Історія туризму

Размещено на http://www.allbest.ru

Туризм

Туризм-тимчасові виїзди (подорожі) людей в іншу країну або місцевість, на відмінну від місця постійного проживання на термін від 24 годин до 6 місяців протягом одного календарного року або з вчиненням не менше однієї ночівлі в розважальних, оздоровчих, спортивних, гостьових, пізнавальних, релігійних і інших цілях без заняття діяльністю, оплачуваною з місцевого джерела. Етап професійних подорожей і елітного туризму З найдавніших часів безліч людей вирушали в подорожі з метою пізнання світу й відкриття нових територій, з торговими, дипломатичними, військовими, релігійними та іншими місіями. Всі ці мандрівники потребували певних послуги з боку місцевого населення в плані розміщення, харчування і т. д. Історично першими підприємствами індустрії туризму стали таверни, які користувалися сумнівною репутацією будинків терпимості. Паломники, що йдуть в Рим на свято1300 року. В античні часи основними мотивами подорожей були торгівля, освіта, паломництво, лікування. У Древній Греції зародилися й спортивні поїздки (Олімпійські ігри). Розвиток торгівлі призвело до масового будівництва доріг, постоялих дворів, таверн. Деякі постоялі двори по розкоші не відрізнялися від будинків багатих людей. Римська аристократія брала активну участь в рекреаційних подорожах - на свої вілли, до моря, в гори. На сході в давнину подорожували караванами на верблюдах. Ночували в шатрах в караван-сараях (постоялий двір із загоном для тварин).Рівень обслуговування був набагато вище, ніж в Європі через більш активної торгівлі. У середні століття серед подорожей підсилився релігійний фактор - величезні маси людей спрямовувалися до християнських і мусульманських святинь. І тільки епоха Ренесанса послабила релігійні мотиви й підсилила індивідуальний характер і освітню спрямованість поїздок. Молоді люди нерідко відправлялися в тур по Європі, перш ніж зайнятися професією. Європейське суспільство відпочивало на курортах Швейцарії, Німеччини, Австрії, Греції, Італії.

Етап масового туризму

Цей етап характеризують: зародження спеціалізованих підприємств по виробництву туристичних послуг (XIX століття), а також становлення масового і соціального туризму (до Другої світової війни) і швидкий розвиток індустрії туризму і масового конвеєрного туризму (до 80-х років XX століття). Морська прогулянка, Німеччина. 1895 рік. Зародженню масового туризму сприяв розвиток промисловості, а як наслідок - розмежування вільного часу, поява оплачуваних відпусток. Крім того, революційний розвиток транспорту поява пароплава, паровоза, розширення мережі доріг також зіграло важливу роль. Перші висококласні готелі з'явилися в Німеччині та Швейцарії на початку XIX століття, у другій половині століття - створюються бюро подорожей, які організовували туристичні поїздки й реалізовували їх споживачеві. У першій половині XX століття в Німеччині та СРСР стимулювався масовий відпочинок, спортивний туризм та військово-прикладні види спорту. Після економічного спаду, пов'язаного з Другою світовою війною, почався новий етап. С50-60-х років XX століття почався активний розвиток туристичних фірм, масового будівництва готелів і різного роду розважальних закладів. Європейський туризм був орієнтований на прийом американських туристів, а з 1970-х років, намітився ріст і виїзного туризму. З 1980-х років темпи зростання туризму сповільнилися, а масовий туризм трансформувався в диференційований. Туризм стає стилем життя, підсилюється тенденція до розширення асортименту послуг, появі нових об'єктів рекреації. Популярними стають індивідуальні тури, екологічний і спортивний туризм. Туризм в СРСРВ СРСР розвивалася мережа профспілкових лікувально-профілактичних і курортних установ, дитячий сезонний і спортивний туризм. Виїзний туризм за межі СРСР був обставлений численними перепонами і доступний тільки вузькій групі осіб. Подорожі за кордон сім'ями не допускалися. [2] Поряд з цим СРСР за розмахом туристичного руху займав одне з перших місць у світі. У 1959 році була випущена серія поштових марок СРСР, присвячених

Основні чинники виникнення подорожей, а загалом і туризму в суспільстві

1. Соціальні. Розвиток суспільних відносин зумовив демографічні й міграційні процеси, необхідність системи засобів гостинності для їхньої реалізації. 2. Економічні. Збільшення доходів населення, значний економічний потенціал окремих регіонів і центрів зумовлює розвиток туристично-рекреаційних комплексів, насамперед розвиток сфери гостинності. 3. Культурні. Особливості ментальності, культури, релігії вплинули на потреби, мотиви, цінності подорожуючих, зумовили формування системи засобів гостинності, визначили профіль їхньої спеціалізації. 4. Науково-технічний прогрес. Використання досягнень науки і техніки зумовило зміну форм та методів діяльності засобів гостинності використання новітніх технологій, технічних засобів, інформаційних систем. 5. Політичні. Система законодавчих і нормативних принципів держави зумовлює вплив на комплекс функціональних характеристик засобів гостинності, будівництво й умови оснащення засобів розміщення, створення корпоративних форм організації. Чинник освоєння або завоювання нових територій визначив геопросторове поширення принципів організації сфери гостинності тієї чи іншої держави6. Природно-ресурсні. Освоєння рекреаційно-туристичних природних ресурсів, ландшафтів зумовлює створення рекреаційно-туристичної інфраструктури, насамперед сфери гостинності. 7. Історичні. Відобразилися в еволюції форм і методів організації засобів та сфери гостинності загалом і зміні одних історичних форм засобів та методів гостинності іншими. Виокремлено основні періоди в еволюції сфери гостинності: виникнення перших закладів гостинності (IV тис. до н. е. V ст. н. е.); формування спеціалізованих закладів розміщення (VI--XV ст.); розвиток готельної та ресторанної сфери у XVI на початку XX ст.; сучасний поступ світового готельного господарства.

Формування перших закладів гостинності (IV тис. до н. в. V ст. н. в .)

Створення перших закладів розміщення у IV тис. до н. е. пов'язано з необхідністю забезпечення мандрівників місцем для ночівлі, харчування та відпочинку. Від стану розвитку системи засобів гостинності суттєво залежала інтенсивність подорожей, господарство окремих центрів і регіонів. Засоби гостинності відображають риси матеріальної та духовної культури, традиції прийому гостей різної національності. Перші історичні згадки про мандрівки розміщені в античних джерелах і пов'язані з регіонами Стародавнього Єгипту, Близького Сходу та Греції. Саме між ними здійснювались найінтенсивніші подорожі з метою торгівлі, паломництва, завоювання, а також оздоровлення, розваг і культурного пізнання. Давні письмові згадки про спеціалізовані заклади розміщення виявлено серед вавилонських манускриптів. Зокрема, Кодекс вавилонського царя Хаммурапі (1792--1750 рр. до н. е.) згадує таверни. Крім основних функцій надання послуг із харчування, а також будинків розпусти, вони відомі як засоби, що надавали послуги з ночівлі. У Кодексі цар Хаммурапі зобов'язує власників таверн доносити владі на відвідувачів, котрі у розмові виявляли намір вчинити злочин. Розширення торгових зв'язків на Близькому Сході й у Стародавній Греції в І тис. до н. е., пов'язані з ними тривалі подорожі сприяють організації розгалуженої мережі закладів не лише для надання послуг з харчування, а й типових засобів із розміщення заїжджих дворів. Вишуканістю обслуговування, оригінальністю архітектурного стилю та широким використанням прогресивних нововведень для зручності перебування гостей вирізнялись давньогрецькі заїжджі двори. У Стародавній Греції набули поширення два типи заїжджих дворів: приватні катагогії; державні пандокеї. У таких міських дворах, незалежно від форми власності, передбачалось постійне водопостачання керамічними трубами, наявність у дворику туалету латрики, водоймищ, фонтанів, декоративного озеленення. У подібних закладах часто зупинялись державні службовці, багаті патриції, котрі прибували на спортивні змагання, відвідували театри, відомі храми. За Римської імперії мережа заїжджих дворів і таверн, головно державних, стає особливо розгалуженою. Такі двори розташовувались, окрім міст, у селах, уздовж усіх основних доріг, на відстані близько 25 миль (40,225 км) один від одного з таким розрахунком, щоби державні чиновники не втомлювались у дорозі, відпочиваючи в кожному з них. Чітка суспільна диференціація, характерна для Римської імперії, позначилась на особливостях обслуговування. Послуги у державних закладах гостинності надавали державним службовцям строго за спеціальною урядовою перепусткою. У таких заїжджих дворах, згідно з твердженнями знаного мандрівника Марко Поло, умови облаштування й обслуговування давали змогу зупинятись чиновникам найвищого державного рівня. До часу подорожі відомого венеціанця у Східну Азію таких дворів налічувалось близько 10 тис. Високий рівень сервісу забезпечували, окрім державних заїжджих дворів, приватні заїжджі двори, які створювали багаті землевласники на окраїнах своїх володінь, гладіатори, котрі вкладали заощадження у сферу гостинності. Заїжджі двори і таверни, зорієнтовані на обслуговування широкого кола відвідувачів, купців, ремісників, селян та інших категорій простолюду, пропонували обмежений обсяг послуг. Здебільшого місце для ночівлі надавали на соломі поряд з худобою, елементарні послуги були відсутні. Таверни вважались місцем розпусти, аристократам заходити туди вважалось непристойно. Водночас у Стародавньому Римі значну увагу приділяли лікувальним процедурам оздоровленню мінеральними й термальними водами, цілющим гірським повітрям. У III-IV ст. до н. е. була створена мережа оздоровчих центрів на Адріатичному узбережжі, де використовувались термальні джерела та морське повітря, кліматичних курортів у тяжко доступних районах Альп, послугами яких користувалася лише політична еліта римського суспільства. У регіонах Стародавньої Персії, Середнього Сходу та Закавказзя, через котрі пролягали важливі караванні шляхи з Китаю в Європу, зупинку на ночівлю забезпечували переважно в шатрі його розбивали поряд зі шляхом. У вузлових пунктах, поблизу гірських, річкових переправ, на проміжних зупинках тривалого шляху своєрідною формою заїжджих дворів були караван-сараї. Караван-сараї, відомі з II-І тис. до н. е., особливо поширились у IX-XVIII ст. Вони утворювали цілі гостинні комплекси з просторим прямокутним внутрішнім двором, від якого вели входи у житлові кімнати. В окремих караван-сараях передбачались приміщення для ділових відносин, двір з огорожею для тварин. Ці заклади були оточені оборонними мурами для захисту від розбійників і стихій (піщаних бур, вітру). Жваві торговельні зв'язки азійського регіону позначились на вищій якості обслуговування та більшому обсязі послуг, які надавали подорожнім, порівняно з європейськими країнами. У Грузії караван-сараї мали накриту поздовжню залу, освітлену ліхтарем, до якої виходило декілька кімнат. Пізніше караван-сараї за функціональним призначенням диференціювались на торгові та заїжджі. Перша група складалась із торгових та ремісничо-виробничих приміщень; заїжджі караван-сараї розраховувались на тривале перебування з в'ючними тваринами та транспортними засобами, складались із житлових та службових приміщень, розташованих навколо внутрішнього двору. Значно розвинутою була сфера гостинності у Вірменії. У XIII ст. тут караван-сараї чітко поділялись на одно -, двоповерхові ханапари, розташовані в центрі, поблизу торгових площ, багато оздоблені різьбленим орнаментом, де зупинялись купці з караванних шляхів, для осіб скромнішого достатку. Ханапари водночас виконували функції ділових центрів, де укладали торгові угоди, здійснювали розрахунки, організовували каравани. Отже, виникнення перших засобів гостинності розміщення та харчування пов'язане з регіонами найвищого економічного розвитку Близьким Сходом та Середньою Азією і тяжіють до місць найбільшого руху людей найважливіших торгових шляхів, великих міст. Серед закладів гостинності простежуємо диференціацію стосовно категорії гостей, які обслуговувались, регіону виникнення.

Історичні етапи розвитку туризму

Всю історію розвитку туризму можна розділити на чотири основні етапи: Перший з найдавніших часів до 1841 року це початковий етап розвитку туризму. Другий з 1841 року до 1914 року етап становлення організованого туризму. Третій з 1914 року до 1945 року формування індустрії туризму. Четвертий з 1945 року до наших днів етап масового туризму та глобалізації туристичної індустрії. Охарактеризуємо кожний етап окремо і дамо пояснення, саме таку періодизацію має розвиток туризму.

ПЕРШИЙ ЕТАП Цілком очевидно, що попередницею сучасної туристичної, н нинішньому розумінні цього слова, подорожі була будь-яка мандрівка, яку здійснювали наші предки. Основними чинниками, що спонукали наших предків мандрувати, були: потреба освоєння нових територій, зручних для проживання та різних видів діяльності; людська цікавість, бажання пізнати оточуючий світ. Найдавнішим видом транспорту можна вважати човен. Первісна людина, як правило, створювала собі житло біля водоймищ: річок, озер, морів. Це давало їй можливість не тільки мати продукти харчування, яких багато у водоймищах, але й, завдяки пересуванню з одного місця до іншого, освоювати оточуючий світ, знаходити місцевості з більш комфортними умовами життя, отримувати нові можливості. Первісні люди створювали перші комунікації, засоби пересування, прокладали шляхи, вчилися краще орієнтуватися на місцевості. Усе це закладало підвалини майбутніх подорожей на далекі відстані. Однак системи в організації мандрівок ще не існувало. Подорожі у стародавньому світі мали, здебільшого, стихійний і примусовий характер. Як правило, це були міграції до більш сприятливого місця проживання.

В результаті розвитку суспільства, виникнення товарно-грошових відносин, розподілу праці та виокремлення осіб, що не були зайняті в суспільному виробництві та управлінні, з'явилися категорії людей, які постійно подорожували. Для першого етапу розвитку подорожей і туризму були характерні такі риси: Розвиток торгівлі, що, в свою чергу, сприяє соціально-економічному розвиткові суспільства і задоволенню потреб людини в пізнанні оточуючого світу, інших народів, налагодженню економічних, культурних та політичних відносин між ними. З історії ми знаємо, що багато купців були водночас і мореплавцями, і вченими (зрозуміло, в тогочасному розумінні цього слова). Серед них можна назвати відомого мореплавця, венеціанського купця ХШ ст. Марко Поло, який залишив нащадкам книгу спогадів, що правдиво змальовувала культуру та побут народів Сходу та довгий час була керівництвом для складення географічних карт. Розвиток різних релігій також сприяв розвиткові подорожей в різні епохи, особливо в епоху Середньовіччя. Виконання віруючими релігійних призначень, прочанство сприяли тому, що для прочан створювалися необхідні умови для проживання, харчування, транспортування та ознайомлення зі святинями (своєрідне екскурсійне обслуговування). Тобто це були ті ж самі послуги, якими забезпечувалися в подальшому туристи. Прикладом цього може бути Києво-Печерська лавра, яка мала для обслуговування прочан у ХУП ст. аптеку, бібліотеку церковних книг, трапезну та «гостинні будинки», своєрідні готелі. Також прочани були однією з найбільш захищених категорій подорожуючих, у питаннях збереження здоров'я та життя. Цьому сприяли сам статус прочанина та різні заходи, до яких вдавалися організатори прочанство (різні релігійні ордени та місії; наприклад, організацією прочанство займався Мальтійський орден).Розвиток культури і мистецтва. Природно, що з'явилася певна категорія подорожуючих з метою ознайомитися зі звичаями, культурою та визначними пам'ятками мистецтва, а також дещо інша категорія мандрівників: ті, що прагнуть отримати освіту в інших країнах, вивчити або вдосконалити іноземні мови. Пізнання людиною природи призводить до відкриття нових земель, місць з унікальним кліматом, цілющих якостей мінеральних джерел, які можуть поліпшувати здоров'я людини. Це сприяло розвиткові подорожей з метою оздоровлення. Збільшення частки вільного часу в суспільстві є також важливим чинником, який сприяв появі туризму. Адже вільний час надає людині не тільки можливість відновлення своєї життєвої сили, а й змогу раціонально і корисно використати свій вільний час для пізнання оточуючого світу, займатись улюбленою справою та виховувати дітей та молодь, використовуючи досвід і досягнення минулих поколінь. Характер подорожей на першому етапі розвитку був здебільшого стихійним і вимушеним. Види подорожей на цьому етапі можна класифікувати за засобами пересування: пішохідні мандрівки; з використанням яті них транспортних засобів; з використанням тварин. За мотивами подорожі поділялися на пізнавальні, розважальні, оздоровчі, торгові, дослідницькі, прочанство, військові походи, морські експедиції. Незважаючи на розвиток окремих напрямків туризму, розширення спектру цілей подорожей і навіть на проведення окремих заходів та будівництво спеціальних об'єктів для відпочинку, лікування, харчування, розваг для подорожуючих, туризм на початковому етапі не був організованим, масовим явищем, а також не мав комерційної спрямованості. Деякі комерційні заходи окремих осіб та організацій, які допомагали у здійсненні подорожей, були відособленими. Системною організацією таких заходів ніхто не займався. З XVIII ст. епізодично туризм існував, але не був окремою галуззю цілеспрямованої діяльності. Така ситуація у розвитку туризму спостерігалася майже в усіх розвинених країнах до другої половини XIX століття. Але незважаючи на те, що туризм на першому етапі розвитку не був окремою галуззю економіки та всеохоплюючим масовим явищем в суспільстві, доступним більшості, все ж таки він виконував властиві йому суспільні функції, а саме:

пізнавальну;

економічну;

соціокультурну;

рекреаційну (або оздоровчу);

політичну;

виховну.

ДРУГИЙ ЕТАП розвитку туризму характеризується появою перших туристичних організацій. Одним з перших, хто здійснив організовану подорож для великої кількості людей, Томас Кук, будучи бідним баптистом, оголосив війну п'яницям і курцям. І коли в 1840 році була відкрита залізнична гілка, яка пов'язала Дербі з Рагбі, Томас Кук несподівано зрозумів, що таке прекрасне винахід, як залізниця, необхідно використовувати для реклами тверезого способу життя. Кук вирішив найняти поїзд, щоб відвезти на ньому "друзів тверезості" з Лейстера в Лафборо на квартальний з'їзд асоціації непитущих південних графств центральної Англії. 570 "друзів тверезості" занурилися в дев'ять відкритих вагонів. Надалі в рекламних цілях залізні дороги стали надавати Куку знижки, які дозволяли організовувати розважальні поїздки і для людей із самими обмеженими фінансовими можливостями. Тому клієнтів були не сотні, а тисячі. Його екскурсії та подорожі ґрунтувалися на дуже дієвому принципі: "Отримання максимальної вигоди для максимальної кількості людей за мінімальною ціною". Влітку 1845 року Томас Кук організував першу розважальну подорож без проповідей і стриманості. Для своєї першої подорожі - втім, як і для всіх наступних, Кук видав невеликий путівник з розповіддю про всі визначні пам'ятки, які туристи зможуть побачити. Успіх перевершив найоптимістичніші очікування. Ще під час рекламної кампанії попит на квитки був такий високий, що довелося найняти два поїзди замість одного. Освоївши маршрути по Шотландії, Ірландії, Північному Уельсу і на острів Мен, Кук пішов далі. Він запропонував кільком великим землевласникам центральної Англії відкрити їх замки та парки простим людям для огляду. Кук розробив маршрути по багатьох європейських містах. У 1865 році він відкрив для співвітчизників Новий Світ, а для американців - батьківщину їх предків. Діяльність здійснювалася через агентство "Томас Кук і син", першої контори, що спеціалізується на організації туристичних поїздок. Одним з перших американських клієнтів фірми став Марк Твен. Коли в 1892 році засновник туризму помер, його статки оцінювалися в 2497 фунтів непоганий результат для людини, яка почала працювати за 6 пенсів на тиждень.

Етап професійних подорожей і розвиток науково-технічного прогресу (на рубежі ХІХ-ХХ ст. з'явилися нові види транспорту, які зробили подорожі більш комфортними та швидкими, будувалися дороги, створювалися нові засоби комунікації); туризм формується як окремий елітний вид відпочинку для заможних верств населення (основними категоріями подорожуючих були аристократія, службовці, вищі та середні військові чини, інтелігенція, буржуазія); створювалася туристична інфраструктура (туристичні фірми, готелі, заклади харчування та розваг для подорожуючих, транспортні агенції). з'являлися перші туристичні кадри (менеджери туризму, тур агенти, екскурсоводи, гіди, інструктори); створювалися нові туристичні центри, курорти, розвивали старі. Отже, туристична галузь у цей період перебувала в процесі становлення. Для ТРЕТЬОГО ЕТАПУ розвитку туризму характерні такі риси: туризм як галузь економіки вже існує; швидко формується туристична індустрія;з'являються державні та міжнародні туристичні організації, що свідчить про вихід туризму на державний та міжнародний рівні;офіційно встановлюються відпустки для працюючих, що дозволяє здійснювати подорожі людям, зайнятим на виробництві; розширюється географія туристичних подорожей. ЧЕТВЕРТИЙ ЕТАП розвитку туризму характеризується такими рисами: - значне зростання добробуту населення; збільшення частки вільного часу; на державному рівні встановлені обов'язкові оплачувані відпустки для працюючих; активно функціонує та розвивається туристична індустрія; туризм стає головною галуззю економіки багатьох країн; створені та функціонують основні міжнародні туристичні організації; туризм стає масовим явищем у світі, доступним для більшості громадян розвинених країн; туризм стає одним із чинників глобалізацій них процесів у світ.і

Значення туризму для історії людства

Туризм полягає у тому, що: туризм надає можливість людині краще пізнавати оточуючий світ; туризм впливає на ціннісні орієнтації людини відносно відпочинку, що, в свою чергу, впливає на формування світогляду людини; туризм виявляє рівень культури та добробуту суспільства; туризм сприяє створенню оптимальної стратегії і тактики мирного співіснування націй в гуманному співтоваристві на екологічно чистій планеті.

Туризм стародавнього світу

туризм стародавній гостинність

Наближаючись до славного мiста Порту, вiдкриємо вам великий секрет. Попри поширенi уявлення, назва Португалiї походить не вiд «порту галiв» i, тим паче, не вiд «порту пiвнiв» («галло» -- «пiвень»). Насправдi ймення країнi дали Портус, тобто «порт», i «Кале» -- фортеця, розташована через рiчку вiд порту. Пiсля вiдвоювання у маврiв тутешнє графство так i називали Портукальським. Чому ж тодi символом країни є півень? Легенда оповідає так. На вiдомому паломницькому шляху прочани зупинилися на нiч в одного господаря, пiсля чого в нього пропали речi. Подорожнiх привели до суддi. Той сидiв за багатим обiднiм столом i, не бажаючи дуже вiдволiкатися, сказав: «Винні? Стратити!» -- у тi часи саме так карали за крадіжку. Один прочанин упав на колiна й попросив у Господа сотворити чудо на доказ їхньої невинностi… I смажений пiвень, скочивши з тарелі, прокукурікав! Нинi у прославленому португальському центрi гончарства Барселушi є стела XIV столiття, на якiй з одного боку зображений паломник iз зашморгом на шиї, а з iншого -- з розiрваною мотузкою. Вiнчає композицiю рятiвний пiвник. I по всiй країнi продають глиняних пiвникiв -- неодмiнно чорних, розмальованих червоним, бiлим i зеленим, давнiми кольорами Пiвнiчної Португалiї. То вже потiм люди додумали про «чистi помисли i кров, пролиту за прекрасну зелену землю»…

ПОРТУ

Мости через річку та континенти

Це одне з найдавнiших мiст Європи. Ще у романськi часи тут збудованi достопам'ятнi порт i фортеця, але велике поселення iснувало й до того. Нинi це «пiвнiчна столиця», друге за розмiром i значенням мiсто країни.

Порту славиться своїми торговими i промисловими традицiями, що виникли у XV столiттi, коли з Бразилiї почали приходити кораблi iз золотом i цiнною деревиною. В епоху Великих вiдкриттiв мiсто прикрашало себе кахлями та позолотою, заповнювалося творами мистецтва. Бiльшiсть тих скарбiв можна бачити й зараз. Сучасне i космополiтичне Порту все ж таки дуже шанобливо ставиться до старовини. Завдяки чому й проголошене ЮНЕСКО всесвiтньою культурною спадщиною.

Звiсно, «мостам мiж континентами» передували мости через рiчку Дору i це перше, що впадає в око у Порту. Два з них збудованi ще в ХI столiттi й досi вражають масштабами. А 1877 року тут з'явилося перше творiння за проектом славнозвiсного француза Ейфеля -- колосальна 350-метрова ажурна арка з металу нiби зависла у повiтрi. Iнший мiст, iменi Дона Луїша I, спроектував Ейфелiв учень. Така ж «невагома» арка споруди обрамлена зверху i знизу двома прямими, мов стрiла, проїжджими та пiшохiдними частинами. I нарештi, бiля гирла рiчки височить мiст «Аррабiда» 1960-х рокiв, значно «важчої» конструкцiї, проте у панорамi не зайвий.

Ось уже багато рокiв кораблi не причалюють у Порту й не вивантажують тут заморських товарiв. Але рiчка залишається «вiзиткою» мiста, нею курсують традицiйнi невеликi каравели з пласким кiлем, двома рядами весел i одним вiтрилом. Колись вони транспортували портвейн вино, теж «охрещене» в Порту. А тепер суденця дають змогу екскурсантам побачити мiсто в iншому ракурсi. Старовиннi квартали над рiчкою один цiкавiший за iнший. Рибейра, тобто набережна, при ближчому розглядi виявляється заплутаною мережею прямих i звивчастих вулиць iз високими рiзнобарвними будинками, що стоять упритул одне до одного. Район Барреду, схоже, не змiнився з часiв Середньовiччя є таким же лабiринтом провулкiв i сходiв серед старих стiн. У садах Кордоарiї полюбляють тусуватися студенти. А ось квартал Байша з його пiшохiдною зоною та магазинами найдужче вабить прихильникiв шопiнгу. Яке ж португальське мiсто без храмiв? Тут серед цiєї «побожної братiї» вирiзняється грандiозний собор Террейру-да-Се (ХII-ХVIII), дивно схожий на форт. Церква святого Францишку зовнi здається мало не аскетичною, а ось усерединi вражає бароковим оздобленням -- свого часу на нього витратили понад 200 кiлограмiв золотого порошку! В однiй iз каплиць храмового комплексу знаходиться химерне дерево Жессе, яке своїм звивчастим позолоченим гiллям пiдтримує 12 скульптур. Церква Карму примiтна насамперед дивовижної краси фасадом iз бiло-синiх кахлiв…

А ще ж палаци, парки, бульвари, вокзал святого Бенту з 20 тисячами кахлiв!.. Гiд радив нам видiляти на Порту хоча б днiв зо три. Та сам уже на ранок покликав у дорогу. Залишалося одне -- охопити мiсто поглядом iз вежi Душ-Клеригуш. Краєвид, що вiдкрився iз 75-метрової висоти, був вартий подолання 240 сходинок!

ФАТИМА

Вівтар світу

Пiсля екологiчних насолод -- теологiчний екскурс. «Вiвтарем свiту» в Португалiї називають мiсто Фатима з 1917 року, коли тут сталось одне з найвiдомiших у свiтi явлень Богородицi.

А iсторiя була така. Троє дiтей-пiдпасичiв -- десятирiчна Лусiя та ще молодшi Франсишку й Марта -- побачили у кронi вiчнозеленого дуба осяйну постать Пресвятої Дiви Марiї. Сталося це 13 травня, i Матiр Божа наказала дiтям приходити до цього дерева кожного 13 числа протягом п'яти мiсяцiв. Дiти виконали заповiт, i до них приєднувалося чимраз бiльше прочан. Уже 13 жовтня того ж року разом iз ними до дуба прийшло понад 70 тисяч паломникiв. Були й новi явлення Пречистої Дiви, але тiльки Лусiя почула вiд Неї «три секрети Фатими». Перший стосувався збереження миру, другий -- Радянського Союзу та необхiдностi змiн у ньому для запобiгання третiй свiтовiй вiйнi. Ну, а останнiй секрет так i не був розголошений: вважається, що вiн вiщує величезне лихо.

Нинi мiсто Фатима третiй найбiльший центр паломництва у Європi пiсля Ватикану та Сантьяго-де-Компостелла в Iспанiї. На мiсцi явлення розбито майдан, удвiчi бiльший за площу святого Петра в Римi. Пiвколом розкинулася величезна базилiка, увiнчана по краях двома 70-метровими вежами. Всерединi поховано малих вiзiонерiв Франсишку й Марту, померлих iще в дитинствi, пiд час епiдемiї пневмонiї, й пiзнiше канонiзованих Ватиканом. Їхня ж двоюрiдна сестра Лусiя стала черницею i вмерла аж у вiцi 97 рокiв що характерно, сталося це 13 жовтня 2005 року.

На майданi у Фатимi збирається до пiвмiльйона прочан. Їдуть не тiльки 13 числа кожного мiсяця. Двiчi на рiк -- у травнi й жовтнi тут проходять процесiї зi смолоскипами, всенiшнi та урочистi меси. Запалюються тисячi свiчок. Вiруючi повзуть на колiнах спецiальною дорiжкою до каплицi Чудесних Явлень, зведеної на мiсцi священного дуба i прикрашеної скульптурою Дiви. У коронi статуї схована куля, вийнята з тiла Папи Iоанна-Павла II пiсля замаху на нього 1981 року. Ми потрапили до святого мiсця в «неурочний» день, але прочан тут було задосить. Причому багато молодих. Молячись, вони долали згадану дорiжку в спецiальних наколiнниках.

Що ще вразило, то це присутнiсть незвичайної, нетрадицiйної для католицтва архiтектури й оздоблення. Усе це могло б виглядати екстравагантно, якби не вiдчуття святостi мiсця i благоговiння у власнiй душi. Очевидно, те саме вiдчували у Фатимi й автори споруд i статуй. А найдужче нас зворушили три кольоровi скульптурнi постатi дiтей-пастушкiв i четверта ягняти…

КОЇМБРА

Після просвітлення просвіта

Мiсто третє за розмiрами у Португалiї пiсля Лiсабона i Порту. I якщо цi два постiйно змагалися в полiтичному, економiчному й iсторико-культурному значеннi для держави, то на першiсть Коїмбри на нивi просвiти не зазiхав нiхто.

Коїмбра -- мiсто студентське. Саме це видiляють у його змалюваннi, хоча воно засноване ще римлянами i, як багато iнших, пережило вiйни з варварами, маврами, iнквiзицiю. Є тут i храми, й старовиннi квартали… I все-таки унiверситет -- найголовнiший. Його заснували ще у ХIII столiттi у столичному Лiсабонi, але там вiн не мав щастя-долi, все реформувався й перемiщувався. Зрештою 1537 року цю «альма-матер» розташували в королiвському палацi Коїмбри. Аудиторiї, що виходять у Шкiльний дворик, є свiдками навчального процесу протягом ось уже семи столiть…

Нинi третина з 400 тисяч городян або навчаються в унiверситетi, або викладають у ньому, або його обслуговують. Молодiсть iз притаманними їй веселощами в Коїмбрi домiнує. Але до знань тут ставляться цiлком серйозно. Про це свiдчить, зокрема, й студентська форма мантiї а ля Гаррi Поттер. Дивина!

БРАГА

Сходи до Неба

На нас чекав ще один християнський центр країни. Тут не траплялося жодних явлень, але саме Брагу обрали найпершим архiєпископським мiстом. Чому? Дуже просто: ще за часiв римлян це було головне мiсто регiону i називалося Бакара-Аугуста. Резиденцiя архiєпископiв з'явилася тут у ХII столiттi. Вiдтодi у Бразi завжди вiдчувався потужний вплив духовенства, яке воздвигало численнi палаци, собори i церкви. В епоху Великих вiдкриттiв будiвлi набули небаченої пишності. Окрім помпезних i вишуканих споруд, у португальців Брага асоцiюється насамперед зi Страсним тижнем, який проходить у мiстi дуже бучно, з велелюдними процесiями та хресними ходами. А у дні святого Жуау (23-24 липня) багатотисячні натовпи стікаються до Браги на танці, ярмарки та салют. Храми, палаци, фонтани, парки. Нині все це зливається у вишуканий калейдоскоп, який потiм ще довго прокручується перед очима. Особливе місце серед пам'яток Браги посідає собор Се неймовірний храм-фортеця, який звели на римських пiдвалинах i надали рис готики та бароко. До скарбів собору належить, зокрема, повна колекція церковного облачення та незвичайнi зразки ювелiрного мистецтва. Проте головна окраса мiста знаходиться на околицi. Це грандiознi лабiринтоподiбнi сходи, що ведуть до одного з найрозкiшнiших храмiв у всiй Португалiї церкви Ду-Бом-Жезуш-Ду-Монте. Вони є не просто 116-метровим пiдйомом для прочан, у кожнiй деталi багатющого оздоблення тут закарбованi бiблiйнi символи. Обабiч сходiв розташованi каплицi, що своїми скульптурами нагадують про епiзоди тайної вечерi, бичування, терновий вiнець, розп'яття… Частина шляху має назву П'яти Чуттiв п'яти джерел пiзнання i водночас спокус: п'ять фонтанiв в алегоричних постатях людей i тварин уособлюють зiр, слух, нюх, смак i дотик. Далi сходи Чеснот зi скульптурами Вiри, Надiї та Любовi. Завершується все знову страстями Господнiми, а ще церквою, чудовим парком, озером i дивовижним краєвидом околиць.

Прочани йдуть пішки, вдумливо i з побожністю. А туристи можуть пiднятися до тих «небесних утіх» фунікулером, який ось уже понад сто рокiв працює без жодної поламки. Ми спробували й те, й iнше.

Як оцiнили ми й рiзнi «iпостасi» туристичної Португалiї. Стереотип «пляжної» країни поступився образові «намоленого мiсця» i невичерпної скарбницi мистецтва.

Мореплавство в Фінікії

Однією з країн, які зробили вагомий внесок у розвиток подорожей та мореплавства, була Фінікія. Фінікія жила морем і залежала від нього. В античні часи фінікійці як дослідники моря та засновники колоній були другими за значенням (після греків). Особливо добре у Фінікії була розвинена торгівля: фінікійські купці перевозили сировину та вироблені в їх містах товари по всьому відомому тоді світу.

Фінікійці були відважними мореплавцями. Не було такого Місця на узбережжі Середземного моря, де б не побували фінікійці. Але вони у своїх подорожах не обмежувалися тільки Середземним морем. Фінікійці першими вийшли у відкритий океан (Атлантичний) через Гібралтарську протоку, яку вони, власне, і відкрили. При виході із Середземного моря в Атлантику фінікійці заснували міста-колонії Танжер і Кадіс, що забезпечило їм можливість контролювати торгівлю на Середземному морі з країнами північної Європи. Саме фінікійці проклали морський шлях на північ до Британських островів. Фінікійці вперше в історії людства здійснили подорож навколо Африки від Червоного моря до Гібралтара, за дорученням єгипетського фараона Нехо П у 609-594 рр. до н. е. У V ст. до н. е. карфагенянин Ганон дослідив західне узбережжя Африки і відкрив Канарські острови, де була заснована колонія Керна. Тепер точно відомо, що фінікійці доходили в Атлантичному океані до Азорських островів. Історики називали фінікійців «морськими їздовими» за те, що вони здавали свій флот в оренду. Саме фінікійський флот обслуговував легендарного царя Соломона і персидських царів. В результаті подорожей фінікійців були засновані такі міста-колонії: Тріполі, Сірт, Гібон, Карфаген (до речі, руїни знаменитого Карфагена, могутнього суперника Риму, зараз приваблюють численних туристів). Довгий час фінікійці були монополістами в торгівлі оловом, бурштином та дорогим хутром, що доставлялись із Північної Європи та Британських островів. І саме фінікійці дали назви двом материкам Старого Світу Європа та Азія.

ГРЕЦІЯ

Греки не тільки перевершили фінікійців у галузі суднобудування, але й конкурували з останніми в колонізації Середземного та Чорного морів. Ними були засновані міста-колонії: Сіракузи, Марсель, Трапезунд, Херсонес та інші, а деякі з них навіть сьогодні є важливими морськими портами (наприклад, Марсель, Севастополь).Значний внесок зробили грецькі вчені та мореплавці в розвиток науки про оточуючий світ географії, власне вони її створили, не тільки давши назву, але й узагальнивши та доповнивши важливими науковими досягненнями в досліджені навколишнього світу. Тоді ж в античній літературі з'явились перші згадки про казкові острови, що загублені в блакитних водах океану. Мова йшла про Азорські та Канарські острови. Не будемо забувати й про те, що греками були створені Олімпійські ігри, багато пам'яток архітектури, творів мистецтва та літератури. Щорічно на Олімпійські ігри стікалися тисячі аматорів спорту та шанувальників мистецтва не тільки з Еллади, але й інших держав Середземномор'я. Крім Олімпійських, в Греції проводились раз на чотири роки Піфійські ігри, раз на два роки Німейські та Істмійські. Згадаймо грецьку міфологію (Аргонавтів та Одіссея), деякі з семи чудес світу: Колос Родоський, Храм Артеміди в Ефесі, Олександрійський маяк. До цього періоду відноситься спорудження спеціальних великих будинків, в яких могли розміститися та відпочивати атлети і глядачі. Історики вважають, що початок музеєзнавству був покладений видатним давньогрецьким вченим Аристотелем (IV ст. до н. е.). Учень Аристотеля Олександр Македонський після перемоги над персами послав своєму вчителю 30 талантів золота, на які Аристотель заснував природничий музей. Аристотель просив свого царственого учня присилати з походів різні унікальні речі та рослини, які в подальшому склали основу першої музейної колекції. Все це сприяло в стародавній Греції розвиткові подорожей, а в наш час туризму.

1. Размещено на www.allbest.ru