Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Зародження біатлону як окремого виду спорту
• 1.1 Перші згадки про появу біатлону
• 1.2 Історія становлення біатлону
• 1.3 Розвиток біатлону в Україні
• Розділ 2 етап створення Міжнародного союзу біатлоністів
• 2.1 Біатлон під керівництвом Міжнародного союзу біатлоністів
• 2.2 Види змагань під егідою Міжнародного союзу біатлоністів
• Розділ 3. Особливості сучасного біатлону
• 3.1 Правила та екіпіровка
• 3.2 Види гонок в біатлоні
• Висновки
• Список використаних джерел
• Додаток А
• Додаток Б


Вступ

Актуальність. Біатлон - дуже захоплюючий вид спорту. У ньому переплелися такі дві цікаві дисципліни, як лижні гонки і стрільба, швидкість та влучність. Біатлон є зимовим видом спорту. Як вид спорту, він ще досить молодий: перший чемпіонат світу по ньому відбувся в 1958 р., в олімпійську програму його включили в 1960 р. У середині ХХ ст. був сформований принципи і регламент змагань з біатлону. Складалися вони з одного виду - індивідуальної гонки. До кінця 20-го стали з'являтися нові дисципліни біатлону. Біатлон найбільш популярний в Німеччині, Росії і Норвегії. C 1993 року і по даний час всі головні міжнародні змагання по біатлону, включаючи Кубок світу і Чемпіонати світу, проходять під егідою Міжнародного союзу біатлоністів.

Біатлонний спорт популярний насамперед у країнах північної, центральної та східної Європи, в тому числі і в Росії. Найбільш успішними країнами за всю історію біатлону є Німеччина, Росія, Норвегія, Франція. Деяке поширення біатлон має також в німецькомовній частині Італії, Японії, Китаї та Північній Америці.

Ще на зорі людства мешканці холодної півночі і гірських регіонів Азії використовували лижі як засіб полювання, а відтак і виживання.

Наскельні малюнки у Норвегії та на китайському Алтаї свідчать про появу перших людей на лижах та зі зброєю ще за 5 тисяч років до нашої ери. З плином часу у більшості регіонів це поєднання втратило свою актуальність у повсякденному житті.

Утім те що так довго було частиною побуту знайшло іншу нішу - спорт. Щоправда зважаючи на орієнтовну дату зародження поєднанню лиж та зброю знадобилося дуже багато часу на перевтілення. Наприкінці XVIII століття відбулися перші змагання, що віддалено нагадували біатлон, утім розвиватися цей вид спорту почав лише на початку минулого століття.

Під час написання курсової були використані науково-методичні матеріали провідних українських і зарубіжних фахівців у галузі теорії та практики лижного спорту: Н.В. Астаф'єва, В.Г. Афанасьєва, І.М. Бутіна, І.Г. Гібадулліна, К.С. Дунаєва, В.В. Єрмакова, Н.С. Загурського, Р.А. Зубрилова, О.І. Камаєва, Ю.-Х.А. Кальюсто, В.П. Карленко, В.Н. Манжосова, В.В. Мулика, В.Н. Потапова, Т.І. Раменської, Я.І. Савицького, В. Н. Селуянова, В.В. Фарбея, С.К. Фоміна.

Об'єкт дослідження - історичний розвиток біатлону.

Предмет дослідження - біатлон, як окремий вид спорту.

Мета курсової полягає у дослідженні історичного зародження біатлону у світі, розкрити основні тенденції становлення і розвитку біатлону.

Завдання дослідження:

1. Виявити характер, форми, напрямки розвитку біатлону в різні періоди його становлення.

2. Дослідити розвиток біатлону в Україні.

3. Проаналізувати сучасний стан біатлону.

Методи дослідження: теоретичний аналіз літературних і наукових джерел, порівняння та аналогія, абстрагування, індукція і дедукція.

Структура дослідження: курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків та викладена на 36 сторінках.



Розділ 1. Зародження біатлону як окремого виду спорту

1.1 Перші згадки про появу біатлону

Перші зображення лижників виявили серед наскельних малюнків на узбережжі Арктики. За оцінками експертів, цим прадавнім мисливцям, що на лижах переслідують дичину, вже понад чотири тисячі років.

У літописах гірські лижі вперше згадуються у ісландському стародавньому епосі Едда. Одна із саг епосу розповідає про життя норвезького короля Гаральда III Гардраде (HaraldHardrade, 1015-1066) - великого воїна і жорстокого правителя.

Підлітком Гаральд, тоді ще на прізвище Сігурдсон, утік на Русь, де служив охоронцем у князя Ярослава Мудрого. Через три роки юнак перейшов у варязьку гвардію візантійського імператора і незабаром відзначився у багатьох боях та пограбуваннях. Повернувшись на Русь із чималими грошовими здобутками, Гаральд оженився на доньці князя Єлизаветі, а після смерті брата Магнуса став королем Норвегії.

Тоді вміння спускатися з гір на лижах було ознакою шляхетного походження. Проводилися змагання, суперники билися об заклад. Найкращим лижником, звичайно, був сам король. За однією з багатьох легенд, тим, хто мав необережність перемогти Гаральда у змаганнях, правитель пропонував подолати іншу, дещо складнішу трасу. Гість повинен був проїхати невідомим для нього шляхом, і після одного з поворотів неодмінно падав у жахливу прірву. Таким чином, підступний тиран тримав «чемпіонське» звання багато років. В історії Гаральд Сігурдсон залишився під прізвиськом Гардраде - жорстокий, безжалісний. Загинув він у бою з британцями.

Давні лижники їздили з однією палицею, тримаючи її, як баба Яга свою мітлу. У дев'ятнадцятому сторіччі датський мандрівник Кнут Леем у своєму путівнику писав про надзвичайні здібності норвезьких дітей у катанні з гір. За його спостереженнями, деякі з них вміли на шаленій швидкості спіймати шапку, яку кинули з гори.

Сучасна історія гірських лиж починається з містечка Телемарк (80 км від Осло) та його мешканця Сондре Норхайма (SondreNorheim). Цей чоловік мав розумну голову і «золоті» руки: виготовляв та ремонтував знаряддя для всієї округи. Він придумав нові кріплення, в яких п'ятка була добре з'єднана з носком берестяним ремінцем. Завдяки цьому винаходу, норвезький фермер міг не тільки впевнено керувати лижами на спуску, а й спокійно стрибати з різних природних трамплінів, не боячись загубити лижу.

У 1868 році на столичних змаганнях СондреНорхайм разом із двома друзями вразив публіку шаленою швидкістю спуску та новою вишуканою технікою. Місцева преса декілька днів захоплено описувала переваги нововведень, які продемонстрували спортсмени з Телемарка. З того моменту почався справжній розвиток гірськолижного спорту.

Щодо такого виду лижного спорту як біатлон, то його історія виникнення має глибоке коріння.

Біатлон - це лижна гонка зі стрільбою по спеціальних мішенях з положення лежачи та стоячи. Специфічною особливістю біатлону є поєднання в одному змаганні різних по фізіологічному впливу на організм видів фізичної діяльності - динамічної (лижна гонка) та статичної (стрільба). Виникнення цього виду спорту пов'язано з полюванням пращурів, під час якого застосовували різні засоби пересування, у тому числі лижі, та види зброї (від кам'яної сокири до сучасної стрілецької зброї).

Знайдені у Норвегії наскельні малюнки свідчать про те, що людина використовувала полювання на лижах в якості належного засобу для переслідування диких тварин по снігу вже 5000 років тому (рис.1.1)



Рис.1.1.

Перші письмові згадки можна знайти вже в китайській, давньогрецькій та давньоримській історії. Так давньоримський поет Вергілій близько 40 р. до н.е.. описав полювання на лижах. Фігура людини, що полює з луком і стрілами на лижах була також знайдена на Рунічному камені з Норвегії(1050 р.)

Витоки біатлону лежать в основному у військовій галузі. Вже на початку епохи вікінгів, вихідці з Північної Норвегії успішно захищалися на лижах проти вторгнення орди датських вікінгів. У Середньовіччя швидкі лижні полки були невід'ємною частиною армій у Скандинавії та Росії.

У ХVIII столітті, лижі перетворилася на найбільш важливий військовий спорт у Північній Європі. Серед вправних солдат цінувалася стрільба і біг на лижах.

Перші змагання в пересуванні на лижах з стрільбою були проведені в 1767г. в Норвегії. У числі трьох номерів програми 2 призу передбачалися для лижників, які під час спуску зі схилу середньої крутизни потраплять з рушниці в певну мету на відстані 40-50 кроків. Незважаючи на настільки раніше зародження, біатлон не отримав розповсюдження в інших країнах.

1.2 Історія становлення біатлону

Біатлон в сучасному вигляді почав розвиватися тільки на початку ХХ ст. Воєнізовані гонки на лижах зі зброєю видозмінювалися, все більше наближаючись до спортивних змагань. Так, з'явилися гонки патрулів, що складалися з командної гонки на 30 км зі зброєю та стрільбою на фініші. Вони були включені в програму, як показові, на перших Зимових Олімпійських іграх в Шамоні (1924) з нагородженням переможців та призерів олімпійськими медалями. В змаганні 6 команд перемогла команда Швейцарії, другими були фіни, третіми - французи. Такі ж показові виступи «патрулів» пройшли на Олімпійських іграх в Санкт-Моріц (1928,1948), Гарміш-Партенкірхені (1936), після чого їх виключили із офіційного календаря Олімпіад в зв'язку з наростаючими пацифістськими настроями в світі після закінчення Другої світової війни.

У 1920-1930-і рр. воєнізовані змагання на лижах були широко поширені в частинах Червоної Армії. Спортсмени проходили дистанцію 50 км з повним бойовим викладенням, долаючи різні перешкоди. 25 лютого 1935 року на особисто-командній першості СРСР з лижних гонок було проведено змагання в дисципліні Воєнізований біг взводів (28 чол.) на 50 км зі стрільбою. На старт по маршруту Планерна - Митищі та назад вийшло 5 команд, фінішувало 4. Спортсмени були в повному військовому спорядженні - в шинелях з гвинтівкою. Перемогла команда РККА - 5:21.20, другою була «Динамо» - 5:41.10, третьою - ВЦСПС - 5:52.20. 7 березня 1939 року на особисто-командній першості СРСР в Уктуських горах під Свердловськом було розіграно звання чемпіона в бігу патрулів на 10 км. На старт вийшло 54 команди по 3 чол., фінішувало - 27. Перемогла команда РККА (Н.Манжосов, Г.Пєчніков, Г.Булочкін) з часом 43.23, другою була команда «Спартак» - 44.30, третьою - «КрильяСовєтов» - 45.56. Аналогічні змагання відбулися 25 лютого 1940 року в підмосковних Філях.

17 березня 1943 року в Свердловську відбувся чемпіонат СРСР з бігу патрулів на лижах на 20 км зі стрільбою, метанням гранат в окоп та подоланням умовно зараженої зони. В змаганнях взяли участь 14 команд по 4 чоловіки кожна. Чемпіоном стала команда Свердловськ-1 (А.Карпов, А.Борін, П.Володін, В.Нагібін) - 2:00.10 (1:39.10 - без врахування штрафу). Найсильнішою ж виявилася команда У.В.НКВС залізниці (В. Матюшенков, Й. Корнілов, В. Шипулін, С. Рожков - 1:51.20 (1:45.20), яка виступала поза конкурсом. З 1945 року дистанція в гонці патрулів на чемпіонаті СРСР зросла до 30 км, було відмінено подолання умовно зараженої зони в протигазі, з 1947 року - метання гранат.

3 серпня 1948 в м. Сандхурст (Великобританія) була створена Міжнародна федерація сучасного п'ятиборства (фр. Unioninternational edepentathlon moderne, UIPM - УІПМ), яка з 1953 року почала курирувати біатлон. У 1954 році Міжнародний олімпійський комітет визнав біатлон як вид спорту. Видовищність воєнізованих змагань через поєднання в одному змаганні кількох видів спорту, що відрізняються за характером рухової діяльності, сприяла перетворенню гонок патрулів у новий самостійний вид спорту - біатлон.

В 1955 році в швейцарському Маглінгені УІМП була затверджена Концепція сучасного зимового біатлону

У 1957 році УІПМ в Стокгольмі оголошує себе відповідальною за проведення зимових біатлонних змагань.

2 березня 1958 проходить перше велике міжнародне біатлонне змагання - перший чемпіонат світу в Заальфельдені (Австрія). В ньому взяли участь 27 спортсменів із 7 країн: Австрії, Великобританії Норвегії, Польщі, СРСР, Фінляндії, Швеції. Переможцем і першим чемпіоном світу з біатлону став швед Адольф Віклунд - 1:33.44(3), другим - його земляк Улле Гуннеруссон-1:34.13(3), а третім - Віктор Бутаков із СРСР-1:34.46(6). Спочатку програма біатлоністів на чемпіонатах світу, СРСР та Олімпійських іграх включала один вид-лижна гонка на 20 км зі стрільбою з бойової зброї (калібр 5,6; 6,5 і 7,62 мм) на чотирьох вогневих рубежах з п'ятьма пострілами на кожному з них. На перших трьох рубежах стрільбу дозволялося вести з будь-якого положення, а на четвертому, останньому рубежі, - тільки з положення стоячи. За кожен промах, нараховувалися дві штрафні хвилини.

Через два роки біатлон включають в офіційну програму зимових Олімпійських ігор. 21 лютого 1960 року 30 біатлоністів із 9 країн: Великобританії, Норвегії, Об'єднаної німецької команди, СРСР,США, Угорщини, Фінляндії, Франції, Швеції розіграли звання олімпійського чемпіона в індивідуальній гонці. Ним став 28-річний Клас Лестандер із Швеції - 1:33.21,6(0), срібним призером - Антті Тюрвянен із Фінляндії -1:33.57,7(2), бронзовим - Александр Прівалов із СРСР -1:34.54,2(3).

В 1964 році в м. Стурла (Швеція) було проведено перші міжнародні курси суддів.

20 лютого 1965 року в м. Ельверум були затверджені Правила змагань. На чемпіонаті Північної Америки (Прінс-Джордж) було встановлено граничний вік для юніорів - 21 рік. У 1965 році рішенням Міжнародного союзу сучасного п'ятиборства і біатлону (УЇПМБ) були підвищені вимоги до стрільби. По-перше, збільшили кількість обов'язкових стрілецьких вправ з положення стоячи - дві (на другому і четвертому рубежах) замість одного. По-друге, диференціювали штрафний час - 1 хвилина за попадання в зовнішнє коло і 2 хвилини - за промах по мішені. У 1966 - на чемпіонатах світу і з 1968 - на Олімпійських іграх програму розширили введенням естафети 4x7,5 км. Першими чемпіонами світу в естафеті в змаганні 13 команд стала команда Норвегії (Івар Нордкільд, Олаф Йордет, Йон Істад, Рагнар Твейтен), другою була команда Польщі, третьою - Швеції. Першим же олімпійським чемпіоном стала команда СРСР (Олександр Тіхонов, Микола Пузанов, Віктор Маматов, Володимир Гундарцев) - 2:13.02,4(2), другими були норвежці - 2:14.50,2(5), третіми - шведи - 2:17.26,3(0),

Юніори вперше почали змагатися на чемпіонаті світу у 1967 році в м. Альтенберг (НДР) разом з дорослими. В змаганнях взяли участь 24 біатлоністи із 8 країн: НДР, Норвегії, Польщі, Румунії, СРСР, Фінляндії, Чехословаччини та Швеції. Першим чемпіоном світу серед юніорів в індивідуальній гонці на 15 км з 3 рубежами став Тур Свендсбергет із Норвегії - 1:10.34(10), другим призером став Володимир Калінічев із СРСР - 1:11.03,6(7), третім - Георге Керсело із Румунії - 1:11.34,6(8). Естафету 3x7,5 км виграла команда Польщі (Йозеф Гасеніца, Анджей Фьодор, Анджей Рапач) - 2:16.13,7(0), другими були фіни - 2:21.06,4(4), третіми - юніори НДР - 2:22.53,9(7). В естафеті на кожному рубежі на враження п'яти мішеней можна використовувати вiсiм набоїв. Кожен наступний промах компенсується проходженням додаткового штрафного 150-метрового кола.

На змаганнях біатлоністів на Х Олімпійських іграх в Саппоро (1972 рік) стали використовуватися електронні табло .

В 1974 на чемпіонаті світу (Мінськ - Раубичі,СРСР) до програми змагань було включено спринтерські гонки на 10 км, зі стрільбою на двох рубежах - з положення лежачи і стоячи. На кожному рубежі на враження п'яти мішеней можна використовувати п'ять набоїв. Кожен промах компенсується проходженням додаткового штрафного кола завдовжки 150 м. Чемпіоном став фін Юхані Суутарінен - 37.42,43(2), срібним призером - Гюнтер Бартнік із НДР - 38.30,73(4), бронзовим - швед Торстен Відман -38.44,03(2), киянин Іван Бяков був 40-м - 41.59,27(6). Значно успішніше І. Бяков виступив в індивідуальній гонці, посівши 6-е місце. Чемпіоном серед юніорів у спринті став Стефан Тірфелдер із НДР - 38.30,80(5), срібним призером - фін Ерккі Анттіла - 38.33,25(5), бронзовим - Ігор Груздєв із СРСР - 38.47,59(4).

В м. Вінгром (Норвегія) 24-27 лютого 1977 року пройшов останній чемпіонат з великокаліберною гвинтівкою. Свою останню, 9-у золоту, медаль на чемпіонатах світу завоював легендарний Олександр Тіхонов (СРСР) - в спринті. В індивідуальній гонці Олександр Растопін із Сум з 1 промахом зайняв 4-е місце, програвши бронзовому призеру А. Тіхонову лише 6,8 сек., срібному призеру Сіглейфу Юхансену (Норвегія) - 8,6 сек., а чемпіону Хейккі Іколі (Фінляндія) - 33,1 сек.

Популярність біатлону в світі значно зросла з 1978 року, коли бойову зброю замінили на малокаліберну гвинтівку (5,6 мм), дистанцію стрільби зменшили до 50 м, скасували 2-хвилинний штраф, встановили розмір мішеней - 4 см при стрільбі лежачи і 11 см при стрільбі стоячи (по діаметру). 1-5 березня 1978 року на чемпіонаті світу в Хохфільцені (Австрія) вперше були використані механічні падаючі мішені.

З 1978 року починається також історія Кубка світу. Спочатку змагання включали в себе лише чоловічі гонки і складалися з 10 гонок на п'яти етапах (сезони 1977/78 - 1985/86). потім із 12 гонок на шести етапах (1986/87 - 1993/94). Результати на чемпіонатах світу(1978-1983,1990,1995-2015) та Олімпійських іграх (1998-2010) включались до заліку Кубку світу. Перша гонка на Кубок світу відбулася 13 січня 1978 року в Рупольдінгу (ФРН).

Перші міжнародні змагання з біатлону серед жінок проведено в Болгарії. У всіх трьох видах (спринт, індивідуальна гонка, естафета) перемогла Любов Заболотная (СРСР).

Із 29 лютого по 4 березня 1984 року у французькому Шамоні проходив перший чемпіонат світу серед жінок. Першою чемпіонкою світу стала Венера Чернишова із СРСР, яка виграла індивідуальну гонку на 10 км з трьома рубежами - 44.21,07(4), наступні три місця зайняли теж спортсменки СРСР: Людмила Заболотна - 44.30,09(3), Тетяна Бриліна - 44.50,0(4), Кайя Парве - 44.52,03(4). В.Чернишова виграла і спринт на 5 км - 23.00,1(3), срібним призером стала Санна Гронлід (Норвегія) - 23.35,0(1), бронзовим - Андреа Гроссегер (Австрія) - 23.39,5(1). В естафеті 3х5 км чемпіоном стала команда СРСР (Л. Заболотна, К. Парве, В. Чернишова) - 1:23.26(11), другою була Норвегія - 1:26.22(10), третьою - США - 1:27.10(8). Протягом 1984-1988 років разом із жіночими проводилися чемпіонати світу серед юніорів.

В Кубку світу 1984/85 змінена система нарахування очок: 1-е місце -30 очок, 2-е - 26, 3-е - 24, 4-е - 22, 5-е - 21 …..25-е - 1очко (1984/85 - 1999/2000). Запроваджено рейтинг національних біатлонних федерацій (Кубок націй) за результатами виступів в індивідуальних та спринтерських гонках. Система нарахування очок аналогічна особистому заліку, лише збільшена на 100: 1-е місце - 130 очок, 2-е - 126, 3-е - 124,…..125-е - 1 очко. До заліку Кубка Націй враховувалися результати 5 кращих учасників кожної гонки від країни. Перших два роки він був неофіційним. Першим (неофіційним переможцем Кубку націй стала збірна СРСР - 5265 очок, другою стала НДР - 5235, третьою - Франція - 4615.

В ІІ чемпіонаті світу серед жінок, який відбувся 18 - 24 лютого 1985 року в містечку Егг (Швейцарія) приймала участь представниця Української РСР - киянка Надія Бєлова. На дистанціях 5 та 10 км вона зайняла, відповідно, 7-е та 8-е місця. В цьому ж місці в чемпіонаті світу серед юніорів вперше приймав участь представник України - сумчанин Віталій Могиленко, який в спринті посів високе 5-е місце. На чемпіонаті СРСР в Солікамську (28-31 березня 1985 року) Н. Бєлова зайняла 3-е місце в індивідуальній гонці на 10 км.

З 1986 на всіх дистанціях біатлонних змагань дозволено використовувати вільний стиль.

13-16 лютого 1986 року на ІІІ чемпіонаті світу серед жінок в шведському Фалуні киянка Надія Бєлова виступила дуже успішно - в складі збірної СРСР стала чемпіонкою світу в естафеті 3х5 км, срібним призером - в спринті на 5 км та посіла 4-е місце в індивідуальній гонці на 10 км.

11 березня на VІ Зимовій Спартакіаді народів СРСР в Красноярську збірна Української РСР (Микола Давиденко, Віталій Могиленко, Валентин Джима, Тарас Дольний) в естафеті 4х7,5 км стала чемпіоном.

З сезону 1987/1988 жіночі дисципліни включаються до календаря Кубка світу, а з наступного сезону чоловічі дисципліни з'являються в календарі Кубка Європи. У тому ж році Міжнародний олімпійський комітет приймає рішення включити жіночі дисципліни в програму зимових Олімпійських ігор 1992 року у французькому Альбертвілі.

17 грудня 1988 року вперше українська біатлоністка (в складі збірної СРСР) піднялася на п'єдестал пошани Кубка світу (1 етап - Альбертвіль -ЛеСезі). Це Наталя Приказчикова (Фурсова) посіла 2-е місце в спринті на 7,5 км. Протягом сезону вона ще двічі займала 2-е місце в гонках Кубка світу (індивідуальна гонка 15 км, 3-й етап, Рупольдинг та спринт 7,5 км, 4-й етап, Хяменлінна) та 3-е (індивідуальна гонка 15 км, 4-й етап, Хяменлінна).

5-12 лютого 1989 року в австрійському Файстріці було проведено перший спільний чемпіонат серед чоловіків і жінок, вперше проведені командні гонки на 20 км у чоловіків та 15 км - у жінок, збільшена довжина дистанції у жінок: у спринті - з 5 до 7,5 км, в індивідуальній гонці - з 10 до 15 км з 4 вогневими рубежами. Киянка Наталя Приказчикова (Фурсова) в складі збірної СРСР разом Світланою Давидовою, Луізою Черепановою та Єлєною Головіною стала чемпіонкою світу в командній гонці на 15 км - 1:05.38,8(4), другою стала команда Норвегії - 1:07.48,0(4), третьою - ФРН - 1:07.54,2(2). В спринті Н. Приказчикова завоювала бронзову медаль, програвши чемпіонці світу Анне Ельвебакк із Норвегії 12,5 сек. Першими чемпіонами в командній гонці серед 19 чоловічих команд стали біатлоністи СРСР (Юрій Кашкаров, Сергій Чепіков, Олександр Попов, Сергій Булигін) - 59.39,9(3), другою стала команда НДР - 59.44,2(3), третьою - ФРН - 1:01.27,1(4).

1 - 5 березня 1989 року в норвезькому містечку Восс було проведено спільно з юніорами перший чемпіонат світу серед юніорок. Першими чемпіонками світу стали Ольга Анісімова (індивідуальна гонка) та Анна Кузьміна (спринт) із СРСР, команди ФРН - в естафеті та СРСР - в командній гонці.

11 березня 1989 року Н. Приказчикова вперше серед представниць України (тоді - УРСР) стала переможницею етапу Кубка світу! Вона виграла спринтерську гонку на 5-му етапі в шведському Естерсунді, взявши реванш у чемпіонки світу Анне Ельвебакк із Норвегії. В загальному заліку Кубка світу сезону 1988-89 Н.Приказчикова набрала 187 очок і посіла 2-е місце. Вона поступилася лише подрузі із команди СРСР Олені Головіній.

Змагання жінок з біатлону включено до програми ХVI Олімпійських ігор в Альбертвілі (Франція). Першою олімпійською чемпіонкою стала, виступаюча під прапором СНД, росіянка Анфіса Рєзцова, яка 11 лютого 1992 року перемогла в спринті на 7,5 км - 24.29,2(3). Другою тут була німкеня Антьє Харвей - Мізерські - 24.45,1(2), третьою - землячка чемпіонки - Олена Бєлова - 24.50,8(2).

1.3 Розвиток біатлону в Україні

Перші кроки біатлону в Україні здійснені наприкінці 50-х років на Чернігівщині та у фізкультуро-спортивному товаристві «Колос», де з'явилися перші лижники-біатлоністи Іконніков В.М., Колосов В.В., Прядко О.І., Прокопович В.Ф. У 60 роках обласні ради фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» почали розвивати біатлон в Сумській та Харківській областях. У цей же час розпочався активний розвиток біатлону в спортивних товариствах «Авангард», «Буревісник» і «Спартак».

У вересні 1961 року аспірант Київського державного інституту фізичної культури та спорту Борис Зорін організував секцію біатлону, до якої увійшли лижники інституту - Анатолій Студьонов, Микола Блещунов, Яків Дворський, Володимир Крушинський, Віктор Крадєнов, Павло Верстаков, Леонід Ткачук, Василь Ломаєв, Станіслав Поканевич. Ці спортсмени стали членами першої збірної команди України з біатлону.

У вересні 1962 року проведено перші літні всеукраїнські змагання з біатлону. Спочатку розвиток біатлону був безсистемним та без державної підтримки. Офіційною датою початку розвитку біатлону в Україні можна вважати січень 1963 р., коли в м. Харкові відбувся перший чемпіонат України з біатлону, який проводився паралельно з Першою зимовою Спартакіадою профспілок України. На цих змаганнях визначився перший чемпіон України з біатлону, яким став сумчанин Яків Дворський.

З цього часу активно розпочався розвиток біатлону в окремих областях України, в державних та громадських організаціях. Форми організації роботи залежали від стратегії розвитку спорту вищих досягнень у колишньому СРСР. У той час в Україні не приділялося належної уваги розвитку зимових видів спорту, зокрема біатлону.

Новий етап розвитку біатлону в Україні розпочався після проголошення незалежності України. У 1992 році була заснована Федерація біатлону України, яка була визнана Міжнародною спілкою біатлоністів та був утворений Національний олімпійський комітет України. На той час біатлон розвивався у 7 областях України (Київська, Закарпатська, Львівська, Чернігівська, Сумська, Тернопільська, Харківська) та місті Київ у фізкультурно-спортивних товариствах «Динамо», «Колос « і «Україна», Міністерстві оборони України та Міністерстві освіти і науки України.

Збірна України вперше взяла участь в розіграші Кубка світу в сезоні 1992/93 на І етапі в словенській Поклюці. 17 грудня 1992 року в індивідуальній гонці на 20 км серед 100 чоловіків наші посіли наступні місця: Валентин Джима -32-е (1:00.00,8(0). Тарас Дольний - 51-е (1:00.58,8(2), Віталій Могиленко - 53-е (1:01.13,9(2), Іван Максимов - 60-е(1:01.48,5(4). В цей же день жінки також змагалися в індивідуальній гонці на 15 км. Їх виступ в числі 58 учасниць був значно кращим: Олена Петрова з абсолютно точною стрільбою була 11-ю (57.17,2(0), Олена Зубрилова (тоді ще Огурцова) -27-ю (1:00.20,6(5), Марина Сколота - 29-ю (1:00.27,8(4), Надія Бєлова - 36-ю ((1:00.46,7(2). 19 грудня у спринті кращий із українців - Т.Дольний був 38-м, а О.Огурцова у жінок - 18-ю. 20 грудня в естафетних гонках чоловіки стали сьомими, а жінки - дев'ятими. Вперше представниця збірної України зійшла на п'єдестал пошани в Кубку світу 23 січня 1993 року в Антхольці (Італія). Тоді Надія Бєлова зайняла друге місце в спринті. Серед чоловіків вперше в ТОП-10 потрапив Віталій Могиленко - 11 березня 1993 року в Остерсунді (Швеція) в індивідуальній гонці він зайняв 5-е місце. В загальному заліку за сезон найвище місце (14-е) зайняла Н. Бєлова, Ірина Меркушина (тоді ще Корчагіна)-34-е, О.Петрова-51-е, О. Огурцова - 62-е. У чоловіків В. Могиленко був 49-м, Т. Дольний - 55-м, В. Джима - 58-м.

В цьому ж сезоні команда України вперше стартувала на чемпіонаті світу. 9 лютого 1993 року в м. Боровец (Болгарія) в жіночій командній гонці на 15 км команда в складі Н. Бєлової, О. Огурцової, О.Петрової, І.Корчагіної посіла 6-е місце, а чоловіча - 13-е. 11 лютого в першій для України особистій гонці на чемпіонатах світу - індивідуальній на 15 км серед жінок - Н. Бєлова стала 9-ю, І.Корчагіна - 12-ю, О.Петрова - 57-ю, О. Огурцова - 63-ю. Результати виступу чоловіків в дебютній індивідуальній гонці на 20 км були наступними: Іван Максимов - 37-й, В.Джима - 40-й, Т. Дольний - 60-й. В спринті найкращою стала О.Петрова - 45-е місце, у чоловіків - І. Максимов - знову 37-е. В чоловічій естафеті команда України (В. Могиленко, Т. Дольний, В. Джима, І. Максимов) посіла 5-е місце, поступившись білорусам лише 2,6 сек. Цей результат залишається другим для чоловічої збірної України за всі роки участі в естафетних гонках чемпіонатів світу. Жіноча естафетна команда України (Н.Бєлова, І.Корчагіна, О.Огурцова, О.Петрова) посіла 6-е місце.

Юніорська збірна України також дебютувала на чемпіонаті світу в Рупольдінгу (Німеччина) 15-20 лютого 1993 року. Найвищим досягненням українців стало 4-е місце в естафеті 3х7,5 км серед юніорок.

Олімпійський дебют України відбувся 18-26 лютого 1994 року в норвежському Ліллехаммері. 18 лютого в індивідуальній гонці серед жінок О. Огурцова зайняла 12-е місце, а Н. Бєлова - 13-е. У чоловіків в індивідуальній гонці Т. Дольний теж став 12-м, Роман Звонков - 14-м, В. Могиленко - 26-м. Першою українською олімпійською медалісткою в біатлоні 23 лютого стала Валентина Цербе. В спринті вона посіла 3-е місце, поступившись чемпіонці Маріам Бедар із Канади лише 1,2 сек., а срібній призерці - Світлані Парамигіній із Білорусі - 0,1 сек., О. Огурцова тут була 14-ю, а М.Сколота - 33-ю. У чоловічому спринті Т. Дольний зайняв 18-е місце, В. Джима - 40-е, І Максимов - 47-е. Жіноча збірна (В. Цербе, М. Сколота, О. Петрова, О. Огурцова) в естафеті посіла 5-е місце, а чоловіча - 15-е.

1995 рік - уперше беручи участь в розіграші Кубка світу в м. Оберхоф (Німеччина) українські біатлоністки Водоп'янова Т., Петрова О., Бєлова Н. і Цербе В. в естафетній гонці 4x7,5 кілометрів завоювали срібні медалі. У тому ж році на чемпіонаті Європи з біатлону в м. Ле-гранд- Борнанде (Франція) чоловіча збірна команда України у складі Дольного Т., Джими В., Лисенка А. і Звонкова Р. посіла третє місце в естафетній гонці 4x7,5 кілометрів. Команда у складі Цербе В., Водоп'янової Т. і Лемеш Н. в естафетній гонці 3 x 7,5 кілометрів здобула срібну нагороду, а Ніна Лемеш в гонці на 15 кілометрів виборола срібну медаль

3 лютого 1996 року вперше представниця незалежної України піднялася на п'єдестал пошани чемпіонатів світу - Олена Петрова із Сум стала бронзовим призером в індивідуальній гонці в Рупoльдингу.

2 березня вперше український біатлоніст став чемпіоном світу. Уродженець Сумщини, чернігівець Андрій Дериземля переміг у спринтерській гонці на 10 км на чемпіонаті світу серед юніорів в Контіолахті (Фінляндія). Оксана Хвостенко 29 лютого в індивідуальній гонці на 10км стала срібною призеркою цього чемпіонату.

7 березня вперше представниця незалежної України (киянка Тетяна Водоп'янова) перемогла на етапі Кубка світу (індивідуальна гонка на 15 км, Поклюка, Словенія).

20 лютого 1997 року вперше чемпіонкою світу серед юніорок стала українська біатлоністка Тетяна Рудь - в індивідуальній гонці на 10 км.

9 березня жіноча збірна України (Ніна Лемеш, Олена Петрова, Валентина Цербе-Несіна, Тетяна Водоп'янова)вперше виграла етап Кубка світу в естафеті (Нозава-Онсен, Японія).

Всього на Всесвітніх зимових Універсіадах біатлоністами України завойовано 37 медалей різного ґатунку, з яких 11 золотих.

1998 р. - Олена Петрова виборола срібну медаль у гонці на 15 кілометрів XVIII зимових Олімпійських іграх в Нагано (Японія).

Найбільш вагомими також є: бронзова медаль Лілії Єфремової в спринтерській гонці на XX зимових Олімпійських іграх 2006 р. в Турині (Італія); бронзова медаль Андрія Дериземлі в спринтерській гонці на чемпіонаті світу 2007 року; срібна медаль в естафетній гонці на чемпіонаті світу 2008 р. жіночої збірної команди України у складі Оксани Хвостенко, Валентини Семеренко, Віти Семеренко та Оксани Яковлевої

Три рази чемпіонкою світу ставала Олена Зубрилова. Також варто відзначити Оксану Хвостенко, Оксану Яковлеву, Віту та Валю Семеренко, які завоювали срібні медалі в естафеті на чемпіонаті світу 2008 року.

На чемпіонаті світу 2011 року українська збірна здобула дві нагороди: бронзу Віти Семеренко та бронзові нагороди чоловічої естафети (Сергій Седнєв, Андрій Дериземля, Сергій Семенов, Олександр Біланенко).

На чемпіонаті світу 2013 року українська збірна здобула п'ять нагород: золоту (Олена Підгрушна в спринті), срібну (естафета в складі Юлія Джима, Віта Семеренко, Валя Семеренко, Олена Підгрушна) й три бронзові (Олена Підгрушна в гонці переслідуванні, Віта Семеренко в спринті, Валя Семеренко в індивідуальній гонці).

На чемпіонаті світу 2015 Україна здобула одну золоту і одну бронзову медаль. Валя Семеренко здобула золото у мас-старті і бронзу у спринті

На чемпіонаті світу 2016 Україна здобула одну бронзову медаль: Сергій Семенов у спринті.



Розділ 2. Етап створення Міжнародного союзу біатлоністів

2.1 Біатлон під керівництвом Міжнародного союзу біатлоністів

30 листопада 1992 у французькому Амелі-ле-Бен-Палальда було прийнято рішення про відділення біатлону від сучасного п'ятиборства. 2 липня 1993 в Лондоні на Надзвичайному конгресі УЇПМБ було офіційно оголошено про створення Міжнародного союзу біатлоністів в рамках Міжнародної федерації сучасного п'ятиборства і біатлону. 12 грудня того ж року в Зальцбурзі розпочала свою роботу штаб-квартира нової міжнародної організації. З відділенням біатлону від сучасного п'ятиборства почалося розширення формату змагань. У тому ж році він був включений в програму зимових Європейських юнацьких олімпійських фестивалів. Через рік у фінському Контіолахті пройшов перший Чемпіонат Європи, через два роки - перші великі міжнародні змагання з літнього біатлону - Чемпіонат світу в австрійському Хохфільцені. У 1997 році на Кубку світу з'являються дві нові біатлонні дисципліни - гонка переслідування (яка вже в тому ж році проводиться і на рівні Чемпіонату світу) і мас-старт (на Чемпіонатах світу з 1999 року). Перша дисципліна включена в олімпійську біатлонну програму з 2002 року, друга - з 2006 року. Однак через два роки з програм найбільших міжнародних біатлонних змагань зникла командна гонка, яка за всю свою історію так і не потрапила до олімпійської програми. 26-28 червня 1998 проходив Третій регулярний конгрес Міжнародного союзу біатлоністів, на якому було прийнято рішення остаточно відділитися від Міжнародної федерації сучасного п'ятиборства і біатлону, що й було зроблено. Сучасний розвиток біатлону йде в бік збільшення кількості учасників за віком і країнам, а також розвитку річного біатлону. Так, з 2002 року на юніорських чемпіонатах світу разом з юніорами і юніорки (19-20 років) почали змагатися юнаки та дівчата (молодше 19 років). У 2003 році на етапі Кубка світу в німецькому Рупольдінгу вперше була проведена змішана естафета, яка через два роки дебютувала на Чемпіонаті світу. З 2004 року почав проводитися Чемпіонат Європи з літнього біатлону, а з 2007 року - два Кубка IBU з літнього біатлону - кросовий і лижероллерной. З 2010 року біатлон включений в програму зимових Всесвітніх ігор майстрів і зимових Всесвітніх військово-спортивних ігор, а з 2012 року планується проведення біатлонних гонок в рамках перших зимових юнацьких Олімпійських ігор. Що стосується біатлонних дисциплін, то вже сьогодні Правила Міжнародного союзу біатлоністів містять регламент проведення гонки, яка не включена в офіційні календарі найбільших міжнародних змагань. Йдеться про суперспринт. Можлива поява нових дисциплін і в літньому біатлоні, а також, в майбутньому, включення їх в програму літніх Олімпійських ігор.

2.2 Види змагань під егідою Міжнародного союзу біатлоністів

Під керівництвом союзу, проводиться серія змагань з біатлону.

Чемпіонат світу з біатлону - головне щорічне змагання біатлоністів, що проводиться під егідою Міжнародного союзу біатлоністів.

Перший чемпіонат світу відбувся в 1958. У 1984 році жінки почали проводити свій окремий чемпіонат, а з 1989 проходить один чемпіонат для обох статей.

З 1978 в біатлоні відбулися суттєві зміни: армійський карабін був замінений на дрібнокаліберну рушницю, а відстань до мішені була зменшена зі 150 м до 50 м.

Кубок світу з біатлону - серія біатлонних змагань найвищого рівня, об'єднаних в єдиний турнір у рамках одного сезону, що триває зазвичай із листопада-грудня до березня. Кубок світу проводиться, починаючи з сезону 1977/1978 серед чоловіків та сезону 1982/1983 серед жінок. До сезону 1986/1987 жіночі змагання називалися кубком Європи, хоча до числа учасниць входили біатлоністки з інших частин світу.

Кожного сезону кубок світу включає 9-10 змагальних тижнів, до яких також входять найзначніші турніри сезону: чемпіонат світу та олімпійський турнір. На кожному з етапів проводяться кілька перегонів, зазвичай із середи по неділю. Впродовж сезону відбуваються 5-6 естафет. За результатами цих змагань біатлоністам нараховуються очки, за сумою яких визначається володар Кришталевого глобуса - переможець у загальному заліку, та володарі малих глобусів - переможці в окремих видах змагань: спринті, індивідуальній гонці, гонці переслідування та мас-старті. Крім того розігруються призи в турнірі кубку націй - змаганні збірних команд.

Починаючи з сезону 2009/2010 в кожній гонці очки отримують 40 спортсменів: за перемогу - 60, за друге місце 54, за третє 48, за 4-е 43, за 5-е 40, за 6-е 38, за 7-е 36, за 8-е 34, за 9-е - 32, за 10-е 31 і далі на очко менше за кожне наступне місце.

Підсумки сезону для кожного біатлоніста визначаються з вирахуванням 3-х найгірших результатів. Але з сезону 2010/2011 це правило не діє.

У залік кубку націй очки нараховуються трьом найкращим біатлоністам кожної країни за схожою системою, тільки заліковими вважаються перші 140 результатів, переможець отримує 160 очок, і далі зі зменшенням: за друге міце 154 очки і т. д. Команді, що перемогла в естафеті, нараховується 450 очок, за друге місце 420 і далі до 5-го по 30 очок менше за кожне наступне місце, за 6-е місце нараховується 310 очок, далі до 10-го по 20 очок менше за кожне наступне місце, за 11 місце 220 очок і по 10 очок менше за кожне наступне до 20-го. Таким же чином нараховуються бали і в змішаній естафеті, тільки здобуті командою очки діляться навпіл і зараховуються до чоловічого та жіночого кубка націй. В кінці сезону вираховуються два найгірші результати. За результатами кубку націй попереднього сезону визначається максимальне представництво від кожної країни в наступному.

Чемпіонат світу з біатлону серед юніорів - міжнародні біатлонні змагання, що проходять під егідою Міжнародного союзу біатлоністів (IBU).

Серед юніорів проводиться з 1967 року, з 1989 - у юніорок і з 2002 року - у юнаків та дівчат.

Чемпіонат світу серед юніорів включає два окремих заліки: серед юніорів та юніорок (вікові рамки: 19-21 рік на початок календарного року), а з 2002 року також серед юнаків та дівчат (молодше 19 років), хоча старт у обох вікових груп в деяких дисциплінах може бути спільним. Юніорський Чемпіонат світу з біатлону включає в себе змагання з таких дисциплін: індивідуальна гонка, спринт, гонка переслідування та естафета. Загалом розігрується 16 комплектів нагород.

Європейські змагання. Кубок IBU (колишній Кубок Європи) і чемпіонат Європи - змагання «другого ешелону». У них, як правило, беруть участь спортсмени, що тільки починають кар'єру, або ті, хто не потрапляє в основну команду (що виступає на кубку світу) через зниження своїх результатів - часом навіть олімпійські чемпіони (наприклад, Фруде Андресен, Ольга Зайцева в сезоні 2007 - 2008) і чемпіони світу (наприклад, Павло Ростовцев в сезоні 2004 - 2005). У країнах, де конкуренція за місце в збірній дуже висока, багато біатлоністів та біатлоністок всю свою міжнародну кар'єру «кочують» між Кубком Європи і Кубком світу, не маючи можливості закріпитися в основній команді.

Біатлонний календар складається таким чином, що взяти повноцінну участь і в усіх змаганнях кубку світу (включаючи чемпіонат), і в чемпіонаті Європи (не кажучи про етапи кубка IBU) практично неможливо. Тим самим підтверджується, що це змагання для різних категорій спортсменів. Усі європейські змагання відкриті. Крім власне європейців, в них беруть участь спортсмени з Казахстану, Канади, США та інших країн.

Дисципліни, що проводяться на чемпіонаті Європи та етапах кубка IBU, ті ж, що і на змаганнях світового рівня. За винятком того, що не проводяться мас-старти і змішані естафети.

Відкритий чемпіонат Європи з біатлону. Чемпіонат Європи проводиться щорічно з 1994 року серед жінок, чоловіків, юніорок та юніорів. Програма чемпіонату з 2000 року включає в себе індивідуальну гонку, спринт, гонку переслідування і естафету. Тому, хоча кількість видів програми на ЧЄ менше, ніж на чемпіонаті світу, кількість розігруваних комплектів медалей більше (в останні роки - 16). З 2009 року у чемпіонаті Європи зможуть брати участь тільки спортсмени, яким на початок календарного року ще не виповнилося 27 років. Таким чином, турнір набуває значення «молодіжного чемпіонату світу».

Спортсмени перших збірних провідних біатлонних держав (Росії, Німеччини, Норвегії, Франції) за рідкісним винятком не беруть участь у цих змаганнях. Водночас Україна, Білорусь,Польща, Болгарія і деякі інші традиційно посилають своїх провідних біатлоністів завойовувати медалі чемпіонатів Європи. Також серед юніорів відмінності у списках спортсменів. що беруть участь у світовій і європейській першостях менш помітні.

Кубок IBU (також - Відкритий Кубок Європи, до сезону 2007/2008 включно називався Кубок Європи з біатлону) - серія континентальних біатлонних змагань у чоловіків та жінок, що проводяться під егідою Міжнародного союзу біатлоністів (IBU).

Змагання відкриті - крім власне європейців, в них беруть участь спортсмени з Казахстану, Канади, США та інших країн.

Кубок IBU (до сезону 2008-2009 - Відкритий кубок Європи), як і кубок світу, складається з ряду етапів, на кожному з яких проводиться 2 (рідше 3) гонки.

Кубок IBU має велике значення в біатлоні як кваліфікаційні змагання для кубка світу. Згідно з правилами проведення змагань, щоб взяти участь у кубку світу, спортсмен повинен показати на європейських змаганнях в спринті або в індивідуальній гонці результат, не більше ніж на 15% поступається усередненому з трьох найкращих у перегонах. Це не єдиний спосіб отримати кваліфікацію. Спортсмени, що переходять у старшу вікову групу, можуть кваліфікуватися на кубок світу, виходячи зі своїх результатів на юніорському чемпіонаті світу.

Континентальні змагання. Крім чемпіонату і кубка Європи, що мають важливе місце в структурі сучасного біатлону, Міжнародний союз біатлоністів проводить чемпіонати і кубкові змагання на інших континентах: в Азії, Північної і Південної Америці, - а також міжнародні змагання регіонального значення (наприклад, Кубок Балкан, Кубок Півночі (серед країн Скандинавського регіону, Північної Америки та Росії)).

Міжнародний Союз біатлоністів бере участь у Зимових Олімпіадах і Зимових Універсіадах як організація, відповідальна за проведення біатлонних змагань.

Літній біатлон - різновид біатлону, в якому лижна гонка замінена на крос, гонку на лижероллерах, велогонку або інший типовий для літа способів пересування. Міжнародним союзом біатлоністів визначені правила проведення кросових, лижероллерних гонок і гонок на маунтін-байках. Офіційні змагання (чемпіонати світу і Кубок IBU) проводяться лише по-перших двох з перерахованих різновидів біатлону.

Впродовж ряду років Міжнародний союз біатлоністів займався розвитком арчері-біатлону в партнерстві з Міжнародною федерацією стрільби з лука (фр. Fйdйration Internationale de Tir а l'Arc, FITA). З 2006 року арчері-біатлон перебуває поза компетенцією IBU.



Розділ 3. Особливості сучасного біатлону

3.1 Правила та екіпіровка

З визнанням нового вигляду спорту виникла необхідність упорядкувати його правила. 45 років тому це було не дуже складно, оскільки змагалися стріляючі лижники лише в одній дисципліні - індивідуальній гонці. Протяжність дистанції визначили швидко - 20 км. З кількістю вогневих рубежів (4) теж не виникло розбіжностей. Складніше було з організацією стрільби.

На перших офіційних змаганнях спортсмени продовжували по-старому палити по силуету. В центрі силуету був намальований круг діаметром 250 мм (при стрілянині лежачи) або 350 мм (з положення стоячи). Якщо біатлоніст не потрапляв в круг, його карали хвилиною штрафу, а якщо мастив по силуету - те двома. Серйозним питанням став пристрій місця для стрільби. Адже це в наші дні результат стрілянини вмить фіксують не лише спортсмени і тренери, але і всі глядачі. Падає чорний кружок, і уболівальники, що зібралися на стадіоні, вітають вдалий постріл.

На зорі біатлону все це виглядало абсолютно інакше. Мішені були найчастіше паперовими, і остаточні результати стрільби визначалася незрідка лише після фінішу. Виглядало це так: спортсмен проводив серію пострілів і вирушав на лижню, спеціальний суддя в траншеї знімав мішень, нумерував її і ставив наступну. Нескладні арифметичні дії підказують, що в разі участі в індивідуальній гонці 100 учасників загальна кількість мішеней була 400.

Складних і навіть конфліктних ситуацій при такій системі виникало немало. Як, наприклад, бути в разі попадання в лінію - рахувати мішень ураженої чи ні? Щоб зменшити число розбіжностей, йшли на експерименти. Наприклад, стріляли по кульках - гумових камерах, натягнутих ззаду металевого щита. Курйозів вистачало і тут. Скажімо, куля, пробиваючи одну мішень, після рикошету від задньої стінки могла запросто уразити ще одну ціль.

Деякі «патріоти» з числа суддів на місцях придумали такий прийом: впритул до гумової мембрани ставили звичайну лопату, і куля, відскакуючи від неї, не рвала мішень, даючи можливість рахувати ціль не ураженою. Радянські розробники пробували зробити мішені скляними. У 1974 році Саратовський скляний завод налагодив випуск спеціального скла, який при попаданні в нього кулі не розліталися вщент (адже можна було сусідню мішень розбити), а стікав, немов оплавляючись.

Широку дорогу оригінальній знахідці закрили складнощі транспортування делікатного вантажу і програма змагань, що збільшилася. На той час до індивідуальної гонки і естафети додався спринт. Так або інакше, але аж до Олімпіади в Сараєво (1984) нічого кращого за паперові мішені придумати не змогли.

За існуючими правилами, стрілянина здійснюється з відстані в п`ятдесят метрів. Мішень представлена у вигляді білої пластини з п`ятьма колами чорного кольору діаметром одинадцять з половиною сантиметрів.

При результативному пострілі коло закривається клапаном, що дає можливість відразу ж оцінити результат. Правилами визначено два види стрільби по мішенях:

- стоячи;

- лежачи.

При стрільбі стоячи результативним вважається потрапляння в чорний коло, а при другому способі стрільби - у внутрішній гурток, який має діаметр чотири з половиною сантиметри. По шляху руху спортсменів у своєму розпорядженні кілька вогневих рубежів, на кожен з яких дається п`ять патронів.

За 15 хвилин до старту учасник змагань з біатлону зобов'язаний пройти маркування в спеціальному стартовому містечку. Тут маркуються лижі і перевіряється гвинтівка. У гвинтівки перевіряється сила натягу спускового гачка, яка не повинна перевищувати 500 гр. І у кожній команді є дві запасні гвинтівки. Потім перевіряється правильність стартового номера і дотримання правил про рекламу. Видають стартові номери, які спортсмен сам кріпить на стегнах. На ноги біатлоністам кріпляться датчики, які будуть замірятись час при проходженні контрольних рубежів.

Після фінішу зброя (вона не повинна бути заряджена) і лижі (повинні бути промарковані) ще раз перевіряються. А біатлоністи відправляються на допінг контроль.

З часу становлення біатлону помінялися не тільки правила, а й екіпірування біатлоністів. Замість дрібнокаліберних гвинтівок спортсмени тягали з собою важкі карабіни. Дрібнокаліберна гвинтівка була сконструйована спеціально для біатлоністів, вона кріпиться у спортсмена на перев'язі за спиною. Така гвинтівка двадцять другого калібру важить не більше 3,5 кг. Вона оснащена механізмом, що блокує спусковий гачок, а перезарядка проводиться вручну. Крім того, обойми розраховані тільки на п'ять патронів. Швидкість кулі, випущеної з такої зброї, досягає 380 миль в секунду. Мінімальна довжина лиж для біатлону повинна бути на 4 см менше, ніж зріст спортсмена, а їх кінці менш загнуті до верху, ніж у звичайних лиж.

Спеціальний костюм виконаний так, щоб підтримувати стабільну температуру тіла спортсмена і зменшувати опір вітру. Черевики жорсткі, завдяки ним зменшується тиск на кісточку.

У класичному біатлоні існують такі правила екіпірування:

- ширина лиж повинна бути не менше чотирьох сантиметрів. максимальний розмір довжини лиж не обмежений.

- заборонені всілякі удосконалення спорядження.

- заборонено використовувати лижні палиці з можливістю зміни довжини і сили поштовху.

- при русі гвинтівка розташовується на спині гравця.

- не допускається використання автоматичної зброї.

- калібр гвинтівки - 5,6 мм.

- в гвинтівках використовується звичайний діоптричний приціл.

3.2 Види гонок в біатлоні

Класичний біатлон сьогодні включає шість типів гонок.

Естафетна гонка - командна гра, що складається з трьох або чотирьох ділянок. Спортсмен, який пробіг свою ділянку траси, передає естафету наступному гравцеві. Довжина траси - сім з половиною кілометрів у чоловіків і шість - у жінок. На кожному етапі знаходиться дві позиції для стрільби. Перша стрілянина проводиться в положенні лежачи, друга - стоячи.

Змішана естафета. У ній беруть участь спортсмени і чоловічої і жіночої статі. Жінки біжать на першому і другому ділянці пробігу по шість кілометрів, чоловіка на третьому і четвертому - по сім кілометрів. Естафета починається одноразовим стартом спортсменів. Учасник, закінчивши свій етап гонки, передає її наступному учасникові команди. Спочатку трасу пробігають жінки, потім - чоловіки. Перша стрілянина здійснюється в лежачому положенні, друга - стоячи.

Спринтерська - це гонка з двома точками для стрільби, при якій використовується інтервальний старт у чоловіків на десять кілометрів, у жінок - на сім з половиною кілометрів. Гонка починається зі старту з інтервалами від тридцяти секунд до однієї хвилини. Дистанція гонки складається з трьох кіл однакової довжини. Пробігши перше коло, спортсмени проводять стрілянину, перебуваючи в лежачому положенні, пробігши друге коло, - в положенні стоячи. Спортсмени мають можливість самостійно вибрати на стрільбищі позиції для проведення стрільби. При промаху призначається штрафне коло, рівний ста п`ятдесяти метрів.

Індивідуальна гонка - класична гонка, при якій чоловіки пробігають відстань в двадцять, а жінки - в п`ятнадцять кілометрів, з використанням чотирьох точок з мішенями. Спортсмени стартують з інтервалами від тридцяти секунд до однієї хвилини. При промаху до загального часу проходження гонки біатлоністом додається одна штрафна хвилина.

Гонка переслідування (персьют, пасьют)- відносно молода біатлонна дисципліна, змагання з якої проводяться на більшості етапів Кубка світу з біатлону.

Гонка переслідування абсолютно унікальна та не схожа на інші біатлонні дисципліни. Головною особливістю персьюта є те, що спортсмени стартують не кожні 30 секунд та навіть не одночасно, як це проходить у мас-стартах, а з тим відставанням, з яким вони фінішували у спринтерській гонці. І, що логічно, в тій же послідовності. Таким чином, пасьют фактично є продовженням спринту, що проводився напередодні. Хоча в історії відомі випадки, коли гонка проводилася після «індивідуалки» або «мас-старту».