Чи потрібна спортсмену і його тренеру філософія

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧИ ПОТРІБНА СПОРТСМЕНУ І ЙОГО ТРЕНЕРУ ФІЛОСОФІЯ?

М.М. Ібрагімов, доктор філос. наук,

професор кафедри філософії, історії та соціології Національного університету фізичного виховання і спорту України

Метою статті є актуалізація філософського знання для успішного розвитку фізкультурно-спортивної діяльності як у соціально-культурному контексті так і в ціннісно-значущих параметрах особистіших вимірів творчості спортсмена і його тренера. Методологією роботи є ретро-інноваційний аналіз фізкультурно-спортивної діяльності як специфічного виду тілесної практики. У викладенні основного матеріалу йдеться про те, що модифікація культурних феноменів спонукає до розширення арсеналу методологічних засобів у фізкультурно-спортивній науці завдяки залученню до нього західних наративів «філософії науки», культурної антропології, феноменології. У висновках підкреслюється, що у культурно-цивілізаційному процесі фізкультурно-спортивна галузь знань маніфестує (сповіщає) спортивний тілесний досвід входження людини в навколишнє середовище.

Ключові слова: філософія, фізкультурно-спортивна наука, методологія, світогляд, культура, спортивний тілесний досвід.

М. Ибрагимов. Необходима ли спортсмену и его тренеру философия?

Целъю статъи является актуализация философского знания для успешного развития физкулътурно-спортивной деятелъности как в социалъно-кулътурном контексте так и в ценностно-значимых параметрах личностных измерений творчества спортсмена и его тренера. Методологей работы является ретро-инновационный анализ физкулътурно-спортивной деятелъности как специфического вида телесной практики. В изложении основного материала говорится, что модификация кулътурных феноменов побуждает ученых к расширению арсенала методологических средств в физкулътурно-спортивной науке. Это возможно благодаря обращению к западным нарративам «философии науки», кулътурной антропологии, феноменологии. У выводах подчеркивается, что в кулътурно-цивилизационном процессе физкулътурно-спортивная отраслъ знаний манифестирует (извещает) спортивный телесный опыт вхождения человека в окружающий мир.

Ключевые слова: философия, физкулътурно-спортивная наука, методология, мировоззрение, кулътура, спортивный телесный опыт.

M. Ibragimov. Required if the athlete and his coach philosophy?

The article aims to update philosophical knowledge for the successful development of sports activities as a socio-cultural context and in value-relevant parameters measuring personal creativity athlete and his coach. Methodology work is retro innovative analysis of sports activities as a specific type of bodily practices. In the presentation of the basic material stating that the modification of cultural phenomena leads to increased arsenal of methodological tools in sports and sports science by involving Western narratives to it “philosophy of science ”, cultural anthropology, phenomenology. In conclusion emphasizes that cultural and civilization during sports discipline manifests (notify) sports bodily experience of entering human environment.

Keywords: philosophy, sports science, methodology, philosophy, culture, sports bodily experience.

Трансформаційні процеси, які відбуваються у сучасному українському суспільстві, загострюють світовідчуття сучасної людини, викликають зневагу до традиційних цінностей в навчанні і вихованні. Основні парадокси і паралакси вітчизняної педагогіки, на мою думку, пов'язані із різкою зміною вектору світоглядної культури, а саме: переорієнтації суспільної свідомості з русифікації на американізацію як переходу від східної до західної парадигми мислення. Декларативно, у законах і підвідомчих актах, у наукових дефініціях фізична культура визначається як частина загальної культури, оскільки, вони пов'язані спільною суспільно-історичною динамікою. Що в сучасних умовах розуміється під «загальною культурою»?

Людина є носієм, творцем і споживачем всієї культури, в тому числі і фізичної. Культура є способом існування людини у світі, який полягає у її творчій діяльності по створенню і відтворенню відповідних сутнісним силам умов життя. Своєю творчою діяльністю людина перетворює навколишній світ і себе в ньому. Людина, за А.Блаженним, має свободу волі і від неї самої залежить, витворить вона гідно своє життя як благородна істота чи знівечить його як тварина, біологічний вид. З покон віків зв'язок людини із всесвітом пролягає через фізичну культуру або, краще сказати, через культуру тілесності, бо перед тим як займатись філософією, юриспруденцією, мистецтвом та іншими духовними феноменами вона в першу чергу має бути живою істотою. Але людина -- не біосоціальна, а соціобіологічна, бо в житті керуються певними мотивами та інтересами, які обумовлюються способом існування в світі.

Центральною категорією фізичної культури є тілесна рухова активність і в цьому відбувається прямий зв'язок фізичної культури і філософської антропології. Культурна антропологія, яка розвинута в американській науці, на відміну від біологічної антропології показує відмінність homo sapiens (людина мисляча) від людини як біологічного виду. Культуралістична антропологія, яка розвинута в західноєвропейській та вітчизняній гуманітористиці, розкриває різновиди соціальних іпостасей людини як homo ludens (людина, що грає). Давнє питання чи має бути мислячою людина, що грає? А це вже проблема філософської антропології. Якщо розглядати спортсмена як людину, що задіяна у змагальну гру, то це питання перефразовується: чи має спортсмен бути мислячою істотою, чи лише біологічною особиною?

Відповіді на поставлені питання складають програму нової трансдисциплінарної галузі знань -- філософії спорту, яка у вітчизняному континуумі лише започатковується, а на заході розвивається більше ніж півстоліття. Виникає питання практичної доцільності нової

галузі знань і теоретичної її актуальності, враховуючи протилежні архетипи культури. Як філософія так і спорт мають різне смислове навантаження в східній і західній парадигмі культури. Не вдаючись до глибокого історичного екскурсу, принагідно зауважимо, що зміст понять «спорт» і «фізична культура» символізують протилежні типи культури.

Вважається, що термін «спорт» і пов'язана з ним змагальна діяльність є породженням англо-американського способу життя [1]. Нагадаємо, що слово «спорт» походить від англійського «sport», що позначає відволікатись, розважатись, займатись веселощами, тобто воно було способом організації аристократичного дозвілля. Звісно, в реаліях пролетарського комунізму воно не могло бути прийнятним, а тому «Спортінтерном» (Подвойський М.І.) було відхилено. В тілесному навчанні за висхідне було взято поняття «фізична культура», яка мала бути спрямована на масове залучення населення до занять фізичними вправами. Основне її завдання -- підтримувати здоров'я для виконання військово-політичних цілей, це відповідало попереднім традиціям, які розвивалися у царській Росії, де розвивався Сокільський гімнастичний рух. Він у свою чергу запозичував здобутки західноєвропейської культури у сфері розвитку гімнастичних шкіл: німецької, французької, швецької, чеської. Грецький термін «гімнастика» («gymnazo») позначав тілесне тренування -- з якого починалась система формування морально соціальних якостей молодої людини. У давньогрецькій культурі Платонівська «Пайдея» -- це гармонізація відповідно природі людини фізичних, моральних та інтелектуальних здібностей. Підкреслимо, що з покон віків тілесному навчанню, яке ми називаємо фізичним, завжди приділялася основна увага як субстанціональності (першооснови) культури [8].

У вітчизняній артикуляції зміст терміну ідентифікується із спортом вищих досягнень, що. Термін «фізична культура» теж має англійський відголосок і пов'язана із іменем Є. Сандова, який у 1890-х роках організував у Лондоні школи під назвою «physical culture» і став засновником сучасного бодібілдингу. В радянські часи це називалося «культуризм». У наші дні цей вид фізкультурної діяльності віднесено до фітнесу, на ниві якого, навіть, проводять різнопланові змагання. Підкреслимо, що ані терміни «фізична культура», ані термін «фізичне виховання», ані термін «педагогіка» і навіть «культура» ніколи не вживаються не на буденному, не на теоретичному рівнях. Все, що стосується фізичних вправ або «тілесного навчання» в західноєвропейському сенсі, віднесено до поняття «спорт». Запозичення названої англо-американської мовленевої практики сприяло еволюції «прикладного фізичного виховання», «ЛФК» та інших видів спеціалізованої фізичної підготовки у вітчизняні теоретичні конструкції: «масовий спорт», «кондиційний спорт», «адаптивний спорт».

Масовий спорт або «спорт для всіх» (під егідою ЮНЕСКО) по суті є західноєвропейською і російською традицією тілесного навчання і фізичного виховання. У сучасному педагогічному процесі він йменується як фізична культура (скорочено: «фізкультура») [7].

Наведені тези з епістемології спорту і фізичної культури ставлять під сумнів питання про їх зв'язок із загальною культурою. Поняття культури втратило загальноприйняту ціннісну орієнтацію на ідеал, а тому воно стало змістовно аморфним. Незважаючи на те, що він по різному змістовно витлумачувався, все ж мав загальну комунікативну силу. Відсутність всякої традиції та ідеалу гуманістичності -- прерогатива американського способу життя. Культурою вони самі себе не називають. Навпаки, вітчизняна культура традиційно орієнтована на певний гуманістичний ідеал, і при всіх варіаціях національної чи професійної, освітянської чи повсякденної, мовленевої чи дозвільної культур, мала загально визнаний суспільний ідеал. Широко тиражований термін західної філософської аксіології «цінність» має абстрактний характер і, не будучи пов'язаним з соціально-культурологічним ідеалом, насаджує релятивізм. Виникає питання про онтологічні підстави фізичної культури і спорту? Соціологічні дослідження показують, що лише 25 % молоді, що задіяна в системі ФКіС, пов'язують досягнення життєвого успіху зі своєю професійною діяльністю, на відміну від 80 % за радянських часів [12, С. 207-208].

Як наслідок, фахівці ставлять питання до якої культури належить фізична, хоча після тривалих гострих дискусій щодо культурологічної цінності спорту визначенням того несе він зло чи добро, є «бісовським заняттям» стало очевидним і загальноприйнятим, що є важливим конструктом загально-цивілізаційного процесу. Якщо визнавати спорт як соціокультурний феномен, то гостро виникає питання його доцільності і смислового навантаження. Пояснення суті поставлених питань є прерогативою філософського знання, яке осягає світ в його граничних основах: співвідношення Сутнісного і Належного. Тобто, вивчення світу таким, яким він є (сутнісне), і таким, яким хотілося б його бачити (належне). Філософія спорту відповідає на питання про світогляд спортсмена і методологією наукового пізнання в сфері фізичної культури і спорту.

Одразу ж виникає питання: яка доцільність фізкультурно-спортивної діяльності? Яку вона має культурологічну цінність і які несе в собі загрози? А позаяк в особистісному вимірі питання звучить так: яка користь спортсмену і його тренеру від філософських роздумів? Чи сприяє філософія успішній змагальній діяльності, де перемога є ключовим показником успіху?

Іншими словами: перемога «за будь-яку ціну», чи «перемога одна на всіх», де ціна перемоги має свій благородний смисл (перефразовуючи відомий поетичний наратив), адже переможців не буває без переможених. Висновок напрошується сам по собі, що перемогою в змаганнях не вичерпується весь колорит життя. Зацикленість на бажаній перемозі має свої не тільки позитивні, а й негативні наслідки. Якщо екстраполювати спортивну змагальну діяльність на весь життєвий процес, то звісно, для успішної, тобто щасливої людини філософія як і релігія непотрібні. Вона сконцентрована сама на собі і викликає егоцентричні емоції, зворотною стороною яких є зневага до інших, розпач і спустошення. Філософія необхідна в скруті. Як писав Боецій, філософія є розрадою для знедоленої людини. Спортивна змагальна діяльність розрахована на успіх, досягнення якого має бути «за будь-яку ціну», не передбачає гуманістичної філософії. Це філософія меркантилізму та прагматизму, характерної для американської теоретичної думки. Інтерпретуючи спорт у західноєвропейському екзистенціалістському дискурсі, він є поєднанням раціонального та ірраціонального, розумного і нерозумного в людині. Він не має однозначного гуманістичного виміру. Розглядаючи перемогу як цілепокладання у спортивній діяльності, як кінцеву мету ми штовхаємо особу спортсмена на безглузді дії: перемогти, щоб померти. Що ж маніфестує (сповіщає) спорт у антропософському, людському вимірі?

Отже, теоретична і практична актуалізація необхідності філософської, соціально-гуманітарної освіти для спортсмена, його тренера та інших працівників фізкультурно-спортивної галузі обумовлена низкою проблем, які стоять перед ними на етапі поширення інформаційно-технологічних змін в суспільному виробництві і поглибленням кризи у культурі. Про деякі з них мова йде в основному викладі даної роботи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій показує, що в Україні сформовані всі теоретичні передумови для формування філософії спорту як транс дисциплінарної галузі знань. Але цей процес йде занадто повільно і прогалина між філософською і фізкультурно-спортивною галузями знань ще не подолана. Проведення Всеукраїнських круглих столів і участь другий рік поспіль аспірантів НУФВСУ у «Днях науки» філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка свідчать про дві чітко визначені тенденції.

Перша полягає в тому, що майстри спорту, фахівці з фізичного виховання із значним професійним інтересом оволодівають наративами філософської антропології, а молода філософська спільнота зацікавлено обговорює здобутки наукових досліджень фізкультурно-споривної галузі знань [6].

В той же час, в оголошених як Всеукраїнських «круглих столах» з філософії спорту крім науковців НУФВСУ, а також діючих спортсменів вищої майстерності, майже не приймають участі фахівці із інших вищих навчальних закладів. Це спонукає до невтішних роздумів щодо викладання циклу соціогуманітарних дисциплін у ВНЗах фізкультурно-спортивного профілю. Наразі постає проблема культурологічної підготовки їх випускників, що означає соціальну престижність спортсмена, вчителя фізичного виховання, інструктора фізичної підготовки.

Друга тенденція полягає у професійній зацикленості фахівців фізкультурно-спортивної діяльності і зневажливому ставленні до філософії як такої, що нібито не впливає на успішну спортивно-змагальну діяльність і не має відношення до фізкультурно-спортивних оздоровчих технологій. Якщо розглядати цю проблему у більш широкому соціальному контексті, то вона виглядає у співвідношенні сучасних інформаційних технологій і культури. Загострюється проблема спорт-наука-культура у методологічному і світоглядному аспектах.

Вузькопрофесійна заангажованість, домінування медико-біологічної складової у підготовці майбутніх фахівців не дає можливості розглядати спортсмена як діяча культури, а культивує ставлення до нього як «біомаси», з якої, при певних технологіях, можна сконструювати будь-яку модель спортсмена. Таку підготовку К. Маркс називав «професійним кретинізмом», що випадає із загальнокультурного процесу.

Метою статті є намагання показати плідну значущість філософського знання для успішного розвитку фізкультурно-спортивної діяльності як у соціально-культурному контексті так і в ціннісно-значущих параметрах особистісних вимірів творчості спортсмена і його тренера.

Серед основних проблем, які викликають недовіру фізкультурно-спортивної спільноти до філософії є те, що фундація їх галузі знань, як виокремленої із педагогічної науки, відбувалося за радянських часів, коли панівною філософію був діалектичний матеріалізм. А тому, старша генерація науковців фізкультурної галузі в більшості не знає сучасної західноєвропейської філософії і «з підозрою» ставиться до тих новацій, які запроваджують гуманітарії у викладацькій роботі. Спортивна діяльність, яка має безпосереднє відношення до людини і відповідно до філософської антропології майже не знаходить відгуку у фізкультурно-спортивних наукових пошуках. Виокремлення фізкультурно-спортивних досліджень у самостійну галузь знань мають як позитивні так і негативні наслідки.

Позитивним є широкий розвиток спеціалізованих вчених рад і кількісне зростання питомої ваги фахівців вищої категорії у цій галузі. Особливо це було важливо для достатньо розгалуженої системи навчальних закладів. Але термін «виокремлено», не означає «відокремлено» від загальнонаукового процесу як це відбулося із фізкультурно-спортивною галею знань, яка без достатньо розвинутої теоретичної частини не може кваліфікуватись як наука. Негативним наслідком цього процесу, на мою думку, є низька якісна підготовка фахівців вищої кваліфікації, особливо їх гуманітарна підготовка. Філософія не змогла виконати свою інтегративну роль як методологічного підґрунтя у формуванні теоретичної частини фізкультурно-спортивної науки, а тому не будучи профілізованою, залишилась зайвим додатком за зразком народного епосу -- «п'яте колесо до воза».

У багатьох вчених склалася думка про філософію як фундаменталістську галузь знань, яка обіймає всю систему наукового знання. Дійсно, філософія має значний історичний період розвитку в системі духовної культури і пройшла шлях від «сукупності всіх знань» (Античність), «служанки церкви» (Середньовіччя), «науки-наук» (Новий час), «метанауки» (XX століття). В сучасних умов вона являє собою розгалужену галузь знань: філософську онтологію, філософську антропологію, філософську аксіологію, різнобічні напрями і школи позитивістського, неомарксиського, релігійного та екзистенціалістського ґатунку. На сьогодні не існує як всезагальної культури так і всезагальної філософської теорії. Не вщухають дискусії щодо наукового статусу філософії: одні вважають, що вона не була наукою -- має нею стати завдяки запровадженню методів природничих наук і вихолощення із неї світоглядної як спекулятивної, споглядальної складової. Інші, зокрема екзистенціалісти, відстоюють думку, що філософія не була, не є і не має бути науковою теорією. Постекзистенціалісти вважають її синтезуванням різних культурних елементів з філософською антропологією, адже світ -- це світ людини в якому вона живе і діє. Все, що відбувається в світі, сприймається через призму людських інтересів і потреб.

Яка ж філософія потрібна спортсмену і його тренеру, щоб викликала його професійний інтерес і формувала громадську думку щодо культурологічної цінності фізичної культури і спорту?

Якщо дещо схематизувати і спростувати, то вододіл між американською та західно-європейською (також і вітчизняною) філософською культурою відбувається по лінії методологічних і світоглядних їх функцій. Американська гуманітарна думка не пов'язує собою ані з традиціями (бо вони її історично не мають), ані з ідеалами, що є серцевиною всякого світогляду. Англо-американська філософська думка в більшості представлена аналітичною філософією, яка своїм корінням має Львівсько-Варшавську школу логічного позитивізму. Наразі його продовжувачем є лінгвістичний позитивізм. В ньому відсутні поняття «образу», «смислу», «цілі», «світогляду», «ідеалу» як реальних об'єктів буття. У мові вони присутні, але як віртуальні символи. Філософська символізація відповідає бурхливому розвитку інформаційних технологій, віртуальних комунікацій, комп'ютерізації. Тобто, реальний світ не створений людською уявою його образ, а продукт мови, яка має символічний характер. Мова, за Е. Гусарлем, оселя буття. Світ -- це калейдоскоп символів. Тут постає питання: яке ж місце в цьому світі належить спорту?

Старше покоління європейців і вітчизняних теоретиків виховано на засадах гуманістичної та світоглядної культури, де вшановується традиція, досвід попередніх поколінь олюднення світу (світ -- це мій світ). Традиційно «українець» -- це «внутрішня людина», інтровертивна і екзистенційна, тобто така, що переживає навколишній світ в самій собі. Відповідно і філософія кордоцентрична (Г. Сковорода, П. Юркевич), екзистенціалістська і антропоцентрична (Київська школа філософів 70-х років XX століття) [15].

Отже, західноєвропейська і вітчизняна традиція в культурі антропосоціоцентрична, в той час як англо-американська -- егоцентрична. Лідерство в новітніх технологіях дозволяє проводити міжнародну експансію американських інтересів і бути в авангарді глобалізацій. Таким чином, складається враження, що технології підміняють культуру. Для американців буде не зрозумілим поняття «фізичне виховання», а не «тренінг». Але технології поза культурним оздобленням втрачають свій гуманістичний сенс як знаряддя у руках людини, а не самоціль історичного розвитку.

Як бачимо, кожного разу, коли ставиться одне питання про положення спорту у сучасній культуру, то в пошуках відповіді на нього виникає ціла низка проблем. Але спортсмен як творча особа має усвідомлювати своє місце у цьому світі і знати свою культурну історичну цінність, а не бути використаний як товар в системі «куплі-продажу».

Оминаючи характеристику маніпулятивної суті англо-американської освіти [16], яка спрямована на формування певного стереотипу мислення, що вкладається в непорушність існуючого суспільного устрою, наголосимо молодому поколінню американізація нав'язує не образне, яке вимагає роздумів, а «кліпове мислення», яке досягається тестовою дресурою (Ж. Дельоз) [4]. Більше того, нейролінгвістичні технології дозволяють успішно корегувати масову свідомість. Якщо врахувати те, що філософія серед всіх соціогуманітарних дисциплін, залишилась обов'язковою дисципліною для вивчення студентською молоддю, то це зобов'язує викладачів максимально наблизити її до професійних інтересів слухачів. Виникає питання: яким чином фізична культура в цілому і спортивна, зокрема, може поєднувати вітчизняні традиції з деякими західними зразками деантропоцентричної культури?

При всіх перипетіях сьогодення ясно одне: необхідна нова концептуальна модель філософії як навчальної дисципліни з фізкультурно-спортивною профілізацією. Такою моделлю може бути «філософія спорту» як трансдисциплінарна галузь, що враховує західноєвропейський і вітчизняний досвід.

Поняття «трансдисциплінарний» означає вихід за межі існуючих дисциплін і звичних наративів, тобто фізкультурно-спортивній науці конче необхідно освоювати сучасну наукову мову, а не залишатись на примітивному, архаїчному рівні вже неприйнятного для загального наукознавства. Кожне покоління розмовляє своєю мовою, бо, за Г. Гейне, нові ідеї мають бути витлумачені по новому і жодна наука не може розвиватись без відповідних лінгвістичних запозичень. В цьому відношенні філософія трансформує мовний арсенал однієї науки у загальне наукознавство. Навіть ті, хто займається проблемами фізкультурно-спортивної рухової активності рідко цікавляться філософською категорією кінестези, не кажучи вже про напрацювання самих кінезіологів, які визначають у руховій активності трансцендентальний, ейдонічний та психологічний рівні [10, 11].

Фізкультурно-спортивна наука відстає від загального рівня наукового знання у виборі методології і методів дослідження, які почасти штампуються із дисертації у дисертацію і не пов'язані із специфікою предмета досліджень. Доходить до смішного, коли у методологію або у методи дослідження включають «збір дослідницького матеріалу», або «опрацювання літературних джерел», що є не методологією і не методом, а рутинною започатковою умовою виконання поставлених завдань. Інколи, застосовуючи по суті нову методологію, а саме: проводиться порівняльний аналіз (компаративний метод), здійснюється реконструкція понять, коли з'ясовується еволюція змісту тих чи інших положень (метод феноменологічної редукції), але про назву цих методологій не згадується, тому що її не знають. Де ж філософська підготовка під час навчання в аспірантурі? Взагалі дивує те, що у розгалуженій системі багатьох навчальних закладів фізкультурно-спортивного профілю, відсутня будь-яка філософська, методологічна підготовча наукознавча робота. Все це атавізми «масового запливу» в науку.

Можна навести безліч прикладів, коли із-за недостатньої гуманітарної, а «в ряди-годи» і фахової підготовки керівників вищих навчальних закладів фізкультурно-спортивного профілю, напрацювання гуманітарію, які мають профільне спрямування не втілюється в учбовий процес. Наразі в гонидбі за навчальними годинами дублюються одні і ті ж дисципліни під різною термінологічною оболонкою. Доречно було б спитати у керівників Харківської державної академії фізичної культури, як втілюється в учбовий процес розроблений співробітником академії, відомим філософом, професором Л.М. Газнюк цікавий спецкурс з естетики спорту? В ньому, зокрема, говориться про тенденцію як «вираженого устремління спорту від природного середовища, на лоні якого він зробив перші кроки у своєму становленні» до майже всезагального переходу до закритих приміщень. Автори ставлять проблему, піддаючи сумніву «виражати або жаль, або ентузіазм», адже, наприклад, «існує прямий зв'язок між поширенням штучних ковзанок і розвитком хокею і фігурного катання на ковзанах» [2, С. 113].

Ігнорування філософських наративів у педагогічній практиці підриває авторитет фізкультурно-спортивної галузі знань, яка обмежена прикладним експериментаторством і не бачить «неба над головою». Чи буде престижним і затребуваним у суспільстві спортсмен із обмеженим кругозором «майстерного гладіатора» та педагог з фізичного виховання, який «за деревами не бачить лісу». В. Висоцький висміював таких тренерів, знаючих лише заклик: «ляжьте на пол, три, четыре...». Заслужений тренер України М.Гераскевич, аналізуючи професійно-кваліфікаційний рівень тренерського складу фітнес-клубів і спортивних залів столиці, зазначає, що одна третина із них є людьми талановитими і самовідданими, друга третина, а може й більше, “є потенційно здібні, але ледачі, немотивовані до тренерської роботи і байдужі до клієнтів”, решту він вважає людьми, “яких потрібно відразу вигнати і не підпускати до спортзалів на гарматний постріл” [3].

У обивателя складається враження, що для фізкультурника нічого не потрібно крім свистка і м'яча. Прикро, але не можна миритися із подібними думками, бо мій сорокарічний педагогічний досвід свідчить про високі інтелектуальні здібності тих, хто займається фізкультурно-спортивним тренуванням. Підтвердженням цього є опубліковані виступи на філософських зібраннях майстрів спорту з проблем феноменології тілесності, аксіології та ризикософії спорту, екстремальних навантажень тощо [9, С. 278-297].

Культурологічна цінність спорту і фізичного виховання в першу чергу пролягає через моральну та інтелектуальну особистісну привабливість спортсмена, красу спілкування, обізнаність, стриманість і комунікативність як передумову професійної майстерності. Мова не йде про те, щоб із фізкультурників готувати філософів, але їх обізнаність в ній допоможе їх особистісному становленню як творчих працівників, само усвідомленості своєї самодостатності як діячів культури. Філософсько-гуманітарна підготовка у ВНЗах віз культурно-спортивного профілю має бути на рівні медико-біологічної, тим паче, що остання галузь знань підлягає людиномірчим критеріям як ознаки науковості. Високопарвність і декларативність у фізкультурно-спортивних теоретичних постулатах, штампована розмова дифеніціями складає уявлення про канонізацію фізкультурно-спортивної науки.

Складається враження, що багато вчених працюють по давно «наїждженій» матриці і вкрай самозадоволені собою. Це шлях до самознищення. Не вдаючись до подробиць, підкреслимо, що зміна наукових парадигм завжди проходить хворобливо, бо змінює стереотип мислення. Пройшов той час, коли на основі структуралістської методології визначались ті, чи інші елементи фізкультурно-спортивної діяльності. Спорт став динамічним, переглядаються багато закостенілих правил, які не дають свободи творчості спортсмена, а фізичне виховання, перейшовши у фітнес клуби, стало поєднувати традиційні і нетрадиційні методики.

Сучасна наука перейшла із стадії класичної, некласичної в стадію постнекласичної, де використовуються не тільки раціональні, а й ірраціональні, міфологічні знання. Відомий англійський вчений К. Попер як ознаку науковості запропонував метод фальшування (спростування), тобто, коли будь які теоретичні постулати мають протилежні тлумачення. Це називається «проблемним мисленням», яке є прерогативою теоретичної думки. Молодим науковцям фізкультурно-спортивної галузі, хочуть вони того чи ні, доведеться ними оволодівати. Новий час -- нові вимоги, бо життя не стоїть на місці. Безперечно, без експериментально-прикладних досліджень нема про що говорити ні в теорії, ні у філософії фізичної культури, але і без них вона нагадує «будинок без стін (теорія) і даху (філософія). «Теорія без практики -- пуста, а практика без теорії -- сліпа», -- говорив К.Маркс.

Що ж є наразі головним у філософській підготовці спортсменів, тренерів, інструкторів і педагогів фізичного виховання? На моє глибоке переконання -- це знання наративів філософської антропології та історіософії фізкультурно-спортивної діяльності. Вони розкривають її культурологічну цінність та смислову доцільність в культурно-цивілізаційному процесі. Антропологічна катастрофа, яку констатують вчені, наочно проявляється в динаміці спортивних змагань і їх результативності, котрі постійно зменшуються в порівняні із попередніми досягненнями. Не зупиняючись детально на цій відомій фахівцям проблемі, пояснимо, що ж таке спортивний досвід. Спорт як і всі інші сфери суспільної життєдіяльності не замкнутий сам на собі, а існує для людей і здійснюється людьми.

Серцевиною спортивної діяльності, яка розкривається по різному в історичні епохи, є «спортивний тілесний досвід» який сповіщає людству про адаптивні можливості людини для виживання. Відомий англо-німецький культуролог Х.У. Гумбрехт в роботі «Похвала красі спорту» розглядає передумови, реальність і наслідки спортивного досвіду, на основі якого роздумовує над актуальною для індустріального суспільства філософсько-антропологічною проблемою -- відчуття людиною своєї «присутності» в світі («parfomens»). Спортивний досвід, вважає він, належить не тільки спортсменам, але і глядачам, як єдиному цілому соціальному феномену, «не дивлячись на різницю в типі тілесного включення з боку спортсменів чи глядачів». Далі він роздумовує, що для фізкультурно-спортивного менеджменту, який намагається поділити спорт на більш глядацькі і менш глядацькі види не має успіху, оскільки, не має значення миттєвий глядацький ефект, бо в різні історичні відрізки часу змінюється популярність тих чи інших змагань. Звичайно, ті види спорту, які мають історичну традицію, не підлягають часовим коливанням глядацького попиту [5, C. 135].

Наведені роздуми про спортивний досвід у нашому контексті необхідні для підтвердження думки про належність філософії спорту (як і всієї науки фізичного-виховання і спорту) до постнекласичної парадигми мислення. В такій парадигмі поєднуються наукове і довільно-спекулятивне мислення. По-перше, в спортивних змаганнях завжди присутній раціональний момент як добре відрежесованого спектаклю із заздалегідь продуманим сюжетом і залученням наукових методів моделювання, прогнозування, експериментування, спостерігання тощо. По-друге, у спортивному змаганні відбувається переадресація тілесного досвіду спортсменів глядачам, завдяки чому вони здобувають естетичну насолоду. Іншими словами спортивний тілесний досвід маніфестує естетику спілкування, в якому завжди присутнє як прекрасне, піднесене, так і потворне, негідне. Спорт багатопланове явище і в ньому знаходяться всі дотичні виміри наукової методології і художньої творчості в цілому поєднуючись в сучасну світоглядну парадигму.

Цю проблему вже почали вирішувати теоретики фізкультурно-спортивної науки і практики. Відомий теоретик спорту В.М.Платонов наголошує на необхідності зміни сучасної парадигми тренувально-виховної підготовки спортсменів. Для підвищення його ефективності відомий вчений, як і його прибічники, акцентують увагу до проблеми творчої обдарованості спортсмена, що в свою чергу передбачає оволодіння всім комплексом соціально-гуманітарного знання, серцевину якого складає філософія [14].

Фахівці, що консультують процес психологічної підготовки спортсменів, відзначають позитивні наслідки застосування в медичній практиці, реабілітації екзестенційно-метоологічних антропологічних принципів, активізацію внутрішнього «ego» «в установці на перемогу» [13]. Філософія завжди доходить до глибинних підсвідомих пластів людської натури і може змінювати життєві цілі, надаючи їм певного сенсу. Для спортсмена і його тренера, філософія -- це установка на життя. Що краще: жити осмислено, маючи певну мету як проміжну так і замежову ціль життя, вибирає кожний по своєму або ж йти за течією в гонитбі за фетишами. Якщо немає ідеалу в житті, то його будуть підміняти ідоли натовпу. Філософія спорту -- це теорія життєтворчості.

На основі викладеного можна зробити такі висновки і пропозиції:

1. Філософсько-онтологічним підґрунтям фізкультурно-спортивної галузі знань є культура, яка є висхідною у всіх параметрах визначення професійної діяльності спортсмена і його тренера, а також інших працівників цієї сфери. Зміна політичного вектору України передбачає світоглядну переорінтацію із східної на західну парадигми культури, що викликає релятивістські і стресогенні настрої у молоді, що позначається у її ставленні до фізичної культури і спорту.

2. Центральною категорію фізичної культури є фізкультурно-спортивна «рухова активність», яка має безпосередній зв'язок із людиною, а тому філософія спорту як транс дисциплінарна галузь знань пов'язана із культурною та культуралістичною антропологією як складової філософської антропології.

3. Фізкультурно-спортивна галузь знань завершила перший етап свого становлення у вигляді експериментально-прикладної, емпіричної спрямованості і може здобути статус науковості в разі ґрунтовно розвинутої її теоретичної частини і філософської рефлексії в царині людиномірних наративів. Це в свою чергу передбачає більш широку і глибоку гуманітаризацію медико-біологічного знання в професійній підготовці фахівців.

4. Культурно цивілізаційна цінність фізкультурно-спортивної галузі знань може бути розкрита через спортивний тілесний досвід, який конкретизує процес входження людини у навколишній світ (суто філософсько-світоглядна прерогатива) і є індикатором адаптованості людини до техногенних умов буття.

5. У методологією фізкультурно-спортивного наукового пізнання має бути залучений весь спектр сучасної аналітичної філософії, «філософії науки», щоб відійти від усталених попередніх стереотипів «правильного мислення» і перейти до пошуків «проблемного мислення». Це посилює достовірність і ефективність досягнутих результатів дослідження і їх високу практичну ефективність.

спортсмен тренер спортивний філософія

Література

1. Барабанова В.Б. Спорт как проекция культурных смыслов/ В.Б.Баранова// Философия права. - 2007. - №2. - С.81-84.

2. Газнюк Л.М. Естетика: навч. Посіб. Для студ. Гуманітар. Спец. / Л.М. Газнюк, С.В. Могильова, Н.О. М'яснікова, Н.М. Салтан; за заг. Ред.. Л.М. Газнюк. -- К. : «Кондор» , 2011. -- 124 с.

3. Гераскевич Михайло: “Добру третину тренерів столичних спорт-клубів давно потрібно розі-гнати” // Михайло Гераскевич. -- DT.UA. -- №13(61). -- 2012, 7 квітня.

4. Горбунова Л. Номадизм як спосіб мислення та освітня стратегія / Л. Горбунова // Філософія освіти, 2011. -- № 1-2 (10).

5. Гумбрехт X. У. Похвала красоте спорта / X. У. Гумбрехт. Пер. с англ. В. Фещенко. -- М.: Новое литературное обозрение, 2009. -- 176 с.

6. Дні науки філософ. фак.-ту : матеріали Міжнар. наук. конф.: (2013 р., Київ). -- К., 2013. -- Ч.

6. -- С. 132-134. Дні науки філософ. фак.-ту : матеріали Міжнар. наук. конф.: (2014 р., Київ). -- К.,?

11. Коренберг В. Б. К теории спортивной двигательной активности / В. Б. Коренберг // Теория и практика физической культуры. Научно-теоретический журнал. -- №2, 2007.

12. Макешина Ю.В. Некоторые аспекты профессиональной социологизации у будущих специ-алистов физкультурно-спортивной деятельности / Ю.В. Макешина, А.В. Кравченко // Актуальні про-блеми соціо-гуманітарних наук. Матеріали всеукраїнської наукової конференції. 7-8 жовтня 2012 р., м. Дніпропетровськ. Частина II. / Наук. Ред. О.Ю.Висоцький. -- Дніпропетровськ: Свідлер, 2012 -- 242 с.

13. Малкина Н.А. Экзистенциальные аспекты современного спорта и некоторые методологические принципы психологического консультирования в спорте / Н.А.Малкина, М.Г.Чухрова, Ю.Н.Кабанов // Мир науки, культуры, образования. 2009. -- №3(15).

14. Платонов В. Н. Система подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Общая теория и ее практические приложения: Учебник тренера высшей квалификации / В. Н. Платонов. -- К.: Олимп. л-ра., 2004. -- 820 с.

15. Філософія: Світ людини. Курс лекцій: Навч. посібник / В.Г. Табачковсъкий, М.О. Булатов, Н.В. Хамітов та ін. -- К.: Либідь, 2003

16. Ярошовецъ В. І. Історія філософії: від структуралізму до постмодернізму: підручник / В. І. Ярошовець. -- К.: Видавничо- поліграфічний центр “Київський університет”, 2008. -- 263 с.

Размещено на Allbest.ru