Масовий спорт – шлях до здоров’я нації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з предмету: Теорія і методика масової оздоровчої фізичної культури

на тему: Масовий спорт - шлях до здоров'я нації



Зміст

Вступ

Розділ І. Фізична культура і масовий спорт як один із пріоритетних напрямків державної політики

1.1 Роль спорту в житті сучасної людини

1.2 Значення і місце спорту в житті українського суспільства

1.3 Спортивно-масова та фізкультурно-оздоровча робота в умовах сучасної школи за програмою “спорт для всіх»

1.4 Визначення поняття «спорт» . Його принципова відмінність від інших видів занять фізичними вправами

Розділ ІІ. Масовий спорт у навчально-виховної сфері

2.1 Мета вибору видів спорту та систем фізичних вправ для регулярних занять у навчальний та вільний час

2.2 Спорт у вільний час студентів

2.3 Фізкультурно-масова робота за місцем проживання та у місцях масового відпочинку громадян

Розділ IІІ. Система розвитку спорту в Україні

3.1 Дитячо-юнацький спорт

3.2 Резервний спорт

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність дослідження. Актуальність всебічної підтримки сфери фізичної культури і спорту з боку держави зберігається на сучасному етапі - розвитку українського суспільства .Такий стан законодавством унормований.

У статті 3 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» відзначається, створення відповідних державних органів, фінансового, матеріально-технічного, інформаційного, кадрового, нормативно-правового та іншого забезпечення розвитку фізичної культури і спорту, держава регулює відносини у сфері фізичної культури і спорту шляхом формування державної політики у цій сфері а також визнання широкого самодіяльного статусу фізкультурно-спортивного руху в Україні і комплексної взаємодії державних органів з громадськими організаціями фізкультурно-спортивної спрямованості. спорт суспільство фізичний

Реалізація вказаної норми законодавства потребує цілеспрямованої злагодженої роботи державних інституцій, територіальних громад, виробничих структур, приватних організацій, громадських об'єднань та фахівців сфери. Насамперед це стосується категорії фахівців, які мають статус державних службовців або працюють в організаціях, які фінансуються з державного або місцевих бюджетів.

Ситуація в сфері фізичної культури та спорту залишається складною. Світовий досвід засвідчує, що оптимальна рухова активність упродовж усього життя кожної людини -- найефективніший засіб профілактики захворювань та зміцнення здоров'я. За очікуваною тривалістю життя населення України посідає одне з останніх місць в Європі.

Проблемним є подальше забезпечення гідного представництва держави у світовому спортивному русі. Особливе занепокоєння викликає результативність підготовки резерву для національних збірних команд України, особливо, з олімпійських видів спорту.

Мета та завдання дослідження. Метою роботи є розкриття поняття та функцій державного управління фізичною культурою та масовим спортом, визначення стану та напрямів удосконалення державного управління в сфері фізичної культури і спорту в сучасній Україні, враховуючи орієнтації на європейський вектор розвитку.

Завдання роботи:

1)Визначити сутність масового спорту для всіх, історичні передумови його формування та особливості сучасного розвитку у світовому контексті;

2) Теоретичне обґрунтування процесу залучення школярів та населення до рухової активності як основи формування системи спорту для всіх в Україні;

3) з'ясувати роль державного регулювання та забезпечення розвитку фізичної культури та спорту;

4) Розробити заходи щодо залучення школярів та населення до рухової активності та формування системи масового спорту в Україні.

Об'єктом дослідження - система спорту для всіх.

Предмет дослідження - процеси формування системи спорту для всіх в Україні. Ставлення молоді до спорту.

Методи дослідження. У процесі виконання курсової роботи було застосовано такі методи дослідження: метод системного аналізу; метод поєднання логічного та історичного аналізу; аналіз наукової літератури та законодавчих документів, передового досвіду.

Структура та обсяг курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг 33 сторінок.



Розділ І. Фізична культура і масовий спорт як один із пріоритетних напрямків державної політики

1.1 Роль спорту в житті сучасної людини

У статті 1. (Основні терміни та їх визначення) Закону України "Про фізичну культуру і спорт" сказано, що "фізична культура - складова частина загальної культури суспільства, яка спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості" [1].

«Масовий спорт (спорт для всіх) - частина фізичної культури і спорту, пов'язана з регулярним використанням різними групами населення під час дозвілля доступних видів рухової активності шляхом організованих та/або самостійних занять, участю у фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходах, з метою відновлення працездатності, збереження здоров'я та покращення якості життя людини» [2].

Основними показниками розвитку фізичної культури на даному етапі розвитку нашої держави, як це сказано в пункті 2 Закону України "Про фізичну культуру і спорт",[3] є рівень здоров'я, фізичний розвиток та підготовленість різних верств населення; ступінь використання фізичної культури в різних сферах діяльності; рівень розвитку системи фізичного виховання; рівень розвитку самодіяльного масового спорту; рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами; рівень впровадження у фізичну культуру досягнень науково-технічного прогресу; відображення явищ фізичної культури в засобах масової інформації, у творах мистецтва і літератури; матеріальна база; рівень спортивних досягнень тощо. Фізична культура виникла одночасно із загальною культурою на ранніх ступенях розвитку цивілізацїї. На перших порах засоби фізичної культури відбивали матеріальний рівень життя людини, випливали, як правило, з природних форм руху (ходьби, бігу по пересіченій місцевості, кидання каміння і палок, стрибків, плавання тощо) і використовувалися, головним чином, для підготовки людей до існування. З розвитком суспільства та матеріальних цінностей розвивається як загальна, так і фізична культура. При цьому ступінь розвитку однієї значно позначається на вираженість другої.

На сучасному етапі розвитку суспільства фізична культура - це самостійна і особлива галузь загальної культури, яка спрямована, головним чином, на зміцнення здоров'я людини, продовження її творчої активності та життя, а також на зростання і вдосконалення її всебічного і гармонійного розвитку та використання набутих якостей в суспільній, трудовій та інших видах діяльності.

Головними чинниками всебічного розвитку, перш за все, є розвиток усіх видів діяльності людини та вміння використовувати їх у повсякденному житті. Ступінь їх вираженості визначається багатьма чинниками, головними з яких є прояв різноманітності змісту, форм, методів і засобів діяльності людини та їх оптимальне поєднання.

У своїй основі фізична культура, як і кожна з видів культури, має духовну і матеріальну форми вираження, її духовна сторона проявляється у зростанні загального інтелекту людини, у зміні її психоемоційного стану, розумових здібностей, у надбанні науково-теоретичних знань з галузі фізичної культури та спорту, інших гуманітарних та біологічних наук (психології, педагогіки, соціальної психології, анатомії, фізіології, гігієни, біомеханіки) та їх раціональне використання в повсякденному житті.

Матеріальна форма прояву фізичної культури - це розвиток фізичних якостей людини, зміни структурно-функціональних параметрів людського організму в цілому та його окремих систем і органів, а також вираження функціонального взаємозв'язку між ними.

Спорт є ефективним засобом фізичного виховання. Його цінність визначається стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення. І в цьому плані спорт має міжнародне значення.

Але він не зводиться лише до фізичного виховання. Спорт має самостійне загальнокультурне, педагогічне, естетичне та інші значення. Це особливо стосується "великого спорту" Крім того, ряд видів спорту взагалі не є дійовим засобом фізичного виховання або має до нього лише опосередковане відношення (наприклад, шахи) 3 Іншого боку, фізичне виховання не може обмежуватись лише спортом, І він не може розглядатись як універсальний засіб фізичного виховання, тому що ставить підвищені, часто граничні вимоги до функціональних можливостей організму людей, їх віку, стану здоров'я і рівня підготовленості

Сучасний спорт займає важливе місце як у фізичній, так і духовній культурі суспільства. Як суспільному явищу йому притаманні різноманітні соціальні функції

Визначальною функцією спорту є змагальна функція. Змагальній діяльності у спорті властиве гостре (але не антагоністичне) суперництво, чітка регламентація взаємодії учасників змагань, уніфікація змагальних дій, умов їх виконання і способів оцінки досягнень. Все це обумовлено відповідними (локальними, національними, міжнародними) спортивними класифікаціями та правилами змагань. Систематичні заняття фізичною культурою благотворно впливають на організм як здорової, так і хворої людини.

До найважливіших факторів формування здорового способу життя належать фізична активність і загартування організму.

1.2 Значення і місце спорту в житті українського суспільства

В Законі України «Про фізичну культуру і спорт», Стаття 7 [4]. (Показники стану розвитку фізичної культури і спорту) говориться:

«Основними показниками стану розвитку фізичної культури і спорту є рівень фізичного здоров'я різних верств населення, рівень охоплення громадян масовим спортом та фізкультурно-спортивною реабілітацією інвалідів, рівень охоплення дітей та молоді заняттями в дитячо-юнацьких спортивних школах усіх типів, високі досягнення спортсменів України на міжнародних спортивних змаганнях, передусім Олімпійських, Паралімпійських, Дефлімпійських, Всесвітніх іграх з неолімпійських видів спорту, рівень забезпеченості кадрами, рівень фінансового та матеріально-технічного забезпечення» [5].

На підставі показників, зазначених у частині першій цієї статті, розробляються державні, регіональні та місцеві програми розвитку фізичної культури і спорту в Україні».

Щороку спортсмени різних країн світу проводять акції "Зірки спорту за мир”, "Спорт за мир” тощо [6]. Це доводить усім, що людини різних рас, різних країн можуть грати в одній команді, можуть на спортивних аренах мірятися силами і у такий спосіб зближувати різні нації, сприяти розвитку дружби і миру.

Спорт є однією із сторін фізичної культури і специфічною формою загальної культури. Заняття спортом, виступи на різноманітних змаганнях, спілкування між спортсменами, досягнення значних результатів і їх висвітлення в пресі, по радіо і телебаченні роблять людину більш дисциплінованою, зібраною, ввічливою, обізнаною, ерудованою, інтелектуальною, гуманнішою, морально стійкою.

П'єр де Кубертен (1863-1937) був одним із самих цікавих, талановитих, енергійних і захоплених людей свого часу. Його ім'я навічно пов'язано з Олімпійськими іграми [7].

Після закінчення паризького університету Сорбони, П'єр разом із друзями створює спортивний клуб. Тут займаються футболом, фехтуванням і веслуванням. Приблизно з цієї ж пори Кубертен ясно розуміє, що без фізичного не може бути і духовного, і морального розвитку.

Саме П'єр де Кубертен став творцем спортивних союзів для дітей, організатором міжнародних змагань.

Він був ще зовсім молодою людиною, коли висловив думку про відродження Олімпійських ігор.

П'єр де Кубертен одного разу на початку ХХ століття сказав:

"Наш сучасний світ і спорт як його важлива складова, мають потребу в духовності, мають потребу в оптимістичних ідеях, спрямованих проти погрози насильства й обману, проти надмірного матеріалізму, вульгарності і меркантилізму"[6].

Хуан Антоніо Самаранч (1920-2010) народився в місті Барселона (Каталонія, Іспанія) у заможній родині, здобув престижну освіту в бізнес-школі Університету Наварри .

Працюючи іспанським функціонером у сфері спорту, Самаранч неодноразово очолював національні делегації на різноманітних заходах, у тому числі і пов'язаних з олімпізмом. В 1966 році Самаранча було призначено на посаду Голови національного олімпійського комітету. У цьому ж (1966) році Х.-А. Самаранч став членом Міжнародного Олімпійського комітету, де впродовж наступних років зробив блискучу кар'єру.

У період з 1974 до 1978 рр. Самаранч обіймав посаду віце-президента Міжнародного Олімпійського Комітету.

Хуан Антоніо Самаранч уже наприкінці ХХ століття підтвердив слова П'єра де Кубертена висловившись: "Ми раді представляти століття Олімпійського руху, ціль якого - участь у побудові мирного і кращого світу, за допомогою навчання молоді через спорт у дусі олімпізму і без якої-небудь дискримінації. Це жадає від нас дружнього взаєморозуміння, солідарності і чесної гри" [7].

Розвиток спорту, перемоги на різноманітних змаганнях, особливо першостях Європи, світу, Олімпійських іграх, інших видовищних заходах підіймають престиж як самого спортсмена, так і престиж колективу, де він виховувався, регіону, де живе, країни. Участь у міжнародних змаганнях та спілкування між спортсменами покращують взаєморозуміння між самими спортсменами, народами, країнами, континентами.

Спорт поділяють на спорт великих досягнень (великий спорт), куди входять олімпійський, професійний спорт, та масовий спорт. Великий спорт вимагає систематичних великих за об'ємом й інтенсивністю тренувальних занять, участь у змаганнях.

Масовий спорт - це заняття фізичними вправами загальнооздоровчого характеру, окремими масовими видами спорту. Основною метою масового спорту є зміцнення здоров'я людини, підвищення фізичної і розумової працездатності, зняття нервово-емоційної напруги та стресів, розвиток фізичної досконалості.Сучасний спорт займає важливе місце як у фізичній, так і духовній культурі суспільства Як суспільному явищу йому притаманні різноманітні соціальні функції [5].

1.3 Спортивно-масова та фізкультурно-оздоровча робота в умовах сучасної школи за програмою “спорт для всіх”

Розвиток масової фізичної культури і спорту в загальноосвітніх школах націлений, насамперед, на зміцнення здоров'я учнів, фізичний розвиток і рухову активність [12]. Необхідно за рахунок максимального використання різноманітних форм і методів роботи охопити систематичними заняттями фізичною культурою і спортом більшу кількість учнів. Одним із діючих засобів зміцнення здоров'я учнів, поліпшення їхнього фізичного розвитку є проведення фізкультурно-оздоровчих заходів у режимі дня школи, організація і проведення загальношкільних фізкультурно-масових і спортивних заходів [14].

Головна мета сучасного фізкультурно-оздоровчого руху “Спорт для всіх” - сприяння зміцненню здоров'я людей, як найвищої соціальної цінності, через підвищення рівня їх рухової активності [13]. Рівень оздоровчої рухової активності у школярів ще далекий від бажаного. Добові потреби в рухах підлітків задовольняються в середньому на 18-22 %, а тому й дефіцит складає приблизно 80% [11]. Ця проблема найбільш гостро стоїть перед загальноосвітньою школою, що є базовою ланкою у процесі фізичного виховання підростаючого покоління. Звичайно, привчити себе до щоденного рухового навантаження нелегко навіть дорослому. Дитині тим більше. Вчитель фізичної культури повинен навчити молодь піклуватись про своє фізичне вдосконалення, володіти знаннями в області гігієни, формувати активну позицію здорового способу життя. Треба проводити більше тренінгів, брейн-рингів, практичних семінарів: “Актуальні проблеми сучасності”, “В здоровому тілі - здоровий дух”, “Бережи здоров'я замолоду”, “Рецепти здоров'я”, “Ні - шкідливим звичкам!”, “Секрети довголіття”, “Хочеш довше жити - кидай палити”, “Наркотику Ні!”, які навчать підлітка свідомо керувати власною поведінкою за будь-яких обставин. Улюбленими позакласними та позашкільними оздоровчими заходами учнів 8-11 класів стали: клуби веселих та винахідливих, молодіжна акція “Здоров'я - це модно!”, ток-шоу “Здорові звички - здоровий спосіб життя”, ярмарок -Здоров'я.

Комплексні фізкультурно-оздоровчі і спортивно-масові заходи в школах відіграють важливу роль у житті молоді. В школі постійно повинні працювати спортивні секції з різних видів спорту, групи загальної фізичної підготовки, спортивні гуртки за інтересами. Спортивний зал має бути завжди відкритий, тоді діти зможуть відчути насолоду від своєї рухової активності. Без загальношкільних фізкультурно-масових та спортивних заходів не може бути повноцінної позакласної роботи. Ось приблизна тематика календарю спортивно-масових та фізкультурно-оздоровчих заходів в умовах сучасної школи за програмою “Спорт для всіх”:

1. Відкриття шкільної спартакіади учнів: Тропа здоров'я 6-11 класи, естафети, жваві ігри та оздоровчий біг -1-5 класи, вересень.

2. Змагання з футболу “Шкіряний м'яч” - вересень - жовтень.

3. День здоров'я “Золота осінь” з виходом на природу з батьками - 1- 4 та 5 -11 класи - перший тиждень жовтня.

4. День Мікрорайону - спільні змагання з дитячо-юнацькими клубами за місцем проживання у програмі “Спорт для всіх” - 5-7 класи, жовтень

5. Змагання з настільного тенісу між 8-11 класами, листопад.

6. Спортивне свято “Сила, грація, краса”, присвячений Всесвітньому дню боротьби зі СНІДом- 9-11 класи 1 грудня

7. Військово-спортивне свято 10-11 класи 6 грудня

8. Ярмарок-Здоров'я - 5-11 класи, грудень

9. Брейн-ринг “В здоровому тілі - здоровий дух!” ”- 5 -7 класи, січень

10. Змагання з баскетболу 7-11 класи - січень-березень

11. Спортивне свято “Гей, ви, козачата!” - 1-4 класи , лютий

12. Зимовий день Здоров'я “Козацькі розваги!” - 5-11 класи, лютий

13. “Аматорський волейбол” за участю батьків та дітей, березень.

14. “Тато, мамо, я - спортивна сім'я” - 1-5 класи, березень.

15. “Старти надій” - 6 класи, квітень.

16. Змагання з вуличного футболу - 5-7 класи, квітень.

17. Фестиваль волонтерських загонів “За здоровий спосіб життя!” за програмою “Спорт для всіх” - 8- 11 класи, травень

18. Походи вихідного дня за участю батьків - I-11 класи, травень.

19. Закриття шкільної спартакіади (прийняття тестів), травень.

20. Спортивно-масові заходи у місцях масового відпочинку за програмою “Спорт для всіх 1 червня.

Треба постійно в школах вести пропагандистську роботу з питань фізичної культури та спорту, з засобами масової інформації, проводити конкурси спортивних газет, зустрічі з провідними спортсменами та ветеранами спорту. Поряд з цим, вважається доцільним організовувати діючі школи здорового способу життя, проводити батьківські конференції, приймати участь у Всеукраїнських акціях: “Спорт для всіх - спільна турбота” і “ Тато, мамо, я - спортивна сім'я”. Завдяки дням здоров'я, спортивним святам та розвагам, змаганням, фестивалям, акціям тощо діти, які не охоплені заняттями в спортивних гуртках та секціях, починають проявляти зацікавленість та інтерес до фізичної культури і спорту.

Система оптимізації роботи фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів в сучасній школі потребує об'єднання зусиль усіх суб'єктів навчально-виховного процесу, узгодження дій адміністрації, школи, класних керівників, вчителів-предметників, вихователів груп подовженого дня, керівників секцій, клубів, медичних працівників, бібліотекарів, за підтримкою батьків.

1.4 Визначення поняття «спорт» . Його принципова відмінність від інших видів занять фізичними вправами

Спорт -це один з різновидів діяльності людини , мета якого досягнення найвищих результатів в окремих видах фізичних вправ чи розумових операцій в умовах змагань, і яка отримує громадське визнання. Наявність отаньої ознаки дуже важлива, бо є багато різновидів змагальної практики, які не мають громадського визнання або через її екстравагантність, або невідповідальність естетичним нормам, або через шкідливість людського здоров*я , чи з якихось інших причин. Саме тому не можуть мати статусу спортивні такі, наприклад, випробування : хто далі прокотить носом горошину, хто далі плюне і т.д [5].

Спорт -- це змагання за певними правилами та підготовка до цих змагань.

«Cпорт» - узагальнене поняття, що означає один з компонентів фізичної культури суспільства, історично сформований у формі змагальної діяльності та спеціальної практики підготовки людини до змагань.

Спорт від фізичної культури відрізняється тим, що в ньому є обов'язкова змагальна компонента. І фізкультурник, і спортсмен можуть використовувати в своїх заняттях і тренуваннях одні й ті ж фізичні вправи (наприклад, біг), але при цьому спортсмен 'завжди порівнює свої досягнення у фізичному вдосконаленні з успіхами інших спортсменів в очних змаганнях. Заняття ж фізкультурника спрямовані лише на особисте вдосконалення безвідносно до досягнень в цій галузі інших займаються. Ось чому ми не можемо назвати спортсменом бадьорого дідка, який пересувається по алеях скверу «джогінг» - сумішшю швидкої ходьби і повільного бігу. Цей шановний людина не спортсмен, він фізкультурник, який використовує ходьбу і біг для підтримки свого здоров'я і працездатності.

Проте всі ці міркування і приклади хоча і допомагають домовитися про єдиного тлумачення окремих понять, але не розкривають всю багатогранність такого суспільного явища, яким є

сучасний спорт. Він виступає в багатьох іпостасях: як засіб оздоровлення, і як засіб психофізичного вдосконалення, і як дієвий засіб відпочинку і відновлення працездатності, і як видовище, і як професійна праця.

Сучасний спорт підрозділяється на масовий і спорт вищих досягнень. Саме багатогранність сучасного спорту змусила ввести ці додаткові поняття, що розкривають сутність його окремих напрямків.



Розділ ІІ. Масовий спорт а навчально-виховної сфері

2.1 Масовій спорт населення у навчальний та вільний час

Масовий спорт дає можливість мільйонам людей удосконалювати свої фізичні якості та рухові можливості, зміцнювати здоров'я і продовжувати творче довголіття, а значить, протистояти небажаним впливам на організм сучасного виробництва та умов повсякденного життя.

Мета занять різними видами масового спорту - зміцнити здоров'я, поліпшити фізичний розвиток, підготовленість і активно відпочити. Це пов'язано з вирішенням ряду приватних завдань: підвищити функціональні можливості окремих систем організму, скорегувати фізичний розвиток і статура, підвищити загальну і професійну працездатність, оволодіти життєво необхідними вміннями та навичками, приємно і корисно провести дозвілля, досягти фізичної досконалості.

Задачі масового спорту в чому повторюють завдання фізичної культури, але реалізуються спортивної спрямованістю регулярних занять і тренувань.

До елементів масового спорту значна частина молоді долучається ще в шкільні роки, а в деяких видах спорту навіть в дошкільному віці. Саме масовий спорт має найбільше поширення в студентських колективах.

Як показала практика, зазвичай в нефізкультурних вузах країни в сфері масового спорту регулярними тренуваннями в позаурочний час займаються від 10 до 25% студентів. [9] Нині діюча програма з навчальної дисципліни «Фізична культура» для студентів вищих навчальних закладів дозволяє практично кожній здоровій студенту та студентці будь-якого вузу долучитися до масового спорту. Це можна зробити не тільки у вільний час, а й в навчальний. Причому вид спорту чи систему фізичних вправ вибирає сам студент. Більш докладно ми зупинимося на цьому дещо пізніше.

Визначення поняття «система фізичних вправ»

В елективному (вибраному) курсі навчальної дисципліни «Фізична культура» кафедри фізичного виховання можуть представляти студентам для вибору не тільки окремі види спорту, але і найбільш популярні системи фізичних вправ.

Сучасні системи фізичних вправ представляють собою спеціально підібрані рухи і пози, спрямовані на комплексне або виборче вплив на певні функціональні системи організму. В деяких з них є змагальні елементи.

В даний час найбільшою популярністю серед студентів користується атлетична гімнастика, ритмічна гімнастика (аеробіка), шейпінг, єдиноборства і комплекси фізичних вправ зі східних систем карате, у-шу, йоги.

До особливостей організації навчальних занять окремими системами фізичних вправ слід віднести деякі обмеження в їх виборі. Справа в тому, що на обов'язкових заняттях з навчальної дисципліни «фізична культура» можуть використовуватися тільки ті системи (або елементи цих систем), які пов'язані з підвищеною руховою активністю. Тому цілі розділи, наприклад, з системи «йоги» , засновані на тривалій медитації, тривалому розслабленні і пасивному розтягуванні м'язів, хоча і мають певний оздоровчий ефект, не можуть бути рекомендовані для регулярних занять в обов'язкове навчальний час через їх вкрай виборчого впливу на окремі системи організму. Але це не виключає використання подібних вправ у навчальних заняттях в ознайомчому аспекті або в якості допоміжного засобу.

При заняттях окремими системами фізичних вправ, там де це можливо, не виключається і організація міні-змагань по окремих елементах, комбінаціям або вправам. Вони не тільки підвищують інтерес до занять, але і служать методом контролю за ефективністю навчальних занять. Кафедрами фізичного виховання розробляються спеціальні додаткові залікові вимоги та нормативи, що відображають суть кожної системи фізичних вправ. Як і обов'язкові тести з загальної та професійно-прикладної фізичної підготовки, вони оцінюються в окулярах і входять в підсумкову оцінку практичного розділу навчальної дисципліни «Фізична культура» за кожен семестр або навчальний рік.

Організаційні основи занять студентів різними системами фізичних вправ у вільний час ті ж, що і при організації занять різними видами спорту. Так само можуть бути організовані секції та групи для занять одній з систем фізичних вправ. Критерієм ефективності таких занять виступають суб'єктивні, непрямі показники поліпшення здоров'я (самопочуття, внутрішня задоволеність від занять). Однак можуть бути й об'єктивні показники самоконтролю: зміна маси тіла, рухливість у суглобах. Заняття окремими системами фізичних вправ у вільний час відрізняються від обов'язкових тим, що мається можливість цілісно освоїти ці системи (включаючи розділи медитації). Зокрема, можна організувати самостійні групи для занять, наприклад «стретчингом» , тобто системою спеціальних вправ для розтягування м'язів і підвищення рухливості суглобів.

Вивчення окремих систем в обмежені години групових занять не дають значного ефекту. Для цього потрібні щоденні самостійні вправи. Вони набагато збільшують і загальну рухову активність, і оздоровчий ефект.

Вікові особливості студентської молоді, специфіка навчального праці та побуту студентів, особливості їх можливостей і умов занять фізичною культурою і спортом дозволяють виділити в особливу категорію студентський спорт.

Організаційні особливості студентського спорту:

* доступність і можливість займатися спортом у години обов'язкових навчальних занять з дисципліни «Фізична культура» (елективний курс в основному навчальному відділенні, учебно-тренувальні заняття в спортивному навчальному відділенні);

* Можливість займатися спортом у вільний від навчальних академічних занять

* час у вузівських спортивних секціях і групах, а також самостійно;

* Можливість систематично брати участь у студентських спортивних змаганнях доступного рівня (в навчальних залікових змаганнях, у внутрішньо-і вневузовскіх змаганнях з обраним видам спорту).

Вся ця система дає можливість кожному практично здоровій студенту спочатку познайомитися, а потім вибрати вид спорту для регулярних занять.

2.2 Спорт у вільний час студентів

Спорт у вільний час - невід'ємна частина фізичного виховання студентів. Такі заняття проходять на самодіяльної основі, без будь-яких умов і обмежень для студентів. У вільний час студенти можуть займатися в спортивних секціях, групах підготовки з окремих видів спорту, включаючи шахи, шашки, стрілянину, технічні види спорту (авіамодельний, планерний спорт, авто-і мотоспорт). Ці секції організовуються і фінансуються в вузах ректоратом, громадськими організаціями, комерційними структурами, спонсорами .. Ініціаторами організації таких секційних занять, визначення їх спортивного профілю найчастіше виступають самі студенти.

Самостійні заняття - одна з форм спортивної підготовки. У деяких видах спорту така підготовка дозволяє значно скоротити часові витрати на організовані тренувальні заняття і проводити їх у найбільш зручний час. Самостійна спортивна підготовка не виключає можливість участі у внутрівузівських і вневузовскіх студентських змаганнях. Обгрунтування індивідуального вибору видів спорту або систем фізичних вправ.

Хто з молодих людей не бажав би мати струнку фігуру, бути сильним, витривалим, спритним, не поступатися друзям і в спортивних вправах, і в танцювальних рухах, і в праці. Все це грає не останню роль в самоствердженні молодої людини серед своїх однолітків, в навчальному та трудовому колективі. Але дуже рідко всі ці якості людині дістаються від природи.

Відомий вчений морфолог М.Ф. Іваницький писав, що людина народжується лише з завдатком таких природних обдарувань, які визначають красу людського тіла і пропорційності всіх його частин, легкість і узгодженість рухів, фізичну силу, гармонійний розвиток. А ось для повного розквіту і дозрівання всі ці природні обдарування потребують активного розвитку і вдосконаленні.

В умовах, коли рухова активність людини обмежена особливостями праці й побуту, саме регулярні заняття фізичними вправами і різними видами спорту допомагають розкритися природним задаткам і здібностям молодої людини. Такі заняття можуть заповнити те, що було упущено в дитинстві.

Не випадково і підлітки, і юнаки, і навіть літні люди постають перед вибором: чим, якими вправами, яким видом спорту і яким чином зайнятися для зміцнення здоров'я, для фізичного розвитку, для підтримання та підвищення рівня працездатності. У вищому навчальному закладі, де освітньо-професійна програма з навчальної дисципліни «Фізична культура» передбачає обов'язкові навчальні заняття зі спортивної спрямованістю з кожним студентом, також виникає проблема вибору.

Мотиваційні варіанти і обгрунтування індивідуального вибору студентів

Як показує багаторічний досвід, при виборі видів спорту (або систем фізичних вправ) у більшої частини студентів не спостерігається чіткої, усвідомленої і обгрунтованою мотивації.

Найчастіше вибір визначається випадковістю: то разом з другом або подругою; то викладач більш симпатичний; то розклад більш зручно. Набагато рідше вибір спирається на стійкий інтерес до певного виду спорту чи на розумінні необхідності виконувати ті чиінші фізичні вправи, щоб виправити недоліки в своєму фізичному розвитку або функціональної підготовленості. А випадковий вибір, як правило, призводить до втрати інтересу і зниженню активності, а значить, заняття не будуть ефективними.

З далекої давнини дійшов до нас заклик давньогрецького мислителя Сократа «Пізнай самого себе!» . Тому об'єктивна оцінка свого фізичного розвитку, статури, фізичної підготовленості, а також попереднє ознайомлення з «можливостями» різних видів спорту необхідні для усвідомленого і виправданого вибору виду спорту і вправ для свого фізичного вдосконалення.

При всьому різноманітті, на практиці в основному спостерігається п'ять мотиваційних варіантів вибору студентами виду спорту і системи фізичних вправ:

* зміцнення здоров'я, корекція недоліків фізичного розвитку і статури;

* Підвищення функціональних можливостей організму;

* Психофізична підготовка до майбутньої професійної діяльності та оволодіння життєво необхідними вміннями та навичками;

* Активний відпочинок;

* Досягнення найвищих спортивних результатів.

2.3 Фізкультурно-масова робота за місцем проживання та у місцях масового відпочинку громадян

Реалізація державної політики у сфері фізичної культури і спорту здійснюється шляхом залучення широких верств населення до регулярних оздоровчих занять, надання фізкультурно-оздоровчих послуг, поєднання масових та індивідуальних форм організації фізкультурно-спортивної роботи за місцем проживання та у місцях масового відпочинку населення для профілактики захворювань, змістовного дозвілля та запобігання проявам асоціальної поведінки.

Метою цієї діяльності є створення сприятливих умов для реалізації права громадян на заняття фізичною культурою і спортом, задоволення їх потреб в оздоровчих послугах за місцем проживання та в місцях масового відпочинку населення. Проте, в Україні ще не сформовано необхідну інфраструктуру фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи за місцем проживання та масового відпочинку громадян. Тому в пріоритети державної політики у сфері фізичної культури і спорту входить забезпечення її створення.

Цю мету можливо досягнути шляхом:

- формування у громадян потреб у руховій активності та створення умов для їх задоволення;

- збереження та розвиток існуючої мережі фізкультурно-оздоровчих закладів за місцем проживання та у місцях масового відпочинку населення як умови залучення різних верств населення до оздоровчого дозвілля;

- здійснення заходів щодо збереження існуючої матеріально-технічної спортивної бази, здійснення контролю за використанням її за призначенням;

- провадження просвітницької роботи з питань оздоровлення населення засобами фізичної культури і спорту;

- організація та проведення змагань, конкурсів, показових виступів, фестивалів, спортивних свят та інших заходів за місцем проживання і в місцях масового відпочинку населення;

- обладнання та утримання фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд за місцем проживання та в місцях масового відпочинку населення.

Пріоритетного значення набуває також розвиток масовості та доступності спорту в суспільстві, або іншими словами - спорту для всіх.

У світовій системі масовий рух «Спорт для всіх» зародився в середині 60-х років і має сталі традиції. Його концепція була прийнята Радою Європи як довгострокова спортивна програма. На початку 80-х років цей рух набув особливої популярності в багатьох країнах світу. У населення стрімко виростав інтерес до нього з точки зору оздоровлення і підвищення фізичної готовності.

Україна приєдналася до цього процесу і відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року №49 в країні утворюється мережа центрів фізичного здоров'я населення «Спорт для всіх». На сьогоднішній день в Україні діє близько 200 центрів «Спорт для всіх» - у всіх областях, багатьох містах та районих центрах. Такі центри продовжують з'являтися у різних регіонах. Хоча досвід інших країн та елементарна логіка підказують, що створення нових і нових центрів «Спорт для всіх» призводить до збільшення витрат на утримування адміністративного персоналу у сфері фізичної культури і спорту та, водночас, до зменшення на відповідну суму асигнувань на фізкультурно-оздоровчі та спортивно-масові заходи, придбання спортивного інвентарю і обладнання тощо, оскільки бюджетних коштів від розширення мережі «Спорт для всіх» більше не стає.



Розділ ІІІ. Система розвитку спорту в Україні

3.1 Дитячо-юнацький спорт

Загальновідомо, що спорту вищих досягнень не буває без дитячо-юнацького спорту. Тому цей напрям роботи у системі розвитку фізичної культури і спорту перебуває на особливому рахунку у всіх країнах, які хочуть мати високі спортивні показники та здорову націю.

У статті 11 (Дитячо-юнацька спортивна школа), Закону України «Про фізичну культуру і спорт» [7] відзначається:

«Дитячо-юнацька спортивна школа - заклад фізичної культури і спорту, що забезпечує пошук, розвиток та підтримку обдарованих вихованців, створення необхідних умов для максимальної реалізації їх здібностей в обраному виді спорту, що в установленому порядку визнаний в Україні, та для підготовки спортивного резерву для збірних команд України, змістовного відпочинку та дозвілля, повноцінного оздоровлення і загартування, набуття навичок здорового способу життя».

Сучасний спорт та система підготовки спортсменів високої кваліфікації ставлять першочерговим завданням ефективний розвиток дитячо-юнацького спорту, формування діючої системи відбору перспективних дітей та підлітків до регулярних занять з обраного виду спорту, створення умов для реалізації ними придбаним рухових навичок і основ окремих видів спорту у подальшій спортивній діяльності. Система дитячо-юнацького спорту об'єднує спортивні школи усіх типів, які забезпечують відбір обдарованих осіб із системи дитячого спорту, поступову спеціалізацію юних спортсменів, що мають високий рівень підготовленості, для участі у міжнародних спортивних змаганнях дітей та школярів, а також для подальшого переходу в систему резервного спорту.

Сьогодні в усіх регіонах України працює 1680 дитячо-юнацьких спортивних шкіл, в яких відкрито 6215 відділень з 87 олімпійських та неолімпійських видів спорту. До навчально-тренувальної роботи в них залучено більше 720 тисяч віком від 6 до 18 років або 9,5 % від учнівської молоді країни. Миколаївська область у цьому плані близька до середнього показника по Україні - 9,3% учнівської молоді, залученої до занять у спортивних школах [10].

Пошук обдарованих дітей, формування в них здорового способу життя, організацію їх змістовного відпочинку та дозвілля, надання їм підтримки, розвиток здібностей та придбаних навичок вихованців, створення необхідних умов для максимальної реалізації їхніх здібностей в обраному виді спорту призвана потужна когорта тренерсько-викладацького складу.

Навчально-тренувальний процес у ДЮСШ здійснюють 21600 тренерів, майже 40% яких мають тренерську кваліфікаційну категорію [9].

В той же час, в останні десятиріччя порушена система відбору до навчання у спортивних школах. Втрачено позитивний досвід селекційного відбору, обстеження і аналіз конституційних, ростових та фізичних даних дитини, проведення в позаурочний та позашкільний час різноманітних рухових ігор, під час яких спостерігалися інтелектуальна та психологічна адаптація під час ситуаційних змін, ступінь наявної координації у дитини та його витривалість.

Сьогоденна практика відбору і орієнтації тренування здібних спортсменів свідчить про низьку ефективність дитячо-юнацького спорту. В системі дитячо-юнацького спорту необхідно забезпечити оптимальне співвідношення кількості дітей, які займаються спортом на різних етапах багаторічного вдосконалення, передбачаючи відсів недостатньо перспективних з точки зору спеціальної підготовки.

Це можливо, враховуючи, по-перше, що практика засвоєння основних видів спорту, попереднє тестування рухових функцій і стану здоров'я дозволить спрямовувати найбільш здібних дітей у конкретному виді спорту для подальшого вдосконалення в системі дитячо-юнацьких спортивних шкіл (ДЮСШ), спеціалізованих дитячо-юнацьких шкіл олімпійського резерву (СДЮШОР), а підготовка на початкових етапах - формувати і відбирати контингент спортсменів, перспективних для подальшого вдосконалення, для резервного спорту.

По-друге, діти, які не виявили явних здібностей до подальшого спортивного вдосконалення, мають бути орієнтовані для занять масовим спортом. Такий підхід дозволить підвищити ефективність системи відбору і розвивати систему масового дитячо-юнацького спорту.

Аналіз діяльності спортивних відділень ДЮСШ з видів спорту показав, що спостерігається тенденція зниження кількості учнів, а також спортивних відділень за останні роки з багатьох видів спорту.

Так, протягом 1996-2006 рр. було закрито ряд відділень ДЮСШ з бейсболу, велоспорту-трек, водного поло, спортивної гімнастики, кінного спорту, вітрильного спорту, стрільби кульової і стрільби стендової. Аналогічна ситуація виникає і при розгляді діяльності СДЮШОР, де було закрито відділення в таких видах спорту, як бокс, боротьба греко-римська, велоспорт-трек, велоспорт-шосе, веслування на байдарках і каное, дзюдо, легка атлетка, вітрильний спорт, плавання, стрибки в воду тощо. В той же час збільшується кількість відділень з неолімпійських видів спорту, як то карате, у-шу, боротьба сумо, панкратіон, пауерліфтинг, кікбоксінг тощо. Ця тенденція, зокрема, свідчить і про недостатню інформаційно-пропагандистську діяльність держави у сфері фізичної культури і спорту [3].

Щодо матеріально-технічного забезпечення дитячо-юнацького спорту, то у більшої частини дитячо-юнацьких спортивних шкіл, на жаль, відсутня власна спортивна база.

Лише кожна десята дитина віком 6-18 років займається у системі дитячо-юнацького спорту, що удвічі менше, ніж необхідно для успішного пошуку та виховання резерву національних збірних команд України. У сільській місцевості лише одна дитина із п'ятдесяти має можливість займатися у спортивній школі.

Недостатній рівень ресурсного забезпечення діяльності спортивних шкіл усіх типів. Їх фінансування складає не більше 50-60 % від потреби. Причому витрати на навчально-спортивну роботу у співвідношенні до наявних витрат на діяльність всіх ДЮСШ по країні складають лише 10,6%, при тому, що у 2003 році цей показник складав 15% [9].

Спортивні школи утримуються лише за бюджетними призначеннями відповідних бюджетів або за рахунок Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням. Частка позабюджетних надходжень, приватних підприємств і установ, фізичних осіб складає не більше 3-5%[9].

З метою покращення ситуації в даному напрямку законодавчими та нормативно-правовими актами, ухваленими останнім часом, передбачена низка заходів на державному та місцевому рівнях щодо покращення матеріально-технічного стану ДЮСШ, а також фінансового забезпечення діяльності спортивних шкіл усіх типів.

Було б доцільно внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 06.05.01 № 433 «Про затвердження переліку типів позашкільних навчальних закладів і Положення про позашкільний навчальний заклад», якою спортивні школи усіх типів, у тому числі спеціалізовані та вищої спортивної майстерності (ШВСМ), віднесені до позашкільних закладів освіти. Проте, власне у системі освіти (тобто знаходяться у підпорядкуванні освітянської сфери) функціонує лише 42% дитячо-юнацьких спортивних шкіл. Інші підпорядковані органам державної влади з фізичної культури і спорту та фізкультурно-спортивним товариствам. До того ж віковий ценз багатьох груп спортивного удосконалення та вищої спортивної майстерності у ДЮСШ та ШВСМ виходить за межі контингенту загальноосвітніх закладів [9].



3.2 Резервний спорт

Резервний спорт - напрям спорту, який орієнтований на забезпечення якісного відбору найобдарованіших дітей та молоді для подальшого удосконалення спортивної майстерності в обраному виді спорту, створення умов для максимального розвитку їхніх індивідуальних здібностей з метою досягнення високих спортивних результатів та поповнення основного складу національних збірних команд [6].

До резервного спорту зараховуються спортсмени, які пройшли відповідну підготовку у закладах, що належать до системи дитячо-юнацького спорту. У резервному спорту підготовка спортсменів доводиться до рівня, який дає підстави для їхнього переходу до спорту вищих досягнень.

До системи резервного спорту відносяться спеціалізовані навчальні заклади спортивного профілю (училища фізичної культури, училища олімпійського резерву, школи-інтернати спортивного профілю, ліцеї з фізичної культури і спорту), спортивні клуби, школи вищої спортивної майстерності, центри олімпійської підготовки, спортивні команди адміністративно-територіальних одиниць України, фізкультурно-спортивних товариств, спортивних федерацій та інших суб'єктів сфери фізичної культури і спорту, де ведеться підготовка резервів національних збірних команд.

В України резервний спорт, як окремий напрямок підготовки спортсменів вищої кваліфікації, тільки формується. Існуюча система резервного спорту недосконала і знаходиться у складному становищі: недостатнє фінансування, слабка матеріально-технічна база, низький рівень наукового забезпечення, слабкий кадровий потенціал і т.п.

Базовими для підготовки спортивного резерву є спеціалізовані навчальні заклади спортивного профілю, які до того ж мають взяти на себе функції регіонального методичного центру з організації селекційного відбору до системи дитячо-юнацького спорту, забезпечення взаємодії спортивних шкіл у регіоні, надання їм практичної та методичної допомоги з організації навчально-тренувального процесу з видів спорту, що культивуються у закладі, відбору талановитої та перспективної молоді для навчання у цьому закладі.

Обставини, які склались в останні роки, вимагають створення державної чіткої вертикалі управління підготовкою спортсменів України, механізмів заохочення і персональної відповідальності тренерів, функціонерів, керівників, що відповідають за таку підготовку.

Для підвищення ефективності підготовки спортсменів принциповим представляється забезпечення спадкоємності такої підготовки при чіткому упорядкуванні взаємин між цими структурними елементами. Така поступовість передбачена Національною доктриною розвитку фізичної культури і спорту на період до 2016 року, що враховує створення умов для розвитку дитячого спорту, залучення всіх дітей у систему короткочасного навчання основним елементам олімпійських видів спорту для ознайомлення з цінностями спорту і виявлення прихильності до подальших занять. Це в значній мірі потенційно розширить можливості наступної структури в системі олімпійської підготовки - резервного спорту.

Вимагає подальшого упорядкування також взаємодія структури резервного спорту і спорту вищих досягнень. Це, насамперед, стосується дублювання програм спортивної підготовки в дитячо-юнацьких спортивних школах і спеціалізованих ДЮСШ. Дублюються також задачі наступної ланки - спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю, що замість поставлених задач у підготовці спортсменів високого класу сьогодні часто займаються підготовкою юних спортсменів на рівні ДЮСШ.

Ефективність підготовки резерву для спорту вищих досягнень пов'язана із забезпеченням послідовності підготовки юних спортсменів у ДЮСШ, СДЮШОР, училищах фізичної культури (УФК) та училищах олімпійського резерву (УОР), школах вищої спортивної майстерності (ШВСМ), збірних командах шляхом переходу з однієї організаційної ланки до іншої, що дозволить на кожному етапі сконцентрувати увагу на певній частині спортсменів і забезпечити зацікавленість в успішних виступах спортсменів усіх тренерських кадрів, які брали участь в їх підготовці.

З метою удосконалення системи резервного спорту було б доцільно утворювати регіональні навчально-спортивні комплекси, які б об'єднували спеціалізовані спортивні класи загальноосвітніх шкіл, відділення ДЮСШ, СДЮСШОР, спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю та шкіл вищої спортивної майстерності, центри олімпійської підготовки в єдину методичну структуру, що здійснює свою діяльність у певному виді спорту на основі наступності й ускладнення програм підготовки від одного етапу до іншого.

Необхідно також розробити систему стимулів, при яких спортивні школи були б зацікавлені переводити кращих спортсменів в училища фізичної культури, які, переглянувши програми навчання, були б націлені на підготовку спортсменів високого класу, задіяних в олімпійській підготовці.

Для упорядкування цієї системи необхідна розробка технічних завдань на комплексне вивчення системи підготовки найближчого спортивного резерву, в якому задіяне близько до 5 тисяч перспективних спортсменів (ШВСМ, збірні команди, центри олімпійської підготовки) з метою організації підготовки, розробки програм, планів, які б забезпечили її наступність і ускладнення від етапу до етапу. Таке вивчення дозволить переглянути існуючі положення, а також сформувати завдання діяльності усіх структур, що здійснюють олімпійську підготовку, визначити контингент, систему функціонування, відповідальність за кінцевий результат їхньої діяльності.

Нормалізація цього положення дозволить істотно підвищити можливості щорічно відновлювати склади збірних команд спортсменами більш високої кваліфікації. У свою чергу, це вимагає задіяти в системі початкового навчання видам спорту у спортивних школах до 500 000 дітей, з яких за результатами фізичних показників та досягнень на початковому етапі до 10-15% дітей повинні відбиратися для постійних занять [7].

У зв'язку з цим потрібна розробка технічного завдання на комплексне вивчення системи віддаленого резерву (система дитячо-юнацького спорту) і розробка загальних принципів її функціонування. Тут необхідно врахувати досвід країн, що досягли видатних успіхів в олімпійському спорті в останні роки (Китай, Австралія, Корея, Німеччина, Японія та ін.).

Необхідна розробляти такі навчальні програми для найближчого і віддаленого резервів, які б охоплювали різні етапи підготовки за умови їхньої наступності.

Для реального охоплення всього контингенту резерву збірних команд необхідно також створити спеціальні групи олімпійської підготовки в організаціях, що мають спортивні традиції, кадрове і матеріально-технічне забезпечення (фізкультурно-спортивних товариств, спортивних клубів). Створення таких груп забезпечить додаткову підготовку спортсменів.

Негативний вплив на підготовку спортивного резерву відіграє надмірна комерціалізація вітчизняного спорту. Особливо це спостерігається в ігрових видах спорту. Непідконтрольність суспільству структур професійного спорту (насамперед ігрових видів - футбол, баскетбол, гандбол) призвело до засилля у клубах спортсменів-іноземців («легіонерів»), що негативно вплинуло на галузевий ринок праці. Намагаючись домогтись швидких спортивних результатів за рахунок «купівлі» іноземців, клуби занехаяли роботу з підготовки спортивного резерву з числа місцевої молоді. Внаслідок цього спортивна молодь, не маючи можливості професійного зростання, втрачає перспективи посісти гідне місце на національному ринку праці.

Спортивні школи, які ефективно готують резерв для збірних команд України та професійних клубів, мають отримувати за це реальні матеріальні дивіденди (на доплати відповідним фахівцям, розвиток матеріально-технічної бази тощо)».

З метою вирішення окреслених вище проблем в першу чергу необхідно здійснити також наступні заходи:

- визначити єдині нормативи матеріально-технічного та фінансового забезпечення діяльності спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю, враховуючи результативність та ефективність їх роботи;

- створити штатні спортивні команди резервного складу національних збірних команд України МОН, інших заінтересованих міністерств і центральних органів виконавчої влади, фізкультурно-спортивних товариств, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя для спортсменів, які мають реальні можливості для досягнення високих результатів на змаганнях міжнародного рівня;

- утворити систему спортивних клубів з видів спорту різної організаційно-правової форми, які входять до складу місцевих та регіональних осередків всеукраїнських громадських об'єднань з олімпійських видів спорту, законодавчо стимулюючи при цьому їх фінансування суб'єктами комерційної діяльності (за рахунок надання податкових та інших пільг).