Організація походів спортивного самодіяльного туризму у 1960-1990 рр. (з досвіду керівника туристських груп)

Тетяна Божук

Божук Тетяна Організація походів спортивного самодіяльного туризму у 1960-1990рр. (з досвіду керівника туристських груп)

У статті подано особливості організації та проведення багатоденних самодіяльних подорожей протягом другої половини XX cm. Розглянуто на прикладі однієї із львівських туристських груп систему підготовки та здійснення туристських походів. Висвітлено порядок оформлення залікових документів про здійснення пішохідних походів певної категорії складності, використовуючи досвід керівника групи Федоренко В.Г.

Божук Татьяна Организация походов спортивного самодеятельного туризма в 1960-1990 гг. (из опыта руководителя туристских групп)

Bozhuk Tetiana Amateur sports organization trekking tourism in 1960-1990 (based on experience of the tourist group leader)

З історії туризму написано численні наукові статті та навчальні посібники, авторами яких є А.В. Кузишин [3], Л.М. Устименко й І.Ю. Афанасьев [6], В.К. Федорченко і Т.А. Дьорова [7] й ін. Однак питання, пов'язані з організацією активного туризму у вищеназваній літературі висвітлені недостатньо, хоча залишаються актуальними повсякчас. Не втрачають своєї популярності книжечки з організації та проведення туристських походів [2; 5], корисними є рекомендації, запропоновані івано-франківськими колегами [4]. Та попри це, сучасну молодь цікавить можливість доторкнутися до живої історії: поспілкуватися з учасниками туристських походів того часу та дізнатися про їх організацію та проведення, ознайомитися із відповідною документацією (звітами, фотографіями тощо). Саме такою платформою для реалізації цих потреб виступає молодіжна туристська організація «Friend's Travel» (Львів), на базі якої автором цієї статті започатковано цикл зустрічей «Реалії туризму» із відомими та легендарними туристами свого часу. Серед запрошених гостей був учасник, а пізніше і керівник однієї із львівських туристських груп, що здійснювали походи впродовж 30 років В.Г. Федоренко. Спілкування з активістами самодіяльного туризму й ознайомлення із документальними, картографічними та фотографічними матеріалами (люб'язно наданими для опрацювання), дозволило уявно відтворити систему тогочасної організації та проведення туристських походів, що послужило ідеєю підготовки статті, а звіти, яким вже понад 35 років, покладено в основу висвітлення основного задуму.

Активний туризм користувався популярністю серед мандрівників протягом багатьох років і не втрачає своє актуальності і зараз. З розвитком цивілізації вдосконалюється туристичне спорядження, зростає точність картографічного забезпечення, використовуються сучасні системи навігації тощо. Однак цікаво було дізнатися як виглядала система підготовки та проведення туристських пішохідних походів у минулому столітті, що й послужило метою проведеного дослідження.

У післявоєнний період, а точніше з другої половини 1950-х рр. на території колишнього Радянського Союзу у зв'язку із підвищенням чисельності туристів, збільшувалася кількість турбаз, їхніх філій і притулків; відроджувалося також і готельне господарство, спостерігалося відновлення туристсько- екскурсійної справи [1]. Цьому сприяла і політика держави, яка проявлялася в організації нової, розгалуженої мережі туристських організацій та установ. Громадяни країни прагнули добре працювати та добре відпочивати, оскільки туризм був не лише формою активного відпочинку й оздоровлення населення, але й засобом виховання. Доцільно зазначити, що туризм і подорожі були доступні у той час для всіх соціальних верств населення.

Цей період туристичної діяльності історично пов'язаний із четвертим «етапом розвитку туризму» (після Другої світової війни), який має назву етап масового туризму та глобалізації туристичної діяльності (бізнес). Така ситуація зумовлена турботою профспілок про відпочинок працівників, збільшенням кількості вільного часу, встановленням оплачуваних відпусток для працюючих на рівні держави, активністю розвитку туристичної індустрії, створенням і функціонуванням основних міжнародних туристичних організацій, розширенням кола цілей мандрівництва, будівництва спеціальних об'єктів для відпочинку, лікування тощо. Варто відзначити, що у цей період у Радянському Союзі туризм носить соціальний характер і не має комерційної спрямованості.

Відповідно до діючої єдиної спортивної класифікації того часу, подорожі, у залежності від способу пересування й умов їх здійснення, поділялися на декілька видів. Найбільш масовими з них були піші (пішохідні), гірські, водні, лижні, спелеологічні та велосипедні.

Залежно від характеру організації, подорожі поділялися на планові та самодіяльні. Планові здійснювалися за попередньо розробленим і підготовленим Центральною Радою з туризму й екскурсій маршрутом, з наданням можливих послуг та обслуговуванням на туристичних базах. Для самодіяльного туризму властиве самообслуговування, при якому група сама має можливість визначати маршрут подорожі, графік руху, комплектувати необхідне спорядження, планувати харчування тощо. Правильно організована та здійснена подорож гарантує добрий відпочинок, фізичний розвиток і спортивне вдосконалення, пізнання нового та зустріч з природними об'єктами, виховує колективізм та ін. У правилах організації самодіяльних туристських мандрівок, затверджених Центральною радою з туризму Всесоюзної центральної ради профспілок (ВЦРПС), вказувалося, що самодіяльні подорожі проводяться колективами фізкультури, спортивними та туристськими клубами, радами з туризму, школами чи іншими організаціями. Туристські групи, що готувалися до походу, повинні були подати заявку до маршрутно- класифікаційної комісії (МКК) та зареєструватися у контрольно-рятівній службі (КРС), після чого організація, що проводила мандрівку, видавала групі дозвіл на здійснення туристської подорожі.

Самодіяльні туристські мандрівки відповідно до зростання складності, поділялися на подорожі вихідного дня та багатоденні подорожі I, II, III, IV, V категорії складності. Визначенням категорії складності багатоденних маршрутів займалася МКК відповідно до існуючих показників, що характеризували тривалість маршруту (в днях), кількість ночівель у польових умовах, протяжність (у кілометрах), кількість перевалів (для гірського), природних перешкод та ін. Для полегшення визначення категорії маршрутів існував перелік найбільш популярних категорійних еталонних туристських маршрутів, у межах яких дозволялося змінювати маршрут. Для цього необхідно було представити маршрут і його захистити, отримати дозвіл, заповнити маршрутний лист або маршрутну книжку. Після завершення походу група писала звіт, приносили записки з вершини, МКК розглядала звіт і зараховувала маршрут відповідної категорії складності всім учасникам і керівникові.

Самодіяльний туризм користувався популярністю, організовувалися секції та клуби на підприємствах чи у навчальних закладах. Такий вид відпочинку входив до поняття «спортивного самодіяльного туризму», що надавало право учасникам здобувати певні розряди чи звання (кандидата, майстра спорту). Варто відзначити, це було особливе явище та властиве лише для колишнього Радянського Союзу, бо у жодній іншій країні аналогії спортивному самодіяльному туризму не існувало.

Слід зазначити, що паралельно існував плановий туризм (за путівками ВЦРПС). Обласна рада не була зацікавлена у самодіяльному туризмі, оскільки він не давав прибутку.

Туризм на Львівщині почав активно розвиватися фактично з 60-х рр. XX ст. У цей період з'явилася велика кількість туристських секцій, найбільш активними з яких були львівські туристичні секції університету, політехнічного інституту, заводу «Полярон», туристська секція «Бригантина» заводу «Електрон», а також секції та клуби, що існували у Червонограді, Стрию, Дрогобичі, Нестерові (сучасній Жовкві), Самборі, Дуб- лянах та ін.

З усіх масових видів туризму найпопуля- рнішим став пішохідний, який активно розвивався у Львові. Походи, в основному, здійснювалися у Карпатах і на Кавказі. Туризм був не лише видом спорту, але й чудовою формою відпочинку.

У міському спортивному клубі «Карпати», відповідно до щорічного календарного плану, займалися різні секції: альпіністи, пі- шохідники, «горники» (так називали тих, хто ходив у гори за межі Карпат), спелеологи, водники, вело-туристи.

Кожного року до програми спартакіади СК «Карпати» вводилися (як обов'язкові) змагання з туризму й орієнтування. Велика увага приділялася техніці безпеки. На змаганнях не було нещасних випадків, завдяки висококваліфікованій підготовці та досвіду учасників, роботі КРС.

Львівська туристська секція пішохідного туризму «Бригантина» існувала з 1962 р. у складі спортивного клубу заводу «Електрон». Учасником і керівником численних піших і гірських походів впродовж 19601990-х рр. були А. Таратуніна, В. Іванов, Л. Гладілович, О. Панасенко і В. Федоренко.

На основі фондових матеріалів, а точніше звітів про реалізовані туристські походи певної категорії складності укладено табл. 1, яка дає уявлення про туристичну активність учасників туристської секції.

Не можна не згадати таку відому особистість самодіяльного туризму того часу як Ба- рдило Тадей Ілліч, який здійснив перший похід у Саяни (Тафаларія, альптабір «Аль- туч»), і це був перший виїзд львівських туристів, які здолали 320-350 км за 25 днів з підкоренням вершини пік Топографів.

Серед учасників численних походів варто згадати такі імена: Юрій Когуй, Юрій Гайда, Володимир Вагін, Олександр Селезньов, Ігор Дедишин, Юрій Погореляк, Леонід Сологуб, Ігор Дяків, Ара Гахова, Анатолій Хорошилов, Ярослав Базилевич, Едуард Зайцев, Галина Попова, Марта Лаврик, Зенон Філіпов, Яків Гольдберг, Віктор Динін, Володимир Драгініч, Володимир Принда, Володимир Рижий, Богдан Генега, Сергій Ко- панський та ін.

Таблиця 1 Перепік здійснених туристських походів групами секції Бригантина» БО «Електрон» за участю В.Г. Федоренко

Популярним було традиційне зимове сходження на г. Говерла - так звана «Говерляна» (травень) з елементами II категорії складності туристичного маршруту.

Підприємства чи організації, у межах яких діяли туристські секції, вимагали план виконання спортивних розрядів. Звання туриста СРСР можна було отримати, здійснивши 6 походів вихідного дня (2-3 дні з однією ночівлею, тривалістю не менше 25 км за 2 дні) та будучи керівником в одному з них. Після цього допускали до участі у поході 1 категорії складності (150 км).

Підготовка кандидата у «майстри спорту» тривала від участі у поході вихідного дня до керівництва походом IV категорії складності, що у часовому вимірі вимагало 5 років участі та 3 роки керівництва, при тому, що на рік дозволялося здійснення не більше двох походів. Безумовно, що це був довгоочікуваний результат, так як, наприклад, спортсмени в інших видах спорту могли всього лише за 1 рік виконати кілька вищих розрядів.

Починали свої мандрівки учасники туристської групи з Карпат, які були для них щотижневою «тренувальною базою». На виході рюкзак, як правило, важив 40-45 кг, включаючи намет вагою біля 6,5 кг, ватяні спальники. Систематично проводилися тренування зі скелелазіння на території Чортових (Чатових) скель, що поблизу Львова.

У 1973 р., у Фанських горах організовується семінар для львівських пішохідних і гірських туристів. Для туристської секції «Бригантина» (очолюваної В. Федоренко), це був прекрасний шанс взяти участь у гірському поході. Група активно готувалася та кожні вихідні проводилися тренування у Карпатах. Найбільш популярними були виходи зі Славська (Високий Верх, Чорна Ріпа, Си- невир, Попадя), Сколе (Лопата, Зелемін, Парашка), Осмолоди (Сивуля, Бистриця).

Похід у Фанські гори був успішним і став початком багатьох гірських походів III, IV і V категорії складності, оскільки побували члени секції «Бригантина» на Уралі, Тянь- Шані, Памірі, Камчатці, Кольському півострові, Кавказі, Саянах, Алтаї, Забайкаллі, глухих тайгових районах Хамар-Дабару, далекої

Півночі й ін.

Перед проведенням туристських походів проводилися семінарські заняття для учасників, на яких викладали матеріал відповідно до затвердженої програми досвідчені інструктори. Інструкторами ставали керівники й учасники певних категорійних походів, і дуже почесно було отримати категорію ін- структор-методист.

Пропонуємо до розгляду аналіз одного із звітів про здійснений туристський похід V категорії складності «Стежками сивого Алтаю» (1981 р.) групи під керівництвом В.Г. Федоренко.

Звіт про здійснений похід, крім маршрутної книжки, складався з 10 основних розділів: довідкові відомості про мандрівку (нитка маршруту і список групи); інформація про район подорожі (загальногеографічна і туристська характеристика); організація подорожі (передпохідна підготовка, розробка маршруту, план подорожі); технічна характеристика маршруту (графік руху, технічний опис, контрольні записки, техніка безпеки на особливо важких ділянках маршруту); результати подорожі; матеріальне забезпечення групи (продукти харчування, особисте і групове спорядження, медична і ремонтна аптечка, вагова характеристика, опис витрат); розклад роботи транспорту, зв'язку; література; фотоілюстрації і картосхеми [8].

Серед довідкових матеріалів наведено [8]:

1) нитку маршруту (м. Бійськ, пос. Курай, р. Актру, перевал Контейнер (1Б), льодовик Великий Актру, пер. Маашей-Тамма (2Б), льод. Карагем, р. Карагем, р. Іолдоайри, р. Атбажі, пер. Переметний (2А), льод. Тал- дурінський, пер. Дев'яти (2Б), льод. Софійський, пер. Гребешок (2А), льод. Талдурін- ський, пер. Талдурінський (1Б), р. Ошкайри, р. Караайри, переправа через р. Караайри, р. Карагем, переправа через р. Карагем, р. Комрю, пер. Туманний (2А), р. Лівий Юн- гур, пер. Москвич (1Б), пер. Орбіта (1Б), оз. Шавлінське, р. Шавло, р. Шебага, пер. Ештик-Коль (нк), пос. Чібіт);

2) вказано тривалість походу (21 день);

3) протяжність маршруту (322 км);

4) подано інформацію про те, ким і коли були розглянуті заявочні матеріали для здійснення відповідного туристського походу із зазначенням відповідного шифру;

5) список групи (табл. 2).