Історія розвитку готельного господарства України

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ГОТЕЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

План

Періодизація та особливості розвитку готельного господарства України

Готельне господарство України на сучасному етапі

Періодизація та особливості розвитку готельного господарства України

Історія української гостинності тісно пов'язана з історією прадавнього слов'янства. Для слов'ян, як і для греків і римлян античного світу, постать мандрівника була священною, а гостинність - почесним обов'язком.

Але власне історія вітчизняної готельної справи бере свій початок з епохи Середньовіччя. Одними з перших притулків для подорожніх були «гостині двори», які будувались у великих містах та призначалися для розміщення іноземних купців. У Х-ХІІ ст. гостиний двір являв собою об'єднані в єдине подвір'я будинки та крамниці «гостей». «Гостині двори» були в Архангельську, Пскові, Володимирі, Києві. У Києві були «вірменський двір», «генуезький двір», «венеціанський двір» та ін. Поступово житлова частина відділилася від торговельної та отримала назву «гостиниця». Звідси і бере початок російська назва «гостиница».

У період володарювання Золотої Орди (XIII-XIV ст.) на Русі виникають постоялі двори для чиновників і гінців великого хана, які називалися «ямами» і про які говорилося в попередній темі. Наші попередники згодом перейняли ямську службу і у XV ст. у Московській державі був створений так званий Ямський приказ, що керував ямською (поштовою) справою на Русі (з 1723 до 1781 р. Ямська канцелярія). На початку XVIII ст. на Русі з'являються «поштові тракти» - лінії далекого кінного зв'язку з поштовими станціями та заїжджими дворами уздовж них. Ці поштові тракти обслуговувались ямщиками, котрі перевозили пошту, подорожніх і вантажі.

У той же час при поштовому відомстві почали організовувати готелі, які спочатку призначалися лише для відпочинку іноземних гостей.

Ще одним популярним закладом розміщення у Росії були трактири, в Україні - шинки та корчми, які будували на торговельних і чумацьких шляхах. Плата за проживання тут була невеликою, але й умови далекі від комфортних.

З прийняттям християнства посилюються культурні й релігійні зв'язки з країнами християнського світу, великого розвитку набуває паломництво. В Україні до паломників ставилися дуже шанобливо. Паломники могли зупинятися у приватних будинках і садибах, при церквах і монастирях, де нічліг був переважно безкоштовним, рідше вимагав посильного пожертвування.

Особливої уваги заслуговував «Зелений готель», збудований у 1803-1805 рр., що належав Лаврі і був найпопулярнішим у 50-х рр. XIX ст. Лаврський готель складався з одного чотириповерхового і трьох, двоповерхових корпусів, розташованих за огорожею монастиря, в Гостинно-Лаврському провулку, що веде до печер. У цьому готелі в 1850 р. вже було 200 окремих номерів і близько 20 загальних кімнат, не враховуючи навісів для простих прочан і кількох маленьких будиночків. Помешканнями готелю можна було користуватися безкоштовно впродовж двох тижнів. Один із корпусів готелю був зайнятий лікарнею для прочан з жіночим і чоловічим відділеннями, по 40 ліжок у кожному. Готель приймав до 85 тис. відвідувачів за рік. Утримувався переважно за кошти графині Орлової та княгині Турчанінової.

Безкоштовним було і харчування для бідних прочан в їдальні Лаври. Для інших категорій паломників страви також коштували недорого. Харчування паломників, що зупинялися в Лаврі, забезпечувалось частково власним виробництвом, а цукор, сіль, солона риба, крупи, борошно, олія, вино купувались у постачальників. Харчування було, в основному, пісним, але досить різноманітним: готувалися страви з овочів, картоплі, грибів, випікався хліб, пиріжки. В якості напоїв подавали чай і квас.

Безкоштовно годували мандрівників і в Троїцькому монастирі, в Китаєвській і Феофанівській пустинях (монастирі).

Функціонування готелів при монастирях і в Лаврі забезпечувалося, в основному, силами послушників і ченців. Суттєву допомогу складали благодійні пожертвування заможних віруючих та власні підсобні господарства.

На відміну від деяких світських закладів гостинності церковно-монастирські відрізнялися не тільки доступністю послуг для прочан, але й доволі високим санітарно-гігієнічним рівнем, чистотою, охайністю. Тим, хто зупинявся в церковно-монастирських готелях, видавалася чиста білизна. Підтримувався чіткий розпорядок дня.

На рубежі XVIII-XIX ст. у столицях Російської імперії, а згодом і в губернських та повітових містах починають масово будувати невеликі, як правило, двоповерхові готелі з внутрішнім двором для постою коней та екіпажів, з ресторанами чи трактирами та поганим комфортом.

Наприкінці XIX-на початку XX ст. у Російській імперії починає бурхливо розвиватись велика промисловість, закладаються основи капіталістичного виробництва. З другої половини XIX ст. починається будівництво залізниць, зростають міста. Активно втілюються в життя ідеї технічного прогресу, вдосконалюється будівельна техніка. Зростає і кількість готелів, підвищується їх якісний рівень.

Історичний розвиток готельного господарства України цього періоду можна дослідити найбільш детально на прикладі Києва, Одеси та Криму.

Після прокладення у 70-х роках XIX ст. Києво-Одеської і Києво-Курської залізниць та з розвитком пароплавства на Дніпрі Київ перетворився на важливий транспортний вузол. Згодом Південно-Західна залізниця з'єднала Київ з Варшавою і Петербургом, Харковом і Миколаєвом, Московсько-Воронезька - з Москвою. На початку XX ст. були відкриті залізничні лінії від Києва до Полтави, Криму, до західних кордонів Російської імперії. У місті розвивається велика промисловість. Зростає благоустрій міста.

У 70-72-х роках XIX ст. споруджено міський водогін, з 1894 р. обладнано каналізацію. Почала діяти перша електростанція для освітлення вулиць та роботи транспорту. У 1892 р. в Києві з'явився перший у Російській імперії та другий в Європі електричний трамвай.

Стрімко збільшується населення Києва, протягом другої половини XIX ст. його кількість зросла майже в 4,5 рази. Так, у 1861 р. у місті було 65 тис. мешканців, а у 1897 р - вже 247,7 тис. Все це викликає наприкінці XIX ст. справжню будівельну лихоманку. У тому числі швидко зростає кількість готелів.

До 1880 р. в Києві було всього 15 готелів. А вже в період «будівельної лихоманки» - останні 20 років XIX ст. (до 1901 р.) - у Києві було побудовано 64 готелі, які можна було умовно поділити на такі великі групи:

1) готелі, які розміщені поруч з вокзалом; 

2) суперзіркові готелі: «Європейський», «Гранд-Готель» (на цьому місці нині стоїть корпус Головпоштамту), «Французький» («Hotel de France»), «Континенталь» і готель «Савой». У київському путівнику 1910 р. було зазначено, що «кімнати в цих готелях коштують від 1 крб., 1 крб. 50 коп. до 12 крб. «Гранд-Готель» на 110 номерів у центрі Хрещатика поблизу поштової контори (нині Майдан Незалежності) мав власний омнібус на вокзалі, чудовий ресторан. Готель «Європейський» був найкращим вибором для заможних людей та знаходився на Царській (тепер Європейській) площі, мав один з найкращих ресторанів у місті, свого представника на вокзалі та зручну карету для доставки клієнтів до готелю чи з готелю на вокзал. Неподалік знаходився теж першокласний «Hotel de France», а на Миколаївській вулиці (нині вулиця архітектора Городецького) у 78-80-х pоках XIX ст. архітекторами Е. Брадтманом і Г. Шлейфером був збудований великий (на 100 номерів) готель «Континенталь» для дуже заможних людей. У 1941 р. при відступі з Києва радянських військ «Континенталь» було висаджено в повітря, на його місці тепер Оперна студія Національної музичної академії.

На початку XX ст. на Бібіковському бульварі (нині бульвар Тараса Шевченка) були збудовані готелі «Палас» та «Марсель», у 1953 р. об'єднані в єдиний готель «Україна», нині «Прем'єр Палац». У готелі «Марсель» було обладнано перший механічний ліфт.

Великі багаті готелі мали вишкалену прислугу та пропонували постояльцям екіпажі для поїздок містом, окремий кабінет у ресторації, а в номерах - ванну, телефон, гарячу воду, парове опалення. Їжу можна було отримати в номер, але зазвичай споживачі обідали у ресторані готелю. У ресторанах першокласних готелів обід коштував у середньому 2 карбованці. Працювали кухарі з Франції, Німеччини, Австрії, Польщі, які готували фірмові делікатеси. У великих готелях були винні погреба. Одним з найдорожчих ресторанів у цей час був ресторан готелю «Метрополь» купця Дьякова. Користувалися популярністю також ресторани готелів «Бель-Вью», «Європейський», «Гранд-готель», «Оріон» та «Континенталь».

У великих готелях були магазини, працював цілий штат посильних, які виконували дрібні побутові доручення постояльців і могли працювати на них щодобово або навіть помісячно за відповідну плату. Великих готелів у Києві було порівняно небагато. Набагато більше було готелів «середнього класу»: «Ермітаж», «Ліон», «Італія» «Франсуа», «Прага» та «Північний» на Володимирській; «Берлін», «Оріон», «Імперіаль», «Сан Ремо» і «Росія» на Думській площі (нині Майдан Незалежності); «Версаль» та ін.

Крім готелів у Києві існували також «мебльовані кімнати» або «нумери», сервіс в яких часто не поступався хорошим готелям другого класу. У таких «мебльованих кімнатах», які знаходилися в центрі міста, сервіс коштував недешево. Але в багатьох невеличких готелях і «мебльованих кімнатах», що знаходилися біля вокзалу або біля святинь Подолу, номери були значно дешевшими і коштували 30-40 копійок за добу.

Для невибагливої публіки, особливо для тих, хто прибував до Києва на тривалий час, існували «постоялі двори», а для богомольців недорогі або зовсім безплатні «прийомники мандрівників» Свято-Успенського, Києво-Печерського, Софійського, Михайлівського, Покровського та Братського Богоявленського монастирів. український гостинність господарство готель

Були в Києві й «нічліжні будинки» («нічліжки»), або як їх називали «народні будинки» для бідноти, що будувалися коштом заможних громадян і меценатів Терещенків, Ханенків. У жовтні 1885 р. прийняв перших постояльців народний будинок Миколи Терещенка поблизу Бесарабського ринку. Він мав три поверхи і міг прийняти 500 чоловік, але часто тут ночувало більше 600. Побудова його обійшлася М. Терещенку в 60 тис. крб., і ще стільки ж він виділив на утримання будинку. Наприкінці сторіччя у Києві було 12 нічліжок на 1280 місць, тисяча з яких у двох будинках Миколи й Федора Терещенків. До того ж інші приватні притулки брали 5 копійок за ночівлю, а ці були безкоштовними.

В Одесі напередодні революції 1917 р. було 34 готелі й 6 постоялих дворів. Більшість з них була середнього рівня з гучними європейськими назвами - «Лондонський», «Марсель», «Франція» або з такими, що вказували на статус мешканців - «Купецький», «Біржа» тощо.

Велике будівництво курортних готелів проводилось у Криму, починаючи з середини XIX ст. У цей час Крим стає популярним місцем відпочинку, а його містечки перетворюються на модні курорти. У 1843 р. затверджується проект забудови Ялти, яка раніше була маленьким поселенням і отримала статус міста тільки у 1837 р. Згідно з проектом у місті починається будівництво фешенебельних готелів, великих магазинів, лікарень і приватних дач. У 1915 р. у місті працюють 14 готелів на 800 номерів, 5 пансіонатів і 3 комфортабельних приватних санаторії.

Будуються готелі, санаторії та пансіонати в Євпаторії, Саках, Судаку, Сімеїзі. У Севастополі в 1890 р. було 14 готелів і 5 пансіонатів. Великі готелі надавали розкішні номери від 1 до 15 карбованців за добу з «безкоштовним електричним освітленням» та автомобілями для перевезення пасажирів і багажу, другорядні готелі пропонували номери з балконами та «чудовим краєвидом», але за значно меншу платню - від 75 копійок на добу. За 100 карбованців і вище можна було винайняти віллу на березі моря, де гарантувалося «здорове повітря, спокій і посилене харчування». Крім дорогих дач, пансіонатів, санаторіїв і готелів пропонувалося розміщення у невеличких будиночках та помешканнях, малопридатних для житла.

Таким чином, на початку XX ст. структуру готельного господарства України складали великі фешенебельні готелі у великих містах і на курортах, де існували також санаторії, пансіонати, вілли і притулки, а також готелі другого класу, мебльовані кімнати, постоялі двори та прийомники мандрівників, нічліжні будинки.

Після 1917 р. та встановлення радянської влади в Україні історія вітчизняного готельного господарства розвивалася переважно в рамках розвитку готельного господарства СРСР.

У 1918 р. декретом радянського уряду готелі були націоналізовані й передані місцевим органам радянської влади. У перші після революційні роки більшість готелів використовується не за їх прямим призначенням. Частину готелів віддають під житло робітникам і службовцям, частину використовують під різні державні заклади й установи. Це зумовлювалося, передусім, складними соціально-побутовими умовами в країні та порівняно високим рівнем благоустрою готельних будинків. Так, московські готелі «Національ» та «Метрополь» послідовно у 1918-1919 pp. використовувались як місце роботи радянського уряду (ВЦВК) та проживання його членів. У «Націоналі» у 107 номері проживав В. І. Ленін, у «Метрополі» - Я. М. Свердлов. У петербурзькому готелі «Європейський» був обладнаний приймальник-розподільник для безпритульних дітей. Подібні процеси відбувались і в українських містах до кінця 20-х років ХХ ст.

З початком відбудови господарства у рамках перших державних п'ятирічних планів починається й планомірний розвиток готельної справи. У містах проводиться інвентаризація готельного фонду. Невеликі, погано пристосовані для готелів будинки зносяться або використовуються з іншою метою, придатні готелі відбудовуються та передаються за призначенням.

У 1928 р. розроблено та затверджено «Положення про комунальні трести», в якому остаточно було закріплено підпорядкованість готелів місцевим радам, запропоновано їх типовий статут. Таким чином був визначений юридичний статус готелів «комунальні готелі».

Серед відомчих готелів найбільша кількість належала «Інтуристу», який отримав власну матеріальну базу після об'єднання у 1933р. з ВАТ «Готель». ВАТ «Готель» для прийому іноземних гостей було створено в 1932 р., до складу якого входили найкращі готелі - «Національ» і «Метрополь» у Москві, «Асторія» та «Європейський» у Санкт-Петербурзі (Ленінграді), «Червоний» та «Лондонський» («Одеса») в Одесі. У Києві «Інтуристу» належали готель «Ермітаж» («Інтурист»), «Україна» (нині «Прем'єр Палац»), у Львові - «Жорж», у Ялті - «Ореанда» і «Таврида». Всі ці готелі були побудовані наприкінці XIX-на початку XX ст. У 1938 р. «Інтурист» мав у своєму розпорядженні 27 готелів на 2778 номерів і 26 ресторанів на 5713 посадкових місць, 334 одиниці автотранспорту. Для потреб внутрішнього туризму наприкінці 30-х pоків ХХ ст. в СРСР існувало 165 будинків туриста, 50 турбаз, 12 туристичних готелів, 24 стаціонарних табори, 19 притулків, туристські кемпінги та сезонні стоянки.

У 30-х pоках розробляються перші типові проекти готелів -спочатку на 50-100 місць, згодом більших, на 150 місць. Підвищується благоустрій готелів, а саме: частина номерів оснащується умивальниками, з'являються багатокімнатні номери, заклади харчування при готелях, збільшується кількість послуг. Починається будівництво великих, добре обладнаних готелів у столиці СРСР Москві, Ростові-на-Дону, Челябінську. У 1940 р. готелі існують у більш ніж половині міст СРСР - 669 міст з 1246 мають готелі. Київські готелі у 1941 р. могли одночасно розмістити 1370 осіб.

Величезними були збитки, завдані готельному господарству СРСР під час Другої світової війни. Особливо постраждало готельне господарство окупованої України, майже всі великі готелі були знищені. У Києві на Хрещатику було зруйновано п'ять великих готелів. У перші повоєнні роки починається відбудова готельних об'єктів, будівництво нових закладів. У 1950 р. готельний фонд СРСР вже досягає довоєнного рівня та з цього часу поступово збільшується, розширюється його географія, будуються готелі у Прибалтиці та Середній Азії, Закавказзі й Молдові.

Проблеми відбудови й подальшої розбудови народного господарства, його поступове перетворення на єдиний народногосподарський комплекс вимагали великої кількості готельних місць, що зумовило масове будівництво готелів, але у своїй більшості низького рівня якості. У 1960 р. в СРСР було 1476 готелів на 137 тис. місць (у 1364 містах з 1685). У столиці СРСР Москві у 1956 р. відкривається Всесоюзна сільськогосподарська виставка, що пізніше перетворилася на Виставку досягнень народного господарства СРСР. Для учасників та відвідувачів Виставки передового досвіду України в 1958-1961 роках будується готель «Золотий колос» у Києві, призначений для відвідувачів виставки.

З 1956 р. починається розвиток масового іноземного туризму в СРСР, швидкими темпами розвивається туризм внутрішній, молодіжний.

Все це сприяло становленню та розбудові існуючої готельної бази. Перша всесоюзна класифікація готелів у 1952 р. показала їх невідповідність світовим вимогам - більшість з них була низького рівня комфорту і лише поодинокі висококомфортабельні готелі («позарозрядні») могли приймати іноземних гостей, забезпечуючи їм необхідні умови. Тому 60-ті p.p. XX ст. в історії вітчизняного готельного господарства були періодом широкої модернізації готельної бази. У готелях запроваджуються системи холодного та гарячого водопостачання, монтуються ліфти, переоформляються вестибюлі, відкриваються пункти харчування, упорядковується територія; у номерах обладнуються збірно-розбірні кабіни санвузлів, з'являються номери підвищеної комфортності тощо. Наприкінці 1960-х pоків у вітчизняній готельній практиці складається комплекс вимог до готельного стандарту: сучасний комфорт, велика площа різного роду громадських приміщень, набір різних видів номерів, розвинена мережа закладів ресторанного господарства (ЗРГ) і торговлі, упорядкована територія, наявність автостоянки, достатній асортимент додаткових послуг.

Поряд з модернізацією існуючих готелів активно будують нові. За період з 1961 до 1972 р. в Україні збудовано 56 готелів. Станом на 1972 р. в Україні існувало близько 800 готелів на 73300 місць, з них 92 готелі - у сільських населених пунктах, 366 - у селищах міського типу і 399 у містах. Значно менше на цей час мотелів, лише 5 і 6 кемпінгів. Усього до середини 1970-х pp. в Україні збудовано 97 готелів на 11079 місць у Києві, Донецьку, Сімферополі, Львові, Харкові, Івано-Франківську та інших містах.

Порівняно з 1956 р. кількість готелів зросла майже на 165%, місць у них збільшилось у 3,5 раза. У 1960-ті pp. у Києві збудовано готель «Дніпро» та мотель-кемпінг «Пролісок», готелі «Москва», «Мир», «Дружба», у Харкові - готель «Інтурист».

У 1970-ті - на початку 1980-х pp., коли остаточно складається єдиний народно-господарський комплекс у країні; з'являються великі господарські об'єднання; промисловість, сільське господарство, будівництво стають на індустріальну основу, спостерігається справжній «бум» готельного будівництва. Кількість готелів у СРСР за цей час зростає більше ніж удвоє.

Значно підвищується рівень комфортності готелів, їх інженерно-технічний благоустрій. Будуються великі готельні комплекси покращеної архітектури. Готелі нагороджуються преміями й дипломами за архітектуру.

У 1978 р. більшість готелів будується вже як комплекси, до складу яких обов'язково входить заклад ресторанного господарства, інколи - конгресний або рекреаційний блок. Поряд з готелями активно будуються додаткові засоби розміщення.

Якщо до 1970-х pp. будівництвом готелів в основному займаються місцеві комунальні органи, то у 1970-80-ті p.p. переважаючими темпами будуються відомчі готелі, в основному це готелі туристських відомств: «Інтуриста», ЦБТЕ, «Супутника». Матеріальну базу «Інтуриста» складали також 13 мотелів, 11 кемпінгів - загалом на 55 тис. місць у всіх засобах розміщення, з них 10096 місць в Україні. Деякі з готелів будуються за участю зарубіжних фірм. Це «Космос» у Москві (збудовано французькою фірмою «Сефрі»), «Віру» в Таллінні (за участю фінських будівельників), «Олімпія» - також у Таллінні (шведські фірми). В Україні готель «Ялта» в Ялті збудований за участю югославських будівельників, готелі «Черемош» у Чернівцях і «Закарпаття» в Ужгороді - угорських, готель «Інтурист» у Києві - польських. Система «Супутника» охоплювала 20 молодіжних центрів і таборів, 7 молодіжних готелів.

Збільшення готельної бази та зростання вимог до її якості вимагали нового підходу до нормативно-правової бази її організації та управління. У серпні 1977 р. виходить постанова «Про заходи з подальшого покращення обслуговування населення в готелях». У результаті цієї постанови змінюються будівельні стандарти, переглядається якісне оцінювання наявної бази, збільшується кількість додаткових послуг. У 1979 р. прийнято нові «Будівельні норми та правила», 2 березня 1979 р. - «Положення про віднесення готелів до розрядів, а номерів у них до категорій» - нова класифікація готелів у СРСР, яка після змін і доповнень 1984 р. діяла до початку 1990-х pp.

У 1970-80-ті pp. остаточно складається система управління готелями в СРСР. Комунальні готелі були підприємствами подвійного підпорядкування. Безпосередньо господарське управління готелями здійснювали виконкоми місцевих рад через свої управління, відділи та комунальні комбінати в залежності від розміру міста, кількості готелів у ньому, їх місткості тощо. У Києві роботою готелів керувало Управління комунального та побутового обслуговування Київського міськвиконкому, у складі якого був відповідний відділ.

Готельне будівництво в СРСР досягає піку в 1980 р. - час проведення XXII Олімпійських ігор. Тільки в Москві напередодні Олімпіади було здано в експлуатацію 27 тис. нових готельних місць. У Києві до Олімпійських ігор були збудовані готелі «Русь» і «Братислава».

Розпочинається підготовка професійних кадрів для готельного господарства. У той же час у готельному господарстві країни намітилася низка негативних тенденцій. Наприкінці 80-х pоків темпи готельного будівництва значно знизилися, з'явилися «довгобуди». Забезпеченість готельними місцями складала 2,5 місця на 1 тис. жителів, що є дуже низьким показником. Нестача готельних місць і відсутність економічних стимулів в управлінні персоналом породжували штучний дефіцит готельних місць, на основі якого процвітали корупція, хабарництво.

Відсутність зацікавленості персоналу в результатах роботи, орієнтації на споживача призводили до інерції, небажання розширювати асортимент послуг, підвищувати культуру обслуговування. Готельне господарство перетворилося на збиткову галузь, часто існувало на державних і відомчих дотаціях. Екстенсивний підхід до організації праці призвів до розростання управлінського апарату на всіх рівнях, що знов таки мало негативні наслідки для економіки готельних підприємств. Відсутність достатньої мотивації в роботі разом з низькою компетенцією кадрів породили той самий потворний «радянський сервіс», що викликав стільки нарікань у іноземних туристів. Робота у готелях вважалася престижною, тому часто приваблювала випадкових людей, що не мали спеціальної освіти, процвітав протекціонізм. Дуже повільно запроваджувалася сучасна техніка, зокрема комп'ютерна. Низьким був ступінь механізації праці.

Отже, мережа туристських підприємств активно формувалась наприкінці 70-х-упродовж 80-х років ХХ ст. Як свідчить аналіз, більшість готелів, мотелів, кемпінгів, санаторіїв, баз відпочинку та туристських баз будувались за проектами, які не відповідали міжнародним стандартам. Інтенсивна їх експлуатація в період масового туризму (60-80-ті рр.), а також несвоєчасне проведення капітальних і поточних ремонтів призвели до значного зносу цих будівель та їхнього оснащення.

В готелях, збудованих ще за радянських часів, занадто багато двомісних номерів, тоді як за європейськими стандартами номерний фонд готелів на 70-80% повинен складатися з одномісних номерів із одним великим ліжком.

У багатьох готелях відсутні кондиціонери, громадські зони (холи, фойє), не кажучи вже про конференц-зали, фітнес-центри, підземні гаражі та паркінги, до яких звикли інтуристи. Тому пріоритетним напрямом зміцнення матеріальної бази туристських підприємств мало стати проведення реконструкції, модернізації та будівництва

Готельне господарство України на сучасному етапі

Початок 90-х років ХХ ст. ознаменував новим етапом розвитку готельного господарства у незалежній Україні. Він розпочався цілою низкою проблем. Через припинення належного фінансування припиняється й готельне будівництво. Після розвалу СРСР та його монопольних структур виникають проблеми з управління підприємствами готельного господарства. Втрачає чинність нормативна база діяльності готелів.

У другій половині 90-х pоків ситуація в готельній галузі почала стабілізуватися, хоча все ще залишалася незадовільною. З початку 1990-х років спостерігалася тенденція до зменшення готельної бази. Якщо в 1993 р. в Україні було 1654 готелі на 157370 місць, то в 1994 р. - вже 1466 на 140013 місць. Ця тенденція продовжувалася й у другій половині 1990-х pp. Станом на 2001 р. база закладів розміщення в Україні (готелів, пансіонатів, будинків і таборів відпочинку) мала 4,5 тис. одиниць загальною місткістю 620 тис. місць, у тому числі 1258 готелів на 100677 місць. Зниження місткості готельної бази порівняно з 2000 р. склало 3,8%.

Готелі використовувалися під офіси, житло, але найчастіше зменшення кількості готелів в Україні відбувалося за рахунок закриття збиткових підприємств. У період з 2002 р. до 2004 р. кількість готелів продовжувала знижуватись. У Європі показник забезпеченості готельними місцями складає 10-15 місць на 1000 мешканців. У Києві він становить 6, а в середньому по Україні ледве дотягує до 2-3. Окрім того, близько 700 зареєстрованих пансіонатів, баз відпочинку, санаторіїв, в останні роки або неефективні, або не працюють взагалі. Проте ситуація дещо змінюється на краще: з'являються чотири- і п'ятизіркові готелі європейського рівня, десятки і сотні нових невеликих приватних малих готелів різноманітного типу. Але діяльність більшості з них перебуває в тіні через недосконалість законодавчої бази.

Найбільшим некомерційним готельним об'єднанням в Україні стала Асоціація готельних об'єднань і готелів міст України, яка була створена у 1991 р. як методичний, організаційний та координаційний центр підприємств готельного господарства України. Нині до неї входять більше 100 готелів. Вона забезпечує обмін досвідом працівників готельних підприємств, надає їм юридичну та методичну допомогу, займається удосконаленням нормативної бази та підготовки кадрів, допомагає у питаннях матеріально-технічного забезпечення і маркетингової діяльності готелів.

В грудні 2006 року почала діяти Асоціація малих готелів та апартаментів України, мета якої - сприяння, захист та підтримка діючих та асоційованих членів асоціації, підвищення стандартів обслуговування через брендинг - програму «Золотий ключ».

На початку 2000 року готелі України приєднуються до світових готельних асоціацій. Прикладом цього є приєднання двох українських готелів - «Донбас Палац» (Донецьк) та «Опера» (Київ) до асоціації Leading Hotels of the World, що є однією з найстаріших готельних організацій у світі, заснованою у 1928 р. У 2003 році почала розвиток бельгійська готельна мережа ReikartzHotels&Resorts під брендом Reikartz. Готелі мережі (10 готелів у Львові, Закарпатті, Почаєві, Кіровограді, Миколаєві, Дніпропетровську, Кривому Розі, Севастополі) охоплюють сегмент 3-4 зірки відповідно до Європейської класифікації Hotrec. До 2015 року планується відкрити 20 готелів по Україні.

У вересні 2003 р. створена перша в Україні національна готельна мережа «Premier Interhational» під брендами:

- «Accord Hotels». Філософія бренду - перевершити очікування гостя від готелю середнього рівня з орієнтацією на бізнес-послуги та потреби бізнесменів, а також професійний підхід до організації та проведення заходів різного формату;

- «Premier Hotels» - колекція розкішних готелів;

- «Компас Готелі» - мережа бюджетних готелів.

Її членами стали відомі в Україні та за її межами готелі «Premier Palace»-5* (Київ), «Ореанда»-4* (Ялта), «Дністер»-4* (Львів), «Star»-4* (Мукачеве), «Лондонський»-4* (Одеса), «Cosmopolit»-4* (Харків). Ця система покликана створити нове «слов'янське обличчя» нашого готельного бізнесу. В майбутньому до мережі долучатимуться 4-5-зіркові готелі інших міст України, які пропонуватимуть послуги гостинності згідно з міжнародними стандартами, але не позбавленими українського колориту.

План розвитку бренду відбувається за рахунок приєднання готелів до мережі на умовах франчайзингу або контрактного управління, а також придбання готелів у власність.

До 2013 р. на українському ринку з'явився ряд відомих готельних брендів (табл. 4).

Таблиця 4 - Присутність іноземних готельних брендів на ринку України

Український готельний ринок істотно пожвавився після перемоги України і Польщі в тендері на право проведення чемпіонату Європи з футболу «Євро-2012». За європейськими нормативами у Києві станом на 2012 рік повинно було бути щонайменше 20 тис. готельних місць (загальна кількість номерів на 2010 рік становила 8,7 тис., що було вдвічі менше, ніж у Москві, і в 6 разів менше, ніж у Парижі). За даними Knight Frank, найбільш привабливими регіонами для відкриття готельного бізнесу стала Західна Україна, наприклад, Львів, Івано-Франківськ, Закарпаття, а також південний берег Криму. Показник забезпеченості готелями (кількість готельних місць на 1000 осіб) в Україні низький (при нормі 10 місць на 1000 осіб в Україні є лише 2,9 готельних місця (для порівняння: у Москві - 9,3; у Санкт-Петербурзі - 6,4; у Парижі - 38,4; у Відні - 25,6).

Згідно з функціональною структурою підприємств готельного господарства, на території України послуги з тимчасового проживання напередодні Євро-2012 у 2010 р. надавали 815 готелів, 19 мотелів, 6 готельно-офісних центрів, 9 кемпінгів, 42 молодіжні турбази та гірські притулки, 191 гуртожиток та 341 інше місце для тимчасового проживання. Найпоширенішими в Україні є підприємства готельного господарства, що пропонують своїм клієнтам повний комплекс послуг з прийому, розміщення, харчування та обслуговування. В окремих регіонах, особливо в сезон відпочинку, інші місця тимчасового проживання здатні розмістити та прийняти більше клієнтів, ніж основні. До їх числа відносять сезонні бази відпочинку, літні будиночки, котеджі тощо.

За два роки (2010-2012р.р.) готелів вищого класу було побудовано стільки, скільки не було побудовано за час, починаючи із закінчення Другої світової війни. Станом на 2013 р. приїжджих обслуговують 7 п'ятизіркових готелів: «Premier Palace», «Hilton», «St Sofia Regency Hyatt», «Intercontinental» та «Опера (Інтерн)» у Києві, «Donbass Palace» у м. Донецьку, «Україна» у м. Дніпропетровську та «Ортодос» у м. Одесі; 46 чотиризіркових готелів, близько 350 - тризіркових, двозіркових та однозіркових, решта - близько 410 готелів - не мають категорії.

Велика кількість «безкатегорійних» готелів пояснюється низкою причин:

- більшість із них не відповідає комплексу вимог до матеріально-технічного забезпечення, номенклатури та якості наданих послуг, рівня обслуговування; деякі отримали сертифікат лише на безпеку проживання;

ряд готелів проводить поточний або капітальний ремонт та реконструкцію або знаходиться в стадії ліквідації; новозбудовані готелі ще не встигли одержати категорію;

значна кількість готелів перейшла у власність фізичних осіб, в яких немає коштів.

Разом із тим існуюча інфраструктура туризму ще не відповідає вимогам міжнародних стандартів.

До проблемних моментів у функціонуванні ринку готельних послуг України слід віднести: 

1. На сучасному етапі в Україні існує тільки один національний готельний оператор - Premiere-Hotels, до складу якого входять шість готелів. Це свого роду монополіст в готельному секторі економіки України. Він створювався врозріз із загальноприйнятими стратегіями, оскільки став об'єднанням досконало різних за концепцією та набором послуг готелів в ділових і туристичних центрах України. За рахунок специфіки кожного окремого готелю не доводиться вирішувати проблеми, пов'язані з уніфікацією продукту. Таке своєрідне об'єднання дозволяє подвоїти конкурентну перевагу, пов'язану з позиціонуванням на ринку і впізнаваністю бренду. Також всі готелі користуються перевагами єдиної системи бронювання;

2. Поступова експансія титулованих іноземних операторів на український готельний ринок створює умови, за яких окремі підприємства вимушені співпрацювати і виробляти єдину бізнес-стратегію;

3. Сектор готелів рівня трьох зірок і нижче залишається в Україні незаповненим і представлений. в основному, підприємствами з дуже низьким рівнем обслуговування і невеликим набором послуг;

4. Слабка активізація підприємницької діяльності в готельному секторі України, що може призвести до наповнення ринку іноземними операторами. Разом з тим, західний інвестор не бажає виходити на готельне поле України без активної присутності там українських компаній;

5. Неефективний менеджмент національних готелів;

6. До розряду «небезпечних» питань взаємодії з державними структурами можна віднести: 

- процес реєстрації об'єкта готельного господарства;

- відведення земельної ділянки під будівництво; 

- проходження обов'язкових процедур у відомствах пожежної охорони і санепідеміологічного контролю; 

- отримання необхідних дозволів і сертифікатів;

7. Питання стандартизації послуг також є проблематичним внаслідок невідповідності української і європейської систем стандартизації надання готельних послуг;

8. Невідповідність цін рівню якості готельних послуг. Вартість проживання в українських готелях в 2-3 рази перевищує вартість проживання в готелях аналогічного рівня країн Європи, що зумовлено неналежним державним регулюванням цієї сфери (відсутній державний орган з обліку готелів та інших закладів розміщення, регулювання та контролю за їх діяльністю) та низьким рівнем диференціації готельних продаж послуг (слаборозвинена мережа хостелів, мотелів, кемпінгів, пансіонатів та ін.);

9. Низький рівень конкуренції на готельному ринку внаслідок відсутності корпоративних стандартів управління якістю готельних послуг;

10. Непристосованість готелів та інших закладів розміщення до потреб людей з обмеженими фізичними можливостями. Мізерний відсоток готелів в Україні пристосовані до потреб інвалідів, хоча відповідно до державних будівельних норм проектів цивільних будівель і споруд, 10% місць в готелі мають бути спеціально облаштовані для людей з особливими потребами;

11. Проблема завантаженості та утримання готелів після проведення чемпіонату Європи з футболу;

12. Відродження туристичного збору в розмірі від 0,5 до 1% з продажу послуги з розміщення без чіткої норми в податковому кодексі на цільове його використання для розвитку інфраструктури туризму даної місцевості.

Перспективні моменти 

1. Вперше в історії українського готельного бізнесу готель «Donbass Palace» увійшов до асоціації Leading-Hotels of the world. У листопаді 2005 року готель отримав перемогу в найпрестижнішому конкурсі туристичного бізнесу - World Trevel Awards - і був визнаний «Провідним Готелем України», а в 2008 р. - «Провідним бізнес-готелем України». Сьогодні компанія розглядає можливість будівництва п'ятизіркових готелів в крупних містах України під брендом «DP» («Donbass Palace»).

2. Необхідно відзначити, що саме сектор готелів «де-люкс» задає і визначає високу динаміку галузі в Україні. Така підвищена увага готельного бізнесу до вищої категорії готелів пояснюється тим, що в спадок від попереднього устрою Україні не дісталося жодного готелю, який міг би претендувати на п'ятірку за системою європейських зірок, а попит на послуги екстра-класу зростав унаслідок процесів перерозподілу капіталу в країні і різкого збільшення кількості іноземних туристів. Найбільш прибутковий сьогодні ринок готелів екстра-класу наближається до насичення. З'явився ринок середніх і малих готелів з помірним набором послуг.

3. Найбільш адекватною стратегією укрупнення на ринку готельних послуг є поява готелів з рівнями 2-3 зірки. Цільовий сегмент підприємств цього сектору - представники внутрішнього туризму (ділові туристи, екскурсанти, відпочиваючі). В умовах відсутності конкуренції представники цього сегменту готельної галузі вважають за краще недооцінювати потребу своїх клієнтів у високому рівні обслуговування.

4. Створення єдиної мережі готелів з універсальним набором послуг і високим рівнем обслуговування за допомогою придбання і реконструкції існуючого готельного фонду малої і середньої категорій може принести компанії не тільки статус національного оператора, але і переваги пов'язані з домінуванням на ринку.

5. Регіональні ринки готельних послуг в Україні не насичені, готелі вищої категорії затребувані в крупних містах і курортних центрах. У більшості міст споживачі віддають переваги готелям середнього рівня, що багато в чому визначається диференціацією доходів населення в регіонах. 

6. Прискорився процес модернізації номерів - перетворення їх в апартаменти європейського типу.

7. Звільнення нових та реконструйованих до «Євро-2012» готелів класу 3-5 зірок від сплати податку на прибуток до 2020 року.

8. Зародження соціальної відповідальності вітчизняних готелів (екологічні програми, підтримка культурних і спортивних ініціатив, тощо).

9. Розвиток технологічних інновацій, що проявляється через оптимізацію просування і продаж в Інтернеті та розширення мобільного маркетингу, участь в соціальних мережах.

10. Енергетичний аудит підприємства та впровадження нових енергозберігаючих технологій.

11. Поява нової групи гостей для чотири- та п'ятизіркових готелів як критерій їх категоризації - «таємний гість».

12.Розвиток мультисенсорного (багато чуттєвого) маркетингу.

На підставі виявлених вище проблем і перспектив розвитку ринку готельних послуг в Україні наведемо пріоритетні напрями розвитку вітчизняного готельного оператора: 

1) в процесі розповсюдження свого впливу на конкретному ринку компанія - потенційний готельний оператор - може розбудовувати власну мережу за рахунок будівництва нових проектів або придбання старих об'єктів з подальшою їх реконструкцією та перекваліфікацією персоналу;

2) визначивши цільовий сегмент ринку, потенційний національний готельний оператор неминуче може зіткнутися з проблемами відомості бренду і ефективного управління. У разі достатнього фінансування і розуміння необхідності залучення професіоналів, ці питання необхідно довірити консалтинговим компаніям. У разі ж обмеженості фінансування, компанії доведеться вирішувати ці питання власними зусиллями, віддаючи їм статус пріоритетних; 

3) для досягнення максимальної ефективності національному операторові необхідно базувати управлінську систему готельного бізнесу на стратегічному баченні і передбаченні. На основі цього бачення розробляється політика компанії, яка охоплює загальні цілі і норми відносин, забезпечуючи життєздатність і розвиток структури; 

4) для досягнення поставлених цілей і завдань власникам підприємств готельного господарства необхідно, насамперед, розуміти, що їх менеджмент повинен забезпечувати чітку організаційну структуру, а робота в ній має бути розподілена між всіма працівниками на основі професіоналізму.

Підводячи підсумок сказаному вище, можна зробити висновок, що поява національного готельного оператора в Україні - не утопія, більш того, подібні спроби робляться вже сьогодні. У секторі готельних послуг вищої категорії національному операторові доведеться зіткнутися з жорсткою конкуренцією, причому не тільки ціновою, але й конкуренцією якості послуг. Виграти таке суперництво, зберігаючи індивідуальну марку, можна тільки за умови безпомилкового менеджменту і маркетингу. 

В секторі готельних послуг середнього класу поява національного готельного оператора найімовірніша, оскільки цей сегмент не насичений і одночасно є досить перспективним. Готельні об'єкти за таких умов розташовуватимуться переважно в регіонах і мають бути об'єднаними єдиною концепцією.

У будь-якому випадку розвиток українських готельних підприємств означатиме перехід на принципово новий рівень в рамках участі на світовому ринку готельних послуг.

Размещено на Allbest.ru