Динаміка показників технічної підготовленості та вестибулярної стійкості волейболістів 13-14 років під впливом спеціально підібраних комплексів вправ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Динаміка показників технічної підготовленості та вестибулярної стійкості волейболістів 13-14 років під впливом спеціально підібраних комплексів вправ

Моісеєнко О.К., Горчанюк Ю.А., Харченко Є.С.

Харківська державна академія фізичної культури

Анотація

Мета: визначення ступеню впливу спеціальних вправ, спрямованих на активізацію вестибулярної сенсорної системи на технічну підготовленість та функціональний стан вестибулярного аналізатора волейболістів 13-14років. Матеріал і методи: теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичної літератури, вивчення документальних матеріалів і педагогічне спостереження, педагогічне тестування, методи визначення окремих показників вестибулярного аналізатора до і після стандартних вестибулярних навантажень на кріслі Барані, методи математичної статистики. Результати: в статті наведено показники технічної підготовленості та вестибулярної стійкості юних волейболістів, і їх зміни під впливом стандартних обертальних навантажень на кріслі Барані до і після застосування комплексів спеціально підібраних вправ спрямованих на поліпшення функціювання вестибулярного аналізатора. Висновки: Таким чином, на підставі статистичного аналізу даних, отриманих після експерименту можна констатувати, що запропонована нами система спеціальних вправ, направлених на вдосконалення функціональності вестибулярного аналізатора позитивно вплинула на розвиток функцій органу рівноваги і опосередковано поліпшила показники технічної підготовленості волейболістів 13 - 14 років.

Ключові слова: вестибулярний аналізатор, волейболісти, обертальні навантаження, спеціально підібрані комплекси вправ.

Аннотация

Моисеенко Е.К., Горчанюк Ю.А., Харченко Е.С. Динамика показателей технической подготовленности и вестибулярной устойчивости волейболистов 13--14 лет под влиянием специально подобранных комплексов упражнений

Цель: определение степени влияния специальных упражнений, направленных на активизацию вестибулярной сенсорной системы на техническую подготовленность и функциональное состояние вестибулярного анализатора волейболистов 13-14 лет. Материал и методы: теоретический анализ и обобщение научно-методической литературы, изучение документальных материалов и педагогическое наблюдение, педагогическое тестирование, педагогический эксперимент, методы определения функционального состояния вестибулярного анализатора, методы математической статистики. Результаты: В статье приведены показатели вестибулярной устойчивости и их изменения под влиянием стандартных вращательных нагрузок на кресле Барани до и после применения комплексов специально подобранных упражнений, направленных на улучшение функциональности вестибулярного анализатора волейболистов групп базовой подготовки. Выводы: Таким образом, на основании статистического анализа данных, полученных после эксперимента можно констатировать, что предложенная нами система специальных упражнений, направленных на совершенствование функциональности вестибулярного анализатора позитивно повиляла на развитие функций органа равновесия и опосредовано улучшила показатели технической подготовленности волейболистов 13-14 лет.

Ключевые слова: вестибулярный анализатор, волейболисты, вращательные нагрузки, специально подобранные комплексы упражнений.

Abstract

Keywords: vestibular analyzer, volleyball players, rotary loads, specially selected sets of exercises.

Вступ

До найбільш значних факторів, зумовлюючих успіх змагальної діяльності волейболіста належить розвиток рухових здібностей, завдяки яким, проходить аналіз рухів, збільшується руховий досвід, а також відбувається орієнтування спортсмена у просторі та часі.

Формування та розвиток рухових здібностей волейболіста безпосередньо залежить від злагодженої роботи різних аналізаторних систем, серед яких вестибулярна - є головуючою.

Сама специфіка ігрової діяльності волейболіста обумовлена значним навантаженням на вестибулярну функцію організму спортсмена. Подразнення органу рівноваги викликає уповільнення швидкості руху, порушення координації, погіршення зорових сприйнять і значно впливає на показники уваги, що знаходить своє відображення в збільшенні числа помилок.

Багато провідних спеціалістів відмічають тісний взаємозв'язок між показниками окремих фізичних якостей та функціональним станом сенсорних систем (Кузьменко, 2011; Масляк, 2004; Моисеенко, 2012; Помещикова, Чек, 2014; Ровний, 2001; Шестерова, 2004). Функціювання останніх залежить від їх морфо-функціональної побудови.

Периферичним відділом вестибулярного аналізатора є вестибулярний апарат, який знаходиться в лабіринті піраміди скроневої кістки, що складається з переддня і трьох півкруглих каналів, розташованих в трьох взаємно перпендикулярних площинах.

Лабіринтовий апарат за допомогою кіркових відділів аналізує і запам'ятовує напрям руху, повороти і пройдену відстань. Чутливість вестибулярного аналізатора здорової людини дуже висока: отолітовий апарат дозволяє сприймати прискорення прямолінійного руху, дорівнює всього 2 см/с (Батуев, 2009).

Діяльність вестибулярного аналізатора взаємозв'язана з діяльністю інших аналізаторів, зокрема, з м'язово- руховим і зоровим, і його роздратування чинять значний вплив на психомоторні і сенсорні процеси організму (Антонова, 2006; Батуев, 2009).

Роздратування вестибулярного апарату викликає уповільнення швидкості руху рук і ніг, а також порушення координації рухів, викликає погіршення зорових сприйнять до 30% і більш, значно погіршує інтенсивність уваги і особливо її стійкість, розподіл і перемикання, що виражається в збільшенні числа помилок (Кузьменко, 2011).

До вестибуловегетативних реакцій залучаються серцево-судинна система, шлунково-кишковий тракт і інші органи. При сильних і тривалих навантаженнях на вестибулярний апарат виникає патологічний симптомокомплекс, названий хворобою руху (наприклад, морська хвороба), яка проявляється зміною сердечного ритму (почастішання, а потім уповільнення), звуженням, а потім розширенням судин, посиленням руху шлунку, запамороченням, нудотою і блювотою. Підвищена схильність до хвороби руху може бути зменшена спеціальним тренуванням і лікарськими засобами.

Вестибулоглазорухові реакції (очний ністагм) полягає в повільному ритмічному русі очей в протилежну до обертання сторону, а потім швидкому поверненні в початковий стан. Само виникнення і характеристика обертального очного ністагму є важливими показниками стану вестибулярної системи і використовується в авіаційній, морській і космічній медицині (Антонова, 2006; Батуев, 2009).

Відомо, що у всіх видах спорту, пов'язаних з рухами і переміщенням людини або її голови у просторі (технічні види спорту), вестибулярний аналізатор піддається постійним впливам різного роду прискорень.

Рухові дії волейболістів складаються з безлічі стартів і прискорень, стрибків угору на максимальну і оптимальну висоту, великої кількості вибухових рухів при тривалому, швидкому і майже безперервному реагуванні на зміни обставин, що обумовлює велике навантаження на вестибулярну функцію спортсмена (Блещунов, 1974).

Практикою відмічено (Кузьменко, 2011; Масляк, 2004; Шестерова, 2004), що особливістю вестибулярного аналізатора є можливість його тренування. В таке тренування повинні входити вправи, які подавляють топічні та вегетативні рефлекси, а також вправи спрямовані на досконале виконання точно - координаційних рухів в невигідних для вестибулярного апарату умовах.

У теперішній час використовується пасивний, активний та змішаний типи тренувань.

Так, до методів пасивного тренування на думку Хілова відносяться: систематичні оберти на кріслі Барані, досвід з подвійним обертанням по Воячеку, заколихування на гойдалках Хілова, а також різні знаряддя та пристрої, які виконують поворотні та гойдаючи рухи у різній площині зі зміною висоти, швидкості темпу та ритму руху.

До методів активного тренування вестибулярного апарата відносяться вправи з великим загальним та спеціальним навантаженням, такі як: акробатичні вправи, стрибки, вправи на гімнастичних знаряддях, лопінгі, батуті, колесі Рейна, на підкидної лонже, на підвіснім кріслі, яке обертається, вправи на рівновагу, орієнтування у просторі.

До змішаного типу навантажень належать вправи з поєднання спеціальних фізичних комплексів вправ та вправ на різних типах тренажерів.

Проблема розвиту вестибулярних функцій спортсменів, які займаються ігровими видами спорту заслуговує на особливу увагу.

Так, є свідчення про специфічну зміну рефлекторної діяльності півкруглих каналів, які виникли в результаті систематичних тренувань спортсменів, які займаються ігровими видами спорту.

На думку Блещунова Н. спортивні навантаження, які отримують спортсмени- ігровики впродовж тренувань, сприяють зниженню сенсорних та вегетативних зрушень організму та позитивно впливають на показники вестибулярної стійкості (Блещунов, 1974).

Результатами досліджень Ровного А.С., встановлено, що систематичні заняття спортивними іграми, суттєво знижують пороги подразнення вестибулярного аналізатора, а також позитивно впливають на показники відтворення рухів, координовансть, синхронність (Ровний, 2001).

Багато авторів вказують що, вдосконалення окремих функцій вестибулярної сенсорної системи волейболістів-початківців вправами спеціальної спрямованості, сприяло більш точній корекції рухових дій, та більш якісному засвоєнню техніки.

Але існує і протилежна думка про вплив спеціальних фізичних навантажень на показники вестибулярної стійкості. Так, дослідження Помещикової І.П. і Чек О.О. не знайшли різниці між початковими та кінцевими даними, юних баскетболістів що регулярно тренували орган рівноваги. Відтак, можна відзначити деяку консервативність даної функції (Помещикова, Чек, 2014).

Однак данні, отримані більшістю авторів, все ж зазначають, що спеціальне вестибулярне тренування (його різновиди), підвищує ефективність гри спортсменів, які займаються ситуативними видами спорту.

Проте вправ, які є в арсеналі волейболу, недостатньо для вдосконалення вестибулярної стійкості майбутніх чемпіонів. Тренування вестибулярного апарату повинне носити більш специфічний характер.

Мета дослідження

Метою нашого дослідження стало визначення ступеню впливу спеціальних вправ, спрямованих на активізацію вестибулярної сенсорної системи на технічну підготовленість та функціональний стан вестибулярного аналізатору волейболістів 13-14 років.

Поставлена мета визначає наступні завдання дослідження:

Завдання дослідження:

1. На основі аналізу науково-методичної літератури вивчити особливості фізичного розвитку та технічної підготовленості юних волейболістів.

2. Дослідити показники активності вестибулярної сенсорної системи та технічної підготовленості волейболістів 13-14 років.

3. Здійснити порівняльний аналіз досліджуваних показників після впровадження в навчально-тренувальний процес волейболістів 13-14 років вправ, спрямованих на поліпшення роботи вестибулярного аналізатора.

Зв'язок дослідження з науковими програмами планами, темами

вестибулярна стійкість волейболіст

Дослідження виконано згідно плану науково-дослідної роботи кафедри спортивних та рухливих ігор, Харківської державної академії фізичної культури. Напрям дослідження відповідає тематиці ініціативної теми плану науково- дослідних робіт у сфері фізичної культури і спорту на 2016 - 2020 роки за напрямом «Психо-сенсорна регуляція рухової діяльності спортсменів ситуативних видів спорту».

Матеріал та методи дослідження

Методи дослідження: теоретичний аналіз і узагальнення науково-методичної літератури, вивчення документальних матеріалів і педагогічне спостереження, педагогічне тестування, методи визначення окремих показників вестибулярного аналізатора до і після стандартних вестибулярних навантажень на кріслі Барані, методи математичної статистики.

У дослідженні брали участь 24 волейболіста у віці 13-14 років. З них 12 хлопчиків-волейболістів, що навчаються в групах базової підготовки другого року навчання ДЮСШ № 12, які були віднесені до першої - (контрольної) групи, та 12 хлопчиків-волейболістів, що навчаються в групах базової підготовки другого року навчання ДЮСШ № 8 м. Харкова, які були віднесені до другої - (експериментальної) групи. Групи були ідентичними за віковими та статевими показниками. Всі діти, які приймали участь у дослідженні були практично здорові та знаходились під наглядом спортивних лікарів.

Стійкість вестибулярного аналізатора визначалась за показниками: відхилення від прямої в ходьбі із закритими очима на 5 м відрізку (см), швидкості бігу при виконанні певного завдання 4х9м (с), точності відтворення заданого часу 10 (с), та точності відтворення м'язових зусиль, з використанням ручного динамометра 50% від максимуму, та 100 % від максимуму.

Технічну підготовленість волейболістів оцінювали за контрольними вправами програми ДЮСШ з волейболу.

Вестибулярний аппарат випробовуваних дратували 5-ти кратним обертанням управо на кріслі Барани з опущеною донизу головою із заплющеними очима. Швидкість обертання складала 5 обертів за 10 сек. Результати фіксувалися, як до, так і відразу після вестибулярного роздратування.

Результати дослідження і їх обговорення

Аналіз середніх показників вестибулярної стійкості за результатами проведених тестів не виявив статистичні відмінності між досліджуваними показниками двох груп (р> 0,05) (табл. 1), що підтвердило ідентичність груп і обґрунтувало проведення педагогічного експерименту.

Досліджуючи показники контрольної та експериментальної груп до педагогічного експерименту, до і після стандартних вестибулярних навантажень на кріслі Барані, було встановлено їх погіршення. За показниками швидкості виконання завдання та відхилення від прямої лінії вестибулярне навантаження викликало статистично достовірні зміни (р<0,05) (табл. 2).

Аналіз показників технічної підготовленості контрольної і експериментальної груп за показниками верхньої прямої подачі, прийому м'яча з подачі, нападаючого удару, блокування та прийому-передачі двома руками зверху не встановило статистично якісних відмінностей між отриманими результатами двох груп (р>0,05) (табл. 3).

У підготовчу і основну частину навчально- тренувальних занять волейболістів експериментальної групи впродовж 6 місяців були включені акробатичні вправи, вправи на батуті, всілякі прискорення і стрибки з різних вихідних положень як до, так і після обертальних навантажень, миттєві зупинки, перекиди, і так далі, які виконувалися з поступовим наростанням їх координаційного і функціонального навантаження.

Однак найбільший акцент робився на вправи, які об'єднувалися з виконанням деяких технічних прийомів гри наприклад: виконання передачі після повороту на 90, 180, 360 градусів, або після падіння, перекиду, прискорення.

Збільшення навантаження відбувалося приблизно 1 раз на місяць, воно складало приблизно 60 % всіх використовуваних в тренувальних заняттях вправ і було в рівних долях розподілено між вправами спрямованими на розвиток функціональності півкруглих каналів і отолітового апарата.

Таблиця 1

Показники вестибулярної стійкості волейболістів 13 -14 років до і після вестибулярних навантажень до педагогічного експерименту