Методика розвитку швидкісно-силових здібностей у спортсменів які займаються рукопашним боєм

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТАТТЯ З ТЕМИ:

МЕТОДИКА РОЗВИТКУ ШВИДКІСНО-СИЛОВИХ ЗДІБНОСТЕЙ У СПОРТСМЕНІВ ЯКІ ЗАЙМАЮТЬСЯ РУКОПАШНИМ БОЄМ

Керекеша Костянтин Миколайович

У контактних єдиноборствах під час проведення змагальних поєдинків спортсмени більшу частину часу перебувають у безпосередньому фізичному контакті, змушуючи нервово-м'язовий апарат працювати в значній напрузі і ациклічному режимі. Такі умови поєдинку вимагають від них хорошою спеціальної підготовленості, важливою складовою якої є швидкісно-силова підготовка. Цей факт підтверджують численні наукові дослідження та педагогічні спостереження, проведені в процесі навчально-тренувальних занять і змагань різного рангу [2, 6, ].

Слід зазначити що, на відміну від змагальних поєдинків, робота нервово-м'язового апарату спортсменів, при застосуванні загальноприйнятих методик, спрямованих на розвиток спеціальних швидкісно-силових якостей, носить циклічний характер. Крім того в поєдинках нервово-м'язовий аппарат знаходиться в стані значної іннервації, особливо в початковий момент виконання прийому. У таких умовах максимальне зусилля найчастіше формується без попередньої релаксеціонної фази. Всі ці факти говорять про те, що характер роботи м'язів в змагальних поєдинках, не відповідає характеру їх роботи при використанні загальноприйнятих методик розвитку спеціальних швидкісно-силових якостей у навчально-тренувальному процесі. З цього можна зробити висновок, що розробка методики розвитку швидкісно-силових якостей, що дозволяє змоделювати тренувальний процес єдиноборців, максимально наближений до змагальних умов, має актуальне значення [4,5].

У контактних єдиноборствах одним з технічних дій, що призводять до дострокової перемоги, є нокаут - удар, виконаний максимально точно, сильно і швидко в результаті якої настає тимчасова втрата координації. Для досягнення такого рівня майстерності необхідно одночасно розвивати швидкісно-силові якості і техніку ударів в умовах наближеним до змагальних [5,7]. Дане питання вивчали такі фахівці як Акопян А.А., Анохін П. К., Астахов С., Верхошанський В., А.В. Коропков, В. В. Фарфель.

Цілеспрямоване використання засобів швидкісно-силової підготовки одна із необхідних напрямків тренувального процесу бійців.

Швидкісно-силові здібності - це здатності що характеризуються неграничними напругами мґязів, які проявляються з необхідною, часто максимальною потужністю у вправах, виконуваних зі значною швидкістю, але не сягаючої як правило, граничної величини. Воно проявляється в рухових діях, у яких поряд зі значною силою мґязів потрібна й швидкість рухів. При цьому чим значніше зовнішне обтяження, тим більшу роль грає силовий компонент, а при меншому обтяженні зростає значимість швидкісного компонента.

Отже, якщо у спортсмена будуть недостатньо розвинені ці здібності то відповідно в них будуть гірші результати, тому необхідно більше приділяти увагу розвитку саме цих рухових здібностей.

Прояв швидкісно-силових можливостей м'язових груп обумовлено більшою мірою або кількістю рухових одиниць, залучених в роботу, або особливостями скорочувальних властивостей м'язів. Відповідно до цього виділяють два підходи до розвитку швидкісно-силових здібностей: використання вправ або з максимальними зусиллями, або неграничними обтяженнями. Важливо відзначити, що методи розвитку швидкісно-силових якостей параметрів спеціальних швидкісно-силових якостей є загальними для різних спортсменів - вибір їх не залежить від спеціалізації, кваліфікації та індивідуальних особливостей спортсмена.

В ациклічних видах спорту застосовується комплекс методів сполученого і варіативного впливу, короткочасних зусиль і повторень.

Досвід спортивної практики та спеціальні дослідження (Дьячков В. М., 1957-1970) показують, що ефективним засобом підвищення здатності використовувати швидкісно-силовий потенціал є виконання основної вправи з субмаксимальною і граничною інтенсивністю (метод сполученого впливу). Але обсяг таких вправ, хоча і має тенденцію до щорічного зростання, все ж вкрай обмежений. Необхідний пошук методичних шляхів, які дозволили б значно збільшити обґєм засобів, що стимулюють підвищення ступеня використання швидкісно-силового потенціалу в процесі спортивної діяльності.

Застосування важчих і полегшених опорів дає можливість вибірково впливати на підвищення рівня використання окремих компонентів спеціальних швидкісно-силових якостей (силового або швидкісного) і дозволяє різко збільшити обсяг спеціальних вправ. Пояснюється це тим, що, долаючи важчі або полегшені опори, спортсмен навіть при виконанні вправи з близькою до граничної (80%) інтенсивністю перевищує змагальні показники прояву розглянутих компонентів спеціальних швидкісно-силових якостей. Однак різке збільшення обсягу спеціальних вправ приховує певну небезпеку. Зайвий акцент на виконання вправ з полегшеними або обтяженими опорами як в одному тренувальному занятті, так і на окремому етапі річного тренування буде вести до одностороннього вдосконалення використання окремих параметрів спеціальних швидкісно-силових якостей при виконанні основної вправи (рівень використання одного з них буде підвищуватися, іншого - знижуватися). Буде гальмуватися і вдосконалення технічної майстерності.

Експериментальні дослідження показали, що уникнути перераховані недоліки допомагає застосування методу варіативного впливу. Суть його полягає в оптимальному кількісному чергуванні полегшених, змагальних і ускладнених опорів в ході одного тренувального заняття, так і на окремих етапах річного тренування. Дослідження показали також, що метод варіативного впливу ефективний і при вирішенні завдання підвищення рівня використання силового і швидкісного компонентів швидкісно-силового потенціалу.

Було встановлено, що в процесі вдосконалення швидкісно-силових якостей за допомогою методу варіативного впливу необхідно часто змінювати величину полегшеного і підвищеного опору, щоб не утворився стійкий стереотип на кожний опір окремо.

Використовувана для розвитку спеціальних швидкісно-силових якостей величина опору дорівнює змагальній при виконанні основної вправи і менше або більше її при виконанні спеціальних вправ.

Зменшення або збільшення опору (по відношенню до змагальної величини) повинно бути в кожному індивідуальному випадку гранично можливим, що дозволяє зберігати зовнішню структуру руху.

У видах спорту, в яких на змаганнях спортсмену доводиться долати вагу власного тіла, збільшення цієї ваги може досягатися за рахунок:

а) додаткового обтяження, закріпленого на тілі спортсмена;

б) подолання додаткового опору на велостанку;

в) подолання опору електромотора, сполученого волосінню з тілом спортсмена, або бігу на підйом 10-15°.

Для зменшення подоланого опору можуть використовуватися:

а) у стрибкових вправах - виконання розбігу під ухил 3-4°;

б) у вправах, що характеризуються циклічною структурою рухів, -додаткова тяга електромотора, сполученого волосінню з тілом спортсмена, або біг під ухил 3-4°.

При виконанні спеціально-допоміжних (локальних) вправ, відбувається розвиток окремих м'язів або м'язових груп, вага обтяження може бути значно більше, ніж при виконанні спеціальних вправ, і доходити до 100% максимуму, що дозволяють зберігати «вибуховий» характер зусилля. Досвід спортивної практики і численні дослідження свідчать про те, що найбільш ефективними величинами опору для підвищення швидкісно-силового потенціалу є ті, які спортсмен може подолати в одному підході один-три рази.

У тих випадках, коли робиться акцент на поєднання поступається характеру роботи м'язів з переборюючим, найбільш ефективні приводяться далі величини опору:

1. Величина опору при поступальному характері роботи м'язів вище змагальній, але така, щоб при переборюючому характері (коли величина опору дорівнює змагальній) зберігалася б потужність руху, яку спортсмен здатний проявити при акценті тільки на переборюючий характер роботи м'язів.

2. Величина опору при поступальномуі переборюючому характері роботи м'язів та ж, при цьому основна увага звертається на швидкість переходу від поступального характеру.

3. Величина опору вище змагальній при обох характерах роботи м'язів, але така, щоб при переборюючому характері зберігався б «вибуховий» характер зусилля.

При розвитку швидкісно-силових якостей інтенсивність виконання основної вправи повинна бути близькою до граничної (80-90%), субграничної (90-95%) і граничної (100%) (на даний період часу). У динамічних вправах вона може задаватися швидкістю виконання вправи, При виконанні статичних вправ інтенсивність напруги може бути граничною (100%) і субграничною (90-95%) Чим ближче величина опору до максимальної, тим менше кількість повторень в одному підході, і навпаки, у міру зменшення величини опору та інтенсивності кількість повторень може дещо зростати. При виконанні вправи з ациклічною структурою рухів з граничною інтенсивністю в одному підході кількість повторень одноразове, при виконанні з субграничною інтенсивністю - 2-3 рази, з близькою до граничної - 3-5 разів. Дане методичне положення є загальним для спортсменів будь-якої кваліфікації та спеціалізації.

Якщо долаючим опором служить вага власного тіла, то кількість повторень вправи з циклічною структурою рухів може бути багаторазовим і тривати до декількох секунд.

Кількість підходів, тривалість пауз відпочинку на одному тренувальному занятті суто індивідуальні. Спільним для всіх вправ показником, що обмежує кількість підходів або серій, є падіння інтенсивності, з якою виконувалися на початку тренувального перші кращі спроби. Інтенсивність виконання вправ і обсяг засобів розвитку спеціальних швидкісно-силових якостей взаємопов'язані. На початку процесу розвитку швидкісно-силових якостей вправи виконуються переважно з близькою до граничної інтенсивністю (80-90%, від максимуму на даний період часу) і застосовується найбільший обсяг коштів за рахунок широкого використання спеціально-допоміжних вправ. Надалі, у міру підвищення рівня швидкісно-силової підготовленості, необхідно в оптимальних дозах використовувати субграничну (90-95%) і граничну (100%) інтенсивність. При систематичному виконанні вправ з субграничною інтенсивністю обсяг їх дещо зменшується. Найменшим він стає при систематичному використанні граничної інтенсивності. Важливо підкреслити, що виконання вправ в обсязі, що дорівнює 90-95% від можливого обсягу, сприяє найбільш плавній динаміці розвитку швидкісно-силових якостей. Застосування засобів в обсязі, що дорівнює 100%, з використанням субграничної та граничної інтенсивності забезпечує більш «форсоване» досягнення найвищих показників розвитку швидкісно-силових якостей.

Також необхідно враховувати, що на приріст сили спортсмена впливають і педагогічні чинники: обсяг навантаження; швидкість виконання силових вправ; величина і характер відпочинку; кількість вправ у підході; кількість підходів; організованість і працьовитість спортсмена; вольова підготовка спортсмена; кількість силових вправ, що виконуються в різних м'язових режимах (переборюючому, поступальному, изометричному, змішаному); систематичне, планомірне та обґрунтоване використання силових вправ; різноманітність комплексів силових вправ (так як в іншому випадку настає стабілізація темпів розвитку сили).

На підставі вище сказаного можна зробити висновок, що пошук більш ефективної методики розвитку сили ударів руками, наближеною до змагальних умов, має актуальне значення в тренуванні бійців рукопашного бою.

ЛІТЕРАТУРА

опір силовий підготовка боєць

1. Агашии Ф. К. Биомеханика ударных движений.- М.:ФиС, 1977.- 153с.

2. Артамонов Г. II. О силе удара в боксе// Теория и практика физ. культуры.- 1998.- № 6.- С. 27.

3. Ашмарин Б.А. Теория и методика педагогических исследований в физическом воспитании.- М.: ФиС, 1978.- 223с.

4. Бартониетц К. Биомеханический анализ ударных действий в некоторых видах спорта.- М., 1974. 22 с.

5. Бартониетц К. Исследование скоростно-силовых параметров боксерского удара// Материалы конференции молодых ученных ГЦОЛИФК.-М., 1975. 235с.

6. Бартониетц К. К проблеме координации и управления ударными действиями// Материалы конференции молодых ученых ГЦОЛИФК.- М, 1975.- С. 12.

7. Верхошанский Ю.В. Экспериментальное обоснование средств скоростно-силовой подготовки в связи с биодинамическими особенностями спортивных упражнений.- М., 1963.- 235с.

Размещено на Allbest.ru