Зниження рівня травматизму у спортсменів шляхом впровадження лікувальної фізичної культури та масажу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ ТРАВМАТИЗМУ У СПОРТСМЕНІВ ШЛЯХОМ ВПРОВАДЖЕННЯ ЛІКУВАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ТА МАСАЖУ

Козубенко Ю.Л.

Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет

імені Григорія Сковороди

У статті досліджено рівень травматизму у спортсменів. Проаналізовано вплив лікувальної фізкультури та масажу на організм людини. Описано причини виникнення травм у спортсменів. Наведено різноманітні засоби реабілітації та профілактики травматизму. Встановлено ефективність застосування лікувальної фізкультури та масажу з метою реабілітації та профілактики травматизму в спортсменів.

Ключові слова: лікувальна фізична культура, масаж, травматизм, спорт, реабілітація.

травматизм спортсмен лікувальний реабілітація

проаналізувати вплив лікувальної фізичної культури та масажу на людський організм;

з'ясувати роль лікувальної фізичної культури та масажу у зниженні травматизму серед спортсменів.

Виклад основного матеріалу. Найбільш часто травми зустрічаються у футболі, що зумовлено як специфікою виду спорту, так і його масовістю. Зазвичай травмуються воротарі, нападники і гравці середньої лінії. Воротарі травмуються в основному під час зіткнень, нападники та гравці середньої лінії -- під час бігу, зіткнень, падінь. Основними видами ушкоджень є м'язово-сухожильні і кістково-суглобові удари й розтягнення м'язів, розтягнення суглобів, вивихи, переломи та ін.; 90% травм припадає на нижні кінцівки. Найбільш часто травмуються молоді гравці віком 18-19 років, досвідчені професіонали отримують травми значно рідше.

Також високим рівнем травматизму відрізняються й інші ігрові види спорту. Зокрема, на чемпіонатах світу з гандболу в кожному матчі в середньому один гравець з кожної команди отримує травму.

Профілактика травматизму в спортсменів повинна передбачати діяльність у декількох напрямках: організаційному, матеріально-технічному, медико-біологічному, психологічному, спортивно-педагогічному. У кожному з них приховані як фактори ризику, так і великі можливості профілактики спортивного травматизму, швидкого та ефективного лікування спортивних травм, реабілітації, підвищення ефективності спортивної підготовки. Останнім часом для профілактики травматизму в спортсменів все частіше використовують засоби лікувальної фізкультури та масажу, які відзначаються високим рівнем ефективності [5].

Існує тісний зв'язок між величиною та специфічною спрямованістю навантажень, з одного боку, і характером захворювань та травм -- з іншого. Локалізація спортивних травм у різних видах спорту має свою специфіку. Однак найбільше навантаження отримують верхні й нижні кінцівки. Для нижніх найбільш травмонебезпечним видом спорту є футбол, де загальна кількість пошкоджень досягає 76,7%, для верхніх -- спортивна гімнастика з показником 54,5%.

Найбільш вразливою ланкою опорно-рухового апарату в спортсменів є колінний суглоб, на травми та захворювання якого припадає близько 50% загальної патології, далі йдуть гомілковостопний суглоб -- 10% патології, поперековий і грудний відділи хребта -- 10%, гомілка й стопа -- 6%, тазостегновий, плечовий суглоби та кисть -- по 5%, ліктьовий суглоб -- 4% тощо. Слід відзначити, що ці цифри дають лише загальне уявлення про локалізацію патології опорно-рухового апарату в спортсменів, у той час як локалізація травм має характерні особливості для окремо взятого виду спорту.

Найбільш травмонебезпечними, із погляду пошкодження опорно-рухового апарату, за даними різних науковців, уважаються спортивні ігри. Передові позиції ігрових видів спорту за загальною кількістю травм невипадкові, -- це пов'язано, насамперед із тим, що їхньою специфічною особливістю є швидка зміна дій відповідно до перебігу гри, прийняття швидких й ефективних рішень при гострому дефіциті часу. Поруч із фізичним, спортсмени в ігрових видах спорту несуть велике нервово-психологічне навантаження, яке поєднується з сильним емоційним збудженням [2].

Важливим фактором у реабілітації спортсменів є різноманітність використовуваних засобів відновлення, що об'єднуються в комплексні програми. Чим більш вони різноманітні, тим вища їх ефективність, оскільки вони діють на різні механізми регуляції організму спортсмена (гуморальний, імунний, нервовий, функціональний механізми) і тим більша вірогідність відновлення та запобігання подальшого травматизму.

До різновидів реабілітації для відновлення та запобігання травматизму у спортсменів входить широкий спектр фізіотерапевтичних та бальнеологічних засобів, різні модифікації лікувальної фізичної культури та масажу (пневмо-, гідро-, вібромасаж, класичний ручний, точковий, сегментарно-рефлекторний тощо), ортопедичні засоби (у тому числі спеціальні ортези), лазеро- й рефлексотерапія, баротерапія, психорегуляція та ін. Різноманітні засоби фізичної реабілітації комбінуються таким чином, що взаємно підсилюють і доповнюють дію один одного на організм спортсмена. Зазвичай детренованість, яка неминуче слідує за тривалим відновним процесом, призводить до зниження основних рухових якостей, спеціальних навичок і порушення техніки рухових дій в обраному виді спорту.

Шляхом аналізу спрямованості впливу використовуваних засобів реабілітації, дослідник В. М. Шубкін згрупував їх у комплекси, що сприяють:

відновленню функції травмованого сегмента опорно-рухового апарату;

відновленню загальної працездатності (функціонального стану організму, фізичних якостей);

відновленню спеціальної працездатності;

відновленню рухових умінь і навичок;

відновленню психологічної стійкості спортсмена;

реалізації підтримки рівня працездатності, зняття втоми [1, с. 128].

Засоби ЛФК включають фізичні вправи та природні чинники. Основними серед них є фізичні вправи, які в ЛФК застосовуються у вигляді гімнастичних, ідеомоторних, спортивно-прикладних вправ та ігор. Найбільш широко у лікарнях та поліклініках використовують гімнастичні вправи, які легко дозувати. Це дає змогу змінювати величину навантаження хворим під час занять у різні періоди лікування.

Гімнастичні вправи класифікують за анатомічною ознакою: для м'язів голови, шиї, рук, ніг, тулуба; за активністю виконання: активні, активні з допомогою і з зусиллям, пасивні, активно-пасивні; за характером вправ: дихальні, коригуючі, на координацію рухів, підготовчі та ін.; за використанням предметів і приладів: без, з ними, на них тощо.

Ідеомоторні вправи, які виконуються тільки в уяві, та вправи у надсиланні імпульсів до скорочення м'язів застосовуються, в основному, у лікарняний період реабілітації при паралічах і парезах, під час іммобілізації, коли хворий не здатний активно виконувати рухи. У цей період такі вправи підтримують стереотип рухів, рефлекторно підсилюють діяльність серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, зменшують наслідки тривалої гіподинамії.

Розрізняють вправи, що справляють переважно загальну дію на організм, -- загальнорозвиваючі вправи і ті, що діють локально на хворий чи травмований орган, -- спеціальні. Співвідношення цих двох видів вправ у комплексах лікувальної гімнастики не є сталим, а змінюється залежно від характеру та важкості захворювання, клінічного перебігу, статі і віку хворого, рухового режиму і періоду застосування ЛФК, етапу реабілітації.

Існує безліч форм лікувальної фізичної культури: ранкова гігієнічна гімнастика, заняття лікувальною гімнастикою, самостійні заняття фізичними вправами, лікувальна дозована ходьба, дозовані сходження (теренкур), масові форми оздоровчої фізичної культури, дозовані плавання, веслування та ін.

Ранкова гігієнічна гімнастика -- це виконання спеціально підібраного комплексу фізичних вправ, що сприяє переходу організму із стану гальмування (сну) до активного режиму дня. На після- лікарняному етапі реабілітації ранкову гігієнічну гімнастику можна проводити на відкритому повітрі, поєднуючи її з нетривалими прогулянками.

Заняття лікувальною гімнастикою -- основна форма лікувальної фізичної культури, спрямована на відновлення функції постраждалого органу і всього організму в цілому. Зазвичай заняття складається з трьох частин: вступної, основної та заключної. У першій даються елементарні гімнастичні та дихальні вправи, що готують хворого до зростаючого фізичного навантаження. У другій застосовуються спеціальні і загально-розвиваючі вправи, які здійснюють позитивний вплив на постраждалий орган і весь організм хворого. У третю включаються елементарні гімнастичні і дихальні вправи на розслаблення м'язових груп, що знижують загальне фізичне навантаження і сприяють відновленню фізіологічних показників.

Самостійні заняття лікувальною гімнастикою проводяться хворими, які вміють правильно виконувати фізичні вправи і свідомо ставляться до якості їх виконання. Комплекс вправ для них складають фахівці з лікувальної фізичної культури з урахуванням індивідуальних особливостей кожного хворого. Самостійні заняття, які проводяться з профілактичною метою, будуються на підставі рекомендацій самих фахівців, а також рекомендацій, отриманих з допомогою засобів масової інформації (теле- і радіопередач, спеціальної літератури, електронних ресурсів тощо).

Лікувальна дозована ходьба проводиться для нормалізації ходи після травм і захворювань нервової системи, опорно-рухового апарату, обміну речовин, для тренування серцево-судинної і дихальної систем, а також адаптації організму до навантажень. Дозується лікувальна ходьба швидкістю пересування, довжиною дистанції, довжиною кроку, рельєфом місцевості, якістю ґрунту. Така ходьба є самостійною формою лікувальної фізичної культури, на відміну від ходьби як спортивно-прикладної вправи.

Дозоване сходження (теренкур) -- лікування дозованою ходьбою з поступовим підйомом і спуском на спеціальних маршрутах. Ця форма занять застосовується при захворюваннях серцево-судинної, дихальної систем, порушеннях обміну речовин, травматичних ураженнях опорно-рухового апарату і нервової системи. У залежності від крутизни підйому маршрути теренкуру діляться на групи з кутом підйому 4-10, 11-15, 16-20.

Дозовані плавання, веслування, ходьба на лижах, катання на ковзанах та ін. можуть бути не тільки засобами лікувальної фізичної культури (як різновид спортивно-прикладних вправ), але і самостійною формою. Вони розраховані на подальше тренування функцій уражених органів і всього організму в цілому, підвищення працездатності хворих, що видужують, профілактику захворювань. Ця форма занять застосовується індивідуально з урахуванням показань, протипоказань і відповідних дозувань. У останній час вона широко використовується у реабілітації спортсменів, осіб молодого і середнього віку.

До масових форм оздоровчої фізичної культури відносяться елементи спортивних ігор, ближній туризм, елементи спорту, масові фізкультурні виступи тощо. Ці форми підбираються і дозуються індивідуально. Вони застосовуються у період остаточного одужання з метою тренування всіх органів і систем. Масові форми лікувальної фізичної культури можуть використовуватися і з профілактичною метою, особливо в групах здоров'я, на курортах і в санаторіях.

Масаж -- активний лікувальний метод, суть якого полягає в нанесенні дозованих механічних подразнень на оголене тіло пацієнта різними, методично виконуваними спеціальними прийомами, що виконуються рукою масажиста або за допомогою спеціальних апаратів [3, с. 29].

Масаж сприяє посиленню кровотоку, виведенню з м'язів продуктів обміну та сприяє їх оксигенізації. За допомогою масажу можна домогтися як зниження тонусу м'язів (що важливо у дітей, оскільки в них м'язовий гіпертонус може призвести до деформації скелету), так і приведення м'язів у тонус (це важливо для людей, що ведуть малорухливий спосіб життя або з метою реабілітації) [4, с. 28].

Однією з найбільш перспективних методик відновлення швидкісно-силових здібностей є пліометричне тренування, що використовує еластичні властивості м'язів і сухожиль, так званий міотатичний рефлекс, який спричиняє м'язовому скороченню. Більшість рухів у спорті відбуваються в результаті ізотонічного типу скорочення м'язів, при якому м'язи під впливом зовнішнього навантаження або скорочуються (концентричний вид скорочення), або подовжуються (ексцентричний вид скорочення). Вправи, під час яких м'язи забезпечують виконання будь-якого руху, послідовно перебуваючи в ексцентричному й концентричному видах скорочення, називаються пліометричними. Варто зазначити, що пліометричний рух веде до більш потужного скорочення м'язів, що спричиняє збільшення кількості задіяних м'язових волокон і прискорення їхньої роботи. Зокрема, це відбувається, наприклад, під час серії вертикальних стрибків або стрибків у довжину. Пліометричне тренування потрібно включати на завершальному етапі відновного процесу спортсменів у ігрових видах спорту як найбільш ефективний засіб відновлення спеціальної працездатності. Реабілітаційний процес завершується й спортсмен повертається до тренувальних занять якщо показники рухової функції відновлюються до рівня не менше, ніж 90% [1].

Висновки та перспективи дослідження

Таким чином, у зв'язку з великою кількістю травм у сучасному спорті, існує велика кількість засобів реабілітації та профілактики травматизму. До найбільш поширених і ефективних належать комплекси лікувальної фізичної культури та масажу. Різноманітні фізичні вправи у комплексі з масажем не лише дозволяють спортсменові швидше відновитися після пошкоджень різного ступеня тяжкості, а й при своєчасному застосуванні є важливим чинником у профілактиці подальших травм. У перспективі можливе дослідження та систематизація ефективних засобів реабілітації та профілактики травматизму по кожному окремому виду спорту.

Список літератури

1. Дорошенко Е. Проблема травматизму в ігрових видах спорту та перспективи використання засобів фізичної реабілітації / Е. Дорошенко // Молодіжний науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Фізичне виховання і спорт. - Луцьк: Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2015. - Вип. 18. - С. 127-132.

2. Мужичок В. О. Профілактика та попередження травматизму в фізкультурній та спортивній діяльності студентів ВНЗ / В. О. Мужичок, П. А. Слобожанінов // Молодий вчений. - № 3.1(43.1), 2017. - С. 257-261.

3. Мухін В. М. Фізична реабілітація / В. М. Мухін. - Київ: Олімпійська література, 2005. - 424 с.

4. Степашко М. В. Масаж і лікувальна фізкультура в медицині: [підручник] / М. В. Степашко, Л. В. Сухостат. - Київ: Медицина, 2010. - 352 с.

5. Хіменес Х. Р. Травматизм у спорті [Електронний ресурс]. - Режим доступу: иКЬ: http://repository.ldufk.edu. иа/Ьеат/34б06048/3741/1/Тема%205%20Травматизм%20у %20спорті.pdf - Назва з екрану.

Размещено на Allbest.ru