Основи туризму

Размещено на http://www.allbest.ru/

18

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Туристська поведінка

Туристські послуги - це сегмент сфери послуг, що забезпечує задоволення потреб людей у вільний час: матеріальні, нематеріальні(екскурсія, транспорт)

Т.п.:

+ туристичний центр та додаткові послуги - місце відпочинку туриста,

+ засіб пересування - транспорт

+ трансфер - доставка туриста з місця перебування до місця проживання

+ засіб проживання і харчування

Туристські мотиви - найважливіші складові елементи системи туристської діяльності, які можна розглядати як визначальні компоненти попиту, основу вибору поїздки та програми відпочинку.

Мотиви людини певною мірою формують його поведінку в якості покупця і споживача товарів і послуг, особливо в туризмі. Немає такого продукту, який може бути реалізований на ринку, якщо він не проведено відповідно до споживчим попитом. Адресність туристського продукту є запорукою його продажеспособності. Розуміння мотивів потенційного туриста має величезне значення при плануванні, формуванні та організації процесу реалізації туристичного продукту. Це дає можливість виробляти і пропонувати на ринок той туристський продукт, який найбільшою мірою відповідає споживчим очікуванням.

Залежно від активності поведінки під час відпочинку, вирізняють такі типи:

1. Любителі спокійного відпочинку купують тур з метою отримання задоволення від гарного самопочуття, позбавлення від нудьги та рутини. Вони їдуть у відпустку для того, щоб звільнитися від повсякденних стресів і відпочити у приємній обстановці; уникають сторонніх і великого скупчення людей. Таких туристів приваблюють сонце, пісок, море.

2. Любителі задоволень під час відпочинку зайняті пошуком різноманітних задоволень і надають перевагу світській атмосфері. Подорож заради задоволення з часом змінює свої критерії. Наприклад, старше покоління переконане, що робота сама по собі є задоволенням, а нинішнє вважає, що розваги і робота -- це різні речі і подорож дає змогу зняти емоційну і фізичну втому від роботи, асоціюється з фліртом, постійною зміною занять, далекими відстанями тощо.

3. Любителі активного відпочинку надають перевагу руху, перебуванню на свіжому повітрі, спілкуванню з природою, активному навантаженню власного організму. Часто до цієї групи зараховують тих, хто займається пасивною фізичною працею, або тих, хто не може втілити свої уявлення та бажання в русі у повсякденні. Вони надають перевагу розміреному руху і перебуванню на свіжому повітрі. Таку відпустку можна поєднувати з лікуванням.

4. Любителі спортивного відпочинку -- туристи-спортсмени, вся увага яких сконцентрована на спортивних змаганнях. Спорт -- їхнє хобі. Вони не бояться фізичних навантажень. Крім того, мільйони туристів відвідують різноманітні спортивні заходи. Інтерес до спорту в ролі як учасника, так і глядача виявляють усі верстви населення.

5. Відпочиваючі з метою навчання, пізнання навколишнього світу зацікавлені у підвищенні власного освітнього рівня, у пізнанні нового. Тому, як правило, вони відвідують місця, багаті історичними і культурними цінностями.

Серед них вирізняють три підгрупи:

-- ті, хто відвідує місця, визначені в путівниках;

-- ті, хто не відвідує визначні пам'ятки, а присвячує час пошуку місцевостей, де можна відчути особливу атмосферу;

-- ті, хто має чітко виражені культурні та соціально-наукові інтереси або надає перевагу природі.

6. Любителі пригод -- це туристи, основна потреба яких -- азарт. Лише дехто їде в мандрівку сам, справді піддаючи себе серйозному ризику. До шукачів пригод можна зарахувати туристів, які очікують незвичайних вражень з певною часткою ризику, тобто для яких ризик -- це можливість випробувати себе. Для окремих туристів він перетворюється на пристрасть, таку сильну, як і наркотики.

За свідченням довідникової джерельної бази з туризмології поняття ,,турист” введено до літературного вжитку приблизно у 1800 р., коли з'явилась у світ книга Педжа ,,Anecdotes of English Language”, у якій мандрівника названо туристом. Приблизно у той же час у Франції опубліковано словник французької мови, що містив визначення туриста як мандрівника із зацікавлення чи з метою ,,вбити час”. Пізніше, у 1833 р., виходять у світ ,,Згадки туриста” Стенделя, що дає підставу саме його вважати винахідником слова ,,турист”. У другій половині ХIХ ст. це слово ввійшло до мов різних народів світу. В російській мові цей термін з'являється дещо пізніше. В ,,Енциклопедичному словнику” Брокгауза і Єфрона (1902) ще немає статті про туриста, а термін вживається лише у статті про історію подорожей на велосипедах.

Еволюція цього терміну бере початок з 1937 р., коли Комітетом експертів Ліги націй було запропоновано ,,вважати туристом будь-яку особу, яка знаходиться понад 24 години у місці, де вона не проживає''. В 1950 р. Міжнародний союз офіційних туристичних організацій (MCOTO) - International Union of Official Travel Organization-IUOTO, перетворений в 1975 р. у Всесвітню туристичну організацію ВТО (World Tourist Organization - WTO), уточнив визначення ,,турист'', додавши нові поняття: ,,екскурсант'' та ,,транзитний подорожуючий''.

Найбільш широке визначення міститься в рекомендації комісії з туризму та рекреаційної географії Всесвітнього географічного конгресу: турист - особа, яка подорожує з будь-якою метою, крім пошуку заробітку та зміни постійного місця проживання, при умові перебування поза межами свого місця проживання не менше 24 годин.

Після розробки рекомендацій зі статистики туризму Всесвітньою туристичною організацією у 1993 р. за основу визначення поняття ,,турист'' приймається положення, що турист - це тимчасовий відвідувач, який подорожує за межами місця його постійного проживання щонайменше 24 години (але не більше 12 місяців) з будь-якою метою, крім зміни постійного місця проживання та заняття діяльністю, що оплачується з джерела в місці тимчасового перебування.

Згідно із ЗУ ,,Про туризм, турист - особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін.

Поняття ,,міжнародний (іноземний) турист''

Міжнародний (іноземний) турист визначається як особа, яка подорожує з метою туризму в іншу країну, що не є країною її постійного проживання, та знаходиться за межами звичного для неї середовища протягом не менше 24 годин без заняття оплачуваною діяльністю.

Міжнародними туристами вважаються особи, які подорожують:

1. з метою відпочинку, лікування, відвідування родичів та ін.;

2. з метою участі в семінарах, конгресах (наукових, дипломатичних, релігійних, адміністративних, атлетичних тощо);

3. з діловими цілями;

4. в морському круїзі, навіть якщо вони залишаються на судні менш ніж 24 години.

До категорії міжнародних туристів не включають і, відповідно, не враховують в статистиці туризму:

? Осіб, які працюють у країні перебування й отримують за це грошову винагороду - іноземних робітників;

? мігрантів, в тому числі утриманців та супроводжуючих;

? осіб, які прибувають з метою навчання на строк понад шість місяців;

? військовослужбовців, їх утриманців та членів сімей, за виключенням прибуття з метою туризму;

? працівників дипломатичних служб, а також утриманців, членів сімей, обслугу працівників дипломатичних служб;

? біженців і кочовиків, примусових переселенців;

? мешканців прикордонних територій, які постійно мігрують з метою пошуку роботи;

? осіб, які залишаються на постійне проживання в країні перебування;

? осіб, які здійснюють подорожі з метою державної служби (державні діячі, члени делегацій, дипломати, торговельні місії, військовослужбовці та ін.);

? учасників наукових експедицій;

? осіб, які в юридичному значенні не в'їхали до країни (наприклад, пасажири авіалайнерів, які не залишають транзитної зони аеропорту) - транзитні подорожуючі;

? учасників подорожі транспортним засобом (потягом, автобусом тощо), які ночують в транспортному засобі;

? члени екіпажів морських та повітряних суден, залізничних потягів, які ночують на судні або у вагоні потягу, або не проводять ніч в місці відвідування;

? подорожуючі, які проїжджають через країну без зупинки, навіть якщо їхня подорож триває понад 24 години [c. 21-22].

Поняття ,,внутрішній турист''

Внутрішній турист - особа, яка зупиняється в місці відвідування хоча б на одну ніч, постійно проживає в певній місцевості та подорожує з туристичною метою в іншу місцевість в межах своєї країни, але поза межами постійного середовища проживання на строк не більше 12 місяців, та не займається оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування.

До категорії внутрішніх туристів не відносять і, відповідно, не враховують в статистиці внутрішнього туризму:

? постійних жителів, які переміщуються в інше місце або місцевість в межах країни з метою організації свого звичайного місця проживання, наприклад, переселенці, особи, які з будь-яких причин змінюють свої місце проживання;

? осіб, які переміщуються в інше місце в межах країни для діяльності, яка оплачується з джерела в місці відвідування, наприклад, тимчасові або сезонні, вахтові робітники);

? осіб, які переміщуються між місцевостями з метою оплачуваної роботи або навчання;

? військовослужбовців, які знаходяться при виконанні службових обов'язків або на маневрах, а також утриманців, супроводжуючих та членів їх сімей;

? кочовиків та біженців, примусових переселенців;

? транзитних пасажирів;

? учасників подорожі транспортним засобом (потягом, автобусом тощо), які ночують в транспортному засобі;

? члени екіпажів морських та повітряних суден, залізничних потягів, які ночують на судні або у вагоні потягу, або не проводять ніч в місці відвідування.

Н.Є. Покровський та Т.Н. Черняєва здійснили порівняльний аналіз понять - турист, рекреант (відпочиваючий), подорожуючий, фланер, бродяга, кочівник і прочанин.

Важлива відмінність туриста від рекреанта полягає у прагненні туриста відвідати відомі визначні місця, що і є головною метою його подорожі. Відвідуючи визначні місця, він їх візуально споживає. Відпочиваючий прагне змінити повсякденне оточення, відпочити від роботи. Найчастіше для відпочиваючого процес споживання відбувається на рівні тілесних відчуттів, наприклад, лежання на березі моря.

Турист і подорожуючий. В. І. Ільїн: ,,Турист - не подорожуючий, він імітує його. Останній шукає відкриттів, він вивчає регіон, країну, втікає від своїх і чужих стереотипів. Його не цікавлять визначні місця. Турист прагне відвідати саме визначні місця, які для нього є символами країни і регіону. Турист конструює свою ідентичність, шукаючи нових вражень, але не знань. Подорожуючи, турист прагне підтвердити свої уявлення, стереотипи, які сформувалися у нього до від'їзду. Важливо дотримуватися порядку на відміну від подорожі, поїздка здійснюється згідно з вибраним маршрутом, де все визначено заздалегідь програмою туристичної подорожі.

У фланера більше спільного з туристом, ніж з подорожуючим. Для фланера місто - це не місце проживання, місто - для нього визначне місце. Фланер стає ,,незацікавленим спостерігачем, святково вештаючись вулицями міста, марнуючи час”. На відміну від подорожуючого він не пізнає навколишній простір. Він ним насолоджується у даний момент, розуміючи, що немає сенсу порівнювати, тому що кожне місто у кожний момент має свою унікальність. У фланера, як і в туриста немає однієї біографії. У нього їх багато, як міст і місць, які він відвідав.

З. Бауман, порівнюючи туриста з бродягою, зазначає, що турист знаходиться у русі, турист скрізь, але ніде свій. З. Бауман зазначає відмінності між ними. По-перше, на відміну від бродяги турист має мету. Турист свідомо шукає пригод і нових, несхожих на старі переживання. ,,Турист хоче зануритися у незнайому, екзотичну атмосферу, але при умові, що ця атмосфера не ,,в'їсться у шкіру і він зможе її скинути у будь-який момент”. По-друге, на відміну від бродяги турист має домівку: ,,Наявність домівки входить в охоронну упаковку: щоб ніщо не затьмарило задоволення і щоб йому віддатися повністю, десь повинно бути домашнє та затишне, своє власне місце, куди можна податися після чергової пригоди чи перервати поїздку, яка виявилася вже й не такою захоплюючою, як очікувалося. ,,Домівка” - це місце, де можна скинути амуніцію і розпакуватися, де нічого нікому не треба доводити і ні перед ким захищатися, де все справедливо, безперечно і звично. Саме безтурботність домашнього затишку штовхає туриста на пошук нових пригод, але вона й перетворює пошук пригод у безжурне і приємне проведення часу: як би я не виглядав у тому, що відбувається навколо мене тут, на туристській землі, яку би я маску не одягнув, моє ,,лице” незаплямоване і зберігається у надійному від бруду місці.

З. Бауман, порівнюючи туриста і бродягу, пише: ,,Туристи переїжджають з місця на місце, тому що вважають доступний їм світ неймовірно привабливим, бродяги вирушають у дорогу, тому що доступний їм світ виглядає нестерпно негостинним. Туристи подорожують, тому що вони цього хочуть; бродяги - тому що у них немає іншого вибору. Спільне для туриста і бродяги те, що вони обидва є споживачами, а споживачі постсучасної епохи шукають нових вражень і колекціонують враження; їх взаємовідносини зі світом носять насамперед ,,естетичний характер”: вони сприймають світ як їжу для відчуттів. І тих і інших приваблюють або відштовхують - обіцяні відчуття. Таке ставлення до світу об'єднує їх, робить їх схожими.

Турист і номад, сучасний кочівник, відрізняються ціннісним пошуком - турист хоче задоволень і вражень, кочівник шукає ресурси, кочує, прагнуючи знайти кращу долю, не повертаючись і не маючи того, що називається домівкою. На відміну від бродяги, який не має власних ресурсів, кочівник такі ресурси може мати, наприклад, він користується транспортними засобами, готелями, до яких бродяга доступу не має.

Порівнюючи туризм і прочанство Е. Хюз писав, що туризм походить від релігійного прочанства. Схожість не вичерпується лише організаційним рівнем. Мотиви мають принципову схожість: в ідеалі - це пошук аутентичного досвіду. Як прочани прагнуть відвідати місця, де відбувалися важливі релігійні події, так і туристи присутні у місцях соціального, історичного і культурного значення. Д. МакКеннелл також називає туриста у якійсь мірі сучасним прочанином, шукаючи справжності в інших ,,часах” і інших ,,місцях”, далеких від повсякденного життя людини. Д. МакКеннелл звертає увагу на те, що на відміну від релігійного прочанина, який платить повагою священному місцю, турист з повагою ставиться до величезної кількості центрів і привабливих місць.

З допомогою соціодемографічних ознак можна встановити різні типи туристів і створити для них продукт, який задовільняв би їх потреби.

Аналіз іноземних та вітчизняних джерел свідчить, що вчені до соціодемографічних характеристик відносять стать, вік, сімейний стан, соціальну приналежність, рівень освіти, національність, релігію, рівень доходів.

У туризмі дотримуються принципу соціальної рівності туристів також за ознакою статі - тобто щодо туризму чоловіки і жінки рівні. Водночас на практиці не зовсім так. Ряд країн обмежують або достатньо суворо регулюють в'їзд самотніх молодих жінок згідно з імміграційними нормами, цей порядок розповсюджується і на туристів.

Якщо туристична поїздка передбачає великі фізичні навантаження, слід програму будувати з урахуванням її регулювання адекватно можливостям учасників. В окремих випадках вимагають висновок лікаря, який дозволяє здійснення туристичної подорожі, що вимагає значних фізичних навантажень.

Обмеження за статтю щодо певних видів туризму чи його окремих об'єктів можуть бути викликані певними релігійними чи моральними традиціями. Так, у чоловічий монастир, відкритий для відвідування туристами, як об'єкт туристського відвідування, туристам жіночої статі доступ зазвичай обмежений або зовсім недозволений і відповідно для туристів чоловічої статі є обмеження при відвідуванні жіночого монастиря. Релігійні обмеження враховують при організації туризму, у значенні одягу, способу поведінки туристів, харчування, дотримання або участі у культових обрядах, постів. Наприклад, вимоги до способу поведінки та одягу для європейських жінок при відвідуванні Ірану настільки суворі, що практично зводять туризм до нуля.

Вік людини також відіграє роль при здійсненні туризму.

При сегментації туристичного ринку за демографічною ознакою СОТ (світова організація торгівлі) рекомендує виділяти п'ять вікових груп:

· діти від 0 до 14, що як правило, подорожують з батьками, які приймають за них рішення про поїздку (багато туристичних послуг надаються їм за пільговими розцінками і розміри цих знижок нерідко служать підставою для подальшої градації цієї категорії подорожуючих осіб на більш дрібні й однорідні частини: діти до року, які можуть перевозитися безкоштовно, діти від року до 5, від 6 до 11 років і від 12 до 14 років);

· молодь від 15 до 24 років, яка на відміну від дітей подорожує без батьків (на поїздку зазвичай вони витрачають власні, дуже обмежені кошти);

· порівняно молоді, економічно активні люди у віці від 25 до 44 років, які в основному мають власні сім'ї і проводять з ними весь свій вільний час (туристська поведінка осіб цієї групи формується значною мірою під впливом потреб та інтересів їхніх дітей);

· люди середнього віку від 45 до 64 років, які ще зберігають економічну активність, але, на відміну від попередньої групи, необтяжені турботою про дітей;

· особи старшого віку, переважно непрацюючі пенсіонери. Ринок туризму літніх людей старше 65 років зазнав глибоких змін за останні 10-20. Для планування туризму вік є важливим для оцінки вибору активності способу і виду туризму і як економічна категорія, що характеризує залежність або самостійність подорожуючого.

Сімейний стан також є суттєвою соціодемографічною характеристикою. За цією ознакою вирізняють такі категорії туристів:

· діти дошкільного віку ? здатні впливати на батьків у виборі країн, у яких були їх товариші;

· молодь ? свобода від сім'ї дає можливість вирушати у тури, пов'язані з активним відпочинком;

· подружжя з дітьми, особи, які супроводжують дітей, ? намагаються забезпечити відпочинок дитини, тому відносно обмежені у можливості вибору виду відпочинку і розваг;

· подружжя ? як правило мають достатньо коштів для вибору бажаного виду відпочинку, оскільки не шукають собі партнера на період подорожі, надають пріоритет пляжному відпочинку.

Під час класифікації туристів за соціодемографічними характеристиками обов'язково потрібно враховувати рівень освіти туристів. Освічена людина більше схильна до отримання пізнавальної інформації з книжок, документальних фільмів, преси, яка викликає бажання відвідати конкретне місце, побачити все на власні очі, взяти участь у певних заходах тощо. Інформація, яку отримують під час навчання (початкова, середня, спеціальна, вища освіта), викликає бажання підтвердити її практично. Не виняток ? туристи, які не мають спеціальної або вищої освіти, але мають багатий життєвий досвід.

Соціальна належність має суттєвий вплив на мотивацію вибору відпочинку і по-різному виявляється у таких соціальних групах:

· робітники і службовці, які зайняті монотонною роботою, схильні до активного відпочинку і становлять значний контингент туристів. Маючи чітко визначену трудовим договором відпустку, вони легко можуть планувати туристичну подорож. У розвинених країнах їх дохід, як правило, достатній, щоб виділити частину коштів на туризм;

· учні і студенти, формують основний контингент груп пізнавального туризму з огляду на свої вікові й соціальні особливості та характерні, у зв'язку з цим, бажання до розширення і підтвердження знань. Відчувають великий вплив пізнавальних потреб;

· пенсіонери у більшості країн мають пільги і дотації, що дає їм змогу здійснювати туристичні подорожі у ,,середній” і ,,низький” сезони;

· фермери і робітники підсобних господарств є несприятливою для туризму групою через відсутність чітко регульованої відпустки або можливості виділення часу на відпочинок. У західних країнах фермери стають клієнтами туристичних фірм у ,,середній” і ,,низький” сезони, а також у зимовий час (особливо активні у різдвяних і новорічних турах).

Національність туриста має неоднозначне врахування. З одного боку, для індустрії гостинності у цивілізованому суспільстві, для цілей туризму - турист є інтернаціональним. Це положення закріплено у всіх міжнародних конвенціях з туризму.

Турист як юридична категорія для цілей туризму не має расової належності (національності), і будь-яка людина, як турист, враховується згідно з громадянством, тобто татарин, башкир і єврей, що знаходяться у туристичній групі з Росії, будуть в Іспанії вважатися російськими туристами.

Індус і темношкірий мешканець Великобританії, які прибули до Росії у складі туристичної групи з цієї країни, будуть однаково вважатись англійцями. Якщо людина прожила у даній країні менше 12 місяців, поїхала з неї, але збирається повернутись до неї у найближчі 12 місяців, то вона також відноситься до категорії жителів цієї країни.

З іншого боку, згідно з традиціями міжнародного туризму, при розміщенні ніколи до туриста однієї групи не підселяють туриста з іншої групи і тим більше з іншої країни.

Певне значення для організації туризму мають релігійні уподобання туристів. Це зумовлено, з одного боку тим, що більше 90 % об'єктів туристської зацікавленості так чи інакше пов'язані з культом або релігією, що мають місце у теперішньому часі або такі, які вже втратили своє значення, або про них забули. Це культурно-історичні цінності і загальнолюдський спадок. Наприклад, у Парижі більше 45 % об'єктів туристської цікавості відносять до християнства.

З іншого боку, будь-яке відвідування святих місць, храмів, інших культових об'єктів і споруд, що знаходяться під егідою діючої конфесії чи секти, та у їх володінні, перед включенням у програму туру повинно бути узгоджено з керівництвом цієї релігіозної спілки, встановлено порядок відвідування об'єкта туристами, час відвідування, не заважаючий обрядам, або порядок присутності на обрядах. Зазвичай монастирі, храми та інші культові споруди доступні для відвідування туристами, а спілки і секти, що володіють ними, охоче пускають туристів з економічної точки зору отримання плати за подібне відвідування. Вони встановлюють певні правила для відвідувачів, зокрема у відношенні одягу, порядку дотримання, проведення фотознімання, пропозиції власного екскурсовода та ін.

У той же час, належність до якої-небудь релігійної конфесії не є перешкодою для здійснення туризму. Турист повинен бути ознайомлений та поважати місцеві закони і звичаї. Це положення не зобов'язує його виконувати обряд, дотримуватися і приєднуватись до тієї чи іншої релігії або культу, за винятком випадків, коли подібне не є метою подорожі, наприклад прочанство. Якщо духовних сил з релігійних міркувань для поваги не вистачає, тоді туристу слід відмовитись від відвідування культових об'єктів даної місцевості чи країни.

За величиною доходу, який визначає вибір туристом рівня туристичного обслуговування і виду подорожі (на основі їхньої вартості і власних матеріальних можливостей) туристів поділяють на:

· забезпечених туристів, які висувають більше вимог до маршруту та комплексу послуг, можуть оплатити багато туристичних подорожей.

· люди з низьким доходом, які здійснюють меншу кількість туристичних подорожей або взагалі їх не здійснюють.

Залежно від активності поведінки під час відпочинку, вирізняють такі типи:

1. Любителі спокійного відпочинку купують тур з метою отримання задоволення від гарного самопочуття, позбавлення від нудьги та рутини. Вони їдуть у відпустку для того, щоб звільнитися від повсякденних стресів і відпочити у приємній обстановці; уникають сторонніх і великого скупчення людей. Таких туристів приваблюють сонце, пісок, море.

2. Любителі задоволень під час відпочинку зайняті пошуком різноманітних задоволень і надають перевагу світській атмосфері. Подорож заради задоволення з часом змінює свої критерії. Наприклад, старше покоління переконане, що робота сама по собі є задоволенням, а нинішнє вважає, що розваги і робота -- це різні речі і подорож дає змогу зняти емоційну і фізичну втому від роботи, асоціюється з фліртом, постійною зміною занять, далекими відстанями тощо.

3. Любителі активного відпочинку надають перевагу руху, перебуванню на свіжому повітрі, спілкуванню з природою, активному навантаженню власного організму. Часто до цієї групи зараховують тих, хто займається пасивною фізичною працею, або тих, хто не може втілити свої уявлення та бажання в русі у повсякденні. Вони надають перевагу розміреному руху і перебуванню на свіжому повітрі. Таку відпустку можна поєднувати з лікуванням.

4. Любителі спортивного відпочинку -- туристи-спортсмени, вся увага яких сконцентрована на спортивних змаганнях. Спорт -- їхнє хобі. Вони не бояться фізичних навантажень. Крім того, мільйони туристів відвідують різноманітні спортивні заходи. Інтерес до спорту в ролі як учасника, так і глядача виявляють усі верстви населення.

5. Відпочиваючі з метою навчання, пізнання навколишнього світу зацікавлені у підвищенні власного освітнього рівня, у пізнанні нового. Тому, як правило, вони відвідують місця, багаті історичними і культурними цінностями.

Серед них вирізняють три підгрупи:

-- ті, хто відвідує місця, визначені в путівниках;

-- ті, хто не відвідує визначні пам'ятки, а присвячує час пошуку місцевостей, де можна відчути особливу атмосферу;

-- ті, хто має чітко виражені культурні та соціально-наукові інтереси або надає перевагу природі.

6. Любителі пригод -- це туристи, основна потреба яких -- азарт. Лише дехто їде в мандрівку сам, справді піддаючи себе серйозному ризику. До шукачів пригод можна зарахувати туристів, які очікують незвичайних вражень з певною часткою ризику, тобто для яких ризик -- це можливість випробувати себе. Для окремих туристів він перетворюється на пристрасть, таку сильну, як і наркотики.

Типологія туристів за ознакою стилю життя передбачає більш поглиблений підхід до виокремлення типів, оскільки розглядає людину та її поведінку не ізольовано, а у зв'язку з життєвою позицією, ставленням до різних речей та бажань. Залежно від стилю життя вирізняють чотири типи туристів:

-- любителі насолод висувають дуже високі вимоги до якості відпочинку. Для них подорож є способом самовираження. Метою відпочинку є отримання задоволення; вони дозволяють собі деякі слабкості або бажають отримати спортивне навантаження;

-- тенденційні туристи, для яких відпочинок пов'язаний з можливістю знайти і виявити себе як особистість. Це відпочиваючі з високими вимогами, але на відміну від попередньої групи не вимагають умов класу "люкс". Вони шукають усамітнення з природою, тиші, можливості психологічної розрядки; усвідомлюють проблеми навколишнього середовища, цікавляться політикою і культурою регіону, який зібралися відвідати;

-- сімейні туристи -- виключно сім'ї з дітьми, які надають перевагу відпочинку у колі родини, родичів, друзів. Вони відпочивають у зручній і спокійній обстановці, купують послуги за вигідними цінами, часто самі обслуговують себе, не люблять, щоб їм заважали;

-- туристи, орієнтовані суто на відпочинок, порівняно пасивні, проводять свою відпустку традиційно: насолоджуються тишею, довго сплять, люблять смачно й багато поїсти, здійснюють короткі прогулянки і недалекі поїздки. Любителі такого відпочинку радіють, якщо на час відпустки можуть зберегти свої улюблені звички, оскільки не захоплюються експериментами.

Хартія туризму - це програмний документ, що виражає політичні і соціальні вимоги туристів. Хартія туризму включає Кодекс туриста - сукупність правил і норм поводження туриста під час туристичної поїздки 2 . Хартія туризму урочисто проголосила право кожної людини на відпочинок і дозвілля, щорічну оплачувану відпустку і свободу подорожувати без обмежень. Як наслідок гарантування цього права, держави повинні розробити і проводити політику, спрямовану на забезпечення гармонійного розвитку внутрішнього і міжнародного туризму, а також займатися організацією відпочинку на благо усіх, хто ними користається (ст.2 Хартії туризму) [2]. З цією метою державам варто розширювати співробітництво в області туризму як на двосторонній, так і на багатосторонній основі, використовуючи можливості Всесвітньої туристичної організації; приділяти особливу увагу молодіжному туризму, туризму людей похилого віку й осіб з фізичними вадами; захищати в інтересах дійсних і майбутніх поколінь туристичне середовище, що, включаючи людину, природу, суспільні відносини і культуру, є надбанням усього людства; сприяти доступу іноземних туристів до суспільних надбань відвідуваних місць, застосовуючи положення існуючих документів по спрощенню формальностей з урахуванням постійного зниження обмежень на подорожі (ст. 3 та 4 Хартії туризму) [2].

2. Кодекс туриста і права туриста

Права туриста. При підготовці туриста до подорожі і під час її здійснення, включаючи транзит, турист має право на:

- необхідну і достовірну інформацію про правила в'їзду в країну (місця) тимчасового перебування і перебування там, про звичаї місцевого населення, релігійні обряди, святині, пам'ятники природи, історії, культури й інші об'єкти туристичного показу, що знаходяться під особливою охороною, стан навколишнього природного середовища;

- свободу пересування, вільний доступ до туристичних ресурсів з урахуванням прийнятих у країні (місці) тимчасового перебування обмежувальних заходів;

- забезпечення особистої безпеки, споживчих прав і цілості свого майна, безперешкодне одержання невідкладної медичної допомоги;

- відшкодування збитків і компенсацію моральної шкоди у випадку невиконання умов договору, роздрібної купівлі-продажу туристичного продукту туроператором чи турагентом у порядку, установленому законодавством;

- сприяння органів влади (органів місцевого самоврядування) країни (місця) тимчасового перебування в одержанні правової та інших видів допомоги;

- безперешкодний доступ до засобів зв'язку.

Обов'язки туриста. Під час здійснення подорожі, включаючи транзит, турист зобов'язаний:

- дотримуватися законів країни (місця) тимчасового перебування, поважати її (його) соціальний устрій, звичаї, традиції, релігійні вірування;

- зберігати навколишнє природне середовище, дбайливо ставитися до пам'ятників природи, історії і культури в країні (місці) тимчасового перебування;

- дотримуватися правил в'їзду в країну (місце) тимчасового перебування, виїзду з країни (місця) тимчасового перебування і перебування там, а також у країнах транзитного проїзду;

- дотримуватися під час подорожі правил особистої безпеки.

3. Всесвітня туристична організація -- ВТО (World Tourism organization -- WTO) і міжнародні туристичні організації

турист подорож міжнародний

Всесвітня туристична організація -- ВТО (World Tourism organization -- WTO). Це міжурядова організація, до складу якої входять близько 160 країн і територій, декілька асоційованих членів і понад 350 членів, які мають статус приєднаних і представляють турфірми, авіакомпанії тощо приватного сектору, навчальні інституції, туристичні асоціації та місцеві органи управління туризмом. ВТО є спеціалізованою агенцією ООН і провідною міжнародною організацією у сфері туризму. Вона діє як глобальний форум з питань туристичної політики і практичне джерело туристичних ноу-хау.

Історія створення ВТО починається з 1925 p., коли Ліга Націй уперше спробувала дати офіційне визначення поняття "турист". Тривалий час організація називалася Міжнародним союзом офіційних туристичних організацій і не входила до системи спеціалізованих органів ООН. За ініціативою Економічної і соціальної ради ООН (ЕКОСОР) 2 січня 1975 р. ВТО отримала офіційний статус спеціалізованого органу ООН.

Статут ВТО було прийнято 27 вересня 1975 р. Починаючи з 1980 р. ця дата відзначається як Всесвітній день туризму. Щорічно його проводять під певним девізом. Кожні 4 роки ВТО збирає сесії Генеральної асамблеї, між якими працює Виконавчий комітет Генеральної асамблеї ВТО. Штаб-квартира розташована у Мадриді (Іспанія).

Згідно зі Статутом ВТО основними цілями ВТО є:

-- прискорення та розширення сприяння туризму (міжнародному та внутрішньому) у світі, взаєморозуміння, здоров'я та процвітання людей всюди в світі;

-- допомога людям в отриманні доступу до освіти та культури під час подорожей;

-- поліпшення стандартів проживання та перебування в менш розвинених районах світу шляхом допомоги у забезпеченні необхідної матеріально-технічної бази для іноземного туризму та розвитку транспортних шляхів, що поєднують з цими регіонами;

-- розширення можливостей країн, які приймають туристів, тобто збільшення внеску в їх економіку;

-- координація інтересів співробітництва між країнами -- членами ВТО;

-- встановлення постійного взаємного зв'язку між різними об'єднаннями туроператорів.

У межах ВТО функціонують регіональні комісії з розвитку туризму в Європі, Африці, Америці, Південній Азії, на Близькому Сході, у Східній Азії і районі Тихого океану, а також Міжнародний вищий навчальний центр з туризму. Україна є членом ВТО з 1997 р.

ВТО займається розробкою єдиної стратегії розвитку індустрії туризму, що передбачає:

-- планування розвитку індустрії туризму;

-- аналіз проблем і державної політики, які пов'язані з географічним розподілом туризму і відпочинку в країнах -- членах ВТО;

-- розробку національних і регіональних планів використання землі;

-- аналіз взаємозв'язку розвитку індустрії туризму і регіонального планування з урахуванням зв'язку різних потреб у ресурсах і інтересів усього людства;

-- урахування екологічних наслідків розвитку індустрії туризму;

-- урахування соціальних наслідків туризму;

-- розробку спільної стратегії та програмних заходів щодо здійснення планів розвитку туризму.

Велику увагу ВТО приділяє методам розробки загальної стратегії планів стійкого розвитку туризму в різних країнах і регіонах, нормативно-правовій базі туристичної діяльності, політиці, пов'язаній з ефективним використанням туристичної інфраструктури, правом власності на землю та майно у зонах відпочинку, створенням національних парків і заповідників тощо.

В основному діяльність ВТО зосереджується на інформаційному просуванні туризму, розширенні його значимості та переваг, усуненні небезпек, а також створенні нової матеріально-технічної бази. Організація намагається впорядкувати діяльність різних націй у туризмі шляхом розробки та впровадження певних принципів у галузі туризму. ВТО є основним представником туризму в ООН та діє як найавторитетніший орган у світовому туризмі. Крім того, ВТО розробляє міжнародні документи (акти) та стежить за їх виконанням, а також за реалізацією вже наявних правил, заохочуючи усунення міжнародних туристичних розбіжностей.

Інші аспекти діяльності ВТО включають допомогу розвитку країн, організацію та стимулювання співробітництва між ними у питаннях, що впливають на розвиток туризму. Все це реалізується завдяки прийняттю загальних (спільних) стандартів, понять, умовних позначень, що полегшує спілкування (взаєморозуміння) та перебування іноземних туристів в іншій країні.

Всесвітня туристична організація -- ВТО (World Tourism organization -- WTO). Це міжурядова організація, до складу якої входять близько 160 країн і територій, декілька асоційованих членів і понад 350 членів, які мають статус приєднаних і представляють турфірми, авіакомпанії тощо приватного сектору, навчальні інституції, туристичні асоціації та місцеві органи управління туризмом. ВТО є спеціалізованою агенцією ООН і провідною міжнародною організацією у сфері туризму. Вона діє як глобальний форум з питань туристичної політики і практичне джерело туристичних ноу-хау.

Історія створення ВТО починається з 1925 p., коли Ліга Націй уперше спробувала дати офіційне визначення поняття "турист". Тривалий час організація називалася Міжнародним союзом офіційних туристичних організацій і не входила до системи спеціалізованих органів ООН. За ініціативою Економічної і соціальної ради ООН (ЕКОСОР) 2 січня 1975 р. ВТО отримала офіційний статус спеціалізованого органу ООН.

Статут ВТО було прийнято 27 вересня 1975 р. Починаючи з 1980 р. ця дата відзначається як Всесвітній день туризму. Щорічно його проводять під певним девізом. Кожні 4 роки ВТО збирає сесії Генеральної асамблеї, між якими працює Виконавчий комітет Генеральної асамблеї ВТО. Штаб-квартира розташована у Мадриді (Іспанія).

Згідно зі Статутом ВТО основними цілями ВТО є:

-- прискорення та розширення сприяння туризму (міжнародному та внутрішньому) у світі, взаєморозуміння, здоров'я та процвітання людей всюди в світі;

-- допомога людям в отриманні доступу до освіти та культури під час подорожей;

-- поліпшення стандартів проживання та перебування в менш розвинених районах світу шляхом допомоги у забезпеченні необхідної матеріально-технічної бази для іноземного туризму та розвитку транспортних шляхів, що поєднують з цими регіонами;

-- розширення можливостей країн, які приймають туристів, тобто збільшення внеску в їх економіку;

-- координація інтересів співробітництва між країнами -- членами ВТО;

-- встановлення постійного взаємного зв'язку між різними об'єднаннями туроператорів.

У межах ВТО функціонують регіональні комісії з розвитку туризму в Європі, Африці, Америці, Південній Азії, на Близькому Сході, у Східній Азії і районі Тихого океану, а також Міжнародний вищий навчальний центр з туризму. Україна є членом ВТО з 1997 р.

ВТО займається розробкою єдиної стратегії розвитку індустрії туризму, що передбачає:

-- планування розвитку індустрії туризму;

-- аналіз проблем і державної політики, які пов'язані з географічним розподілом туризму і відпочинку в країнах -- членах ВТО;

-- розробку національних і регіональних планів використання землі;

-- аналіз взаємозв'язку розвитку індустрії туризму і регіонального планування з урахуванням зв'язку різних потреб у ресурсах і інтересів усього людства;

-- урахування екологічних наслідків розвитку індустрії туризму;

-- урахування соціальних наслідків туризму;

-- розробку спільної стратегії та програмних заходів щодо здійснення планів розвитку туризму.

Велику увагу ВТО приділяє методам розробки загальної стратегії планів стійкого розвитку туризму в різних країнах і регіонах, нормативно-правовій базі туристичної діяльності, політиці, пов'язаній з ефективним використанням туристичної інфраструктури, правом власності на землю та майно у зонах відпочинку, створенням національних парків і заповідників тощо.

Міжнародні туристичні організації

Міжнародні туристичні організації, які приділяють увагу всім основним питанням розвитку міжнародного туризму, відносять до універсальних. Найбільшими серед них є такі:

Всесвітня федерація асоціацій туристичних агентств, до якої входять національні асоціації туристичних агентств різних країн. Приділяючи увагу найважливішим питанням розвитку міжнародного туризму, Федерація виступає прихильником лібералізації туристичного бізнесу і захисту інтересів туристичних фірм.

Міжнародна федерація туроператорів об'єднує асоціації туроператорів і окремі туроператорські фірми різних країн. Окрім загальних питань розвитку міжнародного туризму, вона приділяє увагу захисту інтересів туроператорського бізнесу.

Всесвітня асоціація туристичних агентств (УАТА), у якій співпрацюють туристичні агентства різних країн за встановленою нормою представництва. Основною метою є стимулювання діяльності туристичних агентств, захист їхніх інтересів перед туроператорами і транспортними компаніями.

До вузькоспеціалізованих належать міжнародні туристичні організації, членів яких об'єднують підприємницькі чи суспільні інтереси. Наведемо кілька прикладів.

Міжнародна готельна асоціація об'єднує підприємців готельного бізнесу різних країн з метою розвитку їхнього співробітництва в питаннях поліпшення якості послуг, упровадження сучасних технологій і стандартів обслуговування, підвищення професіоналізму готельного персоналу тощо.

Міжнародна асоціація повітряного транспорту об'єднує авіатранспортні підприємства (авіакомпанії, аеропорти та ін.), які обслуговують основні міжнародні й внутрішні лінії. її основні завдання -- поліпшення якості обслуговування пасажирів: створення сприятливих умов для перевезення туристів, удосконалення тарифної політики, впровадження нових технологій і стандартів, навчання персоналу, який займається бронюванням і оформленням квитків, проведення маркетингових досліджень, складання статистичних оглядів тощо.

До Міжнародної асоціації конгресового бізнесу входять туристичні фірми і підприємства різних країн, які обслуговують учасників міжнародних і національних конгресів, конференцій, симпозіумів.

Міжнародне бюро з соціального туризму об'єднує туристичні організації профспілкових об'єднань різних країн з метою розширення співпраці в розвитку соціального туризму.

Міжнародне бюро молодіжного туризму створили туристичні фірмі й організації різних країн, які займаються молодіжним туризмом, з метою налагодження більш тісної співпраці.

Значну роль у розвитку співробітництва у галузі міжнародного туризму відіграють регіональні туристичні організації. Вони покликані сприяти налагодженню спільної діяльності туристичних організацій регіону, відстоювати їхні інтереси в інших міжнародних туристичних організаціях або на міжнародних туристичних форумах. Найбільшими авторитетними регіональними туристичними організаціями є, наприклад, Американське товариство туристичних агентств (ASTA), Європейська туристична комісія (ETC), Асоціація туристичних агентств країн Тихоокеанського регіону (PATA), Конфедерація туристичних організацій країн Латинської Америки (COTAL).

У міжнародній співпраці у галузі туризму чітко окреслилася тенденція до вдосконалення, що позитивно впливає на загальний розвиток цієї галузі й виявляється у поліпшенні кількісних і якісних показників. Щорічно до співпраці приєднуються нові країни, покращуються методи її організації, використовуються сучасні інформаційні технології.

Размещено на Allbest.ru