Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 930.85:911.3:30

Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України

З історії розвитку туризму на українських землях

О. М. Любовець

доктор історичних наук, провідний науковий співробітник

Анотація

туризм мандрівка суспільний історія

Стаття присвячена історії розвитку туризму на українських землях. Автор виділяє основні етапи розвитку туристичної галузі - від перших мандрівок і подорожей до більш організованих форм, аналізує особливості кожного з окреслених періодів.

Ключові слова: «туризм», «мандрівки», «туристична діяльність».

Аннотация

Статья посвящена истории развития туризма на украинских землях. Автор выделяет основные этапы развития туристической отрасли - от первых путешествий до более сложных форм, анализирует особенности каждого выделенного периода.

Ключевые слова: «туризм», «путешествия», «туристическая деятельность».

Annotation

The article is devoted to the history of tourism development on Ukrainian territory. The author distinguishes the main stages of tourism development from first trips to travels and analyses special features of each period.

Key words: «tourism», «travels», «tourism activity».

Проблема історії виникнення туризму та етапів його розвитку стала предметом наукового дослідження нещодавно і знаходиться на стадії розробки. Аналізуючи історичний шлях людства, дослідники з цієї проблематики намагаються дати відповідь коли, на якому етапі з'явилося таке суспільне явище як туризм, що можна вважати початком його існування.

В контексті цього актуальним є питання - чи був туризм у давні часи? Адже загально відомо, що починаючи із самих найдавніших давен людина завжди прагнула познати навколишній світ, завоювати і засвоїти нові земелі, розширити торгівлю, знайти нові транспортні шляхи. Саме це бажання володіти новими землями та ресурсами, бажання торгувати постійно примушувало людство відправлятися в інші місцевості, території і навіть континенти. Впродовж століть одним із основних джерел отримання інформації про ті чи інші країни та землі були мандрівки та подорожі. Практично аж до ХVІІІ ст. мандрівники з метою безпеки часто супроводжували військові або колонізаційні походи чи перебували у складі дипломатичних і місіонерських місій. Безперечно до числа найбільш давніх мандрівників слід віднести, насамперед, торговців і паломників.

Але чи можна вважати ці перші подорожі та мандрівки туристичними подорожами, а перших мандрівників першими туристами? На думку автора, щоб дати відповідь на це питання треба чітко визначитися, що розуміється під терміном «туризм». Не дивлячись на те, що й досі не має загальновизнаного, усталеного визначення даної категорії (практично кожний автор дає своє власне), все ж таки можна виділити ряд особливостей і рис, притаманних туризму як суспільному явищу, які виділяються більшістю дослідників.

По-перще, те, що туризм - це діяльність відмінна від професійної та комерційної діяльності і не може бути джерелом існування туриста.

По-друге, - це його внутрішній дуалізм, який передбачає, з одного боку діяльність самого туриста, основною метою якої є відпочинок і прагнення побачити, пізнати щось нове й невідоме. А з другого боку - це обов'язкова діяльність щодо організації та здійснення цього відпочинку, яка проводиться різними підприємствами індустрії туризму та суміжних галузей.

Саме ці особливості, на думку автора, є основними критеріями щодо визначення туристичної діяльності людини. Будь-яка діяльність, що не містить в собі вищезазначених рис, не може трактуватися як туризм. З огляду на це ці перші мандрівки та подорожі, які здійснювалися в давнину не можуть вважатися туристичними. Бо в основі цих подорожей лежали, насамперед, економічні й політичні цілі, а не бажання відпочинку й пізнання. Так, торговці шукали нові ринки збуту своїх товарів, військові виконували завойовницьку місію своїх володарів, паломниками рухала мета розповсюдження своєї релігії та поклоніння святим місцям і т. п. Тому, лише поодинокі випадки тогочасних мандрівок можна розглядати як початок туризму за метою та організаційною формою здійснення. Для прикладу можна навести практику супроводження груп паломників, яка існувала у середні віки.

Таким чином торкаючись давніших часів історії, ми можемо визначити окремі мандрівки і подорожі лише як прообраз майбутнього туризму, зокрема його пізнавального боку. Але не більше.

У своєму сучасному вигляді туризм, на думку більшості дослідників, виник і оформився в середині ХІХ ст. Початком туризму вважається діяльність англійського підприємця Т.Кука, який зорганізував всередині країни декілька екскурсій і подорожей, а потім у 1855 р. і першу закордонну поїздку в Париж на Всесвітню виставку [1, с.16-17; 5, с.10 та ін]. Подібна діяльність набуває поширення і в інших країнах Європи, де виникають туристичні організації - клуби, товариства. Вони розробляють туристичні маршрути, дбають про забезпечення туристів місцями відпочинку, сервісом під час подорожей. Таким чином туризм віділяється в окрему галузь. Найбільш інтенсивний розвиток туризму припадає на другу половину ХХ ст., коли він стає нормою повсякденного життя сотень мільйонів людей на планеті та отримує голосний титул «феномена ХХ століття».

З огляду на вищезазначене, в процесі формування туризму як суспільного явища слід виділяти два основних етапи.

Перший - умовно можна назвати як підготовчий етап. Він займає хронологічно великий за обсягом часу період - від найдавніших часів до середини ХІХ ст. На цьому етапі закладалися тільки підвалини майбутнього туризму у вигляді подорожей і мандрівок, які не носили масового характеру.

Другий - умовно можна назвати як туристичний етап, тобто це вже період безпосереднього оформлення і розвитку туризму. Хронологічно це припадає на період з середини ХІХ ст. до сьогодення.

Кожний з цих етапів в свою чергу можна розділити на кілька періодів.

Так, в середині першого етапу, відповідно до періодізації історичного розвитку людства, правомірним є виділення наступних складових (характерних, насамперед, для європейських країн):

подорожі та мандрівки античного періоду;

подорожі та мандрівки епохи середньовіччя;

доба великих географічних відкриттів.

Що торкається другого етапу, то тут необхідно виділяти особливості розвитку туристичної галузі в кожній окремій країні, з огляду на що й періодізація цього етапу відповідно буде виглядати по-різному в кожній із цих країн.

Вищевикладену періодизацію можна застосовувати відповідно й щодо українських земель. Нам відомо, що починаючи з самих найдавніших часів територію України відвідували іноземні мандрівники, які залишили цінні відомості про народи, що населяли її територію. Місцеві купці відправлялися на пошуки нових торговельних шляхів, вступаючи у контакти з іншими народами і країнами. Свідоцтвом цього є римські, арабські, візантійські та інші іноземні писемні джерела. А віськові дружини князів, починаючи ще з періоду Антського Союзу, регулярно здійснювали завойовницькі походи на прилеглі території.

На нашій території вже з перших століть прийняття християнства набуває поширення й такий вид подорожей як паломництво. Перші документи, які підтверджують це відносяться до ХІ ст. Так, у 1062 р. Палестину відвідав перший ігумен Києво-Печерського монастиря Варлаам. Взагалі він двічі ходив на Святу землю як за особистим бажанням, так і на благо церкви [1, c. 233]. Паломництво на Русі було досить поширено як серед простих віруючих, так і серед духовенства. Церква часто сама призначала до паломництва духовних осіб, вибираючи серед них таких, які володіли грамотою і здатні були донести свої враження до церкви.

Значний внесок в історію географічних відкриттів зробили мандрівники, мореплавці, вчені-дослідники - вихідці з українських земель. Почесне місце серед них по праву належить українському мореплавцю з Черніговщини Юрію Федоровичу Лисянському, який найбільш прославився тим, що разом із Іваном Федоровичем Крузенштерном у 1803-1806 рр. здійснив на суднах «Надія» та «Ніва» першу російську кругосвітню подорож [11].

Помітну роль відіграла й діяльність вченого-дослідника з Галичини - Василя Барського, який половину свого життя провів у подорожах, маршрути яких проходили через всю Галичину, Австрію, Угорщину, Італію, Словаччину, Грецію, Сирію, Туреччину, Румунію. Ці подорожі знайшли відображення у його працях, зокрема, в описі мандрівок обсягом 1600 друкованих сторінок із власними малюнками, який витримав сім видань [7, с.66]. Всесвітньовідомим сьогодні є ім'я Миколи Миклухо-Маклая, який досліджував корінне населення Південно-Східної Азії, Австралії та Океанії, активно виступав проти расизму й колоніалізму. І цей список можна продовжувати й далі.

З кінця ХVІІІ ст. широкого розповсюдження набувають мандрівки по Україні, а з 20-30-х років ХІХ ст. вони стають регулярними для студентської молоді. Характерним для України було те, що період індивідуального мандрівництва, на противагу більшості європейських країн, затягнувся аж до кінця ХІХ - початку ХХ ст. Подорожі й мандрівки стали складовою українського національно-культурного відродження як на східних, так і на західних землях. Організатори й учасники цих мандрівок ставили собі за мету не тільки географічне дослідження різних регіонів України, а й збирання народних звичаїв, традицій, усної народної творчості. Гасло «Пізнай свій край!» стало загальним гаслом національносвідомої української інтелігенції та студентської молоді.

З середини ХІХ ст. мандрівки в Україні розглядаються, насамперед, як національно-виховні акції. На місцях створюються організаційні комітети, які приймають мандрівників. Кожна з таких мандрівок ретельно готується і в її програму входить вже не тільки знайомство з історичними пам'ятками, життям народу, а й виступи із доповідями, концертами, дискусії на історично-культурні та суспільні теми.

Загалом можна сказати, що в результаті цих подорожей і мандрівок був зібраний величезний матеріал з географії та історії українських земель, на основі якого й почала розвиватися туристична галузь.

Початок організованої туристичної діяльності на українських землях спостерігається з другої половини ХІХ ст. У цей час широкого розповсюдження набуває екскурсійна справа, розвитком якої займаються різноманітні організації. Значний внесок у цьому відношенні зробили наукові та професійні товариства, процес створення яких широко охопив українську провінцію наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. Як правило, новостворені наукові товариства виконували не тільки наукову функцію, що була провідною. Вони також ставали провідними культурно-освітніми товариствами, де поряд з науковими дослідженнями свого краю, поширювали освіту та культуру серед широких мас населення, в тому числі й за допомогою екскурсій. Ці краєзнавчі організації об'єднували не тільки дослідників, а й широкі кола місцевої інтелігенції. Вони існували переважно на громадські кошти. Або користувалися підтримкою земств.

До цього часу відноситься й поява перших екскурсійних товариств - у Києві в 1885 р., Ялтинського екскурсійного бюро у 1895 р. та ін. [6, с. 10-11]. Товариства організовували різноманітні екскурсії для широких верств населення, видавали спеціалізовані журнали, літературу педагогічного характеру, а також займалися підготовкою керівників екскурсій. Розвиток екскурсійної діяльності також супроводжувався відкриттям різних виставок, музеїв, історичних і культурних пам'ятників.

Окремо слід відзначити в розвитку екскурсійної справи й діяльність українських православних братств. Вони здійснювали активну релігійно-просвітницьку, місіонерську, благодійну діяльність. Одним із провідних напрямків цієї діяльності були збір і збереження старовинних церковних пам'яток, вивчення та пропаганда їхньої історії. Саме ця наполеглива робота дозволила зібрати величезний історичний матеріал, який почав широко використовуватися в екскурсійній справі. Так, при братствах почали створюватися давньосховищі - перші своєрідні музеї, що працювали за чітко визначеною програмою, займалися різноманітними видами пошукової діяльності, проводили певну екскурсійну роботу і тим самим значно сприяли розвитку екскурсійного руху [2].

У другій половині ХІХ ст. популярним стає гірський туризм, який починає розвиватися на базі Криму. Розвиток гірського туризму в Криму, насамперед, пов'язаний із діяльністю загальноросійських географічних товариств, які закладали свої філіали на Кавказі й Криму. Взагалі наприкінці ХІХ ст. Крим стає районом відпочинку в Росії, який найбільш відвідували. Він притягував туристів своїми кліматичними умовами й зручністю географічного положення.

Однією з перших туристичних організацій Криму став «Гурток любителів природи, гірського спорту і Кримських гір», який оформився наприкінці 80-х років ХІХ ст. і багато зробив для розвитку туризму й подорожей. 25 січня на його основі був утворений Кримський гірський клуб, правління якого знаходилося в Одесі, а два відділення діяли у Севастополі й Ялті. У подальшому Кримський гірський клуб розповсюдив свою діяльність й на Кавказ і став називатися Кримсько-Кавказьким. Свою роботу клуб висвітлював у щорічнику «Записки гірського клубу». Значним надбанням роботи клубу стало підготовка і видання путівників по Криму і Кавказу [9, с. 199-201].

Активно йшов процес створення туристичних організацій й на терені західноукраїнських земель, що належали Австро-Угорщині. У 1905 р. у Галичині була здійснена спроба організувати «Галицьке Туристичне товариство», у 1910 р. розпочало свою діяльність товариство «Чорнигора», яке співпрацювало із «Українським карпатським товариством» і польським татшанським товариством. Вагомий поштовх у туристично-краєзнавчій роботі серед галицької молоді зробила діяльність дитячо-юнацької, просвітницької організації «Пласт» і туристичного товариства «Плай» [7].

У цей же час спостерігається й активне засвоєння в туристичному напрямку Карпатського регіону. Розвиток гірського туризму не набуває тут такого поширення, як у Криму. Цей регіон стає, насамперед, осередком лікування і відпочинку, тобто виконує рекреаційні функції.

Тут виникають курорти в Трускавці, Великому Любені, Немирові, Черче. Великою популярністю починають користуватися гірські кліматичні місцевості в районах Сколе, Яремче, Косів, Старожинець [4, с. 36]. Контингент відпочиваючих складали забезпечені верстви місцевого населення, а також туристи з Відня, Кракова, Будапешта, Праги та інших міст Європи, яких приваблювали цілющі лікувальні води, патріархальний уклад життя мешканців гір, дешевизна послуг. Туристичному засвоєнню регіону також в значній мірі сприяла й розвинута мережа залізниць, якими легко можна було дістатися до місць відпочинку і оздоровлення.

Таким чином, ми бачимо, що туризм впродовж другої половини ХІХ - початку ХХ ст. на українських землях, що були розділені між Російською та Австро-Угорською імперіями, пройшов еволюцію від мандрівок і подорожей, які були засобами вивчення історії та культури народу, до створення більш розвинутих форм. Саме в цей період, за зразком деяких європейських країн почали створюватися перші туристичні організації й товариства, засвоюватися курортні зони. Загалом, рекреаційний туризм на цих територіях не став масовим явищем, на цьому етапі він залишався ще привілеєм вищих прошарків суспільства - аристократії й буржуазії, бо саме ці соціальні верстви мали достатні для цього прибутки. В свою чергу творча інтелігенція прагнула використати туризм і екскурсійну справу для просвіти народу й піднесення його національної свідомості. Велику роль у становленні туризму на українських землях відіграли видатні суспільно-політичні діячі, вчені, прогресивна національна інтелігенція.

За радянські часи можна виділити декілька періодів у розвитку вітчизняного туризму. 20-ті роки стали роками активного розвитку туристично-екскурсійного руху. В цей час туризм розглядався як засіб піднесення культурного рівня народу, з огляду на що, широко організовувалися різноманітні екскурсії, тури, ініціаторами яких виступали відомі вчені, історики, громадські діячі. Тоді в Україні було створено і перші керівні структури.

Проте, з початком 30-х років туристичні організації все більше зазнають ідеологічного тиску з боку партійних і державних органів. Поступово відбувається кардинальна зміна ролі туризму в суспільстві - відбувається швидка його ідеологізація і спрямування на всебічне обслуговування політики правлячої партії. З цього часу основним завданням туризму стає не духовне збагачення людей і їх оздоровлення, а пропаганда історичних звершень радянської влади. Наслідком такої політики стає те, що населення позбавляється можливості вивчати засобами туризму реальну історію рідного краю, десятки культурних і архітектурних шедеврів опиняються занедбаними, а частина з них під час боротьби проти церкви свідомо знищується. Саме з цього часу до мінімуму був зведений міжнародний туризм. Крім того, у контексті політики централізації радянських управлінських структур відбувається підпорядкування туристичних керівних органів України Товариству Пролетарського туризму, яке створюється в РСФСР [8].

Пожвавлення туристичної діяльності в республіці спостерігається в післявоєнний період, зокрема у 60-80-ті роки. На основі певного економічного піднесення, покращання матеріального становища значної маси населення складаються сприятливі умови для туристично-екскурсійного руху. Насамперед, це торкається внутрішнього туризму, всі види якого досить активно і успішно розвиваються. Що ж стосується міжнародного туризму, то й на цьому етапі він свідомо обмежується, туристичні тури організовуються переважно тільки у країни соціалістичного табору, тоді як відвідування так званих капіталістичних країн стає привілеєм партійної та державної верхівки.

Характерною ознакою туристичної діяльності соціалістичної доби було й те, що всі підприємства індустрії туризму знаходилися у державній власності і перебували під жорстким контролем комуністичних і профспілкових організацій. Цей контроль поширювався на всі сторони туристичної діяльності, починаючи від процесу розподілу путівок, господарських проблем і закінчуючи змістом екскурсій і різноманітних заходів. Не дивлячись на ці негативні моменти у розвитку туризму в радянські часи, все ж таки слід відзначити, що саме в цей період туризм стає масовим явищем і перетворюється на галузь економіки з розгалуженою інфраструктурою.

Широкі можливості для розвитку туризму з'являються з набуттям Україною державної незалежності. Політична демократизація суспільства, становлення ринкових відносин відкривають можливості щодо розвитку туристичної галузі. За роки існування незалежної Української держави оформлюється тисячі туристичних агентств і організацій. Однак, не зважаючи на значні позитивні зрушення, все ж такі держава не надає належної уваги щодо перетворення сфери туризму на одну з провідних галузей вітчизняної економіки. Для цього Україна має всі об'єктивні передумови - рекреаційний потенціал природи та багатющу історичну спадщину. Останнє є одним із найголовнішим чинників привабливості України для іноземних туристів. Дбайливе ставлення до пам'яток історії, створення розвинутої інфраструктури та підвищення рівня сервісу - ось ті основні умови, за яких наша держава може стати одним із регіонів розвинутого туризму.

Література

Биржаков М.Б. Введение в туризм. / Биржаков М.Б. - СПб: Изд-во Торговый дом «Герда», 1999. - 192 с.

Гаврилюк С.В. Краєзнавча й екскурсійна діяльність церковних братств Волині наприкінці ХіХ ст. / Гаврилюк С.В. / З історії вітчизняного туризму. - К., 1997. - С. 39-44.

Дьякова Р.А. История экскурсионного дела в СССР. / Дьякова Р.А. - М.: ЦРИБ «Турист», 1987. - 72 с.

Євдокименко В. Регіональна політика розвитку туризму. (Методологія формування, механізм реалізації). / Євдокименко В. - Чернівці: «Прут», 1996. - 288 с.

Квартальнов В.А. Туризм социальный: история и современность. / Квартальнов В.А., Федорченко В.К. - К.: Вища школа, 1989. - 342 с.

Квартальнов В.А. Международный туризм: политика развития: Учебное пособие. / Квартальнов В.А., Романов А.А. - М.: Сов. спорт, 1998. - 143 с.

Луцький Я. В. Історія туризму в Галичині до 1939 р. // З історії вітчизняного туризму. / Луцький Я.В. - К., 1997. - С. 66-75.

Рухлов Ю.В. История развития туристско-экскурсионного дела. / Рухлов Ю.В. - М.: ЦРИБ «Турист», 1989. - 77 с.

Шаповал Г.Ф. История туризма: Пособие. / Шаповал Г.Ф. - Минск: «Экоперспектива», 1999. - 303 с.

Чуковский Н.К. Иван Крузенштерн и Юрий Лисянский - первые русские капитаны, которые обошли вокруг света / Чуковский Н.К. // Водители фрегатов. Книга о великих мореплавателях. - М.: Мысль, 1984. - С. 209-342.

Размещено на Allbest.ru