел можна було досягти через їх постійну експлуатацію в бюветах і ваннах. Експлуатація була можливою завдяки вливанню приватного, самоврядного чи державного капіталу, який зміг би утримувати на висоті відповідне водолікувальне підприємство [27, с. 24-28].

У Польщі в 1930-х рр. діяло 6 державних, 15 громадських, 6 комерційних, 23 малих приватних, 7 кліматичних громадських курортів, а також 38 купальних і кліматичних комерційних станцій [14]. Разом було 95 оздоровниць, з яких у Галичині - 65 або 71 %. Це ще сильніше підкреслювало значення оздоровчо-туристичних об'єктів в економіці гірського регіону. Там знаходилися заклади державного значення: два курорти - Криниця й Буркут; 8 приватних курортів - Рабка, Свошовиці, Щавниця, Жегістів, Івоніч, Риманів, Трускавець, Моршин; 4 комерційні курорти - Кростенко, Мушина, Північна, Висова; 3 кліматичні станції - Яремче, Закопане, Ворохта; 21 малий приватний курорт, а також 24 кліматичних комерційних станцій (табл. 2).

Таблиця 1 - Типи родовищ мінеральних вод Карпат

Експлуатація була можливою завдяки вливанню приватного, самоврядного чи державного капіталу, який зміг би утримувати на висоті відповідне водолікувальне підприємство [27, с. 24-28].

Таблиця 2 - Оздоровниці Галичини і Карпат

Примітки: Категорії оздоровниць: I - державні; II - приватні громадські; III - комерційні; IV- малі приватні. Відвідуваність щорічна: 1 - до 500 осіб; 2 - 500-1000; 3 - 1000-2500; 4 - 2500-5000; 5 - 5000-10000; 6 - 10000-15000; 7 - 15000-30000; 8 - понад 30000 осіб.

У Польщі в міжвоєнний період було зареєстровано 956 відпочинкових місцевостей, з яких у карпатському регіоні - 477 або 49,9 %. Разом оздоровниць і дач у Галичині було 555 або 51,8 % їх загального числа у Польщі [16].

Всі курортні місцевості з економічного погляду можна було поділити на дві групи: 1) місцевості, в яких туристично-оздоровча галузь складала основну статтю доходу (оздоровниці і великі дачі); 2) місцевості, в яких обслуговування рекреантів складало лише побічний заробіток населення (малі курорти).

Переважна частина дач і курортів мали значні недоліки у технічних засобах. У міжвоєнний період були зроблені серйозні інвестиції, але всупереч великим зусиллям, не всі водолікувальниці справилися з завданням пристосувати їх до зростаючого потоку приїжджих; лише небагато з них відповідало рівню курортів європейського класу. Вкладений капітал повільно давав користь, тому певні намагання у плані привернення відпочиваючих повинні були робити самі водолікувальні заклади. Щоб і надалі здійснити розвиток оздоровниць і усунути недоліки в технічному забезпеченні закладів, необхідною була державна допомога через створення особливого довгострокового низьковідсоткового кредиту для оздоровниць. Саме цими питаннями відала Спілка польських оздоровниць [28, с. 75-78].

Відпочинкові місцевості були об'єднані в трьох воєводських спілках: Спілці літницьких повітів і ґмін Краківського воєводства, Міжкомунальній спілці дач і оздоровниць Станиславівського воєводства «Карпати Східні», Спілці туристичного літництва «Бещади» повітів і ґмін Львівського воєводства, які проводили колективну пропаганду, мали інформагентства, освітню проекти, технічне забезпечення, а також багато інших напрямів роботи, пов'язаної з розвитком туризму [7]. Організація діяльності оздоровниць і дач була поставлена у краї на відповідний рівень.

54,4 % (338 тис. осіб) загальної кількості відпочиваючих у Польщі приходилося на Галичину та околиці. Приїжджими відвідувалися 555 населених пунктів краю, розкиданих по 38 карпатських і судетських повітах. Кількість відпочиваючих розподілялася по Галичині нерівномірно. Найбільше відвідуваними були повіти: Новий Тарг, Цішин, Живець, Дрогобич, Стрий, Надвірна, в яких щорічне число приїжджих було понад 15 тис. осіб або 5 % загальної кількості. Новотарзький повіт концентрував щороку понад 95 тис. осіб (28 %), а разом з судетським - 146 тис. осіб (43 %).

Динаміка відвідування залежала від характеру місцевості. Так, на курорти припадало 151 тис. курортників, на кліматичні станції - 116 тис., на дачі - 91 тис. осіб. Незважаючи, що було 57 курортів, проте вони концентрували 38,7 % всієї кількості відпочивальників; на 24 кліматичні станції припадало 54,5 % загального числа; натомість, на 477 дач - лише 27 %. Ця статистика доводить велике господарське значення оздоровниць, які концентрували разом 75 % всієї чисельності відвідувачів.

У окремих воєводствах відсотки курортників і туристів укладалися неоднаково. У Станиславівському воєводстві туристи складали 41 %, в інших воєводствах - доходили до 50 %. Внаслідок цього наплив капіталу розкладався також нерівномірно. У Шлєському воєводстві відпочиваючі концентрувалися головним чином на кліматичних станціях (57 %). Крім того два курорти збирали більше приїжджих, ніж 17 дач. У Краківському - чисельність розкладалася рівномірно серед курортів, кліматичних станцій і дач. У Львівському - головним чином відвідувалися курорти, натомість у Станиславівському, як згадано вище, більшу роль відігравали дачі і кліматичні станції.

Зі збільшенням кількості відпочиваючих відбувався й наплив капіталу, з якого 42 % - від місцевого населення та 58 % - від приїжджих з інших частин Польщі. Головний наплив відпочиваючих - з центральних, західних і південних воєводств Польщі; найзаможніші рекреанти - з Варшави, Шлєська, Лодзя, Кракова, Познані і Кєльця.

Сфера впливу Шлєських оздоровниць найвища, місцеві курортники складали більше половини приїжджих [17]. Значна була участь курортників з Варшави, Кракова, Кєльців і Лодзі. Участь курортників з північних і східних воєводств була мінімальною. Сфера впливу Краківських оздоровниць мала найбільшу географію, місцеві курортники складали лише 28,5 % [3]. Головний наплив був з західних, центральних і південних воєводств. Значний відсоток поставляла Варшава, Шлєськ, Кєльця, Львів, Лодзь і Познань. З північно-східних регіонів наплив був незначним (нижче середнього), натомість з інших частин Польщі відповідав середньому для Карпат.

Сфера впливу львівських оздоровниць - жителі воєводства, які складали 37,9 % [29, с. 26-28]. Сильний наплив був з Варшави, Кракова, Станиславова, слабкіший - з Познані, Лодзя й Шлєська. Сильніший наплив зафіксовано зі східних і північно-східних воєводств, натомість з центральних воєводств відсоток приїжджих нижчий від середнього. Сфера впливу Станиславівських оздоровниць ще більш місцева [8, с. 97-139]. Місцеві жителі, правда, складали тільки 20,7 %, але з сусіднього Львівського воєводства приїжджали 31,5 % курортників, що разом складало більше половини всіх приїжджих (52,2 %). Сильний наплив спостерігався з Варшавського і Тернопільського воєводств. Більший від середнього відзначено відсоток зі східних, натомість виключно низьким був відсоток приїжджих із західних воєводств Польщі. Сфера впливу була результатом діяльності оздоровниць - пропаганда, комунікаційна політика, програма атракцій тощо.

Якщо припустити, що залежно від характеру місцевості турист чи курортник під час перебування витрачав від 100 до 500 зол. (Закопане, Криниця, Моршин і т.д.), то можна розцінювати, що загальний наплив приїжджих до карпатських місцевостей приносив щороку доходу біля 66 млн зол., з яких на окремі воєводства припадало: Шлєське - 4695 тис. зол., Краківське - 42767 тис., Львівське - 10199 тис., Станиславівська - 8575 тис. зол. З тієї суми від оздоровниць отримано біля 80 %, на будинки відпочинку (дачі) випадало лише 20 %. Якщо ж врахувати, що в оздоровницях 1/4 загальних доходів становили продукти харчування, вироблені місцевим населенням, то можна стверджувати, що через оздоровниці надходить на село щороку біля 14 млн зол. До сільських дач надходило майже стільки ж, тому можна вважати, що побічний заробіток сільського населення на терені Карпат становив 27 млн зол. [12, с. 551-555].

Таким чином, враховуючи, що на теренах краю було біля 150 тис. господарств, можна підрахувати, що середній дохід від приїжджих на одного господаря становив біля 180 зол. Для порівняння - 12-гектарне сільськогосподарське господарство (19 % господарств Галичини) мало дохід 261 зол. з 1 га. У залежності від величини господарства, що нараховувало 2-30 га, дохід коливався в межах 64-170 зол. з 1 га. Для порівняння зазначимо, що дохід всіх чотирьох воєводств від сільськогосподарської продукції складав понад 320 млн зол., зокрема: пшениця - 53 млн, жито - 75 млн, ячмінь - 21 млн, овес - 56 млн, картопля - 116 млн зол. Співставлення поданих вище даних підтверджує неабияке економічне значення рекреації.

З економічної точки зору рекреація та туризм на теренах Галичини заслуговувала на дбайливу опіку як зі сторони державної влади, господарського і територіального самоврядування, так і громадськості. У цій галузі господарського життя громадська ініціатива обігнала управління і державну опіку. Вже 1912 р. відбулася перша конференція в справі розвитку Закопаного і Підтатря, а наступні мали місце у 1919 [22] і 1929 рр. [11]. Наради з розвитку Східних Карпат відбулися в 1931 р. [24]. Від 1933 р. Відділ туризму Міністерства Комунікації Польщі розпочав скликання конференцій, присвячених туристичній економіці на терені всіх Карпат. Конференції такого спрямування відбулися у Варшаві (1933), Яремчу (1934) [22], Віслі (1935), Криниці (1936) [23]. Від 1936 р. подібні акції проводила Спілка гірських земель через введення щорічних господарських засідань над культуральним і господарським розвитком Карпат. За ініціативою Спілки відбулися наради в Сяноку (1936), Віслі (1937) і Новому Сончі (1938). Літниськовим справам були присвячені конференції в Яремчу (1934), Віслі (1937) і Н. Сончу (1938). На тих конференціях значну увагу присвячено раціональному розвитку туристичної економіки в Карпатах [12, с. 551-555; 16; 20; 21, с. 89-94].

Найбільшим лікувальним центром Гуцульщини був Буркут, що в околицях Гриняви. Він фактично започаткував водолікарні та стаціонарне лікування. Історія цього оздоровчого центру бере свій початок ще з XVII ст. У 1848 р. тут побудовано декілька будиночків з річною оплатою кімнат, але доставка продуктів була ускладнена. Харчування завозилося лише кіньми. Криниця була примітивною. За пляшку води платили один крейцер, за одну купіль - шість. У 1849 р. австрійські власті зруйнували п'ять будинків, щоб повстанці Угорської революції не мали змоги тут переховуватися.

Слава буркутської води ширилася, і тому 1855 р. запроектували будівництво дороги, який все ж не було реалізовано. 1861-1862 рр. побудовано мисливський будинок з чотирьох кімнат. Власники брали чинш за користування житлом: за сезон (два місяці) 30 гульденів, що на той час було високою платою. 1862 р. почалися роботи з упорядкування мінерального джерела. З часом санаторій розширили і 1875 р. побудували водогін. Через рік здравниця перейшла у підпорядкування уряду, а ще через чотири роки збудовано лісничівку. 1884 р. встановлено котли для підігріву води, 1889 р. - бювет. Буркутський курорт складався з восьми готельних кімнат та їдальні. В 1897 р. побудовано льодовий майданчик, стайню, приміщення для відпочинку і розваг.

У літній період тут постійно відпочивало не менше 30 осіб; за рік продавали мінеральної води на декілька тисяч гульденів. Однак кошти на утримання закладу перевищували доходи, і уряд передав лікарню в оренду. В такому стані санаторій застала Леся Українка, яка прибула сюди в 1901 р. на лікування. У 1905-1906 рр. Буркутським санаторієм зацікавився відділ польського Товариства Татран- ського з огляду на добру лікувальну воду, гірське положення і відповідний клімат. У 1910-1914 рр. проводилося вивчення хімічних властивостей буркутської води під керівництвом професора Краківського університету М. Сеньковського, внаслідок чого встановлено, що ця вода має більший вміст заліза та магнію, ніж вода у Криниці, а, тому, є ціннішою. Відрадним було й те, що з Ворохти до Буркута було побудовано возову дорогу.

Однак, з початком Першої світової війни санаторій занепав. Після воєнних дій залишився лише один павільйон, збудований у 1882 р. Дорога була знищена, і доступ до Буркута був знову затруднений [1, с. 154].

Помешкання можна було замовити у заряді охорони здоров'я, який розпоряджався місцевими віллами. Ціна покою за добу складала 1,5-4 кор.; на тиждень впорядкований покій з постіллю на 2 особи коштував 10-17,5 кор. Щорічно на курорті лікувалося до 400 осіб. У будинку відпочинку діяв ресторан, кухня якого знаходилася під наглядом лікаря. Обід коштував 4, вечеря - 4,5 кор.

Мінеральна вода - вуглекисла зі значним вмістом заліза (5,5 мг/дм3) вживалася для ванн і питного лікування. Ціна купелі варіювала в межах 3-12 кор. в залежності від якості надання послуг. Для пиття вживалася бутильована вода (0,58 кор. за 0,75 л) і вода безпосередньо з джерела, вартість якої входила в оплату проживання. На курорті лікували анемію, кишково-шлунковий тракт, нервові хвороби тощо. Сезон тривав з 1 червня до кінця вересня (літній сезон) та з 1 листопада до кінця березня (зимовий сезон) [18, с. 36-39].

Івоніч - курорт у Кросненському повіті [18, с. 52-57]. Мінеральні води були відомі ще з XVII ст. Базується на лікувальному закладі графів Залуцьких - 4 солянкових джерелах (Анни, Кароля, Гелени, Емми), що містять у лікувальних концентраціях йод і бром.

На курорті було біля 1000 покоїв різного комфорту; крім цього можна було орендувати кілька приватних пансіонатів. Заклад мав 26 корпусів, найкращими з яких були «Бельведер», «Погонь», «Краков'як»). Вартість перебування у 600 номерах становила 0,8-6 кор. за добу. Особливий комфорт вирізняв серед інших пансіонат «Софіївка». Лікувальний заклад мав адміністративний будинок (т. зв. Базар) на 90 кабінетів, де розташовувалися відділи закладу, пошта і телеграф, аптека, перукарня, магазини. Харчування здійснювали три ресторани: в головному готелі, «Під скелею» та єврейський. Для послуг відпочиваючих діяли мінеральні ванни, води для пиття, інгаляційні системи, ортопедичний заклад. Мінеральну воду, окрім пиття на місці, бутилю- вали (до 30 тис. пляшок на рік). Крім цього заклад випускав лікувальні солі (10 т) та луг (200 л). Лікування хворих (хвороби опорно-рухового апарату, шкіри, ЛОР-органів) здійснювали 7 докторів медицини. Сезон тривав з 1 травня до кінця вересня.Криниця (Криниця-Здрой) - оздоровчо-купелевий курорт і водолікувальниця державної власності у Новосудетському повіті [18, с. 81-93]. Розташований на р. Кринічанка на висоті 590 м н.р.м. Джерела - вуглекислі карбонатно-залізисті, вуглекислі натрієво-магнієво-залізисті. Купелі - мінеральні, газовані, грязьові. Мінеральні здійснювалися у спеціальному приміщенні з 84 лазнях і 93 ваннах; газовані - в державній лазні; грязьові - в відособленому приміщенні у 27 кабінетах. Мінеральні та грязьові ванни поділялися на три класи. У червні - серпні можна було придбати білети на купелі I--II класів. Для лікування відпочиваючих були: лазні для купелей, водолікувальний заклад, фізіологічні та інгаляційні кабінети, зал лікувальної гімнастики, стежки для кліматотерапії, жентиця, кефір, молоко.

На курорті 20 лікарів лікували анемію, нервові й серцево-судинні хвороби, окремі хвороби шлунка, ревматизм, безпліддя. Для послуг хворих та відпочиваючих на курорті було близько 3 тис. покоїв у державних оздоровницях та приватних віллах вартістю 60-300 корон за 6-тижневий сезон.

Відпочиваючим надавалися різноманітні атракції: концерти, забави, фестини, відвідування дендрологічного парку (100 га), послуги читальні (виписувалися 60 газет і журналів на польській, українській, російській, чеській, німецькій, французькій, англійській і угорській мовах) - сезонний абонемент коштував 2,2 кор. Харчування здійснювалося як у оздоровницях, пансіонатах і віллах, так і в громадських ресторанах.

Оздоровчий сезон ділився на три сезони: 1 - з 15 травня до кінця червня; 2 - від 1 липня до кінця серпня; 3 - від 1 вересня до 15 жовтня. У 1 і 3 сезоні ціни були нижчими, ніж під час другого. Сезонний курортний збір становив 2-20 кор. у залежності від доходів особи.

Як правило, щорічно у Криниці відпочивало та лікувалося до 12 тис. осіб, які використовували до 100 тис. мінеральних і 25 тис. грязьових купелей. Курорт випускав на продаж і понад 10 тис. пляшок мінеральної води.

Любінь Великий - курорт у Городоцькому повіті. Про лікувальні мінеральні сірководневі джерела Великого Любіня вже було відомо в XVI ст. У кінці XVI ст. поблизу від одного з джерел було споруджено водолікарню. Це стало початком розвитку курорту. Однак, у 1624 р. монголо-татарські орди повністю зруйнували всі будівлі. Тривалий час лише місцеве населення використовувало мінеральні води для лікування. Тільки наприкінці XVII ст. збудували нові будинки, а ще через 100 років курорт став широко відомим і сюди на лікування почали приїжджати хворі з інших міст. Популярність курор-ту дедалі зростала. Про цілющі властивості мінеральних вод писали в пресі. Наприкінці XVIII ст. для лікування вже застосовували не тільки воду мінеральних джерел, а й місцеві торфові грязі. Підприємці збудували водогрязелікарню, пансіонати і ресторани. Курорт став розважальним місцем для польської й місцевої буржуазії [2, с. 225].

Заклад почав розвиватися до 1820 р., однак найбільший розвиток розпочався після 1902 р., коли через містечко пролягла залізниця Львів - Самбір. Кількість відвідувачів на початку XX ст. зросла до 4 тис. осіб на рік [18, с. 98-105]. До цього спричинилося й відкриття оздоровниці - водолікувальниці. Основу санаторного лікування складали 5 джерел мінеральної води, які вживалися для пиття і ванн. Люблінські мінеральні води мали найбільший вміст сірки зі всіх джерел Галичини; значними були і поклади залізистих грязей. Дебіт води становив 430 т на добу; температура -+10,8 °С. До складу води входили: сульфати калію, натрію, амонію, кальцію, магнію, кремнію; хлорид натрію, карбонат заліза, азот, сірководень, фосфат кальцію тощо. Вміст сірки у Любені Великому (1,1173 %) був найбільшим зі всіх мінеральних вод курортів Європи: Мегадія - 0,93; Нойдорф - 0,9; Свошовіце - 0,45; Аквісгран - 0,38; Тренчин - 0,2; Баден - 0,11. Любінські води вживалися переважно для купелей; лише окремі хворі вживали їх внутрішньо. 1 кг лікувальних грязей містив 50 г мікроелементів та сполук. Мінеральні води та лікувальні води курорту дозволяли лікувати ревматизм, хвороби опорно-рухового апарату, нервові, ЛОР-органів та шкірні захворювання тощо.

Проживати на курорті можна було у корпусах лікувального закладу, а також у приватних помешканнях. Як і на попередніх курортах, у Любені найдорожчим був 2-й сезон, коли ціни були дорожчими на 20-30 %. Загалом, 1-й сезон тривав з 10 травня о 20 червня; 2-й - з 21 червня до 20 серпня; 3-й - з 21 серпня до кінця вересня. Курортний збір становив 8 кор. Харчування здійснювали ресторани лікувального закладу, а також ресторан «У Кволікової» та єврейський ресторан.

Моршин - бальнеологічний курорт у Стрийському повіті [18, с. 119121], що розвивався на базі сірчаних і хлоридно-натрієвих мінеральних вод та лікувальних грязей. Там лікували серцево-судинні, нервові, гінекологічні, ревматичні та ін. захворювання. Мінеральні джерела другої великої оздоровниці Прикарпаття -- Моршина також відомі дуже давно. У XVI ст. на околицях Моршина було виявлено великі запаси солі. Пізніше тут з'явилися копальні, почали виварювати і продавати сіль. Та незабаром виявилося, що вона гірка і непридатна для споживання. Видобування її припинили. Понад три століття сіль, ропу й мінеральну воду підприємці використовували для лікування хворих, але, по суті, це не було науково обґрунтованим.

У 1877 p., після того як через Моршин проклали за-лізницю, її власник Боніфацій Штіллер вмістив у газеті оголошення про те, що в Моршині відкривається кліматичний курорт для лікування хворих на туберкульоз легень. Запрошені підприємцем лікарі В. П'ясецький і С. Дзіковський організували в Моршині водолікування, відкривши лікарню на зразок зарубіжних, які на той час уже були модними і приносили господарям немалі прибутки. Відкриття такої лікарні, як і курортного сезону взагалі, мало відбутися в другій половині червня 1877 p., однак здійснилося воно лише в травні 1878 p., після того як С. Дзіковський доповів про можливості організації курорту на засіданні бальнеологічної комісії у Кракові.

1879 р. очищено і впорядковано два шахтових колодязі, названі іменами власників курорту - Б. Штіллера та його дружини: джерела «Боніфацій» і «Магдалина». Того ж року виявлено ще одне джерело, яке давало слабомінералізовану воду. Одночасно поблизу Моршина було знайдено торфову грязь. Курортний сезон 1880 р. відкрився в Моршині під новою назвою «Лікування мінеральними водами і грязями». Воду мінеральних джерел почали використовувати для мінеральних ванн, а торфову грязь - для грязьових ванн та аплікацій. Моршин став бальнеологічним курортом. У 1880-1881 pp. було зроблено перші спроби використовувати воду джерела «Боніфацій» для питного лікування, а в 1883 р. воду цього джерела стали продавати в пляшках.

Пізніше на курорті почали лікувати хворих у із захворюваннями органів травлення [2, с. 243].

У міжвоєнний період проживання хворих (щорічно до 700 осіб) здійснювалося в оздоровниці та приватних помешканнях (3-4 кор. за добу). Сезон тривав з 1 червня до 30 серпня.

Моршинські мінеральні води мали специфічні фізико-хімічні особливості. Хімічний склад вод (джерело Боніфацій) наступний (у грамах на літр): сульфат натрію - 28,4; сульфат калію - 5,9; сульфат магнію - 6,08; сульфат кальцію - 1,08; хлорид натрію - 12,3; хлорид калію - 5,77; хлорид магнію - 10,18; бромат магнію - 0,004; силікат натрію - 0,51; органіка - 0,06. Для порівняння, наведемо дані з найвідоміших курортів такого типу у світі (табл. 3). Звідси видно, що Моршинська вода перевершує всі відомі бальнеологічні курорти світу за вмістом мінеральних речовин. Моршинська сіль мала всі типові складові карлсбадської лікувальної солі [18, с. 119-121].

карпати оздоровниця курорт

Таблиця 3 - Хімічний склад мінеральних вод окремих курортів світу