Історія туризму
Передумови виникнення туризму. Характеристика етапів розвитку міжнародного і вітчизняного туризму. Внесок окремих особистостей у становлення і розвиток туристичної справи, сфери гостинності. Основні тенденції розвитку туризму в різні історичні епохи.
| Рубрика | Спорт и туризм |
| Вид | учебное пособие |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.09.2017 |
| Размер файла | 436,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Одним з кращих є путівник "В Париж на виставку" А. Ненашева (М., 1900). Картографічні матеріали його містять: схеми залізничного та пароплавного сполучення Середньої Європи, карти Швейцарії та околиць Парижа, плани Берліна, Брюсселя, Лондона, Відня, Парижа (на 3-х аркушах), Версаля, музею Лувр, панораму Всесвітньої виставки у Парижі 1900 р. Плани виставки видавались і окремими додатками до путівників.
З 1888 р. до 1914 р.Г. Москвичем видано 26 видань "Иллюстрированного практического путеводителя по Крыму". На другому місці за популярністю йшли подібні путівники по Кавказу та Кавказьких Мінеральних Водах. Попитом користувались і путівники по Одесі, Санкт-Петербургу, Москві, Варшаві, Чорноморському узбережжю, Волзі, Фінляндії.
Відзначимо, що розвитку картографії туризму значною мірою сприяли організаційні об'єднання туристів: у 1890 р. виник Кримський гірський клуб в Одесі з відділеннями в Ялті та Севастополі, а в 1895 р. - Російський туринг-клуб (згодом Російське товариство туристів) у Санкт-Петербурзі, одна з філій якого діяла в Києві.
З 1891 р. впродовж 25 років тривало видання "Записок Крымского горного клуба". Виходили з друку й збірники його ялтинського відділення, що супроводжувались екскурсійними картами. (Зокрема, у збірнику 1903 р. вміщено 3 таких карти).
Жоден з планів міст кінця XIX - початку XX ст. не має позначки "туристичний" чи "екскурсійний"; однак, це не означає, що вони не несли в собі корисної для туристично-екскурсійної справи інформації. За ступенем "корисності" для туристично-екскурсійної справи плани міст умовно можна поділити на 3 групи.
1. Плани спеціального призначення; наприклад, землевпорядні.
2. Плани загальнодоступного користування, які містили картографічні адреси до міських довідників. Використовувались вони переважно для орієнтування в місті під час повсякденної діяльності, зрідка з екскурсійно-туристичною метою. До цієї групи, насамперед слід віднести плани губернських міст Житомира, Чернігова, Києва та його передмість, Харкова.
3. Плани туристично-екскурсійного змісту. Інформація вказаного напрямку на планах складає левову частку змісту. Використовувались ці плани як для самостійного орієнтування, так і під час туристично-екскурсійних заходів у місцях курортного відпочинку. Наприклад, "План Ялти", виданий Руднєвим, має яскраво виражене туристичне спрямування. В ньому, крім розташування Ялтинського відділення Кримського гірського клубу (яке, до речі, мало свій музей і метеорологічну станцію) та екскурсійної контори Бекеша, користувач плану дізнається про знаходження на території Ялти 11 готелів, кількох пансіонів, квартирної контори, об'єктів санаторно-курортного обслуговування (ванни, купальні). Серед позначених об'єктів - міський театр, релігійні заклади різних віросповідань, транспортні та торгівельні заклади, кафе-шантан.
Використання подорожуючими картографічних джерел мало величезне значення при визначенні місця та маршруту подорожі. Картографія туризму в Російській Імперії у XIX ст. розвивалась відповідно до зростаючого попиту на карту як засіб орієнтування на місцевості, паралельно з розвитком географічного вивчення території, її господарським освоєнням (в першу чергу, транспортним) та стимулювалась діяльністю добровільних туристичних об'єднань.
Картографічне забезпечення зовнішнього та внутрішнього туризму у кінці XIX - на початку XX ст. (до початку Першої світової війни) відповідало світовим стандартам. У деяких аспектах воно залишається неперевершеним і досі.
7.3 Створення туристичної інфраструктури та курортів у XVIII - на початку XX століття
Завдання просвітництва в Росії обумовили появу та розвиток системи музеїв, яка починає свою історію в цій країні зі створення Кунсткамери - першого російського музею, зібранню колекції якого поклав початок і всіляко сприяв особисто Петро І. Створення музеїв у Росії давало можливість розвитку музейного туризму та екскурсійної справи, що впливало на просвіту населення країни. У XIX ст. у великих російських містах з'явилися першокласні музеї, які стали всесвітньовідомими: у 1872 р. - у Москві відкрився Політехнічний музей, у 1873 - Історичний. Деякі багаті люди збирали мистецькі колекції, які згодом стали власністю держави. Наприклад, колекція П. Третьякова стала основою всесвітньо відомого музею - Третьяковської галереї.
Цікаво, що одним з перших екскурсоводів був цар Петро І, він любив особисто проводити екскурсії по Санкт-Петербургу для іноземних гостей.
У 1719 р. Петро І видав указ "Об учреждении постоялых и гостиничных дворов". У XVIII ст. існували поштові тракти від Москви до Санкт-Петербурга, Архангельська, Астрахані. При поштовому відомстві почали будуватись готелі. Перший з них був побудований у 1715 р. в Санкт-Петербурзі. Правда, спочатку в них розміщувались лише іноземці. Саме в готелях у другій половині XVIII ст. стали продавати спеціальні поштові карти і дорожники для подорожуючих. До початку XIX ст. в Росії нараховувалось 3200 поштових станцій, де мандрівники могли відпочити і поміняти коней. Поступово в готелях покращувався сервіс; зокрема, при готелях облаштовувалися лазні, де можна було помитись з дороги.
Серед закладів харчування розповсюдженими були:
- кав'ярні (пропонували клієнтам каву та кондитерські вироби);
- кабаки (тут продавались алкогольні напої);
- трактири (розміщувались вздовж тракту і мали великий асортимент закусок, гарячих перших, других страв і буфетної продукції; були фешенебельні трактири для багатих і дешеві для бідних клієнтів);
- харчевні (в них можна було поїсти перші і другі страви, закуски, а також випити горілки);
- чайні (тут торгували тільки другими стравами і буфетною продукцією без алкогольних напоїв).
За часів правління Петра І в Росії здійснювалися заходи з організації розвідки мінеральних вод та їх експлуатації з лікувально-оздоровчою метою. Цілющі джерела були відомі на Русі з давнини, їх в народі називали "святими". Ідею створення в Росії курортів мінеральних вод Петро І запозичив за кордоном, ознайомившись з ними в зарубіжних поїздках. Цар неодноразово лікувався на західноєвропейських курортах: у 1698 і 1708 рр. у Бадені, у 1711-1712 рр. у Карлсбаді, у 1716 р. - у Бад-Пірмонті, у 1717 - у Спа.
У 1717 р. царем видано указ "О приискании в России минеральных вод, а у 1719 р. за його ж указом відкрито перший в Росії курорт "Марциальные Кончезерские воды" неподалік від Петрозаводська, де побудували палац для царської родини, галерею над джерелом мінеральної води та готель для приїжджих гостей. Це був перший офіційно затверджений курорт Російської імперії. Приблизно у ці ж роки за указом царя було закладено "бадерські бані" на липецьких солоних водах, які стали основою для другого російського курорту.
В 1803 р. відбулось фактичне відкриття Кавказьких мінеральних вод, коли у фортеці біля джерела "кислої води" - Нарзану - виникли перші помешкання, і фортеця отримала назву Кисловодської. Пізніше були відкриті єсентуцькі та залізноводські мінеральні джерела. Протягом майже 200 років у Росії створено цілу низку лікувальних курортів, багато з яких отримали визнання в усьому світі. Серед них: "Кавказькі мінеральні води", "Ксмері" у Прибалтиці, "Стара Руса" та "Сергіївські мінеральні води" в Центральній Росії, курорти Ялта та Євпаторія в Криму. Найбільш престижні курортні місцевості - Лівадія, Місхор, Алупка, Гурзуф, Боржом і перебували у власності царської родини і аристократії, в середовищі якої було також престижним відпочивати і лікуватись на закордонних європейських курортах. Вищеназвані курорти приваблювали не тільки росіян, а й іноземних туристів. Наприклад, відома фірма Т. Кука розглядала розвиток лікувального туризму в Росії як дуже перспективний.
В Російській імперії у XVIII - на початку XX ст. було створено 36 курортів і 60 санаторіїв. Тут ефективно розвивався екскурсійний туризм, який переслідував пізнавальну мету, розвивалась краєзнавча робота. Як бачимо, російський туризм, як і європейський, починався з розвитку екскурсійної справи. А для цього необхідною умовою було створення екскурсійних об'єктів, або музеїв.
Період XVIІІ XIX ст. в Росії характеризувався виконанням завдань просвіти населення і розвитку туристично-екскурсійної справи.
Для великих просторів Російської імперії необхідною була велика сітка залізничних доріг. Першу залізницю в Росії побудували ще в 1837 р., між Петербургом і Царським селом; її довжина становила лише 27 км. Ця лінія слугувала, переважно для прогулянок царської родини. В 1851 р. розпочалася експлуатація залізниці Петербург Москва, а в 1864 р. Відкрилося залізничне сполучення між Москвою та Нижнім Новгородом, у 1870 р. залізничне сполучення досягло великого уральського міста Єкатеринбург. Поступово залізниця перетворювалася на доступний для більшості населення вид транспорту, яким користувались і туристи. Саме завдяки розвитку залізничного транспорту з'явився і став популярним і доступним дачний туризм. Користувались попитом у іноземних туристів маршрути по Транссибірській магістралі (Москва-Владивосток), будівництво якої почалося у 90-і рр. XIX ст. і закінчилося в 1916 р. Загальна довжина дороги - 9297 км.
Розвиткові залізниць завдячують, у значній мірі, курорти Кавказу і Закавказзя, міста Кавказьких мінеральних вод. Поїздки до цих місць відпочинку полегшила побудова залізниць Ростогі-Владикавказ (1875 р.). Мінеральні Води-Кісловодськ (1894 р.), Катеринодар-Новоросійськ (1899 р.) та інших гілок Владикавказької залізниці, яка стала єдиним транзитним шляхом через Дон на Північний Кавказ і Закавказзя. У 1913 р. було здано в експлуатацію ділянку залізниці Армавір-Туапсе.
В імперії швидко розвивалось й річкове судноплавство. Наприклад, на р. Дон з 1881 р. до 1894 р. кількість пароплавів збільшилася у 2,4 рази; наприкінці XIX ст. по цій річці ходило 53 пароплави, 12 парових шхун, 233 баржі та 366 вітрильних суден.
На річках Російської імперії діяло багато судноплавних компаній, які конкурували між собою. У Чорному та Азовському морях судноплавство було практично монополізоване Російським товариством пароплавства і торгівлі (РТПіТ). Про величезні масштаби діяльності РТПіТ каже, наприклад, такий факт: в одному лише 1880 р. і на одній лише кримсько-кавказькій лінії пароплави РТПІіТ перевезли 158 тис. пасажирів! Що ж стосується звичайних російських доріг, то їх загальний стан, у порівнянні з Західною Європою, був поганий. У всій імперії єдиною дорогою, яка відповідала високим європейським стандартам, був шлях Санкт-Петербург - Царське село. Ця дорога була вимощена камінням, мала придорожні канави для стоку води, вздовж неї стояли мармурові верстові стовпи, були в наявності спеціальні ємності, де можна було напоїти коней. А в темний час доби вздовж всієї дороги запалювалось 1100 ліхтарів.
Відносно якісною була дорога, що з'єднувала Москву і Петербург. З 20-х рр. XIX ст. почалося вдосконалення Московсько-Сибірського тракту. Вздовж всього шляху із центральної Росії в Сибір стали створювати форпости, притулки та станції.
Ще за Катерини II було видано низку указів, направлених на благоустрій доріг, їх почали випрямляти, обсаджувати деревами, ставити вздовж них верстові стовпи, утворювати постоялі двори і ями (ями - поселення на поштовому тракті в Росії XVIII XIX ст., візники-співробітники яких називались ямщиками). Ями були розташовані на відстані 20-30 верст, а в Сибіру - 100 і більше.
Середня швидкість поїздок дорогами Центральної Росії складала 10 км/год. влітку і 7 км/год. - взимку. Від Москви до Києва, наприклад, можна було дістатися за два тижні, а від Москви до Архангельська - за 10 днів.
Перешкоджала розвитку подорожей в Росії необхідність отримання специфічного документа - подорожньої. Це був різновид внутрішнього паспорту, без цього документа було неможливо відправитись в дорогу. Подорожня видавалась тим, хто бажав здійснити поїздку. В ній вказувалися: маршрут пересування, його мета, ім'я власника, кількість підвод і коней, які були йому необхідні, а також порядок оплати проїзду. Без подорожньої мандрівники не могли отримати коней, а отже - пересуватись далі.
Що стосується зарубіжних поїздок, то для їх здійснення необхідно було отримати "высочайшее дозволенне" - дозвіл імператора. Кожна кандидатура спочатку затверджувалась імператором, не дивлячись на те, що "Жалованная грамота дворянству" декларувала право кожного дворянина виїхати за кордон і повернутись в будь-який час.
7.4 Розвиток екскурсійної справи в Росії у XVIII - на початку XX століття
Одним із перших організаторів екскурсійної справи в Росії вважається декабрист Якушкін, який під час свого заслання до Сибіру (в Тюменську губернію) організовував літні походи та екскурсії для дітей.
В сучасній науковій літературі підкреслюється особлива заслуга в організації екскурсій в Росії Н. Захарова - відомого педагога другої половини XIX ст., директора Олександрівської учительської школи міста Тифліса. В одному із звітів за 1870 р. відзначається користь прогулянок як частини навчального процесу, під час яких учні "наочно знайомляться з навколишньою природою, привчаються спостерігати предмети та явища і давати всьому, самостійно або за допомогою вчителів, оцінку; вчаться виготовляти колекції і, врешті, зближаються зі своїми вчителями". Підкреслювалась необхідність прогулянок при вивченні географії, історії та природознавства. Така ж точка зору була у відомого російського педагога і вченого К. Ушинського.
Особливо швидкого розвитку екскурсійна діяльність набула в Росії в другій половині XIX ст. В цей період активно працювали: Товариство аматорів природознавства, яке мало свої організації в Петербурзі, Москві, Казані, Єкатеринбурзі, Тифлісі та інших містах Росії; Кримський гірський клуб (Одеса, 1890р.); у 1902-1909 рр. діяло Кавказьке гірське товариство (П'ятигорськ); у 1895 р. створено один з перших вітчизняних екскурсійних закладів - Ялтинське екскурсійне бюро Кримська-Кавказького гірського клубу. При Педагогічному товаристві в Москві, починаючи з 1899 р., працювала комісія з організації загальноосвітніх екскурсій для учнів гімназій, комерційних і реальних училищ та шкіл, що координувала діяльність Центральної екскурсійної комісії при Московському навчальному окрузі. Незважаючи на розрізненість діяльності та елітний характер зазначених організацій, вони зіграли позитивну роль у залученні учнівської молоді до пізнання природи, історії та культури. Були зроблені перші спроби популяризації серед робітників науково-матеріалістичних знань в області природничих наук (Пречистенські робітничі курси. Товариство сприяння устрою народних розваг; ці організації, на жаль, були закриті поліцією в 1916 р. за звинуваченням у завдаванні шкоди підвалинам монархічного режиму).
Екскурсійні організації випускали перші спеціалізовані туристичні часописи: "Экскурсионный вестник" (Москва), „Школьные экскурсии и школьный музей" (Одеса), "Русский экскурсант". а також методичну літературу, інструкції для підготовки керівників екскурсій. До роботи організацій залучалися видатні вчені і суспільні діячі: Д. Мамін-Сибіряк, К. Тімірязєв, Д. Менделєєв, І. Павлов, М. Пржевальський, В. Вернадський, П. Семенов-Тянь-Шанський, І. Гревс тощо.
7.5 Туристичний бізнес в Росії наприкінці XIX - на початку XX століття. Створення та діяльність російських туристичних організацій
У питанні про початок організації туристичного бізнесу в Росії існує два погляди. За одним з них. першою комерційною туристичною фірмою в Росії деякі дослідники вважають Акціонерне товариство "Іматри". Статут цієї фірми був затверджений імператором Олександром II та зареєстрований 28 лютого 1871 р. сенатом Великого князівства Фінляндського, що входило в ту пору до Російської імперії.
Інші дослідники туризму дотримуються думки, що народження туристичного бізнесу в Росії пов'язане з діяльністю Леопольда Ліпсона. У 1885 р. у Санкт-Петербурзі була опублікована невелика книжка "Первое в России предприятие для общественных путешествий во все страны света Леопольда Липсон", яка. фактично, викладала концепцію роботи туристичної фірми. В книжці вміщувався повний перелік послуг, які пропонувались клієнтам, у тому числі: проїзд та перевезення багажу, розміщення та утримання в кращих готелях, наявність провідників, або гідів, які знають місцевість, організація екскурсій. У книзі вказувались усі видатки на подорож, які необхідно було оплатити клієнту. "Добросовісне виконання обіцяного" розглядалось як девіз туристичного підприємства.
У своїй книзі Л. Ліпсон пропонував чотири програми подорожей: 40-денна подорож до Італії, літні подорожі на італійські озера терміном 45 днів, а також літній відпочинок у Фінляндії та Швеції по 20 днів. Пропонувався також великий тур зі Сходу на Захід по Дунаю з відвіданням Палестини, Єгипту, Італії, Франції терміном 120 днів.
На рубежі ХІХ-ХХ ст. успішно формувалася туристична інфраструктура (будувалися готелі, заклади харчування та розваг для туристів). Формувалися туристичні центри на Кавказі, в Криму та Прибалтиці, де розвивалися гірський, оздоровчий, розважальний види туризму. Центрами пізнавального туризму стали Санкт-Петербург, Москва та центри губерній.
В другій половині XIX ст. в Росії набули поширення гірські подорожі. У 1877 р. створено перший в країні альпійський клуб при Кавказькому товаристві природознавства в Тифлісі. Створений в 1890 р. в Одесі Кримський гірський клуб відкрив свої філії в Ялті та Севастополі. Наприкінці XIX - початку XX ст. розвитку туризму стали приділяти увагу багато наукових і аматорських товариств, зокрема. Російське географічне товариство, Товариство аматорів природознавства. Петербурзьке товариство народних університетів.
Поширення екскурсій, гірських сходжень, піших походів і велосипедних прогулянок, увага багатьох навчальних закладів, організацій, наукових і фахових товариств до туризму та екскурсій, прагнення російської інтелігенції використовувати подорожі, пересування і пізнавальні екскурсії для освіти населення створили передумови для об'єднання аматорів туризму та екскурсій у спеціалізовані організації. У 1895 р. створено Російський туринг-клуб. а в 1901 - Російське гірське товариство.
Зупинимось на першому з них. Російський туринг-клуб було створено в 1895 р. спочатку під назвою Товариство велосипедистів-туристів (ТВТ). Завданням товариства було "поширення в Росії циклізму і застосування велосипеду в практичних цілях, сприяння туризму взагалі і велосипедному зокрема".
Російський туринг-клуб мав представництва і за кордоном: в Брюсселі, Парижі, Відні, Лондоні, Женеві, Мілані, Мюнхені. За сприяння цієї організації розпочалося видання спеціалізованих ілюстрованих журналів: "Самокат" в Петербурзі, "Велосипедист" і "Циклист" у Москві.
З 1899 р. Товариство велосипедистів-туристів почало видавати перший в країні туристичний журнал "Русский турист", який відіграв велику роль в розвитку та рекламі туризму в країні. У журналі публікувалися описи подорожей відомих людей, характеристики різних регіонів, цікавих для туристів, поради туристам, описи маршрутів. Додатками до журналу "Русский турист" були "Дорожник" і "Ежегодник", що випускались у вигляді дорожньо довідкової книжки.
Товариство велосипедистів-туристів стало ініціатором укладання перших угод з власниками готелів з метою пільгового обслуговування членів цього товариства. А готелі за цими угодами отримували право називатись "Готелями Товариства велосипедистів туристів". Це були: "Отель Эрмитаж" в Петербурзі, "Гостиница В.С. Уткина" в Царскому Селі, "Гостиница Семена Веревкина" в Гатчині, "Славянская гостиница" в Тамбові. При Товаристві велосипедистів-туристів в подальшому були створені секції інших видів туризму. Популярність і авторитет товариства був настільки великим, що воно мало свої відділення не тільки в 24 містах Росії, але й за кордоном.
У 1898 р. на Люксембурзькому конгресі російське Товариство велосипедистів-туристів було прийнято до Ліги туристичних організацій.
Діяльність ТВТ була дуже помітною в розвитку вітчизняного туризму, і деякі історики вважають 1895 р. (рік створення ТВТ) початком туристичної діяльності в Росії. Дійсно, товариство було всебічно активним у популяризації та організації туризму в Росії. Під впливом діяльності ТВТ Онисим Панкратов у 1911-1913 рр. здійснив першу кругосвітню подорож на велосипеді. Він почав її в м. Харбін, перетнув Сибір, об'їхав усю Європу, побував у Великобританії, на пароплаві дістався США, відвідав Японію, Китай і повернувся до Харбіна.
У 1901 р. Російський туринг-клуб перетворили в Російське товариство туристів (РТТ). Воно мало свої відділення в Петербурзі, Москві, Владикавказі, П'ятигорську, Сочі, Алма-Аті. Творцями товариства були всесвітньо відомі вчені Д. Анучін, В. Вернадський, П. Семенов-Тянь-Шанський. В роботі товариства брав активну участь популярний письменник-журналіст В. Гіляровський. Товариство, яке об'єднувало багатьох передових людей, ставило за мету "розвиток туризму в Росії з метою пробудження інтересу до нашої Батьківщини як у середині країни, так і за її межами".
Російське товариство туристів і Російське гірське товариство не були масовими туристичними організаціями; перше нараховувало близько 5 тис. чоловік, що було мізерною часткою із загальної чисельності населення Росії.
В 1902 р. у Санкт-Петербурзі виник один із перших клубів автотуристів. Але автомобільний туризм на початку XX ст. був значно менш доступним, ніж велосипедний.
Завдяки великій кількості судноплавних річок, в Росії успішно розвивалося судноплавство, а услід за ним зростала популярність відпочинку на суднах. Організовувалися круїзи, або водні прогулянки, по Волзі, Неві, Дніпру, Москві-річці. Освоювалися нові природні туристичні ресурси, споряджалися експедиції по великих ріках Сибіру та Далекого Сходу.
Сприяли розвитку туризму, як внутрішнього так і виїзного (за межі імперії), міцна російська валюта та відміна після 1907 р. багатьох формальностей, які гальмували переміщення по країні.
Близько півсторіччя склала історія туризму дореволюційної Росії. Проте, як і в роки свого зародження, туристичні подорожі залишалися нечисельними, були насамперед привілеєм заможних верств, хоча наприкінці XIX ст. і розпочався процес залучення до туристичних подорожей широких кіл суспільства, у тому числі селян та небагатих міщан.
7.6 Прочанство в Російській імперії у XIX - на початку XX століття
Прочанство в Росії з кожним століттям набувало дедалі більшого розмаху. Останнім російським твором, написаним у жанрі "Хождений", були "Странствия Василия Григоровича-Барского по святым местам Востока с 1723 по 1747". Автор цих записок був природженим мандрівником. Він здійснив подорож, яка тривала майже все його життя. Спочатку відвідав Європу: Відень, Пешт, Рим, Барі, де вклонився мощам святого Миколая Чудотворця, далі його шлях був до Венеції, островів Корфу, Хіос, потім до Афону. Після відвідання афонських монастирів Барський вирушив у Палестину, Єгипет, потім через Синайський півострів знов до Палестини. В Дамаску він прийняв чернечий постриг. Із Малої Азії він переправився до Константинополя і через Болгарію, Румунію, Польщу повернувся до Києва, де невдовзі помер. Подорож Григоровича-Барського тривала 24 роки.
Естафету В.Г. Григоровича-Барського перейняв А. Норов, який про свої подорожі до Європи розповів у "Путешествии по Сицилии в 1822 г.". східні мандри описав у "Путешествии по Египту и Нубии в 1834-1837 гг.", але особливо треба виділити його опис "Путешествие по Святой земле", де він намагається порівняти те, що бачив на власні очі, з тим, що бачив вісім століть тому ігумен Даніїл.
Записки прочан з часом змінювали свій жанр. І вже до жанру російської романтичної прози належать твори А. Муравйова "Путешествие по святым местам русским" і "Путешествия по Святым местам в 1830 г.".А. Муравйов зробив вагомий внесок в опис і "популяризацію" російських Святих місць. Він сам відвідав в якості прочанина Троїце-Сергієву Лавру, монастирі Ростова Великого, Валаам, Києво-Печерську Лавру.
У XIX ст. в Російській імперії значно побільшало прочан, порівняно з ХУІІ-ХУІІІ століттями. Ходіння на прощу до віддалених святинь здійснював і простолюд, і члени царської родини. Маршрути прочан пролягали як по території Росії, так і за кордон (переважно на Близький Схід та Грецію). Центрами прочанства християн-підданих Російської імперії були Київ, Москва, Валаам і навіть деякі місця за межами держави.
Про масштаби прочанства в Росії свідчить той факт, що монастирський готель на острові Валаам був розрахований на 1000 місць.
Притулки, заїзди та готелі для прочан у великих монастирях та вздовж популярних маршрутів поширилися в Росії ще в часи Середньовіччя. У XIX ст. новим явищем стали масові подорожі росіян на прощу до святинь Палестини.
У 1847 розпочала свою діяльність Російська духовна місія в Єрусалимі, яка відігравала важливу роль в організації прочанства до Святої землі. У 1882 р. було створено Імператорське православне палестинське товариство (ІППТ), в завдання якого входила не тільки організація прочанства, але й справи благочинності та просвітництва. Товариство відкривало школи, шпиталі в Святій землі, проводило наукову роботу, організовувало археологічні експедиції, налагодило видавничу діяльність. Саме ІППТ у XIX ст. були видані дванадцять "Хождений в Святую землю" та всі відомі на той час записки прочан, починаючи з XII століття.
З середини XIX ст. у Палестині постійно перебувала Духовна місія російської православної церкви (представництво, аналогічне посольству держави). Місія займалася, серед інших справ, організацією прийому прочан: скуповувала земельні ділянки під забудову, а також готові будівлі, які переобладнувала під гуртожитки для прочан; організовувала каравани.
У 1858 р., паралельно з діяльністю місії, в Росії було створено спеціальний Палестинський комітет з метою організації подорожей прочан до святих місць Близького сходу. Перевезення прочан та їхнє розміщення у Палестині взяло на себе Російське товариство пароплавства і торгівлі (РТПІТ), небезпідставно розраховуючи на великі прибутки. Палестинське товариство отримувало значні суми від пожертв, які робили представники всіх верств населення імперії. Палестинський комітет швидко замінив Духовну місію у справі купівлі землі та будівельній діяльності. У 1864 р. замість Палестинського комітету було створено Палестинську комісію при Міністерстві закордонних справ. Але умови подорожей та перебування незаможних російських прочан у Палестині залишались важкими аж до 80-х рр. XIX ст.
Фактичним засновником і керівником створеного в 1882 р. Імператорського православного палестинського товариства (ІППТ) був Н. Хітрово, а головою і формальним засновником - великий князь Сергій Олександрович. Користуючись підтримкою імператорської сім'ї, стабільною міжнародною ситуацією, розвитком морських та суходільних комунікацій, Православне палестинське товариство досягло великих успіхів. Масштаби його діяльності вражають.
У 1907 р. капітал ІППТ складав 2 млн. рублів; товариство мало 8 подвір'їв, лікарню, 6 клінік, 101 учбовий заклад (в них було близько 10 тис. учнів); з 1882 по 1907 рр. товариство надрукувало 347 видань з палестинознавства.
Напередодні Першої світової війни, у 10-х рр. XX ст. через готелі та подвір'я товариства проходило до 10 тис. чоловік щорічно.
За даними Н. Хітрово, 70 % доходів ІППТ складали пожертви віруючих. На утримання подвір'їв у Єрусалимі, Єрихоні та інших місцях ішло 35 % витрат товариства, інші гроші витрачалися на освітні та медичні програми, організацію збирання пожертв, загальні організаційні витрати тощо.
У 1884 р. розпочався продаж так званих "прочанських книжок", які надавали їх власникам знижки (до 35 %) на оплату проїзду залізницею до Одеси і на пароплаві до Палестини. Якщо прочанин придбав найдешевші квитки (наприклад, у пароплаві це означало розміщення у трюмі), то подорож з Москви до близькосхідного порту Яффа коштувала лише 46 рублів 50 копійок. Місячний заробіток робітника в Російській імперії наприкінці XIX ст. складав приблизно 40-50 рублів. Таким чином, подорож до Палестини була доступною людям з середнім рівнем доходів. Масовість подорожей до Святої землі ілюструє такий факт: у 1914 р. в Єрусалим на Великдень приїхало 6 тис. росіян.
Цікаво, що в цей період, як і наприкінці XX ст., деякі російські піддані не поспішали повертатися з Палестини додому. Здебільшого, це були жінки. Вони влаштовувалися працювати кухарками чи покоївками у родинах православних арабів, деякі продавали християнські сувеніри. На підставі "прочанської книжки" та письмової рекомендації місцевого священика можна було оформити право залишитись в країні. Були й такі, що займалися проституцією. Саме в той час з'явилося прізвисько "Наташка"; ним місцеві араби наприкінці XIX ст. називали слов'янок "легкої поведінки".
Напередодні Першої світової війни зарубіжні подорожі підданих Російської імперії на прощу стали доступними, а відтак і популярними серед селян (вони складали близько 70 % російських прочан у Палестині) та незаможних міщан, вони не лише задовольняли релігійні почуття, але й були зручним засобом побачити екзотичні країни.
Масові подорожі прочан стали можливими, завдяки великому значенню православ'я в ідеологи Російської імперії і геополітичним інтересам російської верхівки, поширенню впливу імперії на Близький Схід. Держава підтримувала масове прочанство у цей регіон, щоб зміцнити свій вплив у володіннях Османської імперії, в зоні російських політичних інтересів. Важливим чинником був також розвиток транспорту в Російській імперії.
7.7 Основні види туризму в Російській імперії у XVIII - на початку XX століття
Основними видами туризму в Російській імперії були:
- пізнавальний;
- розважальний;
- оздоровчий;
- спортивний;
- релігійний (центри прочанства в Росії: Троїце-Сергієва Лавра; Києво-Печерська Лавра, Валаам; дуже багато людей їздили на прощу до Єрусалиму, Віфлеєму. на Афон); прочанство на Русі було дуже поширеним явищем серед різних категорій населення.
Окремо можна виділити такі популярні види туризму на рубежі ХІХ-ХХ ст.:
- велосипедний;
- гірський;
- круїзний;
- дачний (був дуже популярним в той час, особливо серед інтелігенції);
- до початку XX ст. відносять першу хвилю популярності туристичних автомобільних подорожей.
Основними видами транспорту, що використовувались в туризмі в цей період, були: залізничний, морський, річковий, автомобільний, велосипеди та екіпажі.
Найбільш популярними були літні (включно з травнем та вереснем) подорожі, менше - зимові. Міжсезоння майже не використовувалось для туристичних подорожей.
Основними категоріями населення, що подорожувало, були: аристократія, інтелігенція, буржуазія; селяни, здебільшого, брали участь в туризмі як слуги своїх господарів-туристів або як прочани.
За характером подорожі поділялися на:
- стихійні (за індивідуальною програмою і засобами мандрівника);
- організовані (за допомогою туристичних організацій).
Розділ 8. Розвиток туризму на українських землях у складі російської імперії в XIX на початку XX століття
8.1 Загальна характеристика розвитку туризму на українських землях у складі Російської імперії в XIX - на початку XX століття
Види і характер туризму на території України були такими, як і в Російській імперії (оздоровчий, рекреаційний, гірський, пізнавальний, розважальний, велосипедний тощо), оскільки Україна була її складовою.
На українських землях у складі Російської імперії в XIX - на початку XX ст. успішно розвивалися транспортна інфраструктура і мережа готелів. Будувалися нові дороги, збільшувалася кількість пароплавів та інших суден на річкових шляхах, у великій кількості будувалися залізничні гілки.
Однією з причин був загальноєвропейський процес прискорення науково-технічного прогресу, соціально-економічний розвиток.
Але були й специфічні причини. Україна мала стратегічне військово-політичне та економічне значення для Росії. Без України Російська держава не могла б існувати як імперія. Українські землі слугували сполучною ланкою між столицею імперії та її чорноморськими портами, через які в цей період велася жвава торгівля. Україна була зручним плацдармом для тиску на Османську імперію, для просування через Молдову на Балкани, і досвід невдалої Кримської війни навчив, що без добрих комунікацій імперія не зможе успішно змагатися з потужними суперниками. Крім того, Північне Причорномор'я приваблювало потенційних туристів своїми великими рекреаційними ресурсами, субтропічний мікроклімат Південного узбережжя Криму надзвичайно вигідно відрізнявся від прохолодних балтійських курортів. Нарешті, формування промислового комплексу Донбасу та деяких інших індустріальних районів України також потребували нових залізниць та переміщення значної кількості людей.
Усі ці чинники сприяли покращенню інфраструктури подорожей, зростанню кількості подорожуючих, збільшували швидкість та зменшували вартість поїздок на українських землях.
Незграбна імперська соціально-економічна система створювала багато труднощів для населення. В українських губерніях час від часу фіксувалися випадки голоду. Десятки тисяч збіднілих українських селян були змушені переїхати, внаслідок нестачі сільськогосподарської землі, до Сибіру та Далекого Сходу. Ще більш поширеними були міграції на відносно недалекі відстані: до найближчих промислових центрів або до причорноморських сільськогосподарських підприємств, на заробітки. Залізниця отримувала від таких поїздок значні доходи і розширювала мережу шляхів сполучення.
8.2 Готельні послуги та розвиток курортів у XIX - на початку XX століття
У XIX ст. Київ, маючи сприятливі природно-кліматичні умови, вигідне географічне положення, значну архітектурно-історичну спадщину, високий адміністративний статус і підприємливе, активне та працелюбне населення, мав значний потенціал для того, щоб стати великим туристичним центром Східної Європи. Але для успіху в цій сфері не вистачало сучасної туристичної інфраструктури, тобто готелів, закладів харчування та розваг для туристів, налагодженої транспортної системи.
До відкриття регулярних залізничних рейсів, тобто до 1889 р., плани перебудови центральних вулиць міста згідно нових вимог виконувались повільно. Серед великих готелів Києва виділялись тільки "Зеленая гостиница", яка була побудована ще в 1803-1805 рр. і належала Лаврі. Майже півсторіччя цей готель був найпопулярнішим у Києві. В 1825 р. тут зупинявся О. Грибоєдов. Лаврський готель складався з одного 4-поверхово-го і трьох 2-поверхових корпусів, які розміщувалися поза огорожею монастиря, в Гостинно-Лаврському провулку, що йшов до печер. На цьому місці в давнину існував притулок для прочан, жебраків та калік, заснований ще преподобним Феодосієм.
Лаврський готель мав у 1850 р. 200 окремих номерів і близько 20 загальних кімнат, не враховуючи маленьких будиночків. Приміщенням готелю можна було користуватись безкоштовно протягом 2-х тижнів, їжа коштувала 25 коп. за порцію, окремою в 5 коп. була платня за користування самоваром. Видача обідів починалась о дванадцятій годині. Один з корпусів готелю містив лікарню. Готель приймав до 85 тис. відвідувачів на рік. Утримувався Лаврський готель, головним чином, на кошти графині Анастасії Орлової та княгині Турчанінової.
З появою електрики та введенням в дію залізничних доріг помітно зросла кількість туристів, які прибували до Києва. Існували три основні шляхи, якими користувалися туристи: на пароплавах (по Дніпру); залізницею та в диліжансах.
Особливо важливою була для Києва Південно-Західна залізниця, вона з'єднувала Київ з Петербургом, Варшавою, Одесою, Миколаєвом і Харковом. Московсько-Київсько-Воронезька залізниця слугувала для найкоротшого сполучення з Москвою.
Києво-Полтавська відкривала прямий шлях до Криму (була введена в експлуатацію у 1901 р.). Києво-Ковельська залізниця вела до західних кордонів Росії.
Сім кур'єрських, поштових і товарно-пасажирських потягів з вагонами І-го, ІІ-го та ІІІ-го класів щоденно приймав і відправляв у зворотному напрямку побудований в стилі англійської готики павільйон Центральної станції київських залізничних доріг, відкритий у 1870 р. (архітектор Вишневський). Вокзал мав загальну площу 460 кв. м: розкішні зали очікування для аристократів, маленькі та брудні приміщення для простолюду. Міська станція залізничних доріг виконувала доручення пасажирів з доставки багажу до квартир і готелів. Умови цих послуг знали провідники кожного потягу.
Прибулих до Києва пасажирів часто зустрічав духовий оркестр. Прибуття потягів очікували кінні екіпажі, готельні омнібуси, розфарбовані у фірмові кольори. Знайти екіпаж не було проблемою, але найняти його було недешево. На привокзальній площі працювали комісіонери, вдягнені у фірмовий одяг і картузи з літерою "К", вони пропонували зупинитися в найкращих готелях Києва. На рубежі ХІХ-ХХ ст. Київ славився гостинністю, і готелів вистачало на всіх заможних туристів.
Найфешенебельнішими вважались "Гранд-Отель", "Отель де Франс", "Бель-Вю" та "Европейская" на Хрещатику, а також "Метрополь" на Великій Володимирській. В першокласних номерах - розкішне меблювання, чемна прислуга, власні екіпажі, телефон. Номер зі зручностями коштував від 1 до 12 карбованців на добу; самовар та білизна - за окрему платню.
Гучні назва київських готелів відображали географію Європи: "Малороссия", "Дрезден", "Россия", "Петербуржская", "Английская", "Лондон", "Рим", "Неаполь", "Женева".
Підприємливі кияни утримували велику кількість мебльованих кімнат майже на кожній вулиці міста. Сервіс в них не поступався першокласним готелям, а коштував у декілька разів дешевше.
Велика кількість готелів розміщувалась на вулиці Безаківській (нині Комінтерна) - їх скупчення пояснювалось безпосередньою близькістю вокзалу та прекрасного ботанічного парку. Майже всі готелі на цій вулиці були побудовані у 1880-1890 рр.
64 готелі Києва, які були в Києві до 1901 р., можна умовно розділити на чотири великі групи.
1. Готелі, що знаходились безпосередньо поруч з вокзалом (4).
2. Готелі на Подолі (11). Розвиток подільської готельної інфраструктури був пов'язаний, по-перше, з близькістю Дніпра, по-друге, з історично-обумовленою спеціалізацією району - торгівлею, організацією ярмарків.
3. Готелі в безпосередній близькості від Лаври та вздовж вул. Олександрівської (нині Грушевського). їх присутність була обумовленою близькістю Києво-Печерської лаври, важливих адміністративних будинків, великих парків, що дозволяло печерським готелям конкурувати з готелями центру.
4. Готелі центру міста. На території сучасного Старокиївського району функціонувало 44 готелі. Архітектори доклали максимум зусиль, щоб центр Києва став "доходним місцем з точки зору туризму". Здебільшого, на Хрещатику переважав стиль "віденський модерн". На східному кінці Хрещатика виникло розкішне місце розваг - парк "Шато де Флер", створений у 1863 р., зі своєю перлиною - Долиною троянд (нині на цьому місці стадіон "Динамо"). У всіх першокласних готелях були лазні, гаряча вод; їжа подавалась в номери або споживалась в ресторані, був свій погріб вин, які раз на добу подавались клієнтам безкоштовно.
Найдорожчим рестораном Києва в кінці XIX ст. був ресторан при готелі "Метрополь", який належав купцеві Дьякову. Престижними вважались ресторани при готелях "Бель-Вю", "Европейская", "Гранд-Огель", "Континенталь". користувались популярністю, але не були такими дорогими ресторани при готелі "Орион", "Древняя Русь" і "Марсель". Добрий обід тут коштував 30-40 коп.
Порція кави в кав'ярнях на Хрещатику коштувала 20 коп., у фірмових кав'ярнях "Варшавская" на Лютеранській і "Швейцарская" на Прорізній - 25 коп.
Всі готелі мали спеціальний штат посильних, які виконували різні доручення клієнтів. З появою телефону всі готелі скористалися цим досягненням цивілізації, і потреба в посильних різко зменшилася.
Згодом по головній вулиці Києва Хрещатику був пущений трамвай, де проїзд коштував набагато дешевше, ніж в омнібусах та екіпажах.
На початку XX ст.5 київських готелів того часу вважались готелями вищої категорії, згідно світових стандартів. Це "Континенталь", "Гранд-Отель", "Бель-Вю", "Европейская", і "Франсуа". Ще два були на ранг нижче, але теж користувалися популярністю - це "Английская" та "Националь". На жаль, до 1930 р. залишилось тільки 5 діючих готелів. Це "Континенталь" по вул.К. Маркса з 94 номерами, "Марсель" на бульварі Шевченка, "Новая Россия" і "Красний Киев" на вул. Леніна і "Сельсини дом" на вул. Горького. Змінились часи, а з ними і назви вулиць та готелів. "Континенталь" підірвали в 1941 р. при відступі радянських військ з Києва; готелі "Бель-Вю", "Гранд-Отель" та "Французская" знищили німці; будинок готелю "Европейская" був знесений у 1978 році.
Аналогічно Києву розвивалась туристична інфраструктура на рубежі ХІХ-ХХ ст. і в інших великих містах України - в Одесі, Харкові.
Особливо активним було будівництво готелів в Одесі, оскільки це був великий морський порт і зручне місце для розвитку туризму. Більшість готелів розміщувались у центрі міста, біля морвокзалу на Приморському бульварі, на вул. Пушкінській, яка з'єднувала морський та залізничний вокзали. У дореволюційній
Одесі було 34 готелі та 6 заїжджих дворів. Найбільш популярними були готелі "Лондонская" (1899 р. архітектор Ю. Дмитренко) на Приморському бульварі, "Бристоль" (1899 р. архітектор А. Бернардацці) на вулиці Пушкінській, "Пассаж" (1898 р. архітектори Л. Влодек і Т. Фішер) на розі Преображенської та Дерибасівської. Цікаво, що незважаючи на столітній вік, ці готелі функціонували в Одесі й на початку XXI століття.
В Ялті перший готель побудували в 60-ті рр. XIX ст. Матильда Рибіцька; вона придбала наділ землі в Ялті по вул. Бульварній, 12 у княгині Воронцової, де згодом архітектором Бшліманом був збудований двоповерховий будинок, в якому відкрили перший в місті готель. Спочатку він мав назву "Ялта", потім був перейменований в "Тавриду", а після реконструкції у 1906 р. отримав назву "Бристоль". За часів радянської влади назва змінювалась декілька раз. Зараз готель реконструйовано, повернуто назву "Бристоль", він є одним з найпрестижніших у Ялті, знаходиться по вул. Рузвельта, 10. До речі, готель з такою ж назвою був і в Києві, по вул. Городецького; зараз це житловий будинок.
Початок курортного будівництва на Півдні України припав на 70-ті рр. XIX століття. За ініціативою земств, лікарських та інших громадських організацій, приватних осіб, практично без фінансової допомоги уряду почали відкриватися санаторії вздовж усього узбережжя.
Аристократи та найбільш успішні буржуа обрали для палаців і дач головним чином Південний берег Криму. Готелі й пансіонати, що перебували в приватному володінні, експлуатувалися переважно в літній сезон.
Понад 100 джерел мінеральних вод, численні грязьові озера, величезна кількість винограду усе це також сприяло популяризації півострова.
Усього в дореволюційній Росії було 36 курортів, 60 санаторіїв на 3 тис. місць. При цьому кожний курорт мав специфічні особливості забудови міст, організації відпочинку та лікування.
Крихітне поселення Ялта, що в 1802 р. налічувало 13 будиночків, поступово перетворилось на центр усього південного узбережжя Криму. Розвитку Ялти сприяло будівництво в 1832-1837 рр. гравійної дороги Алушта Сімферополь, яку в 1847 р. продовжили до Севастополя.17 вересня 1837 р. імператор Микола І надав поселенню Ялта, в якому мешкали лише трохи більше 200 чоловік, статус міста.
Швидке перетворення Ялти на курорт почалося після того, як в Лівадії та Ореанді стали відпочивати члени імператорської родини, за ними потягнулося чимало аристократів, які придбали великі ділянки землі поблизу Ялти та побудували палаци й дачі. Наприкінці XIX ст. землі в цьому районі вже активно скуповували під дачі багаті підприємці. Почалося будівництво фешенебельних готелів, великих магазинів, приватних дач і лікарень, створення промислових садів та виноградників. Ялта стала престижним аристократично-буржуазним курортом. У 1875 р. в Ялті побудували великий комфортабельний готель "Россия" (зараз у цьому будинку розташований готель "Таврида").
Біля витоків зародження курорту стояв відомий російський учений С.П. Боткін. За його рекомендацією представники царської династії Романових придбали поблизу Ялти маєток Лівадію.
Ялту почали називати "Російською Ніццою" і "Російською Рив'єрою". У 1913 р. місто Ялта займало територію від Лівадії до Масандри, а його населення складало більше 30 тис. мешканців.
У 1900 р. у приватному будинку на околиці Ялти добродійне товариство міста за участю А. Чехова, Л. Толстого, М. Горького побудувало пансіонат "Яузлар" на 20 місць.
У 1901-1902 рр. було відкрито дитячий санаторій в Алупці.
У 1915 р. майже всі курортні заклади Ялти - 5 санаторіїв на 169 місць, клінічна дитяча колонія, притулок на 24 місця для хворих на туберкульоз - були платними. До послуг заможних клієнтів були 14 готелів на 800 номерів, 3 комфортабельних приватних санаторії та 5 пансіонатів.
Упродовж літнього сезону тут вирувало життя. А коли курортники роз'їжджалися, місто ставало тихим, провінційним, заклади відпочинку і магазини здебільшого зачинялися. Отже, циклічність, сезонна залежність життя цих населених пунктів була такою ж, як в сучасних курортних чорноморських містах.
У сусідній Алушті в 1864 р. у 120 дворах мешкало 763 особи; у 1902 р. населення зросло до 2800 чоловік. Однак містечко мало невеселий вигляд: удень намощена набережна втопала в клубах пилюки, а ввечері стояла суцільна пітьма.
У 1904 р. Алуштинське товариство курортного благоустрою склало, план поліпшення дорожнього та інших господарств. Однак цей план не було реалізовано. Тим не менш, значення Алуніти як курорту поступово зростало, завдяки доброму транспортному сполученню і чудовим природним ресурсам. У 1913 р. в Алушті відпочили 3,5 тис. чоловік. В місті в цей час вже було 4 готелі, в яких, разом, нараховувалося 77 місць.
З кінця XIX ст. найкращим місцем для морських купань вважалася Євпаторія.
"Тутешнє морське купання таке, що, напевно, кращого не знайдеш у всьому світі", - писала Леся Українка. Крим вона відвідувала неодноразово - у 1890, 1891 і 1907 рр., намагаючись вилікуватись від кісткового туберкульозу.
Мойнакське озеро з його цілющими грязями принесло Євпаторії велику популярність. У 1886 р. на березі Мойнакського озера побудували грязелікарню. У 1890 р. території з грязями перейшли у підпорядкування Таврійського губернського земства. Було побудовано дві нові грязелікарні, готель літнього типу на 70 номерів, парк з двома ставками. У 1912 р. був відкритий Цандерівський інститут, що готував лікарів-бальнеологів.
Завдяки ініціативі окремих підприємців, у 1905 р. в Євпаторії було введено в дію першу приватну здравницю "Приморський санаторій", а через 4 роки - два приватних медичних пляжі. У 1911-1914 рр. побудували санаторій і великий готель "Дюльбер", у 1913 - ще сім приватних санаторіїв на 400 ліжок. З 1893 р. велося інтенсивне дачне будівництво.
Здавна привертали увагу російських мандрівників і дослідників лікувальні властивості сакських мінеральних грязей. Про це згадується ще в працях академіка П. Сумарокова (1799 р.). Що ж стосується лікування, то воно протягом віків слугувало джерелом прибутку місцевих мулл. У 1527 р. у Саках було відкрито першу лікарню, через 5 років - готель для хворих на 20 номерів. Про користь лікування на Сакському озері писав у своєму листі до В. Жуковського М. Гоголь (1835). Саки як курорт почав постійно функціонувати з 1828 р. і був найстарішим грязелікувальним курортом на території колишньої Російської імперії.
Популярність сакських грязей зростала. У 1837 р. тут було побудовано відділення Сімферопольського військового госпіталю, де крім офіцерів оздоровлювалися й "нижні чини".
Хворі на сухоти віддавали перевагу Старому Криму, де особливою славою користувалися квіткові ванни, їх готували на квітах і травах, зібраних в околицях міста.
Судак приваблював двокілометровим піщаним пляжем, відсутністю туманів, рівномірністю температури морської води, великою кількістю винограду (культивувалося 600 сортів!). Правда, до послуг гостей міста у 1890-х рр. тут був тільки один готель. У Севастополі в цей же час їх було 14 (це крім 5 пансіонатів, грязелікарень та купалень). У 1911р. готелів у Судаку працювало вже три, але ціни трималися високі, і харчування було порівняно дорогим.
Високим рівнем розвитку інфраструктури гостинності відрізнявся Севастополь. Російський уряд сприяв розвиткові тут пізнавального туризму, у тому числі з метою посилення популярності армії та флоту. Кримська війна 1853-1855 рр. привернула увагу всього світу до Кримського півострова, і насамперед до Севастополя. Центральний уряд та місцева адміністрація намагалися перетворити руїни оборонних споруд та меморіали на привабливі екскурсійні об'єкти, і ці зусилля не були марними. В численних готелях красивого міста мешкали туристи з багатьох країн Європи. Окрім пам'яток Кримської війни, туристи охоче милувалися залишками античного міста Херсонес та християнськими святинями севастопольських околиць.
Наприкінці XIX ст. дуже цікавим туристичним об'єктом у Севастополі був Російський Чорноморський флот, відкритий для огляду практично всім бажаючим. Військові моряки привітно зустрічали туристів, які прибували на борт старих та нових панцирників і крейсерів у шлюпках, і особисто проводили екскурсії. Туристи із захопленням споглядали на учбові стрільби флоту, підняття прапорів, відбивання склянок та інші військово-морські акції.
Однак, у 1905-1907 рр. Чорноморський флот став одним з чинників величезних збитків готельної, та й усієї туристичної галузі Криму. У Севастополі революція вилилася у величезний військовий бунт. Чорним морем блукав повсталий броненосець "Потьомкін", наводячи жах на відпочиваючих.
Наприклад, у липні 1905 р. панцирник-заколотник зайшов у феодосійський порт. Команда вимагала в адміністрації видати вугілля, воду й харчі, погрожуючи відкрити вогонь з корабельних гармат по місту. Туристи та мешканці у паніці залишили місто. На момент закінчення терміну ультиматуму, який висунули моряки "Потьомкіна", у Феодосії залишилося не більше трьохсот людей.
Гурзуф - невелике сільце наприкінці XVIII ст. (усього 179 чоловік державних селян) - через 100 років стало найфешенебельнішим курортом Криму. Підприємець П. Губонін, який нажив великий капітал на будівництві Лозово-Севастопольської залізниці, спорудив у місті готелі, ресторани, провів електрику, телефон, упорядкував парк і навіть установив там барвисті фонтани. Однак, через дорожнечу, курортників було мало: 900 чоловік у 1891 р. і 1558 - через 10 років, у 1901 р. Як бачимо, зростання порівняно незначне.
Подобные документы
Теорія та сутність іноземного туризму та його забезпечення. Основні світові тенденції розвитку міжнародного туризму. Аналіз розвитку іноземного туризму в Україні, особливості розвитку туристичного ринку в нашій країні. Інвестиційна політика в цій галузі.
реферат [29,3 K], добавлен 27.03.2012Сутність міжнародного туризму та його особливості. Види міжнародного туризму в Україні. Основні чинники, що впливають на формування і функціонування туристичного ринку. Дослідження організації туризму провідними міжнародними туристичними фірмами України.
дипломная работа [518,2 K], добавлен 27.03.2013Дослідження соціальних, економічних передумов і особливостей розвитку туризму у Франції у сфері державної політики туризму. Географія туризму Франції і характеристика її культурного і історичного потенціалу. Аналіз французької моделі розвитку туризму.
реферат [17,3 K], добавлен 09.10.2010Аналіз стану розвитку замкового туризму, його ролі та значення для розвитку туризму в Україні. Європейський досвід організації замкового туризму, основні напрями його розвитку в Україні. Головні об'єкти замкового туризму та особливості їх збереження.
статья [22,0 K], добавлен 06.09.2017Основні етапи виникнення теорії туризму і тенденції його розвитку в сучасності. Сутність та його головні функції, види та форми, взаємозв’язок з іншими науками. Класифікація подорожуючих осіб та подорожей. Індустрія туризму як міжгалузева система.
курс лекций [483,7 K], добавлен 02.03.2011Сутність рекреаційного туризму та його місце в загальній класифікації туризму. Тенденції розвитку туризму в Індонезії. Характеристика ресурсного потенціалу Індонезії для розвитку рекреаційного туризму. Обґрунтування нового рекреаційного туру в Індонезії.
курсовая работа [3,4 M], добавлен 02.04.2016Готельна індустрія як основна ланка матеріально-технічної бази туризму. Готелі - складовий елемент індустрії туризму, заклади харчування - матеріальна складова індустрії гостинності. Вплив індустрії гостинності на Євро 2012 в контексті розвитку туризму.
курсовая работа [61,9 K], добавлен 13.12.2009Передумови та напрями туризму в Україні. Перспективи туризму як засобу розвитку здоров'я та безпеки суспільства, сучасні підходи до нього. Стан та перспективи ділового та яхтового туризму. Сільський туризм як перспективний напрямок розвитку індустрії.
курсовая работа [46,4 K], добавлен 10.04.2011Сутність гастрономічного туризму. Природно-географічні чинники функціонування й розвитку туристичної сфери Херсонської обл., аналіз її сучасного стану. Проблеми розвитку гастрономічного туризму. Пропозиції щодо удосконалення цієї галузі в Херсонській обл.
курсовая работа [45,9 K], добавлен 16.05.2019Наукові засади розвитку лікувально–оздоровчого регіонального туризму. Модель розвитку лікувально–оздоровчого туризму на Тереблянщині. Передумови розвитку його в регіоні. Аналіз виникаючих проблем туризму. Рекомендації з модернізації нового напряму.
курсовая работа [32,0 K], добавлен 20.04.2019
