Поняття і уявлення про фізичну рекреацію

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 9. Поняття і уявлення про фізичну рекреацію

Фізична рекреація стала предметом досліджень у вітчизняній науці в середині 60-х років ХХ ст. Її вивчають різні науки: теорія фізичної культури, соціальна психологія, медицина, гігієна, курортологія тощо. Останнім часом деякі науковці наполягають на виокремленні рекреалогії як самостійної науки про відпочинок та оздоровлення практично здорових людей, зосередженої на дослідженні рекреації.

Рекреація (лат. recreatio - відновлення сил, одужання) - добровільні заняття, пов'язані із задоволенням, відпочинком, відновленням фізичних і духовних сил після важкої праці, зняттям емоційної напруги та ін.; форма розваги та задоволення, засіб вільного проведення часу; відпочинок, відновлення сил людини, які були витрачені у процесі праці; будь-які види діяльності на дозвіллі, в яких люди беруть участь добровільно, отримуючи задоволення.

Фізична рекреація безпосередньо пов'язана із суміжними соціальними явищами.

За способом проведення часу як компонент рекреації виокремлюють пасивну рекреацію, що спрямована на відновлення енергетичного ресурсу організму, і активну, що вимагає енергетичних витрат, а також види рекреації з фізичною і психічною домінантами. Дослідники відзначають, що поділ рекреації на активну і пасивну, або рекреацію з фізичною або розумовою домінантами є умовним, оскільки одна форма містить у собі елементи іншої (наприклад, туризм і екологічна освіта).

Рекреаційну діяльність можна розглядати як навички організації та проведення рухливих ігор і розваг, самостійних занять спортивними іграми (футбол, волейбол, бадмінтон) та іншими видами спорту (за вибором); проведення лижних прогулянок і туристських подорожей (Ю. Рижкін).

З безпосереднім використанням терміна «рекреація» були утворені такі поняття: «рекреаційно-атлетичний», «оздоровчо-рекреаційний» аспекти; «рекреативна, рекреаційна і рекреаційно-туристська діяльність»; «оздоровчо-рекреативний» напрям; «рекреаційний характер»; «рекреативні форми»; «спортивно-рекреаційні уміння»; «товари спортивного і рекреаційного призначення»; «рекреаційно-розважальна функція спорту»; «спортклуби рекреаційної спрямованості»; «сфера рекреації».

Такі терміни, як «рекреаційний простір», «світова рекреаційна система», «рекреаційна інфраструктура», «рекреаційні заклади», «санаторно-курортна рекреація» ілюструють тенденцію до трансформації змісту «рекреація» у бік екскурсійного міжнародного туризму.

Аналіз наукових публікацій свідчить, що у змістовному, функціональному і компонентному аспектах поняття «рекреація» і «відпочинок» збігаються настільки, що їх можна вважати синонімами, але це неправильно, оскільки вони мають різне змістовне навантаження, а також - різні функції в управлінні динамікою відновлення.

Відпочинок - стан повного або відносного спокою після роботи, який забезпечує відновлення сил і сприяє підвищенню працездатності людини; проведення певного часу без звичних занять, роботи, для відновлення сил; стан спокою або така діяльність, яка знімає втому і сприяє відновленню працездатності.

За способом проведення часу розрізняють пасивний відпочинок як абсолютний спокій всього організму, форму відпочинку після напруженої праці, за якої переважає фізична та інтелектуальна бездіяльність, активний відпочинок як певну діяльність, рухову активність комфортної інтенсивності та обсягу. Поняття «активний відпочинок» охоплює заняття видами спорту, туризм і дослідження природи, суспільну діяльність тощо. Заняття спортом і фізичними вправами посідають одне з перших місць. Наприклад, в структурі активного відпочинку населення Японії виокремлюють 24 види спортивної діяльності - заняття дзю-до, боулінг, катання на лижах, роликових ковзанах та ін.

Активний відпочинок супроводжується швидким і глибоким відновленням сил, його наслідки конструктивні і набувають стійкого характеру. Для такого відпочинку, як правило, використовують неробочі дні тижня, а також відпустки. Отже, відпочинок має складну будову, впливаючи на різні біофізіологічні, психологічні, соціокультурні аспекти структури особистості. Відпочинок лише частково перетинається з вільним часом або дозвіллям людини, виходячи за їх межі. Так, від відпочинку відокремилась діяльність у вільний час, спрямована на відновлення фізичних і психічних сил, відновлення повноцінної працездатності, що притаманне рекреації.

Взаємопов'язані з поняттями «рекреація», «відпочинок» терміни «рекреаційна активність» і «рекреаційний ефект».

Рекреаційна активність людини відповідає її потребам та інтересам, традиціям рідної культури, поведінковим і оцінним стандартам найближчого соціального оточення. Рекреаційна активність людини складається з добових, тижневих, річних і життєвих циклів. На кожному етапі життя вони утворюють складну систему різноманітних передумов і мотивацій, які визначають характер, спрямованість і ефективність рекреаційної активності. Цю активність вважають результативною, коли виникають відновні (рекреаційні) ефекти (Т. Круцевич, Г. Безверхня, 2010).

Рекреаційний ефект виявляється в тому, що людина відчуває бадьорість і задоволення від відпочинку, оскільки її організм досяг необхідного рівня енергообміну з середовищем внаслідок фізіологічного і психологічного оздоровлення, досягнення душевної рівноваги. Людина, яка переживає рекреаційний ефект, перебуває у стані психофізіологічного комфорту, у неї з'являється відчуття збалансованості емоційних і соціокультурних самооцінок, вона готова до нових навантажень. Сприятливі емоції і висока самооцінка засновані не тільки на внутрішніх відчуттях, а й на розумінні людиною важливості суспільних стандартів праці й відпочинку.

У контексті досліджуваних понять значно варіюється зміст «дозвілля». Виокремлюють два основні підходи до його вживання: ототожнення дозвілля і вільного часу; трактування дозвілля як частини вільного часу, яка значною мірою виконує відновлювальну функцію (пасивний та активний відпочинок, розваги, сімейне і товаристське спілкування та ін.). До окремої групи можна зарахувати використання поняття «дозвілля» у певних аспектах: «індустрія дозвілля», організована у різних формах - загальної рекреації (спорт, ігри, танці), екологічної освіти і знайомства з природою (вивчення тваринного і рослинного світу, різноманітні форми проведення дозвілля на відкритому повітрі), або «теорія, організація, соціологія дозвілля, відпочинку і розваг», або «проблеми фізичної культури, спорту і дозвілля». У контексті фізичної рекреації поняття «дозвілля» визначає час, частину якого можна використати для розв'язання завдань фізичної рекреації. Похідним від нього є поняття «культурне дозвілля» - проведення людиною вільного часу, збалансоване за різними видами рекреаційної, розвивальної і розважальної активності, наповнене соціально значущим сенсом, що оцінюється у суспільстві як узгоджене з вітчизняними традиціями і відповідне сучасним вимогам (Г. Аванесова). Термін «культурне дозвілля» має конструктивний характер, а також високу суспільну та індивідуальну значущість.

Культурне дозвілля - це доцільно організована і змістовно наповнена активність великих груп людей або конкретної людини у вільний час, яка розвивається на основі людської потреби в зміні характеру діяльності, а також з метою рекреації і соціально-культурного розвитку. Форми і види культурно-дозвіллєвої діяльності людина обирає самостійно, зважаючи на індивідуальні переваги, можливості й рівень культурного розвитку, а також з урахуванням традицій, моди, впливу оточення.

Фахівці виокремлюють такі види дозвілля (М. Бердус, 1999; Г. Виноградов, 1998; А. Грин, 1964; Ж. Дюмазедьє, 1989; Т. Круцевич, Г. Безверхня, 2010):

- культурно-мистецький (знайомство з творами мистецтва, історичними пам'ятками та ін.);

- освітньо-розвиваючий (навчання у вільний від роботи час, участь в роботі гуртків, відвідування просвітницьких заходів та ін.);

- природно-рекреаційний (перебування на природі, спілкування з домашніми тваринами, спостереження за дикими тваринами);

- спортивно-видовищний (безпосередні заняття спортом і спостереження за спортивними змаганнями);

- самодіяльно-любительський (хобі, самодіяльне заняття художньою творчістю);

- розважальний та видовищний.

Ці найбільш поширені і доступні типи не вичерпують змістовних різновидів дозвільних занять, а утворюють нові, змішані види і різновиди дозвілля: народні ігри, спортивні заняття та ігри на свіжому повітрі (різновиди - рухливі ігри, плавання у відкритому водоймищі та ін.); любительські заняття на природі (похід, риболовля, мисливство); культурно-мистецький туризм (історичний, музейний туризм, відвідування міжнародних кінофестивалів, театрально-видовищних заходів та ін.).

На вибір занять у вільний час впливають соціальні моменти: мода, реклама, соціальний статус. Саме на ці, часом приховані від самої людини, аспекти вибору дозвілля розраховують організатори розважальних заходів.

З розглянутими поняттями тісно пов'язані функціональні визначення часу. В обсязі загального часу життєдіяльності людини розрізняють власне робочий (включаючи і додаткову працю з метою заробітку) і позаробочий час, у складі якого виокремлюють різноманітні елементи зайнятого (невільного) часу. У цих межах визначають вільний час, який є частиною позаробочого часу, що лишається у людини за вирахуванням витрати часу на різні необхідні заняття.

Для визначення вільного часу людини з добового бюджету часу (24 год.) слід відняти час, який вона витрачає на:

- виробничо-трудові функції, включаючи дорогу до місця роботи і назад;

- фізіологічний відпочинок (нічний сон);

- оздоровчі і санітарно-гігієнічні потреби (включаючи ранковий туалет, гімнастику, прання білизни, миття посуду та ін.);

- закупівлю продуктів, їх приготування, вживання їжі;

- придбання необхідних речей, товарів повсякденного вживання і тривалого використання;

- виховання малолітніх дітей, невідкладну допомогу близьким людям (Г. Аванесова).

Частина доби, що залишається у розпорядженні людини після вказаних дій, може бути кваліфікована як її дозвілля, або «чистий» вільний час протягом денного неспання. Саме цю частину часу людина може використати на свій розсуд.

У контексті функцій фізичної рекреації можна виділити дві основні функції вільного часу: відновлення сил людини, витрачених в процесі виробничої праці та

самозабезпечення; духовний і фізичний розвиток.

Вільний час характеризується величиною (обсягом), змістом і структурою, у якій постійно збільшується частка проведення часу, пов'язаного із впливом соціокультурного фактора і рекреаційним впливом сфери культури на культуру вільного часу.

Отже, поняття «дозвілля» і «вільний час» взаємопов'язані, але вони не є тотожними. Коли говорять про вільний час, наголошують на потенційній можливості використовувати його для будь-якої діяльності.

Уявлення, яке формується у будь-якій етнонаціональній культурі щодо призначення дозвілля, є конкретнішим, пов'язаним з його позитивною оцінкою, розумінням важливості його конструктивного змісту. Суспільство передбачає, що людина має використовувати цей час перш за все для відновлення власного здоров'я і для внутрішнього розвитку.

Отже, культура дозвілля і є проведенням людиною вільного часу, збалансованим за різними видами рекреаційної, розвивальної та видовищної активності, наповненим соціально значущим сенсом.

Фізична рекреація як вид фізичної культури є елементом життя людини; як форма оздоровчої рухової активності - здорового способу життя (ЗСЖ), однак це співвідношення розроблене недостатньо. Розглядаючи спосіб життя з погляду стану здоров'я, можна сформувати уявлення про здоровий і нездоровий спосіб життя. На позначення здорового стилю життя використовують і такі термінологічні утворення: «здоровий стиль життя»; «індивідуальні системи ЗСЖ»; «культура ЗСЖ»; «спосіб життя жінок» і т. ін.

Здоровий спосіб життя - форми повсякденного життя, що відповідають гігієнічним принципам, розвивають адаптивні можливості організму, сприяють успішному відновленню, підтримці і розвитку його резервних можливостей, повноцінному виконанню особистістю соціально-психологічних функцій.

Здоровий спосіб життя має такі структурні складові: плідна трудова діяльність; відмова від шкідливих звичок; особиста гігієна; оптимальний руховий режим; загартування; раціональне харчування; правильна сексуальна поведінка; добрі стосунки між людьми; органічна взаємодія біологічної, психічної і соціальної підсистем організму людини та ін. У більшості наукових праць рухову активність, зокрема фізичну рекреацію, автори розглядають як основний елемент здорового способу життя, а рекреаційні заняття - як його важливий формуючий фактор. Фізична рекреація має певні переваги, оскільки існує багато її різновидів, зокрема вона включає елементи гри, розваги, змагання і надає широкі можливості для спілкування з природою, іншими людьми і т. ін. Цей напрям може стати поштовхом для формування здорового способу життя, активного саморозвитку і вдосконалення індивіда. Перспективними напрямами формування і розвитку здорового способу життя вважають реалізацію державних програм розвитку фізичної культури, спорту і туризму, особливо з рекреації й активного відпочинку з використанням нових оздоровчих технологій, впровадження у побут оздоровчо-спортивного туризму, сімейних рекреаційних екскурсій, походів вихідного дня тощо (Т. Круцевич, С. Пангелов, 2010). Тісно пов'язана з забезпеченням загального здоров'я реабілітація людини.

Поняття «реабілітація» трактують у трьох варіантах:

1) комплекс медичних, педагогічних, професійних, юридичних заходів, спрямованих на відновлення або компенсацію втрачених (послаблених) функцій організму і працездатності хворих та інвалідів;

2) комплекс заходів, спрямованих на відновлення втраченої або ослабленої функції після захворювання або травм;

3) ототожнення реабілітації з рекреацією. Наприклад, рекреаційні за своїм змістом заходи, у т. ч. - з використання форм фізичної рекреації, мають назву «реабілітаційні фізкультурно-оздоровчі» або «профілактико-реабілітаційні» (О. Дубогай, В. Дубровський, І. Смаль).

Нещодавно з'явились терміни «фітнес» і «велнес», які теж безпосередньо пов'язані з фізичною рекреацією.

Поняття «фітнес» ще не має визначеного наукового обґрунтування. Його використовують у таких випадках (В. Давидов, Л. Іващенко, Н. Кім, В. Левицький та ін.):

1) загальний фітнес (Total fitness, General fitness) -оптимальна якість життя, що охоплює соціальні, розумові, духовні й фізичні компоненти. У цьому разі він більшою мірою асоціюється з уявленнями про здоров'я і здоровий спосіб життя. Поняття «фітнес» включає планування життєвої кар'єри, гігієну тіла, фізичну підготовленість, раціональне харчування, профілактику захворювань, сексуальну активність, психоемоційну регуляцію, зокрема боротьбу зі стресами, та інші фактори здорового способу життя;

2) фізичний фітнес (Physical fitness) - оптимальний показник здоров'я, що забезпечує високу якість життя. Визначають такі його похідні:

а) оздоровчий фітнес (Health related fitness) - досягнення і підтримання оптимального фізичного стану та зниження ризику захворювань;

б) спортивно-зорієнтований, або руховий фітнес (Performance related fitness, Skill fitness, Motor fitness) - розвиток спроможностей, вирішення рухових і спортивних завдань на достатньо високому рівні;

в) атлетичний фітнес (Athletic fitness) - досягнення спеціальної фізичної підготовленості для успішного виступу на змаганнях;

3) фітнес як рухова активність, спеціально організована у межах фітнес-програм: заняття бігом, аеробікою, танцями, вправами з корекції маси тіла та ін.;

4) фітнес як оптимальний фізичний стан, що охоплює досягнення визначеного рівня результатів виконання рухових тестів і низький рівень ризику розвитку захворювань. При цьому фітнес виступає критерієм ефективності занять руховою активністю. Прикладом використання цього визначення фітнесу є система EUROFIT (Європейська фізична готовність).

Поняття «велнес» (Wellness) походить з англійської і позначає рух за здоровий спосіб життя, позитивний погляд на нього і прагнення зберігати молодість та енергію у будь-якому віці. У певному сенсі, велнес - це філософія, головна ідея якої - гармонія духу і тіла (Т. Круцевич, Г. Безверхня, 2010).

Отже, поняття «відпочинок», «рекреація», «реабілітація», «здоровий спосіб життя», «фітнес» та їх співвідношення хоча і потребують уточнення, однак є самостійними категоріями зі своїм специфічним змістом, а спільні ознаки не можуть бути підставою для їх ототожнення.

Чітке розуміння понятійного апарату сфери фізичної рекреації дає змогу усунути різне трактування професійних термінів. Однак проблема їх дефініціювання має перманентний характер, обумовлений історичним розвитком науки, відкриттями в ній нових напрямів, формуванням різних наукових концепцій.

Рекреація як одна з головних форм продуктивного використання вільного часу людини - суспільний, економічний і науковий феномен, для якого не мають значення міжгалузеві та міждисциплінарні межі. Недивлячись на цю особливість, слід зауважити, що найбільший вклад у її вивчення і розуміння вносить географія, у царині якої сформувалася потужний науковий напрям - географія рекреації і туризму.

Рекреація (фр. rеcrеation, пол. rekreacja - відпочинок, від лат. recreatio - відновлення сил) - відновлення чи відтворення фізичних і духовних сил, витрачених людиною в процесі життєдіяльності; рекреація включає різноманітні види діяльності у вільний час, спрямовані на відновлення сил і задоволення широкого кола особистих і соціальних потреб та запитів.

Рекреацію можна сприймати і як заплановану бездіяльність, яка здійснюється за чиїмось бажанням. У глибшому сенсі вона розглядається у зв'язку з емоційним досвідом та натхненням, що з'являється як наслідок рекреаційної дії. З іншого боку, рекреація може сприйматися як система ресурсів чи сервісу. І, врешті-решт, не буде помилкою розглядати рекреацію як будь-який тип або вид усвідомленого задоволення фізіологічних бажань і соціальних потреб особистості під час відпочинку.

Рекреаційна діяльність пов'язана з використанням ландшафтів і значних територій. І у цьому сенсі вона конкурує із сільським та лісовим господарством, рибальством, промисловістю, гірничою справою та іншими видами суспільної виробничої діяльності, де використовуються природні ресурси.

Розрізняють три форми використання часу, відведеного на рекреацію - туризм, лікування/оздоровлення та відпочинок. Для означення цього часу і видів діяльності, які відбуваються в його межах, будемо використовувати поняття «рекреаційно-туристичний», яке включає всю (чи майже всю) сукупність явищ і процесів, пов'язаних з відновленням сил людини та задоволенням її фізіологічних і соціальних потреб.

Саме туризм у сучасному світі сприймається як головна форма рекреаційної діяльності, перетворившись на потужну самостійну галузь нематеріального виробництва, яка задовольняє рекреаційні потреби.

Виникає логічне запитання про співвідношення семантичного навантаження наукових категорій «туризм» і «рекреація», оскільки дуже часто ці два поняття сприймаються і подаються в літературних джерелах як синоніми.

Досить поширеною є думка, що «рекреація» - поняття значно ширше, оскільки включає практично всі види діяльності людини у її вільний від роботи час, який вона проводить поза своїм постійним помешканням, тоді як «туризм» - поняття вужче і глибше, оскільки цей процес супроводжується споживанням відповідних послуг, тобто купівлею певної продукції/товару чи послуг і використанням ресурсного потенціалу території.

У Західному науковому світі дослідження рекреації тривалий час розвивалося незалежно від досліджень туризму. Традиційно туризм розглядався як комерційний економічний феномен, що базується на приватній основі. На противагу такому підходу рекреація і парки вивчалися як ресурс загальнодержавного використання і поширення. Тому дослідження рекреації фокусувалося на державному секторі. Вивчалися проблеми управління незайманою природою, неринкове оцінювання й аналіз рекреаційного досвіду. Вивчення туризму носило більш прикладний характер, який зосереджувався на традиційному приватному секторі (наприклад, туристична індустрія). Досліджувалися моделі подорожей, туристичний попит, реклама і маркетинг.

Такий поділ між цими видами діяльності зберігався до початку 1980-х років. Нині він значно знівелювався. І все ж, існують думки, що «туризм здійснюється в межах рекреаційної основи», а прихильники іншої точки зору намагаються довести, що «рекреація - компонент туризму».

Та все ж реальність така, що вивчення туризму і рекреації розширилося і переплелося в понятійному апараті й методичному інструментарії. Разом із зміною суспільства і впливом суспільно-географічних чинників демаркаційна лінія між рекреацією та туризмом стала розмитою і нечіткою. Ті ж, хто намагається знайти різницю, можуть припустити, що рекреація апелює до такої особливості людської психіки, як покладання на свої сили, тоді як туризм обслуговує явно тих, хто шукає розваг без значного дискомфорту. Але й ці аргументи стають умовними, оскільки швидкими темпами розвивається екологічний туризм, який спирається на активний відпочинок, за якого комфортність є мінімальною.

Однак очевидною є зростаюча конвергенція між туризмом і рекреацією у площині теорії, діяльності і впливів, особливо із зростанням комерціалізації рекреації і розпорошенням обов'язків у рекреаційній сфері між державними і приватними структурами. Разом із цим з'являється і необхідність розглядати рекреаційні і туристичні ресурси у комплексі як ресурси для різних видів діяльності під час дозвілля.

Таким чином, ми підійшли до зони впливу ще одного поняття - «дозвілля». На неупереджений погляд, це - родова до рекреації і туризму категорія, яка охоплює увесь вільний від роботи час і включає як рекреацію, так і туризм.

Важко не згодитися з тим підходом до розуміння дозвілля, який набув поширення в науковому світі. Під цим поняттям розуміється час впродовж якого індивідуум здійснює вибір і займається чимось добровільно.

В огляді значень поняття «дозвілля» доцільно виокремити три основні підходи до його вжитку:

1. часовий підхід, коли дозвілля розглядається як період часу, діяльності, стану інтелекту, в якому вибір є домінуючою рисою; у цьому сенсі дозвілля є формою вільного часу для особистості, простором для розвитку її здібностей, умінь і набуття навичок;

2. об'єктивний підхід, при якому дозвілля розуміється як протилежне роботі заняття, тобто це будь-який неробочий або той, що лишається після роботи, час;

3. суб'єктивний підхід, при застосуванні якого наголос робиться на якісних параметрах поняття, коли значна роль відводиться не стільки кількісним характеристикам (наприклад, кількість вільного часу), скільки особистісному сприйняттю дозвілля і його ролі, яке формується, зокрема, під впливом віросповідання й інших соціально-значущих рис; саме у цьому контексті слід розглядати дозвілля, яке може здійснюватися у будь-який час і визначатися характеристиками індивідуума та особливостями його світосприйняття.

З усього вищесказаного стає зрозумілим, що неможливо дати універсальні визначення дозвілля, рекреації і туризму, бо вони міняються в залежності від контексту і завдання дослідження. Загальне ж уявлення про взаємну підпорядкованість цих трьох понять може дати графічна логіко-структурна модель, яка вказує на місце дозвілля, туризму і рекреаційної діяльності в життєвому циклі індивідууму (рис. 1).

1. бізнес-подорожі або бізнес-тури, що розглядаються як зорієнтовані на ділові цілі подорожі, а це і відрізняє їх від мандрівок, які здійснюються на дозвіллі і мають на меті відновлення психофізичної енергії, здобуття нових знань і вражень тощо;

2. «серйозне» дозвілля, яке розглядається у сучасному світі як засіб самовдосконалення, самовираження та професійної реалізації. Йдеться про технічну творчість, здобуття нових знань і вміннями, які, з одного боку, є способом проведення вільного часу, а з іншого - можуть стати чинником професійного росту.

Зарубіжні й вітчизняні географи одностайні у виокремленні відмінностей між рекреацією і дозвіллям. Вони розглядають дозвілля як часове поняття, а рекреацію - як поняття про дію. Але є певні розбіжності у використанні власне поняття «рекреація».

У західній науковій літературі широко вживаним є поняття «outdoorrecreation», тобто «рекреація поза домом». Це, природно, передбачає існування «indoor recreation», тобто рекреації вдома чи в межах іншого приміщення. Але вивченням цього виду рекреаційної діяльності займаються психологи, соціологи й інші фахівці. У пострадянській географії подібного розмежування немає. У поняття «рекреація» вітчизняні вчені апріорі закладають розуміння певного виду діяльності поза домом.

Питання організації і проведення рекреації лише на перший погляд є простим та зрозумілим, бо кожна людина рано чи пізно, часто чи зрідка стикається із проблемами організації свого відпочинку. І по тому як людина у суспільстві реалізує власну потребу у відновленні психофізичної енергії можна говорити про ступінь розвитку самого суспільства та культурний рівень особистості.

Протягом тривалого періоду еволюції європейської або християнської цивілізації неодноразово змінювалося розуміння та усвідомлення як самої ролі рекреації у життєдіяльності людини, так і її соціально-економічних функцій.

Книга книг - Біблія - дає нам, швидше за все, перші письмово зафіксовані уявлення про дозвілля і його необхідність: «Бог закінчив сьомого дня своє діло, що його творив був, і спочив сьомого дня від усього свого діла, що творив був. І благословив Бог сьомий день і освятив його; того бо дня спочив Бог від усього свого діла, що творячи зробив був».

Історія дохристиянської Європи дає сучасникам дві найяскравіші схеми організації людиною античного періоду власного вільного часу, які із певними видозмінами й доповненнями дійшли до наших часів - давньогрецьку та давньоримську.

У Давній Греції дозвілля було визначене як вивчення та споглядання найвищих цінностей світу - досконалості, краси, правди, знання, справедливості тощо. Це споглядання вимагало звільнення особистості від щоденної фізичної праці, що і дозволяло спрямовувати її зусилля у русло інтелектуальних, естетичних та громадянських зусиль. Це було можливо тільки за умови чіткої стратифікації давньогрецького суспільства. На разі лише еліта мала вільний час і одержувала можливість або створювати предмети матеріальної і духовної культури, або всотувати вже існуючі культурні цінності і досягати високого рівня духовності, тоді як нижчі соціальні прошарки повинні були працювати.

Серед давньогрецької еліти популярною формою організації дозвілля стали мандрівки як у межах Еллади, так і за її кордонами. Вони пов'язувалися із навчанням, пізнанням прекрасного (твори мистецтва, природні ландшафти тощо), ознайомленням з архітектурою, лікуванням, поклонінням релігійним святиням, участю в різноманітних змаганнях інтелектуального та спортивного характеру.

На відміну від давньогрецьких часів, організація власного дозвілля громадянами Римської Імперії чітко не вказувала на їх соціальний статус, а сприймалася, швидше за все, саме як час для відпочинку після певної роботи.

Римляни інвертували давньогрецький ідеал дозвілля і перетворили його на функцію роботи. Саме в часи існування Римської Імперії закріпилися форми масової відпочинку і рекреації через спортивні змагання, ігри, бої гладіаторів тощо, які забезпечувалися правлячим класом і були розвагою для нього та для нижчих верств давньоримського суспільства. Організоване масове дозвілля стало однією з передумов продуктивної суспільної праці. І сьогодні актуальне гасло, яким керувалися давні римляни у своєму суспільному житті - «хліба та видовищ!».

Швидше за все, саме у давніх греків римляни запозичили любов до подорожей, яка підживлювалася сформованим імперським світоглядом. Розширення кордонів за рахунок постійних завоювань, усвідомлення величі держави, яка панувала над Середземномор'ям і більшою частиною Європи, спонукали заможних громадян Давнього Риму до подорожей, метою яких було знайомство із новими землями. Не останню роль при цьому відіграло і дорожнє будівництво, якому в Давньому Римі приділялася значна увага. В період розквіту Римської Імперії популярними були поїздки до Греції, Єгипту з метою поповнення знань, задля розваг і лікування.

Давньоримські уявлення про дозвілля як доповнення до роботи, її функцію домінують і в сучасний період. Власне рекреація, яка сприймається як відпочинок поза постійним помешканням, для західного європейця чи американця давно стала продовженням роботи - обов'язковий і традиційний відпочинок після робочого тижня із виїздом за межі постійного місця проживання (класичний «weekend» передбачає спілкування із природою), щорічна кількатижнева відпустка, яка, як правило, включає відносно тривалу і далеку подорож із певною рекреаційно-туристичною метою в межах країни, а то й за її кордонами.

Дослідники естетичного ставлення до природи в епоху античності переконані, що греки і римляни чутливо реагували на її красу, насолоджувалися спокоєм сільських ландшафтів і знаходили у них сховок від міської метушні. Поступово сформувалося стереотипне уявлення про ідеальний ландшафт, важливими елементами якого є розкішний луг, затінений лаврами і в'язами, струмок із прохолодною й чистою водою. Це - куточок, де панує вічна весна, де невідомі дощі й буревії, мороз і спека.

Таким чином, саме античність дала світові еталон ідеального місця для відпочинку, що знайшло своє відображення у творах мистецтва, і запропонувала класичну схему організації рекреації, головними складниками якої є втеча від міста, усамітнення і споглядання куточків «дикої» природи. Саме такий підхід у поєднанні із активним відпочинком останнім часом відроджує екологічний туризм.

Зовсім іншим духом пронизане ставлення до природи і дозвілля у ранньохристиянську епоху. Всі помисли людини тієї доби були звернені до прийдешнього світу, до «царства Божого». Вважалося, що гріх закрадається навіть у душу того, хто отримує естетичну насолоду від споглядання природної краси. Тому аскетизм на тривалий час стає моральною поведінковою нормою і сприяє зародженню руху самітників-анахоретів, найбільш характерного для східної гілки християнства на етапі його становлення.

Середньовічна рекреація була не лише часом відновлення психофізичної енергії, відпочинку, а й перетворилася на своєрідну соціальну «візитну картку», ставши надзвичайно витратною і показною у своїй розкоші. Наявність вільного часу в індивідуума і його використання для отримання насолоди стали ознаками благородного походження, багатства і влади на противагу «рабському» часові праці.

Таке сприйняття вільного часу, певною мірою, характерне і для наших днів. Але воно, переважно, стосується багатої аристократичної верхівки індустріального та постіндустріального суспільств.

Зовсім інше етичне підґрунтя дозвілля запропонували християнські протестантські течії. Духовною основою існування людини проголошується робота і служіння Богу. Відпочинок же розглядається як ледарство і марна витрата часу. Саме ця релігійна доктрина стала невід'ємною етико-моральною нормою в часи промислової революції та формування індустріального суспільства і лишається істинною для значної частини населення й сьогодні.

Протестантська трудова етика розглядає роботу як основну мету життя, а роль рекреації зводиться до відновлення сил для того, щоб робота могла виконуватися ще краще. Така інтерпретація рекреації стала невід'ємною частиною індустріального і постіндустріального суспільств.

Власне трактування проведення вільного часу пропонує і православ'я. Православні релігійні канони відпочинок людини пов'язують із її якомога повнішим відстороненням від мирських проблем і повній віддачі себе служінню та спілкуванню з Богом через систему відповідних інституцій. По суті, увесь свій вільний час православний віруючий має присвячувати своєму духовному збагаченню, точніше, спасінню своєї душі.

Протягом тривало історичного періоду дозвілля мало чітке значення і відігравало свою роль. У Давній Греції і Римській Імперії, в середньовічні і пуританські часи було закладене етичне, естетичне і моральне підґрунтя використання вільного часу - сучасної рекреаційної діяльності. Її основою у кожному випадку було соціальне життя, яке формувало стереотип поведінки людини в її вільний час.

Сучасна рекреаційна діяльність набуває популярності через те, що вона оцінена не лише як знаряддя фізичного і духовного збагачення, а й тому, що перетворилася на обов'язковий модний атрибут людини, що здобула певного успіху у житті і, що є найголовнішим, приносить прибуток, ставши потужним сектором індустрії. рекреація гра здоров'я

На зміну епосі створення культури прийшла епоха її масового споживання; на зміну епосі завоювання і підкорення природи прийшла епоха її збереження. І культура, і природа, точніше, об'єкти культурної атракції і привабливі для відпочинку природні ландшафти стали товаром, а рекреація, туризм перетворилися на акт споживання цього товару.

Размещено на Allbest.ru