Сучасний туризм торкається всіх аспектів суспільного життя, докорінно впливаючи на соціум. Більшість громадян із країн-лідерів туристичного світу надають перевагу відпочинкові у своїй країні. Для таких держав туризм став об'єднавчим чинником, що згуртував націю. У туристичній практиці існує багато прикладів того, як спільними зусиллями державних інституцій, громадськості, професіоналів туристичного бізнесу запроваджувалась така національна стратегія розвитку держави. Прикладом такої плідної співпраці по праву вважаються Франція, Туреччина та Єгипет, які запропонували та використовують систему відпочинку all inclusive, Іспанія з сонячною комунікативною стратегією. У всіх цих випадках та інших віднайдення національної ідентичності засобами туризму відбувалося шляхом виокремлення унікальності й індивідуальності - природної, історико-культурної, етнографічної, в основу якої покладено національні історичні, духовні, ментальні архетипи. З іншого боку, економічна складова забезпечувала реалізацію національної стратегії розвитку туризму через матеріальні та фінансові ресурси. Законодавче регулювання позитивно сприяло впровадженню національних проектів. Ідеологічно-просвітницька пропаганда з використанням різноманітних маркетингових комунікаційних засобів пожвавлювала інтерес до внутрішнього туризму.

Україна, з найдавніших часів, приваблювала велику кількість іноземних мандрівників. Свої враження та захоплення вони фіксували в історичних хроніках, щоденниках, описах, картах, які зустрічаємо у Геродота, Еріха Лясоти, Павла Халебського, Гійома Боплана де Левассера та ін. Такі ж позитивні емоції відчувають іноземці, відвідуючи Україну й у наш час. Українці й дотепер зберегли гостинність, відкритість, шанобливість, релігійність, духовну красу особистості та інші ментальні риси [1].

У період активного інформаційно-ідеологічного тиску з боку сусідніх держав на Україну, різновекторності суспільної свідомості важливо відстоювати національні інтереси в різних сферах суспільного життя. Зокрема, необхідно подолати чинники, які перешкоджають українцям цікавитися подорожами рідним краєм. Більшість активних мандрівників Україною - це або національно свідомі громадяни, або ті, хто не в змозі дозволити собі недешевий від - починок за кордоном.

Важливою метою даного дослідження є виявлення передумов і чинників розвитку етнічного туризму і умов формування туристських потоків даного виду туризму в Україні.

Етнічний туризм в Україні ще не набув значного поширення, є мало досліджений, тому наведемо декілька тлумачень терміну етнічний туризм українських дослідників, таких як І.О. Бочан, І.М. Кулаковської, М.П. Кляпа та Ф.Ф. Шандора.

З точки зору М.П. Кляпа та Ф.Ф. Шандора, етнічний туризм (ностальгічний, етнографічний туризм) - різновид туризму, який здійснюється туристами на місця свого історичного проживання. Етнічний туризм може бути як внутрішнім (наприклад, відвідування глибинки міськими жителями з метою ознайомлення з архаїчними говірками, фольклором, побутом, культурою і мовами автохтонних народів), так і зовнішнім, який пов'язаний з відвідуванням історичної батьківщини або місць народження родичів. Останній різновид часто називається ностальгічним туризмом, який отримав досить широке поширення у ряді регіонів світу - Ізраїль, Вірменія, Греція, Україна, Італія. Учасники ностальгічного туризму - в основному люди похилого віку, що раніше проживали в цій місцевості. Основна частина програм і мета приїзду - індивідуальне (або невеликими сімейними групами) відвідування різних регіонів [2, с.36].

І.О. Бочан розглядає етнічний туризм як важливу складову людських цінностей, як специфічний вид людської діяльності, мотивацією якої є пізнання краєзнавчих та країнознавчих ресурсів, ознайомлення з цінностями етнографічних груп у місцях їх компактного проживання на території України. Мета етнотуризму полягає у відвіданні етнотуристичного регіону нашої держави для ознайомлення з культурою, побутом, традиціями, діалектами, кухнею, образотворчим мистецтвом місцевих жителів [3, с.1].

На думку І.М. Кулаковської, етнічний туризм - це вид поїздок, під час яких туристи вивчають певну етнічну групу населення, їх життя, особливості культури, побутові моменти тощо. Етнотуризм має бути спрямований не лише на збагачення духовної культури, а й на виховання у молодого покоління національної самосвідомості, самоідентифікації. В рамках етнічного туризму можливе відвідування місць, де проживали предки або самі туристи, які в далекій молодості були виселені або виїхали з цих територій [4].

Причина того, що етнічний туризм часто розглядають як ностальгічний, пов'язана, напевне, з тим, що туристи, які зацікавлені звичаями та культурою певної нації, в першу чергу, хочуть дізнатися про ті народи, з якими в них є хоча б які-небудь генетичні зв'язки. Тому неправильно поєднувати етно- та ностальгічний туризм в один напрям діяльності.

Етнічний туризм, як правило, тісно поєднується з рештою видів туризму або присутній в якості окремих елементів. Тому, виникає необхідність його чіткого виділення серед великої кількості напрямків туризму. У зв'язку з цим принципове значення має й визначення відмінностей між такими близькими різновидами туризму як етнічний і етнографічний. На наш погляд, для коректної оцінки диференціації цих видів туризму необхідно дати їм визначення.

Етнографічний туризм - це організація специфічних подорожей, мають головною метою збір, вивчення та аналіз інформації, пов'язаної з розселенням, культурою, традиціями, побутом, релігією, обрядами та іншими атрибутами, властивими будь-якому народу (етносу), в поєднанні з іншими цілями подорожуючих.

Етнічний туризм - це організація специфічних подорожей, головною метою яких є рекреація в процесі знайомства з матеріальною та духовною культурою, особливостями побуту і традиціями будь-якого народу (етносу) у поєднанні з задоволенням інших потреб беруть участь у подорожах.

Таким чином, можна зробити висновок, що основною складовою при організації як етнічних, так і етнографічних подорожей є етнос, і все що з ним пов'язано. Однак принципова відмінність між ними полягає в задоволенні, в першу чергу, домінуючих потреб подорожуючих і в досягненні ними головних цілей. У випадку, пов'язаному з етнографічним туризмом, ми маємо справу з людьми, які професійно займаються етнографією (вчені, студенти) і поєднують свою професійну діяльність з туристською поїздкою. Що стосується поняття етнічного туризму, то воно значно об'ємніше, оскільки охоплює ширшу аудиторію туристів, головною метою яких є рекреація, пізнавальний аспект і задоволення духовних потреб. Причому саме етнічний туризм цілком справедливо можна вважати рушієм соціально-культурного й економічного розвитку як окремого регіону, так і держави в цілому. Через популяризацію засобами внутрішнього туризму народних звичаїв і традицій серед сучасників формується пізнавальний інтерес до духовно-культурної спадщини, етнографічних та етнічних традицій виховання. Все це сприяє вирішенню соціально - економічних проблем регіону, стимулює розвиток туристичної інфраструктури, створює умови для розширення зайнятості населення у сфері обслуговування тощо.

З власного досвіду подорожей Україною можу з упевненістю сказати, що сьогодні значна кількість співвітчизників охоче долає сотні кілометрів, щоб долучитися до етноподій, бере активну участь у їх організації та проведенні. Таким чином об'єднуються однодумці, з'являється мода на етнотуризм. Він став затребуваною формою відпочинку, дає поштовх до відродження та розвитку традиційної культури (народних промислів, архітектури, мистецтва тощо). Врешті-решт, це фінансово вигідна можливість відпочити.

Сьогодні в Україні подієвий етнотуризм втілений у найрізноманітніших формах, і кількість таких заходів постійно зростає. Втім, варто зазначити відсутність державної підтримки етнофестивального руху. Більшість таких заходів проходять із ініціативи громадських рухів, організацій, територіальних громад та за рахунок спонсорських внесків і коштів із місцевих бюджетів. Давно назріла потреба на законодавчому рівні виокремити етнічний туризм як інноваційний вид туристичної практики в Україні, що має своє особливе туристичне обличчя на туристичній мапі світу. На державному рівні необхідно розробити та запровадити соціальні проекти популяризації етнотуризму, поклавши в основу місцеву ентоспецифіку.

Крім того, варто формувати та поглиблювати в нашій державі суспільний інтерес до відпочинку в Україні на засадах патріотизму та гармонійного розвитку особистості. Саме через активну участь у проведенні етнофестивалів відбувається процес ототожнення індивіда зі своєю етнічною спільнотою, усвідомлення відчуття колективної приналежності до конкретної історичної спільноти, що проживає на певній території, її культури, традицій, звичаїв тощо.

Україна має значний потенціал для розвитку етнічного туризму. На державному обліку в Україні перебуває понад 130 тис. пам'яток, з них: 57 206 - пам'ятки археології (418 з яких національного значення), 51 364 - пам'ятки історії (147), 5926 - пам'ятки монументального мистецтва (45), 16 293 - пам'ятки архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва та ландшафтні (3 541). Функціонує 61 історико-культурний заповідник, в тому числі 13 національних [5].

Значно поширені в Україні етнографічні музеї які збирають, зберігають, вивчають та експонують етнографічні колекції, які знайомлять сучасників із процесами етногенезу, побутом і культурою різних етнічних спільнот та історичних періодів [6, с.127].

Більшість сучасних етнографічних музеїв країни репрезентують відвідувачам тематичні експозиції традиційної культури українського народу (ужитково-побутові й мистецькі предмети XVIII - початку XX ст.) та її локальних варіантів, зібраних з усіх етнографічних земель України (Лемківщина, Бойківщина, Гуцульщина, Буковина, низинне Закарпаття, Західне і Східне Поділля, Волинь і Центрально-Східне Полісся, Середня Наддніпрянщина, Слобожанщина, Донеччина, Надчорномор'я) [6, с.129].

Серед них: Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського і Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини на Івано-Франківщині, Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАНУ у Львові, Печенізький краєзнавчий музей та Етнографічний музей Українська слобода у Харківській області, Музей культури та побуту Уманщини, Національний музей народної архітектури та побуту України у с. Пирогові, Національний історико-етнографічний заповідник Переяслав та ін [6, с.131].

За роки незалежності України виникло багато приватних музеї, серед яких важливе місце займають історико-культурні та етнографічні музеї. Зокрема, приватний Музей Довбуша в с. Космачі [7], Харківський приватний музей міської садиби [8], Регіональний музей етнографії сіл пониззя ріки Теребля [9], Музей української домашньої ікони в м. Радомишль [10], Музей гуцульського побуту [11], етнографії та музичних інструментів Романа Кумлика (смт. Верховина) та інші.

Саме на основі державних та приватних етнографічних музеїв України формуються сучасні етнічні тури. Сьогодні туристичні фірми пропонують такі етнічні тури, як Гуцульські коломийки - ознайомлення з побутом та традиціями гуцулів і відвідуванням Музею гуцульського побуту, етнографії та музичних інструментів Романа Кумлика (смт. Верховина, Івано-Франківська обл.), музею Гуцульська ґражда (с. Криворівня, Івано-Франківська обл.), музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття Гуцульщина (м. Коломия, Івано-Франківська обл.), музею Писанки етнічний тур Полтавський колорит - занурення в загадковий і гостинний Полтавський край з відвідуванням Полтавського Краєзнавчого музею (м. Полтава), Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (смт. Опішне, Полтавська обл.); етнічний тур Трипільська Україна - з метою долученння до історії та культури Трипільської цивілізації на базі відвідування Київського обласного археологічного музею (с. Трипілля, Київська обл.), приватного історико-археологічного музею Прадавня Аратта - Україна (с. Трипілля, Київська обл.) та Трипільського скверу (м. Ржищів, Київська обл.) [12].

Однією з активних форм безпосереднього залучення іноземних та вітчизняних туристів до української етнічної культури є організація фестивальних дійств, фольклорних свят, які проводяться щорічно у зв'язку зі вступом України до Міжнародної Ради з організації фестивалів фольклору й народного мистецтва (CIOFF).

До списку міжнародних фестивалів, що проводяться в Україні входять: Міжнародний фестиваль Поліське літо з фольклором, Міжнародний фестиваль Калинове літо на Дніпрі, Міжнародний фестиваль Етновир, Міжнародний фольклорний молодіжний фестиваль традиційної культури Древлянські джерела та ін [13].

Список етнографічних фестивалів України щороку поповнюється. Серед них можна виділити: етнографічний фестиваль Маланка-Фест (січень, м. Чернівці, Чернівецька обл.); етнографічний фестиваль Проводи отар на полонину (травень, смт. Міжгір'я, Закарпатська обл.); етнографічний фестиваль гончарства (червень, с. Опішне, Полтавська обл.); етнографічний фестиваль Забави у княжому місті (липень, м. Теребовля, Тернопільська обл.); етнографічний фестиваль Лемківська ватра (липень, с. Кострино, Закарпатська обл.); етнографічний фестиваль Петрівський ярмарок (липень, м. Чернівці, Чернівецька обл.); етнографічний фестиваль Сорочинський ярмарок (серпень, с. Великі Сорочинці, Полтавська обл.); етнографічний фестиваль Берегфест (вересень, м. Берегово, Закарпатська обл.); етнографічний фестиваль День Св. Мартина (листопад, м. Мукачево, Закарпатська обл.) та інші [14].

Досліджуючи перспективи розвитку етнотуризму в Україні можна виділити наступні особливості:

Рекреаційні ресурси України носять історичний характер і нерозривно пов'язані з процесами освоєння її території. Вони є об'єктивною передумовою і необхідною умовою здійснення цих процесів.

Етнічний туризм в Україні є потенційно важливим напрямком розвитку туризму. Це обумовлено наявністю численних рекреаційних ресурсів, пов'язаних, в першу чергу, з матеріальною та духовною культурою українського етносу, його історією, самобутністю і релігією.

В Україні представлена велика кількість різних етнічних груп. Це такі малі народи як гуцули, бойки, лемки, поліщуки та литвини. Велике етнічне розмаїття народів потенційно дає широкі можливості для розвитку етнічного туризму.

Планування та розвиток етнічного туризму в регіоні неможливі без науково-обґрунтованої методології, що включає в себе розробку моделі генерування рекреаційних ресурсів, виявлення передумов і чинників розвитку цього виду туризму, а також визначення основних напрямків формування нових етнотуристських продуктів і стратегії їх просування на ринок туристських послуг.

Існує ряд негативних чинників розвитку етнічного туризму:

Перше. Слабкий розвиток соціально-побутової інфраструктури, включаючи інфраструктуру туризму. Низький рівень розвитку регіону, з точки зору відсутності в ньому в достатній кількості підприємств харчування, підприємств розміщення туристів і служб сервісу, є одним з головних чинників, що перешкоджають розвитку будь-якого напрямку туризму, в тому числі і етнічного.

Друге. Недоступність об'єктів етнічного туризму. Поганий стан транспорту, транспортної інфраструктури і дорожніх комунікацій не сприяє формуванню туристських потоків в регіон.

Третє. Кризовий стан об'єктів показу етнічного туризму, що вимагає реконструкції та проведення реставраційних робіт.

Четверте. Відсутність економічних і культурних програм місцевої влади щодо збереження національних та культурних традицій, формуванню почуття національної гордості, збереженню самобутності народу.

Позитивними факторами розвитку етнічного туризму є:

Перше. Наявність етнічної різноманітності. Використання сукупного етнічного потенціалу різних народів багаторазово збільшує можливості розвитку етнічного туризму в регіоні.

Друге. Прикордонне положення. Проживання різних народів в рамках однієї соціокультурної системи об'єктивно створює умови для взаємного проникнення культур, традицій, релігій і способу життя цих народів, і як наслідок цього - виникнення взаємного інтересу одне до одного. Це характерно для народів іноземних держав, що межують з Україною. Близькість до кордонів зарубіжних держав дозволяє значно скоротити час переміщення туристів до територій організації етнічного туризму.

Третє. Наявність в Україні значного обсягу рекреаційних ресурсів, як природних, так і штучно створених, придатних для організації не тільки етнічного, а й інших видів туризму (пізнавальний, релігійно-паломницький, екологічний, ностальгічний, зелений).

Четверте. Добре розвинена система транспортних комунікацій дозволяє забезпечити пересування туристських потоків в райони рекреації, значно скорочуючи час пересування туристів.

П'яте. Цілеспрямована робота туристських компаній з планування, розроблення та реалізації продуктів етнічного туризму, орієнтованих як на внутрішній, так і на міжнародний ринок. Тільки вони в змозі розробити маркетингову стратегію розвитку того чи іншого виду туризму.

Шосте. Наявність в районі науково-дослідних установ, маркетингових та консалтингових центрів в області організації етнічного туризму, навчальних закладів, які займаються підготовкою фахівців туристського бізнесу.

Сьоме. Можливість залучення інвестицій як українських, так і зарубіжних компаній з розвитку етнічного туризму в регіоні.

Восьме. Наявність стійкого позитивного іміджу регіону в поданні українських і зарубіжних туристів, що сформувався під впливом національних, історичних, культурних і релігійних цінностей народів, що проживають в регіоні.

Залежно від особливостей та інтересів туристів туроператори можуть використовувати найрізноманітніші форми реалізації потенціалу етнічного туризму. У реальному туристському продукті етнічний туризм завжди поєднується з різними напрямками туризму.

При формуванні нових продуктів етнічної спрямованості необхідно враховувати такі складові туристських програм, як участь у народних, релігійних святах і ритуалах, придбання товарів народних промислів і ремесел, знайомство з національною кухнею, дегустація спиртних напоїв.

Розвиток етнічного туризму в окремо взятому регіоні сприяє розвитку соціально-економічної сфери. Успішна організація етнічного туризму дає можливість вирішити такі соціально-економічні проблеми, як організація робочих місць, підвищення рівня життя населення, розвиток промислової інфраструктури, збереження культурної спадщини та поліпшення середовища перебування малих народів.

Постановка і вирішення проблем, пов'язаних з розвитком етнічного туризму, дозволяє вивести рекреаційну географію на рівень наукової дисципліни, безпосередньо пов'язаної з практичними розробками нових туристичних продуктів.

Отже, етнічний туризм є одним з основних засобів пізнання власної країни, формуванню гордості за її культурні надбання. Мета етнічного туризму полягає у відвіданні будь-якого етнотуристичного регіону нашої держави для ознайомлення з культурою, побутом, традиціями, діалектами, кухнею, образотворчим мистецтвом місцевих жителів. Розвиток цього виду туризму в Україні стає новим і провідним напрямом діяльності. Незважаючи на всі труднощі, наш час є періодом розвитку нових тенденцій у культурному житті, для більшості регіонів України і орієнтація на етнічний туризм стає однією з реальних можливостей економічного, соціального й культурного піднесення.

Список використаних джерел

1. Гаврилюк А. Етнотуризм - як захисний код нації // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.day. kiev.ua

2. Рожнова В., Терес Н. Проблеми та перспективи розвитку етнотуризму: зарубіжний та український досвід // Етнічна історія народів Європи. - К., 2013. - № 39. - С.35-44.

3. Бочан І.О. Вступне слово про етнотуризм // Розвиток етнотуризму: проблеми та перспективи: Зб. матер. Всеукр. наук. - практ. конф. молодих вчених (Львів, 2 - 3 березня 2011 р.) / Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Львівський інститут економіки і туризму. - Львів, 2001. - С.1.

4. Кулаковська І.М. Розвиток етнічного туризму на Житомирщині в часи становлення державності України / Київський національний університету культури і мистецтв // [Електронний ресурс]. - Режим доступу±Ир: // агЛще. nbuv.gov.ua

5. Кузьмук О.І. Культурний туризм як інструмент формування національної ідентичності // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://old. niss.gov.ua

6. Рутинський М. Й, Стецюк О.В. Музеєзнавство: навч. посіб. / М.М. Рутинський. - К., 2008. - 356 с.

7. Музей Довбуша в с. Космачі [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.karpaty. info/ua

8. Офіційний сайт Харківського приватного музею міської садиби [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ysadba. rider.com.ua/

9. Офіційний сайт Регіонального музею етнографії сіл пониззя ріки Теребля [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.tozak.org.ua/

10. Офіційний сайт Музею української домашньої ікони в м. Радомишль [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://radozamok.com.ua/

11. Офіційний сайт Музею гуцульського побуту, етнографії та музичних інструментів Романа Кумлика [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.karpaty. info/ua/

12. Офіційний сайт туристичної компанії "Унікальна Україна" [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uu-travel.com/

13. Офіційний сайт CIOFF (Міжнародної ради організацій фольклорних фестивалів і народних мистецтв) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.cioff.org/

14. Українські фестивалі [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://proukraine.net.ua/

Размещено на Allbest.ru