Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет фізичного виховання та спорту України

Контрольна робота

"Характеристика особливостей становлення та розвитку паралімпійського спорту"

Виконав: студент 3-го курсу

Групи № 90 а

Герасименко С.І.

Київ-2016

Зміст

• 1. Паралімпійські ігри: виникнення, організація та проведення
• 2. Зимові параолімпійські ігри
• 3. Передумови виникнення паралімпійського спорту
• 4. Етапи
• 5. Визначити основні чинники, що вплинули на зміну пріоритетів параолімпійського спорту з реабілітаційної спрямованості на спорт вищих досягнень
• 6. Визначити стан паралімпійського спорту та обґрунтувати перспективи його розвитку

1. Паралімпійські ігри: виникнення, організація та проведення

Паралімпійські ігри - міжнародні спортивні змагання для людей із обмеженими фізичними можливостями. Традиційно проводяться після Олімпійських ігор.

Паралімпійці - люди з обмеженими фізичними можливостями, які займаються спортом.

Поява видів спорту в який можуть брати участь інваліди зв'язують з ім'ям англійського нейрохірурга Людвіга Гутмана. Він стверджував: "Важливо не те, що загублено, важливо те, що залишилося". Відповідно до цієї концепції він увів спорт у процес реабілітації військовослужбовців із травмами спинного мозку. Група інвалідів, що уперше за всю історію спорту взяла в руки спортивне спорядження, складалася з 16 паралізованих чоловіків і жінок, що були військовослужбовцями. Відбулося це 28 липня 1948 року в госпіталі Сток-Мандевиль, де були проведені перші змагання зі стрілянини з луку для спортсменів на колясках. Дата початку змагань символічно збігалася з часом відкриттям Олімпійських Ігор у Лондоні. У 1956 році Людвіг Гутман розробляє хартію спортсменів, формує основи, на яких далі розвивається спорт людей з фізичними недоліками. "Ціль Сток-Мандевильських Ігор, - писав Гутман, - об'єднати паралізованих чоловіків і жінок із усіх частин світу в міжнародному параолімпійському русі, і нехай спорт вдихне надію, підбадьорює тисячі паралізованих".

Становлення Завдяки зусиллям Гутмана, що на практиці довів, що спорт для людей з фізичними недоліками створює передумови для успішної життєдіяльності, відновлює психічну рівновагу, дозволяє повернутися до повноцінного життя, незважаючи на фізичні проблеми. У 1960 році в Римі, через кілька тижнів після завершення XYII Олімпійських Ігор, були проведені міжнародні змагання інвалідів. У них брали участь 400 спортсменів з 23 країн. Фізично здорових атлетів на спортивних олімпійських аренах замінили люди мужнього характеру, що відкривали рахунок необхідним і іграм, що захоплюють. Ігри пізніше одержали назву "Паралімпійські". З кожними наступними іграми збільшувалося число учасників, розширювалася географія країн, росла кількість видів спорту. До спортсменів зі спинальними травмами приєднуються спортсмени інших нозологій. Ігри відтоді проводяться регулярно - кожні 4 роки, фактично термін їхнього проведення збігається з проходженням Олімпійських Ігор.

У 1988 році ігри одержали статус "Паралімпійських". Графічним символом світового параолімпійського руху стали червона, синя і зелена півсфери, що символізують розум, тіло, непокірливий дух.

2. Зимові паралімпійські ігри

Перші зимові Паралімпійські ігри відбулися в 1976 р. в Орнсколдсвіці (Швеція). Змагання для спортсменів з ампутованими кінцівками і порушенням зору були організовані на треку й у полі. Уперше демонструвалися змагання в гонках на санях. Другі параолімпійські змагання в 1980 р. у Гейло (Норвегія). Швидкісний спуск на санях проводилися як показові виступи. У Параолімпійських стартах взяли участь спортсмени всіх груп інвалідності. III зимові Параолімпійські ігри були проведені в Інсбруці (Австрія) у 1984 р. Уперше 30 чоловіків на трьох лижах взяли участь у гігантському слаломі. У 1988 р. IV зимові Параолімпійські ігри знову проводилися в м. Інсбрук (Австрія). У змаганнях брали участь 397 спортсменів з 22 країн. Уперше на Ігри прибули спортсмени з СРСР. У програму Ігор були введені змагання на сидячих лижах. У 1992 р. V ігри проходили в Тігнісі й Альбервилі (Франція). Через відсутність спеціальних льодових споруджень змагання відбулися тільки на треку й у полі. Вперше в лижних гонках змагалися спортсмени з порушенням розумового розвитку. VI Зимові Паралімпійські ігри проводилися в 1994 р. у Ліллехаммері (Норвегія). Приблизно 1000 атлетів жили в селі, де були спеціальні технічні засоби для інвалідів. На Іграх продемонстровані змагання із сидячого хокею. Паралімпійська версія хокею виявилася популярною. Змагання з лижних гонок і біатлону проходили на місцевому лижному стадіоні. Норвежці виграли золоті медалі в естафеті на сидячих лижах. Представники країни-організатора Ігор домінували в їзді на санях і ковзанярському спорті. VII Зимові Параолімпійські ігри вперше проводилися на азіатському континенті - у Нагано (Японія). В Іграх взяли участь 1146 чіл. (571 спортсмен і 575 офіційних осіб) з 32 країн. Протягом 10 днів розігрувалися медалі в 5 видах спорту: гірськолижному, ковзанярському, лижних гонках, біатлоні і хокею. VIII Зимові Паралімпійські гри пройшли в Солт-Лейк-Сіті (США) у 2002 р. У них брали участь 580 спортсменів з 36 країн.

3. Передумови виникнення паралімпійського спорту

Основною передумовою виникнення паралімпійських ігор є - усунення дискримінації людей з обмеженими можливостями, тобто зробити так, щоб "інваліди" не відчували себе гірше за здорових людей, щоб вони доказали, що люди з обмеженими можливостями спроможні на більше, а в деяких видах спорту люди з інвалідністю навіть можуть показати кращі результати, ніж здорові спортсмени.

Також однією з причин проведення паралімпійських ігор є те, що люди з інвалідністю зможуть мати можливість поспілкуватися з іншими такими же спортсменами, як і вони, знайти нові знайомства, обмінятися знаннями в цій сфері і т.п.

4. Етапи

Ставлення до осіб, котрі мали вродженні чи набуті хвороби, змінювалось у процесі розвитку суспільства. Різні типи культур сприяли формуванню різних форм ставлення до інвалідності від негативного та байдужого до терпимого й активно-творчого. Подібні закономірності прослідковуються при вивченні історичних передумов виникнення й розвитку адаптивного спорту. Аналіз літературних джерел свідчить про різноманітні підходи спеціалістів до визначення найважливіших ключових етапів формування фізкультурно-спортивного руху осіб з особливими потребами. Більшість закордонних і російських фахівців виділяють три головних етапи його розвитку

1 етап - Лікувальна фізична культура (до 1947 р.)

Дату початку І періоду визначити надзвичайно складно, оскільки оздоровча дія фізичних вправна організм людей відома впродовж багатьох тисячоліть.. Так, про існування в Стародавньому Китаї лікарсько-гімнастичних шкіл, де навчали лікувальної гімнастики й масажу, та застосовували їх у процесі лікування, уперше згадується в книзі "Кунг-Фу", написаній більше 2500 років до н. е. В античній Греції перші відомості про медичну гімнастику відносять до V ст. до н. е. і пов'язують їх із лікарем на ім'я Геродик, якого вважають засновником лікувальної гімнастики, уперше хворі стали звертатися по допомогу не в храми, а в гімназії - до установ, у яких викладали гімнастику. Пізніше учень Геродика, Гіппократ, котрого справедливо називають батьком медицини (460-377 рр. до н. е.), привніс у грецьку гімнастику певні гігієнічні знання й розуміння "лікувальної дози" фізичних вправ для хворої людини. Перший відомий спортивний лікар, анатом, фізіолог і філософ Клавдій Гален (129-201 р. н. е.) - послідовник і прихильник Гіппократа, на початку своєї лікарської кар'єри лікував гладіаторів у стародавньому Римі та пропагував оздоровчу гімнастику, засуджуючи бездумне захоплення спортом. Праці Галена були єдиним авторитетним джерелом медичних знань аж до епохи Відродження. Клемент Тіссо (1747-1826 рр.) військовий хірург в армії Наполеона розробив нову для того часу реабілітаційну концепцію, яка включала гімнастику в ліжку, ранню активізацію важких хворих, Лікувальна фізична культура Реабілітаційний спорт Адаптивний спорт корекції; Фізичне виховання, спорт і культура здоров'я у сучасному суспільстві : збірник наукових праць… № 1 (21), 2013 340 дозування вправ. Тіссо є автором самого терміна "медична гімнастика". Його афоризм "Рух може замінити різні ліки, але жодні ліки не в змозі замінити рух" став девізом лікувальної фізкультури.

2 етап - Реабілітаційний спорт (1948-1959 р)

Початком II етапу розвитку фізкультурно-оздоровчого та спортивного руху осіб з особливими потребами (реабілітаційний спорт) уважається 1948 р., коли нейрохірург Людвіг Гуттманн започаткував проведення І Сток-Мандевільських ігор для візочників. Іграм передувала спроба використання спортивних змагань як одного із засобів реабілітації для хворих-військовослужбовців, котрі проходили лікування в Сток-Мандевільському шпиталі після отриманих у Другій світовій війні спинно-мозкових травм

3 Етап - Адаптивний спорт (1960-по сьогодення)

Подальший розвиток реабілітаційного спорту призводить до його переходу на новий якісний рівень - адаптивний спорт - основними завданнями якого, крім зміцнення здоров'я, гармонійного розвитку, професійної реабілітації, нормалізації соціального статусу тощо, є прагнення до досягнення професіоналізму та найвищих результатів в обраному виді спорту. Отже, ІII етап розвитку фізкультурно-оздоровчого та спортивного руху осіб з особливими потребами (адаптивний спорт) розпочинається проведенням І Паралімпійських ігор у Римі, де змагалися спортсмени з ушкодженнями хребта та спинного мозку.

5. Визначити основні чинники, що вплинули на зміну пріоритетів параолімпійського спорту з реабілітаційної спрямованості на спорт вищих досягнень

Найвагомішим чинником цього,є те, що держава виділяє кошти переможцям паралімпійських ігор, через це, люди з обмеженими можливостями, перетворили дружні,не принципові ігри в справжні змагання. Паралімпійці стали навіть приймати допінг, для кращого спортивного результату.

6. Визначити стан паралімпійського спорту та обґрунтувати перспективи його розвитку

паралімпійський спорт реабілітаційний

Адаптивний спорт в Світі знаходиться на дуже високому рівні. Для людей з обмеженими можливостями з високою інтенсивністю відкривають спеціалізовані школи, секції, проводять певні тренування, змагання, які відбуваються на дуже високому рівні,що свідчить про небайдужість людей, держави, всього Світу до людей з інвалідністю.

Размещено на Allbest.ru