Размещено на http://www.allbest.ru/

39

Рекреаційні комплекси

Тема 1. Рекреаційна діяльність

1.1 Відпочинок - життєво необхідна потреба людини

Відпочинок є життєво необхідною потребою людини, що забезпечує її нормальне фізіологічне і психічне функціонування, дає змогу відновити фізичні та моральні сили та виступає невід'ємною складовою життєдіяльності. Рекреаційна діяльність бере свій початок з глибокої давнини. Свідчення про використання лікувальних властивостей мінеральних джерел зустрічаються у давніх китайських трактатах, індійському епосі “Рігведа”, Старому та Новому Завітах. Саме ці властивості сприяли поширенню рекреації серед аристократії Давньої Греції та Риму. Так, практика будівництва житла для піднайму його приїжджими започаткована поблизу мінеральних джерел. Важливим рекреаційним ресурсом були також Олімпійські ігри, на які прибували сотні суден із країн середземноморського басейну. Серед багатих римлян набули популярності пізнавально-розважальні поїздки до Греції, прилучену до складу імперії. Найпоширенішим видом рекреаційної діяльності в епоху середньовіччя було паломництво до святих місць - Єрусалима, Назарету, Константинополя, Мекки, Медини та інших релігійних центрів. Серед представників панівних класів усе більш престижною розвагою стають поїздки до зарубіжних країн, і наприкінці ХVII ст. з'являється спеціальний термін для означення цієї публіки - “турист”. Великої популярності набувають приморські курорти Італії, Франції, бальнеологічні курорти Швейцарії та басейну річки Рейн. Ці курортні місця зобов'язані своєю славою не стільки лікувальним властивостям клімату і природних ресурсів, скільки комплексам для відпочинку і грального бізнесу. На початку ХХ ст. поряд із такими курортами як Ніцца, Ахен, Монте-Карло, Баден-Баден, Карлсбад (в Україні - Шкло, Любінь Великий) з'являються нові: Канни, Сент-Тропез, Реміні, Сан-Ремо, Маямі та інші. Першою власне туристичною подорожжю прийнято вважати організовану 1863 році Т. Куком поїздку групи англійців до Швейцарії. Однак іще майже століття по-тому туризм залишався привілеєм винятково багатих верств населення. Подальше розширення міжнародних економічних відносин і вдосконалення транспортних засобів привели до зростання мобільності населення. Внутрішні культурні й економічні зв'язки активізували туристичний рух, який після Другої Світової війни набув характеру масового туризму. Отже, лише в повоєнний період рекреація стає масовим явищем і перетворюється на важливий економічний чинник розвитку окремих країн і регіонів. Організація масового відпочинку є відповіддю на суспільну потребу ХХ ст. що зумовлено:

1. докорінною зміною місця і ролі людини в суспільному виробництві (перетворення її в реальну продуктивну силу);

2. наростання дискомфорту, викликаного порушенням природних умов життя людини (урбанізація, концентрація виробництва, забруднення навколишнього середовища);

3. удосконалення транспортних засобів та їх доступність для широкого загалу;

4. зростання культурно-освітнього рівня населення, при якому інтелектуальні потреби не мають межі насичення;

5. зміщенням у високорозвинених країнах уваги з рівня життя на його якість та інше.

Функціонально-просторова структура рекреаційної діяльності зазнає все більшого впливу розвитку електронної інформації та комунікаційних систем і залежить від соціально-демографічної динаміки в окремих країнах і регіонах. За Ю.Веденіним, рекреаційна діяльність є одним із найбільш просторово виражених і тісно пов'язаних із територіальною різноманітністю, видів соціальної діяльності [9].

Рекреаційна діяльність являє собою систему заходів, пов'язаних з використанням вільного часу для оздоровчої та культурно-пізнавальної діяльності людей на спеціалізованих територіях, розташованих поза межами їх постійного проживання [8].

1.2 Рекреаційна діяльність - вид господарської діяльності

Рекреаційну діяльність можна розглядати також, як вид господарської діяльності. Державний класифікатор України (ДК-009-96) відносить її до п'яти секцій: 1) транспорт; 1) операції з нерухомістю, здавання в найми і послуги юридичним особам; 3) державне управління; 4) охорона здоров'я та соціальна допомога; 5) колективні громадські та особисті послуги. Діяльність санаторно-курортних організацій відображена в секції “охорона здоров'я та соціальна допомога” [7]. Рекреаційна діяльність поділяється, залежно від суб'єкта, на діяльність відпочиваючих і діяльність організаторів відпочинку. Рекреаційна діяльність нерозривно пов'язана з рекреаційними потребами і спрямована на створення оптимальних умов для їх реалізації. Рекреаційні потреби поділяються на три рівні (за Ю. Веденіним та І. Зоріним):

1. Індивідуальні - потреба у відновленні та розвитку фізичних і моральних сил людини, у фізичному, інтелектуальному та духовному вдосконаленні;

2. Групові - потреби окремих вікових і соціальних груп;

3. Суспільні - потреба у простому і розширеному відтворенні трудового та соціально-культурного потенціалу суспільства. Усі вони перебувають у тісній взаємодії [9].

Рекреаційне планування має відповідати соціальній, віковій і статевій структурі населення. Рекреаційні потреби реалізуються у певних видах рекреаційної діяльності.

Суспільні функції рекреаційної діяльності визначаються тими завданнями, які вона виконує в житті суспільства:

1) формування всебічно розвиненої особистості;

1) відновлення і розвиток фізичних і психічних сил людини;

3) розвиток господарської структури регіонів;

4) збільшення зайнятості населення;

5) забезпечення грошових надходжень до бюджету;

6) зближення націй і народностей.

У найбільш загальному вигляді вони можуть бути віднесені до трьох великих груп [11]: 1 - медико-біологічні; 1 - соціально-культурні; 3 - економічні.

1. Медико-біологічні функції рекреації реалізуються через санаторно-курортне лікування й оздоровлення і мають розглядатися в аспектах лікування (відновлення здоров'я людини після перенесеного захворювання) і оздоровлення (зняття виробничої та невиробничої психофізіологічної втоми).

1.Сьогодні спостерігається поєднання пізнавальних і розважальних функцій рекреації, що взаємно доповнюють одна одну. Прикладом такого поєднання є функціонування спеціалізованих культурно-розважальних центрів: Лас-Вегас, Сан-Сіті, Монте-Карло, Дісней- та Євроленд і т. ін.

3.Основними економічними функціями рекреації є просте і розширене відтворення робочої сили; формування сфери послуг і зв'язків з іншими галузями господарства; розвиток окремих територій і розширення зайнятості населення; збільшення валютних надходжень до бюджету. На думку М. Долішнього, зі зміною структури рекреаційної діяльності відбувається трансформація її функцій, серед яких, зокрема, зростає роль економічної [1]. Робоча сила та її якість є головними факторами суспільного прогресу. Тому збереження здоров'я і трудової активності - одна з найактуальніших проблем сьогодення, а її розв'язання значною мірою покладається на рекреаційну сферу.

Рекреаційна діяльність, яка передбачає різні способи її реалізації, має назву рекреаційних занять. Кількість рекреаційних занять, як основи для проектування програм лікування та відпочинку нині становить більше сотні. Для зручності виокремлюють дві групи, що об'єднують чотири основні їх типи (існує 67 типів, кожен із яких має спеціальний індекс):

1. Група відновлення: а) рекреаційно-лікувальні; б) рекреаційно-оздоровчі.

2. Група розвитку: а) рекреаційно-спортивні; б) рекреаційно-пізнавальні [1].

У рекреаційній діяльності виділяються цикли: лікувальний, оздоровчий, туристичний; добовий, вихідного дня, річний (канікулярний, відпускний), життєвий. Найбільш виразним є лікувальний цикл: режим санаторного лікування задається лікарем, що знаходить відображення і в просторі і в функціональній структурі санаторіїв. Лікувальні й оздоровчі цикли включають, як правило, адаптаційний, лікувальний (оздоровчий), екскурсійний періоди. Більшою різноманітністю рекреаційних занять характеризуються добовий, канікулярний, життєвий цикли. Одне й те саме рекреаційне заняття в різних циклах може виступати цільовим (циклоутворюючим), додатковим або супутнім. Так, наприклад, екскурсія виступає цільовим рекреаційним заняттям відносно культурно-пізнавального циклу, додатковим - відносно лікувального і супутнім - відносно ділового. Рекреаційні цикли, поєднуючись у різних комбінаціях, утворюють рекреаційні кластери. Наприклад, до спортивно-оздоровчого кластера входять спортивне, медичне, транспортне, побутове, розважальне, обслуговування рекреантів, кожне з яких виступає як рекреаційний цикл.

На думку О. Топчієва та Ван Ціншеня, міжрегіональний рекреаційний комплекс являє собою сукупність рекреаційних кластерів країни [11]. Кожний вид рекреації має свій радіус і свій поріг обслуговування (таб. 1). Хоча розвиток швидкісних видів транспорту сприяє розширенню радіусів поїздок.

Таблиця 1

Середні параметри просторово-часової локалізації циклів рекреаційної діяльності [9]

Цикл	Час/доба	Радіус поїздки, км
Добовий	0,1 - 0,1	1 - 1
Вихідного дня	1,0 - 1,0	100 - 100
Річний	10,0 - 30,0	1000 - 3000

рекреація відпочинок лікування

Розуміння механізму зміни циклів рекреаційних занять дозволяє більш обґрунтовано підійти до організації процесу їх проектування і планування. Сьогодні спостерігається дві тенденції в розвитку рекреаційної діяльності, які пов'язані зі змінами у структурі рекреаційних потреб: при абсолютному зростанні всіх її видів зростає відносна частка оздоровчо-лікувально-розважальних занять і виникають нові види рекреаційних занять (кожні 10 років їх кількість подвоюється).

1.3 Групування видів рекреаційної діяльності

Одне з трактувань рекреації - це вид діяльності, спрямований на відновлення фізичних і психічних сил людини, розвитку особистості. Процес рекреації формується із первинних функцій - фізіологічних (сон, харчування, гігієна), як потенційної форми активізації відпочинку; вторинних - психофізіологічних (відпочинок, релаксація, профілактика, туризм), як самостійних процесів, які вимагають принципово нових підходів; по-третє - духовно-інтелектуальних - всі види діяльності людини в процесі проведення вільного часу в умовах даного просторового середовища: дозвілля (кожноденні любительські заняття, колекціонування, квітникарство, фотографування, догляд за тваринами, мисливство, риболовля, збір грибів та ягід), фізична рекреація, застілля, свято, гра [4].

Рекреаційну діяльність класифікують за напрямами: 1) лікувальна (інсоляція, повітряні ванни, сон на повітрі, теренкур, застосування мінеральних вод, грязелікування, купання в басейні, прийняття душу, ванни); 1) пізнавальна (читання, спілкування, телебачення, Інтернет, кінотеатр, виставки, театри, концерти, туризм); 3) діяльність за інтересами (садівництво, городництво, бджільництво, технічна творчість, інше); 4) мобільна (самодіяльний туризм, екскурсії, любительський спорт, рухливі ігри, танці, прогулянки). Рекреаційна діяльність повинна відповідати вимогам атрактивності (від латинського аttractio - тяжіння) і корисності, тобто задовольняти рекреаційні потреби людини (харчування, сон, рух, пізнання, спілкування, оздоровлення). Одним із основних ресурсів атрактивності є створена людиною “друга природа” - пам'ятки історії, культури і мистецтва, без яких неможливо задовольнити духовні потреби людини.

Передумовами розвитку рекреації є: 1) збільшення вільного часу; 1) розвиток основних складових рекреації; 3) розвиток транспорту і інфраструктури; 4) створення штучного середовища відпочинку; 5) освоєння нових рекреаційних утворень; 6) усепогодність відпочинку. Зупинимося на кожному з них:

1. Збільшення вільного часу як мірило багатства суспільства передбачає циклічність і регулярність відпочинку за сезонами року (відпустка літом і зимою). В основі циклічності відпочинку лежать біологічні ритми людини, які необхідно розвивати водночас з природою. Ритмічна активність людини визначається інтервалами в сім, двадцять, тридцять днів і один рік. В основу ритмів праці і відпочинку покладені багатодобові цикли фізичної (13 дні), емоційної (18 днів) і інтелектуальної (33 дні) активності. Рік є завершеним циклом, характерним для всієї життєдіяльності людини.

2. Відпочинок, як інтегроване поняття, передбачає розвиток основних складових рекреації: відпочинок, туризм, лікування, фізична рекреація. Інтеграція елементів рекреації виводить на розв'язок проблеми створення матеріально-технічної бази рекреації та довгострокового планування;

3. Розвиток транспортної інфраструктури, створення нових швидкісних, позапогодних видів транспорту робить доступними ресурси рекреації. Підвищення швидкостей збільшує тривалість вільного часу, надаючи додаткові години і дні відпочинку. Перетворення транспорту в екологічно-безпечну систему має кардинально змінити уявлення про відпочинок, як систему взаємопов'язаних соціальних природних і технічних структур;

4. Створення антропогенного рекреаційного середовища (штучне атрактивне середовище) для задоволення стандартних потреб у масовому відпочинку і лікуванні дає можливість зберегти ландшафтні й історико-архітектурні ресурси;

5. Освоєння нових рекреаційних утворень (акваторії, підводний світ, підземні простори (використання “bed-lands”)) і одночасно збереження пам'яток історії, культури, мистецтва, природного довкілля;

6. Усепогодність рекреації, як відображення циклічності, яка закладена в організмі людини природою, забезпечується цілорічно функціонуючими структурами з керованими кліматом і середовищем (використання кондиціонерів, інше).

Складовими рекреації є: індивідуальна, колективна рекреація; соціалізація рекреації, туризм; профілактика і лікування; відпочинок-переключення; фізична рекреація. Складові рекреації розташовуються в просторі і часі, використовують ресурси і залучають економіку.

Рекреаційна діяльність групується за видами згідно з функціональним профілем: на лікування-профілактику; відпочинок-релаксацію; туризм і фізичну рекреацію. Фізична рекреація охоплює спорт і фізкультуру; туризм - подорожі та екскурсії; відпочинок-релаксація: дозвілля, свято, гру, розваги; лікування-профілактика охоплює бальнеолікування; грязелікування, кліматолікування, водолікування, санаторне лікування [10]. Святом стає Сорочинський ярмарок в Україні, Петрівський ярмарок у Чернівцях та інші. Святами вважаються Дні міст, вернісажі на Андріївському узвозі в Києві, інше.

Тема 2. класифікація рекреаційно-територіальних комплексів

2.1 Терміни та поняття, пов'язані з рекреаційно-територіальними комплексами

Рекреаційно-територіальний комплекс - це особлива форма організації господарства, яка формується в процесі взаємопов'язаного розвитку рекреаційної та інших видів господарської діяльності на компактній території, що має специфічні соціально-економічні та природні характеристики [4]. Головним завданням рекреаційного комплексу є отримання максимального рекреаційного ефекту. Серед найважливіших підкомплексів рекреаційного комплексу Л. Корецький та І. Смаль називають туристичний, санаторно-курортний, оздоровчо-рекреаційний, культурно-рекреаційний. Кожний з них забезпечує можливість здійснення певних видів рекреаційної діяльності, різноманітність яких залежить від поєднання природних і культурно-історичних ресурсів. Формування рекреаційного комплексу здійснюється на базі економічного потенціалу території [8].

Виділяють фактори, що генерують і локалізують

рекреаційні потреби:

1. Просторова нерівномірність рекреаційного попиту, його величина, яка корелюється з системою розселення (особливо міського розселення). Нерівномірність розподілу площин попиту значною мірою визначає просторову нерівномірність мережі рекреаційних закладів.

Виявлення площин рекреаційного попиту здійснюється на основі моделі потенціалу [6, с. 16].

,

де - потенціал попиту на -ту точку поля;

- кількість населення -го центру попиту;

- відстань між -ю точкою поля та -тим центром попиту;

- коефіцієнт еластичності попиту відстані.

1. Тип міста (чисельність населення, економічний потенціал, наявність шкідливих виробництв). Даний фактор має особливе значення для організації приміського відпочинку. Так, у пік літнього сезону частка тих, хто виїздить за межі міста, становить: 11-50 тис. жителів - 15-17%; 100-150 тис. жителів - 18-11%; 100-150 тис. жителів - 13-15%; 150-300 тис. жителів - 18-30%; більше 300 тис. жителів - 35-40%.

3. Просторова локалізація рекреантів.

4. Просторова відмінність у ціннісних критеріях рекреантів.

5. Географічний поділ праці.

6. Регіональна диференціація ефективності організації рекреаційних комплексів.

7. Інноваційні проекти.

Фактори, що сприяють реалізації та локалізації

рекреаційних потреб:

1) просторова різноманітність природних і культурно-історичних ресурсів;

2) просторові відмінності в рівні розвитку інфраструктури;

3) просторові відмінності в мірі комфортності природних комплексів;

4) ємність природних, культурних та інфраструктурних комплексів;

5) зв'язок рекреаційної галузі з одноранговими галузевими комплексами, зокрема з інфраструктурою АПК, сферою послуг тощо;

6) номенклатура і якість послуг;

7) конкурентоздатність регіонального ринку;

8) просторова професійна структура трудових ресурсів.

Головні фактори, що лімітують розвиток рекреації:

1. Транспортна доступність. Згідно з тенденцією ущільнення геопростору, зберігається важлива економічна і психологічна роль транспорту.

2. Низька якість і ємність ресурсів.

3. Нерозвиненість сфери обслуговування.

4. Екологічна ситуація в регіоні.

5. Соціально-психологічний клімат.

6. Геополітична ситуація.

До термінів і понять, які стосуються рекреаційно-територіальних комплексів можна віднести: рекреація, дозвілля, вільний час, рекреаційна ємність, рекреаційне навантаження, рекреаційні комплекси, рекреаційне господарство, комфортність рекреаційного комплексу, надійність рекреаційного комплексу, рекреаційна діяльність, типи рекреаційних комплексів, різномунітність рекреаційних комплексів, стійкість рекреаційних комплексів, комплекс санаторний, комплекс відпочинку, інфраструктура рекреаційна, засоби розміщення.

Рекреація виводиться з латинського recreation (відновлення) та французького recreation (відпочинок) - зміна дій, що виключає трудову діяльність і характеризує простір, пов'язаний з цими діями. Отже, поняття “рекреація” характеризує не лише процес відновлення сил людини і систему відповідних заходів, а й простір у якому вони здійснюються. Рекреація - процес відновлення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини, які забезпечуються системою відповідних заходів і здійснюється у вільний від роботи час. Важливою є саме відновлювальна функція рекреації. Крім того, рекреація є ще й специфічним видом діяльності, який має чітко виражену природно-ресурсну орієнтацію.

Дозвілля. Це поняття є означенням часу, вільного від роботи, будь-якої справи. Види діяльності, здійснюваної під час дозвілля, можуть бути найрізноманітнішими: фізичні навантаження (прогулянки, спорт), аматорські заняття (збирання ягід, грибів, мисливство, риболовля), зацікавлення світом мистецтв (відвідування театрів, концертів, відеотек, музеїв, участі у художній самодіяльності), інтелектуальна діяльність, спілкування за інтересами, розваги (активні, пасивні), подорожі заради задоволення. Всі види відпочинку, як діяльності, спрямованої на відновлення фізичного і психічного здоров'я, можуть бути об'єднані в рамках традиційних напрямів: фізкультура, спорт, туризм, екскурсії. Дозвілля характеризує процес відновлення здоров'я в якісному аспекті, а рекреація є його змістовою характеристикою.

Вільний час. За оцінками фахівців, вільний час, не пов'язаний із виконанням людиною професійних обов'язків і фізіологічних занять, становить чверть суспільного часу. Рекреаційний час є частиною масиву вільного часу, яка необхідна для простого і розширеного відтворення фізичних та моральних сил і здоров'я людини. Це час, використовуваний для рекреаційної діяльності. Сьогодні частка вільного часу становить у середньому 18-10% часу тижня. Структура вільного часу протягом життя людини складається: 40% - щоденний вільний час; 35% - щотижневий; 13% - пенсійний; 8% - відпускний; 4% - перерви в роботі. Структура вільного часу і характер його використання рекреантами мають свої регіональні відмінності і залежать від рівня доходів, сфери діяльності, національного менталітету, релігійних приписів та різних факторів. У вільний час здійснюються такі види діяльності (функції), як суспільно корисна (громадська робота, волонтерство, винахідництво, мистецтво, самоосвіта), споживання духовних цінностей, різноманітні види активного і пасивного відпочинку.

Рекреаційна ємність - здатність території забезпечувати для певного числа відпочиваючих психофізіологічний комфорт і можливість спортивно-оздоровчої діяльності без деградації природно-територіального чи антропо-культурного комплексу і швидкого зношування соціального обладнання.

Рекреаційне навантаження - це сукупність безпосередніх впливів людини на природно-територіальний комплекс, насамперед на рослинний покрив (витоптування, ущільнення грунту, знищення фітомаси тощо).

Рекреаційно-територіальні комплекси - сукупність різних за функціями рекреаційних закладів ємністю, можливо, понад 1000 місць, об'єднаних однією функціональною програмою (туризм, лікування, відпочинок); об'єднаних єдиним планувальним рішенням, загальною просторовою композицією і організацією обслуговування.

Рекреаційне господарство - складова частина господарського комплексу країни, в межах якої реалізується основний технологічний процес планування, управління, обслуговування рекреантів; комплексна, складна, динамічна галузь обслуговування населення. Рекреаційне обслуговування належить до невиробничої сфери, яка об'єднує всі види діяльності, пов'язані з розподілом, обміном і використанням матеріальних благ і послуг.

Комфортність рекреаційно-територіального комплексу - здатність рекреаційного комплексу задовольняти вимогам відпочиваючих. Надійність рекреаційного комплексу - властивість рекреаційного комплексу, що вказує на безвідмовність її функціонування.

Рекреаційна діяльність - система заходів, пов'язаних із використанням вільного часу для оздоровчої, культурно-пізнавальної діяльності людей на спеціалізованих територіях, розташованих поза межами їх постійного проживання; характеризується в порівнянні з іншими напрямами діяльності відносною різноманітністю поведінки людей і самоцінністю процесу. Структура рекреаційної діяльності за типологією рекреаційних занять поділяється на: 1) групу відновлення: рекреаційно-лікувальні заняття (санаторно-курортне лікування) та рекреаційно-оздоровчі заняття (прогулянки, купання, пасивний відпочинок, збір грибів т.ін.); 1) групу розвитку: рекреаційно-спортивні заняття (розвиток фізичних сил людини) та рекреаційно-пізнавальні заняття (духовний розвиток).

Типи рекреаційно-територіальних комплексів: лікувальний, оздоровчий, пізнавальний, спортивний. Лікувальний - рекреаційний комплекс, що характеризується лікуванням, як основною функцією, і спирається на використання основних природних факторів. Оздоровчий - рекреаційний комплекс, головною функцією якого є відновлення і розвиток фізичного та духовного потенціалу людини, профілактика захворювань, зняття виробничої втоми. Пізнавальний - рекреаційний комплекс, основною функцією якого є духовний розвиток людини під час екскурсій, що здійснюється шляхом засвоєння природних та культурних цінностей. Спортивний - рекреаційний комплекс, основною функцією якого є фізичний розвиток людини під час фізичних занять з тренувальним режимом.

Різноманітність рекреаційно-територіальних комплексів - це властивість, що відображає можливість поділу множини на підмножини, класифікацію та об'єктивні відмінності різних рекреаційних комплексів. Стійкість рекреаційно-територіальних комплексів - властивість, яка відображає здатність комплексів зберігати протягом тривалого часу заданий йому стан, протистояти зовнішнім та внутрішнім впливам. Під навантаженням розуміється відвідуваність (кількість рекреантів, що спостерігаються на території за певний час) одиниці площі природно-територіального комплексу в одиницю часу, наприклад людино-годин/га. Цілком допустиме - навантаження, що не викликає незворотних змін; критичне - вже викликає незворотні зміни. Недопустиме - характеризує процес, при якому уже відбулися незворотні зміни.

Комплекс санаторний - сукупність різних за функціями рекреаційних закладів, можливою місткістю понад 1000 місць, об'єднаних однією функціональною програмою - лікування-профілактика (санаторії-профілакторії, санаторні табори, лікувальні заклади).

Комплекс відпочинку - сукупність різних за функціями рекреаційних закладів, можливою ємністю понад 1000 місць, об'єднаних однією функціональною програмою - відпочинок-релаксація.

Інфраструктура рекреаційна - сукупність інженерно- та санітарно-технічних комунікацій, споруд і обладнання комунально-господарських і побутових комплексів, їх автоматизація на основі сучасних інформаційних технологій.

Засоби розміщення - заклади, які пропонують умови проживання: колективні (туристичний, санаторний, комплекс відпочинку, мобільний комплекс, гуртожиток); індивідуальні (намет, автофургон, квартира, кімната, дача, яхта); приватні.

2.2 Класифікація рекреаційно-територіальних комплексів

Рекреаційні комплекси є господарськими утвореннями різного функціонального профілю, що складаються з установ, об'єднаних єдиним рекреаційно-планувальним рішенням, загальною географічною композицією й організацією обслуговування. Рекреаційні комплекси - найбільш перспективна форма організації рекреаційної території. Критеріями класифікації рекреаційних комплексів виступають соціально-економічні та проектувальні чинники. Проектувальні чинники безпосередньо визначають місцерозташування, композицію і величину рекреаційного комплексу; опосередковано пов'язані з видами рекреаційних ресурсів і рівнем розвитку інфраструктури. Проектні чинники групують за функціональним профілем, місцем розташування, щільністю забудови. Соціально-економічні чинники впливають на формування рекреаційного комплексу через структуру рекреаційних потреб, якісні та кількісні характеристики рекреаційного потоку, економічну можливість і доцільність організації. Соціально-економічні чинники групують за типом рекреантів, складом функціональних приміщень, місткістю, рівнем комфорту, сезонністю експлуатації. Всі критерії класифікації рекреаційних комплексів знаходяться між собою в залежності і відповідності. Функціональний профіль (напрям), місцерозташування і контингент рекреантів визначають призначення рекреаційного комплексу. Від призначення комплексу залежить склад, функції та площі приміщень, які визначаються рівнем комфорту. Рівень комфорту відображається на об'ємах і планувальних рішеннях будівель і споруд рекреаційних комплексів, на рівнях облаштування земельних ділянок. Основним критерієм, що визначає вид рекреаційного комплексу, є його функціональний профіль. За функціональним профілем розрізняють санаторні, відпочинкові і туристичні комплекси. Санаторні комплекси, призначені для відновного лікування, складаються з санаторних установ: санаторіїв для дорослих, для дітей; санаторіїв-профілакторіїв, дитячих санаторних таборів. Комплекси відпочинку складаються з установ, призначених для масового відпочинку: будинки відпочинку (пансіонати), бази відпочинку, молодіжні табори, курортні готелі, дитячі табори. Туристичні комплекси складаються з установ, призначених для обслуговування туристів: туристичні бази, туристичні готелі, кемпінги (засоби розміщення відпочиваючих, що розташовуються в мальовничих місцевостях і мають усі необхідні зручності, зазнають значного впливу фактора сезонності), притулки, хатини. Місткість рекреаційного комплексу визначається кількістю постійних спальних місць. Рекреаційний комплекс малої місткості - від 15 до 110 місць; середньої - від 160 до 300; великої - від 400 до 1000 місць. Великими і середніми за місткістю можуть бути санаторії, пансіонати (пансіонати - заклади з повним утриманням, туристичним обслуговуванням рекреантів протягом туродня), курортні готелі, туристичні готелі, кемпінги; малими - можуть бути притулки, хатини місткістю 15; 50; 100 місць. Місткість рекреаційного комплексу залежить від його функціонального профілю, складу рекреаційних установ і місцезнаходженням у певному географічному ландшафті; так, для туристичних комплексів приморських районів місткість складає від 1 до 8 тис. місць (з градацією до 1 тис. місць - малі; від 1 до 8 тис. місць - великі); для гірсько-рекреаційних комплексів від 1 до 5 тис. місць; місткість приозерних рекреаційних комплексів (типу озер Балатон або Байкал) прирівнюють до приморських; для невеликих озер місткість приозерних рекреаційних комплексів (наприклад у Прибалтиці) складає від 500 до 5 тис. місць[5]. З функціональним профілем рекреаційних комплексів пов'язаний критерій капітальної забудови (капітальність будівель і споруд визначається вимогами міцності, вогнестійкості і довговічності.) За критерієм капітальності всі рекреаційні комплекси можна розділити на такі групи: капітальні (цілорічні, сезонні); некапітальні (стаціонарні, тимчасового типу); мобільні (на землі - стоянки автопричепів, туристичні потяги; на воді - стоянки туристичних суден, яхт, плавучих будинків відпочинку, катерів). Капітальними є всі типи санаторних установ, пансіонати з повним утриманням, туристичним обслуговуванням рекреантів протягом туродня, курортні і туристичні готелі, мотелі (технічно обладнані табори для автотуристів, з наявністю зв'язку, водогону, можливостями технічного огляду автомобілів, паркування тощо); некапітальними стаціонарними є будинки відпочинку типу літніх будиночків, бази відпочинку (рекреаційні підприємства з обслуговування туристів), молодіжні табори і центри, будинки молоді, інші; дитячі табори, турбази літнього типу, кемпінги, притулки, хатинки; некапітальні тимчасового типу - молодіжні, туристично-спортивні табори наметового типу; мобільні - автотранспортні (караван - засіб розміщення туристів), воднотранспортні (катер, яхта, судно), збірно-розбірні, переносні, пересувні споруди. З критерієм капітальності пов'язаний критерій стаціонарності. Стаціонарні будівлі і споруди розраховані на постійну експлуатацію на даному місці до повної амортизації; нестаціонарні можуть бути переміщені на інше місце. Стаціонарними є всі капітальні будівлі зведені на фундаментах; нестаціонарні бувають стабільними (будинки відпочинку, турбази літнього типу) і мобільними (туристичний потяг, туристичне судно). Капітальність будівлі впливає на сезонність експлуатації, яка може бути цілорічною і сезонною. Всі капітальні будівлі цілорічні; всі сезонні мають полегшені конструкції споруд, обмежене впорядкування ділянки і можуть бути як стаціонарними, так і нестаціонарними. Наприклад, санаторій - стаціонарна цілорічна установа; кемпінг - нестаціонарна, сезонна, стабільна установа; річкове туристичне судно - нестаціонарне сезонне мобільне; морське туристичне судно - нестаціонарне цілорічне мобільне.

Сезонність пов'язана з розширенням місткості рекреаційних комплексів в літній час за рахунок організації сезонних рекреаційних місць. Так, на кожне цілорічне місце повинно припадати 4-5 сезонних місць, тобто якщо максимальна місткість рекреаційного комплексу 1000 місць (за літнім нормативом), то місткість цілорічної рекреаційної установи в даному комплексі становить 100 місць. Відсутність обліку сезонності при формуванні рекреаційних комплексів призводить до недовантаженості цілорічних рекреаційних установ у зимовий період на 30-40%.

Критерій сезонності пов'язаний з рівнем комфорту рекреаційних установ. Рівень комфорту впливає на об'єм будівель і споруд, склад функціональних приміщень, якість номерного фонду і його інженерно-технічне облаштування, ступінь впорядкування земельної ділянки, набір послуг, що надаються. Так, у літній сезон у цілорічних установах набір наданих послуг ширший, ніж у зимовий сезон або міжсезоння. Рівень комфорту залежить від типу рекреаційної установи, площі приміщень, співвідношення (відсоток) між різними типами номерів (за місткістю і кількістю житлових кімнат). Дані умови, які є будівельними ознаками, впливають на статичні вимоги до рівня комфорту. Вимоги, що змінюються динамічно до рівня комфорту, визначаються набором наданих послуг, також залежать від складу і площі приміщень рекреаційних установ, їх місткості і місцерозташування.

Рівень комфорту рекреаційних установ залежить від стану матеріальної бази. Неоднозначність розвитку матеріальної бази в різних країнах вимагає уніфікації критеріїв рівня комфорту для забезпечення міжнародних туристичних зв'язків. Наприклад, для готелів міжнародне позначення рівня комфорту прийняте символом *. Кількість зірок збільшується з підвищенням рівня комфорту. Така класифікація прийнята і в Україні. У нормативних документах визначені обов'язкові вимоги до будівель готелів і прилеглих територій, інженерно-технологічного обладнання будівель, до номерного фонду, типів номерів і їх технічного і меблевого облаштування; до складу суспільних приміщень; до набору туристичних і готельних послуг; до підготовки персоналу.

У таблиці 2 наведена класифікація рекреаційно-територіальних комплексів за (4), де комплекси поділяються за функціональним профілем, видом закладів; місткістю (місць); рівнем комфорту; критеріями капітальності; стаціонарності; сезонності; географічному положенню.

Тема 3. організація і планування санаторних комплексів

Історія організації санаторних комплексів

Планувальна організація санаторних комплексів визначається рекреологічними ресурсами, тобто наявністю сприятливого для лікування клімату, мінеральних джерел, лікувальних грязей.

Використання дії природних умов для лікувальної мети сягає глибокої давнини. Римський учений Пліній старший (І ст. н.е.) описує одне з міст у Криму, поблизу якого є «земля, що зцілює усілякі рани». З ХІ ст. з лікувальною метою використовувалися джерела Карпат. До початку ХІХ ст. було відомо понад 10 таких джерел. У 1815 році в книзі «Про весняне лікування хвороб...» штабс-лікар Нікітін уперше дав наукове обґрунтування санаторного режиму як комплексу оздоровчих заходів. У другій половині ХІХ ст. Кавказ і Крим набувають значення курортних зон. До початку ХХ ст. як курортне місто визначалася Ялта: почалася забудова селищ Південного берега Криму (ПБК) - Алупки, Симеїза, Місхора, Кореїза.

Упродовж другої половини ХІХ і початку ХХ ст. міста Швейцарії розташовані на берегах озер Женевського, Люцернського, Фірбальдштатського, стали практично містами-готелями курортного типу.

Відповідно до визначальних видів природнокліматичних компонентів розрізняють такі санаторні комплекси: 1) кліматичні та бальнеологічні; 1) бальнео-питні; 3) грязьові; 4) змішаного профілю (кліматогрязьові, бальнеогрязьові, бальнеокліматичні, бальнео-клімато-грязьові). Санаторний комплекс може розміщуватись у курортному районі, курортному місті, курортній зоні і є основною структурною одиницею в їх організації.

Так, у курортний район “Блакитна Затока” (ПБК) входять курортні комплекси “Зоря”, “Понізовка”, “Блакитна Затока”.

Типи санаторних комплексів

Санаторний комплекс охоплює чотири типи санаторних закладів: санаторії, санаторії-профілакторії, санаторні табори, лікувальні установи.

Санаторії - цілорічні установи призначені для лікування природними лікувальними чинниками в поєднанні з фізіотерапією, лікувальною фізкультурою, дієтичним харчуванням в умовах санаторного режиму. Санаторії розрізняють за медичним профілем: спеціалізовані, загально терапевтичні, протитуберкульозні. Спеціалізовані санаторії розділяють за видами захворювань: серцево-судинної системи, органів руху, органів травлення, нервової системи, гінекологічні, шкірні, нирок і сечовивідних шляхів, органів дихання не туберкульозного характеру, пов'язаних з порушенням обміну речовин, органів кровообігу. Спеціалізовані санаторії різних типів відрізняються один від одного складом і обладнанням лікувальних приміщень. Санаторії розрізняють також за віковим складом рекреантів: для дорослих і для батьків з дітьми. Санаторні будівлі, призначені для лікування дітей, відрізняються від санаторіїв для дорослих складом і розмірами приміщень. Наприклад, при тривалому лікуванні дітей шкільного віку передбачаються приміщення під класи, обов'язкова наявність ізолятора.

Санаторії-профілакторії призначені для попереджувального лікування, визначаються зв'язком з виробництвом. Відмінності між санаторіями і санаторіями-профілакторіями носять експлуатаційний характер. Наприклад, термін перебування в санаторних умовах різний: для санаторних установ 14-16 днів, для санаторіїв-профілакторіїв - щоденний, щотижневий, 11-денний. Особливу групу санаторних установ складають санаторні дитячі табори, призначені для дітей 7-14 років. Є типи лікувально-профілактичних установ цілорічного функціонування з терміном перебування від 45 (у літній час) та 65 днів (у навчальний період).

Розташування функціональних приміщень

Усі типи санаторних установ включають однакові функціональні групи приміщень: приймальні, мешкання, харчування, лікувально-діагностичного призначення, культурно-масового, адміністративно-господарського, інженерно-технічного обслуговування.

Організація взаємозв'язку всіх функціональних груп приміщень визначає архітектурну композицію санаторної установи. Розрізняють три прийоми розташування. При централізованому розташуванні всі групи приміщень (за винятком господарської) знаходяться в одній будівлі; при блоковому розташуванні основні групи приміщень - мешкання, харчування, лікувального і культурного призначення - розташовуються в окремих корпусах, сполучених між собою переходами; при павільйонному розташуванні основні групи приміщень знаходяться в окремих будівлях-павільйонах, не зв'язаних між собою.

Прикладом централізованої композиції у будівництві рекреаційного комплексу є санаторій “Росія” в Ялті. Павільйонна композиція являє собою роззосереджене розміщення будівель з різними функціями. Таку композицію має санаторій “Старий Крим”: 4 корпуси житлових приміщень розташовані симетрично щодо центральної алеї, що йде від адміністративно-приймального корпусу до корпусу харчування; центром павільйону є лікувальний корпус. Павільйонна композиція найбільш доцільна для розміщення установ сезонного функціонування і дитячих таборів.

Вибір місця для санаторного комплексу

Архітектурно-планувальна композиція санаторної установи впливає на розміщення всього курортного комплексу на ділянці забудови. Вибір схеми забудови залежить від місцевих природних умов: клімату, характеру рельєфу ділянки, наявності штучних або природних акваторій, зелених масивів. Природні умови також впливають на вибір орієнтації основних приміщень. Передбачається забезпечення достатнього освітлення без перегріву в літній час; відсутність сильних вітрів і одночасно хороша провітрюваність; “розкриття” приміщень у напрямі найбільш мальовничих краєвидів (моря, озера, річки, гір, парку). Наявність сильних вітрів вимагає планування замкнутих просторів; висока вологість і слабке провітрювання вимагають «розкритого» характеру розташування будівель. Наприклад, композиція санаторного комплексу “Ворзель” під Києвом, розташованого серед лісопарку на ділянці, яка оточена густою рослинністю, має замкнутий характер. Для ділянки забудови велике значення має рельєф. В умовах гірського рельєфу з урахуванням експозиції схилів використовують терасну композицію забудови ділянок.

Антропогенне поліпшення комфорту санаторних комплексів

У сучасних санаторних комплексах, розташованих в умовах природного «дискомфорту» (різкий перепад температур, тривалі холоди), створюють штучне середовище, яке замінює природні чинники. У районах з тривалою холодною погодою в санаторних комплексах передбачені зимові сади, закриті прогулянкові галереї, закриті плавальні басейни. У районах зі спекотним кліматом у санаторних комплексах розміщують внутрішні дворики з водоймами і затіненими місцями (“патіо”).

Сьогодні змінилися вимоги до комфортності санаторіїв, складу приміщень, рівня лікувально-діагностичного, культурно-масового і побутового обслуговування, архітектури санаторних комплексів.

Інновації у роботі санаторних комплексів

Останнім часом санаторні комплекси мають санаторії-профілакторії, в яких можуть здійснюватися і лікування, і відпочинок. На планувальні рішення санаторіїв-профілакторіїв впливають їх спрямованість на профілактику захворювань і необхідність розширення географічних меж їх функціонування. З цією метою розроблені типові проекти з використанням блоків (квадратних об'ємів): житлових триповерхових і суспільних одноповерхових. Центром житлового блоку є зимовий сад, пов'язаний зі спальними приміщеннями, відкритими галереями. На першому поверсі житлового блоку розміщуються лікувальні приміщення. Таке композиційне рішення дозволяє створити штучне рекреаційне середовище для лікування і відпочинку за відсутності природних рекреаційних ресурсів. Новий перспективний напрям являють собою санаторні комплекси разом з дитячими санаторними таборами. Для дітей з ослабленим здоров`ям створюються санаторні дитячі табори, що забезпечують особливий режим відпочинку і медичного обслуговування. Так табори виникли як самостійні установи на базі звичайних таборів з розширеною групою медичних приміщень. Вони є цілорічними установами, тому виникає потреба в спеціалізованих приміщеннях для занять за шкільною програмою. Розміщують такі табори в курортних зонах; вони вимагають комплексного підходу. Такі комплекси санаторних таборів функціонують у Євпаторії. Санаторний дитячий комплекс у Євпаторії об'єднує 11 таборів із загальною чисельністю 6 тис. дітей у літній час і 3600 дітей у навчальний період. Кожні чотири табори об'єднані в групи. Планувальне рішення цього санаторного дитячого табору таке: два двоповерхових спальних корпуси, що з'єднуються з корпусом їдальні. На верхньому поверсі спального корпусу передбачена тераса для сну на відкритому повітрі. До загальних комплексних споруд відносяться лікувальні, навчальні, спортивно-оздоровчі. У деяких дитячих санаторних таборах є унікальні об'єкти епізодичного обслуговування: парк розваг і атракціонів з дитячою залізницею; гідропарк з водними іграми і каналом для човнів; лісопарк із зонами виставкових майданчиків для творчих робіт; майданчиків для рухливих ігор; спортивну зону з велотреками і зону «тихого» відпочинку. Дитячі санаторні табори можуть бути включені в дитячі санаторно-курортні зони.

Тема 4. Організація і планування комплексів відпочинку

Класифікація комплексів відпочинку

На планувальну організацію комплексів відпочинку мають вплив наявні й антропогенні ландшафти, що володіють естетичною та рекреаційною цінністю. Меандри (закрути) річок, береги морів і озер, вершини пагорбів, перепади рельєфу з крутими схилами і водоспадами, острови і лісові масиви - стабільний природний каркас, який визначає вид рекреації та планувальну організацію комплексу відпочинку. Призначення комплексу відпочинку - забезпечити повсякденний, короткочасний і тривалий масовий відпочинок населення великих міст і промислових районів. Відповідно до тривалості відпочинку комплекси розрізняють за місцерозташуванням: міські (для повсякденного відпочинку), приміські (для короткочасного відпочинку), міжсельбищні (для тривалого відпочинку). Повсякденний відпочинок тривалістю від 1,5 до декількох годин здійснюється поблизу місць постійного мешкання. У межах міста повсякденний відпочинок здійснюється в міських зонах відпочинку: комплексних спорудах з пристроями для фізичної рекреації, центрах рекреації, парках відпочинку. На розташування міських зон відпочинку впливають три чинники: рівномірність розміщення по відношенню до житлових районів міста; транспортна і пішохідна доступність зон відпочинку; комплексність їх розміщення у структурі міста.

У планувальній структурі міста передбачається розміщення районних і міських культурно-освітніх, видовищно-розважальних і фізкультурно-спортивних комплексів для короткочасного і тривалого повсякденного відпочинку, ігор, прогулянок. У комплекси включають «зелені зони» (простори садів, скверів, спеціалізованих парків); виставки (досягнень науки, техніки, культури, мистецтва), меморіальні, видовищні, декоративні, рекламно-інформаційні, атракційні.

Принципи розміщення комплексів відпочинку

Прийоми розміщення комплексів відпочинку будуються за зональним або інфраструктурним принципом.

Зональний принцип пов'язаний з організацією зон відпочинку в центрі міста, в житлових районах, на “порозі” міста; вони можуть носити локальний, лінійний і лінійно-кущовий характер. Наприклад, у Києві центральний парк культури і відпочинку має лінійний характер. Він розташований уздовж Дніпра комплексом парків: “Володимирська гірка”, “Хрещатий парк”, “Міський сад”, “Маріїнський парк”, “Аскольдова могила”, які переходять у зелену зону “Парк Вічної Слави”, ландшафтний “Печерський парк” і Центральний національний ботанічний сад. У Луганську зона відпочинку носить локальний характер. Вона розташовується на “порозі” міста групою паркових комплексів: меморіального комплексу, що складається з музейної зони, зони почесних поховань і ландшафтно-історичного парку; лісопарковий комплекс, що включає парк розваг, прогулянково-ігровий, видовищний і автопарки, зоологічний сад.

Інфраструктурний принцип визначає розміщення зон відпочинку уздовж планувально-транспортних магістралей міста, утворюючи радіально-променеві, кільцеві та лінійні планувальні структури зеленого простору. Лінійний і лінійно-смуговий розвиток зелених зон, призначених для кожноденного короткочасного відпочинку створює безперервні зв'язки житлових масивів з рекреаційними зонами. Дуже перспективними є лінійні пішохідні зони, різноманітні за функціонально-просторовою організацією: вулиця-бульвар для прогулянок; освітлені алеї для пересування на велосипедах, лижах; “ігровий” коридор, що зв'язує житлові будівлі з шкільним комплексом, з розташованими уздовж стежки ігровими площадками, що облаштовані для дитячого відпочинку. У житлових (спальних) районах краще розміщувати лінійно-паркові смуги, основні функції яких - спорт, оздоровчі прогулянки, фізкультура; видовищно-розважальні парки, що складаються з атракціонів, павільйонів з розважальними автоматами, приміщеннями для настільних ігор; культурно-просвітницьких комплексів з кіноконцертним, танцювальним і виставковими залами; комплекс водних атракціонів для розважальних прогулянок і катання на ковзанах взимку.

Зона приміського відпочинку (короткочасного і тривалого) розташовується в межах 1,5-1 годинної доступності від міста. Поєднання двох форм відпочинку - короткочасного і тривалого вимагає об'єднання різних типів рекреаційних установ в багатопрофільний комплекс. Призначення такого комплексу полягає в забезпеченні короткочасного щотижневого відпочинку будь-якого контингенту відпочиваючих і тривалого відпочинку дітей, молоді та сімей.

Багатопрофільні комплекси відпочинку

Основними типами рекреаційних установ багатопрофільного комплексу є бази відпочинку, дитячі табори, будинки відпочинку та пансіонати. Розміщення рекреаційних установ залежить від організації рекреаційних зон багатопрофільного комплексу заміського відпочинку: зона дитячого відпочинку включає дитячий табір; зона відпочинку батьків з дітьми має комплекси баз і будинків відпочинку; зона відпочинку дорослих визначається розміщенням комплексів пансіонатів.

Основною рекреаційною установою, що забезпечує короткочасний щотижневий відпочинок, є база відпочинку. За режимом функціонування цей тип установи найбільш гнучкий, оскільки змінюється контингент відпочиваючих: влітку переважає сімейний відпочинок (до70%), взимку - для дорослих без дітей (90%). Рівень комфорту диференціюється залежно від тривалості відпочинку: тривалий - 12-24 дні, короткочасний - 1-2 дні; від сезону - літній, зимовий; від контингенту відпочиваючих. Бази відпочинку складаються в основному з легких літніх будівель, капітальні будівлі складають 25-40% загальної місткості бази відпочинку. Місткість баз відпочинку - від 100 до 1000 місць.

Планувальна організація комплексу баз відпочинку може бути павільйонною або блочно-павільйонною, що залежить від поверхні ділянки забудови, з великою кількістю літніх будівель, споруд, майданчиків. Центром баз відпочинку є капітальні будівлі з ядром цілорічної дії, сполучене з центром обслуговування через перехід або блоком. Центром обслуговування може бути окрема будівля централізованої або блокової композиції. До центру обслуговування входять функціональні групи приміщень: культурно-масова з оглядовим залом, спортивно-оздоровча з басейном, спортивним залом і медпунктом; група харчування з баром або рестораном. Ядром центру обслуговування повинен бути майданчик універсального призначення для проведення масових заходів, організації дискотек або виставок. Крім того, на базах відпочинку передбачають загальнокомплексні майданчики: спортивний з волейбольним полем; дитячий зі спорудами для активних ігор, розваг і видовищних заходів; парковий, пляжний, господарський. Літня житлова група будівель має житлові будиночки; приміщення і майданчики з вогнищами, де можна приготувати шашлики, рибу, обробити зібрані гриби і ягоди; майданчики для споглядання телепередач і ігор (дітей різного віку); майданчики для занять з різних видів спорту; басейн для дітей, за наявності водойм обладнані пляж та човнова станція. Малоповерхова забудова комплексів баз відпочинку забезпечує зв'язок з ландшафтними особливостями ділянки.