Проблеми та перспективи розвитку спортивного туризму на сучасному етапі

Широкі можливості для розвитку туризму з'являються з набуттям Україною державної незалежності. За десять років існування незалежної держави створюються тисячі туристичних організацій, активно починає розвиватися міжнародний туризм. У жовтні 1997 р. на черговій 12-й Генеральній асамблеї Всесвітньої туристичної організації, що проходила у м. Стамбулі, Україна стала дійсним членом ВТО, а Київський Інститут туризму економіки і права - членом Ділової Ради ВТО [8, 80].

Таким чином, туризм на українських землях починає активно розвиватися з середини XIX ст., пройшовши еволюцію від мандрівок і подорожей, які були засобами вивчення історії та культури народу, до створення більш розвинутих форм. На сьогодні став однією із найрозвинутіших галузей економіки, важливим соціальним інститутом

РОЗДІЛ 3. Проблеми та перспективи розвитку спортивного туризму на сучасному етапі

Одним із недоліків, що стримує подальше зростання спортивного туризму, є відсутність державної статистики про цей наймасовіший всенародний рух; рух, який на сьогоднішній день викреслено із загального заліку всіх спортивних заходів у вищих навчальних закладах, колективах фізичної культури, комплексних спартакіадах місцевого та обласного рівнів. І це, незважаючи на те, що передумови для повноправного включення спортивного туризму в загальний залік передбачені затвердженими Державним комітетом фізичної культури і спорту України "Правилами змагань зі спортивного туризму" на новий олімпійський цикл 2001-2004 pp., що розроблені Федерацією спортивного туризму України. А про масовість можна сказати, пригадавши історію. До початку 90-х років в Україні діяло 18 тисяч секцій, в яких займалося туризмом більше 2,4 млн. осіб [1].

Необхідно підкреслити, що відносно ефективно розвивається туристсько-спортивна робота серед курсантської (Міністерство оборони України) та учнівської (Міністерство освіти і науки України) молоді. Згідно з державною статистикою на 1.01.2001 року в Україні діє 90 центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді, станцій юних туристів (далі - центрів туризму), що становить 6% від загальної кількості всіх типів позашкільних навчальних закладів (у 1999 році працювало 87 таких закладів). Серед них: 2 - республіканських, 21 - обласний, 39 - міських та 28 районних. Збільшення чисельності центрів туризму відбулося за рахунок відкриття центрів у Донецькій, Полтавській, Тернопільській та Хмельницькій областях. Закрито один центр туризму у Волинській області.

Найбільшу кількість центрів туризму мають: Луганська, Полтавська, Хмельницька області - по 7 у кожній, Львівська, Черкаська Дніпропетровська, Волинська - по б, Запорізька - 5.

Основними показниками, що характеризують стан розвитку різних видів туризму, є наявність туристсько-спортивних гуртків, кількість здійснених походів, їх географія, категорійність, проведення Туристських змагань.

У 2003 році в загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах України працювало 5550 бюджетних туристсько-спортивних гуртків, в яких навчалось 87964 учні; було проведено 3278 ступеневих та 211 категорійних походів з пішохідного, водного, велосипедного, гірського, лижного та спелеотуризму.

Традиційно найбільш масовим на Україні залишається пішохідний туризм. За даними звітів центрів туризму серед гуртків спортивно-туристського напряму переважають ті, які працюють за програмами "Юні туристи" та "Пішохідний туризм": так, у 2003 році їх налічувалось 3795 з охопленням 62702 учнів. Найбільше таких гуртків працює в Донецькій (976 гуртків - 12417 учнів), Вінницькій (358 гуртків - 5856 учнів), Дніпропетровській (343 гуртки - 6477 учнів), Херсонській (264 гуртки - 5060 учнів) областях.

Друге місце за чисельністю посідають гуртки, що працюють за програмами "Спортивний туризм" та "Спортивне орієнтування". Кількість таких гуртків у 2003 році становила відповідно 585 (7437 учнів) і 505 (7925 учнів). Крім того, у 2003 році діяли:

- 257 гуртків велосипедного туризму (3351 учень); проведено 77 велопоходів (з них - 2 категорійних), в яких взяли участь 1069 вихованців;

- 114 - гірського туризму (1697 учнів); здійснено 17 походів (312 учасників);

- 104 - водного туризму (1714 учнів); у 145 походах взяли участь 1781 учень;

- 57 гуртків, які працювали за програмою "Туристське багатоборство" (718 учнів);

- 50 спелеогуртків (795 вихованців);

- 26 - лижного туризму (463 учні);

- 20 гуртків молодших інструкторів туризму (329 учнів);

- 17 - туристів-провідників (291 учень)/

Незначна кількість гуртків працювала за програмами "Юні судді змагань" (6/93 учні), "Гірськолижний туризм" (6/93 учні), "Кінний туризм" (2/30 учнів), "Туристське орієнтування" (6/126 учнів) [10, 112].

У 2000 році більш як вдвічі збільшилась кількість гуртків велосипедного туризму: якщо в 1999 році їх працювало 93 (1510 учнів), то в минулому році - 257 (3351 учень). Але при цьому кількість походів з даного виду туризму зменшилась: у 1999 році їх було проведено 86 (з них 7 категорійних), а в 2003 році - 77 (з них - 2 категорійних). Всього у велопоходах взяли участь 1069 учнів (1024 - учасники ступеневих походів, 45 - категорійних).

Також вдвічі збільшилась кількість гуртків юних туристів-лижників (1999 р.: 12 походів - 237 учнів, 2003 р.: 26 походів - 463 учні).

Зросла кількість гуртків гірського туризму. Якщо в 1999 році їх працювало 81 з охопленням 1500 учнів, то в 2003 році - 114 з охопленням 1697 учнів. Було проведено 16 ступеневих походів (306 учасників) та 1 похід ІІ категорії складності (6 учасників).

У порівнянні з 1999 роком зменшилась кількість гуртків водного туризму: в 2003 році - 104 гуртки (1714 учні) проти 116 (2241 учні) в 1999р. Але незважаючи на це, кількість водних походів збільшилась. Якщо в 1999 році їх було проведено 89 (1049 учнів), то в 2003 році - 145 (з них 24 - категорійні), в яких побував 1781 учень.

Також дещо зменшилась кількість спелеогуртків (1999 p.: 53 гуртки/ 926 учнів, 2003 р. - 50 гуртків/795 учнів), молодших інструкторів туризму (1999р.: 27 гуртків/429 учнів, 2003р.: 20 гуртків/329 учнів), туристів-провідників (1999 p.: 20 гуртків/326 учнів, 2003 p.: 17 гуртків/291 учень).

Важливим чинником розвитку дитячо-юнацького спортивного туризму є проведення змагань, під час яких юні туристи мають змогу продемонструвати свої знання і вміння, набуті під час навчання у гуртках. Центрами туризму проводяться обласні, районні, міські змагання з різних видів туризму. Найбільш поширеними є змагання з спортивного орієнтування (120 змагань - 18199 учасників) та з техніки пішохідного туризму (83 змагання - 13148 учасників).

Запроваджуються нові форми проведення змагань. Так, Миколаївським обласним центром туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді була проведена першість центру з естафети "Альпійські зв'язки". Переваги такого виду змагань - видовищність та швидке підведення підсумків.

Севастопольським міським центром дитячого і юнацького туризму учнівської молоді проведено новий вид змагань зі спортивного орієнтування - "Маркована траса з визначенням ситуації на КП за фрагментом карти". Як показав досвід, ця форма проведення змагань є ефективною для закріплення на практиці знань учнів з вивчення карти.

Донецьким обласним центром туризму і краєзнавства учнівської молоді з метою пропаганди дитячого туризму проводилась "Неділя туризму" для вихованців Слов'яногорської школи-інтернату для дітей із захворюванням органів дихання, в якій взяли участь 200 учнів.

Практикуються відкриті туристські змагання учнівської молоді. Серед них - змагання з техніки пішохідного туризму "Лемковина" (Закарпатська область) та "Пам'яті товариша" (Миколаївська область), з пішохідного та гірського туризму "Кам'янецькі скелі" (Хмельницька область), "100 км за 10 годин по Поясу Слави" (Одеська область). А відкрита матчева зустріч з техніки пішохідного туризму на Кубок Південного Бугу між гуртківцями Миколаївської та Кіровоградської областей вже стала традиційною [10, 113].

Крім того, гуртківці центрів туризму беруть участь у міжнародних туристських змаганнях. Так, вихованці Закарпатського обласного центру туризму, краєзнавства і спорту взяли участь у міжнародних змаганнях зі спортивного орієнтування в Чехії та Словаччині.

У 2003 році на базі Центрального табору туристського активу учнів України у Закарпатській області відбувся Всеукраїнський зліт-змагання зі спортивного туризму серед команд учнів навчальних закладів системи Міністерства освіти і науки України у старшій віковій групі. Програма зльоту-змагань включала змагання з техніки пішохідного туризму на дистанціях 111 класу, спортивного орієнтування та конкурсно-спортивну програму. Переможцями у загальному заліку змагань стали команди: м. Києва (1 місце), Укрдержцентру туризму і краєзнавства учнівської молоді (2 місце) та Донецької області (3 місце). У 2001 р. Всеукраїнські змагання з техніки пішохідного туризму не відбулися через нестачу фінансування.

Ефективною формою виявлення кращого досвіду організації спортивних походів та виявлення сильніших груп є щорічна заочна першість України на кращу туристсько-краєзнавчу подорож навчального року. У 2002-2003 навчальному році у фіналі Першості взяли участь 57 команд з 21 області України, м. Києва та Укрдержцентру туризму і краєзнавства учнівської молоді.

Більшість груп юних туристів провели подорожі по рідному краю. Основними районами походів залишаються Крим та Карпати. Лише туристські групи Чернігівського обласного центру дитячого та юнацького туризму здійснили водний похід 2 категорії складності (к.с.) по р. Шуї (Південна Карелія), Сумського обласного центру позашкільної освіти та роботи з талановитою молоддю - пішохідний похід 2 к.с. по Сумській та Брянській областях, Дніпропетровського обласного дитячо-юнацького центру міжнародного співробітництва - гірський похід 2 к.с. по Кавказу.

Серед переможців фіналу першості - команди АР Крим, Чернівецької, Хмельницької, Херсонської, Харківської, Сумської, Одеської, Вінницької, Чернігівської, Дніпропетровської, Луганської областей, м. Києва та Укрдержцентру туризму і краєзнавства учнівської молоді.

Отже, не зважаючи на наявні потенційно великі можливості і важливість розвитку спортивного туризму для всебічного розвитку громадян України, зміцнення здоров'я населення, формування здорового способу життя, а також незважаючи на те, що рівень його розвитку впливає і на загальний розвиток вітчизняної туристичної галузі як високорентабельної галузі економіки, спортивний туризм в Україні розвинутий на недостатньому рівні. Труднощі, з якими зіткнувся спортивний туризм пов'язані з економічними проблемами розвитку суспільства; з майже повною відсутністю державної та громадської підтримки, недосконалістю сучасної нормативно-правової, методичної та інформаційної бази, яка б враховувала існуючі реалії розвитку спортивного туризму; з внутрішніми організаційними проблемами в самому туристсько-спортивному русі, що накопичились за останні роки.

Базовою умовою подальшого розвитку спортивного туризму є створення його ефективної національної моделі як масового самодіяльного спорту, спорту вищих досягнень. Створення його неможливе без критичного аналізу досягнень світового спортивно-туристського руху, урахування існуючих реалій розвитку України; природно-географічного і туристсько-спортивного потенціалу її території.

ВИСНОВКИ

Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.

Як відомо, перші мандрівки та подорожі, які здійснювалися в давнину не можуть вважатися туристичними. Бо в основі цих подорожей лежали, насамперед, економічні й політичні цілі, а не бажання відпочинку й культурного пізнання.

У своєму сучасному вигляді туризм, на думку більшості дослідників-істориків, виник і оформився в середині XIX ст. Початком туризму вважається діяльність англійського підприємця Т. Кука, який зорганізував декілька екскурсій і подорожей спочатку всередині країни, а потім у 1855 р. здійснив і першу закордонну поїздку в Париж на Всесвітню виставку.

В процесі формування туризму як суспільного явища слід виділяти два основних етапи.

Перший - умовно можна назвати як підготовчий етап - "передтуризм". Він займає хронологічно великий за обсягом часу період - від найдавніших часів до середини XIX ст. На цьому етапі закладалися тільки підвалини майбутнього туризму у вигляді подорожей і мандрівок, які не носили масового характеру і не переслідували суто туристські цілі.

Другий - умовно можна назвати як власне туристський етап, тобто це період безпосереднього оформлення і розвитку туризму як специфічного виду суспільно-економічної і соціально-культурної діяльності. Хронологічно це припадає на період з середини XIX ст. до сьогодення.

Кожний з цих етапів в свою чергу можна розділити на декілька періодів.

Так, в середині першого етапу, відповідно до періодизації історичного розвитку людства, правомірним є виділення наступних складових (характерних, насамперед, для європейських країн): подорожі та мандрівки античного періоду; подорожі та мандрівки епохи середньовіччя; доба великих географічних відкриттів.

Що торкається другого етапу, то тут необхідно виділяти особливості розвитку туристичної галузі в кожній окремій країні (країнознавчий критерій), з огляду на що й періодизація цього етапу відповідно буде виглядати по-різному в кожній з цих країн.

Вищевикладену періодизацію можна застосовувати відповідно й щодо українських земель і українського туризму. Відомо, що починаючи з найдавніших часів територію України постійно відвідували іноземні мандрівники, які оприлюднювали у письмовій формі цінні відомості про народи, що населяли її територію.

Значний внесок в історію європейських та світових географічних відкриттів належить мандрівникам, мореплавцям, вченим-дослідникам - вихідцям з українських земель. Почесне місце серед них по праву належить українському мореплавцю з Чернігівщини Юрію Федоровичу Лисянському, який прославився тим, що разом із Іваном Федоровичем Крузенштерном у 1803-1806 pp. здійснив на суднах "Надія" та "Ніва" першу російську навколосвітню подорож.

З кінця XVIIІ ст. широкого розповсюдження набувають мандрівки по Україні, а з 20-30-х років XIX ст. вони стають регулярними для студентської молоді. Характерним для України було те, що період індивідуального мандрівництва, на противагу більшості європейських країн, затягнувся аж до кінця XIX - початку XX ст. Подорожі й мандрівки стали складовою українського національно-культурного відродження як на східних, так і на західних землях.

Початок організованої туристської діяльності на українських землях спостерігається з другої половини XIX ст. В цей час широкого розповсюдження набуває екскурсійна справа, розвитком якої займаються різноманітні організації. Значний внесок в цьому відношенні зробили наукові та професійні товариства, процес створення яких широко охопив українську провінцію наприкінці XIX - початку XX ст. До цього часу відноситься й поява перших екскурсійних товариств - у Києві (в 1885 p.), Ялтинського екскурсійного бюро (у 1895 р.) та ін. Товариства організовували різноманітні екскурсії для широких верств населення, видавали спеціалізовані журнали, літературу педагогічного характеру, а також займалися підготовкою керівників екскурсій. Розвиток екскурсійної діяльності також супроводжувався організацією різних виставок, музеїв, створенням та відкриттям історичних і культурних пам'ятників.

У другій половині XIX ст. популярним стає гірський туризм, який починає розвиватися на базі Криму. Розвиток гірського туризму в Криму, насамперед пов'язаний із діяльністю загальноросійських географічних товариств, які закладали свої філіали на Кавказі й Криму. Взагалі наприкінці XIX ст. Крим стає одним із найбільш популярних районів відпочинку в Росії. Він притягував туристів своїми кліматичними умовами й зручністю географічного положення.

Однією з перших туристичних організацій Криму став організований наприкінці 80-х років XIX ст. "Гурток любителів природи, гірського спорту і Кримських гір", який багато зробив для розвитку туризму й подорожей. На його основі був утворений Кримський горний клуб, правління якого знаходилося в Одесі, а два відділення діяли у Севастополі й Ялті. У подальшому Кримський горний клуб розповсюдив свою діяльність й на Кавказ і став називатися Кримсько-Кавказьким. Свою роботу клуб висвітлював у щорічнику "Записки гарного клубу". Значним надбанням у роботи клубу стала підготовка і видання путівників по Криму і Кавказу.

Активно йшов процес створення туристських організацій й на терені західноукраїнських земель, що належали Австро-Угорщині. У 1905 р. у Галичині була здійснена спроба організувати "Галицьке Туристичне товариство", у 1910 р. розпочало свою діяльність товариство "Чорнигора", яке співпрацювало із "Українським карпатським товариством" і польським татшанським товариством. Вагомий внесок у туристично-краєзнавчу роботу серед галицької молоді зробила діяльність дитячо-юнацької, просвітницької організації "Пласт" і туристичного товариства "Плай".

В цей же час спостерігається активне засвоєння в туристичному напрямку й Карпатського регіону. Розвиток гірського туризму не набуває тут такого поширення, як у Криму. Цей регіон стає, насамперед, осередком лікування і відпочинку, тобто виконує рекреаційні функції. Тут виникають курорти в Трускавцях, Великому Любені, Немирові, Черче. Великою популярністю починають користуватися гірські кліматичні місцевості в районах Сколе, Яремче, Косів, Старожинець.

Таким чином, ми бачимо, що наприкінці XIX - початку XX ст. на українських землях, що були розділені між Російською та Австро-Угорською імперіями, за зразком деяких європейських країн почали створюватися перші туристські організації й товариства, засвоюватися курортні зони.

За радянські часи можна виділити декілька періодів у розвитку вітчизняного туризму. 20-ті роки стали роками активного розвитку туристсько-екскурсійного руху. В цей час туризм розглядався як засіб піднесення культурного рівня народу, з огляду на що широко організовувалися різноманітні екскурсії, тури, походи і мандрівки, ініціаторами яких виступали відомі вчені, історики, громадські діячі. За ті часи в Україні було створено і перші керівні структури галузі туризму.

Пожвавлення туристичної діяльності в республіці спостерігається в післявоєнний період, зокрема у 60-80-ті роки. На основі певного економічного піднесення, покращання матеріального становища значної маси населення складаються сприятливі умови для туристично-екскурсійного руху. Насамперед, це торкається внутрішнього туризму, всі види якого досить активно і успішно розвиваються.

Широкі можливості для розвитку туризму з'являються з набуттям Україною державної незалежності. За десять років існування незалежної держави створюються тисячі туристичних організацій, активно починає розвиватися міжнародний туризм.

Таким чином, туризм на українських землях починає активно розвиватися з середини XIX ст., пройшовши еволюцію від мандрівок і подорожей, які були засобами вивчення історії та культури народу, до створення більш розвинутих форм. На сьогодні став однією із найрозвинутіших галузей економіки, важливим соціальним інститутом і каналом "народної дипломатії".

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Про туризм: Закон України // Урядовий кур'єр. - 1995. - 15.10.95.

2. Алешин В.М., Серебренников А.В. Туристская топография. - М., 1985.

3. Биржаков М.Б. Введение в туризм. - СПб: Изд-во Торговый дом Терда", 1999. - 192 с.

4. Власов АЛ. и др. Турист. Библиотека туриста. - М., 1974.

5. Гаврилюк С.В. Краєзнавча й екскурсійна діяльність церковних братств Волині наприкінці XIX ст. //З історії вітчизняного туризму. - К., 1997.- С. 39-44.

6. Економіка сучасного туризму. / Під ред. Карпової Г.А. - М.: Видавництво "Герда", 1998.

7. Євдокименко В. Регіональна політика розвитку туризму. (Методологія формування, механізм реалізації). - Чернівці: "Прут", 1996. - 288 с.

8. Квартальный В.А., Федорченко В.К. Туризм социальный: история и современность. - К.: Вища школа, 1989. - 342 с.

9. Квартальный В.А., Романов А.А. Международный туризм: политика развития: Учебное пособие. - М.: Сов. спорт, 1998. - 143 с.

10. Кулагіна Г.Д., Попелева С.В., Сенін В.С. Статистика туризму. Навчальний посібник. - М.: МЕСІ, 1996. - 176 с.

11. Луцький Я.В. Історія туризму в Галичині до 1939 р. // З історії вітчизняного туризму. - К., 1997. - С.66-75.

12. Основні показники Державної програми розвитку туризму до 2005 року та діяльності туристичних підприємств України. - К.: Державний комітет України по туризму, 1996. - 15 с.

13. Про стан та перспективи розвитку туризму в Україні. К.: Вид-во КІТЕП, 2000. - 87 с.

14. Рухлов Ю.В. История развития туристско-экскурсионного дела. - М.: ЦРИБ "Турист", 1989. - 77 с.

15. Спутник туриста / Сост. К.И. Вахлис. - К., 1991.

16. Туризм на порозі XXI століття: освіта, культура, екологія: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (18-20 жовтня 1999 р., м. Київ). - К.: Вид-во "КІТЕП", 1999. - 268 с.

17. Туризм у XXI столітті: глобальні тенденції і регіональні особливості: Матеріали ІІ-ої Міжнародної науково-практичної конференції (10-11 жовтня, 2001 р.) /Редкол.: Цибух В.І. (голова) та ін. - К.: Знання України, 2002. - 560 с.

18. Шаповал Г.Ф. История туризма: Пособие. - Минск: "Экоперспектива", 1999.-303 с.

19. Федорченко В.К., Мініч І.М. Туристський словник-довідник: Навчальний посібник. - К.: Дніпро, 2000.

20. Цибух В. І. Туризм - це добробут в нашому домі // Гостиничный бизнес. - 2000. - № 1 - С. 6-8.

21. Цибух В. І. Туризм в Україні на зламі тисячоліть // 6 континентів. - 2000. -№ 5. - С. 3.

Размещено на Allbest.ru