Історія туризму
Передумови виникнення туризму. Характеристика етапів розвитку міжнародного і вітчизняного туризму. Внесок окремих особистостей у становлення і розвиток туристичної справи, сфери гостинності. Основні тенденції розвитку туризму в різні історичні епохи.
| Рубрика | Спорт и туризм |
| Вид | учебное пособие |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.09.2017 |
| Размер файла | 436,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Афанасій Нікітін - перший з росіян, хто описав Південну і Південно-Східну Азію від Уралу до Китаю.
В результаті походів Єрмака у 80-х рр. XVI ст. до Росії приєдналася Сибірська земля. Були засновані нові міста.
Іван Москвін у 1639-1642 р. здійснив подорож від Якутська до узбережжя Охотського моря.
У 1648 р. Семен Дежнєв відкрив протоку, яка розділяє Америку і Азію.
В кінці XV - на початку XVI ст. в Москві з'явились перші путівники-дорожники, в яких були вказані відстані між великими населеними пунктами. Серед них найцікавішими були дорожники Півночі та Уралу. На основі подібних дорожників був складений в 1497 р. перший "Чертеж Русского государства" (карта), для роботи над яким були запрошені італійці.
В XVI ст. відбувалося освоєння росіянами Сибіру та Далекого Сходу, в цей час було закладено міста: Тюмень (1586), Тобольськ (1587), Березов (1593), Сургут (1594), Верхотур'є (1598), на початку XVII ст. Томськ (1619). Красноярськ (1628), Якутськ (1632), а у 1639 р. росіяни вийшли до берегів Тихого океану.
Важливим елементом подорожей було складання карт. Російська картографія від самого початку свого існування була державним надбанням. На Русі карти називались "чертежами", один із перших - "Большой чертеж по всему Московському государству" - був створений на рубежі ХУІ-ХУІІ століть.
В 1613 р. Гессель Гертіс віддрукував географічну карту всієї Росії, за кресленням Федора Годунова.
У 1627 р. складена "Книга к большому чертежу", яка вміщувала коментарій до загальної карти, де був перелік міст і деякі етнографічні дані. В цілому це був дорожній атлас території від Дніпра до Обі з заходу на схід, і від Лапландії до Бухари з півночі на південь.
Найбільш видатним твором російської картографи того періоду вважається перший географічний атлас "Чертежная книга Сибири". складений Ремезовим у 1701 р. який вміщував 23 карти, складені згідно матеріалів російських першопрохідців.
4.4 Нові складові у сфері гостинності в ХV-ХVІ століттях
У XVI ст. в Англії поширилися таверни для простолюдинів, вони називались ординарними; в них за загальним столом подавали чергові страви за фіксованою ціною. Постоялі двори в континентальній Європі поступались англійським по всім показникам. Навіть у ті часи, коли мандрівники були невибагливими до комфорту, більшість британців, подорожуючи Європою, вжахались від умов проживання в постоялих дворах, які були просто убогими в порівнянні з британськими.
В Англії у XVI ст. улюбленим видом транспорту для пересування на далекі відстані суходолом стала поштова карета. По дорозі поштова карета робила декілька зупинок у придорожніх тавернах або постоялих дворах, які в подальшому стали називатися поштовими станціями.
Серед інших закладів у системі гостинності можна назвати кав'ярні, які з'явились у XVI ст. у Венеції, де можна було випити чашечку кави та поспілкуватись. Кав'ярні з'явились в Європі завдяки успішній торгівлі зі Сходом і перейняттю європейцями деяких східних традицій. Після XVII ст. чай та кава стають традиційними гарячими напоями у Європі, спочатку в заможних домах, а потім і серед інших верств населення.
У 1528 р. Іспанія зустрічала конкістадора Ернана Кортеса. Серед дивних речей, привезених ним з Нового Світу, були дорогоцінні какао-боби і дарований ацтеками секрет приготування пряного какао-напою, що відновлював сили. Так почалася історія шоколаду - продукту, що довгий час залишався привілеєм королів і знаті. "Тільки багатий і благородний міг дозволити собі пити шоколад", - писав у XVI ст. іспанський історик Овієдо.
Аристократія обожнювала французькі "Бутіки гарячого шоколаду" і англійські "Шоколадні будинки".
Першим закладом ресторанного типу вважається Tourd'Argent, що відкрився в Парижі у 1533 р. і протягом століть залишався унікальним у своєму роді закладом.
4.5 Основні види та значення подорожей в ХV-ХVІ століттях
Підводячи підсумки викладеного вище, можемо сказати, що існували наступні види подорожей:
- морські дослідницькі експедиції, які носили організований характер;
- військові походи;
- пізнавальні мандрівки;
- розважальні;
- прочанство, яке носило як стихійний, так і організований характер;
- дипломатичні міси політичних та релігійних діячів;
- мандрівки з метою оздоровлення;
- мандрівки з метою отримання освіти.
Значення подорожей епохи Відродження полягало в тому, що:
- були відкриті нові землі та морські шляхи до них;
- з'явилась світова торгівля;
- відбувався швидкий культурний та економічний обмін між різними країнами та народами;
- подорожі стали носити більш організований характер;
- вдосконалювалися транспортні засоби та розвивалась інфраструктура для подорожуючих.
Розділ 5. Розвиток подорожей в епоху просвітництва (XVII - XVIII ст.)
5.1 Основні чинники появи туризму в епоху Просвітництва
Просвітництво - це, перш за все, ідейна течія в суспільному світогляді другої половини XVII - першої половини XIX століття. Просвітництво характеризується як епоха безмежної віри в людський розум та можливість перебудови суспільства на розумних, справедливих засадах, це епоха розквіту науки, культури та мистецтва.
Треба зазначити, що хронологічні межі епохи Просвітництва були різними, залежно від країни:
- в Англії - ХУІІ-ХУІІІ століття;
- в Західній Європі - друга половина ХУІІ-ХУІІІ століття;
- в Росії - друга половина XVIII - початок XIX століття (також і в країнах Східної Європи);
- у Китаї, Японії - XIX і початок XX століття.
Просвітництво в Західній Європі було тісно пов'язане з Відродженням - добою, коли відбулася переоцінка цінностей, розквітло вільне мислення.
Становлення нового типу культури було пов'язане з посиленням ролі світських елементів, таких як філософія гуманістичного спрямування, мистецтво, яке прославляє людину-творця, розвиваються точні та природничі науки. Саме ці складові утворювали культуру Просвітництва.
В межах нової культури змінювалася і мотивація подорожей, а також їх географія. Центрами „прочанства" людини Просвітництва стають місця зосередження пам'яток історії, культури та архітектури.
До цього періоду подорожі здійснювалися, переважно, з певною прагматичною метою. У добу Просвітництва набуває популярності подорож як приємне проведення вільного часу, в процесі якого можна насолоджуватись життям. Адже під час подорожі людина може дозволити собі відпочити від побутових проблем та турбот.
Помітну роль у зміні мотивації подорожей та їх географії відіграли деякі популярні в епоху Просвітництва літературні твори. З іменем Лоренса Стерна (1713-1768) пов'язують появу нового тлумачення подорожей та їх ролі в житті людини. Один із головних його романів - "Сентиментальна подорож до Франції та Італії". Вибір цих країн не випадковий. Саме сюди були направлені потоки мандрівників, які прагнули вклонитися "ідолам" нового часу. У деяких соціальних колах вважалося, що не бачити головних міст Італії та Франції було непристойно для освіченої людини.
Після Лоренса Стерна з'являлися численні дорожні нотатки та романи, які модно було використовувати як своєрідні путівники. Закономірним результатом розвитку гуманістичного світогляду було бажання людини пізнати себе і світ, звільнитися від існуючих забобонів відносно інших народів і культур. Під час подорожі, зустрічаючись з людьми, знайомлячись з різними звичаями і традиціями, мандрівник вчився взаєморозумінню, толерантності, повазі до представників інших культур.
Подорожі, подібні тим, про які йшлося в книгах популярних письменників, ставали розповсюдженою формою дозвілля вищих суспільних верств, зокрема аристократії.
У XVІІ - XVІІІ ст. світ був поділений на сфери впливу між певними купецькими об'єднаннями. Наприклад, торгові мережі індійських купців були розкинуті далеко за межами Індії, їх представники діяли в Ісфахані, Стамбулі, Астрахані і, навіть, у Москві. Найбільш розповсюдженими в світі були мережі італійців, голландців, англійців, вірмен, євреїв та португальців. Найвпливовішими і найбільшими з усіх перерахованих вище були торгові мережі вірмен та євреїв.
Вірменськими колоніями контролювались ринки Іраку і Османської імперії. Також їх колонії були майже в усіх районах Індії, Росії, на Філіппінах, у Польщі, Німеччині. Наприкінці XVII ст. вийшла книга вірменською мовою, написана Лукою Ванандеці: "Скарбниця мір, ваги, чисел і монет усього світу, або Пізнання всіх видів мір, ваги і монет, що керують торгівлею всього світу, зібране трудами нікчемного паламаря Луки з Вананда, коштом і повелінням пана Петроса, сина Хачатура з Джульфи". Ця книга містила дослідження світових ринків, а також порівняльний аналіз рівня життя в різних містах: Стамбулі, Відні, Москві, Астрахані, Новгороді, Манілі, Хайдарабаді, Багдаді, Смирні, Олександрії. Своєрідним перевалочним пунктом між Сходом і Заходом були колонії вірмен у Львові.
Найдавнішою торговою мережею, яка охоплювала майже всі християнські та мусульманські країни, була єврейська, що існувала ще за часів Римської імперії. У XVIII ст. сефарди, як стали називати єврейських купців, мали великий вплив на атлантичну торгівлю. В Центральній Європі побільшало єврейських мандрівних торгівців (ашкеназі); їх "зоряний час" настане у XIX ст. і буде асоціюватися з міжнародним успіхом Ротшильдів.
Підсумовуючи, визначимо основні чинники розвитку подорожей та появи туризму в епоху Просвітництва:
- соціальна-науковий прогрес;
- розвиток економіки;
- зміни в мотивації подорожей;
- освоєння географічного простору;
- розвиток світової торгівлі;
- як наслідок попередніх чинників - розвиток інфраструктури для подорожуючих.
5.2 Подорожі та географічні відкриття XVII - XVIII століть
З XVII ст. голландські кораблі обслуговували більшу частину світової колоніальної торгівлі. Амстердамський банк, створений у 1609 р., майже століття був єдиним у Європі. До кінця XVII ст. Голландія стає великою колоніальною державою.
У XVII ст. в Нідерландах були створені найбільші картографічні твори, які узагальнили результати Великих географічних відкриттів.
Голландцями були освоєні землі, де в подальшому були створені відомі міста, зокрема Нью-Йорк (У 1624 р. Пітер Мінейт уклав угоду з індіанцями, в результаті якої за 60 гульденів, що тоді дорівнювало 24 доларам, придбав острів Мангетен. Вже у 1643 р. на цьому місці, у Новому Амстердамі (майбутній Нью-Йорк) розмовляли 18 мовами).
Також голландцями була заснована факторія на мисі Доброї Надії, яка в подальшому перетворилася у місто Каапстад (зараз це Кейптаун).
Колоніальні володіння голландців у XVII ст. перевищували територію самої Голландії у 60 разів.
У 1606 р. голландцем В. Янсзоном було відкрито нову землю, названу Новою Голландією; її тільки з XIX ст. стали називати Австралією. Голландці, та й весь світ, вважали, що Нова Голландія є не окремим материком, а лише одним з великих півостровів південного материка (Антарктиди).
Англійська експедиція на чолі з А. Тасманом у 1642-1644 рр. відкрила Нову Зеландію і Тасманію. Але, як і у випадку з Австралією, ці землі вважали не окремими островами, а частиною великого південного материка.
У XVIII ст. голландські та англійські мореплавці почали вивчення Австралії та Нової Зеландії, нанесли на карти багато інших земель.
Одним із кращих англійських мореплавців XVII ст. був Вільям Дампір, авантюрист за характером. Він змінив на своєму віку багато професій, від китобоя до пірата, а у 1697 р. опублікував книгу "Плавання навколо світу", яка принесла йому світову славу. Вона була перекладена на всі основні європейські мови і стала бестселером XVIII ст. Крім побутових та етнографічних описів життя аборигенів далеких екзотичних країн, автор включив у свою книгу розділ про особливості морських вітрів, припливів, течій, сезонів у тропіках. За свої наукові дослідження В. Дампір був прийнятий до Лондонського Королівського товариства (тобто до академії наук).
У 1699 р. експедиція під командуванням В. Дампіра обстежила північно-західне узбережжя Австралії. Про цю подорож він розповів читачам у своїй наступній книзі "Подорож до Нової Голландії".
Дампір відомий ще й тим, що під час свого піратства у Тихому океані він висадив на одному з безлюдних островів вітрильного майстра Олександра Селкірка, який став прообразом героя роману Д. Дефо "Робінзон Крузо".
Наприкінці XVIII ст. відбулися ще декілька відомих подорожей навколо світу. До числа таких плавань належить, наприклад, подорож француза Бугенвиля в 1766 р. і англійця Байрона в 1764-1766 роках.
Більш відомі та важливі - плавання Джеймса Кука (1728-1779). Перше з них було здійснене в 1768-1771 рр. на кораблі "Індевор", і в результаті було отримано доказ острівного положення Нової Зеландії, відкриті Великий Бар'єрний риф і східне узбережжя Австралії.
Друге плавання Дж. Кука у 1772-1775 рр. на кораблі "Резолюшен" підтвердило гіпотезу про те, що в південних широтах між 40-60 градусами не існує великої суші, яка б безпосередньо переходила в Антарктичний материк (в існування гігантського Південного материка вірили до плавання Дж. Кука багато вчених, під впливом Птоломеєвих ідей).
В результаті третьої подорожі Дж. Кука в 1776-1779 рр. на кораблях "Резолюшен" і "Діскавері" в північну частину Тихого океану і в Північне Полярне море були відкриті Гавайські острови, обстежена частина узбережжя Аляски.
Усі три плавання важливі ще й тому, що в них вперше брали участь природознавці різних спеціальностей; вони зібрали науковий матеріал, який залишається цінним і в наш час.
Таким чином, протягом другої половини ХVІ-ХVIII ст., завдяки сміливим експедиціям мореплавців і мандрівників багатьох країн, була відкрита і досліджена більша частина земної поверхні, морів та океанів, які омивають її; були прокладені важливі морські шляхи, які зв'язали материки між собою.
В результаті цих відкриттів розширились зв'язки Європи з країнами Африки, Південної і Східної Азії; вперше були встановлені контакти з Австралією. Торгівля набула світового характеру.
Все це створювало передумови для масового переміщення людей з одних континентів до інших, готувало маршрути майбутніх туристичних круїзів.
До початку XIX ст. в основному завершився процес відкриття населених континентів. Були пройдені і досліджені цілком або в більшій частині свого плину всі значні ріки; були нанесені на карту великі озера, встановлені основні риси рельєфів населених територій.
Значний внесок у вивчення маловідомих районів, країн і континентів зробили російські мореплавці та мандрівники. В 1639 р. були досліджені береги Тихого океану. Першим перетнув Сибір і вийшов до Охотського моря І. Москвітін. У 1643-1646 рр. подорож із Якутська до Тихоокеанського узбережжя здійснив В. Поярков. У 1648 р.С. Дежнєв пройшов морем з устя р. Колими через протоку між Азією та Америкою в гирло р. Анадир.
В липні 1697 р.В. Атласов відкрив Камчатку, а в 1711 р. росіяни побували на Курильських островах. У серпні 1732 р. експедиція Івана Федорова пристала до берегів Аляски біля мису Принца Уельського. Під час подорожі В. Беринга (1725-1743) були відкриті Алеутські острови, острів Беринга, північно-західні береги Америки, прокладений шлях через протоку між Азією й Америкою, зроблена картографічна зйомка узбережжя Охотського моря, Камчатки, Курильських островів і північної частини Японії. Серед імен російських мандрівників XVIII ст. виділяються: В. Прончищев, Д. Овцин, Д. Лаптєв і X. Лаптєв, С. Челюскін, С. Крашенінніков; "російським Колумбом" називають Г. Шеліхова.
Подорожі росіян за кордон та іноземців по Росії складають важливу частину історії подорожей XVII - XVIII століть.
Усі російські подорожі допетровського часу (до кінця XVII ст.) можна поділити на дві групи.
Перша - подорожі, які здійснювались з благочестивою метою: відвідати місця, пов'язані зі священною історією, вклонитися святиням і т.п. Це були подорожі до Царгороду, Єрусалиму, гори Сипай, на Афон. Розповіді цих мандрівників слугували повчальним читанням.
Другу групу мандрівок росіян за кордон складали офіційні поїздки за наказом уряду. Письмові звіти цих урядових посланців відомі під назвою "статейних списків". Поряд з розповідями про дипломатичні відносини в них були також і особисті враження. Наприклад, статейні списки Чемоданова, Лихачова, Валкова та інших посланців, відправлених до Італії; Потьомкіна, відправленого до Іспанії та Франції, тощо.
Московський цар Борис Годунов на межі ХУІ-ХУІІ ст. відправив п'ять молодих дворян для навчання в Любек, шістьох - у Францію, чотирьох - до Англії. Однак, тільки один з них повернувся на батьківщину.
За царя Михайла Федоровича засновані перше постійне шведське посольство в Росії та російське у Швеції. Збільшилася кількість дипломатів у Москві. Створено поштову службу (головним чином для державних потреб, для зміцнення міждержавних зв'язків). Російські дипломати на Заході ставали дедалі більш досвідченими, підстави для їх відправлення за кордон - дедалі більш вагомими, з'явилися перші постійні російські дипломатичні представництва за кордоном.
Російські дипломати на Заході у XVII ст. були явищем рідкісним, екзотичним, як посланці з Японії та Китаю.
У XVIII ст., завдяки діяльності Петра І, проводилися зустрічі вчених, натуралістів, істориків, у зв'язку з чим постійно зростала кількість російських “туристів" за кордоном. За Петра І в Російській державі зарубіжні подорожі стали регулярно, широко застосовуватися для здобуття освіти і почали набувати популярності як одне з улюблених занять заможних людей. Це вимагало створення певних зручностей на дорогах, безпеки, вдосконалення шляхів сполучення.
У 1697 р. російська влада відправила в Італію, Голландію, Англію близько 50 представників найбільш знатної частини дворянства. Офіційна мета відправки кандидатів за море, як свідчив наказ Петра І: "навчання дворян наукам, новим військовим мистецтвам та правилам поведінки".
Почесне місце серед дипломатів-мандрівників петровського часу посідає граф П.А. Толстой (1645-1729). Він належав до дворянського роду, відомого з XVI століття. З 1671 р. почалась придворна служба П.А. Толстого: він отримав чин стольника і перебував при дворі цариці Наталі Кирилівни, а потім царя Федора Олексійовича. Після смерті царя Федора П.А. Толстой повернувся на військову службу і став ад'ютантом І.М. Милославського, свого дядька.
28 лютого 1697 р. П.А. Толстой виїхав із Дорогомилової слободи (Москва) і почав свою тривалу подорож, яка завершилась 27 січня 1699 року.
Протягом усієї подорожі, день за днем, з дивовижною точністю і найдрібнішими подробицями Толстой позначав на папері не тільки міста, але й найменші населені пункти, маєтки, кому вони належать, прізвища та дворянські звання власників, кількість храмів у поселеннях, конфесійну приналежність цих храмів (православні, греко-католицькі, римо-католицькі, іудаїстські); відстань від одного пункту проходження до іншого вказував у верстах, а по території Речі Посполитої - і в польських милях.
По закінченні подорожі 27 січня 1699 р. Толстой представив до царської канцелярії звіт, який у 1888 р. був опублікований родичем Петра Андрійовича Толстого Д.А. Толстим в журналі "Російський архів" під назвою "Подорож стольника П.А. Толстого по Європі (1697-1699 рр.)".
Для подорожніх записок Толстого характерні не згадування окремих, не пов'язаних між собою пунктів географічного простору, а послідовна розповідь про визначні пам'ятки шляху, враження російського "вояжера" від його дорожніх пригод. Опис стає головним засобом зображення простору, безперервного та плинного.
Ділова та докладна розповідь створюється, завдяки переліку міст і країн, по яких проходить маршрут, сіл та пунктів зупинок мандрівника на відпочинок та ночівлю, точною фіксацією часу та відстані, вказівками на спосіб пересування, повідомленнями про дорожні витрати. Недарма французький дипломат Кампредон, який близько знав П.А. Толстого, назвав його "найрозумнішою головою Росії".
Академік Д.С. Ліхачов вважав дорожні записки П.А. Толстого одним з найчудовіших літературних явищ кінця XVII століття. Першим із славнозвісного роду Толстих він увійшов в історію не тільки російської дипломатії та військової майстерності, але й російської словесності. П.А. Толстой створив у своїх нотатках своєрідну "енциклопедію" життя деяких європейських країн і цим "відкрив" Європу для багатьох росіян.
Текст дорожніх записок Толстого викликав інтерес у країнах, де побував мандрівник. В 1859 р. в Варшаві професор І. Савинич опублікував довільний переклад записок Толстого про Польщу.
Художня майстерність записок дала можливість професорам А. Алферову та А. Грузинському включити уривки з них до хрестоматії з російської літератури XVIII ст. для чоловічих та жіночих гімназій. До книги, яка витримала 8 видань, увійшли розповіді російського мандрівника про Відень, Венецію, Падую, Неаполь, Мальту, Феррару та інші європейські міста.
В 1987 р. Макс Окенфусс опублікував переклад дорожніх записок П.А. Толстого англійською мовою з російського видання 1888 року.
Таким чином, "Подорож. П.А. Толстого" є не тільки чудовим путівником для бажаючих помандрувати по описаному маршруту, але й видатною літературною пам'яткою кінця XVII століття,
У кінці XVII ст. здійснена подорож знатного московського боярина Б.П. Шереметьєва до Мальти. В дорожній грамоті, наданій боярину Петром І, сказано: "За нашим наказом відпущено найближчого боярина і намісника В'ятського Б.П. Шереметьєва за його бажанням до Італії, у Рим та Венецію, для бачення тамтешніх країв і держав". І хоча Шереметьєв відправлявся за кордон "за своїм бажанням", неофіційною метою своєї подорожі він мав укладення військового союзу зі "славними у воїнстві" мальтійськими кавалерами проти Османської імперії.
На відміну від П.А. Толстого і його товаришів, посланих Петром І для вивчення наук і зобов'язаних надати звіт, Шереметьєв вважався приватною особою, подорожуючою в якості туриста.
Боярин щедро обдаровував європейських державників, Папу, кардиналів і гросмейстера мальтійських лицарів, наймав сотні людей, які очищали перед його приїздом дорогу в Альпах, несли його поклажу, прислуговували йому.
Опис подорожі Шереметьєва складено одним з її учасників, який з великою цікавістю спостерігав за всім, що відбувається. Головним чином, за діями свого господаря. Відмічав, де Шереметьєв був "своєю особою", де боярин "приймав великі труднощі" і в чому вони полягали, і т.п. Це вже не статейний список, але твір, дуже близький до цього типу літератури. Як і автори "статейних списків", Шереметьєв веде докладний звіт своїх витрат, відмічає церемонії проводів і "візитацій", описує прийоми у владних осіб. На зворотному шляху в Неаполі Шереметьєв став свідком виверження Везувію, а також відвідав єзуїтську академію, де учні привітали його латинськими віршами і показали "великі ігри".
Подорож боярина Б.П. Шереметьєва є однією з яскравих сторінок в історії розвитку відносин Росії з Заходом, відносин, які закладали підвалини постійних відвідувань росіянами європейських країн в якості туристів.
5.3 Поява туризму та розвиток системи гостинності в XVII-XVIII століттях
Одним із багатьох шляхів вкладання коштів з метою задоволення своїх потреб у раціональному відпочинку, розвагах, виконанні релігійних призначень, лікуванні та рекреації в епоху Просвітництва стало нове соціальне явище - туризм.
Основними категоріями населення, представники яких стали першими туристами, були дворяни. Для молодих дворян своєрідний "гранд-тур" по Європі був доповненням до основної освіти, і вони його здійснювали перед тим, як розпочати свою професійну або політичну кар'єру.
Англійці, наприклад, маршрут такого туру розпочинали в Лондоні, потім рушили до Франції, з довготривалим перебуванням у Парижі; потім в Італію (Генуя, Мілан, Венеція, Флоренція, Рим). Зворотний шлях пролягав через Швейцарію та Нідерланди. За бажанням та можливостями маршрут бував і довшим: аж до країн Балканського півострова, Близького Сходу, Єгипту для знайомства з культурою та пам'ятками мистецтва античних цивілізацій. Такі тури тривали 2-3 роки.
По мірі посилення соціальних позицій представників інтелігенції та буржуазії (на рубежі ХVІІІ-ХІХ ст.) їх представники починають здійснювати аналогічні тури.
Велику роль в процесі подальшого розвитку туризму починають відігравати чинники, що пов'язані з розвитком невиробничої сфери, тобто сфери послуг та суспільної інфраструктури. Для міжконтинентальної торгівлі необхідні були комфортні та безпечні готелі та постоялі двори, де купці могли жити під час подорожей або ярмарків, які були дуже популярними в Європі. Отже, торгівля сприяла становленню туризму, розвиваючи сферу гостинності.
Ярмарки були водночас і місцем торгівлі, і місцем народних розваг, в яких брали участь майже всі верстви населення. На італійських ярмарках розквітла комедія. Ще з XVI ст. у Франції стали показувати театралізовані вистави. Ярмарки завжди відвідувались коронованими особами, які вражали народ вишуканістю і розкішшю свого вбрання. Видовища були обов'язковою частиною кожного ярмарку. У Венеції ярмарок Вознесіння був пишним театралізованим і ритуальним дійством. Саме в цей час відбувався обряд заручин венеціанського дожа з морем. Подивитися на це видовище до Венеції стікалось більше 100 тис. чоловік.
Великий вплив на поширення туризму мало будівництво доріг та розвиток транспорту, що дозволяло зменшувати час подолання відстаней і робити більш реальним здійснення подорожі у далекі регіони. Особливо інтенсивно будівництво доріг у XVIII ст. відбувалось в Англії та Франції. Зокрема, у Франції у 80-і рр. XVIII ст. було вже близько 53 тис. км збудованих шляхів, будівництвом та ремонтом яких опікувалося спеціальне відомство з величезним бюджетом.
В середині XVIII ст. в Західній Європі знизилися ціни на перевезення, що сприяло зростанню кількості подорожей.
В наступному столітті подорожі теж ставали дедалі доступнішими, у великій мірі завдяки грандіозним масштабам будування доріг. Наприклад, у США з 1800 по 1850 рр. шляхова мережа зросла у 8 разів.
Однак, до середини XIX ст. відмінною рисою подорожей залишався примітивізм засобів переміщення. Типові диліжанси доби Просвітництва були малокомфортними засобами пересування. Ось що пише про них сучасник: "Короб вузький, і місця там такі тісні, що кожен просить сусіду повернути йому ногу або руку, коли треба виходити. Якщо на лихо мандрівник виявиться з великим животом або широкими плечима. доводиться кректати або тікати".
Об'єднувало всіх мандрівників те, що вони відносились до суспільної меншості, яка мала привілейований статус у суспільстві. Основна ж маса населення проживала свій вік, майже нікуди не виїжджаючи, бо не мала для цього ні коштів, ні відповідної мотивації.
Але певний прогрес все ж таки був. На виробництві скорочувався робочий час та збільшувалась частка вільного, наявність якого е однією з умов, що дозволяють здійснювати подорожі, і це було значним соціальним здобутком і дозволило в майбутньому, в ХІХ-ХХ ст., залучати до туризму працюючі категорії населення.
Збільшення кількості тих, хто подорожував заради задоволення, діяло як стимул розвитку інфраструктури для подорожуючих, збільшення комфортності мандрівок. І в цьому відношенні в епоху Просвітництва в країнах Європи відбувалися суттєві зміни.
У XVII ст. в великих європейських містах почали розповсюджуватись кав'ярні. Тільки у Венеції в 1675 р. їх налічувалось декілька десятків, включно зі знаменитим Саfe Florian на площі Сан Марко, яке функціонує і сьогодні. Перша англійська кав'ярня була відкрита у 1652 р. вихідцем із Вірменії на вулиці Сен-Майкл Аллей у Лондоні. У 1683 р. з'явилася перша кав'ярня у Відні, саме у Відні почали готувати каву нетрадиційно, додаючи в неї мед та молоко. У 1668 р. сицилієць Франческо Прокопіо де Кольтелі відкрив першу кав'ярню в Парижі.
Кав'ярні були попередницями сучасних кафе і подекуди ставали центрами культурного та літературного життя свого часу і, крім цього, допомагали у витверезінні всього європейського континенту. Кав'ярні викликали бурхливі дебати в суспільстві того часу, адже одні бачили в них засіб від повального пияцтва, інші - центри розповсюдження всіх смертних гріхів.
Суттєві зміни відбувались і в системі транспорту. Збільшення популярності подорожі диліжансом призводило до змін системи гостинності на шляхах. Постоялі двори намагалися покращувати умови, які пропонувались постояльцям. В них чітко виконувались правила обслуговування гостей, які відносились до різних соціальних верств.
Заможні люди, як правило, обслуговувались в їдальні або в своєму номері. Бідняки харчувались разом з хазяями закладу на кухні, їм подавали просту їжу без права вибору, але за мінімальну ціну. Французи називали таке обслуговування table d'hote, тобто хазяйський стіл. Заможні гості могли замовляти для себе спеціальні страви з продуктів, які були в хазяїна в меню (а lа саrtе), і могли заходити до кухні, щоб прослідкувати правильність процесу приготування їжі. Намагаючись догодити гостю, господар пропонував певну страву, якою славилась дана місцевість.
Незважаючи на певні зміни на краще, умови проживання в постоялих дворах Європи були на невисокому рівні через погану якість їжі, антисанітарію, велику кількість різних комах.
Представники дворянства, духовенства під час своїх подорожей зупинялись, як правило, у своїх знайомих або за рекомендаційними листами; майже в кожному дворянському помешканні були кімнати для гостей.
Один із перших готелів Європи був побудований у Нанті в 1788 р. і мав назву "Готель Генріха IV". Готель був розрахований на 60 осіб і вважався найкращим у Європі.
Аналогічні процеси відбувались в системі гостинності Америки. Подорожуючі теж могли зупинитись на постоялих дворах або в тавернах. Одними з перших американських таверн вважаються Зіасіі Наизе, відкрита у 1642 р. вихідцями з Голландії в Новому Амстердамі (так тоді називався Нью-Йорк), і таверна у Джеймстауні, штат Вірджинія. Перший готель на велику кількість номерів (70 кімнат) мав назву Сіtу Hotel, він був побудований у 1794 р. в Нью-Йорку.
Поступово таверни та постоялі двори перетворювались на місця відпочинку для жителів даної місцевості; тут можна було взнати останні новини, провести збори, отримати кореспонденцію, укласти ділову угоду. Завдяки цьому, власники постоялих дворів ставали поважними і заможними громадянами, які відігравали значну роль в органах місцевого самоврядування.
Наприклад, Джон Адамс, другий президент Сполучених Штатів Америки, у 80-і рр. XIX ст. був власником і керуючим таверни. Під час американської визвольної революції багато з американських таверн стали штабами відомих генералів. Наприклад, Fraunces Tavern (яка, до речі, існує і сьогодні) була штабом Джорджа Вашингтона, який став президентом США.
В Росії основними елементами системи розміщення подорожуючих були гостинні двори і ямські станції.
У XVIII ст. в Європі в системі гостинності намітились певні успіхи. Кращими за комфортом вважались англійські постоялі двори і таверни. Не дуже відставали від них і європейські готелі, які впроваджували нові послуги для клієнтів. У Франції XVIII ст. з'явилася система ресторанів.
"Батьком" сучасного ресторану вважається парижанин М. Буланже, який тримав цілодобову таверну на вулиці Баель. Головною стравою, яка подавалась відвідувачам, був суп, що називався restorantes (у перекладі з французької - "той, що відновлює сили"), так народився термін "ресторан". У 1782р. на вулиці Рішел'є з'явився розкішний ресторан Grande Taverne de Londres, а три роки по тому у 1785 р. недалеко від Пале-Рояль - ще один, Aux Trois Freres Provencaux. Буланже значно збільшив кулінарний асортимент. Вже тоді, у XVIII ст., ця форма закладів харчування була настільки популярною, що в одному лише Парижі в 1794 р. налічувалось 500 ресторанів.
Деякі дослідники історії гостинності вважають, що ресторан - один з результатів Великої Французької революції, адже завдяки їй французькі ресторатори були вимушені шукати кращої долі в інших країнах, де зайнялися ресторанним бізнесом. Французькі кухарі принесли з собою французькі кулінарні традиції, внаслідок чого прості англійські обіди і примітивна їжа американців були збагачені пікантними соусами і делікатесами.
Франція стала законодавицею моди не тільки в мистецтві та літературі, але й в розвитку кулінарії. У XVIII ст. ресторанний бізнес з традиціями національної кухні в країнах Європи завойовує міцні позиції в обслуговуванні населення. Хоча діло не обходилось і без боротьби за пріоритети. Французьку кухню в багатьох країнах (зокрема, в Італії, США) не визнавали і навіть подекуди її забороняли. Але саме це стимулювало розвиток ресторанного бізнесу. Власники ресторанів і таверн намагались урізноманітнити асортимент своїх блюд, більше турбувались про якість харчування і обслуговування відвідувачів, які вже мали досить вишукані смаки.
У XVIII ст. з'явилися морські курорти, після того, як англійським лікарем Річардом Раселом була доведена і розрекламована корисність морської води. Спочатку такі курорти відкрилися на південному узбережжі Англії, потім на Лазуровому узбережжі Франції, а також були відроджені курорти на морському узбережжі Апеннінського півострова.
В 1792 р. за ініціативою лікаря Р. Расела був створений перший дитячий приморський санаторій в Маргіті.
Поступово поширилася мода на відвідання морських курортів, особливо після того, коли їх стали відвідувати короновані особи. Наприклад, в Англії після перебування принца Уельського в Брайтоні з'явилися десятки курортних містечок неподалік від нього. Внаслідок того, що французький імператор Наполеон III пройшов курс лікування в містечку Біаріц, це місце на довгі роки стало "туристичною Меккою".
Найбільш престижними містами відпочинку аристократії були термальні курорти: Баден-Баден, Віші, Карлсбад (Карлові Вари). Відпочиваючи у таких місцях, менш заможні та менш родовиті верстви населення відчували себе представниками еліти і, крім того, дійсно мали змогу використати цей відпочинок для налагодження зв'язків з аристократами. Отже, відпочинок на курортах був дуже престижним.
У XVII ст. стали поширюватися курорти, головною принадою яких були мінеральні джерела. Одним з таких регіонів стала Нижня Сілезія (на території сучасної Польщі). Під 1636 р. вперше згадується нижньосілезький курорт Кудова Здруй. Трохи пізніше, на початку XVIII ст. почався розвиток курорту Душники Здруй, де в наступному столітті відпочивали класики музичної культури Ф. Шопен та Ф. Мендельсон.
У XIV ст. на території сучасних Карлових Вар знаходилася одна з резиденцій імператора Священної Римської імперії, чеського короля Карла IV - саме того, чиїм ім'ям названо заснований ним перший у Центральній Європі університет (у Празі), мальовничий Карлова міст у чеській столиці; багато інших об'єктів, які цікавлять сучасних туристів, також завдячують своєю появою цій видатній історичній постаті. Біля резиденції монарха розташовувалися мисливські угіддя, і саме під час полювань, згідно багатьом місцевим переказам, Карл IV звернув увагу на незвичайні природні явища - джерела з гарячою водою - і дав початок курорту. Назва знаменитого курорту говорить сама за себе. Вари, у перекладі з чеської, означає: "Джерела, що киплять".
Засноване в 1348 р. у цій місцевості за наказом Карла IV поселення невдовзі отримало статус міста. У 1370 р. мешканцям міста були надані певні пільги, привілеї, гарантії безпеки. Завдяки привілейованому становищу, Карлові Вари багатіли. Війни обходили містечко стороною. У XVIII ст., з поширенням моди лікуватися "на водах", Карлові Вари модернізувалися, і в другій половині століття набули майже такого вигляду, який мають зараз. У 1777 р., згідно задуму відомого лікаря Д. Бехера, побудовані відомі спеціальні заклади курортної інфраструктури: Гейзерів зал (1778 р.), споруда Міського театру, оглядові майданчики та інші місця відпочинку, якими могли скористатися численні туристи. Великі суми на благоустрій Карлових Вар виділяли представники імператорської династії Габсбургів, які часто відвідували місто, збільшуючи навіть самим фактом своєї присутності привабливість курорту для всіх європейців, які мали достатньо грошей для відпочинку в цьому престижному місці.
У 1795 р. в Карлових Варах був запроваджений спеціальний податок - курортна такса.
Безпосередньо сприяла збільшенню подорожуючих і колоніальна політика: просторове збільшення сфер впливу деяких держав супроводжувалося покращенням транспортних комунікацій, збільшенням кількості колоніальних чиновників, торгівців, військових, місіонерів у віддалених регіонах. Колоніальні імперії давали їхнім громадянам багато можливостей для збагачення, і деякі з багатих людей охоче витрачали кошти на мандрівки, в яких задоволення було однією з основних цілей. Англійців вже у XVIII ст. стали називати "нацією мандрівників", бо їх можна було зустріти не тільки в Європі і в численних колоніальних володіннях Британської імперії, але й поза межами цих територій.
В кінці XVIII ст. дедалі більшою популярністю стала користуватися Швейцарія. По-перше, там можна було отримати ефективні лікування, освіту або просто відпочити в мальовничих місцевостях. По-друге, в Швейцарії була найвища якість сервісу для подорожуючих, а також більш високий рівень безпеки, ніж в більшості інших країн.
В мальовничих місцевостях з цілющим кліматом або мінеральними джерелами створюються нові курорти. Зокрема, в Німеччині: в Хайлігендамі, Нордернеї, Травемюнде. Заможні члени суспільства, незалежно від пори року, відпочивали на Французькій або Італійській Рив'єрі, або на термальних курортах Швейцарії. Популярними були також подорожі до Північної Африки, Єгипту та Греції. Ці категорії подорожуючих орієнтувались на розкішні готелі, будівництво яких розпочалось на рубежі ХУІІІ-ХІХ ст. в курортних місцевостях. Менш заможні гості курортів задовольнялись послугами пансіонів, які утримували жителі курортних зон.
З рекламною метою у XVIII ст. було організовано дві акції, які стали точками відліку історії двох видів туризму, альпінізму і подорожей на повітряних кулях: у 1786 р. була організована перша масова екскурсія на гору Монблан в Альпах, а в 1783 р в Парижі братами Монгольф'єр була сконструйована перша повітряна куля.
5.4 Основні види та значення подорожей в епоху Просвітництва
Основними видами туризму в епоху Просвітництва були:
- рекреаційний;
- оздоровчий;
- пізнавальний;
- з метою одержання освіти;
- спортивний (з'явились перші альпіністи, почав розвиватись гірський туризм);
- релігійний.
Туризм, як правило, був індивідуальним, тобто програма подорожі складалася самим мандрівником.
Вже існувала певна туристична інфраструктура: готелі, пансіони, транспортна служба, ресторани.
За тривалістю мандрівки поділялись на:
- довготермінові (на декілька років);
- сезонні (на певний сезон в особливу кліматичну зону);
- короткострокові (на вихідні дні та свята).
Основними видами транспорту були: водний; наземний транспорт з використанням тварин; з'явились повітряні кулі.
5.5 Українські землі в туристичній картографії XVII століття
У другій половині XVII ст. французький негоціант Жан Шарден на свій страх і ризик здійснив три подорожі до країн Сходу. Метою їх, крім задоволення власної цікавості, був пошук можливостей організації торгівлі діамантами. Розуміючи важливість географічного пізнання території, мови, звичаїв і побуту населення, історичних і архітектурних пам'яток, Шарден робив записи, копіював документи, а в одну з подорожей взяв з собою художника Грело, який зробив багато пізнавальних малюнків, що пізніше ввійшли до тематичного туристичного атласу. В атлас вміщено, зокрема, план і зовнішній вигляд руїн давньої перської столиці Персеполіса. У цьому своєрідному, першому в світі туристичному атласі є чимало й етнографічного матеріалу, що цікавить туристів: жанрові сценки з життя різних народів, (наприклад, куріння кальяну), сцени прийому послів і коронації, зразки національного вбрання, копії стародавніх написів, абетки східних мов (бенгалі, деванагарі) з транслітерацією латинськими літерами.
Одну з подорожей Шарден здійснив через Крим. Територія України в атласі частково відображена на "Карті узбережжя Чорного та Азовського морів", виконаній особисто Ж. Шарденом у 1672 році. Схоже на те, що на типовій для тих часів карті, де реальне співіснує з фантастичним, Шарден за результатами своїх подорожей вніс доповнення та поправки. Більш докладних свідчень про Україну атлас не містить.
Матеріали подорожей Ж. Шардена було систематизовано та видано у вигляді гравюр, об'єднаних в атлас. Близьким до нього за манерою виконання є атлас французького художника Лебрена, хоча він і не містить у собі чогось принципово відмінного.
До речі, у картографуванні туризму художнє зображення йде поруч з картографічним, а часто й передує йому. Серед перших таких зображень на теренах України згадаємо гравюру А. Гогенберга. виконану за малюнком А. Пассоротті, що з документальною точністю зображує панораму Львова. Призначалася вона для атласу "Опис відомих міст світу" (Кельн, 1618 р.). Ці атласи (видавались кельнським теологом Георгом Брауном. До 6-томного видання атласів (з 1572 р. до 1618 р.) увійшли близько 500 планово-перспективних панорам міст з різних частин світу. Більше того, в наступні роки вийшло багато перевидань цих атласів.
Витоки вітчизняної картографії, зокрема туристичної, знаходимо в діяльності типографії Києво-Печерської Лаври. В 1638 р. там було надруковано польською мовою книгу Афанасія Кальнофойського "Тератургіма" з додатком - трьома картами: планово-перспективними зображеннями Києва та найпершими серед друкованих на українських землях планами - схематичними плановими зображеннями Ближніх (Антонієвих) і Дальніх (Феодосієвих) печер.
З 1643 р. після здійснення київським митрополитом Петром Могилою канонізації 69 ченців, похованих у печерах, Києво-Печерська Лавра стала місцем масового прочанства.
Виникла необхідність відтворення плану печер, що й було зроблено у своєрідному історико-релігійному творі "Києво-Печерському патерику", перше друковане видання якого було здійснено в 1661 р. у друкарні Києво-Печерської Лаври за розпорядженням архімандрита Лаври, ректора Києво-Могилянської колегії І. Гізеля.
Розділ 6. Розвиток туризму в світі в ХІХ - першій половині ХХ століття
6.1 Основні чинники та напрямки розвитку туризму і системи гостинності в світі в XIX - першій половині XX століття
Науково-технічний прогрес, соціальні реформи, підвищення рівня життя, введення гарантованих неоплачуваних, а подекуди оплачуваних відпусток (у Німеччині, наприклад, вперше відпустки були встановлені законом про державних службовців 1873 р.) обумовили поступове зменшення робочого часу на користь вільного.
В другій половині XIX ст. до індустрії відпочинку увійшли підприємства готельного господарства; з'явилися перші бюро подорожей, одним з завдань яких були організація туристичних поїздок і реалізація їх споживачеві.
Хрестоматійним прикладом першого пекидж-туру (комплексу туристичних послуг, який продається за єдиною ціною) є груповий тур (взяли участь 570 чоловік), організований англійцем Томасом Куком у 1841 році. Комплекс послуг містив 20-мильну поїздку залізницею, чай і булочки в поїзді, духовий оркестр.Т. Кук переслідував при цьому, скоріше, соціальні, ніж комерційні цілі. Будучи головою спілки непитущих, він хотів подібною акцією привернути увагу до можливостей раціонального використання вільного часу і знайти нових прихильників для керованої ним спілки. Але успіх турів Т. Кука підштовхнув інших підприємців організовувати подібні заходи, вже з суто комерційною метою. В наступні 20 років в Англії (1840-1860 і рр.) почали виникати бюро подорожей.
Чому саме Великобританія стала піонером туристичної діяльності? Цей факт можна пояснити тим, що саме у Великобританії вперше в світі відбувся промисловий переворот, тобто комплекс економічних, соціальних, політичних та ідеологічних змін, модернізація суспільного життя.
До того ж, Великобританія мала багато колоніальних володінь, між якими постійно мігрували люди різних професій і достатку, які освоювали нові землі, засновували нові міста, у тому числі курорти, готелі, транспортні компанії, заклади харчування і розваг для подорожуючих, чим при нагоді могли скористатися туристи.
Але інші країни Західної та Центральної Європи відставали ненабагато. Наприклад, у 1854 р. в Берліні Карл Різель відкрив бюро подорожей.
В 1863 р. в Бреслау (нині польське м. Вроцлав) було засновано бюро подорожей „Райзебюро-Штанген”. Фірма мала тісні контакти з пароплавними компаніями і на початку ХХ століття активно рекламувала та продавала морські круїзні розважальні поїздки. В Німеччині кінця ХІХ - початку ХХ ст. дальні туристичні поїздки мало хто міг собі дозволити. Проте поступово подорожі ставали доступними середньому класу. Серед чиновників і службовців у цей період набув широкого поширення літній виїзд на дачі. Дача знаходилась, як правило, недалеко від міста; основним видом транспорту дачників була залізниця, розміщення характеризувалося скромністю і статечністю. Дачний сезон тривав у забезпечених сім'ях з кінця червня до початку вересня. Для бюджету сімей дрібних чиновників і робітників дачі стали доступними лише наприкінці 20-х рр. XX століття.
Найстарішим туристичним агентством США вважається компанія Аsk Mr. Foster ("Запитайте містера Фостера"), історія якої почалася у 1888 р., коли У. Фостер відкрив у м. Сан-Августін (штат Флорида) заклад, який він назвав "офіс по наданню інформації, пов'язаної з поїздками". У 1890-і рр. відділення агентства Фостера з'явились в інших містах Флориди, а потім у Нью-Йорку та інших великих містах США. V 1988 р. у компанії Фостера було більше 750 відділень у 46 країнах світу, а загальний обсяг продаж її послуг перевищував аналогічний показник Аmerican Express.
Видавці швидко реагували на зростання популярності туризму. На початку XIX ст. англійським видавцем Дж. Марі було започатковано видавання путівників. Але більший внесок у цю справу зробив німецький видавець та книготорговець Карл Бедекер. У 1827 р. він створив фірму, яка спеціалізувалась на випуску путівників, а у 1846 р. видавництво Бедекера почало видавати путівники іноземними мовами. Якість їх була досить високою, оскільки для їх складання залучались різні фахівці: історики, мистецтвознавці, географи, літературознавці. Бедекерами стали називати путівники для туристів у багатьох країнах.
У 1854 р. в Англії було видано перший довідник по готелях, адресований туристам.
У 1862 р. з'явився і перший каталог туристичних поїздок, що було наслідком розширення туристичного попиту і сприяло його збільшенню в наступні роки.
У туризмі в XIX ст., як і в попередню епоху, законодавцями моди були, в значній мірі, письменники. Говорячи сучасною мовою, вони рекламували самі подорожі, ті місця, які особисто відвідали (чимало письменників, як, наприклад, Ж. Берн, добре і "звабливо" описували також місця, в яких ніколи не бували). Письменники дуже образно змальовували вигляд місцевостей, готелі або будинки, де зупинялись, кухню тієї чи іншої країни, шляхи сполучення.
До речі, найкращими в той час були шляхи в Англії та Франції, а дороги Німеччини та Росії знаходились у жалюгідному стані, в Італії ж подорожуючі сильно ризикували бути пограбованими.
Полегшенню, а тому й поширенню подорожей у світі сприяло заснування нових християнських місій на околицях так званого цивілізованого світу. Католицька, православна та інші християнські конфесії, використовуючи мережі своїх організацій в Старому Світі і державну підтримку, акумулювали величезні кошти для створення мереж місій - своєрідних опорних пунктів, баз, плацдармів християнізації та "цивілізування" нехристиянських народів. У ХVІ-ХVIII ст. місіонерською діяльністю у віддалених регіонах займалися, поряд із вирішенням інших завдань, численні чернецькі ордени. Гігантського розмаху в ХУП-ХУШ ст. набула в сотнях регіонів світу місіонерська та економічна діяльність ордену єзуїтів.
У XIX ст. виникло багато потужних товариств (які належали до різних конфесій), в яких місіонерство стало головною метою.
У місіях відкривалися храми, школи та лікарні, надавався притулок мандрівникам. Серед місіонерів було багато людей з доброю освітою, вмінням та бажанням вести науково-дослідницьку роботу. Місіонери постачали науковців, адміністраторів та бізнесменів цінною інформацією про різноманітні особливості місцевостей, в яких вони працювали. Багатьом подорожуючим стала у великій пригоді допомога місіонерів. Деякі місії з часом перетворилися на міста.
Наприклад, після того, як іспанський уряд дізнався про успішні російські експедиції та відкриття, здійснені в районі північно-західних берегів Америки, іспанці активізували місіонерську діяльність на тихоокеанському узбережжі. Між 1769 та 1776 рр. вони створили мережу католицьких місій на ще не освоєній ними території сучасного штату Каліфорнія. Одна з цих місій поклала початок місту Сан-Франциско.
Величезну роль у поширенні туризму зіграли революційні зміни в розвитку транспорту. Винахід пароплава Фултоном у 1807 р., паровозу - Стефенсоном у 1814 р., а також вдосконалення поштового зв'язку, що супроводжувалося розширенням мережі доріг у Європі, - все це обумовило підвищення надійності і швидкості пересування при зниженні витрат на подорож. Перший пароплав здійснив своє плавання ще у 1816 р. по водах Рейну. Перша в світі залізниця увійшла в дію в 1830 р. в Англії, з'єднавши Манчестер та Ліверпуль. З 1830 р. в Англії почали курсувати перші автобуси-омнібуси. Тоді ж, у 30-і рр. XIX ст., пасажирські пароплави стали перетинати Атлантику.
Діяльність вчених, завойовників, місіонерів та підприємців попередніх століть забезпечила ґрунт для європейської колонізації інших континентів. Економічні кризи та соціальні потрясіння еволюції, війни, голод тощо), прагнення покращити свій соціальний статус, підвищити рівень життя штовхали людей переїжджати на нові місця проживання, інколи навіть за океан. Колонізація американського континенту, швидкий економічний та культурний розвиток США, зростання населення цієї країни та добробуту її громадян зробили можливим виокремлення пасажирських перевезень через Атлантику як самостійної сфери бізнесу. Американці їздили у Старий Світ (так вони називали Європу) з комерційними цілями, щоб отримати найкращу освіту або для розваги. Зі Старого Світу до американського континенту рушили, крім підприємців, ще й тисячі мігрантів.
У 1818 р. нью-йоркська фірма Вlасk Ваll Linе стала першою компанією, яка запропонувала регулярні, за розкладом, пасажирські перевезення зі Сполучений Штатів Америки до Великобританії, і до того ж комфортабельні. У 30-і рр. XIX ст. в пасажирських перевезеннях пароплавами через Атлантичний океан домінувала англійська компанія Вritish and North American Royan Mail Steam Packet. Організатори перевезень дедалі більше уваги приділяли тому, щоб зробити подорожі приємними.
Подобные документы
Теорія та сутність іноземного туризму та його забезпечення. Основні світові тенденції розвитку міжнародного туризму. Аналіз розвитку іноземного туризму в Україні, особливості розвитку туристичного ринку в нашій країні. Інвестиційна політика в цій галузі.
реферат [29,3 K], добавлен 27.03.2012Сутність міжнародного туризму та його особливості. Види міжнародного туризму в Україні. Основні чинники, що впливають на формування і функціонування туристичного ринку. Дослідження організації туризму провідними міжнародними туристичними фірмами України.
дипломная работа [518,2 K], добавлен 27.03.2013Дослідження соціальних, економічних передумов і особливостей розвитку туризму у Франції у сфері державної політики туризму. Географія туризму Франції і характеристика її культурного і історичного потенціалу. Аналіз французької моделі розвитку туризму.
реферат [17,3 K], добавлен 09.10.2010Аналіз стану розвитку замкового туризму, його ролі та значення для розвитку туризму в Україні. Європейський досвід організації замкового туризму, основні напрями його розвитку в Україні. Головні об'єкти замкового туризму та особливості їх збереження.
статья [22,0 K], добавлен 06.09.2017Основні етапи виникнення теорії туризму і тенденції його розвитку в сучасності. Сутність та його головні функції, види та форми, взаємозв’язок з іншими науками. Класифікація подорожуючих осіб та подорожей. Індустрія туризму як міжгалузева система.
курс лекций [483,7 K], добавлен 02.03.2011Сутність рекреаційного туризму та його місце в загальній класифікації туризму. Тенденції розвитку туризму в Індонезії. Характеристика ресурсного потенціалу Індонезії для розвитку рекреаційного туризму. Обґрунтування нового рекреаційного туру в Індонезії.
курсовая работа [3,4 M], добавлен 02.04.2016Готельна індустрія як основна ланка матеріально-технічної бази туризму. Готелі - складовий елемент індустрії туризму, заклади харчування - матеріальна складова індустрії гостинності. Вплив індустрії гостинності на Євро 2012 в контексті розвитку туризму.
курсовая работа [61,9 K], добавлен 13.12.2009Передумови та напрями туризму в Україні. Перспективи туризму як засобу розвитку здоров'я та безпеки суспільства, сучасні підходи до нього. Стан та перспективи ділового та яхтового туризму. Сільський туризм як перспективний напрямок розвитку індустрії.
курсовая работа [46,4 K], добавлен 10.04.2011Сутність гастрономічного туризму. Природно-географічні чинники функціонування й розвитку туристичної сфери Херсонської обл., аналіз її сучасного стану. Проблеми розвитку гастрономічного туризму. Пропозиції щодо удосконалення цієї галузі в Херсонській обл.
курсовая работа [45,9 K], добавлен 16.05.2019Наукові засади розвитку лікувально–оздоровчого регіонального туризму. Модель розвитку лікувально–оздоровчого туризму на Тереблянщині. Передумови розвитку його в регіоні. Аналіз виникаючих проблем туризму. Рекомендації з модернізації нового напряму.
курсовая работа [32,0 K], добавлен 20.04.2019
