Туризм як важливий соціо-етичний чинник суспільного життя

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТУРИЗМ ЯК ВАЖЛИВИЙ СОЦІО-ЕТИЧНИЙ ЧИННИК СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ

С.Ф. Соляник методист наукового відділу,

здобувач Київського університету туризму, економіки і права

Анотація

Стаття присвячена визначенню сутності туризму як соціального інституту та його впливу на суспільне життя. Розглянуті підходи та методи щодо осмислення туризму як чинника у формуванні моральних засад суспільного життя.

Ключові слова: «туризм», «соціальний інститут», «суспільство», «мораль», «моральна свідомість», «комунікація».

Аннотация

Статья посвящена изучению сущности туризма как социального института, его влияния на общественную жизнь. Рассмотрены подходы и методы коротые осмысливают туризм как социоэтический фактор формирования основ общественной жизни.

Ключевые слова: «туризм», «социальный інститут», «общество», «мораль», «моральное сознание», «коммуникация».

Annotation

The article is devoted the special sphere of tourist's knowledge, theory of tourist's values. In the article analysed the influence of tourism in the moral development of the person, her interior world. Discovered the essence of freedom, communication, responsibility. Key words: «tourism», «social institute», «morality», «communication».

Виклад основного матеріалу

Туризм - це надзвичайно багатий за своїм змістом і розмаїтий за проявами соціальний феномен. Особлива роль туризму в загальносоціальному плані, полягає у формуванні особистості, її всебічному розвитку, здатна адаптуватися в сучасному глобалізованому світі. На сьогоднішній день, актуальним стає осмислення туризму як соціального інституту, якому притаманні такі атрибутивні ознаки як: самодостатність і автономність, організаційна цілісність, наявність власної інфраструктури, комплекс усталених норм, принципів, правил регулювання діяльності своїх підрозділів, установ та підприємств, відповідний кадровий потенціал тощо. Як всі соціальні інститути, туризм відчуває на собі вплив несприятливих соціо-економічних і політичних обставин, він кризово вразливий. Але водночас даний соціальний інститут відзначається неабиякою стійкістю, здатністю до швидкої регенерації. Це пояснюється тим, що туристські подорожі і пригоди забезпечують одну із найсуттєвіших мотивацій людської поведінки - постійну потребу у комунікаціях із світом Іншого, віковічне прагнення поглибленого пізнання, потреби у відпочинку і розвагах. Як важливий суспільний феномен туризм являє собою розгалужене соціальне об'єднання, що забезпечує робочими місцями сотні мільйонів людей; організовує індустрію подорожей та екскурсій; формує суспільну культуру толерантності, в певній мірі пом'якшує протиріччя й знімає напругу у відносинах між народами. Туризм є впливовим провідником народної дипломатії»[2], важливим сегментом комунікативної культури.

Особлива роль туризму належить формуванню моральних засад суспільного життя. Дана проблема отримала осмислення в працях сучасних соціальних філософів В.Пазенка, М.Поповича, О.Аніщенка, А.Єрмоленка, В.Ляха, Я.Любивого, В.Горського, В.Малахова, О.Левицької, М.Кисельова, В.Федорченка, М.Цюрупи в яких головна увага приділялась соціальним аспектам туристичної діяльності, осмисленню її ціннісного значення через позитивний вплив туризму на суспільну культуру та масову свідомість. Основна увага була приділена з'ясуванню сутності таких соціоетичних чинників які формують соціальну та моральну культуру суб'єкта туристичної діяльності, активності. До таких чинників можна віднести: туристичне середовище - особливий елемент соціального простору, інфраструктуру, подорожі; соціокультурні цінності подорожуючого індивіда, насамперед свободу як можливість вибору об'єктів та засобів пізнання світу, задоволення туристичних потреб, невимушеність реалізації своєї соціальної сутності; розгалужену мережу туристської комунікації як особливої форми спілкування позбавленої зовнішнього примусу, спеціалізований механізм міжіндивідного та кроскультурного зв'язку, система державного та громадського управління туристичними процесами.

Серед підходів щодо аналізу соціально-етичної сутності туризму слід виділити: соціально-філософський, системний та діяльнісний.

Застосовуючи системний підхід можна визначити сутність цих впливів. Головними є соціально-інтегративна (внутрішня) та глобалізаційно-інтегративна (зовнішня) складові. Туризм сприяє встановленню, розвитку, відтворенню і продовженню соціальних зв'язків і пов'язаних з ними усталених форм діяльності які утворюються в результаті реалізації спільних інтересів на суспільно-національному та глобальному рівнях. Такими спільними інтересами в туризмі виступають соціальна злагода, безпека, збереження територіальної та політичної цілісності суспільства. Реалізація цих інтересів забезпечує створення доброзичливої мережі відносин між людьми як суб'єктами культури співіснування.

Через соціально-економічну складову, туризм забезпечує зайнятість населення і рост його прибутків, підтримання та відновлення рекреаційних зон регіону, відбувається утворення середнього класу, продукування нових соціальних ролей, соціалізація і ресоціалізація місцевого населення, розвиток і збагачення соціальної структури. Туризм не тільки пов'язаний з більшістю галузей економіки (зокрема промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, інформаційні технології, зв'язок, торгівлю, громадське харчування, житлово-комунільне господарство, страховий бізнес, сферу побутових послуг, культуру, мистецтво, спорт тощо), а й стимулює їхній розвиток. туризм соціальний інститут суспільний

Аналізуючи соціально-інтегративну складову туризму, слід зазначити що завдяки туризму суспільство стає більш інтегрованим, суспільнопередбачуваним, таким що відповідає критеріям сталого розвитку в основу якого закладено, як мінімум, розуміння збалансованої єдності економічних, соціальних (у тому числі демографічних) і екологічних характеристик. Можна впевнено стверджувати, що концепція сталого розвитку нині є безальтернативною основою моделювання розвитку світу, окремих країн, регіонів і міжрегіональних утворень, окремих галузей і секторів економіки, суб'єктів господарювання.

Ця особливість туризму акцентовано показана в Глобальному етичному кодексі (Сантьяго) та в документах ВТО, що характеризують правові засади регулювання туризму. Через знайомство з новим соціокультурним простором відбувається розмивання національних, релігійних та інших стереотипів, забезпечується соціальна взаємодія; посилюється взаємна відповідність окремих елементів соціальної структури. Дана потреба задовольняється в особливій формі - через відвідування, безпосереднє сприйняття і переживання різних культур у різних місцях, коли особисто побачене назавжди стає надбанням, приналежністю думки і почуття людини, розширюючи обрії її життєвого простору.

Туризм є засобом соціалізації людини, під час туристичної подорожі відбувається процес засвоєння індивідом системи знань, норм, цінностей, що дозволяє йому функціонувати як повноправному члену суспільства, духовно «освоювати» і духовно «присвоювати» культуру світу. Туризм допомагає індивіду або групі засвоювати ціннісні орієнтації і загальні норми поведінки, перетворювати їх у мотиви і діяльнісні принципи соціальної активності. В результаті відбувається інтерналізація особистості.

Розвиток туризму забезпечує не лише економічне зростання, соціальний прогрес та охорону навколишнього середовища. Він також здійснює етичний та культурний впливи. Культурно-моральна складова забезпечує формування нової «соціальної етики», етизацію і гуманізацію туристського бізнесу [3] в дусі неопрагматизму. Найважливішим є те, що туризм, може стати одним із чинників ствердження універсальної етики, яка своєю чергою є вектором спрямування глобальних гуманістичних цінностей. Спілкуючись, народи більше пізнають одне одного, усвідомлюють, що окрім відмінностей і самобутностей існує також значна спорідненість. Таке пізнання уможливлює ставлення до цих відмінностей і самобутностей з повагою. З огляду на антисинхронність розвитку культур і ті морально-етичні ускладнення, які з цим пов'язані, туризм постає засобом їх подолання на основі універсальної етики. Туризм є одним із чинників ствердження прав людини, це засіб народної дипломатії, коли спілкування між народами стає на заваді воєнних конфліктів, тобто є стратегічною раціональною у своєму граничному прояві. Через функцію «народної дипломатії» туризм дає можливість забезпечити різноманітні контакти у туристському процесі сприяти встановленню добросусідських стосунків як між окремими громадянами, так і народами різних країн. Адже людські взаємини в туризмі безпосередні, щирі, прозорі, «теплі». В цьому відношенні великим гуманістичним потенціалом наділені такі різновиди туризму, як соціальний, родинний, молодіжний, релігійний, «ностальгічний», «подійний», спортивний а також туризм для людей «третього» віку, інвалідів. Можна цілком погодитися із твердженням французького професора М.Бідо про те, що «туризм співзвучний гуманізму»[4].

Туризм як соціальний інститут, сфера соціальної діяльності, компонент соціального способу життя, здійснює вплив на розвиток і формування суб'єкту туризму - туриста, мандрівника задоволення його потреб, бажань, можливостей. Завдяки діяльнісному підходу який стає важливим актуалітетом сучасної соціальної філософії, можна проаналізувати туризм як сферу духовно-практичної активності індивідів. Дані питання були розглянуті на Всесвітньому філософському Конгресі «Переосмислення філософії сьогодні»(Сеул, 2008 р.) [5].

Туризм - це усвідомлений вибір і діяльність людини, у процесі якої реалізуються вкрай важливі змістоутворюючі функції формування особистості: самопізнання і самореалізація, культурний, духовний і моральний розвиток індивіда. В процесі туристської діяльності, під час здобуття безцінного соціального досвіду спілкування, адаптації і соціалізації формуються особистісні риси людини. У зв'язку з цим можна зробити важливі висновки про соціальну значущість туризму в житті як окремо взятої людини, так і людської спільноти в цілому.

Розширення взаємодії соціальних суб'єктів, в тому числі і цілих соціумів у існуючому глобальному просторі здійснюється через крос-культурно-комунікативну функцію. Формулюючи мету і спосіб цієї взаємодії можна сказати - щоб запобігти низці соціальних, соціально-екологічних та глобально-екологічних криз та катастроф, необхідно гармонізувати практично-мотиваційні взаємини між індивідами, індивідом та суспільством, а також між різними соціумами та групами соціумів у глобальному масштабі. Саме туристські комунікації дозволяють встановлювати стосунки невимушеного, добровільного спілкування, заснованого саме на довірі, щирості, добродійності. Туризм здатний приміряти конфронтуючих, розв'язувати конфлікти, його комунікативні можливості дозволяють досягати «інтерсуб'єктивного узгодження смислу».

Конкретизацію зазначених підходів забезпечують різноманітні методи дослідження, серед яких особливо виділяються.

Екзистенційний метод, який дозволяє дослідити специфіку проявів у туризмі через основні екзистенціали: вибір, свобода, самовизначення, відповідальність, зустрічі, єднання з природою, усвідомлення себе через критичний стан тощо. Центральною проблемою сенсу туризму, на якій зосереджують увагу філософи-екзистенціалісти, є проблема екзистенційних інтенцій туризму як одного із дійових засобів подолання або, принаймні, пом'якшення негативних сторін справжнього існування людини (істинне, «автентичне» людське буття), насамперед тоді, коли людина від споглядально-чуттєвого способу буття переходить «до самої себе»(самоусвідомлення). Визначальними об'єктами екзистенціалізму в туризмі стають: людина як унікальна істота, яка реалізує себе через мандри та подорожі, через задуми звернуті у майбутнє; філософія буття; гуманізм; проблема свободи та відповідальності. Будучи абсолютно свободною, людина проектує власний світ свого буття, окреслює свої можливості. Вибір шляхів задоволення різноманітних туристських потреб повертає людині всю повноту переживання життя. Людина стає вільною, в першу чергу, коли вона має свободний від догм і забобонів світогляд і має можливість вільно пересуватися в соціальному просторі. Отже, саме через екзистенцію проявляється то специфічне, особливе, конкретне, що відповідає сутності кожної особистості. Людина повинна весь час боротися за свою «самість», постійно шукати смисл свого буття, самореалізовуватись, самостверджуватись, достойно протистояти будь-яким спробам соцільного маніпулювання, нести відповідальність за все, що відбувається навколо нас.

За допомогою культурологічного методу досліджуються соціокультурні (в тому числі моральні) якості людини як суб'єкта туризму. Аналізуються чинники, які покликані забезпечити основні соціальні і культурні потреби, гармонійний, духовний розвиток особистості подорожуючого. До таких чинників можна віднести гуманітарну спрямованість туризму яка яскраво виявляється у розвитку соціального туризму; культурне спілкування; культурний обмін який пробуджує більш глибокий інтерес до звичаїв, традицій інших народів і цивілізацій. Долучення до духовних цінностей та ідеалів культури різних народів сприяє естетичному та моральному розвитку людини, стабілізації психічного здоров'я людей, суспільних і соціальних відносин у цілому, вихованню патріотичних почуттів, національної гідності.

Синергетичний метод дає можливість розглянути туризм не лише як плановоорганізаційну діяльність, а як самоорганізацію людського буття, спрямовану на саморозвиток, самовдосконалення та самооновлення. Концепція самоорганізації може бути представлена як проблематичність виживання людства в цілому. Критична ситуація в якій людина здійснює свою практичну діяльність призводить до нового формування картини світу, нового наповнення таких понять як «людина», «природа», «нація», «суспільство», а також нового осмислення відношень «людина - природа», «людина - суспільство», «людина - людина». Отже синергетичні наробки тут стають міцною змістоутворюючою основою [6].

Туризмологічний метод забезпечує наукове осмислення соціального та морального змісту різноманітних практик сучасного туризму, формування сучасної «туристської свідомості», яка сприяє вирішенню проблеми самоусвідомлення людини через контактування зі світом, з іншими людьми, внаслідок чого вона усвідомлює своє місце в світі, в суспільстві.

Література

1. Гавриленко І.М. Соціальний розвиток: Навчальний посібник / Гавриленко І.М., Мельник П.В., Недюха М.П. Київ, 2001. С.330.

2. Федорченко В.К. Туризм і народна дипломатія / Федорченко В.К. // Філософія і культурологія туризму. К.: КІТЕП, 2001. С.8-9.

3. Сапожник Г. Туристський бізнес - етичний критерій / Сапожник Г. //Туризм у ХХІ столітті: тенденції і регіональні особливості: Матеріали ІІ-ої Міжнародної науково-пратичної конференції (10-11 жовтня 2001 р.) /Редкол.: Цибух В.І. (голова) та ін. К.: Знання України, 2002. С.173.

4. Пазенок В.С. Філософія туризму / Пазенок В.С. // Філософія туризму: Навчальний посібник. К.: Кондор, 2004. С.18.

5. К итогам ХХІІ Всемирного философского конгресса // Вопросы философии. 2009. №1. C. 3-4.

6. Гуманизм, выживание, необходимость новой картины мира //Бевзенко Л.Д. Социальная самоорганизация. Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций. К.: Институт социологии НАН Украины, 2002. С.96.

Размещено на Allbest.ru