Господарська діяльність як визначальна ознака туризму: аналіз існуючих доктринальних підходів

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Національний університет «Одеська юридична академія»

Господарська діяльність як визначальна ознака туризму: аналіз існуючих доктринальних підходів

Ляшенко А.А., здобувач

кафедри господарського права і процесу

адвокат

«Одеська обласна колегія адвокатів»

Стаття присвячена дослідженню доктринальних визначень поняття «туризм» на підставі іноземного та вітчизняного досвіду. Основна увага приділяється господарсько-правовому аспекту туристичної діяльності, який є головною ознакою туризму. У зв'язку з цим запропоновано авторське визначення досліджуваного поняття.

Ключові слова: туризм, турист, туристичний продукт, господарська діяльність, туристична послуга, туристична діяльність, туристичний бізнес, туроператор.

Статья посвящена исследованию доктринальных определений понятия «туризм» на основе иностранного и отечественного опыта. Основное внимание уделяется хозяйственно-правовому аспекту туристической деятельности, который является главным признаком туризма. В связи с этим предложено авторское определение исследуемого понятия.

Ключевые слова: туризм, турист, туристический продукт, хозяйственная деятельность, туристическая услуга, туристическая деятельность, туристический бизнес, туроператор.

Lyashenko A.A. ECONOMIC ACTIVITIES AS A DIFINING FEATURE TOURISM: ANALYSYS OF EXISTING DOCTRINAL APPROACH

The article is devoted to the doctrinal definitions of the term “tourism” on the basis of foreign and domestic experience. Focuses on the economic law aspect of tourism, which is the main basis of tourism. In this regard, the authors' definition of the studied concepts.

Key words: tourism, tourist, tourist product, economic activity, tourism service, tourism activities, tourism business, tour operator.

Постановка проблеми. «Галузь вражень», як іноді називають туристичний бізнес, перетворилася в одну із найприбутковіших. Щорічні доходи від туризму становлять майже три трильйони доларів. Туризм - це єдина виробнича галузь, про яку майже всі згадують із задоволенням, а головне, вона підтримує майже п'ятдесят суміжних галузей та створює додаткові робочі місця [1].

Однак слід визнати, що без точного сутнісного визначення в законодавстві такого поняття, як «туризм» неможливо домогтися ефективного правового регулювання відповідної галузі народного господарства. Це стає особливо актуальним у зв'язку з активізацією євроінтеграційних процесів, які сприяють збільшенню туристичних потоків як в Україну, так і за її рубежі, що значною мірою впливає на розвиток вітчизняної туристичної галузі.

Л.П. Дядечко справедливо зауважує: «Туристичний бізнес як складова економічного комплексу країни має переваги в інтеграційних і глобалізаційних процесах, що відбуваються у світовому просторі» [2, с. 10]. У цьому розумінні необхідно особливо відзначити, що між Україною і Європейським Союзом було підписано Угоду про асоціацію, яку було ратифіковано Верховною Радою України 16 вересня 2014 року [3]. Кабінет міністрів України Розпорядженням від 17 вересня 2014 року № 847 затвердив план заходів з імплементації Угоди на 2014-2017 роки, згідно з пунктом 356 ст. 401 якого Міністерству інфраструктури України було доручено розроблення технічного регламенту про організовані туристичніподорожі, відпочинок з повним комплексом послуг та комплексні турне відповідно до Директиви Ради ЄС від 13 червня 1990 року № 90/314/ЄЕС [4].

Міністерством інфраструктури України на виконання доручення КМУ було розроблено План імплементації Директиви Ради ЄС від 13 червня 1990 року 90/314/ЄЕС, який був схвалений Розпорядженням КМУ від 11 березня 2015 року № 200-р [5] і на цей час втілюється у життя у рамках євроінтеграційного процесу.

Однією із основних проблем у правовому регулюванні туристичної діяльності є суперечливість положень нормативних актів, їх невідповідність Конституції України, законам України та світовим стандартам, тому питання правового регулювання суспільних відносин у сфері туризму потребують вироблення єдиного концептуального підходу.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. У наукових працях вітчизняних та зарубіжних авторів, безпосередньо присвячених туризму та правовому регулюванню туристичної діяльності (Н.В. Федорченко, В.К. Фе- дорченко, М.М. Гудима, Є.В. Козловський, С.І. Селецький, М.П. Мальська, І.В. Зорін, В.А. Квартальнов, Я.Є. Парцій, О.Н. Вікуло- ва, Д.П. Стригунова, Є.Л. Писаревський, Н.І. Волошин, Н.В. Сірик,А.Г. Бобкова, К.С. Свиридов, А.С. Кусков, М.А. Жукова, відображені далеко не всі проблеми правового регулювання туристичної діяльності, в них явно домінує цивільно-правовий аспект, який регулює передусім сферу особистого споживання. Господарсько-правова проблематика досліджуваних правовідносин узагальнено розглядається в роботах Г.Л. Знаменського, О.М. Вінник, О.А. Беляневич, В.С. Щербини, В.В. Рєзнікової, О.П. Підцерковного, інших вітчизняних та зарубіжних авторів.

Крім того, слід зазначити, що значний внесок у розвиток інститутів, пов'язаних з правовим регулюванням соціальних відносин у сфері туризму, був зроблений такими науковцями, як: О.С. Іоффе, М.І. Брагінський, В.В. Вітрянський, О.В. Дзера, Г.Ф. Шершенє- вич, О.А. Красавчіков, А.Я. Кабалкін, В.В. Луць, М.В. Кротов, Є.Д. Шешенін та іншими.

«Туризм можна розглядати як феномен відпочинку і бізнесу. Донедавна більшість дослідників вивчала його фрагментарно, не враховуючи багатьох аспектів. Структура туризму змінюється, розвивається, залежить від відносин окремих елементів, підсистем, які впливають на нього як систему», - вказує В.К. Федорченко.

Мета статті - визначити основні ознаки правової природи туризму як соціально-економічного явища, оскільки саме вони зумовлюють регуляторну ефективність понятійного апарату та єдність правозастосовної практики у цій сфері [20, с. 9].

Виклад основного матеріалу. «Зважаючи на складові феномену туризму, багатогранність його поняття неможливо однозначно визначити, - слушно вважає В.С. Пазенок, - різні дефініції туризму класифікують за такими критеріями»:

етимологічним. Термін «туризм» у цьому аспекті похідний від французького слова «tourisme» (прогулянка, подорож). У його змісті також присутнє поняття «tour» (коло, окреслений замкнутий маршрут). Інакше кажучи, туризм у мовному розумінні - це словесне визначення специфічного виду подорожі, мандрівки або просто прогулянки;

діяльнісним. Відповідно до цього критерію туризм є особливою діяльністю подорожнього. Характерними ознаками цієї діяльності є те, що вона здійснюється за межами постійного місця проживання та звичного середовища перебування людини, яка не має комерційної мети;

економічним. За цього підходу туризм трактують як сферу економічної діяльності;

рекреаційним. Туризм є важливим засобом релаксації, відпочинку з метою зміцнення здоров'я людини, відновлення її доброго фізичного стану;

культурологічним. Згідно з цим критерієм туризм є засобом задоволення різноманітних потреб людини;

гуманістично-антрополічним. Туризм сприяє самореалізації людини як особистості, формує інтелектуальні, духовні, моральні якості, культурні потреби та інтереси [20, с. 24].

Погоджуючись з автором, слід зауважити, що цей перелік необхідно доповнити правовим критерієм, сутність якого полягає у наявності правового зв'язку між організатором туру та особою, яка має намір здійснити подорож. Тільки за правовим критерієм велику масу людських переміщень можна чітко визначити як туризм, міграцію, самостійну подорож, паломництво і т. д. При цьому, за нашим переконанням, перетворення будь-якого людського переміщення на туризм відбувається тільки після реалізації зацікавленій особі комплексу туристичних послуг як результату господарської діяльності туроператора.

У зв'язку з цим досить цікава думка А.Ю. Алєксандрової, яка наявні дефініції туризму умовно поділила на дві групи. Одні з них, робочі, носять вузькоспеціалізований характер, стосуються окремих економічних, соціальних, правових та інших аспектів туризму або його видових особливостей і виступають у якості інструменту для вирішення конкретних завдань (наприклад, визначення туризму з метою статистики). Інші концептуальні дефініції охоплюють предмет у цілому, розкривають внутрішній зміст туризму в єдності всього різноманіття властивостей та відносин і дають змогу відрізнити його від подібних, часто взаємопов'язаних, але сторонніх явищ [21, с. 5]. Аналогічної думки дотримуються М.А. Жукова [6, с. 9] та Є. В. Козловський [11, с. 10].

Зокрема, до спеціального характеру можна віднести одне з перших визначень туризму, прийняте ООН в 1954 році, яке характеризувало його як «активний відпочинок, який впливає на здоров'я і фізичний розвиток людини і який пов'язаний з її переміщенням за межі її постійного місця проживання» [7, с. 6].

Згідно із визначенням Міжнародної академії туризму (Монте-Карло) «туризм - загальне поняття для всіх форм тимчасового виїзду людей за межі постійного місця проживання з метою оздоровлення та лікування, задоволення пізнавальних потреб та інтересів у вільний час або з професійно-діловою метою на основі неоплачуваної діяльності в місці тимчасового перебування [8, с. 17].

У 1991 році в Оттаві Міжнародна конференція зі статистики туризму, організована Всесвітньою туристською організацією - ЮНВТО (англ. United Nations World Tourism Organization; UNWTO) і урядом Канади, ввела в обіг термін «звичайне середовище» з метою виключення працюючих осіб із загальної маси подорожуючих, оскільки працюючі не покидають звичайного середовища, яке характеризується двома ознаками: частотою відвідувань об'єкта і віддаленістю. При цьому сама по собі віддаленість відіграє другорядну роль, головним же критерієм є регулярність відвідувань особою тієї чи іншої місцевості [9, с. 14-15].

Іншими словами, основними критеріями визначень у згаданих джерелах є регулярність відвідування особою тієї чи іншої місцевості, а також «ареал» або звичайне середовище її проживання. Сукупність цих факторів дає змогу, як вважають автори, кваліфікувати такі переміщення як туризм.

Звісно, дані визначення не зовсім коректні і точні, основними критеріями є: місце постійного проживання, добровільне прийняття рішення про вчинення подорожі, термін перебування в іншій місцевості, а також мотивація подорожі, яка виключає питання заробітку та міграцію. Уявляється, що подібний підхід є наслідком обмеженості погляду на туризм, яка полягає, на наш погляд, у повному ігноруванні процесу створення (формування) туристичного продукту та суб'єктного складу цього процесу.

Сказане цілком відноситься до Закону України «Про туризм», в першому абзаці частини 1 статті 1 якого туризм визначено як тимчасовий виїзд особи з місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці, куди особа відбуває [10].

Як справедливо зазначає Є.В. Козлов- ський, «всі визначення туризму, які обмежуються вузьковідомчими рамками, не розкривають усієї розмаїтості внутрішніх і зовнішніх зв'язків цього соціокультурного і суспільного феномена. Тому виникає необхідність концептуального або сутнісного визначення туризму, яке відображало б його комплексне розуміння [11, с. 12].

Прикладом концептуального підходу є «одне з перших і точніших визначень туризму, яке використовується й донині, запропоноване В. Хунцігером і К. Крапфом, які трактують туризм як сукупність відносин, які є результатом переміщення людей і перебування їх за межами місця їх проживання до тих пір, поки перебування не переходить у постійне місце проживання, і це не пов'язане з отриманням доходу», а також пізніше прийняте визначення туризму, запропоноване Міжнародною асоціацією наукових експертів в туристичній галузі: «Туризм є сукупністю відносин і явищ, що виникають під час переміщення або перебування людей в місцях, відмінних від їх постійного місця проживання та роботи» [20, с. 21].

До концептуальних визначень, на нашу думку, можна віднести також наступні дефініції.

Міжнародна конференція з туризму, яка проводилася в 1989 році Міжпарламентським союзом і ЮНВТО в Гаазі, в підсумковій декларації вказує, що туризм містить у собі всі безперешкодні переміщення людей за межами місця їх проживання і роботи, а також сферу послуг, створену для задоволення потреб, що виникають внаслідок цих переміщень». Цьому питанню приділяли значну увагу також на Конференції ООН з міжнародного туризму і подорожей (Рим, 1963), Конгресі Всесвітньої туристської організації (Маніла, 1986), що свідчить про теоретичну і практичну значущість визначення туризму, прагнення зробити його повнішим і точнішим, з урахуванням сучасних наукових тенденцій і явищ [12, с. 15].

На цьому визначенні слід особливо загострити увагу, оскільки в ньому з'являється новий, можна сказати, виробничо-господарський критерій з чітким зазначенням його системного економічного характеру, галузевої належності і правової природи. Йдеться про появу такого критерію, як сфера послуг, яка покликана задовольняти потреби, що виникають у результаті людських переміщень.

Наприклад, Д.П. Стрігунова обґрунтовано визначає туризм не тільки як різновид подорожей, але й як сферу послуг, створену для задоволення потреб людей у туристичних подорожах, підкреслюючи при цьому, що туризм як сфера послуг об'єднує багато видів підприємницької діяльності, пов'язаної з організацією та здійсненням туристичних подорожей.

При цьому автор вказує на ознаки, які, на його думку, виокремлюють туристичні подорожі з інших видів переміщення людей, це:

чітко визначені цілі туризму, які в основному мають бути відмінними від цілей отримання заробітку в місці (країні) відвідування і виключати іміграцію (зміну місця проживання);

обмеження поїздок у часі;

наявність певного суб'єкта - туриста, який є споживачем;

наявність придбаних туристами туристичних послуг [13, с. 136].

До недоліків даного визначення слід віднести відсутність суб'єкта, який у значній мірі визначає специфіку туризму як соціального феномена, виділяючи його серед іншої маси людських переміщень. Йдеться про спеціалізоване підприємство, яке надає згадані послуги як єдиний комплекс, тобто про туроператора. До речі, комплексність послуг - це ще одна специфічна ознака, яка властива туризму. Зацікавлена особа стає туристом (заодно споживачем) тільки з моменту придбання у туроператора комплексу туристичних послуг (туристичного продукту). При цьому слід зазначити, що правовідносинам, пов'язаним з реалізацією турпродукту, передує господарська діяльність туроператора щодо його створення (формування).

На уругвайському раунді переговорів щодо Генеральної угоди з тарифів і торгівлі туризм представлений як:

діяльність туристичних організацій - туроператорів і турагенств;

послуги пасажирського транспорту й оренда автомобілів;

засоби розміщення та харчування;

рекреаційні, культурні, спортивні та розважальні послуги;

додаткові (допоміжні) послуги гідів, послуги з організації конгресів, фінансові послуги, страхування, медичне обслуговування [11, с. 13].

В.Г. Герасименко визначає туризм як «галузь економіки невиробничої сфери, підприємства і організації, які задовольняють потреби туристів у матеріальних і нематеріальних послугах» [14, с. 7].

М.Б. Біржаков вважає, що «туризм - це особливий масовий рід подорожей з чітко визначеними цілями туризму, що здійснюються власне туристами, тобто діяльність самого туриста, а також діяльність із організації та здійснення (супроводу) таких подорожей - туристична діяльність» [15, с. 7].

Є.В. Козловський зазначає, що функціонування значної кількості підприємств, які обслуговують туристів, передбачає наявність між ними стабільних економічних зв'язків, що зумовлює використання ще одного доктринального підходу в трактуванні такого поняття, як «туризм». В цьому контексті туризм розглядається як окрема галузь економіки, в рамках якої створюється специфічний туристичний продукт, тобто різні товари і послуги

для задоволення потреб туристів. При цьому одна частина вчених схильна розглядати туризм як групу взаємопов'язаних галузей, а інша - одночасно як окрему галузь і міжгалузевий комплекс [11, с. 14].

У будь-якому випадку, як вбачається із концептуальних визначень, характерною ознакою туризму є правова ознака, а саме господарська діяльність учасників відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності у розумінні статті 3 Господарського кодексу України, частини перша та друга якої визначають, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, а господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою отриання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети отримання прибутку (некомерційна господарська діяльність) [16].

У самому ж Законі України «Про туризм» в частині 1 статті 6 визначено, що держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямків розвитку економіки та культури, створює умови для туристичної діяльності.

У даному контексті вельми показові висновки С.І. Селецького, що на сучасному етапі сфера туризму є збірним поняттям для численних і різноманітних форм діяльності на ринку послуг, пов'язаних із прийняттям і обслуговуванням гостей (туристів). Необхідно відзначити, що досі існує проблема чіткого переліку видів діяльності у сфері туризму. До основних напрямів туристичної діяльності слід віднести: розміщення (готельне господарство, санаторно-курортні установи), перевезення (транспортні організації), посередницькі послуги (туроператори і тураген- ти), організацію відпочинку та організацію громадського харчування.

Для сучасної економіки характерним є не стільки розвиток відокремлених галузей, скільки функціонування різних міжгалузевих комплексів. Очевидно, що і туризм варто розглядати як потужний міжгалузевий господарський комплекс. Аналіз понятійного апарату сфери туризму дає підставу запропонувати наступне визначення індустрії туризму: «Це галузь національної економіки, що становить сукупність організацій і підприємств, єдиним функціональним завданням яких є діяльність, спрямована на задоволення зростаючих потреб людей в різних видах відпочинку, пов'язаних з тимчасовим перебуванням за межами звичайного середовища проживання» [17, с. 11].

Визначення С.І. Селецького багато в чому співзвучне з основними цілями державної політики у сфері туризму. Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 6 Закону України «Про туризм» одним з основних пріоритетних напрямків державної політики в галузі туризму є забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України.

М.А. Жукова характеризує туристичну галузь як сукупність самостійних, територіально відокремлених господарських одиниць, об'єднаних спільною діяльністю та управлінням, які мають певну матеріально-технічну базу, а також спеціалізуються на виробництві та реалізації туристичних товарів і послуг. Разом з цим автор вважає, що туризм слід сприймати як великий самостійний міжгалузевий господарський комплекс національної економіки, оскільки сфера туризму, об'єднуючи різні галузі, знаходиться не у звичайній вертикальній площині, а охоплює горизонтальний простір, включаючи підприємства та організації різної галузевої приналежності [6, с. 17].

Модельний закон про туристичну діяльність, прийнятий 16 листопада 2006 року на двадцять сьомому пленарному засіданні Міжпарламентської асамблеї держав-учасників СНД визначає туризм як складову частину соціально-економічної сфери держави, що включає вільні пересування (туристичні подорожі, туристичні поїздки, тимчасові виїзди) громадян і (або) їх перебування за межами постійного місця проживання протягом періоду, що не перевищує встановленого національним законодавством терміну, в лікувально-оздоровчих (санаторно-курортних), пізнавальних, релігійних (крім релігійного обрядового паломництва), спортивних, професійно-ділових та інших цілях, що відповідають громадській моралі та доброчесності, але за винятком заняття в місці перебування діяльністю, оплачуваною з місцевого фінансового джерела [18].

Примітну, всебічну та вельми точну характеристику туристичної галузі дає О.О. Любіцева, визнаючи, що в основі відокремлення міжгалузевого комплексу знаходяться об'єктивні системні функціональні, синергетичні, еволюційні та управлінські зв'язки.

Спільність мети, яка полягає в задоволенні специфічних потреб туриста у відпочинку і здобутті вражень від подорожі шляхом надання послуг та забезпечення товарами, які роблять подорож комфортною, вимагає об'єднання різноманітних галузей та видів діяльності як в сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері в міжгалузевий комплекс, який характеризується значним взаємозв'язком і взаємозамінністю елементів.

Міжгалузевий комплекс індустрії туризму відрізняється складністю внутрішньої структури, ієрархією цілей функціонування компонентів і елементів, різноманітністю зовнішніх і багаторівневістю внутрішніх комплексоутворювальних зв'язків, стадійністю споживання і організації обслуговування. туризм міжгалузевий господарський

Таким чином, індустрія туризму - це міжгалузевий господарський комплекс, який спеціалізується на створенні туристичного продукту, здатного задовольняти специфічні потреби населення під час подорожі шляхом виробництва та реалізації різноманітних товарів і послуг туристичного призначення [19].

На думку І.В. Зоріна, туризм слід розглядати як єдину динамічно функціонуючу систему послуг, яка включає різноманітні господарчі суб'єкти, а саме:

підприємства-туроператори (організації, які створюють і реалізують туристичний продукт);

підприємства-турагенти (організації, які реалізують турпродукт, сформований туроператорами);

підприємства готельного господарства (готелі, санаторії, пансіонати, будинки відпочинку, мотелі, кемпінги);

транспортні підприємства (залізничні, авіаційні і автопідприємства, підприємства морського і річкового транспорту);

підприємства торгівлі (організації, які спеціалізуються на продажах різних товарів для туристів);

підприємства сфери дозвілля (кінотеатри, концертні зали, дискотеки, нічні клуби, казино);

рекламно-інформаційні установи (рекламні агентства, інформаційно-туристичні центри);

державні підприємства (національні, регіональні, муніципальні, які здійснюють туристичну діяльність на комерційній або соціальній основі) [22, с. 26].

При порівнянні та аналізі наведених визначень можна спостерігати характерну тенденцію. Одна частина визначень містить в основному адміністративно-правовий критерій, який регламентує переміщення особи в просторі, іноді із зазначенням мотивації, і носить в основному приватний, споживчий характер.

Іншу частину визначень поняття складають так звані концептуальні дефініції. При цьому слід звернути особливу увагу на те, що поступово в тканину розглянутих дефініцій у якості одного з критеріїв вводиться виробничо-господарський елемент, який має публічний характер, значення якого варіативне:

у одних - з'являється поняття «сфера послуг», створена для задоволення потреб, що виникають у результаті переміщень;

у інших - крім функціонального критерію, «сфери послуг», вводиться суб'єктний критерій - «організації», які повністю або частково пропонують послуги, при цьому робиться акцент на їх єдності та взаємозв'язку (посилюється елемент публічності);

у третіх - суб'єктний та функціональний критерії конкретизуються, і на що слід особливо звернути увагу: туризм визначається, перш за все, через діяльність його головного суб'єкта - туроператора, і цей критерій слід визнати найточнішим, що дає змогу максимально відокремити туризм із загальної маси осіб, які покидають звичайне середовище проживання, іншими словами - мандрівників, мігрантів, паломників та ін.;

нарешті, деякі дефініції визначають туризм на макроекономічному рівні: або як галузь економіки, або як самостійний міжгалузевий господарський комплекс національної економіки, в основі якого - ті ж самі два критерії: функціональний і суб'єктний, тобто взаємозв'язане об'єднання видів діяльності і організацій, які її здійснюють (елемент публічності стає домінуючим).

Висновки. Підводячи підсумок викладеному, хотілося б відзначити наступне. Понятійний апарат, покликаний регулювати правовідносини у сфері туризму, гостро потребує подальшого опрацювання і вдосконалення. Насамперед треба визначити, що таке соціально-економічне явище, як туризм, є перш за все індустрією, тобто міжгалузевим господарським комплексом, який у відповідності з чинним в Україні правовим господарським порядком спеціалізується на створенні туристичного продукту, здатного задовольняти специфічні потреби населення під час подорожі шляхом виробництва та реалізації різноманітних послуг та товарів туристичного призначення.

У зв'язку з вищенаведеним необхідне подальше опрацювання і вдосконалення господарського законодавства як основного інструменту правового регулювання туристичної діяльності з одночасним вирішенням питань його спеціалізації. Таким чином, одним із актуальних питань є доповнення Господарського кодексу України нормами, що регулюють господарську діяльність у сфері туризму.

Література

Мальська М.П., Худо В.В. Туристичний бізнес: теорія і практика. Підручник. 2- вид. перероб. та доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. - 368 с.

Дядечко Л.П. Економіка туристичного бізнесу, К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 224 с.

Верховна Рада України. Закон України «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» № 1678-УП від 16 вересня 2014 року. Відомості Верховної Ради України, 2014, № 40, ст 2021.

Офіційний веб-портал Верховної Ради України. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/go/847-2014-%D1%80

Офіційний веб-портал Верховної Ради України. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.Ua/go/200-2015-%D1%80

Жукова М.А. Менеджмент в туристском бизнесе: учебное пособие / М.А. Жукова. - М.: КНОрУС, 2008. - 192 с.

Барчукова Н.С. Международное сотрудничество государств в области туризма. - М.: Международные отношения, 1986. - 124 с.

Бюллетень туристской информации. - 1992. - № 1.

Международные рекомендации по статистике туризма, 2008 год. Организация Объединенных Наций, 2010. - 167 с.

Верховна Рада України. Закон України «Про туризм» № 324/95-ВР. Відомості Верховної Ради України, 1995, N 31 (01.08.95), ст. 241.

Козловський Є.В. Правове регулювання туристичної діяльності [текст]: навч. посіб. / Є.В. Козловський.- К.: «Центр навчальної літератури», 2015. 272 с.

Организация туризма / Под общ. ред. Н.И. Кабуш- кина. - Мн.: Новое знание, 2003. - 236 с.

Стригунова Д.П. Правовые основы гостиничного и туристского бизнеса: Учебное пособие / Д.П. Стригунова - 2-е изд., перераб. и доп. - М. КНОРУС, 2016. - С. 136.

Герасименко В.Г. Основы туристского бизнеса. - Одесса: Изд-во «Черноморье», 1997. - 156 с.

Биржаков М.Б. Введение в туризм: учебное пособие / М.Б. Биржаков, 9-е изд. перераб. и допол. - СПб. : Издательский дом «Герда», 2007. - 576 с.

Офіційний вісник України, 2003, N 11 (28.03.2003), ст. 462.

С.І. Селецький. Правове регулювання туризму в Україні: навчальний посібник - К.: «Центр навчальної літератури», 2012. - 186 с.

Верховна Рада України. Офіційний веб-портал Верховної Ради України. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/ go/997_g17

Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторо- ві аспекти): - К.: Альтерпрес, 2002. Інтернет-ресурс. Назва з екрану. Режим доступу: http://tourlib.net/books_ukr/lubiceva_rtp13.htm

Туризмологія: концептуальні засади теорії туризму : монографія / [В.К. Федорченко, В.С. Пазенок, О.А. Кручек та ін.]. - К. : ВЦ «Академія», 2013. - 368 с.

Александрова А.Ю. Международный туризм. Учебник. - М.: Аспект Пресс, 2002. - 470 с.

Зорин И.В. Туризм как вид деятельности: учебник для студентов высш. учебн. заведений / И.В. Зорин, Т.П. Каверина, В.А. Квартальнов; Российская международная академия туризма. - 2-е изд., перераб. - М.: Финансы и статистика, 2008. - 286 с.

Размещено на Allbest.ru