Сільський туризм

Размещено на http://allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади розвитку сільського туризму як галузі народного господарства.

1.1 Поняття та складові елементи сільського туризму

1.2 Значення сільського туризму в економічному розвитку України

Розділ 2. Регіональні пріоритети розвитку сільського туризму

2.1 Європейський досвід організації сільського туризму

2.2 Особливості організації сільського туризму в Карпатському регіоні(Івано-Франківська обл.)

Розділ 3. Напрями вдосконалення організації сільського туризму в Україні на шляху до Європейського союзу

3.1 Сільський туризм у сучасному туристичному бізнесі

3.2 Організація сільського туризму у Великобританії та в Скандинавських країнах

3.3 Французький досвід організації рекреаційного сервісу в сільському туризмі

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У більшості регіонів України розвитку туризму приділяється пильна увага. У процесі починають брати участь господарюючі суб'єкти,які ніколи не розглядали його як галузь економіки,здатну приносити значний дохід.

Карпатський регіон є одним із лідерів розвитку туризму в Україні;він представлений Чернівецькою,Львівською,Закарпатською та Івано-Франківською областями. Це області,в яких туристична галузь ніколи не була основною,але потенціал її розвитку тут високий,що підтверджується створенням останніми роками правової бази і концепцій розвитку туризму в регіоні.

В цілому,у всьому світі спостерігається спрямованість на розвиток природно-орієнтованого туризму,що спричинено двома факторами:глобалізацією та екологізацією. Нині попитом користуються альтернативні види туризму, а саме:екологічний, активний,природний,спортивний та інші. Для Карпатського регіону притаманно виникнення такого виду туризму, як сільський зелений туризм.

«Сільський туризм» - вид туризму, що передбачає відпочинок у сільській, курортній чи природоохоронній місцевостях з використанням належно облаштованих приватних садиб чи інших закладів розміщення. Основне, що приваблює у сільському туризмі-це комплекс чинників,що сприятливо впливають на людину:оздоровчий,естетичний,пізнавальний. Відпочинок у сільській місцевості це не курорт із великою кількістю туристів. Тутешній стан релаксації особливо потрібен жителям міст. Багато туристів із задоволенням зустрічають на селі Новорічні і Різдвяні свята або просто відпочивають у колі друзів чи сім'ї.



Розділ 1. Теоретичні засади розвитку сільського туризму як галузі народного господарства

1.1 Поняття та складові елементи сільського туризму

У сучасному світі спостерігається зміщення масового туристичного інтересу від звичайних відпочинкових поїздок до змістовніших, пізнавальніших подорожей.

На зміну концепції трьох "S" ("Sun-Sea-Sand") -- сонце, море, пісок -- приходить концепція трьох "L" ("Landscape-Lore-Leisure") -- пейзажі, традиції, дозвілля.

Відтак, туристична мода піднімає на пік масової популярності подорожі у сільську місцевість, де міського туриста скрізь оточує екзотика: аграрні й сільські пейзажі, традиційний селянський спосіб життя, свійські тварини, екологічно чисті продукти тощо.

Поняття "сільський туризм" у його звичному трактуванні побутує з давніх часів. Ще до Р. X. у Римській імперії серед членів патриціанських родин зародилася мода на поїздки з Риму на відпочинок у сільську місцевість.

Масовий інтерес до відпочинку на селі у новітню добу відзначається, починаючи з XIX ст. А вже з другої половини XX ст. в урбанізованих країнах Європи саме сільський зелений туризм перетворився на один з основних засобів "порятунку" європейців від стресового впливу розвинутих промислових міст.

Головною рушійною силою бурхливого розвитку сільського зеленого туризму є швидко зростаючий попит на рекреацію на природі, що визначається збільшенням невідповідності середовища проживання сучасної людини її фізіологічним і психологічним потребам.

Збільшення попиту на сільський відпочинок зростає внаслідок зменшення тривалості робочого часу, збільшення кількості платних відпусток, зростання рівня освіти, розвитку транспортної мережі -- залізничної, автодорожної, повітряної та морського транспорту.

Найбільшими перешкодами на шляху розвитку туризму в сільській місцевості традиційно вважалися транспортна віддаленість осередків відпочинку та їх рекреаційна необлаштованість (невідповідність запитам сучасного туриста). сільський готельний туризм

Однак, на початку XXI ст. панівна більшість сільських регіонів Європи їх успішно подолала. Зусиллями регіональних й місцевих органів влади було оновлено комунікаційну інфраструктуру; масове розповсюдження приватних автомобілів нині дає змогу відвідувачам без складнощів досягати бажаних регіонів, навіть тих, що знаходяться на великій відстані від початкових пунктів мандрівки; стимулювання розвитку рекреаційних форм малого підприємництва в сільській місцевості "осучаснило" нічліжну базу й наблизило стандарти сільської гостинності до загальноприйнятих "міських" стандартів готельного сервісу.

Розвиток масової практики організації сільського зеленого туризму досі випереджає його теоретичне осмислення й нормативне трактування. Так, на сьогодні певні суперечки існують навіть щодо офіційного змістовного тлумачення поняття "сільський зелений туризм".

Найпростішою констатацією цього явища є таке визначення: "Сільський туризм -- це туризм, який проходить у сільському поселенні"

Експерти Всесвітньої туристичної організації погоджуються на думці, що сільський зелений туризм -- складна багатоаспектна діяльність, що включає в себе пішохідні прогулянки, гірські походи та альпінізм, кінні прогулянки, спортивні та оздоровчі подорожі, полювання й рибальство, а також інші, менш спеціалізовані форми туризму .

Визначення категорії "сільський зелений туризм" має, насамперед, проводитися з урахуванням концепції "сільська місцевість" й узгоджуватися з тим, який зміст ми вкладаємо в агрорекреаційну форму офіційного сільського господарства.

Поняття "сільська місцевість" уже досить довго досліджується географами, соціологами, економістами. Дотепер у різних країнах існують розбіжності суспільно-правового окреслення статусу "сільська територія". Основними дискусійними пунктами є:

-- щільність населення і розмір поселень;

-- земля, що використовується під сільське господарство;

-- "традиційні структури" і питання ідентичності населення

Більшість західних дослідників сільського зеленого туризму до сільських районів відносять території з менше ніж 10--20 % земельних площ, вкритих забудовою.

Типово сільські райони мають низьку щільність населення, що є результатом малих поселень. Програма сільського розвитку Організації економічної співпраці та розвитку використовує кілька серій показників, але надає перевагу такому критерію, як щільність населення 150 осіб на км2. Середнє значення щільності сільського населення відрізняється між країнами через існування різної класифікації у різних державах

Загалом, з визначень, що є, варто виділити дві думки:

1. Сільські поселення можуть бути різними за розмірами, але вони є малими (з населенням менше 10 000 мешканців).

2. Вони знаходяться переважно в районах з низькою щільністю населення.

Достатньо складним є питання про означення такого поняття, як сучасний "сільський стиль життя". Особливо щодо таких постіндустріальних країн Європи, як Німеччина, Франція, Бельгія тощо. Надто великі відмінності спостерігаються не лише між континентами (Північ -- Південь, Захід -- Схід), окремими групами країн, а й навіть всередині окремо взятих країн.

Західні соціологи визначають чотири типи традиційного стилю життя у сільській місцевості:

1. Стиль розміреного укладу життя мешканців маленьких населених пунктів, які звикли більше контактувати з природою, ніж з людьми.

2. Стиль патріархального укладу життя, що базується на родинному фермерському (хутірному) господарстві, з консервативним дотриманням традицій побуту і землекористування.

3. Стиль урбанізаційного укладу життя мешканців селищ і сіл, розташованих у сфері впливу великих і середніх міст, яким притаманні маятникові трудові міграції чи заняття інтенсивним вузькоспеціалізованим агробізнесом для задоволення потреб міських ринків збуту агропродукції.

4. Стиль приміського життя, характерний для осіб, котрі мешкають у приміських зонах, цінують відкрите середовище та саму природу, але там не господарюють.

Таким чином, поняття "сільські території" як концепція узагальнено характеризує відкритий простір з розрідженою системного розселення, малою щільністю населення та малими поселеннями із чисельністю до 10 000 осіб. Крім того, громади цих поселень зберігають тенденцію до традиціоналізму та певного консерватизму в культурі.

Названі соціологічні, культурологічні та економіко-географічні концепції суттєво впливають на формування сучасної термінологічної бази, що стосується сільського зеленого туризму. Не аналізуючи їх детальніше, перерахуємо найбільш усталені (загальноприйняті) трактування ключових понять сільського зеленого туризму.

Стійкий (сталий) туризм (sustainable tourism) -- це сучасна концепція розвитку туризму, що ґрунтується на принципах концепції стійкого розвитку. Це туризм, що задовольняє всі наявні потреби, але при цьому розвивається таким чином, щоб забезпечити аналогічними можливостями майбутні покоління.

Стійкий туризм заснований на таких принципах:

-- охорона навколишнього середовища, мінімізація збитку в процесі туристичної діяльності, екологічний нагляд за станом туристичного освоєння територій;

-- контрольоване використання технологій туристичного обслуговування, передусім автотранспорту, енергії, питної води тощо;

-- соціальна справедливість щодо місцевих громад, тобто прибуток та інші блага від туризму мають розподілятися на паритетних засадах, з урахуванням інтересів місцевого населення, а не переходити до іноземних інвесторів і національної еліти;

-- естетична гармонія туристичного природокористування, яка полягає у тому, що туристична діяльність та інфраструктура повинні органічно вливатися в історично сформоване середовище і зберігати унікальну своєрідність кожної місцевості.

Усі ці принципи використовуються і знаходять втілення в сільському туризмі (rural tourism).

Основні види сільського туризму -- екологічний туризм та сільський зелений.

Згідно із словником британця С. Медліка,"сільський туризм (rural tourism) -- це відпочинковий вид туризму, зосереджений на сільських територіях, який передбачає розвиток туристичних шляхів, місць для відпочинку, сільськогосподарських і народних музеїв, а також центрів з обслуговування туристів з провідниками та екскурсоводами".

Існують специфічні риси, якими повинен володіти агротуристичний регіон, для успішного розвитку сільського зеленого туризму. Ці риси, зазвичай, протилежні реаліям, у яких проживають відпочивальники.

До таких рис, зокрема, зараховуємо такі:

1. Чисте природне середовище.

2. Низький рівень урбанізації та індустріалізації, для якого характерні:

-- низька щільність населення;

-- мала задіяність працюючого населення в несільськогосподарських професіях.

3. Обмежена інтенсивність сільськогосподарської та лісової продукції.

4. Сприятлива аграрна структура (господарства середньої величини).

5. Гармонійний агрокультурний ландшафт.

6. Невеликі доходи людей.

7. Вільні (невикористані) ресурси помешкань.

Поняття "сільський туризм" часто ототожнюють з поняттям "агротуризм". Дійсно, між ними багато паралелей. Але, притримуючись прийнятої у світі класифікації, знак рівності між названими термінами ставити не можна.

Поняття "сільський туризм" за змістовним наповненням значно ширше порівняно з поняттям "агротуризм". Іншими словами, можна стверджувати, що агротуризм є однією з найпоширеніших (особливо в країнах з фермерською організацією агробізнесу) форм сільського зеленого туризму.

* Агротуризм (agritourism) -- це відпочинковий вид туризму, зосереджений на сільських територіях, якийпередбачає використання сільського (фермерського)господарства з метою рекреації, освіти чи активногозалучення до традиційних форм господарювання.

Агротуризм може проявлятись у різних формах, але завжди включає винаймання сільського помешкання.

Розрізняють дві базові форми агротуризму:

-- винаймання помешкання з обслуговуванням безпосередньо в межах господарства;

-- розміщення на нічліг з самообслуговуванням на землях, що належать до господарства, наприклад, у кемпінгах та наметах.

Агротуризм, таким чином, виступає спрощеною формою сільського зеленого туризму. В агротуризмі індивідуальне селянське господарство (фермерське господарство) становить одночасно і нічліжну базу, і головний предмет інтересу туриста.

Агротуризм не включає в себе ті форми туризму, які здійснюються на сільських територіях (вони називаються "сільськими" тільки в адміністративному значенні, а насправді є частинами спеціалізованих рекреаційних районів), наприклад, спортивно-туристичні заняття, курортний відпочинок тощо.

Основними запоруками успіху агротуризму є:

-- культурний рівень фермера, навики обслуговування гостей;

-- естетика фермерського господарства;

-- близькість розміщення фермерського господарства до міського центру.

Поняття "сільський зелений туризм" близьке за змістом проведення дозвілля до поняття "екологічний туризм".

Екологічний туризм (екотуризм) -- це пізнавальний і відпочинковий вид туризму, зосереджений на природних (малозмінених людиною) територіях, який передбачає заняття різними формами активної рекреації у природних ландшафтах без заподіяння шкоди навколишньому середовищу.

Спілка екотуризму США подає таке, поширене у західній науці, визначення екотуризму:

"Екотуризм -- це подорожі в місця з відносно недоторканою природою, які не ведуть до порушення цілісності екосистем, з метою одержати уявлення про природні та культурно-етнографічні особливості цієї території, що створює такі економічні умови, коли охорона природи стає вигідною місцевому населенню" .

Синонімом поняття "екотуризм" є зелений туризм (green tourism), природничий туризм (nature tourism).

Від традиційного туризму екотуризм відрізняється такими ознаками:

-- перевага природних, а не культурних об'єктів туризму;

-- стійке природокористування;

-- менша ресурсо- й енергоємність;

-- особиста участь у соціально-економічному розвитку територій;

-- екологічна освіта туристів.

Нині екотуризм найдинамічніше розвивається на територіях, що мають природничу цінність (національні та ландшафтні парки). Екотуризм спрямований на охорону природного й культурного середовища регіонів, які відвідуються туристами. Він передбачає, що учасники цих подорожей -- люди з високою екологічною свідомістю.

Виділяють такі форми екотуризму: активний екотуризм (піший, велосипедний, водний, кінний, збиральництво, рибальство, мисливство), фауністичні та флористичні поїздки (орнітологічні поїздки, фотополювання, тематичні поїздки), культурологічні й етнографічні поїздки.

Існують два основні підходи до визначення екологічного сектора туризму.

У першому випадку екотуризмом називають туризм, головним об'єктом якого є дика природа. При цьому більшість авторів відзначають складність визначення межі між природою і традиційною культурою та включають останню в об'єкти екотуризму. Але навіть у цьому випадку місткість поняття "екотуризм" неповне.

Значної популярності набув другий підхід, який до зеленого туризму відносить відпочинок на природі на територіях, змінених людиною. Це характерно для США і країн Західної Європи, де практично не збереглися первинні ландшафти, а висока потреба спілкування з природою задовольняється населенням на територіях із т. зв. вторинною природою. Такий туризм зараховується до розряду екологічного, а його значення стає в деяких регіонах вирішальним для охорони і відновлення середовища, народних традицій і екологізації економічного розвитку [81].

Користуючись унікальністю місце розташування агроекотуристичних осель поблизу природоохоронних територій, їх власники підтримують серед туристів екологічні вимоги щодо організації побуту й дозвілля, а також пропонують їм низку програм заглиблення у світ дикої природи.

Головною рушійною силою бурхливого розвитку екотуризму є швидко зростаючий попит рекреації на природі, що визначається збільшенням невідповідності середовища проживання сучасної людини її фізіологічним і психологічним потребам.

Отже, задоволення цього попиту і успіх розвитку екотуризму залежить від якості навколишнього середовища, оскільки туристами цінується саме його незайманість. Тому екологічний фактор перетворюється на економічну категорію: підтримка якості та непорушеності навколишнього середовища (ознака стійкості) економічно вигідна (на відміну, наприклад, від пляжного туризму, для організації якого досить насипних пляжів чи навіть басейнів).

Між сільським туризмом та екотуризмом часто проводять паралелі. Дійсно, обидві форми організації дозвілля відповідають критеріям сталого туризму і націлені на збереження природного середовища, розвиток традиційної етнокультури, сприяння традиційним формам агрогосподарювання й ремеслам місцевих громад.

Власне, в староосвоєних країнах (до яких відносимо й Україну) у межах природоохоронних територій сільський туризм виступає основною організаційною базою розвитку масового екологічного туризму.

Так, наприклад, у селах Карпатського регіону господарі агроосель традиційно організовують для своїх гостей екотуристичні програми (як невід'ємну складову сервісу) пішохідних та кінних подорожей прознакованими екостежками у заповідниках, національних і ландшафтних парках ("Східні Карпати", "Карпатський", "Вижницький", "Гуцульщина" тощо), не кажучи вже про можливість довільного збирання ягід та грибів у карпатських пралісах.

Для означення такого багатоцільового туризму нещодавно з'явилося нове поняття "екоагротуризм". Цей вид туризму передбачає використання гостьових будиночків без господарів (як, наприклад, у Фінляндії) або агроосель, розташованих у межах чи пообіч біосферних заповідників і національних парків, які, поряд із заняттями екологічним сільським господарством, пропонують широкий спектр екологічних (від робінзонади до спостереження за тваринами в їх природному середовищі) і спортивно-туристичних занять (мисливство, рибальство тощо).

Однак, сільський зелений туризм (а також агротуризм) і екотуризм відрізняються основними цілями використання вільного часу. Сільський зелений туризм -- це вид проведення вільного часу у формі стаціонарного відпочинку з можливістю недалеких радіальних виїздів чи походів. Натомість екотуризм -- це вид проведення вільного часу у формі невпинного руху, відкриття дикої природи, маршрутного ознайомлення з природними й історичними атракціями території, похідного пізнання традицій і місцевої культури. (При цьому сільські оселі можуть використовуватись як база для ночівлі та харчування екотуристів).

Наведені вище поняття вже ввійшли в лексику українських туристів та туроператорів, а також державних структур, що займаються питаннями регулювання цих видів туризму в Україні. Законодавчо закріплено термін "сільський зелений туризм", юридичний зміст якого трактується як відпочинок в українському селі. Ця сфера дозвілля охопила широкий спектр форм відпочинку на селі: від стаціонарного відпочинку в сільській місцевості (власне сільський туризм), відпочинку у туристичних центрах і курортах, що в адміністративному плані є селищами чи малими містечками, до відпочинку в сільських господарствах (агротуризм).

Доповнення визначення "сільський туризм" означенням "зелений" підкреслює його екологічну орієнтацію.

Для подальшого чіткішого визначення й структуризації критеріїв, за допомогою яких в Україні можна було б відрізнити сільський туризм від усіх інших та сегментувати його за формами організації сільського дозвілля, необхідно законодавчо закріпити низку вимог до сільського житла та до його власника, який надає послуги з сільського зеленого туризму.

Основна послуга сільського зеленого туризму -- це надання туристам тимчасового проживання. Сільські споруди, облаштовані для прийому відвідувачів, в Україні прийнято називати агрооселями.

* Агрооселя -- це житлове приміщення, що знаходиться в сільській місцевості, містить не більше п'яти кімнат (залежно від категорії житла), пристосованих для проживання туристів, і належить на правах приватної власності господарю, який займається сільськогосподарською діяльністю або зайнятий у сфері обслуговування чи соціальній сфері села. Тобто поняття "агрооселя" не охоплює малих курортних котеджів, колиб, перебудованих для прийому туристів господарських приміщень тощо.

* Агроготель (агропансіонат) -- це житлова будівля (група будівель) готельного типу, спеціально призначених для організації надання населенню рекреаційних послуг у сільській місцевості. Побудова й експлуатація сільськими підприємцями у курортно-рекреаційних районах України приватних відпочинкових агропансіонатів є перспективним висококонкурентним різновидом сільського зеленого туризму як виду основної діяльності.

* Сільський турпродукт (комплекс послуг сільського зеленого туризму, агротурпакет послуг) -- це сукупність послуг нічліжного, гастрономічного, екскурсійного й відпочинково-розважального обслуговування, які пропонує власник агрооселі (агропансіонату).

Згідно з офіційним трактуванням, послуга -- це специфічна форма суспільно-корисної праці, де сам продукт праці (річ або корисний ефект діяльності) та процес його виробництва (тобто обслуговування) невід'ємні один від одного.

У Законі України "Про туризм" дається таке визначення: "туристичні послуги -- послуги суб'єктів туристичної діяльності щодо розміщення, харчування, транспортного, інформаційно-рекламного обслуговування, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, розваг тощо, спрямовані на задоволення потреб туристів".

Під суб'єктами туристичної діяльності у законі розуміють "підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичні особи, що зареєстровані у встановленому чинним законодавством України порядку і мають ліцензію на здійснення діяльності, пов'язаної із наданням туристичних послуг".

Це стосується організації малого агротуристичного підприємництва у сільській місцевості. Щодо надання послуг сільського зеленого туризму як виду індивідуальної підсобної діяльності на селі, наявність у власника агрооселі платної ліцензії є необов'язковою.

Агротуристичним послугам, як і будь-яким іншим послугам, притаманні специфічні риси, такі як:

-- нематеріальний характер;

-- нерозривність виробництва турпослуги та її споживання;

-- нездатність до збереження;

-- мінливість якості.

Послуги сільського зеленого туризму поділяють на основні та додаткові.

Основні послуги, це переважно:

-- послуги з організації перевезення туристів;

-- послуги з організації розміщення туристів;

-- послуги з організації харчування туристів.

До додаткових належать:

-- послуги з організації екскурсій;

-- послуги із залучення туристів до сільськогосподарських робіт і народних промислів;

-- послуги гідів, гідів-перекладачів;

-- послуги залучення туристів до участі у народних обрядах і культових дійствах, а також сільських фестивалях, ярмарках й інших масових акціях;

-- послуги по прокату автомобілів, човнів, активно-туристичного спорядження;

-- послуги побутового обслуговування;

-- право користуватися приватними рекреаційними угіддями.

Такий поділ досить умовний, оскільки суттєвої різниці з точки зору споживчих властивостей між ними немає.

Послуги, що входять в основну програму перебування туриста в селі, зазвичай відносять до основних. Додаткові послуги турист купує самостійно у місці перебування і вони не включені у вартість турпакета.

Крім нематеріальних послуг, туристові ще можуть бути надані інші товари чи матеріальні послуги. Наприклад, карти місцевості, народні сувеніри, туристичне спорядження тощо.

Туристичний продукт агрогосподарства -- сукупність послуг, якими може скористатися клієнт в агрооселі.

У загальній теорії маркетингу в значення терміна "продукт" входить усе, що становить предмет ринкового обміну. Його характер може бути як матеріальним, так і нематеріальним (предмети, ідеї, послуги тощо).

Найважливішими складниками сільського туристичного продукту є:

-- туристичні атракції місцевості (наприклад, природне середовище, пам'ятки, цікаві архітектурні об'єкти, національні парки, ботанічні сади, торговельні центри, культурні та релігійні атракції, музеї, а також мешканці -- їх культура і звичаї);

-- інфраструктура місцевості (нічліжна база, гастрономічна база -- ресторани, бари, кав'ярні, транспорт -- таксі, автобуси, оренда автомобілів, торговельна мережа, заклади обслуговування тощо);

-- доступність місцевості (кількість транспорту, а також інфраструктура -- дороги, аеропорти і порти, залізнична мережа);

-- імідж місцевості, що існує у свідомості потенційних клієнтів і суттєво впливає на підсвідоме бажання відвідати саме її;

-- ціна, яка залежить від багатьох чинників, як, наприклад, стандарт послуг, пора року, кількість транспорту тощо.

Підбір агротуристичних продуктів, які б повністю відповідали запитам і сподіванням споживачів, є найважливішим завданням, що стоїть перед менеджером туроператорської фірми.

* Рекреаційний потенціал сільського зеленого туризму -- це сукупність природних, етнокультурних, розселенських та суспільно-демографічних ресурсів, а також наявної господарської і комунікаційної інфраструктури території, що служать чи можуть служити передумовами розвитку сільського зеленого туризму.

Рекреаційний потенціал території -- це багатоаспектне поняття, що охоплює весь комплекс життєдіяльності суспільства. При його визначенні необхідно враховувати економічний, екологічний і соціальний аспекти. Частина з них відноситься до туристичних ресурсів території, інша -- до факторів, що впливають на розвиток сільського зеленого туризму в регіоні.

Рекреаційний потенціал території складається з трьох складових:

-- ресурсної;

-- інфраструктурної;

-- іміджевої та соціально-політичної.

Кількісно агрорекреаційний потенціал території вимірюється як співвідношення між фактичною і максимально можливою чисельністю туристів, здатних відпочивати на цій території у визначений проміжок часу з урахуванням місткості та пропускного потенціалу наявних рекреаційних ресурсів та інфраструктури.

* Пропускний потенціал сільського зеленого туризму -- це те максимальне гостьове навантаження, яке може витримати той чи інший агротуристичний об'єкт (оселя, село, район) без істотних витрат для місцевих екоресурсів, негативного впливу на враження від поїздки і без виникнення соціально-економічних проблем у місцевого населення..

Агрорекреаційні ресурси (ресурси сільського зеленого туризму) -- це об'єкти та явища природного й антропогенного походження, які можна використовувати з метою відпочинку, оздоровлення і туризму у сільській місцевості кількісно обмеженого контингенту людей у фіксований час з допомогою наявних матеріальних можливостей. О. Бейдик наголошує, що рекреаційні ресурси безпосередньо впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районних центрів, їх спеціалізацію та економічну ефективність.

У сільському зеленому туризмі саме рекреаційні ресурси є фундаментом успішного процесу розвитку екоагротуристичного бізнесу. Туристичні ресурси виступають передумовою виробництва конкурентного туристичного продукту.

Туристичні ресурси, кількісно обмежені й якісно диференційовані, відповідно, виступають як економічне благо, як товар, що вимагає значних витрат на відтворення.

Наявні в регіоні туристичні ресурси фіксуються в спеціальному кадастрі. Кадастр туристичних ресурсів -- це узагальнена споживча (вартісна або бальна) оцінка туристичних ресурсів певної території.

Усі рекреаційно-туристичні ресурси поділяють на чотири складові: природні, історико-етнокультурні, соціально-економічні та інформаційні ресурси.

Природні агро рекреаційні ресурси -- це навколишнє середовище з мережею сільських поселень, наявними природними об'єктами (річки, ставки, ліси), що мають рекреаційні властивості, та ареалами малозмінених людиною природних екосистем.

Історико-етнокультурні агрорекреаційні ресурси -- це об'єкти та явища матеріальної і духовної культури життєдіяльності етносу на території його історичного розвитку.

До цього виду ресурсів належать пам'ятки історії (фортеці, вали тощо), матеріальної етнокультури (традиційне бойківське, гуцульське житло, млини, колиби, продукція народних ремесел (ліжники, кераміка, різьба по дереву, вироби з лози тощо)), сакральної архітектури (монастирі, церкви, каплиці, старожитні пам'ятні хрести тощо), духовної етнокультури (побутові та культові обряди й народні традиції ("водіння Кози", "Купала")).

Процес глобалізації -- явище об'єктивне і незворотне -- рік за роком веде до витіснення традиційної культури, що у багатьох випадках нежиттєздатна і зникає під натиском масової культури. Тому етнокультурна розмаїтість Соціально-економічні агрорекреаційні ресурси -- це історично сформована система сільського розселення, типи і розміри поселень, традиції народної забудови, традиції аграрної культури місцевого населення, соціальний клімат на селі, ставлення автохтонів до приїжджих тощо.

Природне середовище України наклало відбиток на характер заселення поліської, лісостепової, степової та гірської частини нашої країни, матеріальну культуру поселень у цілому і на садибу зокрема. Поєднання природних чинників зумовило характер господарських занять сільського населення окремих історико-географічних країв України, а вони, звичайно ж, вплинули на форму сільських поселень, забудову дворів тощо.

Інформаційні агрорекреаційні ресурси -- це інформація про сільську територію, її історію, культуру, природу і людей, яку турист отримує в офісі оператора сільського туризму (турфірми) чи збирає самостійно для того, щоб прийняти рішення й вибрати якийсь один з пропонованих варіантів відпочинку у сільській місцевості.

Саме наявність, якість подання та вичерпність інформації про об'єкти сільського зеленого туризму регіону визначає, чи приїдуть сюди туристи та чи матимуть бажання скористатися послугами сектора сільського туризму.

Для здійснення ефективного менеджменту і планування розвитку сільського зеленого туризму у регіоні необхідно бути досконало обізнаним з особливостями його територіальної й функціональної організації.

* Територіальна організація сільського зеленого туризму -- це система просторового взаєморозташування сільських населених пунктів, що надають агро-рекреаційні послуги, по відношенню один до одного, а також щодо міст-центрів генерування споживачів агротуристичних послуг, сформованої транспортної інфраструктури території та об'єктів природної й етнокультурної спадщини регіону.

Мережа сільського розселення України історично представлена кількома типами поселень -- селами, хуторами, слободами, станціями, лісництвами. Проміжною формою між сільським поселенням і містом є селище міського типу.

Агрорекреаційні центри та райони якісно відрізняються колоритом організації дозвілля у селі. Скажімо, етнографічну мозаїку Карпатського реґіону утворюють самобутні Косівщина, Яремчанщина, Покуття, Сколівщина, Турківщина, Рахівщина тощо. Введення до складу турпродукту етнокультурно орієнтованих ігрових і розважальних програм отримало назву "анімація туризму".

* Анімація сільського зеленого туризму -- це діяльність з розробки та здійснення спеціальних творчих, ігрових і шоу-програм проведення вільного часу у сільській місцевості.

1.2 Значення сільського туризму в економічному розвитку України

Сільський туризм в більшості країн світу розглядається як невід'ємна складова програми комплексного соціально-економічного розвитку села.Уряд України також усвідомлює важливість розвитку сільського туризму я одного із напрямів відродження села та способу активізації внутрішнього та іноземного туризму.

Пріоритетність розвитку сільського туризму в Україні визначається проектом «Національної програми розвитку агропромислового виробництва і відродження села».

Основними напрямами розвитку туризму в Україні та «Програмою розвитку України» Крім того,розвиток сільського туризму в Україні підтримується спеціальними європейськими програмами TACIS,міжнародного фонду «Відродження»,фонду »Євразія»,Європейської федерації сільського туризму »Єврожітс» та іншими.

Таким чином,широке розповсюдження і розвиток сільського туризму в Україні є доцільним за умов необхідності вирішення соціально-економічних проблем села.

Так, середньомісячна заробітня плата працівників сільського господарства на 1 вересня 2003 року склала 195 грн.,що нижче законодавчо встановленого мінімального рівня оплати праці і становить 44,5% від загальної середньої зарплати працівника в цілому по галузях економіки(439 грн.).

В сільській місцевості актуальною є проблема зайнятості. Кількість зареєстрованих безробітних у сільській місцевості за лютий 2004 року зросла в більшій мірі,ніж у міській (на 5,4% проти 3,1%) та на 1 березня 2004 року. Становила відповідно 481,6 тис. осіб та 563,9 тис. осіб.

За допомогою розвитку сільського туризму можливо частково вирішити проблеми зайнятості сільського населення.

Так,в Польщі та Словаччині показник зайнятого сільського населення в сільському туризмі за останні роки зріс з 1% до 7-8%,а в деяких регіонах-до 10% і вище.

Сільський туризм справляє позитивний вплив на відродження,збереження і розвиток місцевих народних звичаїв,промислів,пам'яток історико-культурної спадщини ,а також сприяє розширенню можливостей реалізації продукції особистого підсобного господарства.

Сприятливі умови для розвитку сільського туризму створюються на території національних і ландшафтних парків,де існує можливість поєднати повноцінний відпочинок з пізнанням природного та історико-культурного потенціалу регіону.

За визначенням фахівців,найбільш пріоритетними районами для розвитку сільського туризму в Україні є такі:західний регіон-Закарпатська,Івано-Франківська,Львівська,Хмельницька області;південний регіон-Запорізька,Миколаївська,Херсонська області;центральний і північний регіони-Київська,Полтавська,Чернігівська області.

Основними проблемами,що стоять на шляху широкого розповсюдження сільського туризму в Україні,є відсутність дієвого господарського механізму розвитку даного виду діяльності сільського населення,що проявляється в наступному:

- відсутність правового забезпечення розвитку сільського туризму;

- відсутність механізму раціонального та екологічно збалансованого використання природного та історико-культурного потенціалу для потреб туризму;

- невизначеність щодо схем кредитування,оподаткування,тарифів на житло та послуги;

- відсутність виваженої маркетингової політики в сфері сільського туризму;

- невисокий рівень кадрового забезпечення щодо діяльності з сільського туризму.



Розділ 2. Регіональні пріоритети розвитку сільського туризму

2.1 Європейський досвід організації сільського туризму

Пріоритетність започаткування сільського туризму як складової міжнародного туризму приписують собі Франція та Швейцарія. Справді, ще з початку XVIII ст. у французьких і швейцарських Альпах (околиці Монблану та інших найвищих альпійських піків Європи) з'являються перші гостьові будиночки-шале для обслуговування експедицій британських туристів-природолюбів.

Сільський зелений туризм набув масового розвитку в світі з другої половини XX ст. Саме тоді у США і Великобританії поширюється концепція "Bed & Breakfast" - тимчасове проживання в порожніх кімнатах будинків, незалежно від місця їхнього розташування.

З часом зі спектру нічліжних закладів типу "В & В" виокремлюється відпочинок власне у сільських будинках та міні-готелях, розташованих у сільській місцевості.

Нині до сектора сільського зеленого туризму прийнято відносити такі окремі категорії нічліжних закладів типу "В & В":

- В & В cottage - це тимчасове проживання (здебільшого 6-7 діб) у повністю винайнятому котеджі, що знаходиться в курортно-рекреаційній зоні на території, яка має статус сільської місцевості (необов'язкова умова, тобто котеджі можуть бути і в курортних містах та передмістях). У світі такі котеджі, як правило, здаються на узбережжях морів, озер чи в горах. Нині в Україні також формується мережа т. зв. агрокотеджів у Карпатському регіоні й Криму.

- В & В farm vacation - це заклади, зорієнтовані на обслуговування родинного відпочинку з дітьми в мальовничій сільській місцевості з цінними рекреаційними ресурсами. Цільове сезонне перебування у них передбачено для міських дітей різних вікових груп під час шкільних канікул, де є можливість спілкуватися з ровесниками, пізнавати природу і відпочивати в "домашній" атмосфері окремо від батьків.

- В & В homestay - це тимчасове проживання (здебільшого 5-7 діб) в оселі сільського господаря спільно з його родиною у спеціально відведених для гостей кімнатах. Перебування в агрооселі супроводжується залученням гостя до традиційної життєдіяльності сільської родини, її побуту та духовної культури.

- В & В farmstay - це тимчасове проживання (здебільшого 5-7 діб) в оселі фермера або у кемпінгу на території фермерського господарства. Гості фермера мають можливість купувати й споживати його продовольчу продукцію та брати участь в окремих сільськогосподарських роботах на фермі .

На початку XXI ст. індустрія сільського туризму визнається експертами ВТО як суттєвий, найбільш динамічно зростаючий сектор світового туристичного господарства.

Обсяги надання агротуристичних послуг у постіндустріальних країнах нині практично в 2-4 рази перевищують обсяги зростання готельної бази і курортного сервісу в цих країнах.

Соціологічні дослідження, які постійно проводять експерти Європейської федерації фермерського і сільського туризму (European Federation for Farm and Village Tourism), виявили щодо ринку споживачів агротуристичних послуг у Європі (станом на 2004 р.) такі цікаві дані.

Із 100 % туристів, котрі скористалися подорожами сільського туризму,

35,2 % - через "втечу" від напруженого ритму міського життя, можливість зануритись у неквапливий сільський побут, розслабитись заслуженим "неробством",

20,2 % - можливістю поєднати відпочинок з активними самодіяльними подорожами (пішохідними в гори чи автомобільними - з метою ознайомлення з його історико-культурною спадщиною),

17,3 % визнали, що їхню подорож спонукало прагнення відпочинку на природі й спілкування із світом живого,

10,4 % - з метою родинного відпочинку (більше уваги родині й дітям), 5,0 % - з метою занять спортивним туризмом й використання для цього дешевшої нічліжної бази, 11,9 % - з іншими пріоритетними цілями.

Щодо вікової структури рекреантів, послугами сільського туризму користується, головним чином, молодь (до 33 років), яка проживає у великих містах (більше 100 тис. мешканців) - цей сегмент становить 86,7 % сумарної кількості агротуристів.

Хоча сільський туризм зародився в країнах Європи, лідерство за обсягами розвитку впродовж останніх десятиліть стабільно утримують США. Згідно з нещодавними маркетинговими дослідженнями, проведеними у 2001 р. Асоціацією індустрії подорожей Америки, майже 2/3 усіх повнолітніх громадян США, тобто 87 млн осіб, здійснили щонайменше одну мандрівку в сільську місцевість з метою відпочинку за останні три роки .

Сучасна індустрія подорожей - це третій за величиною бізнес в Америці в структурі сфери послуг. Станом на 2000 р. у цій галузі зайнято понад 7,8 млн працівників, і вона щорічно дає понад 564 млрд доларів прибутку, поступаючись лише медичному обслуговуванню та діловим послугам.

Щодо Європи, варто відзначити вагому державну підтримку програм залучення сільських громад до зеленого й агротуризму. Європейський Союз вбачає в сільському туризмі основний важіль економічного підйому своїх сільських територій.

За підрахунками експертів Європейського банку реконструкції та розвитку, облаштування в місті вихідця з сільської місцевості в 20 разів дорожче, ніж створення умов для його життя і роботи в селі. Також підраховано, що дохід, отриманий від одного ліжко-місця, еквівалентний річному доходу фермера від однієї корови.

На сьогодні в Західній Європі нараховується приблизно стільки ж ліжко-місць для відпочинку у сільській місцевості в приватних агрооселях, скільки місць у європейських готелях.

2.2 Особливості організації сільського туризму в Карпатському регіоні(Івано-Франківська обл.)

Межі Карпатського туристичного реґіону передусім визначені його природною будовою - простяганням у межах України Карпатської гірської системи, а також історико-адміністративними контурами суміжних з Карпатською дугою земель.

Карпатська гірська система простягається гігантською дугою (близько 1500 км) від околиць м. Братіслави на заході (Словаччина) до Залізних воріт на південному сході (Румунія) і з трьох боків оточує Середньодунайську низовину. Загальна площа Карпат становить 188 тис. км2. Це середньовисокі гори, їх найвищі масиви не перевищують 2500 м. У північно-західній частині ширина Карпат становить 240 км, у південно-західній досягає 340 км, а в північно-східній (Українські Карпати) звужується до 100-120 км.

Карпатські гори мають вік 1,2 млрд років. Вони належать до Альпійської геосинклинальної області і складають північну гілку Альпійського складчастого поясу (куди входять також Альпи й Кавказ).

У геологічній будові дуги переважає крейдово-палеогеновий фліпі, трапляються виходи юрських вапняків, палеозойських кристалічних сланців. Неогенові вулканогенні утворення представлені андезитами, базальтами та їхніми туфами.

За географічним положенням, орографією хребтів, ландшафтною структурою, мезокліматичними особливостями, біотичною структурою Карпати поділяють на Західні, Східні та Південні.

Західні Карпати знаходяться на території Словаччини, Чехії, Польщі і, частково, Угорщини. Центральним масивом їх є Високі Татри з максимальними для всіх Карпат висотами. Тут найвища точка Карпатської дуги - г. Герлаховскі-Штіт (2663 м). Дещо нижчі висоти мають хребти Низьких Татр, Високої і Малої Фатри.

У районі витоків річок Дунаєць і Попрад Карпатська дуга вигинається на південний схід. З цього району - масив Східних Бескидів у Словаччині - беруть початок Східні Карпати. Це найнижча й найвужча частина Карпатської дуги з висотою хребтів пересічно 1200-1800 м.

Східні Карпати складаються із Східних Бескидів (Словаччина, Польща), Українських Карпат (Україна) і Молдово-Семиградських Карпат (Румунія). Найвищий масив Східних Карпат - Роднянські Альпи (пік - г. Петрос, 2305 м). В українській частині Східних Карпат найвищим масивом є Чорногірський хребет з г. Говерлою.

У Семиграді (за р. Прахови) Карпатська дуга повертає на південь. Південні Карпати (їх ще називають Трансільванські Альпи) розлогими масивами субмеридіально тягнуться територією Румунії. Вершини хребтів тут сягають понад 2500 м.

Закінчується Карпатська гірська система Банатськими горами, які підступають до самого Дунаю (каньйон Залізні ворота), який відділяє Карпати від Балканських гір.

У межах України довжина Карпат від верхів'їв р. Сяну (на західному кордоні держави) до витоків р. Сучави (на румунському прикордонні) становить 280 км. На них припадає 10,3 % (24 тис. км2) площі всієї Карпатської дуги і 3,5 % території України. Простягаються вони з північного заходу на південний схід майже на 280 км при середній ширині близько 100 км. Окремі гірські хребти розділені поздовжніми улоговинами та розчленовані глибокими поперечними долинами.

Загалом у межах України Карпати поділяють на: зовнішні (Скибові), куди входять Бескиди, Ґорґани і Покутсько-Буковинські Карпати; центральні, або Верховинські; внутрішні, або Полонинсько-Чорногірські.

Середня висота Українських Карпат становить 1000 м. Найвищими вершинами Українських Карпат є: г. Говерла - 2061 м, г. Ребра - 2046 м, г. Піп Іван - 2026 м, г. Петрос- 2020 м. Усі вони розташовані в межах найвищого масиву Українських Карпат - у Чорногірському хребті, який простягається територією Івано-Франківської та Закарпатської областей на 40 км між долинами річок Чорної Тиси, Білої Тиси та Чорного Черемошу.

Крім природно-географічного поділу території, на формування обрисів Карпатського туристичного регіону суттєво впливає й група суспільних чинників.

Нині в Україні сформувався офіційний підхід до окреслення меж Карпатського туристичного регіону, що враховує:

- природно-ландшафтні особливості регіону;

- етнокультурні особливості;

- сучасні особливості адміністративно-територіального устрою земель регіону;

- спільність історичного розвитку від найдавніших часів до другої третини XX ст. - остаточного включення земель регіону до складу Української республіки;

- ментальне відчуття спорідненості населення та однакову систему життєвих стереотипів і цінностей;

- прикордонне політико - і транспортно-географічне положення;

- схожі проблеми трансформації господарського комплексу в сучасних макроекономічних умовах.

Перші три з названих чинників склали ту основу, на підставі якої у 1999 р. було прийнято рішення про інтеграцію державних, громадських і підприємницьких зусиль Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської і Чернівецької областей з метою розбудови цілісного конкурентоспроможного рекреаційно-туристичного комплексу Карпатського регіону.

На підставі багатосторонньої угоди між цими областями їхні спільні інтереси в сфері туризму почала представляти спеціально створена інституція - Рада з туризму Карпатського регіону. Отже:Карпатський туристичний регіон України складають чотири адміністративні області заходу України, в межах яких простягається гірська система Українських Карпат.

Сільський зелений туризм і екотуризм є чільними субгалузями спеціалізації туристичного сектора Карпатського регіону. Відповідно до такого розмежування географічною основою розвитку сільського зеленого туризму в Карпатському регіоні треба вважати територію сільських адміністративних районів.

Конкретизація цієї території, наприклад, за екологічними критеріями, може пов'язуватися з виключенням забруднених територій (сіркодобувні та нафтопереробні ареали) чи, навпаки, виділенням певних пріоритетних природоохоронних територій (біосферні заповідники - Карпатський і Східні Карпати, національні природні парки - Карпатський, Вижницький, "Гуцульщина", "Сколівські Бескиди" тощо).

На сьогодні Карпатський туристичний регіон, з огляду на своє унікальне рекреаційно-географічне положення на східному прикордонні Європейського Союзу, розробляє масштабні маркетингово-інформаційну та інфраструктурно-інвестиційну стратегії, спрямовані на перетворення краю в один із основних осередків стійкого туризму та збереження природної й етнокультурної спадщини на Європейському континенті.

Івано-Франківщина: Природне та етнокультурне середовище. Івано-Франківська область тягнеться з північного заходу на південний схід уздовж орографічної осі Українських Карпат. Поряд із Закарпаттям, це найвисокогірніша область України. Близько 43 % її території складають гірські масиви, наймальовничішими серед них є: Чориогора, Ґорґани, Гриняви, Чивчини.

Не менш строката область і в етнографічному плані. Вона складається з самобутніх етнографічних районів Опілля, Бойківщини, Гуцульщини та Покуття. їх мешканці найповніше зберегли національний давньоукраїнський колорит з багатою матеріально-духовною культурою, а також низку самобутніх відмінностей в обрядах, народній архітектурі, одязі, побуті, мистецьких ремеслах, що привертає неабияку увагу туристів.

Завдяки мальовничій ландшафтно-етнографічній строкатості, Івано-Франківщина має сформований імідж одного з найпопулярніших туристичних регіонів України. Туристичному руху в області притаманні такі специфічні риси: масовість, активність, молодіжність, помірна цінова політика туробслуговування. Ці риси вигідно вирізняють Івано-Франківщину на туристичному ринку Карпатського регіону.

За характером рельєфу область поділяється на три частини: рівнинну, передгірську і гірську. Рівнинна частина розташована на північному сході і прилягає до Дністра. Тут знаходиться обласний центр - м. Івано-Франківськ (255 м над рівнем моря). Передгірську частину області складають горбисті передгір'я висотою 400-600 м. Гірська частина області зайнята Східними Карпатами, що поділяються на масиви Чорногора, Ґорґани, Гриняви, Чивчини. У Чорногірському хребті (на межі з Закарпаттям) підноситься найвища гора України - Говерла (2061 м).

Клімат області помірно континентальний. Зима м'яка, з середньою температурою січня - 5 °С; літо тепле, з середньою температурою липня + 18 °С. У Карпатах клімат більш суворий і змінюється з наростанням висоти. Середні температури тут на 3-5 °С нижчі, ніж у передгірській зоні. На схилах Карпат сніг лежить до п'яти місяців, що сприяє розвиткові гірськолижного спорту. Річки в значній частині мають гірський характер, утворюють каскади й водоспади, надаються до водного туризму. Найбільші річки Дністер і Прут (р. Прут бере початок на території області, з-під Говерли).

Поряд із Закарпаттям, Івано-Франківщина - найлісистіша область України. Лісовими масивами вкрито 41 % території області. У рівнинній частині переважають листяні, в передгірській - хвойні ліси. Серед хвойних порід переважає ялина, яку місцеве населення називає смерекою. На висотах понад 1500 м починаються субальпійські луки (полонини).

Понад третина лісового фонду області - унікальні екосистеми передгірних та гірських дубово-букових і ялинових (смеречники) карпатських пралісів, що перебувають під охороною держави та використовуються для розвитку екологічного туризму.

В Івано-Франківській області нараховується 147 об'єктів природно-заповідного фонду. Серед них значні за площею гірськолісові резервати "Садки", "Джурджів-ський", "Княждвірський", "Скит Манявський", найбільший у регіоні Карпатський НПП та НПП "Гуцуль-щина".

Карпатський НПП створений у 1980 р. на площі 50,3 тис. га. Національний парк охоплює верхів'я річок Прут і Чорного Черемошу з г. Говерлою і включає 1 2 паркових лісництв, земельний фонд селянських спілок, а також землі селищних та сільських рад - Ярем-мі, Микуличина, Кремінця, Ворохти, Яблуниці. Основне завдання парку полягає у збереженні природи східного макросхилу Українських Карпат, його гірських і долинно-річкових ландшафтів, цінних історичних, архітектурних та етнографічних пам'яток. Карпатський національний парк є одним з основних рекреаційних районів Карпатського регіону та України. Кліматичні та географічні умови парку сприятливі для відпочинку й оздоровлення. Тут створена потужна матеріально-технічна база рекреаційного обслуговування. Функціонує 5 турбаз, 13 закладів відпочинку, 11 санаторіїв, 6 оздоровчих таборів.