Економічна діяльність Міжнародного олімпійського комітету

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Вадима Гетьмана

Кафедра фізичного виховання

Реферат

з дисципліни “Фізична культура”

Назва роботи: “Економічна діяльність Міжнародного Олімпійського Комітету”

Виконала: Іванова

Яна Михайлівна

студентка 1-ї групи 2-го курсу

Ляшенко О. Р.

Київ - 2014

Міжнародний олімпійський комітет -- керівний орган олімпійського руху.

МОК опікується організацією й проведенням Олімпійських ігор, керуючись у своїх рішеннях Олімпійською хартією. До його складу входять 205 Національних олімпійських комітетів.

МОК був заснований 1894 року з ініціативи барона П'єра де Кубертена. Наразі він базується у Лозанні, Швейцарія. Нині МОК -- найбільша і найповажніша організація у світі спорту.

Ініціатор відродження Олімпійських ігор в сучасних умовах П'єр де Кубертен в період, що передував установчого конгресу 1894 р в Парижі, і на перших етапах функціонування сформованого там Міжнародного олімпійського комітету виступав за необхідність забезпечення незалежності (у тому числі економічної) від негативного впливу різних факторів, що загрожують олімпійському руху, ідеалам олімпізму та олімпійським принципами.

На зорі розвитку олімпійського руху відносини олімпійського спорту з зовнішньої економічним середовищем залишалися фактично нерозвиненими. Учасники тодішнього олімпійського руху та суб'єкти економічної діяльності були мало зацікавлені один в одному.

У період, коли діяльністю Міжнародного олімпійського комітету керував перший президент МОК Дімітріос Викелас, обраний на цей пост в 1894 р, було створено комісію, очолювана грецьким кронпринцем (спадкоємцем престолу) Костянтином, сформована для сприяння підготовці та проведенню ігор І Олімпіади 1896 в Афінах. Ця комісія закликала громадськість Греції та грецькі громади інших країн пожертвувати фінансові кошти в фонд майбутніх Олімпійських ігор. Цей заклик знайшов відгук - і різні грошові суми надійшли до фонду як з різних грецьких міст, так і від греків з Марселя, Константинополя, Лондона та ін. А на кошти, які виділив багатий грецький торговець, патріот і меценат Георгіос Авероф на проведення ігор І Олімпіади 1896, був відновлений Панафінейський стадіон, що став основною спортивною ареною перших Олімпійських ігор сучасності.

Надалі Міжнародний олімпійський комітет, з 1896 р очолюваний другим президентом МОК П'єром де Кубертеном, взяв курс на роз'яснювально-популяризаторську роботу, покликану переконати населення різних країн, їх державних і політичних діячів в достоїнствах ідей олімпізму та привабливості Олімпійських ігор як видовища.

Тоді ж МОК по суті віддав підготовку і проведення ігор ІІ Олімпіади 1900 У Парижі та ігор III Олімпіади 1904 г. в Сент-Луїсі організаторам всесвітніх виставок, які проходили в цих містах. Надалі, зіткнувшись з низкою негативних явищ, що виникли при такому проведенні Олімпійських ігор, які опинилися в тіні згаданих виставок (в очах їх організаторів гри стали таким собі спортивним придатком до виставкових заходів), керівництво Міжнародного олімпійського комітету і сам президент МОК П'єр де Кубертен усвідомили хибність такої практики і вирішили надалі відмовитися від спроб асоціювати олімпійський рух з бізнесом. З цього приводу Кубертен в своїх «Олімпійських мемуарах» писав, що «ми зрозуміли, що ніколи більше Олімпійські ігри не повинні бути в залежності або в підпорядкуванні ярмарки (виставки), бо тоді їх філософське наповнення зникає, а виховне значення дорівнює нулю ... У двох випадках ... нам не вдалося звільнитися від виставки з фінансових причин. І тільки в 1912 р в Швеції відбулося повне відділення ».

З урахуванням такої ситуації фінансові потреби олімпійського руху в роки, що передували Першій світовій війні, в значній мірі покривалися за рахунок особистих коштів президента МОК П'єра де Кубертена, а також коштів інших членів МОК (тоді щорічний внесок кожного з них становив 25 швейцарських франків) і пожертвувань, що надходили від меценатів. А після завершення Першої світової війни на сесії Міжнародного олімпійського комітету, яка відбулася в 1922 р в Парижі, було прийнято рішення про збільшення річних внесків кожного з членів МОК до 50 швейцарських франків. Крім того, грошові перерахування Міжнародному олімпійському комітету стали робити деякі національні олімпійські комітети та міжнародні спортивні федерації.

У той же період поступово збільшується кількість компаній, що ставали спонсорами Олімпійських ігор, а натомість отримували ексклюзивні права на рекламу. Але вже під час підготовки і проведення ігор VII Олімпіади 1920 в Антверпені подібної реклами в спеціальній програмі цих ігор виявилося так багато, що серед неї було дуже складно відшукати інформацію про олімпійські спортивні змагання. Відреагувавши на подібні реальні загрози олімпізму з боку бізнесу, після ігор VIII Олімпіади, що проходили в 1924 р в Парижі, МОК, очолюваний П'єром де Кубертеном, прийняв рішення про заборону розміщення реклами на олімпійських спортивних аренах.

Така політика в цій сфері була продовжена Міжнародним олімпійським комітетом при третьому президенті МОК Анрі де Байє-Латура, обраному на цей пост в 1925. А в 1928 р в Амстердамі, де проводилися Ігри IX Олімпіади, компанії, що продають напої, отримали право розміщувати свої торговельні заклади в місцях проведення олімпійських змагань (і саме відтоді одним з великих спонсорів і партнерів олімпійського руху стала компанія «Coca-Cola »). Але в цілому в роки, що передували Другій світовій війні, система фінансування Міжнародного олімпійського комітету, керованого Анрі де Байє-Латуром, базувалася на принципі, відповідно до якого ніякі організації не повинні були отримувати доходи від проведення Олімпійських ігор.[1,4]

У другій половині 30-х років ХХ в. в числі ділових партнерів Міжнародного Олімпійського комітету з'явилися представники такої сфери бізнесу, як телебачення, і це було значною мірою породжене тим, що ігри XI Олімпіади проводилися в Берліні в 1936 разом з першими телевізійними трансляціями, які тоді могли прийматися на досить обмеженій території - в німецькій столиці та її околицях.

Видатки організаторів на ігри XIV Олімпіади 1948, що проходили в Лондоні після Другої світової війни, виявилися порівняно невеликі. А тому доходами від продажу квитків не тільки були покриті витрати, але ще й і організатори ігор отримали прибуток.

У зв'язку з цим перед МОК, очолюваним його четвертим президентом Юханнес Зиґфрідом Едстр?мом, виникла неоднозначна колізія, оскільки, відповідно до діючої в той час Олімпійської хартії, організаторам ігор заборонялося отримувати дохід від їх проведення.

Вихід із ситуації, що склалася допоміг знайти тодішній віце-президент МОК Ейвері Брендедж, який запропонував внести в Олімпійську хартію уточнення, відповідно до якого можливі доходи організаторів Ігор повинні використовуватися тільки для розвитку аматорського спорту. І в число восьми основних принципів Міжнародного олімпійського комітету, сформульованих в 1949 р, МОК, керований Юханнес Зиґфрідом Едстр?мом, включив такий пункт: «Всі доходи, отримані в результаті проведення Олімпійських ігор (після покриття витрат, пов'язаних з їх організацією, і відрахування певної суми в МОК), передаються в розпорядження національного олімпійського комітету країни, де проходили ігри. Ці гроші повинні бути використані для розвитку олімпійського руху та аматорського спорту ». Таке рішення стало першою спробою фінансування Міжнародного олімпійського комітету за рахунок Олімпійських ігор.[2,5]

Ще однією важливою подією під час підготовки до ігор XV Олімпіади 1952 року, стала спроба ввести в організоване русло розпочатий процес комерціалізації олімпійського спорту і підпорядкувати його інтересам олімпійського руху: йдеться про створений у складі оргкомітету ігор-1952 в Гельсінках комерційному відділі, який привабив спонсорів (з 11 країн), що представили товари, необхідні для цих ігор, - від харчування для спортсменів до квітів для переможців. міжнародний олімпійський комітет спорт

П'ятий президент Міжнародного олімпійського комітету Ейвері Брендедж, обраний на цей пост в 1952 р і керував МОК протягом двадцяти років - до 1972 р, поряд з активною боротьбою за чистоту аматорства в олімпійському спорті, також всіляко прагнув уберегти олімпійський імідж від «зарази» комерціалізації олімпійського спорту.

Але в цій сфері Брендедж усе ж пішов на один компроміс - в питанні про телевізійне висвітлення Олімпійських ігор, оскільки президент МОК обґрунтовано вважав продаж телекомпаніям прав на трансляцію репортажів з олімпійських змагань вагомим джерелом поповнення бюджету Міжнародного олімпійського комітету. І саме завдяки ініціативі Ейвері Брендеджа напередодні VIII зимових Олімпійських ігор (Скво-Веллі-1960) та ігор XVII Олімпіади (Рим-1960), в параграфі 49 Статуту МОК з'явився пункт про права телебачення.[3]

Надалі від ігор до ігор розміри платежів, що вносяться телекомпаніями за право Олімпійських трансляцій, все більше зростали.

Цей курс був продовжений Міжнародним олімпійським комітетом і при шостому президенті Майклі Моррісу Кілланін, обраному на цей пост в 1972 р і керувавшому МОК до 1980 г. А на іграх XXI Олімпіади, що відбулися в 1976 р в Монреалі, вперше були введені такі поняття, як «офіційний спонсор», «постачальник» і «ліцензіант».

Усе це дозволяє говорити про 60-70-х рр. ХХ в. як про період, в якому в сфері олімпійського спорту були зроблені важливі кроки, спрямовані на впорядкування економічної діяльності Міжнародного олімпійського комітету та інших учасників олімпійського руху.

Після того, як на сесії МОК, що проходила в 1980 р в Москві, сьомим президентом Міжнародного олімпійського комітету було обрано Хуан Антоніо Самаранч, в діяльності МОК стала простежуватися принципово нова тенденція, відповідно до якої подальший розвиток олімпійського руху все тісніше пов'язувалося як з професіоналізацією олімпійського спорту, так і з його комерціалізацією. Президент МОК Хуан Антоніо Самаранч, відповідаючи на питання американського журналу «Олімп» про те, чи не представляють масштаби комерціалізації загрозу Олімпійським іграм, сказав: «Ніколи не буває зайвих грошей. Важливо, щоб гроші, отримані за рахунок спорту, йшли на його благо. Ми вважаємо, що олімпійський рух має отримувати більшу частку від продажу телевізійних прав ».

Поряд з цим слід зазначити, що політика сьомого президента МОК в цій сфері мала в олімпійському русі не лише прихильників, а й противників, які критикували Самаранча, стверджуючи, що комерціалізація олімпійського спорту веде до зміни його ціннісних орієнтацій, оскільки цінність спортивної діяльності вимірюється вже не тим, що людина займається спортом і бере участь в Олімпійських іграх, а кількістю грошей, які приносить спортсмену заняття спортом. Критики Самаранча наголошували й на тому, що комерціалізація зводить нанівець виховні функції олімпійського спорту та Олімпійських ігор, а без цих виховних функцій олімпійський спорт та ігри перестають бути таким великим соціально значущим явищем, якими вони повинні бути.

Міжнародний олімпійський комітет під керівництвом президента МОК Хуана Антоніо Самаранча вів активний пошук різних джерел фінансування. Зокрема, було успішно вирішене питання про створення чітко функціонуючої системи олімпійської рекламно-спонсорської діяльності (програма «ТОП»), а також про одержання МОК доходів і від іншої комерційної діяльності, не обмежуючись продажем прав на телетрансляції з Олімпійських ігор. Йдеться, наприклад, про видавничу діяльність, продаж олімпійських монет, олімпійських поштових марок і т. д. І не випадково швейцарська газета «Шпорт», характеризуючи діяльність Хуана Антоніо Самаранча на посту президента МОК, назвала його першим професійним менеджером Олімпійського руху та , зокрема, написала, що «Самаранч зрозумів найнеобхідніше: олімпійський рух має керуватися не політичними, а економічними механізмами. Довіряючи твердій валюті більше, ніж хиткій більшості того чи іншого політичного угрупування, він пішов на "розпродаж" Олімпійських ігор, олімпійського руху, символіки і атрибутики. Девіз Самаранчо такий: не плисти волею політичних хвиль, а управляти з позиції фінансової сили ».

Те, що комерційні програми МОК, очолювані Хуаном Антоніо Самаранчем, виявились досить ефективними, ілюструється інтенсивною комерціалізацією різних видів олімпійського спорту, і успішним розвитком олімпійського маркетингу - на міжнародному рівні та на рівні різних національних систем олімпійського спорту.

Міжнародний олімпійський комітет, який за роки керівництва його діяльністю Хуаном Антоніо Самаранчем став економічно і політично незалежним, фінансово міцним і успішним, авторитетним в очах світової спільноти і міжнародного політикуму, зберіг таку свою вагомість і після того, як в 2001 р восьмим президентом МОК був обраний Жак Рогге.

Зокрема, МОК, очолюваний Жаком Рогге, направляє використання маркетингу в олімпійському спорті і олімпійському русі на досягнення таких цілей, як забезпечення повної фінансової незалежності олімпійського руху та отримання за допомогою цього можливості надавати допомогу розвитку олімпізму в світі; розробка довгострокової програми, яка може базуватися на успішній роботі постійно діючих організаційних комітетів Олімпійських ігор - на противагу відтворенню комерційних структур для кожних нових Олімпійських ігор; забезпечення справедливого розподілу доходів у всіх сферах олімпійського руху - між організаційними комітетами Олімпійських ігор, національними олімпійськими комітетами та їх континентальними асоціаціями, міжнародними спортивними федераціями та іншими міжнародними спортивними організаціями, включаючи фінансову підтримку країн, що розвиваються; зменшення можливості «безконтрольної комерціалізації» олімпійського руху, зменшення кількості комерційних партнерів і контроль використання олімпійської символіки.

На одній зі своїх прес-конференцій Жак Рогге, відповідаючи на запитання представників мас-медіа про те, наскільки великий вплив, який створюється на президента МОК спонсорами і телекорпораціями, сказав: «Це міф ... Ні спонсори, ні телекомпанії не можуть давати нам вказівок».

За одинадцять років перебування Жака Рогге на чолі МОК в олімпійському спорті і олімпійському русі в цілому відбулося чимало всіляких подій, які мали не тільки спортивний, але і економічний, і політичний характер. І слід визнати, що реакція на ці події з боку Міжнародного олімпійського комітету та його президента Жака Рогге неодноразово опинялася адекватною і приносила успішні плоди, в тому числі і в економічній сфері.[1,4]

Списки використаних джерел

1. Бубка С. Н. // Економічні аспекти діяльності Міжнародного олімпійського комітету, організації й проведення Олімпійських ігор, розвитку олімпійського спорту та його комерціалізації залежно від поглядів президентів МОК на ці проблеми.// «Молодіжний науковий вісник» 2012р.

2. Платонов В. Н. Олімпійскій спорт : в 2-х кн. / В. Н. Платонов, С. І. Гуськов. - Київ : Олімп. літ., 1994?1997. - Кн. 1. - 494 с. ; Кн. 2. - 384 с.

3. Барні Р. Ейвері Брендедж / Р. Барні, М. Булатова // Президенти Міжнародного олімпійського комітету: життя та діяльність. - К. : Олімп. л-ра, 2000. - С. 111?158.

Размещено на Allbest.ru