Оптимізація державного регулювання ринку послуг в Україні

· законодавчі - розробка та прийняття комплексної державної Програми розвитку соціального туризму в Україні, розрахованої на 10 років, основними етапами якої мають стати: прийняття законів України «Про соціальний туризм», «Про молодіжний та дитячий туризм», Концепції розвитку спеціалізованої туристичної інфраструктури (для інвалідів, родинного відпочинку, студентів тощо);

· забезпечення умов для залучення до активного споживання туристичних послуг інвалідів, пенсіонерів, військовослужбовців, малозабезпечених та багатодітних громадян та їх родин, у тому числі через розвиток спеціалізованої туристичної інфраструктури для відпочинку людей з обмеженими фізичними можливостями, побудова пансіонатів та санаторіїв для сімейного відпочинку, розвиток недорогих видів відпочинку: турів вихідного дня, екскурсій, сільського зеленого туризму, агротуризму тощо;

· створення дієвих дисконтних систем для молоді та студентів, впровадження системи «культурних карток», підтримка міжнародних дисконтних карток та студентських посвідчень, формування системи пільг для іноземних студентів та молоді, що прибули до України з метою навчання, подорожей чи за програмою культурного обміну (наприклад, введення диференційованих тарифів на транспортні послуги для іноземних студентів, знижки на розміщення, харчування, страхування, туристичні послуги);

· підтримка культурного обміну між молоддю та дітьми різних країн, зокрема через створення літніх міжнародних таборів, центрів екологічного туризму (волонтерських таборів), літніх університетів і мовних шкіл в туристично привабливих регіонах України, проведення міжнародних конкурсів, олімпіад, фестивалів;

· сприяння розвитку спеціалізованої інфраструктури та супутніх послуг, розрахованих на потреби молодіжного туризму та культурного обміну (кемпінги, інформаційні служби, довідкова література, табори, хостели тощо). Пріоритетним напрямом може стати розбудова системи недорогих готелів - хостелів у туристичних центрах України;

· створення умов для сезонного працевлаштування молоді в туристичній галузі (сезонні біржі праці, сприяння залученню молоді до сезонних робіт та їх оплата тощо), системи пільгового кредитування для студентів та молоді з метою участі в туристичних та обмінних програмах (пільговий відсоток на кредит, невелика застава тощо);

· розробка, впровадження та популяризація системи відпускних чеків для працівників комерційних структур, які потребують додаткового захисту, на зразок профспілкових туристичних путівок для працівників бюджетних установ;

· залучення до розвитку соціального туризму органів місцевого самоврядування і впровадження механізмів стимулювання підприємців щодо розвитку соціального туризму (наприклад, наданням певних податкових пільг, преференцій) [34].

Ці заходи мають стимулювати туристичний та культурний обмін між молоддю та студентами різних країн світу й Україною, сприяти ефективному впровадженню державної політики соціалізації молоді, створити привабливий імідж держави, зробити нашу країну відкритою для світового суспільства. Отже, як вже неодноразово зазначалося, розвиток туристичної галузі є надзвичайно актуальним для України [29, c.45]. Унікальний комплекс історичних, культурних та природних пам'яток, значні рекреаційні можливості, які має наша держава, приваблюють дедалі більше туристів, у тому числі й іноземних. Забезпечувати належну віддачу від цього потужного потенціалу, використовувати його для активного відпочинку та оздоровлення людей можна лише за умови чіткої організації туризму, впровадження ефективних механізмів державного регулювання галузі, залучення до неї досвідчених і кваліфікованих кадрів. Виходячи зі світового досвіду необхідно, щоб законодавчі та виконавчі органи забезпечили зацікавлений підхід до розвитку туризму, щоб він став частиною загальнодержавної гуманітарної політики і пріоритетів, враховувався при розгляді інших питань, які мають національне значення.

Державне регулювання розвитку туристичної галузі є одним з механізмів реалізації політики держави в галузі туризму [35, c. 244].

Розвиток туристичної галузі характеризується позитивною динамікою змін кількісних та якісних показників туристичної галузі: збільшенням туристичних потоків, відрахувань у державний та місцевий бюджети, підвищенням рівня зайнятості в туристичній галузі тощо.

Таким чином, на основі проведеного аналізу відмітимо, що окремі елементи механізмів державного регулювання туристичної галузі вище зазначених країн, ефективність яких перевірена часом та підтверджується конкретними досягненнями в розвитку туризму, доцільно використовувати для розвитку туристичної галузі України з урахуванням її історичних, правових і культурних особливостей.

На основі аналізу історії та сучасних тенденцій розвитку туризму, визначимо, що туристична галузь України, маючи потужний туристично-рекреаційний потенціал, розвивалася без урахування особливостей її функціонування, глибокого проникнення в суть проблем та за відсутності цілеспрямованої, комплексної туристичної політики держави й відпрацьованих механізмів управління. Це призвело до переорієнтації туризму на виїзний, руйнування системи соціального туризму, важливих складових інфраструктури галузі. Реформування системи державного регулювання галузі висвітило низку проблем, що потребують вирішення. Це, насамперед, невідповідність чинної нормативно-правової бази потребам та тенденціям розвитку туристичної галузі. Незважаючи на прийняття нової редакції Закону України «Про туризм», який, безперечно, став кроком вперед, існує нагальна потреба у вдосконаленні правового забезпечення галузі і приведення його у відповідність зі світовими стандартами. Крім того, перешкодою на шляху ефективного розвитку та інтеграції туристичної галузі стала відсутність протягом тривалого часу виваженої регіональної політики, що зумовило потребу у створенні структури державного регулювання туризму в Україні з урахуванням сучасних реалій та досвіду країн з високорозвиненою туристичною індустрією [30].

Однією із найважливіших проблем розвитку туристичної галузі України є відсутність суттєвої державної підтримки місцевих ініціатив щодо розвитку туризму. Проте зарубіжний досвід свідчить, що максимального ефекту в розвитку туризму можна досягти лише за умов співпраці органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадських і професійних організацій та підприємницьких структур.

На думку одного з провідних спеціалістів туризму Роберта А. Браймера «У теперішній час найбільш гальмівним фактором у розвитку туризму на суспільному рівні є відсутність уваги та підтримки з боку політиків та громадської влади. Коли на туризм не зважають, його доходи не визначені, відсутнє ретельне планування та, як наслідок , відсутній і розвиток» [6, c.245].

Тому туризм має знаходити своє відображення в планах розвитку галузей народного господарства, включатися до загального плану соціально-економічного розвитку України. Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає у створенні продукту, конкурентоспроможного на світовому ринку, здатного максимально задовольнити туристські потреби людей, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при забезпеченні збереження екологічної рівноваги та історико-культурної спадщини [4].

Іноземні інвестиції, які надходять в Україну, йдуть переважно в промисловість та агропромисловий комплекс. Проте як готельний та рекреаційно-туристський бізнес також потребують інвестиційних ресурсів, і зокрема прямих іноземних інвестицій, що дасть можливість підвищити прибутковість цієї галузі та збільшити надходження до бюджету.

Активний ріст туристичного підприємництва залежить від реалізації прийнятих державних програм розвитку туризму; наявності законодавчої бази, яка стимулює та підтримує механізми фінансування і інвестування в галузь туризму; розвиток економічної діяльності підприємств курортно-рекреаційного господарства; активізації інвестиційної політики в галузь туризму.

Для успішного розвитку туризму необхідно забезпечити його раціональне планування і ефективне управління. Перевагами розвитку туризму мають стати нові робочі місця, додаткові прибутки і інвестиційні надходження, модернізація комунальних підприємств, нові технології і ноу-хау.

Стратегічними цілями інвестиційної політики в галузі туризму повинні бути:

v створення законодавчої бази регіонів в області забезпечення гарантій на іноземні інвестиції в туристичний бізнес;

v формування сприятливого іміджу регіонів в області надання рекреаційно-туристичних послуг;

v створення сприятливого інвестиційного клімату;

v стимулювання приливу капітальних вкладень у реконструкцію і будівництво сучасних туристичних комплексів, санаторіїв, готелей, відповідних до міжнародних вимог і стандартів;

v розробка нових турів, які повинні ураховувати етнокультурні, геополітичні, екологічні чинники туристських районів.

Згідно проведених досліджень в Україні основна частина рекреаційних ресурсів зосереджена в Карпатському та Чорноморсько-Азовському регіоні. Відповідно до аналізу вітчизняних та зарубіжних експертів вищі оцінки щодо перспектив розвитку туризму отримав Карпатський регіон, який включає Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську та Чернівецьку області, загальною площею 56,6 тис. кв. км. Даний регіон має в своєму розпорядженні для розвитку туризму всі умови у всіх їх різноманітності, включаючи природні та історико-культурні визначні пам'ятки світового масштабу. Історико-культурний та природно-ресурсний потенціал Карпатського регіону в поєднанні з вигідним географічним положенням в центрі Європи є вагомою передумовою розвитку туристичної інфраструктури [35, c.332].

Основною метою створення туристичної інфраструктури в Карпатському регіоні є формування на території регіону високоефективного туристичного комплексу відповідно до міжнародних вимог, який давав би змогу задовольнити потреби в туристичних послугах як українців так і представників із інших країн світу і забезпечував надходження до державного та місцевих бюджетів, притоки іноземного капіталу, приросту робочих місць в регіоні, а також збереження і раціонального використовування природно-ресурсного та природно-культурного потенціалу регіону [15, c.87].

Основні задачі, які необхідно вирішити для досягнення мети, полягають в наступному:

· створення сучасного ринку різноманітних туристичних послуг на основі здорової конкуренції;

· створення корпоративних зв'язків між туристичними компаніями Карпатського регіону і організаціями туристичної інфраструктури;

· формування ефективної нормативно-правової бази розвитку туризму;

· створення сприятливих умов для міжнародного в'їзного і виїзного туризму;

· істотне нарощування мережі туристичних об'єктів і інфраструктури;

· підтримка малого підприємництва у туристичній сфері;

· розвиток міжнародної співпраці у галузі туризму;

· економічне стимулювання розвитку матеріальної бази, туристичної інфраструктури через залучення позабюджетних джерел, зокрема іноземних інвестицій для реконструкції і нового будівництва туристичних об'єктів;

· вдосконалення системи інформаційного забезпечення туристичної індустрії, створення краєвої інформаційно-довідкової системи туризму, проведення активної рекламної діяльності, тощо;

· вдосконалення системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації туристичних кадрів;

· проведення необхідних наукових досліджень у сфері туризму.

Карпатський регіон, володіючи великим туристичним потенціалом, в даний час має порівняно нерозвинену туристичну інфраструктуру, що не дозволяє істотно збільшити розвиток іноземного туризму і залучати туристів з інших регіонів України. Матеріальна база туризму потребує реконструкції, потрібне істотне розширення мережі туристичних об'єктів та послуг [12, c.264].

Аналізуючи перспективи розвитку туристичної індустрії в Україні, перш за все, необхідно підкреслити, що сучасний туризм - це та сфера економіки і життєдіяльності суспільства в цілому, яка в тій чи іншій мірі інтегрує практично всі галузі. Саме це і визначає одне з перших місць, яке займає туризм у світовій економіці. Саме цей фактор повинен стати головним у формуванні нового дежавного підходу до туризму як тієї галузі, пріоритетний розвиток якої може позитивно вплинути на економічний та соціальний стан країни в цілому, стимулювати ряд важливих галузей економіки, сприяти зміцненню нового позитивного іміджу України на світовій арені [35, c.56].

Стратегічною метою розвитку туристичної індустрії в Україні можна визначити створення конкурентоспроможного на світовому ринку туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурного довкілля. Програма дій, зорієнтована на досягнення цієї мети, має бути синхронізованою із загальними темпами становлення ринкових механізмів і співвідносною з політикою структурних реформ в економіці. Вона повинна також враховувати накопичений досвід розвитку туризму у світі, що створює сприятливі умови доопрацювання та розроблення відповідної нормативно-правової бази туризму [14].

Нарощування темпів та підвищення ефективності роботи підприємств сфери туризму, становлення туристичної галузі як одніє з провідних галузей вітчизняної економіки стримується невирішеністю питань, розв'язання яких потребує державного регулювання та підтримки виконавчих органів влади.

Одне із ключових питань, яке необхідно вирішити в найближчий час, - питання оптимізації взаємодії туризму і культури як на рівні центральних органів влади, так і на місцях. Культурна спадщина, музеї, театри в більшості країн світу є винятково важливим фактором залучення туристів, генерації міжнародних і локальних туристичних потоків. І в результаті цього, свого клієнта отримують транспорт і громадське харчування, готелі, місцева промисловість тощо [10, c.189].

Подальший розвиток демократії, політична стабільність, визначення пріоритетних напрямків економічного розвитку, майбутній вступ України до ЄС - все це забезпечить створення високоприбуткової туристичної галузі, яка задовольнить потреби внутрішнього та міжнародного туризму, з урахуванням природно-кліматичного, рекреаційного, соціально-економічного та історико-культурного потенціалу країни, її національних особливостей [23].

Поряд із чинниками, що сприятливо впливають на розвиток туризму в Україні, визначимо чинники, які мають негативний вплив на галузь, а саме:

· несформованість цілісної системи державного управління туризмом і курортами в регіонах;

· повільні темпи зростання інвестицій у розвиток туризму;

· невідповідність переважної більшості туристичних об'єктів міжнародним стандартам;

· недостатність державної підтримки просування національного туристичного продукту на внутрішньому і світовому ринку послуг;

· недостатній розвиток інформаційної інфраструктури та наукового забезпечення галузі;

· незадовільний стан туристичної, сервісної та інформаційної інфраструктури вздовж автомобільних доріг і міжнародних транспортних коридорів, а особливо - в сільській місцевості;

· відсутність бюджетного фінансування важливих для розвитку туристичної і курортної сфер України заходів;

· відсутня система контролю за діяльністю суб'єктів курортної галузі [16].

Відповідно до проблем розвитку туристичної галузі України, визначемо шляхи їх подолання:

· вдосконалення нормативно-правової бази туристичної та курортно-рекреаційної галузі;

· створення стратегії розвитку курортів;

· створення сприятливих умов для залучення інвестицій у розвиток туристичної та курортно-рекреаційної інфраструктури;

· створення належних умов для розвитку іноземного та внутрішнього туризму, зокрема, через розвиток окремих туристичних центрів;

· сприяння розвитку готельного бізнесу, підвищення якості послуг, що надаються;

· належний облік туристичних ресурсів України, забезпечення їх раціонального використання та охорони;

· дослідження туристичного ринку, підготовка і поширення інформації про туристичні можливості України;

· представлення країни у міжнародних туристичних організаціях і на міжнародних туристичних заходах;

· забезпечення стимулювання розвитку туризму в економічно депресивних регіонах, сприяння створенню робочих місць у туристичній сфері;

· забезпечення створення безпечних умов для туристичних подорожей;

· розробка нової Державної системи класифікації готелів та інших засобів розміщення на відповідність певній категорії.

Отже, узагальнюючи вище зазначене, визначимо стратегічні пріоритети в розвитку туризму і курортів України:

· формування ефективних правових, організаційних та соціально-економічних засад реалізації державної політики у сфері туризму і курортів;

· пріоритетність внутрішнього і в'їзного туризму та екскурсійної діяльності;

· реалізація через туризм і курортні послуги, гарантованих Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля;

· збереження цілісності та раціонального використання туристичних і курортних ресурсів;

· державна підтримка розвитку дитячого та молодіжного туризму;

· стимулювання розвитку культурного та сільського туризму, які максимально використовують культурний та природний потенціал України;

· формування вертикально інтегрованої структури управління в туристичній та курортно-рекреаційній сферах на регіональному рівні;

· поліпшення інвестиційного клімату в туристично-рекреаційній галузі;

· запровадження європейських стандартів у наданні туристичних та курортних послуг, у підготовці кадрів;

· створення конкурентноспроможного національного туристичного продукту;

· розробка інформаційно-рекламної стратегії щодо популяризації туристичних ресурсів України, формування її позитивного іміджу в світі;

· збільшення надходжень від туризму до державних та місцевих бюджетів.

2.2 Шляхи організації удосконалення здійснення державного регулювання ринку туристичної галузі на рівні регіону

Туристична галузь набуває дедалі більшого значення для розвитку економіки та соціальної сфери в Україні, стрімко інтегрується у світову туристичну індустрію. Пріоритетний напрямок розвитку в'їзного та внутрішнього туризму є важливим чинником підвищення якості життя в Україні, створення додаткових робочих місць, поповнення валютних запасів держави та підвищення її авторитету на міжнародній арені.

Розвиток туризму в Україні істотно впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів широкого вжитку, і є одним з найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки.

У свою чергу важливими факторами розвитку туристичної галузі є природно-рекреаційний та історико-культурний потенціал країни. В Україні діє близько 5700 суб'єктів туристичної діяльності. До послуг туристів понад 1300 готелів, мотелів, кемпінгів, туристичних баз, понад 3000 санаторіїв, Будинків відпочинку, курорти, ресторани, бари, казино [4].

Останнім часом держава та Уряд зробили дуже важливі кроки в законодавстві, яке б сприяло прозорому розвитку галузі, створило умови, що запобігали б нелегальній міграції. Адже траплялися непоодинокі випадки, коли туристичні фірми, прикриваючись ліцензійними документами, штампували візи та вивозили людей за кордон з далеко не пізнавальними намірами.

Нове законодавство адаптоване до відповідного європейського. Це стало можливим завдяки директиві Європейського економічного співтовариства, що висуває певні вимоги до країн-учасниць цього процесу. Законом визначено туристичні ресурси України; учасників туристичної діяльності; засади, цілі та напрями регулювання в галузі туризму; права й обов'язки суб'єктів туристичної діяльності; систему забезпечення безпеки туристів тощо. Щодо останнього, то це було зроблено в двосторонньому порядку: як для громадян України, так і для іноземців [7].

У зв'язку з вищезазначеним виникає проблема вивчення та аналізу туристичної галузі, як стрімко зростаючого механізму національної економіки. Є також необхідність вивчення і регіонального аспекту в туристичній тематиці. Стосовно цієї теми є чимала кількість наукових робіт, як вітчизняних, так і зарубіжних авторів. Адже розвиток туризму на сьогодні одна з найбільш актуальних проблем. Але все ж таки більшість робіт з регіональної проблематики присвячена кримському, карпатському та донецькому регіонам.

В Указі Президента України «Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року» [6] туризм повинен стати одним з джерел поповнення державного та місцевих бюджетів, тому необхідно визначити проблеми роботи туристичної галузі та розглянути основні напрями по їх вирішенню.

В роботі туристичної галузі можна виділити наступні проблеми, що стримують її розвиток. Серед них:

ю відсутність розгалуженої системи інформаційно-рекламного забезпечення діяльності галузі та туристичних представництв за кордоном;
відсутність цивілізованих умов перетину кордону та несприятливий візовий режим для іноземних туристів;

ю податкове законодавство, що не сприяє вкладенню інвестицій в інфраструктуру туризму та санаторно-курортний комплекс;

ю різновідомча підпорядкованість туризму та санаторно-курортного комплексу;

ю недоліки в системі регіонального управління [1];

ю проблема тіньової економіки;

ю необхідність передання частини повноважень органам місцевого самоврядування.

Для удосконалення рекреаційно-туристичної діяльності велике значення має інформація про навколишнє середовище, яке включає демографічні, науково-технічні, політико-правові, соціально-культурні, природні та економічні фактори. До того ж усі фактори макро- та мікросередовища взаємопов'язані і взаємообумовлені. Тому всі дані повинні бути зосереджені у відповідних інформаційних центрах, об'єднаних в єдину інформаційну систему [1]. Ця система повинна бути повна, зрозуміла у використанні та загальнодоступна.

Державна податкова система має суттєвий вплив на соціально-економічну ефективність рекреаційно-туристичної діяльності, тому головним завданням держави є усунення бар'єрів для розвитку туристичної сфери шляхом прийняття Податкового кодексу та проведення виваженої податкової політики з метою підтримки та захисту суб'єктів рекреаційно-туристичної діяльності.

Проблеми, що пов'язані з податковим законодавством України, перш за все, стосуються сплати податку на додану вартість, земельного податку, готельного та курортного зборів.

На нашу думку необхідно деякі з загальнодержавних податків і зборів передати на місцевий рівень, наприклад плата за забруднення навколишнього природного середовища, плата за землю, плата за патент на окремі види торговельної діяльності.

Не відпрацьовано механізм заохочувального оподаткування інформаційно-рекламної діяльності, стимулювання інвестицій у туристичну галузь. Визначення туризму як пріоритетного напрямку розвитку регіону не підкріплено сприятливими умовами, які б створювалися з боку органів влади.
Оптимізація оподаткування рекреаційно-туристичної діяльності сприятиме підвищенню дохідної частини бюджетів всіх рівнів: державного, регіональних, місцевих та підприємств-суб'єктів рекреаційно-туристичної діяльності. Туристична галузь має прямий та опосередкований вплив на підприємства економіки регіону, стимулює розвиток малого та середнього підприємництва, таких секторів економіки, як транспорт, будівництво, торгівля, сільське господарство, виробництво товарів широкого вжитку [5]. Розвиток та створення нових підприємств сприятиме наповненню бюджетів усіх рівнів та розбудові регіону в цілому.

Назріла необхідність надати відповідні повноваження органам місцевого самоврядування щодо розвитку туризму в регіонах. Це сприятиме оздоровленню економіки в регіонах, соціальному захисту його населення та поліпшенню ситуації в туризмі загалом.

Першочерговим має бути поетапне передання місцевий органам влади прав на ліцензування туристичної діяльності, сертифікацію підприємств готельного господарства та пунктів харчування, а також повноважень щодо відповідного контролю.

Основу такого механізму складає фінансово-економічне регулювання розвитку туристичної сфери, яке має здійснюватися через:

Ш механізм платежів за використання природних рекреаційних ресурсів;

Ш ефективну податкову політику;

Ш систему місцевих зборів (курортний рекреаційний збір, податок на приватний житловий фонд, який використовується в рекреаційних цілях, тощо);

Ш механізм ціноутворення на рекреаційно-туристичні послуги;

Ш інноваційно-інвестиційну політику і кредитування [2].

В умовах кризи, коли дуже високим є психологічне навантаження та обмежена кількість сімейного бюджету може бути виділена на відпочинок, необхідно розвивати місцеві види туризму, які є більш дешевими та можуть дати поштовх для розвитку, сумісних з туризмом сфер економіки.

Основною метою створення туристичної інфраструктури в регіоні являється формування на території регіону високоефективного туристичного комплексу відповідно до міжнародних вимог, який давав б змогу задовольнити потреби в туристичних послугах як українців так і представників із інших країн світу і забезпечував надходження до державного та місцевих бюджетів, притоки іноземного капіталу, приросту робочих місць в регіоні, а також збереження і раціонального використовування природно-ресурсного та природно-культурного потенціалу регіону.

Основні задачі, які необхідно вирішити для досягнення мети, полягають в наступному:

ь створення сучасного ринку різноманітних туристичних послуг на основі здорової конкуренції;

ь створення корпоративних зв'язків між туристичними компаніями регіону і організаціями туристичної інфраструктури;

ь формування ефективної нормативно-правової бази розвитку туризму;

ь створення сприятливих умов для міжнародного в'їзного і виїзного туризму;

ь істотне нарощування мережі туристичних об'єктів і інфраструктури;

ь підтримка малого підприємництва у туристичній сфері;

ь розвиток міжнародної співпраці у галузі туризму;

ь економічне стимулювання розвитку матеріальної бази, туристичної інфраструктури через залучення позабюджетних джерел, зокрема іноземних інвестицій для реконструкції і нового будівництва туристичних об'єктів;

ь вдосконалення системи інформаційного забезпечення туристичної індустрії, створення краєвої інформаційно-довідкової системи туризму, проведення активної рекламної діяльності, тощо;

ь вдосконалення системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації туристичних кадрів;

ь проведення необхідних наукових досліджень у сфері туризму.

Висновки

Зарубіжний досвід свідчить, що від кінця минулого століття більшість розвинених країн світу з метою підвищення ефективності державного управління та місцевого самоврядування удосконалили їх механізми шляхом реформування системи державно управлінських відносин, в результаті чого змінилося бачення ролі органів влади щодо задоволення потреб громадян в управлінні та регулюванні наданням соціальних, а зокрема туристичних, послуг. Пріоритетами визначено якість послуг, з метою підвищення якої було сформовано мережу інституцій оцінювання, що в найбільшій мірі послужило їх розвитку.

Туризм у багатьох країнах світу є пріоритетним напрямом розвитку національної економіки та культури. Це зумовлено динамічністю, високоприбутковістю та великим позитивним соціально-економічним і культурним впливом туризму на розвиток країн. Туристична галузь є специфічним і досить складним об'єктом державного управління. Необхідність державної підтримки та регулювання туризму як синтетичної, складної галузі та багатогранної економічної системи з розгалуженою мережею зв'язків, в орбіту якої входить понад 40 суміжних галузей народного господарства (транспорт, зв'язок, харчування тощо), є очевидною [28, с.24].

Для України актуальність аналогічних підходів у державному управлінні та місцевому самоврядуванні визначається потребою нових форм взаємовідносин органів влади усіх рівнів з громадянами, а також стратегічними завданнями на шляху євро інтеграції.

Встановлено, що на теоретичному рівні ставляться питання якості та оцінювання туристичних послуг, що надаються органами влади, про стандарти послуг, але відсутні конкретні розробки для запровадження їх у практику державного управління та місцевого самоврядування.

Аналіз законодавства у сфері надання послуг, доводить, що в цілому проблема ринку послуг має недостатнє правове забезпечення. На сучасному етапі необхідно розробити і прийняти нормативно-правові акти, які б упорядковували стандарти послуг, їх реєстр, оцінювання якості та інші аспекти надання цих послуг на державному та регіональному рівнях. Необхідний перерозподіл повноважень між органами влади, їх структурними підрозділами та посадовими особами, одним із механізмів якого може бути маркетизація ринку послуг через систему оцінювання їх якості. У зв'язку з цим виникає потреба закріплення в нормативно-правових актах органів влади понять якість, критерії якості, показники оцінювання якості. Досвід країн світу щодо формування системи оцінювання якості надання послуг та формування ринку послуг свідчить про те, що найважливішою причиною була реакція органів влади на вимоги громадян щодо перегляду способів задоволення їх потреб при наданні туристичних послуг.

Створення ефективних механізмів надання послуг можливо за умови закріплення організаційних аспектів надання послуг, що пов'язано з потребою змін в структурі та повноваженнях органів влади. Задоволення потреб користувачів ринком послуг визначається показником ефективності -- результативністю (effectiveness), основу якого складає сукупність критеріїв якості (доступність, зручність, своєчасність, повага до особи, відкритість) та сформованих на їх основі показників оцінювання якості надання послуг.

Отже, в ході дослідження доведено, що окремі елементи механізмів державного регулювання туристичної галузі вище зазначених країн, ефективність яких перевірена часом та підтверджується конкретними досягненнями в розвитку туризму, доцільно використовувати для розвитку туристичної галузі України з урахуванням її історичних, правових і культурних особливостей. Звертається увага на обґрунтування вибору стратегічних напрямів розвитку туристичної галузі України на основі аналізу наукових праць вітчизняних і зарубіжних вчених, нормативно-правових актів з урахуванням зарубіжного досвіду.

У зв'язку з викладеним вище державне регулювання туристичної галузі слід розглядати як сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу органів державної влади на розвиток туристичної галузі і створення умов для ефективної співпраці органів державної влади, місцевого самоврядування та приватного сектора щодо розвитку туризму через різні механізми: адміністративні, організаційні, економічні, правові, екологічні тощо.

Бібліографія

1. Державний Комітет Зв'язку та Інформації України. Наказ про встановлення рівня якості послуг проводомого мовлення (Показник оцінки якості послуг проводомого мовлення та його граничний нормативний рівень, п.1.1.1) 14.09.2001р. №133

2. Державний Комітет України по стандартизації, методології та сертифікації. Державний Класифікатор України. Класифікатор відходів ДК 005-96 29.02.1996р. № 89

3. Закон України про захист прав споживачів (ст.1) м. Київ, 12 травня 1991 року № 1023-XII (Введено згідно зі законом № 3161-IV від 01.12.2005р.)

4. Закон України про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності (ст. 1) м. Київ, 1 грудня 2005 року № 3164-IV

5. Міністерство Транспорту та Зв'язку України. Наказ про впровадження системи управління якістю в Державіаадміністрації 20.11.2007 р. № 680

6. Міністерство Транспорту України. Наказ про затвердження Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів (Правила, преамбула) 11.11.2002 р. № 792

7. Президія торгово-промислової Палати України. Рішення про затвердження Інструкції про порядок визначення країни походження товарів/послуг, оформлення та засвідчення Правил повітряних перевезень вантажів (Правила, розділ 3) 14.03.2006 р. № 186

8. Александрова А.Ю. Международный туризм. - Москва, 2001. - 345 с.

9. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. - Львів: Світ, 1995. - 296 с.

10. Гаврилишин І.П. Туризм України: проблеми і перспективи. -К., 1994. - 623 с.

11. Гортенко I.О., Тарангул Л.Л. Економічні райони України: Посібник - К., 1999. - 205 с.

12. Гуляев В.Г. Организация туристкой деятельности: Учеб. пособие/ В.Г.Гуляев. - М.: Нолидж, 1996. - 312 с.

13. Дашутін Г.П., Михальченко М. І. Український експеримент на теренах гуманізму. - К.: Парламенське видавництво, 2001, ст. 151 - 198

14. Долішній М.І., Кравців В.С. Карпатський регіон у контексті державної економічної політики: оцінка стану і стратегія розвитку // Економіка України. - 1995. - № 8.

15. Євдокименко В.К. Регіональна політика розвитку туризму. -Чернівці: Прут, 1996. - 112 с.

16. Інформація “Про стан реалізації державної політики в туристичній та курортно-рекреаційній галузях у 2005 році - Ш кварталі 2006 р.” // Матеріали Комітету Верховної Ради з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму. - 2006. - С. 127.

17. Кузьмін О.Є. Сучасний менеджмент. - Львів: Світ, 1997. - 150 с.

18. Кабушкин Н. И. Менеджмент туризма. - Минск: Новое знание, 2001. - 434 с.

19. Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні: Навч. посіб./ В.Ф.Кифяк. - Чернівці: Книги - ХХІ, 2003. - 300 с.

20. Кузик С.П., Касянчук З.О. Оцінка туристської придатності території Карпат Карпати: український міст в Європу: проблеми і перспективи. - Львів, 1993. - 574 с.

21. Матеш В. Україна запрошує на відпочинок // Вісті з України. -1994.-№4.

22. Мацола В.І. Рекреаційно-туристичний комплекс України / Ін-т регіон. дослідж. НАН України. - Л., 1997. - 259 с.

23. Организация туризма: Учеб. пособие / Ред. Н. Кабушкин. - Минск: Новое знание, 2003. - 632 с.

24. Прейгер Д., Молярчук І. Розвиток іноземного туризму в Україні в контексті розбудови міжнародних транспортних коридорів // Економіка України. - 2001. - №6.

25. Рид Э., Коттер Р., Смит Р. Коммерческие банки. - М.: Космополис, 1991. - 480 с.

26. Ру Д., Сулье. Фінанси підприємства. - К.: Либідь, 1995. - 456 с.

27. Роса В. Природа - чудова, сервіс жалюгідний... Проблеми і шляхи розвитку туризму Прикарпаття // Діло. -1995. - №73.

28. Сейми В.С. Организация международного туризма. - М., 2000. - 334 с.

29. Скворцов Н.Н., Назимов Н.К. Теория и практика менеджмента: зарубежный опыт. - К.: 1992. - 357 с.

30. Сокол Т.Г. Основи туризмознавства. - К., 1995. - 134 с.

31. Статистичний бюлетень “Туризм в Україні” / Державна туристична адміністрація України. - К., 2006. - 48 с.

32. Туризм в Україні: Збірник нормативно-правових актів. -Ужгород, 1999.- Т. 1.

33. Туризм і охорона культурної спадщини: український та польський досвід: Монографія / За заг. ред. Ю.Лебединського, В.Вакуленка, І.Валентюка, С.Коротич, М.Онисько. - К.: К.І.С., 2003. - 176 с.

34. Цибух В.І. Стан і перспективи розвитку туризму в Україні // Туристично-краєзнавчі дослідження. - К., 1999. - Вил. 2.

35. Школа І.М., Григорків В.С, Кифяк В.Ф. Розвиток міжнародного туризму в Україні. - Чернівці, 1997. - 442 с.

36. В Україні створюються умови для прийому європейських гостей. Всеукраїнська громадська місія “Україна - відома” //http://www.ukrcognita.com.ua/ukr/tourism/57/

37. Державна служба туризму і курортів //http://www.tourism.gov.ua/

38. 3акон України про туризм //http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi/

Размещено на Allbest.ru