Теоретичні підходи до вивчення стратегії раціонального використання туристичних ресурсів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ СТРАТЕГІЇ РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ТУРИСТИЧНИХ РЕСУРСІВ

Л.Ю. Матвійчук, к.г.н., докторант кафедри

менеджменту та маркетингу

Луцького національного технічного університету

Анотація

Досліджено теоретичні підходи до вивчення стратегії використання туристичних ресурсів. Проаналізовано підходи вчених до трактування дефініції „раціональність”, визначено критерії раціонального використання та охорони туристичних ресурсів.

Ключові слова: критерії раціональності, використання туристичних ресурсів.

Annotation

Theoretical approaches to learning strategy use of tourist resources. The approaches to the interpretation of scientific definitions of "rationality", the criteria of rational use and protection of tourism resources.

Keywords: criteria of rationality, the use of tourist resources.

Вступ

Туристична діяльність, як головна форма рекреації, належить до видів суспільної практики з яскраво вираженою ресурсною орієнтацією. Морські узбережжя із комфортними погодно-кліматичними умовами, гірські та приозерні ландшафти, мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, пам'ятки історії та культури стали тим підґрунтям, на якому здавна базується активний відпочинок людини і сформувалася потужна галузь нематеріального виробництва - індустрія туризму. Виходячи з того факту, що більшість туристичних ресурсів характеризуються не відновлюваністю та обмеженістю запасів, важливим завданням є дослідження різних підходів до вивчення та використання даних ресурсів для попередження їхнього зникнення та надмірних втрат при організації туристичних подорожей. З іншого боку, зростаюче антропогенне навантаження на довкілля, порушення природного середовища у процесі експлуатації туристичних ресурсів висувають на перший план питання охорони туристичних компонентів зокрема та ресурсного потенціалу туризму загалом.

Постановка задачі

Основною метою нашого дослідження є формування теоретичних підходів до вивчення стратегії раціонального використання туристичних ресурсів. Відповідно до мети вибрані цілі:

- аналіз підходів вчених до визначення поняття раціональності;

- виявлення критеріїв раціонального використання та охорони туристичних ресурсів;

- визначення сутності раціонального використання туристичних ресурсів як системного, багатоаспектного поняття.

Результати

У теоретичному плані поняття раціональне використання туристичних ресурсів є недостатньо дослідженим. Проте правильне тлумачення даної дефініції є надзвичайно важливим, адже це повинно відображати найбільш суттєві елементи змістовної частини використання та охорони туристичних ресурсів в теоретичному та практичному плані і найбільш точно відображати сутність даного процесу. Понятійно-термінологічна неузгодженість щодо використання поняття «раціональності», яка сьогодні має місце, не забезпечує комплексності еколого-економічних досліджень цього процесу, призводить до надто звуженого трактування його змісту. Тому теоретичне вивчення економічного змісту раціонального використання та охорони туристичних ресурсів, на наш погляд, варто розпочати з аналізу підходів вчених до трактування даного поняття.

Вперше поняття «раціональності» в науку було введено видатним вченим Гекелем у 1957 році. Раціональний - (rаtiоnаlis, лат) розумний, доцільний, обґрунтований, розумно обґрунтований. У контексті із словом раціональний, використання туристичних ресурсів буквально можна прочитати так - розумне вживання з користю туристичного ресурсу. Цікавим є дослідження тлумачень вченими дефініції раціональності на предмет врахування в ній ключового змісту, яке дозволило виявити принципову розбіжність трактування вченими категорії раціональності. Так, аналіз та систематизація наукових тлумачень дозволяє виділити визначальні характеристики, що закладені в основу поняття раціонального використання та охорони туристичних ресурсів.

У рамках першого підходу дослідженням змісту поняття раціональності займалися такі науковці: Ю. Одум, М. Лемешев, Н. Чепурних, Н. Юріна, Р. Дубас та ін. Вони розглядають раціональність з позицій споживання ресурсів, користуючись принципом дозволено те, що не заборонено. Зміст такого трактування визначається тими функціями, які природа виконує стосовно туриста і суспільства. Так наприклад, Ю. Одуму (1975), раціональність у використанні ресурсного потенціалу передбачає двояку ціль: 1) забезпечити такий стан навколишнього середовища, при якому воно змогло би задовольнити разом з матеріальними потребами запити естетики і відпочинку; 2) забезпечити можливість безперервного отримання різних ресурсів шляхом встановлення збалансованого циклу використання і відновлення. [5]. Вважаємо, що при врахуванні особливостей таких туристичних ресурсів як історико-культурні, тобто не відновлювані історичні об'єкти, така позиція є недоцільною.

У працях М.Я. Лемешева, Н.В. Чепурних, Н.П. Юріна ми кілька разів натрапляємо на поєднання «науково обґрунтоване і раціональне використання ресурсів». Це свідчить про те, що хоча автори і пов'язують поняття науково обґрунтованого використання ресурсів з їх раціональним використанням, вони чітко розрізняють їх, тобто визначення «раціональне», з їх точки зору, не містить як складову ознаку «науково обґрунтоване». Вживання поряд термінів науково обґрунтоване і раціональне використання ресурсів, за призначенням вказує на відокремленість і рівноправність цих понять.

На нашу думку, сучасне розуміння поняття раціонального використання туристичних ресурсів не може не містити як складову наукову обґрунтованість, так як вона є одним з критеріїв раціональності. Зважаючи на розвиток науки і техніки, можна сказати, що методи і способи, якими здійснюється господарювання та екологічні стандарти і нормативи, які застосовуються щодо туризму, побудовані на науковій основі і є результатом багаторічної праці вчених різних профілів.

Друга група вчених, зокрема Г. Стадницький, А. Родіонов, В. Паламарчук, П. Коренюк, М. Сивий трактують поняття раціональності з позицій охорони туристичних ресурсів з урахуванням екологічних вимог, нормативів, стандартів, лімітів. Звідси висновок про тяжіння цього положення до екологічних факторів. Але ефективність використання туристичних об'єктів містить економічний аспект, що виявляється у мінімальних витратах для отримання найбільшого ефекту від експлуатації туристичних об'єктів. Так, вважаємо, що таке трактування раціоналізації було б справедливим, якщо б у процесі використання туристичних ресурсів домінуючі позиції займала сама природа, а не людина. Однак головним користувачем туристичних ресурсів є людина і з часу інтенсивного розвитку економіки, загострення демографічної проблеми у світі зростає антропогенне навантаження та ресурси, зокрема туристичні, тож велику роль відіграє і планомірна господарська діяльність у сфері використання туристичних ресурсів. У цьому випадку домінуючим буде планомірне освоєння потенційних туристичних ресурсів, так як туризм це галузь яка розвивається і еволює у напрямку розростання.

Третю групу представляють учені (зокрема З. Герасимчук, А. Рябчиков, Т. Туниця, Т. Галушкіна та Л. Грановська), які у тлумаченні категорії «раціональність» враховують як критерії використання так і охорони ресурсів. На нашу думку, це є принципово правильно, оскільки випливає із самої природи раціонального використання туристичних ресурсів. Адже реципієнтами, що сприймають вплив екодеструктивних факторів та потребують захисту і збереження відновлювальної здатності для нормального функціонування у теперішньому та майбутньому часі є туристичні ресурси.

Найбільш точно висвітлюють раціональність проф. З. В. Герасимчук, Б. М. Данилишин, Т. Ю. Туниця. Так наприклад, проф. З. В. Герасимчук зазначає, що тільки сталі умови можуть забезпечити такий розвиток, який відповідає потребам нинішнього дня і в той же час створює можливість майбутнім поколінням користуватися всіма надбаннями сучасності та задовольняти свої потреби.

Нова міжнародна стратегія розвитку відображає прагнення у світовому масштабі забезпечити екологічно обґрунтований розвиток на всіх напрямках суспільної діяльності. Базовими принципами такого діяльності є:

1. Спрямування розвитку в напрямку раціонального використання природних ресурсів і запобігання їх довготривалому виснаженню.

2. Врахування природоохоронних потреб і, навпаки, включення до пріоритетів покращення здоров'я, харчування і загального добробуту потреб охорони навколишнього середовища, досягнення його цілісності й підвищення продуктивності.

3. Зобов'язання всіх країн запобігати погіршенню навколишнього середовища і зберігати його для майбутніх поколінь, ощадливе регулювання довкілля, активне співробітництво держав на глобальному, регіональному і місцевому рівнях. [1, с. 68-69].

Туризм з позицій сталого розвитку розглядає Т.І. Ткаченко, яка зазначає: «…концепція сталого розвитку, що визнана світовим співтовариством як стратегічний напрям еволюції суспільства на XXI ст. має наскрізний характер і виявляється у кожній сфері людської діяльності. Туризм як інтегрована система, що охоплює всі сторони буття та значну кількість залучених видів економічної діяльності для задоволення потреб туристів, є пріоритетним об'єктом імплементації критеріїв і принципів сталого розвитку, що обумовлюють вимоги гармонійного співіснування усіх суб'єктів туристичного бізнесу з навколишнім середовищем» [9, с.61].

Спільною домінантою існуючих теоретичних підходів до питання раціональності використання та охорони туристичних ресурсів є визнання факту зростання антропогенного навантаження туризму на його ресурсну базу, і як результат - зменшення туристичного ресурсного потенціалу, а у деяких випадках повне зникнення окремих туристичних об'єктів.

Тлумачення поняття раціональності на основі врахування усіх її складових і комплексний, цілісний підхід до формування організаційно-економічного механізму раціонального використання та охорони туристичних дозволить досягти стабілізації і покращення їх екологічного стану, повніше та вигідніше використовувати туристичний потенціал, забезпечить туристичні інтереси населення, збереже туристичні ресурси для нинішніх та майбутніх поколінь.

Проаналізувавши існуючі підходи до тлумачення поняття «раціональності» виділимо основні критерії, які вчені виокремлюють як умови виконання принципу раціонального використання та охорони туристичних ресурсів (табл. 1).

Таблиця 1

Основні критерії, що характеризують механізм раціонального використання та охорони туристичних ресурсів

Розглянувши змістовне наповнення поняття раціональності приходимо до висновку, що деякі критерії мають спільні ознаки як використання так і охорони туристичних ресурсів. Розглянемо перший підхід групування критеріїв, що містять спільні ознаки раціонального використання та охорони туристичних ресурсів. Так, спільними критеріями такого підходу є:

1. Критерій сталості характеризує таке використання та охорону туристичних ресурсів, яке забезпечить їх репродуктивність та відтворення, а також в повній мірі задовольнить потреби туристів. Даний критерій передбачає гармонізацію функціонування комплексу факторів середовище-формуючого, природоохоронного і соціально-економічного характеру, яка забезпечує ефективне використання ресурсного потенціалу.

2. Критерій збалансованості характеризує основний пріоритет розвитку сучасного суспільства у зв'язку з виникненням концепції сталого розвитку та розглядається як триєдиний процес використання, охорони і відтворення двоєдиних компонентів матеріальної основи життєдіяльності людини - природного життєвого довкілля та його сировинної частини - природних ресурсів, в нашому випадку туристичних.

Близьке за змістом до збалансованості є поняття оптимальності що характеризує досягнення найкращого варіанта взаємовідносин туриста з навколишнім середовищем. Економічним оптимумом якості туристичних ресурсів вважається рівень екологічних порушень, який відповідає мінімуму сумарних екологічних затрат, а він досягається тільки в тому разі, коли обраний вид природоохоронних заходів забезпечує максимум перевищення відвернутих економічних збитків над потрібними для цього природоохоронними затратами.

3. Наукове обґрунтування як складова раціональності при використанні та охороні туристичних ресурсів характеризує розумне господарювання у сфері туризму тобто використання найменшої кількості туристичних ресурсів з найбільшою віддачею, з найбільшою вигодою для досягнення мети виробництва турпродукту. Організація раціонального використання ресурсів потребує передусім розробки науково обґрунтованих норм, які давали б можливість визначити якість навколишнього середовища, меж допустимих викидів шкідливих речовин окремими виробництвами, а також норм державного, цивільного і кримінального права.

4. Комплексне використання туристичних ресурсів - це їх використання із врахуванням взаємозв'язків, взаємодії та взаємозалежності усіх туристичних факторів, навколишнього середовища, вживане у таких двох аспектах:

- як складова комплексного використання всіх туристичних ресурсів і навколишнього природного середовища;

- як врахування екологічної рівноваги і екобалансу при використанні та плануванні використання туристичних ресурсів різних категорій, наприклад, оптимізація зіставлення між антропогенними і природними ландшафтами у різних регіонах. раціональність туристичний ресурс охорона

Разом з тим, оскільки процес використання туристичних ресурсів та їх охорона різняться за цільовим призначенням та процедурою застосування, виділимо наступні критерії раціональності:

Для використання туристичних ресурсів:

1. Економне використання туристичних ресурсів яке є актуальним з огляду на монопольне панування марксистсько-ленінської політичної економії, наріжним каменем якої була трудова теорія вартості, туристичні ресурси вважалися безвартісними, не мали своєї ціни і використовувалися безоплатно. Це, в свою чергу, зумовило їх марнотратне використання, швидке виснаження і деградацію. Максимальне залучення всіх природних багатств України до виробництва на загальносоюзні потреби, відсталі технології, некомплексне використання мінеральної сировини стали основною причиною глобальної економічної кризи, деградації природи й самої людини. У туристичній сфері важливо враховувати вартісну оцінку туристичних ресурсів для визначення вкладу даної галузі у сукупні доходи держави і відповідно доцільні масштаби вкладу суспільних коштів у розвиток туристичного бізнесу, але як підказує досвід, для збереження туристичних ресурсів для майбутніх поколінь, в першу чергу необхідно враховувати як економічну так і екологічну складову.

Тотожним є поняття невичерпності що характеризує використання туристичних ресурсів як критерій раціональності пов'язаний не зі споживанням невідновлюваних туристичних ресурсів, а насамперед - з використанням відновлюваних туристичних ресурсів і, зокрема, з абсорбційною функцією навколишнього середовища, тобто з його здатністю поглинати антропогенні відходи. Сьогодні неможливо ігнорувати такі об'єктивні чинники як вичерпність ресурсів, насамперед невідтворюваних, вразливість навколишнього середовища, екологічну стійкість та ресурсно-екологічну місткість довкілля, межі його екологічної опірності щодо негативних антропогенних дій. При врахуванні такого критерію варто пам'ятати Закон обмеженості природних ресурсів - усі природні ресурси (і умови) Землі є скінченними.

2. Екологічно безпечне використання ресурсів у сфері туризму яке регламентується тим, що всі екологічні наслідки туристичної діяльності безповоротні, тому необхідним є дотримання такого принципу використання туристичних ресурсів, як пріоритетність екологічної оптимальності на довгострокову перспективу під час визначення економічної ефективності туристичного використання ресурсної бази. На нашу думку, збереження первозданної природи еквівалентне розвитку туристичної індустрії так як її основу складають екологічні цінності.

3. Високоефективне використання туристичних ресурсів - це виважене, науково обґрунтоване, планове, із врахуванням довгострокових інтересів суспільства використання туристично-ресурсного потенціалу, при якому отримують максимальну користь при мінімальних витратах. Критерій ефективності використання туристичних ресурсів є вихідною ознакою, за якою можна визначити надійність його функціонування, оцінити якісні та кількісні параметри, порівняти альтернативні рішення розвитку.

4. Планомірність стосовно використання туристичних ресурсів - економічна функція держави по управлінню і регулюванню екологічних та економічних відносин і пропорцій. Така функція передбачає як розробку і виконання планової системи взаємопов'язаних показників, так і дійовий контроль за їх реалізацією. Перспективне і поточне планування раціонального використання туристичних ресурсів і охорони навколишнього середовища в кінцевому підсумку виходить з накреслених темпів зростання сукупного суспільного продукту, національного доходу і підйому життєвого рівня населення.

Для охоронного підходу:

1. Невиснажливості туристичних ресурсів, що характеризує баланс між планомірним використанням та охороною туристичних ресурсів. Виснаження туристичних ресурсів відбувається через застосування стратегії "не чекати милості від природи, брати від природи, не турбуючись про її охорону", що призвело до різкого погіршення навколишнього середовища й до швидкого виснаження туристичних ресурсів.

Близьке за змістом поняття ощадливе використання туристичних ресурсів означає економне витрачання, що передбачає не зменшення експлуатації, а його раціоналізацію - запобігання втрат під час використання. При раціональному використанні туристичні ресурси можуть служити людині практично безконечно.

2. Природоохоронний критерій єдності охорони природи та її раціонального використання - основний критерій у взаємовідносинах туризму з природою. При цьому саме поняття охорони природи набуває ширшого змісту. В такому аспекті охорона туристичних ресурсів і служить для підтримання динамічної рівноваги між використанням туристичних ресурсів, з одного боку, і відтворювальними можливостями природи - з другого, що особливо важливо за високого антропогенного навантаження на сучасні туристичні комплекси. Бережне використання туристичних ресурсів характеризує Правило міри перетворення природних систем - у процесі експлуатації природних систем не можна переходити деякі межі, які дозволяють цим системам зберігати властивість самопідтримання (самоорганізації і саморегуляції).

3. Одним з найважливіших є критерій самовідновлення туристичних ресурсів під яким розуміємо комплекс заходів, спрямованих на підтримання параметрів туристичних систем у межах, сприятливих для здійснення їхніх функцій. Поняття відтворення охоплює широкий спектр дій, у якому людина бере на себе або інтенсифікацію чи корегування репродуктивності екосистем, або змінювання для досягнення цих цілей геологічної або біологічної систем (наприклад, посадка рослинного покриву, вирощування мальків риб, розселення тварин, розчищення рік, зміна напрямків їх течії, трансформація шляхів міграції птахів і тварин, або поліпшення умов їх існування та ін.).

Як бачимо, кожен з вищеописаних критеріїв раціональності є фундаментальним, проте більшість з наведених критеріїв не враховують процес відтворення туристичних ресурсів. На нашу думку, на основі існуючих підходів варто запропонувати новий підхід, який би комплексно поєднував позитивні сторони попередніх та висвітлював невраховані позиції. Вважаємо, що таким підходом може стати підхід з позицій сталого розвитку використання та охорони туристичних ресурсів. Адже саме в теорії сталого розвитку лежать принципи охорони ресурсного потенціалу.

Узагальнюючи вищесказане, спробуємо дати власне визначення раціонального використання та раціональної охорони туристичних ресурсів. На нашу думку, раціональне використання туристичних ресурсів - це економне, високоефективне, планомірне використання яке забезпечує відтворення ресурсного потенціалу, створюючи екологічно безпечні умови для нинішніх та майбутніх поколінь.

У свою чергу, раціональна охорона туристичних ресурсів - це природоохоронні заходи, які забезпечують самовідновлення та відтворення туристичних ресурсів враховуючи їх виснажливість, зберігають туристичне значення, красу та продуктивність туристичного потенціалу території.

Висновки

Підвищення рівня раціональності процесів використання та охорони туристичних ресурсів можливе шляхом розробки та впровадження якісно нової моделі еколого-збалансованого їх використання з урахуванням регіональних та типологічних особливостей туристичних ресурсів. Важливим напрямком успішних перетворень є розробка комплексного методологічного підходу щодо концептуальних засад формування дієвих механізмів використання та охорони туристичних ресурсів, який передбачає застосування стратегічно-обгрунтованих критеріїв раціональності для досягнення максимальних результатів з урахуванням об'єктивних ресурсних обмежень. Стратегія раціонального використання туристичних ресурсів повинна застосовуватись, без виключення, у всіх туристичних підприємствах та організаціях і установах різних рангів які так чи інакше пов'язані з туризмом у контексті збереження та зміцнення стабільності, цілісності та створенні сприятливих умов відповідно до зазначеної стратегії раціонального використання туристичних ресурсів для збереження їх нинішнім та прийдешнім поколінням.

Список використаних джерел

1. Герасимчук З. В. Регіональна політика сталого розвитку: теорія, методологія, практика: монографія / З.В. Герасимчук. Луцьк: Надстир'я, 2008. 528 с.

2. Дубас Р.Г. Економіка природокористування: навч. посіб. / Р.Г. Дубас. К.: МП Леся, 2007. 448 с.

3. Галушкіна Т.П. Еколого-збалансовані пріоритети розвитку територій: концептуальні засади та організаційний механізм / Т.П. Галушкіна, Л.М. Грановська. Херсон: В-во ХДУ, 2009. 372 с.

4. Лемешев М.Я. Региональное природопользование: на пути к гармонии / Лемешев М. Я., Чепурных Н. В., Юрина Н. П. М.: Мысль, 1986. 262 с.

5. Одум Ю. Экология / Ю. Одум; [пер. с англ.] Т. 1 - 2. М.: Мир, 1986. 740 с.

6. Паламарчук В.О. Економіка природокористування: навч. посіб. / В.О. Паламарчук, П.І. Корнелюк. Запоріжжя: Дике Поле, 2003. 408 с.

7. Рябчиков А.К. Экономика природопользования. / А.К. Рябчиков. М.: Элит-2000, 2002. 185 с.

8. Стадницький Г.В. Екологія: навч. посіб. 2-е вид., виправ. / Г.В. Стадницький, А.І. Родіонов. К.:СПб Хімія, 1996. 240 с.

9. Ткаченко Т. І. Сталий розвиток туризму: теорія, методологія, реалії бізнесу: монографія / Т.І. Ткаченко. 2-ге вид., випр. та доповн. К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2009. 463 с.

Размещено на Allbest.ru