Формування державних механізмів розвитку рекреаційної сфери

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування державних механізмів розвитку рекреаційної сфери

Ключові слова: рекреаційний туризм, Карпатський регіон, механізми управління, ресурсна база.

Abstract

Key words: recreational tourism, the Carpathian region, control mechanisms, resource base.

рекреаційний інноваційний туризм

В умовах переходу країни на ринкові методи господарювання проявляється недостатньо висока конкурентоспроможність послуг підприємств курортно-рекреаційного комплексу, окремих регіонів курортно- рекреаційної спрямованості, низька експортоорієнтована активність підприємств курортно-рекреаційного комплексу регіонів України.

Надання якісних, відповідно до міжнародних стандартів, послуг підприємствами курортно-рекреаційного комплексу дозволяє забезпечити конкурентоспроможність регіонів курортно-рекреаційної спрямованості. В умовах жорсткої конкуренції, особливо в міжсезоння, підприємства курортно-рекреаційного комплексу прагнуть підвищити рівень ефективності своєї діяльності або за рахунок установлення завищених цін на послуги, що надаються, або за рахунок зниження собівартості. Інтенсивна конкуренція стимулює господарську активність курортно-рекреаційних підприємств регіону, сприяє збільшенню різноманітності послуг, що надаються, і підвищенню їхньої якості.

Окремі аспекти регулювання рекреаційного розвитку туризму регіонів висвітлені у працях багатьох вітчизняних учених [1 - 4]. Особлива увага в них приділяється аналізу системи управління рекреаційною діяльністю, формуванню потреб в рекреації, правовому регулюванню рекреаційних ресурсів.

Метою статті є аналіз формування державних механізмів розвитку рекреаційної сфери.

На сьогодні виникає об`єктивна необхідність подальшої інтенсифікації використання рекреаційних ресурсів України, що є слабо освоєними і в перспективі можуть стати фактором соціально-економічного відродження регіонів і додатковим джерелом наповнення державного бюджету. З цього погляду, рекреаційне господарство стає галуззю економіки, що замінить застарівші галузі промисловості, якими на сьогодні є вугільна і, в перспективі, металургійна та стане однією з передумов переходу України на постіндустріальний шлях розвитку. Нині існує певна невідповідність між туристично-рекреаційним потенціалом України та його фактичним освоєнням і економічною віддачею від нього. Основною причиною такого явища вбачаємо у відсутності комплексного державного стратегічного планування та програмування рекреаційної сфери та дієвих механізмів реалізації державної політики розвитку рекреаційного господарства. Сегментація ринку рекреаційних, туристичних і курортних послуг вигідна для підприємства з погляду чіткої спеціалізації і орієнтування на задоволення потреб цільових сегментів споживачів. Жорстка конкурентна боротьба в курортно-рекреаційній сфері вимагає від регіонів курортно-рекреаційної спрямованості і підприємств, що надають послуги, формування стратегій виходу на зовнішні ринки, ефективних механізмів підвищення їх конкурентоспроможності, завоювання і утримання конкурентних позицій на ринку послуг. Розв'язання проблеми підвищення рівня конкурентоспроможності базується на комплексній оцінці внутрішньо- і зовнішньоекономічної конкурентоспроможності курортно-рекреаційного комплексу. Успішна інтеграція України в європейську співдружність можлива за умови проведення розумної регіональної політики з урахуванням територіальної специфіки і геополітичних переваг кожного регіону. Аналіз географічних, економічних і екологічних чинників показує, що територія Карпатського регіону на етапі становлення державності і виходу України на світову арену повинна унікальний шанс стати своєрідним полігоном, де ефективна економічна політика може вигідно поєднати регіональні, державні і міжнародні інтереси держави. Вибір оптимального стратегічного курсу розвитку регіону при обліку всіх потенційно важливих чинників неминуче пов'язаний з його географічним положенням і екологічним феноменом території. Тобто майбутня соціально-економічна модель Карпат має бути економічно вигідною для України і екологічно сумісною з прилеглими територіями зарубіжних країн. Власне зарубіжний досвід показує, що ефективним напрямом освоєння гірських регіонів є розвиток різних форм рекреаційного господарювання. Рекреаційний потенціал регіону: параметри і перспективи освоєння. Закон України “Про інноваційну діяльність” [1, с. 67] дає більш широке, більш загальне тлумачення терміну “інновація”, виводячи його за межі мікроекономічного рівня і визначаючи як новостворені або вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція чи послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного чи іншого характеру, які істотно поліпшують структуру і якість виробництва чи соціальної сфери. Тому управління інноваціями представляє собою будь-які зміни технологій, що орієнтовані на зміну діючого механізму управління або його елементів з метою прискорення виконання завдань.

На переконання науковців, досліджуючи інноваційну діяльність та інновації як її результати, необхідно пам'ятати, що інноваційна діяльність не є самоціллю для підприємств або даниною часу, вона забезпечує впровадження науково-технічного результату й інтелектуального потенціалу для одержання нової або поліпшеної продукції (послуг) і максимальний приріст прибутку [2, с. 79].

Особливості інноваційного процесу можна представити таким чином:

- інноваційна діяльність являє собою самоорганізаційний процес, постійно вводить соціальну систему у стан динаміки;

- рушійною силою будь-якого інноваційного процесу є новатор - підприємець;

- інноваційний процес вимагає постійної державної підтримки і стимулювання шляхом проведення зваженої інноваційної політики.

Ґрунтуючись на аналізі результатів дослідження В. Шандри, автор робить висновок про те, що на сьогоднішній день світовою практикою напрацьовано три основні типи стратегій інноваційного розвитку [4, с. 343]:

- стратегія перенесення (поширення інновацій), сутність якої полягає у використанні зарубіжного науково-технічного потенціалу і його досягнень у вітчизняній економіці;

- стратегія запозичення (диверсифікації інновацій), сутність якої складає освоєння виробництва високотехнологічної продукції, яка вже вироблялася в інших країнах шляхом використання власного науково- технічного потенціалу;

- стратегія нарощування (інноваційного розвитку), за якої доцільно використовувати та розвивати власний науково-технічний потенціал, проводити інтеграцію фундаментальної та прикладної наук.

Як відомо, для проведення державної інноваційної політики необхідно:

- орієнтуватися переважно на інноваційний шлях розвитку економіки України;

- визначити державні пріоритети інноваційного розвитку;

- створити систему державного регулювання розвитком національного інноваційного комплексу;

- розробити державну програму розвитку національного інноваційного комплексу відповідно до пріоритетних напрямів;

- розвивати національний інноваційний комплекс шляхом створення національних корпорацій за територіальними ознаками;

- забезпечити взаємодію науки, освіти, підприємств, фінансово- кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

- здійснити перехід від галузевої структури наукомісткого

виробництва до переважно динамічнішої міжгалузевої структури;

- створити умови для збереження, розвитку й використання вітчизняного науково-технічного й інноваційного потенціалу;

- упровадити протекціоністські заходи й захистити національну науку й наукомістке виробництво від експансії сильніших зовнішніх виробників;

- скорегувати політику уряду в частині фінансування й кредитування інноваційної сфери;

- сприяти розвитку інноваційної інфраструктури;

- забезпечити підготовку кадрів у сфері інноваційної діяльності.

На переконання автора, зміцнення рекреаційного потенціалу Карпатського регіону України дозволяє визначити у якості домінуючого шлях інноваційного розвитку, що грунтується на використанні стратегії нарощування інноваційного потенціалу на заздалегідь визначених пріоритетних напрямах технічного, технологічного та соціально-економічного розвитку. На перспективу такий шлях забезпечує реалізацію стратегії випереджувального розвитку, яка спроможна забезпечити щорічні темпи прискорення інноваційного оновлення економіки Карпатського регіону України.

Ґрунтуючись на викладеному вище, є підстави стверджувати, що механізм прискореного розвитку рекреаційного потенціалу Карпатського регіону України має забезпечувати:

- сприяння розвитку науково-інноваційної інфраструктури (унікальних об'єктів науково-експериментальної бази, інформаційного забезпечення досліджень та розробок і мереж комунікації, обміну науково- технічною інформацією, розвиток гнучких організаційних структур);

- можливість органічного поєднання зусиль великих науково- виробничих комплексів, регіональних інноваційних мереж і кластерів з метою концентрації наукового і виробничого потенціалу регіону і країни на усіх стадіях інноваційного циклу і забезпечення ефективного розвитку регіону як важливої складової соціально-економічної системи держави;

- підтримку діяльності малих підприємств як найбільш гнучкого, спроможного на ризик й ініціативного учасника ринку; комерційних підприємств, орієнтованих на пошук і доробку інноваційних ідей;

- сприяння підприємницькому сектору економіки регіону в наданні послуг, необхідних у процесі досліджень і наступного впровадження їх результатів;

- розвиток трудових ресурсів, здатних працювати в інноваційній економіці, сприймати, генерувати, освоювати та ефективно просувати інновації на ринок, у тому числі - інноваційних менеджерів, спроможних забезпечити ефективну реалізацію всього інноваційного циклу - комерціалізацію ідей і технологій;

- створення фінансової системи науково-технічного і технологічного підприємництва, складові частини якої можуть мати різний економічний зміст (кредитні інструменти, програмно-цільові субсидії, контракти, венчурні фонди тощо). Вихідною умовою розвитку рекреаційного потенціалу Карпатського регіону на основі формування механізмів прискореного інноваційного розвитку мають стати управлінські інновації, засновані на принципі максимально ефективного управління. Управлінські інновації передбачають передусім зміну всієї організаційної структури або окремих її елементів з метою оптимізації діяльності. При цьому, на перший план виступають проблеми наукового і методичного забезпечення організаційно-структурних інновацій, діагностики, оцінки ефективності організаційних змін, адекватності їх довгостроковим детермінантам інноваційного соціально-економічного розвитку краю.

Держава повинна взяти на себе організацію національної інноваційної інфраструктури, активізацію розвитку наукового й кадрового потенціалу, регулювання, а також об'єктивний і своєчасний контроль за інноваційними процесами в охороні здоров'я. Як переконливо свідчить закордонний досвід, для країн з перехідною економікою характерна ситуація, коли інноваційна політика держави починає реалізовуватися саме з державної підтримки інноваційної діяльності за рахунок централізованих державних фінансових ресурсів через систему загальнодержавних, галузевих і регіональних інноваційних фондів [3, с. 80].

Інноваційна діяльність є найбільш прогресивною формою підприємницької діяльності в ринкових відносинах. Корінною відмінністю інноваційної діяльності в умовах ринку є орієнтація на запити споживача, коли економічні взаємини виробника і споживача сприяють максимальному задоволенню потреб суспільства. Для успішної діяльності сучасної рекреаційної сфери недостатньо лише існування природних рекреаційних ресурсів та об'єктів. Необхідний відповідний рівень і постійна модернізація транспортного забезпечення, засобів зв'язку, банківської інфраструктури, торгової мережі, готелів тощо. Усе більший інтерес з боку вітчизняних та іноземних рекреантів до вітчизняної рекреації в поєднанні з унікальними природними рекреаційними ресурсами і умовами здатний підтримати сформований рекреаційний кластер, який містить комплекс необхідних умов і ресурсів для найефективнішого функціонування рекреаційної галузі.

Таким чином, формування механізму прискореного розвитку рекреаційного потенціалу Карпатського регіону на інноваційних засадах вимагає суттєвих змін у здійсненні трансформаційних процесів, їх системному оновленні, переходу до такої моделі перетворень, де ринкові відносини поєднуються з ефективним державним регулюванням.

Література

1. Балабанов И.Т. Экономика туризма : учеб. пособ. / И.Т. Балабанов, А. И. Балабанов. - М. : Финансы и статистика, 2003. - 173 с.

2. Басюк Д.І. Основи туризмології : навч.-метод. посіб. / Д.І. Басюк. - Кам'янець-Подільський : Аксіома, 2005. - 204 с.

3. Гриценок Н.І. Організація підготовки фахівців туристичної галузі : навч.-метод. посіб. / Н.І. Гриценок, В.А. Бурдейний, Г.П. Степурко. - К. : Науковий світ, 2003. - 88 с.

4. Дмитренко В.М. Удосконалення організації і технологій державного регулювання розвитку сфери туризму / В.М. Дмитренко // Дні науки : зб. тез доп. : в 3 т. / Гуманітарний цніверситет “ЗІДМУ”, 11-12 жовтня 2007 р. [ред. кол. В. М. Огаренко та ін.]. - Запоріжжя : ГУ “ЗІДМУ”, 2007. - Т. 2. - С. 342-345.

Размещено на Allbest.ru