Туристсько-рекреаційні ресурси Туреччини

Меморандум був направлений на запобігання анархії і терору, захист благ нації і створення надпартійного уряду національної згоди, яка б проводив реформи, дотримуючись ідей Ататюрка. У 1977 р, у зв'язку з тим, що жодна партія не набрала голосів, необхідних для одноосібного приходу до влади, Сулейман Демірель сформував другий уряд "націоналістичного фронту". Залишатися при владі до січня 1978 цей уряд виявився нездатним упоратися з економічними, зовнішньоекономічними проблемами і поставити заслін ескалації тероризму. Що почався в 1974 р. економічна криза продовжував заглиблюватися. Стали неможливими трансферти валюти, був припинений імпорт. Восени 1979 р, після поразки НРП на часткових виборах в сенат, прем'єр-міністр Бюлент Еджевіт пішов у відставку. На зміну йому 25 листопада 1979 було створено уряд меншості лідера ПС Сулеймана Деміреля за підтримки ПНП і ПНД, якому також не вдалося зупинити зростання терору. Ситуація в країні в першій половині 1980 посилювалася тим, що не вдавалося обрати нового президента. Несподівана смерть 17 квітня 1993 президента Тургут Озала надала серйозний вплив на внутрішньополітичну розстановку сил. Новим главою держави було обрано Сулейман Демірель. На звільнену посаду генерального голови ПВП 13 червня 1993 була обрана Тансу Чиллер, що стала першою в історії Туреччини жінкою - главою уряду.

28 лютого 1997 р, коли Рада національної безпеки виступив з попередженням про активізацію діяльності антисвітських сил, в історії Туреччини наступив новий етап. Як результат процесу напруженості Ербакан 18 червня 1997 оголосив про складання з себе повноважень прем'єра з тим, щоб уряд очолила його партнер - Тансу Чиллер. Глава держави Сулейман Демірель на наступний день, доручив сформувати новий кабінет Месут Йилмаз. Під час перебування при владі цього уряду було вирішено об'єднати вибори в місцеві органи влади з парламентськими і провести їх 18 квітня 1999 Під тиском опозиції уряд Йилмаз 25 листопада 1998 було відправлено у відставку. Після кризи - стабільність. У лютому 2001 р. економічні баланси були дестабілізована, інфляція продовжувала зростати, виробництво падати. Туреччина зіткнулася з найважчим в історії республіканського періоду кризою. Були змінені голова Центрального банку і управління казначейства Туреччини, отримані великі кредити від Міжнародного валютного фонду і Світового банку, змінено Закон про банки. Велике Національні Збори Туреччини (ВНСТ) за пропозицією коаліційного уряду, що складається з представників ДЛП (Демократична Ліва Партія) - ПНД (Партія Націоналістичного Дії), ПЗ (Партія Вітчизни) прийняло рішення про проведення дострокових виборів 3 листопада 2002 року.

За підсумками виборів до Парламенту пройшли лише Партія Справедливості та Розвитку (ПСР) і Народно-республіканська партія (НРП). Генеральний голова ПСР Реджеп Тайіп Ердоган після усунення перешкод, пов'язаних з його обранням і після його обрання депутатом на проміжних виборах в Сирт, зайняв пост прем'єр-міністра, на якому раніше знаходився Абдуллах Гюль та сформував 59-е уряд. У лютому 2005 р. на 5-й конференції керівників МЗС Кувейту, Йорданії, Ірану, Сирії, Саудівської Аравії та Туреччни голова турецького зовнішньополітичного відомства виступив з ідеєю створення Середньосхідного Союзу - аналога ЄС. Зовнішня політика Туреччини багато в чому визначається транснаціональними та трансрегіональними питаннями. Одними з найгостріших проблем є поширення зброї масового знищення та розробка балістичних ракет. Близькість Туреччини до потенційних джерел загрози ставить перед її оборонною політикою інші завдання, ніж перед політикою її європейських партнерів.

Тероризм є транснаціональним чинником, який впливає на формування політики безпеки Туреччини. За останній час активізувались терористичні замахи на державних діячів та журналістів країни, а також зріс радикальний лівий і правий екстремізм. Ці фактори підсили чутливість Туреччини до питання міжнародного тероризму і стали визначальними у американо-турецьких відносинах. В лютому 2005 р. Туреччина перебрала піврічне командування Міжнародними силами сприяння безпеці у Афганістані. Сучасна регіональна політика Туреччини на найближчі десятиліття буде пов'язана з реалізацією американського проекту “ширший Близький Схід”, причому забезпечивши статус не держави-об'єкта, а держави-контрибутора процесу реформування регіону. Прикметно, що прем'єр-міністра Туреччини Р. Ердогана було запрошено на саміт “Великої вісімки” у Саванні у статусі “демократичного”, а не регіонального партнера, що закріпило концептуальну відмінність Туреччини від решти арабського світу. На саміті Туреччина поряд з Італією та Єменом стала співголовою в “Діалозі демократичної допомоги”.

Анкара намагається доповнити ідеї Вашингтона новими елементами згідно з існуючими в регіоні реаліями. Це має на меті заперечити перед ісламським світом виключно американське походження проекту, з іншого - розділити ініціативу щодо відповідальності за розвиток регіону, який входить у зону турецьких стратегічних інтересів.

2.3 Стан соціальної сфери, культури та розвитку туристичної галузі в країні

Індустрія туризму почала притягувати увагу влади Туреччини із другої половини 20 століття. З 1960-х років у Туреччині стали розроблятися 5-річні плани щодо розвитку цієї галузі. У перших п'ятирічних розвитку зазначалися необхідність отримання вигоди з розвитку сфери туризму. Плани намічали розвиток інфраструктури, збільшення місць на відпочинок. Вже 60-ті рік було помічений гігантський потенціал Туреччини у сфері туризму, в розвитку цієї індустрії робили особливий акцент у промовах представники влади. Не доводиться це сказати, що у цієї стадії виділялися чималі кошти чи приймалися всіх заходів розвитку цього сектора. Недолік бюджетних засобів і капітальних вкладень послужив основною перешкодою до створення туристичного потенціалу Туреччини.

Обмежені фінансові ресурси, і розмаїтість ресурсів туристичних неминуче сприяли вибору пріоритетних туристичних районів. На початку 70-х років узбережжі від провінції Баликесир до провінції Анталія (сюди ж входять такі популярні сьогодні місця відпочинку, як Ізмір, Кушадаси, Бодрум, Мармарис та інші) було проголошено пріоритетним районом залучення інвестицій, міністерством туризму з іншими міністерствами розпочато роботи із планування розвитку туристичного сектора економіки в цієї маленької частини Туреччини, щоб скоротити розрив планами розвитку та перетворенням проектів, у життя. У зв'язку з зростанням на туристичні послуг у світі міністерство туризму Туреччини розпочало реалізацію проектів із розвитку курортів. Наприклад, них був проект розвитку Південної Анталії, який підтриманий Міжнародним Банком Реконструкції й Розвитку. Але всі одно розвиток туристичного сектора йшло повільними темпами. Свою роль цьому відігравало мале фінансування. Новий етап у розвитку туризму у Туреччини намітився з середини1980-х років. Саме тоді теза про пріоритетність індустрії туризму, виражений програми розвитку, почав отримувати реальне втілення. В 1982 році було прийнято закон про заохочення туризму № 2634, який замінив закон № 6086, діяла початку 60-х років. У Законі утримувалося більше стимулів у розвиток галузі, більше повноважень отримувало міністерство туризму. Серед стимулів можна назвати пільгові тарифи на електрику, водою та газом в пріоритетних районах, визволення з деяких податків і мит, пільгове кредитування тим, хто діяв у галузі. Міністерство туризму отримувало велику свободу вибору визначенні районів у розвиток туризму й планування.

Найбільш розвинений літній туризм у регіонах Середземного і Егейського морів. Виділяються такі міста, як Анталія, Аланья (Манавгат), Мармарис, Сиде (з його античним амфітеатром) Кушадаси, Бодрум, Фетхіє іКаш. Зростає роль високогірного туризму у районах Трабзон, Гиресун, Ризе. Центрами гірськолижного спорту вважаються комплекс на горі Улудаг м. Бурса (півтора десятка готелів, десяток підйомників) і гора Паландокен навколо р. Езурум.

На першому місці з відвідування серед турецьких міст тримає Анталія. Важливу роль цьому конкурсі грають аеропорт, бухти для яхт, мережу доріг, достатньо готельних місць. З другого краю місці стоїть Стамбул, його йдуть Мугла, Эдирне, Ізмір, Анкара. Останнім часом приділяють значну увагу розвитку туризму на чорноморському узбережжі Туреччини, навіщо туристичний бізнес у чорноморських районах було виведено з-під оподаткування. Міністерство туризму Туреччини бачить великий туристичний потенціал й у Південно-Східної Анатолії. Розвиток туризму у цьому регіоні включено до планів проекту Південно-Східної Анатолії. Релігійний туризм, розвиток якого почалося з 90-х, привабливий тим, що у Туреччини набули поширення 3 світові релігії, і кожна країна багата пам'ятниками архітектури та культури, здатними зацікавити людей різних віросповідань. Молодіжний туризм також динамічно розвивається тому, у країні багато курортних зон, що належать вузам. У молодіжних таборах по прийнятною ціною можуть одночасно відпочити студенти різних країн світу.

Отримують розвиток у Туреччині мисливський туризм, подорожі яхтою, «печерний» туризм, відвідання визначних пам'яток вздовж маршруту що відбувалося територією Анатолії Шовкового шляху, підводне занурення,рафтинг, ботанічний і орнітологічний туризм. Для просування всіх таких видів послуг використовується добре продумана рекламна кампанія. Для Туреччини, що є однієї з найбільш конкурентоспроможних туристичних зон Середземномор'я, характерна інтенсивна, яскрава реклама. За результатами досліджень, ця країна останнім часом скоригувала свою рекламної стратегії. Якщо 1999-2000 рр. лідирувала іміджева реклама країни, то 2001 р. скорочення витрат за цьому напрямі налічується понад 8%. Вивільнені кошти було спрямовані насамперед рекламу готелів, репутацію яких піднімали саме у рівні масової туризму. На рекламу своєї країни у 2002 р. міністерство туризму Туреччини оголосило 50-мільйонний тендер, розраховуючи рекламувати Туреччину на 50 ринках, покриваючих 11 регіонів. Щодо відносин з Україною сфері туризму, Туреччина стала для українців привабливим місцем відпочинку з середини 90-х. 25 травня 1992 р. між двома країнами.

Українців Туреччина приваблює своєї географічною близькістю, якістю готелів, дешевизною відпочинку в Туреччині, прекрасними природними і кліматичними умовами, відсутністю проблеми з візою, і навіть проблеми з мовою (тепер у всіх турецьких курортах поруч із персоналом, який володіє німецькою, англійським і французькою, працюють офіціанти, гіди, котрі говорять російською). Отже, популярність відпочинку у Туреччини українців пояснюється як розвинутою інфраструктурою і сприятливими природними умовами, а й продуманою політикою держави, зацікавленою у розвитку туризму. Роблячи вихід із всього сказаного вище, мушу визнати успіхи Туреччини у розвитку індустрії туризму. На її прикладі видно, як країна, що володіє чудовими рекреаційними ресурсами, з продуманою й виваженою політикою держави, зацікавленою у збільшенні доходів від сфери послуг, може сягнути значних результатів.

Населення Туреччини дедалі швидше збільшується за рахунок високого темпу приросту населення. Якщо виходити з історичних фактів, то це вже зараз становить серйозну загрозу. З іншого боку, всім мусульманським країнам властива перенаселеність. Так склалося історично, і так, нажаль, залишається до нашого часу. Демографічна політика турецької влади полягає в тому, щоб утримати хиткийбаланс між двома протилежними факторами:

а) не допустити перенаселення країни,

б) не допустити значної асиміляції турків по країнах світу (особливо це стосується турецької інтелігенції та висококваліфікованих спеціалістів, які активно виїжджають за кордон).

Турецька влада намагається будь-якими-небудь засобами зупинити обидва небезпечні процеси. Для цього використовуються всі можливі засоби впливу, починаючи з адміністративних, і закінчуючи пропагандистськими та економічними, але поки ми можемо відзначити, що ці заходи, нажаль, ні до чого не привели. Міграційні напрямки - до 50х років спостерігався приток турок з Балканських країн. У 60х роках спостерігається інша картина: турецькі безробітні виїжджають за кордон на заробітки до Західної Європи, а з 70х років і до Лівії, Саудівської Аравії. Там їх використовують на самих «чорних» роботах. Майже 3 млн. турків живуть та працюють за кордоном. 1,5 млн. з них у Німеччині. Спостерігається виїзд інтелігенції та кваліфікованих спеціалістів за кордон. 5 тис. лікарів та 7 тис. кваліфікованих представників інших спеціальностей вже покинули країну. На початку 80х років власті Західної Європи почали масові звільнення і депортації турків, пояснюючи це погіршенням економічної кон`юнктури. Внутрішні міграції населення направлені на захід та південь, та з центру на узбережжя. Також спостерігаються міграції з сіл до міст, частково з гірських сіл у рівнинні. Високу міграційну активність проявляють чоловіки, які залишають густонаселені, малоземельні райони східного Причорномор`я. Проте неможливо не зазначити про велику кількість вїзджаючого населення на територію країни з метою заробітку, зокрема робочої сили з України, Росії та Білорусі.

Соціальний склад населення - Туреччина - країна, в якій найбільш розвиненими галузями зайнятості населення є туризм і сільське господарство (основними сільськогосподарськими культурами є тютюн, чай, інжир, оливки, горіхи). В останній час з'явилась тенденція до переселення сільських мешканців до великих міст - центрів туризму. Таке переселення призводить до крайньої нестабільності у внутрішньому житті. Туреччина насичена великою кількістю визначних пам'яток культури, архітектури, природи та мистецтва - у цілому по кількості визначних пам'яток Туреччина нічим не уступає Греції. Чи Італії Іспанії, але через недолік інформації ще мало відома з цього погляду, що сприяє розвитку туристичної галузі в країні.

Територія нинішньої Туреччини по черзі входила до складу Римської, Візантійської, Сельджукської і Османської імперій, унаслідок чого багата пам'ятниками всіх згаданих культур. Незважаючи на те, що державною релігією в країні є іслам, мусульмани прекрасно уживаються з християнами й іудеями. Саме тому, приїжджаючи в Туреччину, почуваєш себе як будинку. В Анталії, наприклад, навряд чи з повною впевненістю можна сказати, що це сугубо ісламська територія, якщо не вважати зрідка потрапляються на очі мінарети. На кемерському узбережжі, на краях якого знаходяться Кемер і Фетхія, знаходиться Демре - місце, освячене Миколою Чудотворцем, багато років єпископом, що тут служив. Тут є церква, згодом відновлена княгинею Голіциної.

Саме на території Туреччини, нині країни мусульманської, у минулому сповідалося православне християнство, і пам'ятники близької нам культури становлять великий інтерес схожі на палаци, ніж на поховання. Стіни з жовто-чорного мармуру з колонами і надгробними написами на портиках викликають у пам'яті картинки про період античності з підручника історії. Відчуття підсилюється побачивши амфітеатру, побудованого древніми греками. На самій вершині надводної частини острова Кекова гордо піднімається замок Калікою. Масивні фортечні стіни нагадують про менш спокійні часи, набіги піратів і кривавих воєн. У Туреччині знаходяться руїни древнього міста Фазеліса - улюблене місце зимового відпочинку Олександра Македонського.

Неподалік від Анталії, на південно-сході від її, знаходиться древній амфітеатр Аспендос ідеально уцілілий з найдавніших часів(див Додаток Ж): збереглися древні орнаменти і разюча акустика. Саме тут тому проводяться музичні фестивалі. По дорозі від Аспендоса розташований акведук, побудований у часи римського правління. Неподалік розташований мертве місто Перзі - ніколи саме велике місто античної держави Памфілії. - руїни якого дотепер уражають і притягають, подібно єгипетським пірамідам. Щоб побачити унікальне чудо природи, то в Туреччині треба обов'язково відвідати Каппадокію. Тут збереглися складчасті гірські породи і підземні міста перших християн, що ховалися тут від переслідувань. У горах християни будували підземні церкви разючої краси (зовні вони були добре замасковані, що дозволило їх уберегти від розгарбування). На горі Немрут, що знаходиться на сході країни біля міста Адьяман є музей під відкритим небом, і вважається восьмим чудом світа. На висоті 2000 метрів із землі виростають величезні барельєфи, 10-метрові статуї богів, людські і пташині голови з каменю. Дотепер залишається загадкою яким образом ці камені були підняті на таку висоту. Схід і захід сонця підсилюють магнетизм і таємничість цього місця.

На закінчення необхідно помітити, що в самім місті Анталія варто оглянути старе місто з вузькими вуличками і базарчиками. Місто Анталія був названий на честь його засновника Атталоса, царя Бергами. Стара фортечна стіна майже не зруйнована, а мінарет Иивли зберігся в первозданному виді. Уночі, коли місто запалює вогні і відкривають двері барів, ресторанів і дискотек, можна повною мірою насолодитися високою якістю їжі, сервісу і розваг. Відпочинок у Туреччині - Крім оглядів визначних пам'яток Туреччини, тут можна добре відпочити: адже там тепло, море, сонце. Це чудовий курорт можна відвідувати цілий рік. Туристичні фірми розробляють спеціальні програми відпочинку, екскурсії. Можна відвідати з дітьми Акваленд - світ водяних розваг, прокотитися на яхті по Середземному морю, зробити захоплюючий спуск по гірській ріці на каное і плотах (називається рафтинг). Захопливим плаванням можна запам'ятати красу підвідного плавання, узявши напрокат відеокамери для підвідних зйомок. Для аматорів туризму розроблена безліч маршрутів екскурсій.

Також неможливо не згадати по зйомки серіалу “Величне століття. Роксолана” на території Туреччини, яке стало всесвітньовідомим, і саме через який в країну збільшилися потоки туристів з метою відвідати побачені в серіалі маєтки, палаци, трактири, храми та базари. Він транслюється в Азербайджані, Казахстані, Чехії, Словаччині, Болгарії, Сербії, Албанії, Хорватії, Греції, Ірані, Об'єднаних Арабських Еміратах, Лівані, Росії, Україні та інших країнах. Це найдорожчий телевізійний проект в історії турецького телебачення; деякі сцени знято в реальних історичних інтер'єрах палацу Топкапи; це перший східноєвропейський серіал, який побачили глядачі США; основою сценарію стали середньовічні документи та історичні романи; для зйомок фільму було збудовано 2100 кв.метрів декорацій: використано 1000 кв.метрів каменю, 1800 кв.метрів справжнього мармуру, 2500 шт. залізного профілю, 1,5 тонни фарби; над декораціями 5 місяців працювали 120 осіб, серед них 30 скульпторів і художників; - Все це створює неймовірну атракцію для подорожуючих.

Святкові релігійні дні-- дати проведення даних релігійних свят визначаються за місячним календарем, в зв'язку з цим їх конкретні дати уточнюються щорічно.

5, 6, 7 грудня--Курбан Байрам (свято жертвоприношення).

11, 12, 13, 14 лютого -- Свято солодощів.

Національні свята:

1 січня -- Новий рік.

23 квітня -- Міжнародне дитяче свято і день Суверенітету.

19 травня -- День пам'яті Ататюрка і Свято Спорту і Молоді.

23 травня -- (відмічається тільки в Стамбулі) взяття міста османами.

30 серпня -- День Перемоги.

29 жовтня -- День Утворення Республіки.

10 листопада в 9 год. 05 хв.-- країна шанує пам'ять Кемаля Ататюрка хвилиною мовчання.

Таким чином, Туреччина - країна, що володіє великими рекреаційними ресурсами, залучає до себе увагу туристів з усього світу з пізнавальними, лікувально-оздоровчими, екскурсійними й іншими цілями, що приводить до взаємного співробітництва країн.

3. Перспективи розвитку партнерства між Туреччиною та Україною в галузі туризму на підставі проведеного дослідження

Туреччина - потужний субрегіональний лідер із власною системою інтересів. Розвиток відносин з Туреччиною є одним з головних пріоритетів України в південному напрямку. Вона є ключовою державою для України, оскільки з полчтичної точки зору через неї проходять найбільш зручні транспортні шляхи у Середземноморський та Близькосхідний регіони, а з туристичної це -- територія, що є лідером з відвідуваних країн нашими співвітчизниками, тому не менш важливо турбуватись й про їх безпеку на чужині. З самого початку відновлення незалежності Україна розвивала свої відносини з Туреччиною на рівні стратегічного партнерства. Підставою для цих відносин є як історичне підґрунтя, так і геостратегічне, що включає політичну, економічну, культурну та інші складові, пріоритети обох держав. Сумісний внесок двох держав в українсько-турецький діалог про сучасне і минуле - це не лише передумова конкретної оцінки спільної спадщини українсько-турецького сусідства, а й важливий стимул пошуку шляхів подальшого розвитку і збагачення нашого партнерства . Важливу роль у ньому відіграють близькість геополітичних та геостратегічних цілей, прагнення держав інтегруватись до західноєвропейських структур. Є всі підстави вважати, що на сьогоднішній день стратегічне українсько-турецьке співробітництво в економічній сфері сформувалося. Однак існують проблеми, які слід вирішувати. Звідси - необхідність об'єктивного дослідження особливостей налагодження і розвитку українсько-турецьких двосторонніх відносин.

Після отримання Україною незалежності українсько-турецькі відносини розвивалися доволі інтенсивно. Активним був політичний діалог, співробітництво в рамках міжнародних і регіональних організацій. Показовим у цьому плані стало співробітництво в рамках Організації Чорноморського економічного співробітництва, організатором створення якої виступила Туреччина, а ініціатором перетворення її в міжнародну структуру - Україна. Відбувалася підтримка ініціатив один одного в рамках ООН та інших міжнародних організацій. Туреччина сприймала Україну як силу, яка може стати союзником у деякому обмеженні експансіоністських намірів Росії. Слід зазначити, що в перше десятиріччя після розпаду СРСР відносини Росії і Туреччини відзначалися ситуативністю, деякою напруженістю і майже повною відсутністю політичного діалогу. Однак пасивність України щодо подальшого впровадження проголошених ініціатив, неузгодженість дій гілок влади всередині країни, періодична зміна проголошуваних векторів зовнішньополітичної орієнтації, занепад економіки, періодична конфронтація з впливовим регіональним гравцем Росією, слабка залученість до вирішення актуальних питань регіонального розвитку створили Україні імідж слабкої непередбачуваної країни і сприяли переорієнтації Туреччини на співробітництво з Росією.

З 2010 р. відбувається поступове відновлення українсько-турецьких відносин. Налагоджується політичний діалог, що сприяє усвідомленню необхідності розробки нового формату розвитку як двостороннього так і регіонального співробітництва, що обумовлене пошуком нових ринків й необхідністю розширення зон впливу, як у географічному, так і у галузевому вимірах. Так, вперше за останнє десятиріччя серед пріоритетних зовнішньополітичних партнерів Туреччини була згадана Україна. На третій щорічній Конференції дипломатичного корпусу Туреччини (3-8січня 2011 р.) серед пріоритетних завдань держави у зовнішньополітичній сфері виокремлювалось завдання заснування з Україною (а також з Росією і Болгарією) Ради стратегічного партнерства, діяльність якої передбачає створення зони вільної торгівлі, скасування візового режиму, розвиток транспортних коридорів і підтримання безпеки в Чорноморському регіоні. На даному етапі розширення стратегічного партнерства з Україною розглядається керівництвом Туреччини як важлива складова загальних зусиль зі зміцнення зони миру, стабільності та сталого соціально-економічного розвитку в Чорноморському регіоні. Для України, враховуючи швидку зміну ситуації у світі та появу нових регіональних та глобальних гравців, а також виокремлення нових пріоритетів зовнішньополітичного курсу ТР важливою є активізація та розбудова нового формату відносин з Турецької Республіки для:

1) Розвитку існуючих відносин та переводу їх на рівень стратегічних, відродження ролі пріоритетного партнера у Чорноморському регіоні;

2) Співпраці з метою використання досвіду та підтримки щодо вступу до європейських структур та співпраці з євроатлантичними структурами;

3) Формування передумов співробітництва щодо диверсифікації джерел та шляхів постачання енергоносіїв, забезпечення активної ролі України у формуванні нової системи транспортних комунікацій на Євразійському просторі та транзиту енергоносіїв із Близького Сходу та Каспію до Європи;

4) Створення сприятливих можливостей для надходження в Україну значних інвестицій за вигідними умовами та українських інвестицій в Туреччину, відкриття ринку збуту для багатьох видів товарів української промисловості, у т.ч. військово-технічної, сільськогосподарської та інших видів продукції;

5) Формування нової системи безпеки в Чорноморсько-Каспійському-Близькосхідному ареалі, співпраця у врегулюванні регіональних конфліктів, чому може сприяти співпраця у рамках Кавказького пакту, ініційованого Туреччиною після Осетинського конфлікту;

6) Використання кримськотатарського чинника як мотиву посилення співпраці щодо розвитку Кримського півострову, облаштування кримських татар та розвитку міжцивілізаційного діалогу;

7) Просування українських економічних проектів у співробітництві або за підтримки ТР в країнах Кавказу, Центральної Азії, Балкан, Близького та Середнього Сходу;

8) Співпраці щодо проникнення на ринки третіх країн, таких, наприклад, як Ірак, де Україна і Туреччина, наприклад, можуть співпрацювати у таких галузях:

- будівництво і підрядні роботи (співпраця з українськими підприємствами могла б сприяти здешевленню майбутніх проектів і таким чином отриманню переваг під час проведення тендерів);

- реконструкція старих цементних заводів;

- довгострокова оренда підприємств для спільної експлуатації (нафтова хімія, добрива і т.п.);

- партнерство для спільної участі як генеральні підрядники або субпідрядники у тендерах міжнародного характеру;

- дослідження компенсаційних кредитних можливостей від Ексімбанку та інших міжнародних кредитних організацій з метою використання їх для експорту в Ірак або для ділової ініціативи;

- створення спільної бази даних або обмін інформацією щодо відбудови Іраку та тендерів і компаній;

- співробітництво у відновленні електростанцій, нафто та газопроводів;

- поставки з України товарів першої необхідності, труб для газо та нафтопроводів, арматури та металоконструкцій, цементу, лісу, скла тощо;

- використання української транспортної авіації;

- поставки цистерн українського виробництва для транспортування сирої нафти. Крім того, не виключається можливість передачі українського залізничного рухомого складу в оренду або у лізинг турецьким компаніям.

Співробітництво між Україною і Туреччиною відбувається як на двосторонньому рівні, так і в рамках регіональних організацій, ініціатив та програм (ОЧЕС, BLACK SEA FOR, Заходи щодо зміцнення довіри та безпеки у Чорному морі та ін.) Сьогодні Туреччина займає друге місце (після Росії) серед імпортерів українських товарів. Важливим показником українсько-турецьких торгівельних відносин є постійне позитивне сальдо. В той же час, ані кількісний, ані якісний показник двосторонньої торгівлі не відповідає потребам двох країн і є меншим за реально можливий. Як і раніше, основними товарами українського експорту до Туреччини є продукція чорної металургії, залізна руда та металобрухт, вугілля, продукція неорганічної хімії тощо. Товари ж машинобудівної галузі, інша високотехнологічна продукція займають у структурі українського експорту невиправдано малу частку. З Туреччини імпортується текстиль, продукція машинобудування, побутова хімія, сільськогосподарська продукція.

На сьогодні на доволі низькому рівні перебуває двостороннє інвестиційне співробітництво України і Туреччини. Станом на 1 січня 2011 р. сума турецьких інвестицій в Україну складала 150,625 млн. дол. США, значна частка яких припадає на Крим. Прямі інвестиції України в Туреччину за той же період за підрахунками аналітиків складали 100,8 тис. дол. США і були спрямовані у переробну промисловість і у металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів. Слід зазначити, що офіційні дані є неповними, що обумовлюється конфіденційністю інформації щодо обсягів деяких видів як українських інвестицій в країни світу, так і інвестицій в Україну у відповідності до Закону України «Про державну статистику».

Співробітництво України з Турецькою Республікою у сфері енергетики є одним із пріоритетних напрямків взаємодії та одним із ключових елементів формування стратегічного партнерства між двома країнами. Сучасний етап розвитку цього співробітництва має конкурентний характер та відзначається слабкою взаємодією сторін щодо виокремлення спільних інтересів у питаннях забезпечення енергетичної безпеки, розвитку та модернізації нафто і газотранспортної системи, диверсифікації джерел і шляхів постачання енергоносіїв, пошуку та розробки родовищ енергоресурсів на території наших держав та розвитку співробітництва щодо їх реалізації. Однією із перспективних сфер стає сфера атомної енергетики. Однак, враховуючи розташування ТР у сейсмонебезпечній зоні, розвиток на її території атомної енергетики становить значний ризик.

Сторони виявляють інтерес до розвитку альтернативних джерел енергетики. Пошук альтернативних нафті джерел енергії є однією із складових концепцій турецької енергетичної політики. Взаємодія у транспортній сфері найбільш активно розвивається у галузі авіації, морських і автомобільних перевезень. Вона також значною мірою пов'язана з розвитком та функціонуванням енергетичної сфери та взаємодією в рамках регіональних проектів ОЧЕС та ЄС. У системі морського сполучення на сьогодні між Україною і Туреччиною на постійній основі функціонують поромні сполучення між портами Іллічівськ-Деріндже, Євпаторія-Зонгулдак, Скадовськ-Зонгулдак. З 15 січня 2011 р. почало свою роботу нове поромне автомобільне сполучення «Black Sea Express», яким здійснюються доставки вантажів, які доставляються автомобільним транспортом, між Одесою (морський торговий порт «Південний») та Стамбулом (вантажний порт «Хайдарпаша»). Завдяки наявності інфраструктури залізничного транспорту в порту «Південний» проект «Black Sea Express» передбачає транзит зазначеної категорії вантажоперевезень територією України до країн Центрально-Східної Європи (Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Білорусі) та країн Балтії (Литви, Латвії, Естонії).

Для посилення транспортно-економічного значення проекту «Вікінг» на сучасному етапі розпочате виконання робіт з реалізації проекту залізнично-поромних перевезень між Україною (Одеса) і ТР (Самсун). Передбачається, що проект Одеса-Самсун у подальшому буде включений до системи поромних сполучень між Україною, Болгарією та Грузією та дозволить створити новий транспортний коридор ЄС-Туреччина та мінімізувати часові параметри здійснення перевезень до ТР вантажів не лише з країн Балтії, Білорусі, Центральної Європи, а також їх транзит до Ірану, Іраку та інших країн Близького і Середнього Сходу.

Співробітництво у сфері науки і технологій набуває важливого значення як в рамках двостороннього, так і регіонального співробітництва. Пріоритетними напрямками взаємодії у цій сфері є підготовка концептуальних документів, забезпечення діяльності спільних науково-дослідних структур, зокрема, Українсько-турецького комітету з питань науково-технічного співробітництва та Координаційного комітету з питань діяльності Міжнародної лабораторії високих технологій, здійснення обмінів та виконання спільних досліджень. Спільні наукові дослідження між установами України і Туреччини виконуються у сфері інформаційних технологій, мікроелектроніки, фізики напівпровідників, матеріалознавства, енергетики та екології Чорного моря.

Серед пріоритетних напрямів науково-технічного співробітництва країн слід зазначити: проведення спільних геологічних і геофізичних досліджень Чорного моря з одержанням практичних результатів у галузі вивчення грязьового і газового вулканізму в Азовсько-Чорноморському регіоні в аспекті екологічних проблем та проблем безпеки міжнародного мореплавства, підводних транспортних систем (нафто- та газопроводи, кабельні оптико-волоконні системи передачі інформації тощо). Ведеться активний пошук і вивчення джерел енергоносіїв глибинних районів моря (в рамках дослідження газового вулканізму), чому сприяють досвід турецьких вчених та налагоджені ними міжнародні зв'язки щодо організації морських досліджень, як на двосторонній, так і на багатосторонній основі в рамках виконання проектів Європейського Союзу, ЄБРР, ОЧЕС тощо.

У зв'язку з тим, що Туреччина заявила про свій намір стати космічною державою, особливого значення набуває співробітництво у сфері дослідження та використання космічного простору. Окрема увага приділяється взаємодії у аерокосмічній сфері. Співробітництво в гуманітарній сфері найбільш активно відбувається щодо надання Туреччиною постійної допомоги в облаштуванні кримських татар, у розвитку на території Криму традиційних для цієї території сфер виробництва. Туреччина нині стала країною-донором у справі інтеграції кримських татар в українське суспільство. ТР неодноразово наголошувала на об'єднавчій ролі кримськотатарського фактору, зацікавленості у стабільному Кримі у складі України і високій оцінці внеску нашої держави у справу надання допомоги кримським татарам. Однак, відсутність інформації щодо дій та політики України у цій справі, відсутність державної стратегії із врегулювання ситуації в Криму, переважання політики ситуативного реагування на виникаючі проблеми, зниження рівня участі держави у вирішенні нагальних питань кримських татар внаслідок недосконалості законодавчої бази забезпечення процесу репатріації та відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, невідповідності державних асигнувань реальним потребам з виконання державних програм у сфері облаштування та інтеграції репатріантів, недостатнього рівня державної підтримки соціокультурного розвитку корінних народів та національних меншин у регіоні, періодично виникаючі на півострові ситуації щодо розподілу земель та ін., створюють їй імідж країни, яка не займається вирішенням нагальних питань меншин на своїй території. Тому співробітництво з Турецькою Республікою у вирішенні питань кримських татар є нагальною необхідністю для нашої держави.

Значний внесок в справу адаптації кримських татар в українське суспільство робить Турецьке агентство з співробітництва та розвитку (ТІКА).

Для розбудови відносин з Туреччиною Україні необхідно:

1) розробити концепцію стратегічного партнерства і підготувати до підписання документ щодо укладення такого партнерства;

2) на основі Концепції стратегічного партнерства розробити комплексний документ щодо співробітництва у енергетичній та енерготранспортній сфері з врахуванням існуючих можливостей, ризиків та загроз на близьку, середньо- та довгострокову перспективу. Виділити як пріоритетну сферу співробітництва - розвиток альтернативної енергетики. Перспективною є сфера атомної енергетики, включаючи участь у будівництві на території Туреччини атомних електростанцій та підготовці обслуговуючого персоналу для них. Однак, враховуючи розташування ТР у сейсмонебезпечній зоні, розвиток на її території цього виду енергетики є небезпечним як для самої ТР, так і для України враховуючи нашу географічну близькість. На сучасному етапі інтерес для сторін становить участь Туреччини у реалізації програм з модернізації газотранспортної системи та інших об'єктів енергетичної інфраструктури України і української сторони - у будівництві електростанцій, газо та нафтопроводів, газосховищ, участь у дво та багатосторонньому форматі у сфері розвідки та видобутку енергоресурсів на шельфі Чорного моря та в третіх країнах. Спільна участь країн у розбудові та розширенні існуючих трубопроводів, а також у будівництві нових в рамках міжнародних проектів, таких як газопровід Набукко та нафтопровід Самсун-Джейхан також є перспективною;

3) у транспортній сфері пріоритетом має бути створення трансконтинентальних транспортних коридорів, зокрема Балто-Чорноморського, де Україна і ТР можуть відігравати ключову транспортну та економічну роль;

4) розробити документ щодо співробітництва з Туреччиною у Євразії (аналогічний документ «План действий по развитию сотрудничества между Российской Федерацией и Турецкой Республикой в Евразии (от двустороннего сотрудничества - к многоплановому сотрудничеству)» від 16 листопада 2001 р. діє сьогодні між РФ і ТР). Він дозволяє більш чітко виокремити географію та сфери взаємодії країн, сфери взаємних інтересів та шляхів вирішення спірних питань і т. ін.;

5) залучити фахівців для проробки питання щодо переваг та загроз створення Зони вільної торгівлі та вирішення питання безвізового режиму, у відповідності із отриманими результатами підготувати документи щодо укладення відповідних договорів;

6) у сфері торгівельно-економічних відносин перейти від традиційних форм торгівлі до цільової програми виробничої та інвестиційної кооперації в пріоритетних галузях і сферах економіки двох країн. Перспективною залишається сфера воєнно-технічного співробітництва, де Україна може виступати для Туреччини в якості вигідного альтернативного партнера (особливо в ракетно-космічній галузі, в галузях бронетехніки і кораблебудування, в сфері сучасних воєнних технологій і т. ін.). Широкомасштабне двостороннє співробітництво, реалізація спільних проектів є цілком реальними в таких галузях, як енергетика, будівництво нафто- і газопроводів, хімічна, вугільна, лісова, деревообробна і текстильна, харчова, фармацевтична промисловості, виробництво будівельних матеріалів, металургія, машинобудування, будівництво, аерокосмічна сфера, судно- і авіабудівництво, автомобілебудування та супутні галузі, сільське господарство, транспорт, сфера високих наукомістких технологій, туризм, вихід на ринки третіх країн. Однак, слід враховувати, що конкурентом України у співробітництві з Туреччиною у зазначених сферах є Росія;

7) визначити напрямки співпраці у різних сферах безпекової взаємодії як на двосторонньому рівні, так і у рамках регіональних ініціатив, міжнародних та регіональних організацій;

8) забезпечити формування позитивного іміджу України у Туреччині за допомогою теле-, радіо- та матеріалів друкованих ЗМІ, а також нейтралізації негативного іміджу Туреччини, пов'язаного з кримським питанням, серед певної частини населення України.

Проведене дослідження відносин та перспектив їх розвитку між Туреччиною та Україною дає підставу для таких висновків:

За своїм туристично-рекреаційним потенціалом Україна має всі можливості стати туристичною державою світового рівня. Розширення міжнародних зв'язків відкриває нові шляхи для просування національного туристичного продукту на світовому ринку, залучення його до світового інформаційного простору та передового досвіду організації туристичної діяльності.

Україна відкрита для міжнародного туристичного співробітництва, яке повною мірою віддзеркалює загальноєвропейські інтеграційні політичні та соціально-економічні процеси, враховує основні загальнонаціональні пріоритети. Виходячи з національних інтересів, міжнародна туристична політика України є багатовекторною; вона реалізується на засадах економічної доцільності та взаємовигідної співпраці з конкретною країною або регіоном, враховує особливості певного туристичного ринку. Турецька Республіка на сьогоднішній день є одним з найважливіших партнерів України в галузі туризму. Співробітництво в цій сфері між обома країнами відбувається згідно з Угодою між Урядом України і Урядом Турецької Республіки про співробітництво в сфері туризму, підписаною 30 травня 1994 року. Державна служба туризму і курортів України активно співпрацює з Міністерством культури і туризму Турецької Республіки. Відповідно до ст. 5 згаданої Угоди створено Міжвідомчу українсько-турецьку комісію з питань туризму, 1-е засідання якої відбулося в травні 1998 року у м. Анкарі, 2-е засідання було проведено в квітні 2002 року у м. Києві та 3-є засідання -- в березні 2007 року в м. Антальї.

Україна і Туреччина вже довгий час плідно співпрацюють у туристичній сфері. Це і постійні двосторонні контакти на рівні керівників обох Міністерств культури і туризму, і співпраця в рамках Міжнародних організацій, зокрема, Організації чорноморського економічного співробітництва, Всесвітньої туристичної організації тощо. Ще одним важливим напрямом співробітництва між обома країнами в галузі туризму є постійний обмін інформацією щодо туристичних можливостей України і Турецької Республіки, участь зацікавлених підприємств двох країн у туристичних виставках, ярмарках, салонах і біржах, що проводяться на їх територіях, спільні інвестиційні проекти тощо.

Приємно відзначити, що українці є частими гостями Турецької Республіки, знають і люблять її. Водночас турецькі громадяни, на жаль, набагато рідше відвідують Україну. І наше першочергове завдання полягає в тому, щоб привернути увагу якомога більшої кількості турецьких туристів до України. В тому числі, й за рахунок підвищення привабливості українського туристичного продукту для турецького споживача, зокрема, шляхом створення маршрутів і турів, що користувалися би попитом на турецькому туристичному ринку, а також - розвитку етнічного туризму (насамперед, у Кримському регіоні), яхт-туризму, лікувального туризму тощо.

Висновки

Головна мета курсової роботи була досягнута. Перший розділ розкрив теоритичні основи оцінки туристично-рекреаційних ресурсів країн світу.

В другій частині курсової роботи описано туристсько-рекреаційні ресурси Туреччини та шляхи їх використання в туризмі. Були перелічені її природно-географічні особливості(клімат, рельєф, флора та фауна, водні ресурси). Був проаналізований історичний, соціальний, політичний та економічний розвиток країни від зародження країни до сьогодення.

В третьому розділі були описані шляхи розвитку партнерства між Україною та Туреччиною та їі подальшого співробітництва в усіх сферах життя, зокрема в туристичній, досліджена турецько-української інвестиційної політики.

Використовуючи в даній роботі метод аналізу та обробки статистичних можна зробити висновки, що протягом останніх років державними структурами України та Туреччини були створені сприятливі умови розвитку взаємовигідного співробітництва в широкому спектрі напрямків. Найважливішими напрямками спільної діяльності є співробітництво в туристичній, економічній, науковій галузі і сфері високих технологій.

Проаналізувавши особливості експорту та імпорту товарів та послуг,слід зазначити, що економічні зв'язки України і Туреччини обумовлені не тільки близьким розташуванням держав, але і партнерськими відносинами в ряді перспективних напрямків розвитку обох держав. Мотиви для зближення України з Туреччиною: необхідність забезпечення транспортування енергоносіїв в і через Україну, компліментарність економік, співпраця в межах ЧЕС тощо. Розвиток партнерських стосунків з Туреччиною, на яку нині припадає близько половини всього обсягу торгівлі України з близькосхідними країнами, слід вести в рамках двостороннього економічного співробітництва, або в межах системи ЧЕС.

Список використаної літератури

1. Ананьев А.А. Экономика и география международного туризма: Навч.підруч. / А.А. Ананьєв. -- М.: Вид-во Моск. Ун-та, 1975. -139 с.

2. Безуглий В.В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн: Навч. підруч. / В.В. Безуглий. - Київ: Академія, 2005. - 704 с.

3. Булатова А.С. Страны и регионы мира: учебник для вузов / А.С. Булатова. - М: Проспект, 2005. - 702 с.

4. Геєць В.М. Структурні зміни та економічний розвиток України: монографія В.М. Геєць, Л.В. Шинкарук, Т.І. Артьомова [та ін.]. - К.: Ін-т економіки та прогнозув, 2011. -696 с.

5. Гранберг А.Г. Основы региональной экономики: учебник для вузов / А.Г. Гранберг. - Москва: Гос.ун-т - Высшая школа экономики, 2004. - 495 с.

6. Дахно І.І. Країни світу / І.І. Дахно. - Київ: Мапа, 2007. - 608 с.

7. Даніленко А.І. Ризики та перспективи розвитку України у період посткризового відновлення: монографія / А.І. Даніленко, В.В. Зімовець, В.І. Сіденко[та ін.]. - К.: Ін-т економіки та прогнозув. 2012. - 348 с.

8. Довгань Г.Д. «Країнознавство» / Г.Д. Довгань. - В: «Ранок», 2007. - 548 с.

9. Жаліло Я.А. Післякризовий розвиток економіки України / Я.А. Жаліло, Д.С. Покришка, Я.В. Белінська [та ін.]. - К.: НІСД, 2011. - 66 с.

10. Ковалевський В.В. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник, 7-ме видання, стереотипне / В.В. Ковалевський, О.Л. Михайлюк, В.Ф. Семенов. - К.: «Знання», 2005. - 350 с.

11. Логутова Т.Г. Післякризове оновлення економіки України: проблеми та досягнення / Т.Г. Логутова, А.А. Савченко // Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності. - 2012. - № 1. Ч. 1. - С. 240-244.

12. Масляк П.О. Країнознавство / П.О. Масляк. - Київ: Знання, 2008. - 292 с.

13. Мальська М.П., Гамкало М.З., Бордун О.Ю. Туристичне країнознавство. Європа: Навчальний посібник / М.П. Мальська. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 224 с.

14. Романенко С. «Країни світу» / С. Романенко. - X: «Книжковий клуб», 2005. - 459 с.

15. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил та регіоналістика: Навчально-методичний посібник / Д.М. Стеченко. - К.: «Вікар», 2001. - 380 с.

Размещено на Allbest.ru