Теорії конфлікту в туризмі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теорії конфлікту в туризмі

Основою розвитку теорії конфлікту є відмінності цінностей а також розходження мети та інтересів сторін, що беруть участь в туризмі. Термін "конфлікт" вживається для опису ситуації суперечності інтересів, яка лише в суспільних умовах може перетворитися в його зовнішній прояв, яким є протест чи конфлікт. У туризмі, що є складним явищем, можуть мати місце різноманітні конфліктні ситуації, що є характерною його рисою розвитку і виникають з масовості та просторової експансії туристичного руху. Ця експансія стає причиною того, що все частіше і зі все більшою інтенсивністю туристи втручаються у відвідуване навколишнє і суспільно-культурне середовище, а реалізуючи власні інтереси, вони обмежують можливості інших.

Потенційних та актуальних конфліктних ситуацій як наслідок розвитку туризму можна шукати між:

а) туризмом і природним середовищем (конфлікт середовища; людина - середовище)

б) туризмом та іншими суспільно-господарськими і природоохоронними функціями на території туристичної рецепції (функціональні конфлікти)

в) між різними формами туризму (конфлікт усередині туризму)

г) між суспільними групами в туризмі (суспільний конфлікт).

Конфлікт у відношенні туризм-природне середовище виникає з самої природи розвитку туризму, в якому існує прагнення відкриття доступу до краси природи для потреб туристичного руху. Туризм зацікавлений у пристосуванні і експлуатації найбільш привабливих територій з метою реалізації потреб туриста. Отже, існує невідповідність між людськими прагненнями і "інтересом середовища", який можна б визначити як максимальне збереження принад природи з метою розсудливого доступу до них сучасним і майбутнім поколінням. Термін "конфлікт середовища" стосується відносин людина-середовище, які оцінюють в світлі прийнятих критеріїв як неправильні. Характерними проявами цього конфлікту є напр.: нищення природи туристами, надмірне використання ресурсів навколишнього середовища, хаотичне і необдумане туристичне освоєння.

Функціональні конфлікти слід розуміти як суперечності мети і очікувань, які представляють різні групи осіб, що прагнуть використати навколишній світ з метою здійснення своїх намірів. Найпоширенішою причиною, яка викликає виникнення функціональних конфліктів, є ситуація, коли дії одного користувача (функції) вичерпують ресурси, обмежують доступ або знищують природне середовище, необхідне для іншого споживача. У просторі, в якому функціонує туризм, спостерігається співіснування, накладення і взаємне проникнення просторів (полів) інших гілок суспільно-економічного, політичного і культурного життя. Туризм, як елемент багатостороннього використовування простору створює конкуренцію для інших, необхідних для існування людини, форм господарювання. Підвищений попит і потреба у рекреаційних територіях обмежує продукційні можливості простору (напр. у землеробстві чи лісовому господарстві). Конфлікт між туристичною функцією та іншими економічними функціями простору зростає разом з процесом урбанізації, що розвивається.

Крім конфліктів у відношеннях між туристичною функцією і іншими економічними та природоохоронними функціями, розвиваються також конфлікти, що відбуваються "всередині" туризму. Конфліктні ситуації з'являються у випадку накладення один на одного різних меж рекреаційних зон і форм туризму. Кожен вид туристично-рекреаційної активності має свій визначений спосіб використовування природних багатств, часто суперечливий зі способами, що характерні для інших видів. Виникають непорозуміння, причина яких криється в суперечливості інтересів різних учасників туристичного руху. Конфлікт часто існує між масовими, комерційними і галасливими формами туризму з формами туризму орієнтованими на спілкування з природою або культурою відвідуваних місць. Не можуть напр. співіснувати поряд курорти та лікувальні санаторії, яким потрібна тиша з місцями де відбуваються масові розважальні заходи. Ці конфлікти є, переважно, ефектом надмірної кількості учасників або невідповідної організації туризму на території туристичної рецепції.

У суспільному трактуванні конфлікт з'являється, в першу чергу, внаслідок різниці інтересів окремих осіб і груп. Теорія конфлікту в соціологічному трактуванні розвинулася на ґрунті твердження, що кожне суспільство в суті своїй є неоднорідне - розділене і складається з різних груп, що стараються реалізувати власні інтереси. Відмінність цих інтересів є причиною того, що в суспільстві завжди існує потенційний конфлікт. Певні групи мають вищі шанси на отримання вигоди, ніж інші. Отже справа доходить до напружень між домінуючими і непривілейованими суспільними групами. У ситуації нерівноваги шансів і позицій виробляється механізм домінування однієї групи над іншою і його утримування.

У туризмі беруть участь різні і неоднорідні суспільні групи, отже в результаті їх сутичок повинно дійти до конфліктних ситуацій. Суперечливість інтересів найчастіше відбувається у відношеннях між мешканцями рецепційних територій і туристами. Ця форма міжгрупового контакту є причиною можливо найбільшої кількості конфліктних ситуацій. Деякі прихильники теорії конфлікту вважають, що туризм в деяких випадках є формою імперіалізму. Підтвердженням таких гіпотез може бути концепція залежного розвитку в туризмі, яка говорить про використання розвиненими країнами туризму для перенесення стану економічного і політичного узалежнення на країни, що розвиваються.

Одним з важливих застосувань обговорюваної концепції є ідентифікація актуальних і потенційних конфліктних ситуацій, що мають місце на визначених територіях туристичної рецепції в контексті опрацювання і впровадження принципів їх сталого розвитку.

Концепція функції туризму

Туризм як багатовимірне суспільно-економічне і культурне явище є серйозним чинником змін, як серед учасників туристичного руху, так і на території свого розвитку. Ці зміни можуть розглядатися в кількісних та якісних категоріях. Одним з дослідницьких підходів, який застосовується для опису змін під впливом туризму, переважно якісного характеру, є концепція функції туризму. Під функцією туризму розуміють очікувані і реальні вигоди та переваги для учасників туристичного руху, а також мешканців відвідуваних ними територій. Суть цієї аналітичної концепції полягає в оцінці наслідків розвитку туризму або участі в них визначених осіб в аксіологічних категоріях, а отже їх позитивних і негативних властивостей. Не слід плутати цього підходу з концепцією туристичної функції. К.Пшецлавський (1996) вважає, що туризм виконує позитивні функції щодо туриста тоді, коли:

- забезпечує йому комфортність подорожі та перебування,

- створює умови для відпочинку, розваг і покращення здоров'я,

- сприяє навчанню,

- формує почуття прекрасного,

- дає можливість брати участь у культурному житті,

- дозволяє краще пізнати світ і себе,

- є нагодою для роздумів,

- дає відчуття волі і свободи поведінки згідно з переконаннями. Щодо мешканців відвідуваних територій туризм виконує позитивні функції тоді, коли:

- сприяє поліпшенню умов життя населення,

- активізує економічний розвиток туристичної місцевості,

- уможливлює формування правильних взаємин між людьми та розвиток освіти,

- спричиняється до закономірного процесу соціалізації молоді відвідуваних місцевостей та виключення патологічних явищ.

Аналіз функції туризму ведеться у вимірі конкретної особистості та суспільства загалом. З точки зору туриста кожен виїзд може бути для нього нагодою для того, щоб отримати певну користь або ж пережити негативний досвід. Аналіз шансів, які створює туризм, є предметом соціологічних і педагогічних досліджень, особливо в вимірі виховних і освітніх аспектів. Завданням педагогіки туризму є формування позитивного ставлення молодих осіб до туристичної активності та пропаганда здоров'я і активного відпочинку, бажання особисто пізнавати світ.

До головних функцій туризму відноситься:

а) функція відпочинку, пов'язана із задоволенням потреб відновлення фізичних і психічних сил;

б) оздоровча функція, пов'язана з покращенням стану здоров'я в результаті туристичних виїздів, напр. до санаторіїв;

в) виховна функція, яка стосується сукупності впливів і діяльності, спрямованої на формування розвитку людини (туриста) в процесі туристичного виїзду;

г) економічна функція, яка виникає з факту, що туризм є, зокрема, чинником економічного розвитку територій туристичної рецепції;

д) навчальна функція (напр. пізнавальна, освітня), пов'язана з пізнаванням світу, набуванням досвіду;

е) функція охорони природи, яка виникає з охорони об'єктів природної спадщини для розвитку туризму (напр. національних парків) а також формування екологічної свідомості серед туристів;

є) політична функція, напр. через формування іміджу країни за кордоном;

ж) містоформуюча функція, що виникає з процесу туристичної урбанізації і розвитку міст;

з) етнічна функція, яка супроводжує приїзд осіб (емігрантів або їх нащадків) до країни предків.

Противагою до цих функцій туризму є його негативні наслідки, що називаються дисфункціями туризму. Дисфункції туризму - це усі негативні явища, що є результатом розвитку туризму, які стосуються негативних змін в природному, суспільному, культурному середовищі, у сфері економічного життя відвідуваних територій та усіх видів патологічної поведінки серед туристів. Головною причиною негативних змін є те, що сучасний туризм є масовим і надто комерційним явищем. До найбільш розповсюджених негативних наслідків розвитку туризму на територіях туристичної рецепції, зокрема, відносимо:

- нищення навколишнього природного середовища внаслідок масового туристичного руху а також розширення і функціонування туристичної інфраструктури, пов'язаної з процесом туристичної урбанізації;

- комерціалізацію традиційної місцевої культури;

- суспільні патології у відвідуваному суспільному середовищі (проституція, алкоголізм, наркоманія);

- дезінтеграцію сім'ї і поляризацію місцевого населення;

- залежність місцевої туристичної економіки від зовнішніх чинників.

Концепція функції туризму не обмежується лише вище згаданими її аспектами. Це питання дуже широке, воно також стосується проблеми професійної етики працівників туристичної галузі та формулювання цілей розвитку туризму на різних рівнях стратегічного планування. Аналіз функцій і дисфункцій туризму знаходить також своє застосування при визначенні принципів та ідей сталого розвитку туризму.

Зрозуміло, що досягнення максимального дослідницького ефекту у вивчені сучасного туризму, вимагає науково обґрунтованого, комплексного і збалансованого алгоритму, поєднання всіх вище розглянутих концепцій і підходів.

Основні поняття й сутність економіки туризму

Макроекономіка - галузь економічної науки, що вивчає економіку як єдине ціле з погляду забезпечення умов стійкого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, мінімізації рівня інфляції та рівноваги платіжного балансу.

Економічне зростання є наслідком впливу таких стійких чинників, як зростання кількості населення і технологічний прогрес. Динаміка цих чинників у довгостроковій перспективі визначає динаміку потенційного обсягу виробництва. У короткостроковому періоді економіка відхиляється від головної траєкторії рівномірної поступальної ходи, тому, щоб забезпечити стійке економічне зростання, треба управляти цими циклічними коливаннями.

Управління економічним циклом з метою забезпечення повної зайнятості ресурсів і неінфляційного економічного зростання здійснюється за допомогою інструментів макроекономічної політики: бюджетно-податкової (або фіскальної) і кредитно-грошової (або монетарної). Бюджетно-податкову політику (у тому числі зовнішньоторговельну) провадить переважно уряд , а кредитно-грошову політику (у тому числі валютну) - переважно Центральний Банк. Координація короткострокових і довгострокових цілей, вибір інструментів і розробка альтернативних стратегій фіскальної і монетарної політики є безпосереднім об'єктом дослідження в макроекономічній теорії.

Економіка туризму вивчає поведінку людей, які виробляють, розподіляють, обмінюють і споживають туристський продукт на всіх рівнях даної сфери господарства з метою задоволення потреб значної частини населення в туристських послугах.

В. Азар тлумачить поняття економіки туризму як велику економічну систему з різноманітними зв'язками між окремими елементами в межах як народного господарства окремої країни, так і зв'язків національної економіки зі світовим господарством.

Макроекономіка досліджує економіку як єдине ціле. Вона дає відповіді на такі питання: як досягти повної зайнятості і як забезпечити економічне зростання, що спричиняє зміни загального рівня цін? До макроекономічних належать проблеми досягнення стійкого економічного зростання, повної зайнятості і мінімального рівня інфляції.

Економіка туристичного бізнесу є, з одного боку, сукупністю суспільних відносин, що виникають при провадженні туристичної діяльності, тобто при виробництві, розподілі, обміні та споживанні туристичних послуг (турпродукту), її вивчає економічна теорія, а з іншого боку - це складова народногосподарського комплексу країни як каталізатора економічного зростання.

Економіка туристичної діяльності охоплює:

- створення та надання туристичних послуг в обсягах і в терміни, обумовлені договором на організацію подорожей;

- ефективне використання наявної і створення нової матеріально-технічної та ресурсної бази туризму;

- забезпечення валютних надходжень до бюджету держави (регіону) та отримання прибутку суб'єктами туризму;

- кооперування засобів туристичної діяльності;

- сприяння зайнятості населення та задоволення його різноманітних потреб.

До основних завдань економічної діяльності суб'єктів туристичного бізнесу належать такі:

а) створення (комплектування) туристичного продукту;

б) формування ринку туристичних послуг;

в) удосконалення інфраструктури туризму;

г) реалізація туристичних послуг через систему гуртової й роздрібної торгівлі з використанням комп'ютерних технологій;

д) пріоритетний розвиток внутрішнього та в'їзного туризму.

У країнах ЄС і інших промислово розвинених країнах доходи від туризму становлять приблизно 5,5% ВВП.

Економічне значення туризму залежить не тільки від ефективності туристської діяльності, а й від типу і характеру економіки.

Економічне значення туристичної діяльності (наприклад, для країни, що розвивається,) може бути оцінене з погляду її здатності генерувати приплив іноземних туристів чи надавати кошти для забезпечення більш гнучких цін у її експортній промисловості. У індустріально розвиненій країні туристична індустрія здатна сприяти урізноманітненню національної економіки і протистояти нестійкості регіональної економіки.

Значення туризму для економіки країни можна оцінити на підставі обліку її відносної частки в загальносвітовому показнику. У такий спосіб можна оцінити відносне значення окремих країн для світового туризму. Водночас значення туризму можна оцінити враховуючи важливість туристичної діяльності для економіки кожної окремої дестинації. Найкращий результат дасть аналіз обох цих аспектів разом. Це допоможе з'ясувати, чому одні країни є лідерами з відправлення туристів, а інші потрапили в залежність від своєї туристичної діяльності.

Туризм так чи інакше впливає на економіку практично за всіма аспектами фундаментального визначення цієї сфери життя суспільства.

Сучасний туризм як економічне явище:

o має індустріальну форму;

o виступає у вигляді турпродукта і послуг, що не можуть накопичуватися і транспортуватися;

o створює нові робочі місця і виступає найчастіше піонером освоєння нових районів і каталізатором прискореного розвитку національної економіки;

o слугує механізмом перерозподілу національного доходу на користь країн, що спеціалізуються на туризмі;

o є мультиплікатором зростання національного доходу, зайнятості і зростання місцевої інфраструктури і росту рівня життя місцевого населення;

o характеризується високою ефективністю і швидкою окупністю інвестицій;

o є ефективним засобом охорони природи і культурної спадщини, оскільки саме ці елементи становлять основу його ресурсної бази;

o пов'язаний практично з усіма галузями господарства і видами діяльності людини, оскільки саме їхня диференціація і дискретність створюють ту різницю потенціалів рекреаційного середовища, що спонукають людей до пізнання і зміни місць свого перебування.

Охарактеризовані особливості туризму та його внесок у світову економіку створюють уявлення про ефективність туризму лише загалом. На жаль, усе ще не вироблено єдиної методики для оцінки внеску туризму в національне і світове господарства, а тому для визначення внеску туризму в економіку (його економічного ефекту) використовують такі змінні:

o внесок туризму в створення національного доходу;

o туризм і платіжний баланс;

o туризм і податкові надходження в бюджет;

o туризм і зростання кількості робочих місць;

o вплив туризму на регіональний розвиток.

Значущість кожної з цих складових для оцінки ефекту від туризму відома, хоча теоретична розробка оцінки кожної вимагає подальших досліджень.

Розглянемо предмет економіки туризму. Споконвічно поняття "економіка" тлумачилося двояко:

1) народне господарство, що включає галузі матеріального виробництва і невиробничої сфери;

2) наукова дисципліна, що займається вивченням галузей народного господарства країни чи окремих регіонів, а також окремих секторів і деяких умов та елементів виробництва.

Предметом економіки туризму є економічні відносини, що виникають і розвиваються в сфері туризму в процесі виробництва, розподілу і споживання туристичних продуктів і послуг, призначених для задоволення потреб споживача.

Економіка туризму - це наукова дисципліна, що досліджує галузеві аспекти економічних відносин у цій сфері діяльності, а також процеси та явища, які відбуваються в процесі виробництва, формування обміну і споживання туристичних продуктів і послуг як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

За сучасних умов економіка туризму розглядає туризм як складний соціально-економічний організм із безліччю власників і суб'єктів діяльності, хоча дискусія про те, чим є туризм: галуззю господарства чи міжгалузевим комплексом, - триває дотепер.

Діяльність цього складного соціально-економічного організму, своєю чергою, впливає на функціонування:

- окремих економічних суб'єктів (мікроекономіка);

- національної економіки загалом (макроекономіка);

- визначених підсистем національної економіки чи галузей народного господарства (мезоекономіка);

- світової економіки (метаекономіка).

Сучасний розвиток туризму і виробництво туристичних продуктів неможливо уявити відособленим, ізольованим, таким, що функціонує і розвивається поза національною економікою. У реальному господарському житті він базується на міжгалузевій виробничій кооперації, що пов'язує туризм і поєднані з ним галузі економіки: транспорт, сільське господарство, будівництво, що, з одного боку, поставляють туризму необхідні засоби і технічні умови виробництва, тобто формують матеріально-технічну базу туризму, а з іншого - доправляють вироблені туристичні продукти до споживача.

На основі взаємодії різних галузей виникає туристичний комплекс - функціональна багатогалузева система, що виражає взаємозв'язок, взаємодію власного турпродукту і поєднаних з ним галузей економіки з виробництва туристичних продуктів, товарів і послуг та їх реалізації.

Практично всі галузі національної економіки прямо чи опосередковано беруть участь (чи можуть брати участь) у функціонуванні туристичного комплексу, незважаючи на те, що вичленувати туристичну складову і провести чітку її межу інструментами сучасної статистики надзвичайно складно. У документах Всесвітньої туристичної організації відзначається, що коли враховується непрямий вплив туризму, тільки одна галузь - оборонна, не чинить жодного впливу.

Вузловими питаннями предмета економіки туризму є такі:

- об'єктивні чинники, що зумовлюють потреби людей у туристичних послугах;

- вміст і характер потреб людей у туристичних послугах, а також класифікація цих потреб за різними критеріями;

- економічна поведінка людей, які споживають туристичний продукт, і їхні (туристів) інтереси;

- економічні особливості процесів виробництва туристичного продукту, аналіз туристичної індустрії і трудового потенціалу сфери туризму;

- економічні особливості процесів формування, обміну і реалізації туристичного продукту за умов сучасного, як внутрішнього, так і зовнішнього, ринку;

- специфіка економічного і фінансового механізмів функціонування туризму як на рівні підприємства, так і на рівні галузі;

- економічна і соціальна ефективність туризму як на мікрорівні, так і на макрорівні.

Одна з особливостей економіки туризму полягає в тому, що вона за своїм характером динамічна, мінлива і, отже, історична. Вона розвивалася разом з розвитком суспільства, подорожей і туризму. Туризм економічно і соціально змінювався разом з тими перетвореннями, які відбувалися в національному і світовому господарстві загалом.

На ранніх стадіях економіка туризму зводилася до вивчення мандрівниками звичаїв, особливостей і характеру розвитку інших країн і народів. Уже в епоху Римської імперії виникли перші економічні ресурси стародавнього туризму - заїжджі двори, які мали і державний, і приватний характер.

У середні віки, з розвитком християнства і торгівлі, з'являються мандрівні служителі церкви і купецтво. Перші переслідують мету розповсюдження християнства, другі, - збагачення. Туристичні ресурси набувають вигляду монастирів, новий розвиток отримують і заїжджі двори.

У епоху Великих географічних відкриттів економічні цілі мандрівників, мореплавців і першопрохідців - захоплення та освоєння нових територій.

Подорожі та екскурсії набувають економічно нових форм - форм туризму.

В епоху промислового перевороту з'являються принципово нові транспортні засоби, що стають матеріальною основою розвитку туризму, як внутрішнього, так і міжнародного. Туризм перетворюється на один з реальних чинників людського буття. Організовані екскурсії входять в спосіб життя значної частини населення. У СРСР туризм розвивався високими темпами, набув нових соціальних форм. У 90-х роках XX ст. значного розвитку набуває міжнародний туризм.

Невід'ємними ознаками економіки туризму (і внутрішнього, і міжнародного) є гуртові туристичні фірми, роздрібні турагентства і туроператори, всесвітні, національні і регіональні туристичні організації найрізноманітніших видів і форм.

Економіку туризму можна визначити як дисципліну, яка вивчає й аналізує економічні відносини, що розвиваються в процесі виробництва і споживання туристичних продуктів і послуг, призначених для задоволення потреб і бажань мандрівників.

Ці відносини можна розглядати як на макрорівні (рівень держави, регіону, дестинації), так і на мікрорівні (рівень конкретно взятого району або підприємства, що виробляє туристичні продукти і послуги). З одного боку, виробництво продукції і послуг, необхідних для задоволення потреб, безпосередньо залежить від бажань споживачів - туристів; з іншого - на розвиток самої туристичної індустрії впливає безліч зовнішніх і внутрішніх факторів. Тому економіку туризму визначають як динамічну складову економіки будь-якої країни, що швидко розвивається. Однак у багатьох країнах економіка туризму ще перебуває на початковій стадії розвитку.

Добре відомо, що з кінця 50-х років XX ст. туризм зазнав значних змін. Особливістю цього періоду є те, що зміни охопили як форми, так і зміст туризму, зокрема спосіб, яким задовольнялися туристичні потреби і бажання. Природно, необхідними стали систематизоване вивчення й аналіз економіки туризму.

У минулому туризм не розглядався як галузь економіки. Його виробнича активність була неважливою і в більшості випадків розвитку туризму навіть не надавали особливого значення. З часом туризм почав поступово розвиватися якісно і кількісно. Тільки тоді економісти оцінили важливість туризму як економічного феномена і ту роль, яку він може відіграти в розвитку національної економіки, і були змушені вирішувати конкретні економічні проблеми, що супроводжують туристичну діяльність.

Тривалий час політиків теж не цікавила роль, яку туризм відіграє у балансуванні державних платежів, особливо в періоди зростання дефіциту. Багато років минуло, поки туризм досяг сучасного рівня, і стала зрозумілою значущість його впливу на економіку.

Розвиток туризму і важливість його для економіки держави, зумовили необхідність наукового дослідження різноманітних проблем економіки туризму і пошуку шляхів їх вирішення.

Згідно з класичним визначенням предметом економічної науки є методи вирішення задачі вибору напрямів і способів використання обмежених (рідкісних) ресурсів у різних конкуруючих цілях. Іншими словами, необхідно визначити, як з обмежених ресурсів виробити найбільшу кількість продукції. Але оскільки, як уже зазначалося, економіка туризму є специфічною складовою економіки, ця специфіка і повинна стати предметом аналізу.

Як і будь-яка економіка, економіка туризму відповідає на такі основні запитання: що, як і для кого виробляти.

Економіка туризму вирішує такі проблемні завдання:

1) які туристичні продукти і послуги будуть вироблені за визначений період, у якій кількості, якої якості і наскільки вони є різноманітними;

2) як ці туристичні продукти і послуги будуть вироблені, тобто за рахунок яких джерел і за якою технологією;

3) як ці туристичні продукти і послуги будуть розподілені серед внутрішніх і зовнішніх туристів;

4) як економічна діяльність буде розвиватися з часом. Спробуємо чіткіше окреслити перелічені проблеми.

1. Кількість, якість і розмаїтість туристичних продуктів і послуг, пропонованих країною (регіоном, дестинацією) у даний туристичний період, поступово змінюються. Виробництво одних може збільшуватися, інших знижуватися, а третіх - зовсім або тимчасово припинятися. Водночас на туристичному ринку з'являються нові туристичні продукти і послуги для задоволення визначених потреб і бажань туристів. Ситуація значною мірою залежить від того, хто вирішує перелічені проблеми і як ухвалюється рішення; за допомогою якого механізму, за яким критерієм туристичні продукти і послуги визначаються і як оцінюються кількість, якість і розмаїтість продуктів і послуг.

2. Різноманітні туристичні продукти і послуги, які надаються в даній країні (регіоні, дестинації), можуть вироблятися неоднаковими способами. Постають запитання: хто і за якими критеріями добирає ці способи виробництва, чи можливо, щоб продукт чи послуга були вироблені одночасно двома чи декількома способами?

3. Туристичні продукти і послуги, вироблені в країні (регіоні, дестинації), яка приймає туристів, розподіляються як серед іноземних (в'їзних), так і серед місцевих туристів, і задовольняють їхні туристичні потреби і бажання.

Великою проблемою економіки туризму є вибір критерію, за яким може бути проведений розподіл туристичних продуктів і послуг. Такий критерій не можна вибирати довільно. На вибір критерію розподілу туристичних продуктів і послуг впливає безліч зовнішніх і внутрішніх факторів: економічних, технологічних, політичних та ін. Кожна країна (регіон, дестинація), яка приймає туристів, вибирає свій критерій розподілу туристичних продуктів і послуг.

4. Економіка туризму розвивається за збільшення обсягу виробництва на кожного туриста незалежно від того, внутрішній він чи зовнішній. При цьому повинна не тільки збільшуватися кількість, а і поліпшуватись якість пропонованих туристичних продуктів і послуг. Задоволення туристичних потреб і бажань залежить від загального економічного розвитку країни (регіону, дестинації), яка приймає туристів. Тому проблема туристичного розвитку є однією з найважливіших в економіці туризму.

Отже, суспільство, незалежно від місця, часу і рівня розвитку, зіштовхується з економічними проблемами в туризмі. Ці проблеми, як правило, пов'язані з тим, що:

а) невизначена кількість туристичних потреб і бажань залежить від їх розподілу за важливістю;

б) існують різні способи використання обмежених чи рідкісних туристичних ресурсів, які надаються в розпорядження туристів для задоволення їхніх потреб і бажань.

У економічних відносинах туризм розглядається:

1) як певна сукупність суспільних відносин у сфері виробництва, обміну і розподілу продукції;

2) частина народногосподарського комплексу країни, що включає певні галузеві види виробництва та економічної діяльності;

3) економічна наука, яка вивчає туризм як галузь господарства країни або регіону (економіка туризму);

4) суспільна наука, що вивчає поведінку в сферах виробництва туристичного продукту, його споживання, розподілу та обміну. Економісти аналізують процеси, що відбуваються в цих сферах, прогнозують їх наслідки для фізичних осіб, організацій і суспільства загалом;

5) сучасна економічна теорія, що вивчає поведінку людей як суб'єктів господарювання на всіх рівнях туристичної економічної системи в процесах виробництва, розподілу, обміну і споживання туристичних послуг в цілях задоволення людських потреб за обмежених ресурсів сім'ї, фірми і суспільства загалом.

З погляду фундаментальної економіки туризм - це економічний комплекс, розвиток якого більшою мірою пояснюється всесвітньо-господарськими процесами і відносинами, ніж іманентними (внутрішніми) причинами. Але туризм також найважливіший каталізатор економічного зростання багатьох країн, що швидко розвиваються, оскільки слугує каналом перерозподілу валового національного продукту між країнами, який не супроводжується вивезенням (імпортом) товарів і послуг. Туристи не тільки вивозять частину зароблених в інших виробництвах коштів, а й створюють в інших країнах нові робочі місця.

Одним з перших на туризм як економічне явище сучасного світу звернув увагу американський економіст П. Ротоу, який визначив залежність між економічними стадіями розвитку країн та особливостями розвитку в них туризму (табл. 1.1).

конфлікт туризм економіка

Таблиця 1.1. Економічні стадії розвитку країн та особливості розвитку в них туризму (за П. Ротоу, 1959 р.)

Економічна стадія	Економічна стадія	Особливості
Традиційне суспільство. Стійке землеволодіння, аристократія, стійкі традиції. Дуже низька ефективність інвестицій, можливість поліпшення ситуації без значних змін системи. Низький рівень життя та охорони здоров'я	Нерозвинений світ. Економічні і соціальні умови не сприяють розвитку туризму, окрім внутрішнього туризму, що набуває елітного характеру	Велика частина Африки, частина Південної Азії
Суспільство в очікуванні змін. Лідери усвідомлюють необхідність змін зовнішнього світу. З'являються нові ідеї. Змінне суспільство Лідери в змозі змінити методи виробництва та економічні механізми в країні. Швидко розвиваються промисловість і сектор послуг. Суспільство, що швидко розвивається, швидкий розвиток індустрії з переважанням розвитку сектора важкої промисловості	Світ, що розвивається, Соціально-економічні умови сприяють зростанню внутрішнього туризму. Іноземний туризм також можливий за рахунок іноземних інвестицій	Південна та Центральна Америка, Середній Схід, Мексика, частина Південної Америки
Суспільство масового споживання. Розвинений економічний потенціал; виробництво великої кількості товарів і послуг. Швидке зростання потреб у соціокультурному середовищі	Розвинений світ Основні центри міжнародного і внутрішнього туризму	Північна Америка, Західна Європа, Японія, Австралія, Нова Зеландія

Моделі економічного впливу туризму на сферу економіки з часом дещо ускладнилися і базуються не на теоретичних концепціях і гіпотезах, а на статистичних відомостях. Однак модель П. Ротоу і сьогодні визначають класичною практично всі "авторитети" економіки туризму. Справді, незважаючи на кардинальні зміни у світовому туризмі та економіці, що відбувалися після 1959 р., гіпотеза П. Ротоу не лише не застаріла, а й продовжує підтверджуватися новими статистичними показниками і сучасними тенденціями.

І в наш час основні центри міжнародного туризму розташовані в економічно розвинених країнах, де туризм став одним з символів процвітання "середнього класу" і продуктом масового споживання. У країнах, що розвиваються, як і передбачав П. Ротоу, швидко розвивається внутрішній туризм як засіб мультиплікації доходів у сфері послуг, засіб збільшення зайнятості місцевого населення і розвитку інфраструктури. Іноземний туризм розвивається завдяки іноземним інвестиціям. Економіку туризму можна вивчати за різними аспектами:

o як сукупність факторів виробництва;

o як сукупність підгалузей і видів діяльності;

o як співвідношення попиту і пропозиції.

Спеціальної уваги заслуговує визначення кон'юнктури туристичного ринку як співвідношення попиту і пропозиції, еластичності попиту і пропозиції. Квінтесенцією визначення кон'юнктури є розрахунок попиту за напрямами подорожей залежно від доходів населення.

Економічне обґрунтування туристичних маршрутів передбачає аналіз цієї проблеми в контексті регіональних програм розвитку туризму: рекреаційна характеристика, попереднє економічне обґрунтування, маркетингові дослідження, інвестиційне проектування.

Якщо уявити економіку як сукупність факторів виробництва, то досліджуючи фактор "капітал" слід зосередити увагу на основних і оборотних фондах, нематеріальних активах, з'ясувати їх сутність, класифікацію, оцінити ефективність інвестиційної політики в туризмі. Для цього насамперед слід висвітлити загальні принципи структуризації капітальних вкладень та їх окупності, специфіку інвестиційної політики за умов туристичного ринку, джерела фінансування, управління інвестиціями тощо.

Важливими є питання розрахунку собівартості туристичних послуг і ціноутворення, включаючи класифікацію витрат, облік витрат у системі "директ-костинг", аналіз умов формування прибутку за різних економічних умов і методів ціноутворення, а також економічний аналіз показників.

Існує безліч інших проблем, наприклад, пов'язаних зі створенням туристичних продуктів і наданням послуг, визначенням ціни, за якою вони будуть розподілятися, і розміщенням туристичних фірм.

У макроекономіці туріндустрії можна виокремити чотири основні проблеми: ефективного розподілу обмежених туристичних ресурсів; підтримки стійкої економіки туризму; розвитку економіки туризму; справедливого розподілу туристичного доходу (і виробництва). Усі вони вирішуються за допомогою механізмів туристичного ринку.

У соціалістичній економіці найважливіші рішення в сфері економіки туризму ухвалювала держава без контролю за допомогою механізмів туристичного ринку. Як наслідок держава, а не об'єктивні економічні закони, регулювала і координувала дії туристичних організацій і туристів. Отже, за адміністративно-командної системи управління держава відігравала головну роль, а роль туристичного ринку була другорядною.

Це не означає, що за умов "стихійного" ринку держава не повинна брати участь у вирішенні основних економічних проблем туризму. До процесу регулювання економіки туризму держава долучається завдяки визначеній туристичній політиці, мета якої - усунення вузьких місць і нейтралізація небажаного впливу чинних на туристичному ринку механізмів. Економіка туризму базується на таких основних принципах:

1) максимізація ступеня психологічного задоволення туристів;

2) максимізація доходів організацій, у тому числі турфірм, які пропонують туристичні продукти і послуги;

3) максимізація стимулювання витрат туристів у процесі їхніх подорожей.

Застосування перелічених принципів звичайно дає позитивний результат. Реалізація першого принципу спонукає туристів повернутися в країну, яка добре їх прийняла, і як наслідок, витратити більше грошей на подорож.

За певних обставин дотримання цих принципів може призвести до негативних наслідків. Наприклад, досягнення короткострокової мети максимізації доходу може спричинити створення великої кількості структур для обслуговування туристів, внаслідок чого знизиться рівень їхнього психологічного задоволення. Це може викликати зменшення потоку туристів у дану дестинацію і тим самим зменшення припливу коштів. Підвищена увага до туризму як до основного елемента економічного розвитку країни також може призвести до подібних наслідків.

На туризм як галузь економіки впливає безліч обмежувальних факторів. Для аналізу відносин, які склалися в туризмі, ці обмеження варто класифікувати:

1. Обмеження в туристичному попиті: будь-яка організація бізнесу обмежена у своїй виробничій активності, спрямованій на задоволення попиту клієнтів, оскільки цей попит пов'язаний з економічними можливостями туристів щодо купівлі турпродуктів і послуг.

2. Обмеження в туристичній пропозиції, пов'язані з наявністю необхідних туристичних ресурсів. Серед усіх ресурсів найважливішими, мабуть, є природні ресурси. Це легко побачити, аналізуючи географічний розподіл туристичних напрямків (дестинацій) загалом. Очевидно, що деякі туристичні дестинації є більш привабливими для туристів ніж інші.

3. Обмеження, що стосуються навколишнього середовища, звичайно пов'язані з його забрудненням. На визначених туристичних напрямках (дестинаціях) збирається багато туристів, які завдають шкоду навколишньому середовищу: організація кемпінгів у заборонених місцях, розведення багаття, засмічення території тощо. Через це можуть бути запроваджені обмеження на відвідування таких дестинацій.

4. Обмеження вільного часу туриста, яке автоматично перешкоджає вибору способу проведення вільного часу. Порівняно короткий період туристичної активності споживача погано впливає на виробничу активність турфірми, отже, зменшує можливість зростання прибутку. Це також негативно впливає на обсяг туристичного обороту і як наслідок, зменшує надходження у державний бюджет.

5. Юридичні обмеження, до яких, зокрема, належать закони про захист навколишнього середовища, закони, які встановлюють зони розвитку туризму, нормативні акти про обмеження будівництва.

6. Обмеження через відсутність знань: діяльність багатьох видів у туризмі обмежена через недостатність спеціальних знань у бізнесменів, через що вони неохоче йдуть на ризик у незнайомій їм області. Те ж саме стосується діяльності держави в туризмі: дуже часто особам які ухвалюють рішення бракує знань.

7. Обмеження через недостатність ресурсів: йдеться не тільки про природні ресурси, а й про ресурси, необхідні для функціонування туристичної індустрії. До таких ресурсів належать, наприклад, грошовий капітал, професійно підготовлений персонал, готельний і ресторанний фонд, транспорт. Обмеженість подібних ресурсів знижує можливість задоволення потреб і бажань туристів.

Звичайно, крім перелічених, існує безліч інших, менш значних обмежень. Крім того, різноманітні обмежувальні фактори можуть поєднуватися і створювати комплекси обмежень в економіці туризму.

Під туроперейтингом в економіці туризму розуміють діяльність у сфері туризму, що спрямована на формування комплексного туристичного продукту та оптимізацію умов його споживання шляхом розроблення пакету програм та обслуговування туристів по маршруту.

Економічні чинники зовнішнього середовища туроперейтингу можуть впливати на напрями і масовість туристичних потоків як прямо (наприклад, рівень капіталовкладень у туризм, оподаткування туристичної діяльності, розвиток туристичної інфраструктури), так і опосередковано (через добробут населення). До найзначущіших показників рівня економічного розвитку суспільства, що впливають на туроперейтинг, належать: рівень доходів населення, рівень соціальних гарантій і матеріальне становище соціально незахищених верств суспільства, вартість життя в державі і співвідношення її з доходами населення, рівень і якість життя, стабільність національної валюти, тривалість відпусток, рівень безробіття та ін.

Економічні чинники багато в чому визначають ступінь розвитку туризму в регіоні або в країні, але, водночас, і сам туризм безпосередньо впливає на темпи економічного розвитку, забезпечуючи надходження валютних засобів в економічну систему, вирішуючи проблеми зайнятості населення, згладжування відмінностей в економічному розвитку регіонів.

Виокремлюють п'ять основних економічних функцій туризму:

o виробнича функція - підприємство виконує виробничу функцію, якщо використовуються такі виробничі чинники, як праця, земля, капітал. При комбінуванні виробничих чинників для виробництва нового продукту створюється додаткова вартість. Такий процес називають накопиченням цінностей;

o забезпечення зайнятості населення - кількісне зростання кадрів у туризмі можна призупинити тільки внаслідок упровадження технічних розробок. Технічні засоби полегшують діяльність, але не зможуть замінити особисте спілкування менеджера і клієнта. Туризм, прямо або опосередковано впливає на зростання зайнятості населення. Прямий вплив полягає в наданні населенню робочих місць безпосередньо в туристичних підприємствах (готелі, туристичні фірми, транспорт). Непрямий вплив на зростання зайнятості в туризмі полягає в наданні робочих місць у галузях, функціонування яких залежить від ступеня розвитку туризму в регіоні (громадське харчування, торгівля і побутові послуги);

o функція створення доходу - вживаючи економічну термінологію, можна сказати, що економічна діяльність в секторі туризму робить внесок у створення національного доходу. Це особливо стосується людей, чиє робоче місце безпосередньо залежить від туризму. Ефект же створення національного доходу в туризмі передусім має регіональне значення. Значне збільшення доходу спостерігається тоді, коли первинний прибуток туристичної галузі переходить у регіональну економічну систему; торгівлю, промисловість і сільське господарство (так звана грошова рециркуляція);

o функція згладжування виявляється у тому, що туризм сприяє економічному розвитку слабких у структурному відношенні регіонів. Туристів, як правило, цікавлять регіони із слабо розвиненою промисловістю, місця, що мають первозданний ландшафт і навколишнє середовище в стані повної оддавати. Найчастіше це сільськогосподарські регіони. Для місцевих жителів таких регіонів туризм є важливим джерелом додаткового доходу, він сприяє вирівнюванню їхніх доходів, оскільки вони найчастіше нижчі, ніж у місцях з розвиненим промисловим виробництвом. Функція згладжування в туризмі має також міжнародне значення. Для всього світу туризм є інструментом перерозподілу доходів країн з індустріальним (і постіндустріальним) і сільськогосподарським виробництвом;

o функція нівеляції платіжного балансу, в якому витрати місцевих туристів, що виїхали за кордон, протиставляються доходам, одержаним від споживання товарів і послуг іноземними туристами. Залежно від складу платіжного балансу держави поділяють на країни з відкритими туристичними економіками (перебуваючи в яких іноземці витрачають більше грошей, ніж місцеві громадяни в своїх поїздках за рубіж) і країни, що постачають міжнародних туристів.

Размещено на Allbest.ru